Кредитний договір в цивільному праві України
Правова природа кредитного договору, його місце в системі цивільно-правових договорів, види, сторони та істотні умови. Порядок укладання та форма, засоби забезпечення виконання кредитного договору, цивільно-правова відповідальність за порушення його умов.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.09.2011 |
| Размер файла | 53,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Вступ
- 1. Поняття кредитного договору та його види
- 2. Сторони та істотні умови кредитного договору
- 3. Порядок укладання та форма кредитного договору
- 4. Засоби забезпечення виконання кредитного договору
- 5. Цивільно-правова відповідальність за порушення умов кредитного договору
- Висновок
- Література
Вступ
В умовах становлення банківської системи України, розвитку товарно-грошових, а отже, і кредитних відносин неухильно зростає роль кредитного договору, який є основною юридичною формою відносин з надання, використання і повернення грошей. Саме кредитний договір опосередковує використання вільних грошових коштів, які накопичуються у суспільстві, для становлення нових підприємств, впровадження нової техніки і технологій, розвитку торгівлі, задоволення особистих потреб громадян. Функціонування економіки неможливе без чіткої системи мобілізації грошових доходів і заощаджень і перетворення їх на капітал. Основною ланкою такої системи є банки, а правовою формою реалізації економічних відносин з надання і використання вільного капіталу є договір.
У передмові до проекту ЦК України було влучно визначено значення цивільно-правового договору: "В умовах переходу економіки України на ринкові засади особливо зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових та інших майнових відносин. Приведення інститутів договірного права у відповідність сучасним вимогам життя суспільства постає як одне з першочергових і невідкладних завдань удосконалення законодавства. "
Категорія договору застосовується у різних галузях права. Але саме за допомогою цивільно-правового договору забезпечується перехід права власності від однієї особи до іншої. Він є регулятором різних інтересів виробника і споживача в товарах, грошових коштах, послугах, роботах. Цінність договору перш за все полягає в тому, що він визначає обсяг прав та обов'язків кожної сторони, порядок їх реалізації та виконання і, таким чином, забезпечує налагодженість, організованість і стабільність в економічних відносинах.
Значення кредитного договору полягає в тому, що він, поєднуючи зв'язки виробників, торгівлі і споживачів, є чи не найважливішим.
Для кредитного договору суттєвим є те, що він поєднує не тільки інтереси сторін договору, а й інтереси суспільства в цілому. Саме на таких засадах мають розглядатися проблеми стосовно кредитного договору: його правова природа, поняття, форма, зміст, сторони, порядок укладання, зміни, розірвання, виконання, способи забезпечення зобов'язань.
Разом з тим, кредитний договір опосередковує відносини банку (кредитодавця) і позичальника у зв'язку з використанням коштів, які раніше були надані банкам як кредитний капітал господарюючими суб'єктами та громадянами. Саме комерційні банки, які найчастіше у кредитних договорах є кредитодавцями, акумулюють грошові доходи та заощадження, перетворюючи їх на банківський капітал. Надалі цей капітал випускається банками в обіг шляхом надання кредитів господарюючим суб'єктам та громадянам на відповідних умовах кредитних договорів. Цей процес є життєвим соком економічного розвитку суспільства і зростаючого життєвого рівня громадян. Мобілізація грошових коштів і надання кредитів, безумовно, ґрунтуються на стабільності банківської системи і встановленні клімату довіри до банків.
Клімат довіри в суспільстві може бути тільки до тих банків, які надійно зберігають кошти, використовуючи їх для одержання доходів, і повертають їх на першу вимогу вкладникам, сплативши відповідні відсотки за використання.
Видатний британський теоретик у галузі договірного права Вільям Ансон вказує, що "свобода договору є розумним суспільним ідеалом лише тією мірою, в якій можна передбачати рівність сил при укладанні угод контрагентами за умови, що не спричиняється шкода інтересам суспільства в цілому. У більш складних суспільних і промислових умовах колективного суспільства вона втратила свою ідеалістичну привабливість. У наш час ясно, що рівності в прямому значенні часто не існує і що індивідуальні інтереси повинні підкорятися інтересам суспільства".
Місце кредитного договору в системі цивільно-правових договорів характеризується тим, що він тісно пов'язаний з договорами купівлі¬продажу, поставки, підряду та іншими сплатними цивільно-правовими договорами. Сторона, яка виконує в такому договорі грошове зобов'язання, може використати кредитні кошти для оплати товарів, робіт, послуг. З іншого боку, підставою для одержання кредиту досить часто є саме цивільно-правовий договір, який опосередковує передачу майна, виконання робіт, надання послуг.
Аналіз сучасного цивільного обігу дає підстави виділити три мети щодо обмеження свободи в договорах:
захист найслабшої (слабої) сторони, який починається зі стадії укладення договору і завершується його виконанням та відповідальністю за порушення;
захист інтересів кредиторів, загроза яким може спричинити руйнівний вплив на цивільний обіг;
захист інтересів держави, які у концентрованому вигляді виражають інтереси суспільства.
1. Поняття кредитного договору та його види
Визначення правової природи договору дає можливість встановити момент виникнення договірних правовідносин, розподіл обов'язків між сторонами, а також наявність зустрічного задоволення. На таких засадах у юридичній літературі вирізняються такі договори: реальні і консенсуальні, односторонні і двосторонні, оплатні і безоплатні.
В юридичній літературі немає єдиної точки зору на правову природу кредитного договору. Одні автори вважають його самостійним договором цивільного права, інші - різновидом договору позики. Основна теоретична проблема, яка розглядалася представниками названих точок зору, стосувалася реальності та консенсуальності кредитного договору, а також односторонності та двосторонності його.
На цю проблему дуже влучно вказала Л.Г. Єфімова. Різницю точок зору вона пояснює різним підходом до аналізу процедури укладання договору банківського кредиту. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві. Прибічники "реальності" кредитного договору розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а як розпорядження внутрішнього характеру, обов'язкового тільки для конкретного працівника банківської установи. Таким чином, договір вважався укладеним з моменту зарахування грошейна рахунок клієнта і розглядався як реальний.
Прибічники "консенсуальності" договору банківського кредиту розглядали вказаний підпис керуючого банківською установою як акцепт, а отже, сам договір як консенсуальний і двосторонній. Таким чином, право вимагати надання кредиту виникало у клієнта безпосередньо з моменту підписання заяви керівником банку.
кредитний договір україна цивільний
На теоретичне і практичне значення цього питання вказував Е.Г. Полонський: "Визначення договору реальним і одностороннім привело б нас до визнання того, що банк не має обов'язку перед госпорганами щодо видання кредиту, що автоматично тягне за собою обмеження прав госпоргану".
Найбільш вдалою, на наш погляд, є позиція М.М. Агаркова, яку він висловив, аналізуючи норми Цивільного кодексу РРФСР 1922 р.: "Статті 218 і 219 регулюють договір про відкриття кредиту у формі позики в складі "попереднього договору про укладення в майбутньому договору позики" (попередній договір позики).
Попередній договір позики може бути або двостороннім, або одностороннім. На випадок двостороннього попереднього договору позики, обидві сторони - і майбутній кредитор, і майбутній боржник - обопільно зобов'язані: перший - надати позику, другий - прийняти позику. На випадок одностороннього попереднього договору позики зобов'язання виникає тільки у однієї сторони - для майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про відкриття банком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)". Така позиція знайшла підтримку в юридичній літе¬ратурі.
Якщо проаналізувати наслідки, яких намагається досягти кожна із сторін кредитного договору, очевидним є те, що вже при укладенні договору позичальник визначився з наміром використати кредитні кошти. Необхідність у таких коштах для позичальника окреслена господарською або споживчою метою. Більшість учасників цивільного обігу постійно відчувають потребу у грошових кредитах, її задоволення у рамках договору позики неможливе, оскільки він має реальний характер і не може створити у позичальника впевненості в одержанні грошей у необхідний йому термін. Адже позикодавця, як сторону договору позики, неможливо примусити до надання позики. У зв'язку з цим для позичальника важливе значення має момент виникнення договірних правовідносин і пов'язаний з ними обов'язок кредитора надати кредитні кошти в майбутньому. Саме консенсуальний договір може вирішити цю проблему. Й саме виключна реальність та неможливість отримання грошей від позикодавця є найголовнішим критерієм, який відрізняє ці два договори.
Дослідження нормативних актів, які регулюють правовідносини з надання банківських кредитів, дає підстави зробити висновок, що кредитний договір відповідно до чинного в Україні законодавства є консенсуальним. Норми, які вказують саме на таку ознаку кредитного договору містяться у нормативних актах Національного банку України. Зокрема, це "Положення про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, "Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. № 37 та ін. З моменту укладення кредитного договору позичальник має право вимагати передачі коштів, а кредитор має виконати відповідний обов'язок.
У зв'язку з тим, що кредитний договір є консенсуальним, може виникати питання про можливість уступки вимоги прав, які належать позичальнику.
Стосовно кредитного договору важливим є те, що право вимагати передачі кредитних коштів може тільки та особа, яка уклала договір з банком. Позичальник не може передати своє право вимоги про надання кредиту іншій особі на підставі договору цесії. Така точка зору знайшла підтримку в юридичній літературі1. Але така особливість кредитного договору щодо уступки прав позичальника на надання кредиту не знайшла закріплення в законодавстві України. Для уникнення непорозумінь рекомендується включати в тексти кредитних договорів умову, яка забороняє позичальнику передавати право вимагати одержання кредиту третім особам.
Правова природа договору характеризує також і його поняття.
Положення Національного банку України "Про кредитування" ототожнює з кредитним договором кредитну операцію. "Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника". Відповідно до п.1 Положення про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р. № 1352 (втратило чинність), кредитною угодою є угода, укладена фондом і банком, з однієї сторони, і позичальником - з іншої, яка визначає умови надання кредиту позичальникові, погашення позичальником заборгованості за кредит та сплати відсотків за користування ним, а також переходу права власності на збудоване (реконструйоване) житло, господарські приміщення. Аналогічного підходу дотримуються Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1597, п.2 яких визначає, що кредитна угода - угода, укладена відповідно до цих Правил між фондом та індивідуальним забудовником (позичальником), яка визначає умови надання кредиту позичальникові, погашення позичальником заборгованості за кредит та внесення плати за користування ним.
Наведені поняття кредитного договору мають досить істотні недоліки, які неприпустимі з точки зору системно-структурного складу інститутів цивільного права (наприклад, кредитна операція - це договір). Крім того, сформульовані поняття кредитного договору в названих підзаконних нормативних актах не містять вказівок на ознаки, характерні для даного виду договору і не враховують коло правовідносин, які опосередковує кредитний договір.
Принципово нові підходи до кредитного договору втілені в ЦК України, в якому, зокрема, визначено поняття кредитного договору: "За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти" (ст.1054). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору".
Це визначення вказує на те, що договір є консенсуальний, двосторонній і сплатний.
Консенсуальним він є тому, що юридичними фактом, необхідним для визнання виникнення між сторонами правового зв'язку, є сам договір. Права та обов'язки сторін виникають саме з моменту досягнення згоди сторін, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків. Саме за цією ознакою консенсуальний договір відрізняється від реального договору. Для останнього досягнення згоди сторін є недостатнім, необхідною умовою такого договору є виконання певних дій (наприклад, передача грошей). Визначення кредитного договору консенсуальним має істотне значення для сторін, адже сам договір є юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки. Так, для встановлення зобов'язання надати кредит достатньо укласти договір між кредитодавцем і позичальником. У зв'язку з цим слід пам'ятати про правомірні і неправомірні дії. За ознакою залежності від волі суб'єктів укладення договору є дією. У теорії права дії поділяються на правомірні і неправомірні залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів або ж порушують їх. Безперечно, що тільки правомірний договір породжує обов'язок надавати кредитні кошти і право їх вимагати.
Двостороннім кредитний договір є тому, що кожна із сторін набуває права і одночасно несе обов'язки щодо другої сторони, тобто кожна сторона є кредитором і боржником. У зв'язку з цим виникає питання, хто перший повинен виконувати обов'язок. Особливість кредитного договору полягає в тому, що кредитодавець перший виконує обов'язок з передачі кредитних коштів, а позичальник використовує їх, а потім зобов'язаний повернути та сплатити проценти. Така обопільність обов'язків сторін досить істотна для кредитного договору саме тому, що кредитодавець перший виконує обов'язки. У зв'язку з цим вбачається правильним закріплення в ЦК України норми, яка визначає право кредитодавця на відмову від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі визнання позичальника неплатоспроможним після укладання кредитного договору або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернута своєчасно (ч.1 ст.1056). З іншого боку, закріплене також право позичальника відмовитися від одержання кредиту повністю або частково до встановленого строку його надання. Нормою ЦК України передбачено також право кредитодавця відмовитися від подальшого кредитування у разі порушення позичальником обов'язку цільового використання кредиту (ч. З ст.1056).
Такий особливий випадок зустрічного виконання зобов'язання за кредитним договором, перш за все, відповідає інтересам кредитодавшв, які виражають інтереси суспільства, пов'язані із національним зберіганням і використанням капіталу. Право позичальника відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі кореспондується з обов'язком цільового використання кредиту. Адже позичальник, як правило, укладає кредитний договір на майбутнє. Може статися так, що змінилися обставини і позичальник не може використати кошти і досягти певного позитивного економічного результату. Право на відмову дає можливість уникнути неповернення кредиту. Таким чином, взаємодія сторін кредитного договору визначається не тільки їх волевиявленням при укладанні договору, а й змістом правового результату, на який розрахований кредитний договір.
Обидві сторони цього договору мають права та обов'язки. Саме тому цей договір вважається двостороннім.
Оплатність кредитного договору полягає в тому, що позичальник сплачує проценти за користування кредитом. Розмір процентів визначається договором і практично формується на підставі ставки рефінансування, яка доводиться Національним банком України. Розмір процентів і порядок їх сплати залежить від кредитного ризику, надання забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку.
Названі ознаки кредитного договору дають можливість розмежувати його з договором позики, який за своєю правовою природою є реальним, одностороннім і безоплатним. Отже, це вказує на самостійне місце кредитного договору в системі цивільно-правових договорів.
Кредит (договір кредиту) розподіляється на види, до них відноситься: побутовий кредит, кредит під настройку житла, купівлю автомобілю, кредитування підприємницької діяльності та ін.
2. Сторони та істотні умови кредитного договору
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти" (ст.1054).
Таким чином, законодавець виділяє дві сторони кредитного договору це кредитодавець та позичальник.
Специфікою кредитного договору є те, що кредитодавцем є не кожна особа, а тільки особа у якої є право займатися кредитуванням (банки, кредитні спілки, каси взаємодопомоги та інші фінансово-кредитні установи).
Тобто установа, яка в установленому порядку отримала ліцензію на здійснення банківської діяльності або фінансових послуг. Крім того у ліцензії повинно бути зазначено, що саме дозволяється цій юридичній особі здійснювати діяльність із надання кредитів.
Позичальником може бути будь-яка особа з достатнім обсягом право дієздатності. Це також можуть бути навіть інші банки.
Зміст кредитного договору. Зміст договору становлять умови, щодо яких сторони дійшли згоди і які приймаються ними як обов'язкові відповідно до чинного законодавства. За своїм юридичним значенням усі умови поділяються на істотні, звичайні та випадкові. Згідно зі ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в належній формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.
Для кредитного договору істотними умовами є умови про предмет договору, забезпеченість, зворотність, строковість, платність та цільова спрямованість.
Раніше ми звертали увагу на важливість імперативних норм у правовому регулюванні кредитного договору. На наш погляд, неодмінність імперативних норм, які визначають істотні умови кредитного договору, може бути гарантією захисту інтересів суспільства, яке заінтересоване у стабільності банківської системи. В будь-яких випадках, якщо йдеться про захист громадських інтересів, введення тієї чи іншої умови кредитного договору у склад істотних та спрямоване на створення гарантій взаємозв'язку сторін договору, в чому безпосередньо заінтересований цивільний обіг. Пряму дію на договір чинять тільки імперативні норми. Така дія відбувається незалежно від волі сторін. Крім того, слід зазначити, що погоджена воля сторін договору, якщо вона має розбіжності з імперативною нормою, є хибною.
Отже, при колізії договірної умови з нормою закону абсолютну перевагу має остання. У зв'язку з цим слід зазначити, що зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення суб'єктів договору формуються насамперед під впливом приписів правових норм. "Значення договірної свободи врешті-решт зводиться до того, що учасникам обігу надається можливість вирішувати, чи буде укладений між ними договір, а якщо буде, то яким стане його зміст. Разом з тим індивідуальна свобода, яка становить основу свободи договорів, відносна. Приймаючи відповідне рішення, громадяни і юридичні особи повинні керуватися чинними законами. Закон у такому випадку є обмежувач свободи договорів.
Для змісту кредитного договору, зокрема його істотних умов, визначення такого обмеження має значення у зв'язку з захистом інтересів кредиторів, втрата капіталу яких руйнівно діє на цивільний обіг. Доля багатьох банків, які втратили капітал в зв'язку з неповерненням кредитів, пов'язана з величезною кількістю громадян і юридичних осіб, які зберігали свої кошти у банках.
Умова про предмет кредитного договору е істотною тому, що таке положення випливає із загального визначення цивільно-правового договору. Договором є дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Отже, щоразу, коли сторони укладають договір, вони обумовлюють, на який предмет спрямовані дії, що встановлюють для них права та обов'язки. В широкому розумінні предмет охоплює весь набір покажчиків, з приводу яких укладається договір.
Стосовно характеру предмета договору, то в цій ролі можуть бути названі майно, майнові права, товари, енергія, послуга, технічна документація, гроші, будь-яка річ, визначена родовими ознаками, і т. ін.
З визначення поняття кредитного договору випливає, що предметом кредитного договору є дії суб'єктів договору, спрямовані на надання і повернення грошових коштів. Отже, щоб визначити предмет кредитного договору, необхідно вказати скільки грошей і яким способом кредитодавець передає позичальнику, а останній їх повертає. Таким чином, об'єктом будь-яких правовідносин з надання банківського кредиту є гроші.
У цивільному праві гроші визначаються як особлива категорія об'єктів цивільного права, оскільки вони виконують роль загального еквівалента і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей. В економічній теорії є досить багато досліджень про гроші.
Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних на них грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Важливою обставиною є те, що гроші, як вартісний еквівалент, можуть бути визначені в національній та іноземній валюті, готівковій і безготівковій формі, в т. ч. на електронних носіях. Оскільки у кредитному договорі гроші виступають як самостійний предмет, є підстави поставити питання, які саме гроші кредитодавець передає позичальнику відповідно до умов договору.
Сказане про гроші, як складову частину предмета кредитного договору, дає підстави для висновку, що умова договору має вказувати на суму грошових коштів, виражених у національній або іноземній валюті та представлених готівкою або безготівкою.
Другою складовою частиною предмета договору є спосіб передачі і повернення кредитних грошей.
Нормативні акти не визначають, в який момент кредитні кошти переходять у власність позичальника. На наш погляд, це досить важлива обставина, яка, по-перше, пов'язана із правом розпорядження кредитними коштами, а по-друге, саме з моменту переходу коштів до позичальника у кредитора виникає право нарахування процентів за користування кредитом.
Вбачається, що у кредитному договорі має бути умова, яка визначає момент переходу коштів до позичальника. Це дасть можливість захистити інтереси обох сторін договору.
Важливість такої умови полягає в тому, що кредитодавець може вимагати від позичальника повернення грошових коштів (кредиту) та сплати процентів за їх використання тільки в тому випадку, якщо кредит був наданий позичальнику на умовах, що передбачені договором. Але, якщо кредитодавець перерахував кредитовані грошові кошти третій особі з порушенням умов кредитного договору, позичальник не відповідає за повернення кредиту і сплату процентів за його використання. Судовій практиці відомі спори, які виникають у зв'язку з перерахуванням кредитодавцем кредиту третій особі. Умовами кредитного договору використання кредитованих грошових коштів у такий спосіб може бути передбачено. Адже позичальник досить часто використовує кредит саме для розрахунків з контрагентами за договорами куиівлі-продажу, виконання робіт та надання послуг. І цілком правомірним є направлення грошових коштів особі, з якою позичальник має розрахуватися. Але за будь-яких обставин, тільки відповідне розпорядження позичальника може бути підставою для перерахування кредитованих коштів третім особам.
Розпоряджатися коштами на рахунку може тільки власник. Відповідно до законодавства банки списують кошти з рахунків підприємств, організацій та установ усіх форм власності тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачено законами України, а також за рішенням суду, арбітражного (нині - господарського) суду та за виконавчими написами нотаріусів.
Досить важко уявити врегульованими правовідносини з надання кредиту без умови, яка визначає порядок перерахування грошей.
Такий порядок, пов'язаний із перерахуванням грошових коштів від однієї особи до іншої, дістав назву форми розрахунків (ст.1087 ЦК України). Норми названих статей встановлюють, що розрахунки можуть здійснюватись у готівковій і безготівковій формі.
Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р. введено систему іпотечного кредиту, який визначається в ньому як правовідносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем і боржником з приводу надання коштів у користування з встановленням іпотеки з дотриманням вимог, передбачених цим Законом.
3. Порядок укладання та форма кредитного договору
По перше, перед укладанням договору кредиту бак чи інша фінансова установа перевіряють платоспроможність клієнта, вік та відсутність негативної кредитної історії.
Договір кредиту укладається перед "основним" договором, якщо кредит отримується для його оплати (наприклад, купівля нерухомості). Перед укладенням договору кредиту, особа подає до банку заяву про отримання кредиту з вказівкою на мету його одержання та низку необхідних документів (паспорт, довідку з ДШ про присвоєння ідентифікаційного номеру, і т. і.).
Перед наданням кредиту банк витребує від клієнту розрахунок економічної необхідності витрати коштів які надаються, бізнес-план і т. і.
Якщо кредит береться для купівлі нерухомості, також до банку надаються правовстановлюючі документи на нерухомість, адже вона стає заставою по такому кредиту, й бант перевіряє надійність такої застави.
Після перевірки всіх необхідних документів, відбувається укладання договору кредиту. Зазвичай у банку є типові форми договорів, які використовуються для укладання тих чи інших договорів кредиту, й клієнту тільки залишається погодитись з умовами викладеними у типовому договорі (договір приєднання), хоча бувають й винятки.
Відповідно до ст.1055 ЦК України: "Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним".
Таким чином, видача банком кредиту без відповідного оформлення визнається як недійсний правочин, з усіма наслідками його недійсності.
На даний час письмова форма договору кредиту вчиняється власне підписанням обома сторонами правочину тексту відповідного договору.
Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві.
Відповідно до п.24 Положення НБУ "Про кредитування" "кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як в національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції".
Згідно з Інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі - Інструкція № 3), банки відкривають кредитні рахунки на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.
Отже, кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, а перерахування кредитних коштів здійснюється шляхом оплати розрахункових документів або на поточний рахунок позичальника.
Згідно з п.24 Положення НБУ "Про кредитування" кредити надаються готівкою і безготівковими грошами. Готівкою називаються гроші, які представлені у вигляді грошових знаків (банкнот, купюр, монет) і використовуються як засіб обігу та платежу. Безготівкові гроші - це гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах з урахуванням взаємних вимог.
До кредитних грошей належать векселі, банкноти і чеки. Вбачається, що векселі і чеки доцільно розглядати як форми розрахунків за наданими кредитами. А банкноти (банківський білет, що випускається в обіг центральним емісійним банком і забезпечується усіма активами банку та масою товарів, що належать державі) не можуть розглядатися як об'єкт кредитного договору тому, що чинним законодавством не передбачено надання їх у кредит.
Крім того, слід зазначи ти, що відповідно до п.10 названого Положення юридичні особи-резиденти України можуть одержувати кредити в іноземній валюті для проведення діяльності, передбаченої їх статутними документами. Іноземною валютою вважаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках у банківських та інших кредитно-фінансових установах.
Також важливе значення має повернення кредитодавцю сум кредиту та сплату процентів за його використання.
Відповідно до ЦК України розрахунки за кредитним договором здійснюються у готівковій та у безготівковій формі.
Інструкція № 135 "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135 (з наступними змінами та доповненнями), визначила загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.
Інструкція поширюється на підприємства, організації та установи всіх форм власності, фізичних осіб, у тому числі на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, банки та їх установи. За цією інструкцією безготівкові розрахунки здійснюються, зокрема, за такими формами розрахункових документів:
меморіальними ордерами;
платіжними дорученнями;
платіжними вимогами-дорученнями;
розрахунковими чеками;
акредитивами;
платіжними вимогами.
4. Засоби забезпечення виконання кредитного договору
Кредитні відносини передбачають певну впевненість кредитора в тому, що боржник виконає всі зобов'язання, пов'язані з укладеною угодою. Звідси випливає поняття "забезпечення виконання зобов'язання за кредитного договору".
У зв'язку з цим кредитодавець, щоб забезпечити себе від невиконання зобов'язання, може вимагати забезпечення виконання такого зобов'язання. Кредитодавець має право вимагати забезпечення договору кредиту неустойкою (штрафом, пенею), заставою чи поручительством. Кредитодавець не має обов'язків у після надання кредиту, отже він не повинен нічого забезпечувати.
Договір кредиту не забезпечується завдатком, оскільки укладення договору кредиту підтверджується передачею предмета договору, а не видачею завдатку.
Забезпечення завдатком виконання договору кредиту не практично, оскільки звичайно позичальник може забезпечити цей договір тільки із предмета кредиту, що призведе до втрати останнім певної вигоди від кредиту, забезпеченої таким способом.
За характером або ознакою (властивістю) забезпечення кредит буває або особистим, або заставним, або речовим, реальним.
При особистому кредиті кредитор головним чином основується на довірі до господарської особистості позичальника і обмежується одним лише юридичним забезпеченням (письмовим зобов'язанням), але на практиці він рідко застосовується.
Для посилення забезпечення при індивідуальному кредитуванні нерідко застосовують так звану кругову поруку (або поручительство).
При заставному або речовому кредиті кредитор вимагає, щоб було вказано певне майно, шляхом продажу якого можна було б виконати зобов'язання, якщо боржник з будь-яких причин не виконає його добровільно. Майно, яке служить забезпеченням кредитної угоди, передається до сплати боргу в руки кредитора (ломбардний кредит) або залишається в розпорядженні боржника (іпотечна кредит), але з деякими обмеженнями права розпорядження цим майном.
ЦК України прямо передбачені наслідки невиконання позичальником обов'язків щодо забезпечення виконання кредитного зобов'язання.
До кредиту застосовуються також положення про договір позики.
Згідно зі ст.1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК, якщо інше не встановлено договором.
Наведені положення свідчать, що законодавець таким чином стимулює позичальника до належного виконання своїх обов'язків і захищає інтереси кредитодавця. Така позиція є цілком логічною і виправданою, оскільки обумовлене сторонами договору забезпечення є істотною умовою такого правочину і обов'язковим елементом волевиявлення кредитора на укладення договору, за відсутності якого можна припустити ймовірність того, що позикодавець взагалі не надав би згоди на укладення договору кредиту.
Найбільш частіше на практиці застосовують заставу майна для забезпечення кредитового зобов'язання.
Законодавство України досить детально висвітлює заставу майна. Усі елементи договору застави майна більш-менш докладно регламентовано в законодавстві, а специфіка застави майнових прав, на жаль, - меншою мірою. Тому з метою нотаріального посвідчення важливо розглянути специфіку і окремі елементи договору застави майнових прав.
Предметом застави майнових прав можуть бути різноманітні права вимоги, що випливають, перш за все, із зобов'язань майнового характеру. З урахуванням специфіки правовідносин, що зустрічаються в нотаріальній практиці, є сенс розглянути спочатку іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, інші договори, з яких виникають майнові права у сфері нерухомості (наприклад, ті, що випливають з опційного договору). Зокрема, необхідно вказати на правовідносини, що виникають у разі, коли для забезпечення основного зобов'язання встановлюється застава прав, які випливають з інвестиційного договору, договору про фінансування участі в будівництві або їх варіацій, наприклад опційного договору, оскільки ці договори, що породжують майнові права, досить поширені у практиці.
Відразу ж необхідно зауважити, що взагалі, коли йдеться про іпотеку, пов'язану з незавершеним будівництвом (нерухомістю, будівництво якої не завершене), можливими є дві ситуації: коли йдеться про іпотеку майна і коли необхідно говорити про іпотеку майнових прав. Перший випадок має місце у разі, якщо іпотекодавцем є власник будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва (у редакції ч. З ст.331 ЦК України). У цьому випадку слід керуватися ч.2 ст.16 Закону України "Про іпотеку", в якій йдеться про іпотечний договір щодо майна, а саме - земельної ділянки. У другому випадку, пов'язаному з нерухомістю, будівництво якої не завершене, в іпотеку можуть передаватися майнові права, а іпотекодавцем є особа, в якої є такі права, що надають особі, наприклад, право на отримання житла в новозбудованому багатоквартирному житловому будинку (наприклад, через інвестиційний чи опційний договори). Про такий випадок читаємо у п.98 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Загальні вимоги до посвідчення застави майнових прав
Загальні вимоги до посвідчення застави майнових прав І частково випливають із п.98 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який встановлює, що іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є" майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.
Майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, можуть підтверджуватися низкою документів, що розрізняються залежно від суті відносин, які виникли між: сторонами.
Це може бути, наприклад, інвестиційний договір про фінансування участі в будівництві, опційний договір тощо. Принаймні, з договору має чітко випливати певне майнове право, що виникає у вигодонабувача. Так, з інвестиційного договору має бути встановлено, право на яке житло, що буде збудоване, виникає у інвестора, яка його майбутня площа, як це майбутнє житло ідентифікувати згідно з проектом будівлі, що споруджується (номер майбутньої квартири, поверх і т.д.).
При посвідченні договору застави майнових прав нотаріус має роз'яснити сторонам, що в іпотеку передається не майно, а саме майнові права, з'ясувати, чи розуміють сторони сутність такого специфічного забезпечення. Необхідно визначити, чи розуміють сторони (перш за все, майбутній заставодержатель майнових прав), в чому цінність і забезпечувальна роль майнових прав, які передаються в заставу (іпотеку).
Майнові права за договором стають забезпеченням основного зобов'язання з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору про заставу прав, а при нотаріальному посвідченні договору - з моменту нотаріального посвідчення договору про заставу майнових прав, що випливає зі ст.640 ЦК України і підтверджується у ст.585 ЦК України. Крім того, для встановлення факту укладення договору про виникнення майнових прав (інвестиційного, опційного договору), якщо він реальний, слід уточнити, чи були проведені фактичні дії (сплачено гроші, передано документи, здійснено інші фактичні дії, від виконання яких залежить укладення договору, унаслідок якого виникають майнові права і т.д.).
Обмеження щодо предмета застави майнових прав установлені в ч.6 ст.576 ЦК України. Вказано, що предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом. До перших належить право на отримання пенсій, допомоги, аліментів. Відповідно, право на їх одержання не може бути предметом застави прав. Законом заборонено заставу майна, що перебуває у спільній власності, без згоди іншого власника (ст.578 ЦК України), тому проблематичною є застава прав, за якими має виникнути право спільної власності на нерухомість (наприклад, застава майнових прав з інвестиційного договору, за яким право власності на квартиру має виникнути у подружжя) без попередньої згоди іншого власника (перш за все це стосується чоловіка, дружини, що найчастіше зустрічається). Отже, нотаріус при посвідченні договору застави майнових прав повинен переконатися в тому, що майнові права, які передаються в заставу, не є особистими за своїм характером та що їх передача в заставу не заборонена законом, врахувати існуючі обмеження.
Поняття договору застави майнових прав
За договором застави майнових прав кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок майнових прав, що належать заставодавцю.
Істотні умови договору застави майнових прав
Предмет - майнові права, якими забезпечується основне зобов'язання. Майнові права мають бути описані в договорі застави майнових прав, вказано, яка їх цінність і в чому вона полягає, яким є їх грошовий еквівалент. Забезпечувальна роль застави майнових прав прямо пов'язана з тим, які сааме майнові права випливають із договору, на підставі якого вони виникли (інвестиційного договору, договору про фінансування участі в будівництві, опційного договору). На це слід обов'язково звернути увагу при посвідченні договору застави прав. Права, що передаються у заставу, повинні мати цінність, вартісне вираження, з чим безпосередньо пов'язана їх забезпечувальна роль. Оцінка майнових прав рекомендується для встановлення забезпечувальної ролі майнових прав, з'ясування обсягу забезпечення заставою основного зобов'язання (повністю або частково) і може випливати з акту оцінки майнових прав (звіту про оцінку майнових прав), складеного відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні". При цьому під суб'єктами оціночної діяльності розуміються суб'єкти господарської діяльності, у "складі яких працює хоч би одна особа, яка одержала сертифікат на оціночну діяльність або відповідні державні органи, що беруть участь в процесі приватизації у зв'язку з покладеними на них функціями, в штаті яких працюють оцінювачі (ст.5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні"). Якщо на оцінці майнових прав професійним оцінювачем наполягає хоча б одна із сторін, така оцінка буде істотною умовою договору застави майнових прав, щодо якої сторони повинні будуть дійти згоди для того, щоб договір вважався укладеним.
Особливості застави прав, що випливають із різних договорів, мають бути з'ясовані нотаріусом, щоб переконатися в забезпечувальній ролі такої застави, тому необхідно розглянути ці особливості прав.
Для іпотеки прав, що випливають з інвестиційного договору і договору про фінансування участі у будівництві, іпотекодавець має документально підтвердити право на придбання ним у майбутньому за цим договором у власність відповідного нерухомого майна. Незважаючи на очевидність питання, як це здається на перший погляд, не слід виходити лише з назви договору, з якої начебто випливають майнові права, що передаються в заставу, а переконатися, що саме є предметом такого договору. Фахівці з інвестиційних договорів звертають увагу на формулювання предмета договору, яке може бути обтічним, неконкретним, і може бути незрозуміле, на що саме спрямовані кошти, сплачені за договором, та що саме зрештою придбає інвестор. Необхідно, щоб із формулювання інвестиційного або подібного договору було чітко зрозуміло, що інвестування робиться у спорудження конкретної будівлі, внаслідок чого якась її частина (наприклад, певна квартира) перейде у власність інвестора. У договорі формулювання має бути визначеним, таким, наприклад, як: "Забудовник зобов'язується своїми силами або із залученням інших осіб створити багатоквартирний будинок і після отримання всіх дозволів передати об'єкт пайового будівництва учаснику (Інвестору об'єкта) у встановлений договором термін, а Інвестор зобов'язується сплатити встановлену в договорі суму". Важливою для з'ясування забезпечувальної ролі майнових прав є наявність у забудовника прав на забудову, що необхідно для встановлення і "відсікання" нікчемних правочинів. Статус забудовника з'ясовується різними способами, у тому числі і документальним. Видається, що через презумпцію правомірності правочину з'ясовувати права забудовника має все ж таки не нотаріус безпосередньо (він може лише порадити потенційному заставо держателю прав провести таку перевірку, яка буде в його інтересах). Агентство нерухомості, юристи і інші фахівці, що спеціалізуються на цьому, цілком можуть провести перевірку прав забудовника на підставі таких відомостей, як документи про виділення земельної ділянки під забудову, проектні документи, дозвіл на будівництво, технічні документи, кошторис на будівництво, дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт тощо.
Сутність, розмір і строк забезпечення заставою майнових прав обов'язково повинні бути вказані в договорі іпотеки майнових прав і є істотною умовою такого договору. Сутність зобов'язань, які забезпечуються майновими правами, - це зобов'язання, які випливають в іпотекодавця майнових прав із договорів постачання, купівлі-продажу, кредиту і ін., за якими боржник не розрахувався з кредитором, отже в нього виникає обов'язок зробити це в майбутньому.
Сторони можуть домовитися про встановлення інших істотних умов договору застави майнових прав, які стануть обов'язковими для них щодо виникаючих правовідносин (ч. І ст.638 ЦК України).
Сторони договору застави майнових прав
Сторони іпотечного договору, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, прямо названі в п.98 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У договорах іпотеки прав, що випливають із майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершене, іпотекодавцем може бути забудовник (особа, що організує спорудження нерухомості для власних потреб або для передачі її у власність іншим особам) або особа, власністю якої стане нерухомість після, завершення будівництва.
Слід звернути увагу на те, що наведені вище найменування є умовними і відсилаючими стосовно договорів, з яких випливає застава майнових прав. Вони вказані так у нормативних актах для кращого розуміння правового становища цих осіб відносно тих прав, що передаються ними в іпотеку (заставу). У самому ж договорі застави (іпотеки) майнових прав сторони безпосередньо мають іменуватися стосовно іпотечних (заставних) відносин як "Іпотекодавець" "Заставодавець" і "Іпотекодержатель" ("Заставодержатель"), оскільки саме такий статус вони мають безпосередньо в заставних відносинах.
Немає перешкод для того, щоб заставодавцем майнових прав був майновий поручитель, що відповідає ч.1 ст.583 ЦК України.
5. Цивільно-правова відповідальність за порушення умов кредитного договору
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору".
Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК, згідно з п.2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК.
З наведеного випливає, що у разі порушення договору кредиту позичальником останній зобов'язаний сплатити кредитодавцю проценти за користування чужими коштами, розмір яких встановлюється нормативними актами, а також проценти, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України на день сплати позичальником суми боргу або його відповідної частини, якщо інше не передбачено договором кредиту або законом. Якщо збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його коштами, перевищують суму процентів, що належні йому за користування чужими коштами, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.
Також у випадку порушення зобов'язання забезпеченого завдатком, кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.
Висновок
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти" (ст.1054). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір є консенсуальний, двосторонній і оплатний.
Законодавець виділяє дві сторони кредитного договору це кредитодавець та позичальник.
Специфікою кредитного договору є те, що кредитодавцем є не кожна особа, а тільки особа у якої є право займатися кредитуванням (банки, кредитні спілки, каси взаємодопомоги та інші фінансово-кредитні установи).
Для кредитного договору істотними умовами є умови про предмет договору, забезпеченість, зворотність, строковість, платність та цільова спрямованість.
Відповідно до ст.1055 ЦК України: "Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним".
Кредитодавець має право вимагати забезпечення договору кредиту неустойкою (штрафом, пенею), заставою чи поручительством. Кредитодавець не має обов'язків у після надання кредиту, отже він не повинен нічого забезпечувати.
Література
1. Ансон В. Договорное право. - М.: Юрид. лит., 1984.
2. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. - М: Статут, 1999. - Кн.1.
3. Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. - Л., 1959. - С.40-55; Компанеец Е. С, Полонский 9.Г. Применение законодательства о кредитований й расчетах. - М.: 1967. - С.69;
4. Гражданское право / Под ред.А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: 1967. - Т.2. - С.434-437.
5. Агарков М.М. Основы банковского права. - М.: 1929. - С.58; Вильнянский С.И. Кредитно-расчетнные правоотношения й финансовый контроль. - Харьков, 1955. - С.43;
6. Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. - М.: БЕК, 2000. - Т.2. - С.224.
Подобные документы
Виникнення та розвиток договору ренти, його види. Поняття та юридична характеристика договору ренти. Місце договору ренти в системі цивільно-правових договорів. Характер і специфіка цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору ренти.
реферат [36,1 K], добавлен 06.05.2009Поняття та значення цивільно-правового договору. Види договорів у цивільному праві. Здійснення тлумачення умов договору відповідно до загальних правил тлумачення правочину. Укладення цивільно-правового договору та підстави для його зміни або розірвання.
реферат [30,9 K], добавлен 21.09.2009Умови, види та форми цивільно-правової відповідальності, підстави звільнення від неї. Характеристика відповідальності сторін за договором купівлі-продажу, у разі невиконання договору оренди та договору поставки, порушення умов договору перевезення.
курсовая работа [56,3 K], добавлен 23.11.2013Поняття та правова природа договору дарування, його сторони та зміст. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування. Відмова від договору та розірвання договору дарування: аналіз правових наслідків. Пожертва як різновид договору дарування.
курсовая работа [77,8 K], добавлен 04.12.2013Поняття господарського договору. Укладання господарських договорів. Зміна, розірвання та пролонгація дії договору. Виконання договорів. Способи забезпечення виконання договорів. Відповідальність за порушення господарських договорів: поняття та форма.
контрольная работа [55,5 K], добавлен 12.09.2007Загальна характеристика шлюбного договору по суті, його значення та правова природа. Шлюбний договір за сімейним законодавством сучасної України: поняття та суб'єкти. Форма та зміст даного договору, порядок та умови його укладання, зміни та припинення.
курсовая работа [46,8 K], добавлен 17.03.2011Поняття трудового договору, його значення в системі сучасного трудового права України. Аналіз правових норм, які регулюють порядок укладання трудового договору. Види та сторони трудового договору. Заповнення трудової книжки. Порядок розірвання договору.
курсовая работа [40,6 K], добавлен 09.11.2014Цивільно-правова характеристика спадкового договору як інституту договірного права, визначення його юридичної природи, змісту та правового статусу сторін спадкового договору, підстав його припинення та особливостей правового регулювання відносин.
автореферат [28,8 K], добавлен 11.04.2009Дослідження класифікацій зобов'язальних правовідносин. Утворення системи кредитних зобов'язань договорами позики та кредиту, зобов'язаннями з випуску облігацій, видачами векселів та ін. Договір споживчого кредиту як окремий вид кредитного договору.
статья [22,8 K], добавлен 17.08.2017Загальна характеристика договору позики, його правове походження. Укладання договору, його суттєві умови, обов’язки та відповідальність сторін. Особливості та проблеми практичного використання договору позики та його значення в цивільному праві України.
курсовая работа [67,2 K], добавлен 14.05.2008
