Договір купівлі-продажу в міжнародному праві

Поняття договору купівлі-продажу. Сторони та предмет як елементи договору. Правове регулювання строків у договорах купівлі-продажу в українському та європейському праві: порівняльний аналіз. Відмежування договору міжнародної купівлі-продажу продукції.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.10.2012
Размер файла 57,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Договір купівлі-продажу в міжнародному праві

1. Поняття і зміст договору купівлі-продажу

1.1 Поняття договору купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона)., а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

У ч. 1 ст. 655 ЦК України закріплено найпоширеніше визначення договору купівлі-продажу, відповідно до якого «за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму».

Це визначення договору не змінилося порівняно із ЦК УРСР 1963 р. Ця дефініція настільки універсальна, що в літературі важко знайти будь-яке оспорювання цього поняття або пропонування якихось істотних варіацій на цю тему. Немає в Україні й жодних комплексних наукових досліджень загальних положень договору купівлі-продажу. А наявні дослідження стосуються тільки різновидів договору купівлі-продажу.

Однак, незважаючи на відсутність якихось істотних варіантів загального визначення договору купівлі-продажу в науковій літературі, наведемо декілька визначень у наукових джерелах, які в основному збігаються з дефініцією, що міститься в ЦК України.

В українському варіанті енциклопедії Вікіпедія написано: «Договір купівлі-продажу - договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму» [3]. У «Юридичній енциклопедії» відсутнє будь-яке загальне визначення договору купівлі-продажу, там наведено тільки визначення договору купівлі-продажу земельної ділянки [4; 435].

У книзі «Договірне право» за редакцією М. І. Брагінського та В.В. Вітрянського вказується, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну) (п. 1 ст. 454 ГК РФ) [5; 15]. Не наведено іншого визначення й у підручнику «Гражданское право» за ред. А.П. Сергєєва та Ю.К. Толстого [6; 3]. Також не міститься жодних пропозицій щодо поняття договору купівлі-продажу й у працях за редакцією проф. В.В. Луця [7; 151].

У книзі «Договірне право: особлива частина» можна знайти певну варіацію поняття цього договору (хоча наприкінці визначення дається знову ж таки посилання на статтю ЦК України), де вказано: «Договір купівлі-продажу - це цивільно-правове зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму (ст. 655 ЦК)» [8; 7-8].

Таким чином, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму. Це оплатний, двосторонній і консесуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівлі-продажу відповідним правам і обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов'язки покупця і навпаки.

Договір купівлі-продажу є консесуальним, оскільки права і обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється Цивільним кодексом України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про товарну біржу», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», численними підзаконними нормативними актами.

З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору існує кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема:

а) договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі;

б) договори, які укладаються на біржах і аукціонах;

в) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу;

г) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;

д) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;

е) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;

ж) форвардні і ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Отже, на підставі викладеного вище можна зробити висновок, що договір купівлі-продажу - це цивільно-правове зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

1.2 Сторони та предмет як елементи договору купівлі-продажу

Правові дослідження регулювання договірних відносин у сфері купівлі-продажу є актуальними за умов ринкової економіки через те, що договірна конструкція купівлі-продажу посідає одне з чільних місць в цивільному та господарському праві. Але певне коло теоретико-практичних аспектів у цій сфері залишається недостатньо дослідженим та, безумовно, дискусійним.

Ґрунтовне дослідження проблематики правового регулювання договору купівлі-продажу надасть можливість поглибити праворозуміння складних та багатовимірних договірних моделей, забезпечити захист та охорону не тільки цивільних, а й господарських прав осіб, покращити ефективність цивільного обороту на тлі сучасного стану ринку в державі.

Як відомо, сторонами договору купівлі-продажу є продавець та покупець. За загальним правилом, продавцем та покупцем за договором купівлі-продажу можуть бути будь-які учасники цивільного обороту (зокрема, фізичні або юридичні особи; виробники товарів, посередники, споживачі, організатори торгівлі). Але кожен такий учасник має відповідати певному переліку вимог. Зокрема, продавець та покупець повинні мати належний обсяг правоздатності та дієздатності.

Продавцем, як правило, є особа, яка володіє правом власності на майно або обмеженим речовим правом щодо розпорядження таким майном. Так, відповідно до ст. 568 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших, встановлених законом, належить власникові товару [1].

ЦК України не роз'яснює, що потрібно розуміти під поняттям «примусовий продаж». Зокрема, ст. 28 Закону України «Про заставу» [8] вказує лише на примусову продаж заставленого майна як на підставу припинення застави. Продаж майна на виконання судового рішення і буде тим випадком продажу майна, що здійснюється продавцем (представником компетентного органу держави), який не є власником майна і не є його законним представником.

Повноваження щодо розпорядження майном у якості товару також може бути надано особі, яка не є власником цього майна та не має жодних обмежених речових прав щодо розпорядження таким майном. Так, відповідно до ст. 1011 ЦК України, при укладенні договору комісії мі ж комітентом (власником товару) та комісіонером останній діє від свого імені та виступає продавцем цього товару за договором купівлі-продажу. Покупцем за договором купівлі-продажу може бути будь-яка осо ба, яка є учасником цивільного обороту. За загальним правилом, покупець набуває права власності на майно, яке він придбав у продавця. Однак особа може бути покупцем і не набути права власності на товар. Зокрема, до таких осіб належать суб'єкти права оперативного управління та господарського відання. В цьому випадку власником товару буде особа, яка володіє майном такої юридичної особи. Також до покупців, які не набувають права власності на товар, належить комісіонер, виконуючий договір комісії. Суб'єктний склад зазначеного договору має власні характерні особливості. Специфіка відносин купівлі-продажу може визначати окремі умови участі у договорі купівлі-продажу - як покупця, так і продавця. Такі умови можуть випливати із публічної складової, що може втілюватись у нормі закону (встановлення спеціальних правил), особливостей правового режиму товару (наприклад, купівлі-продажу вогнепальної зброї) або окремого виду договору тощо.

В межах договору купівлі-продажу покупець та продавець взаємодіють між собою, керуючись властивими договірному праву принципами свободи договору, рівності сторін, економічної незалежності. Особи на власний розсуд визначають необхідність укладення договору купівлі-продажу. Але існують випадки, які містять виключення із такого правила. Зокрема, це має місце в разі зобов'язання щодо укладення такого договору купівлі-продажу, яке виникає на підставі вимоги до продавця, передбаченої законодавством. Прикладом такого виключення може слугувати здійснення закупівлі товарів для державних потреб.

Ще одним виключенням із загального правила буде випадок взяття на себе добровільного зобов'язання. Зокрема, таке добровільне зобов'язання може виникнути у особи шляхом укладення попереднього договору купівлі-продажу на підставі ст. 635 ЦК України.

Взаємодія сторін договору купівлі-продажу завжди відбувається із врахуванням його предмета. Під предметом договору купівлі-продажу слід розуміти сукупність нижченаведених дій: * дія продавця, спрямована на передачу товару покупцю;

* дія покупця, спрямована на прийняття товару;

* дія покупця, спрямована на сплату за товар ціни;

* дія продавця, спрямована на прийняття сплати ціни товару.

На думку М.І. Брагінського, правовідносинам, які випливають з договору купівлі-продажу, притаманні два роди об'єктів: об'єктом першого роду буде дія зобов'язаної особи, а об'єктом другого роду буде річ, яка в результаті такої дії буде передаватися [9, 23].

О.С. Іоффе вважав, що предмет (об'єкт) договору купівлі-продажу має виражатися не в одному, а в двох матеріальних, юридичних та вольових об'єктах. Під матеріальним об'єктом договору купівлі-продажу він розумів майно, що продається, та грошову суму, яка сплачується за це майно. До того ж матеріальним об'єктом може бути лише майно, яке не вилучене з цивільного обігу. Під юридичним об'єктом договору купівлі-продажу, на його переконання, слід було розуміти безпосередньо дії сторін із передачі майна та сплати грошей, а під вольовим об'єктом - індивідуальну волю продавця та покупця в межах чинного законодавства [10, 250].

Стосовно розмежування предмета та об'єкту договору купівлі-продажу, варто звернути увагу на позицію законодавця, який під терміном «предмет договору» має на увазі його об'єкт, а сааме товар. Із змісту глави 54 ЦК України можна виокремити істотні умови договору купівлі-продажу.

Умова щодо предмета є істотною умовою такого договору. З погляду реалізації принципу свободи договору, законодавчо не визначено переліку майна, яке може становити собою предмет договору купівлі-продажу. Адже наявність такого переліку значно б звузила можливість застосування конструкції цього договору в цивільному обороті.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може виступати товар, який є у продавця на момент укладення договору або який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. ЦК України, визначаючи предмет договору купівлі-продажу через поняття «товар», не розкриває змісту останнього. Враховуючи ч. 6 ст. 139 Господарського кодексу України, «товарами» у складі майна суб'єктів господарювання визнаються як вироблена продукція (товарні запаси), так і виконані роботи та послуги [2].

Деякі науковці вказують на те, що поняття «товар» у договорі купівлі-продажу визначається як будь-які речі - як рухомі, так і нерухомі, індивідуально визначені або родові [9, 17]. Так, В.П. Барбара під «товаром» розуміє лише окремі речі або їх сукупність (об'єкти природного походження та створені людиною матеріальні блага), які здатні за своїми властивостями задовольняти відповідні потреби людей [11, 241]. Із вказаною позицією не погоджується Р.О. Стефанчук, зазначаючи, що під поняттям «товар» доцільно розуміти речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки [12, 15].

Виходячи із змісту ст. ст. 655, 656 ЦК України, можна дійти висновку, що законодавець ототожнює поняття «майно» та «товар». Так, ч. 2 ст. 656 ЦК України вказує на те, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути також і майнові права. Ст. 656 ЦК України прямо відносить майнові права до категорії товарів. Тому норми ЦК України дають підстави визначити товар як «майно у вигляді речей, сукупності речей, майнових прав та обов'язків».

Визначаючи поняття «товар» через категорію речі та окремо - через категорію майнових прав, стикаємося з тим, що поняття «річ» за обсягом не включає в себе поняття «майнові права», що суперечить ч. 2 ст. 190 ЦК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 190 ЦК України, майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами. Із врахуванням змісту ч. 2 ст. 190 ЦК України, поняття «річ» має включати в себе поняття «майнові права».

У цьому випадку до уваги слід взяти норму ст. 179 ЦК України, яка має спеціальний характер.

Так, відповідно до ст. 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Із зазначеної норми чітко зрозуміло, що майнові права не є предметом матеріального світу, а отже, не можуть бути віднесені до категорії речей у договорі купівлі-продажу. Норми ст. 656 ЦК України дозволяють продавцю на момент укладення договору купівлі-продажу не мати товар у власності. Такий товар може бути придбаний або набутий продавцем і після укладення договору, у майбутньому. Положення ст. 656 ЦК України момент укладення договору купівлі-продажу не пов'язують з наявністю товару у власності продавця. Право вимоги теж може бути предметом договору купівлі-продажу - за умови, якщо воно не має особистого характеру. Якщо інше не передбачено договором або законом, до купівлі-продажу права вимоги будуть застосовуватися загальні положення про відступлення права вимоги.

Предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, за виключенням майна, що не може перебувати у власності суб'єктів цивільного права. Так, відповідно до Додатку №1 до Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. №2471-XII, не може передаватися у власність громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України таке майно, як:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, для якої визначений спеціальний порядок набуття права власності, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградові установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозогінної та дратівної дії [13].

Таким чином, нами було досліджено складну та багатовимірну проблематику особливостей сторін та предмета договору як елементів договору купівлі-продажу. В результаті дослідження формулюємо такі висновки.

Ознаки обмеження свободи договору наявні за умови, коли має місце зобов'язання щодо укладення договору купівлі-продажу, яке виникає на підставі вимоги до продавця, передбаченої законодавством, або за умови взяття на себе добровільного зобов'язання.

Законодавець під терміном «предмет договору» має на увазі його об'єкт, а саме товар.

Цивільний кодекс України, розкриваючи поняття предмета договору купівлі-продажу через поняття «товар», не дає тлумачення змісту останнього, що призводить до певних непорозумінь у правозастосуванні. Тому загальний аналіз норми ЦК України дає підстави визначити товар як майно у вигляді речей, сукупності речей, майнових прав та обов'язків.

Своєю чергою, визначаючи поняття «товар» через категорію речі та окремо через категорію майнових прав, можна дійти висновку, що поняття «річ» за своїм обсягом не передбачає поняття «майнові права», а це суперечить ч. 2 ст. 190 ЦК України.

Отже, чинне законодавство у сфері регулювання купівлі-продажу потребує уважного перегляду та вдосконалення.

1.3 Правове регулювання строків у договорах купівлі-продажу

Наша країна перебуває у процесі адаптації до нових соціально-політичних та економічних умов, що, безумовно, впливає на стан чинного цивільного законодавства. Це зумовило потребу у суттєвому реформуванні цивільного законодавства, втіленням якого стало прийняття Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (далі - ЦК України). Разом з тим є необхідність вдосконалення законодавства для повноцінного та ефективного функціонування окремих правових інститутів, одним з яких є інститут договірних зобов'язань, зокрема договір купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є одним з видів договорів, що регулюють зобов'язання з передачі майна у власність. З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору, існують певні види строків, що застосовуються при реалізації таких договорів купівлі-продажу.

Положенням щодо визначення та обчислення строків присвячена глава 18 ЦК України. У ній дається визначення терміна «строк» як певного періоду у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тобто строк у цивільному праві встановлюється для того, щоб чітко знати, з якого дня для особи, що порушила цей строк, наступають юридично значимі наслідки.

Гарантійні строки, строки придатності, строки служби товару, строки експлуатації, строки реалізації, строки зберігання, строки амортизації товару - кожен із цих строків має своє функціональне призначення і характеризує окремі аспекти, пов'язані із володінням та використанням товару, який є предметом договору купівлі-продажу та інших подібних правочинів.

Важливим аспектом щодо гарантії якості товару є встановлення гарантійного строку. Адже зрозуміло, що поняття якості є поняттям темпоральним, і тому для визначення його строкової тривалості чинне цивільне законодавство визначає поняття та порядок обчислення гарантійного строку. Під поняттям «гарантійний строк» законодавець розуміє строк, протягом якого продавець гарантує якість товару. Гарантійний строк поділяється на договірний та законодавчо визначений.

Законодавчо визначений гарантійний строк - це такий строк, який чітко встановлений в законі. Наприклад, відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів» виробник зобов'язаний забезпечити належну роботу продукції протягом гарантійного строку. При цьому стосовно товарів, на які гарантійні строки не встановлені, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві (ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Договірний гарантійний строк може мати місце у випадку, коли він встановлюється в договорі. При цьому договірний гарантійний строк не може бути меншим за законодавчо визначений, оскільки він виступає додатковим зобов'язанням щодо належної якості товару. За загальними правилами гарантійний строк має зазначатися у паспорті на товар або на його етикетці чи у будь-якому іншому документі, що додається до товару.

В окремих випадках, окрім гарантійного строку, законодавець може встановлювати термін придатності. Так, для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна фізичних осіб і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним строком. Термін придатності обчислюється від дати виготовлення товару, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для споживання. Правове значення терміну придатності полягає в тому, що продаж товарів, на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких сплинув, забороняється [12, 25].

Важливу роль для розуміння поняття «гарантійний строк» відіграє і порядок його обчислення. Так, відповідно до положень цивільного законодавства початком гарантійного строку є момент передавання товару, який визначається згідно зі ст. 664 ЦК України. У випадку, коли товар складається із кількох комплектуючих частин, вважається, що моментом його передачі буде день, коли продавець поставить останню із складових цього товару, якщо інше не передбачено договором. Конкретний термін, з якого починає спливати гарантійний строк, зазначається у договорі або гарантійному талоні [12, 26-27].

Але є і спеціальні правила щодо початку перебігу гарантійного строку: відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів» при продажу товарів за зразками поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передання товару споживачеві не збігаються, гарантійні строки обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складання - від дня їх здійснення. Якщо день доставки, установки (підключення) чи складання товару, а також передання нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, гарантійний строк починається від дня укладення договору купівлі-продажу. Необхідно також зазначити, що за договором купівлі-продажу сторони можуть змінити початок перебігу гарантійного строку. Він може починатись із моменту експлуатації або через певний проміжок часу чи по досягненні будь-якого факту. Так, початок гарантійного строку на автомобіль може починатись як з моменту його передачі покупцеві, так і з моменту початку експлуатації, або після пробігу автомобілем певної відстані. У будь-якому випадку цей момент має бути зумовлений у договорі.

Строк придатності - це встановлений відповідно до актів цивільного законодавства та законодавства з питань стандартизації період часу (строк чи термін), зі спливом (настанням) якого товар вважається непридатним до використання і таким, що створює небезпеку для життя і здоров'я фізичних осіб та (або) майна фізичних та юридичних осіб.

Використання та нормативне визначення строку придатності міститься у ряді актів цивільного законодавства (статті 1, 7 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»).

Після спливу строку придатності товар вважається неякісним (небезпечним) (ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»). Такий товар не може бути предметом договору купівлі-продажу. Звичайно, такий товар не може виступати предметом договору купівлі-продажу за основним своїм господарським призначенням. Однак це зовсім не означає, що він не може бути використаний для інших потреб, при яких не створюється небезпека, пов'язана зі встановленням цього строку придатності.

Строк придатності товару виконує дві функції:

1) гарантує відповідність товару вимогам щодо якості, визначеним для продавця;

2) встановлює заборону на реалізацію (передання) продавцем (виготівником) товару після спливу строку придатності, а також у період до його завершення, який є недостатнім для його використання покупцем.

Строк служби товару - встановлений виготівником або законом строк безпечного використання виготовленого товару за первісним господарським призначенням. Тобто продавець визначає можливість використання даного товару (використання телевізора для прийому телевізійного сигналу). У подальшому ця річ може використовуватися запервісним господарським призначенням. Однак продавець вже не нестиме відповідальності за результати такого використання. Строк служби встановлюється виготівником товару самостійно навіть у тих випадках, якщо його встановлення визначено як обов'язок виготівника. Строк придатності встановлюється, як правило, актами цивільного законодавства та законодавства з питань стандартизації. Виготівник може становити самостійно строк придатності у тому випадку, якщо стандартом допускається самостійне встановлення такого строку. Однак він повинен відповідати порядку, встановленому стандартом чи іншою правовою нормою.

Для позначення проміжку часу, протягом якого товар може використовуватися, встановлюється також строк експлуатації, дуже схожий на строк служби, їх відмінність простежується в тому, що гарантійний строк експлуатації відповідно до ст. 269 Господарського кодексу України обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року від дня одержання виробу покупцем; а щодо виробів широкого споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - від дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Подібним до попередніх є строк амортизації, протягом якого виробники, продавці, виконавці забезпечують можливість використання товару. Під гарантійним строком експлуатації також розуміють строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі комплектуючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом якого виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобов'язання [12, 28].

Гарантійний строк (термін) зберігання - час, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів. Гарантійний термін зберігання обчислюється від дати виготовлення товару і закінчується датою, визначеною виробником (п. 4 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. №506).

Строк придатності відрізняється від гарантійного строку перш за все тим, що він встановлюється законом, у той час як гарантійний строк може бути встановлений і безпосередньо продавцем. Після спливу строку придатності товар вважається непридатним до використання взагалі. Існує різниця у способі обчислення гарантійних строків та строків придатності. На відміну від гарантійного строку, строк придатності обчислюється не з моменту укладення договору купівлі-продажу чи передачі товару, а від дня його виготовлення. Строк придатності може визначатися певним періодом часу або терміном, датою, до настання якої річ придатна до використання.

Відповідно до ст. 269 Господарського кодексу України гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару, причому незалежно від того, чи визначений він певним проміжком часу (строком), чи календарною датою (іншою обставиною) - терміном. На відміну від гарантійного строку, строк придатності товару не підлягає зупиненню та перериванню.

Термін «розумний строк» зустрічається у нормах ЦК України, які стосуються багатьох видів цивільних договорів. Та найчастіше його вживає законодавець стосовно договору купівлі-продажу. Розглянемо їх детальніше.

1. Претензії мають бути пред'явлені у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару (п. 1 ст. 688 ЦК України);

2. Доукомплектування товару - у розумний строк (ст. 684 ЦК України);

3. Продавець зобов'язаний передати покупцю приналежності товару та документи на нього у розумний строк (ст. 666 ЦК України);

4. Думати покупець може протягом розумного строку: «Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього» (п. 4 ст. 672 ЦК України);

5. Вимога у зв'язку з недоліками товару може бути пред'явлена покупцем лише за умови, що такі недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах 2-х років, а щодо нерухомого майна - в межах 3-х років від дня передачі товару покупцеві, якщо договором чи законом не встановлено більший строк (п. 2 ст. 680 ЦК України), якщо на товар не встановлено гарантійного строку. Пункт 5 ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює норму про те, що «стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом 2-х років, а стосовно об'єктів будівництва - не пізніше 10-ти років від дня передачі їх споживачеві». Як бачимо, в законі набагато збільшено термін для претензій відносно об'єктів будівництва, а самі конкретні терміни у 2 та 10 років не названо розумними і це є логічним. Якщо у нормативному акті встановлено конкретний строк для якихось дій, то додатково називати його розумним немає сенсу. Дію треба вчинити у конкретно визначений строк, все інше буде порушенням. І той факт, що цей строк може вважатися розумним чи нерозумним значення не має [14, 115].

6. У розумний строк товар доставляють і забирають, «якщо договором конкретний строк доставки товару покупцеві не встановлено, то він повинен бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця» (ст. 704 ЦК України).

7. Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним у розумний строк (ст. 690 ЦК України). Яким саме за тривалістю буде цей розумний строк залежатиме від того, що треба забрати, у якій кількості, яких розмірів та об'єму і звідти та куди транспортувати неприйнятий товар. Та головне, щоб у покупця та у продавця співпадали погляди на тривалість строку, який може розглядатися як розумний.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що для регулювання відносин купівлі-продажу законодавство застосовує більш ніж достатню кількість видів строків: гарантійні строки, строки придатності, строки служби товару, строки експлуатації, строки реалізації, строки зберігання, строки амортизації товару, розумні строки. Кожен із цих строків має своє функціональне призначення і характеризує окремі аспекти, пов'язані із володінням та використанням товару, який є предметом договору купівлі-продажу. Однак це не завжди позитивно впливає на якість такого регулювання. Споживач має бути «обізнаним» у відмінностях цих строків, у доцільності застосування тих чи інших строків у певних випадках.

2. Договір купівлі-продажу в міжнародному праві

2.1 Договір купівлі-продажу в українському та європейському праві: порівняльний аналіз

Регулювання цивільних правовідносин здійснюється за допомогою різних правових інститутів. Одним з основних таких інститутів є цивільно-правовий договір. Цей правовий інститут, відомий ще з римських часів, не втратив свого значення, а, навпаки, стає ще більш важливим. Підвищення ролі договору відбувається не тільки в Україні, а й в інших країнах. Не менше уваги регулюванню договірних відносин приділено в Європейському Союзі. Останнім часом уніфікації договірного права в Європейському Союзі (надалі - ЄС) приділяється значна увага. Про це свідчать як уже розроблені документи, наприклад, Принципи європейського договірного права, так і проекти документів, зокрема, проект Європейського Цивільного кодексу (де договірному праву приділено значну увагу) та проект Acquis Communautaire у сфері договірного права, що зараз активно розробляється під егідою Європейської комісії (поки що офіційна назва документа - Загальні принципи європейського договірного права). Проте у цій статті ми не будемо зупинятися на загальних питаннях договірного права, а висвітлимо конкретний вид договору.

Як відомо, договори у Цивільному кодексі України (надалі - ЦК України) розміщені відповідно до системи. Першими у кодексі розміщена група договорів про оплатну передачу майна у власність. Основним у цій групі договорів є договір купівлі-продажу. Можна стверджувати, що він є основним і важливим не тільки для групи договорів про оплатну передачу майна у власність, а й також для інших, оскільки досить часто у нормах, які регулюють ті чи інші договірні правовідносини, існують відсилки на договір купівлі-продажу.

За допомогою договору купівлі-продажу опосередковуються, як відомо, товарно-грошові відносини між виробником і споживачем. Саме тому, у ЦК України договору купівлі-продажу (в т.ч. його різновидам) присвячено значну кількість статей - 61 (зі ст. 655 по ст. 716.) [1]. Для порівняння у Цивільному кодексі УРСР 1963 р. (надалі - ЦК УРСР 1963 р.) цьому договору було присвячено лише 31 статтю (зі ст. 224 по ст. 255) [15].

Договір купівлі-продажу є важливим у правовідносинах не тільки в межах тієї чи іншої держави, а й у приватних відносинах між резидентами різних країн. Саме тому уніфікації норм договору купівлі-продажу на міжнародному рівні приділяється така увага. Недарма ще у 1980 р. була прийнята Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, а у 1986 р. - Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. На рівні ЄС, як уже було зазначено, також відбувається процес узгодження й невдовзі можливого прийняття документа, де було б прописано єдині для усіх норми договору купівліпродажу.

Одним з таких проектів, де передбачено узгоджені норми про договір купівлі-продажу, є проект Європейського цивільного кодексу (надалі - проект ЄЦК). У проекті ЄЦК договору купівлі-продажу присвячено 57 статей. Безумовно, багато європейських науковців скептично ставляться до потреби розроблення проекту ЄЦК та можливості його прийняття. Однак, як слушно зазначено у книзі Рейхарда Зіммермана і Самона Вайтакера «Добросовісність у Європейському договірному праві» [3; 11], розробка й прийняття Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів у 60-х роках минулого століття теж викликало скептицизм.

З огляду на українські перспективи щодо можливого членства в ЄС, а також вимоги ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами цей проект становить значний інтерес для науковців. Саме тому у цій статті ми проведемо порівняльний аналіз відповідних норм ЦК України та проекту ЄЦК в частині, що стосується поняття договору купівлі-продажу. Безперечно, у цьому порівняльному дослідженні ми не обійдемо увагою й теоретичні досягнення щодо цієї проблеми.

У ч. 1 ст. 655 ЦК України закріплено найпоширеніше визначення договору купівлі-продажу, відповідно до якого «за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму». Це визначення договору не змінилося порівняно із ЦК УРСР 1963 р. Ця дефініція настільки універсальна, що в літературі важко знайти будьяке оспорювання цього поняття або пропонування якихось істотних варіацій на цю тему. Немає в Україні й жодних комплексних наукових досліджень загальних положень договору купівліпродажу. А наявні дослідження стосуються тільки різновидів договору купівлі-продажу.

Однак, незважаючи на відсутність якихось істотних варіантів загального визначення договору купівлі-продажу в науковій літературі, наведемо декілька визначень у наукових джерелах, які в основному збігаються з дефініцією, що міститься в ЦК України.

В українському варіанті енциклопедії Вікіпедія написано: «Договір купівлі-продажу - договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму» 34]. У «Юридичній енциклопедії» відсутнє будь-яке загальне визначення договору купівлі-продажу, там наведено тільки визначення договору купівлі-продажу земельної ділянки [4; 435].

У книзі «Договірне право» за редакцією М.І. Брагінського та В.В. Вітрянського вказується, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну) (п. 1 ст. 454 ГК РФ) [5; 15]. Не наведено іншого визначення й у підручнику «Гражданское право» за ред. А.П. Сергєєва та Ю.К. Толстого [6; 3]. Також не міститься жодних пропозицій щодо поняття договору купівлі-продажу й у працях за редакцією проф. В.В. Луця [7; 151]. У книзі «Договірне право: особлива частина» можна знайти певну варіацію поняття цього договору (хоча наприкінці визначення дається знову ж таки посилання на статтю ЦК України), де вказано: «Договір купівлі-продажу - це цивільно-правове зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму (ст. 655 ЦК)» [8; 7-8].

Тепер розглянемо цю проблему на рівні ЄС. Слід відразу зазначити, що в доступних нам джерелах в ЄС, так само як і в Україні відсутні наукові дискусії щодо поняття договору купівлі-продажу. З одного боку, це не зовсім добре, оскільки відсутність дискусії та пропозицій щодо різних визначень не дає можливості повною мірою зрозуміти підходи до поняття договору купівлі-продажу в ЄС і тим самим висловити свою точку зору. З іншого боку, це позитивно, оскільки можна стверджувати про те, що сформульоване десятками років визначення поняття договору купівлі-продажу, є настільки узгодженим, що не потребує будь-яких удосконалень.

В енциклопедії Wikipedia дається таке визначення договору купівлі-продажу: «договір купівлі-продажу є законним контрактом про обмін товарами, сервісом чи власністю від торговця (або продавця) до покупця за погодженою для оплати вартістю в грошах (чи в грошовому еквіваленті) або обіцянка сплатити таке саме» [9].

У ст. 1:101 проекту ЄЦК міститься узгоджена для країн ЄС дефініція договору купівлі-продажу: «Договір купівлі-продажу - це договір, відповідно до якого одна сторона - продавець зобов'язується передати власність на товар іншій стороні - покупцю негайно при укладенні договору або в найближчий майбутній час, а покупець зобов'язується заплатити згідно з ціною» 1 [16]. В. Гейткер і С. Джеловчек вказують, що в проекті ЄЦК застосовано найбільш узгоджене поняття договору купівлі-продажу [17; 546].

Отже, якщо порівнювати визначення, що містяться в ЦК України та проекті ЄЦК, то можна сказати, що основні аспекти збігаються. Зокрема, по-перше, сторонами договору є традиційно з одного боку продавець, а з іншого - покупець. По-друге, продавець зобов'язується передати покупцю у власність товар. По-третє, покупець зобов'язується за це сплатити певну грошову суму. Тут повністю можна погодитися з думкою Ю.Д. Притики, що договором купівлі-продажу вважається такий договір, який спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність до покупця [17; 148].

Наступне питання, стосується договору купівлі-продажу: що є предметом цього договору за українським та європейським правом? У ЦК України у ч. 1 ст. 655 вказується, що за договором купівлі-продажу від продавця до покупця передається «майно (товар)», а уже в наступних статтях застосовується тільки термін «товар». У ст. 656 уже чітко вказується, що предметом договору купівлі-продажу може бути: а) товар, який є у продавця на момент укладення договору, або; б) буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; в) майнові права (окрім особистих майнових та вимог, що мають особистий характер). Отже, що ж розуміють під терміном «майно чи товар», яке застосовується у визначенні договору купівлі-продажу у ЦК України та проекті ЄЦК?

ЦК України містить визначення «майно», але не має визначення «товар». Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України під майном розуміють окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Термін «товар» в ЦК України, як було зазначено, відсутній. Однак на основі дослівного тлумачення тексту статті можна стверджувати, що поняття товар автори кодексу прирівнюють до поняття майно.

Яке ж ставлення науковців до цієї проблеми? Так, у науково-практичному коментарі до ЦК України Ю.Д. Притика вказує, що в контексті викладення принципових положень договору купівлі-продажу терміни «майно» й «товар» мають тотожне значення, оскільки зміст терміна «товар» поглинається змістовою частиною поняття «майно». Хоча тут же зазначає, що під терміном «товар» стосовно договору купівлі-продажу розуміють будь-які речі, що не вилучені з цивільного обігу [17; 150]. Таке твердження не можна вважати коректним, оскільки якщо якесь поняття поглинається іншим, то вони співвідносяться як спеціальне та загальне, а не як тотожні поняття.

У «Юридичній енциклопедії» вказано, що товар - це продукт праці, який виготовляється для продажу або обміну і має задовольняти певні потреби людини [14; 82-83]. В енциклопедії Вікіпедія подано три визначення терміна товар: 1) продукт природи, природи і людської праці або тільки людської праці у матеріальній і нематеріальній субстанції та у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти наявні чи передбачувані суспільні потреби і призначений для обміну і купівлі-продажу; 2) продукт праці, що виробляється не для власного споживання, а на продаж; 3) матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення [4]. Попри розмаїтість визначень, слід погодитися з думкою О.Р. Стефанчука, який вказує, що «під поняттям товару як предмета договору купівлі-продажу доцільно розуміти річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки» [5; 15].

У законодавстві закріплено визначення «товар», що відображає теоретичні бачення цього терміна. Так, наприклад, у ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплено: «Товар - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі)» [18]. Таке визначення занадто розширено трактує поняття «товару», оскільки надання послуг та виконання робіт стає можливим на підставі купівлі-продажу. Тоді такі групи договорів як про виконання робіт та надання послуг стають зайвими, а це, по суті, суперечить самій структурі договірного права. Тому визначення товару слід вважати адаптованим не до приватноправових відносин, а до проблематики регулювання зовнішньоекономічної діяльності (тарифного чи нетарифного). У п. 24 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» вказано, що «товар - будь-яка продукція, призначена для продажу» [19]. Узагальнюючи основні визначення поняття «товар» в приватноправовому аспекті, можна дійти висновку, що поняття «товар» та поняття «майно» в цивільному праві розглядаються як тотожні.

Що ж розуміють під терміном «товар» у ЄС, зокрема щодо договору купівлі-продажу? Враховуючи різні правові системи, що діють на теренах ЄС, у ст. 1:104 проекту ЄЦК зазначено, що розуміють під поняттям «товар». Згідно з цією статтею під «товаром» мають на увазі: (а) матеріальну рухомість, у тому числі судна, судна на повітряній подушці або авіацію, космічні об'єкти, тварини, рідини і гази; і (б) майбутні товари, тобто товари, які під час укладення контракту ще не існують. У наступній статті 1:105 проекту ЄЦК також уточнено, що до товарів за цим договором слід відносити також: (a) електрику; (б) інформацію і дані (зокрема і програмне забезпечення); (c) акції, інвестиційні цінні папери та оборотні інструменти; (д) інші форми нематеріальної власності, зокрема і права, уступка права вимоги і промислова або інші права інтелектуальної власності, але не права на землю, будівлі або інше нерухоме майно, оскільки вони належать до товарів. Отже, зі ст. 1:105 можна зробити висновок, що за цим договором, предметом договору купівлі-продажу за проектом ЄЦК можуть бути також нерухомі речі, хоча у ст. 1:104 про це прямо не зазначено.

Окрім визначення «товар», яке подано в проекті ЄЦК, звернемося ще й до інших джерел. Так, в енциклопедії Wikipedia дається така дефініція товару «…товар - це фізичний (матеріальний) продукт, здатний до того, щоб бути доставленим покупцеві і містить передання власності від торговця до клієнта…» [20]. Юридичне визначення товару звучить так: «Товари призначені для загального використання, тобто продукти або вироби всіх типів, за винятком послуг, які залучені в торгівлю» [21].

На підставі аналізу відповідних наукових та законодавчих джерел ЄС можна відзначити, що поняття «товар» в українському розумінні не відрізняється від відповідного поняття у ЄС, оскільки цей термін, передусім, є економічною категорією. Також можна стверджувати, що предмет договору купівлі-продажу за українським та європейським правом збігається, а тому це можуть бути як речі рухомі й нерухомі, так і матеріальні права.

У науковій літературі як України, так і ЄС немає палких дискусій стосовно поняття договору купівлі-продажу, а також не існує істотних розбіжностей щодо цієї проблеми. Визначальною у дефініціях є наявність двох сторін, одна з яких має і хоче передати наявне у неї майно за гроші іншій особі, а остання має бажання та необхідні кошти для придбання цього майна.

Отже, упевнено можна стверджувати, що поняття договору купівлі-продажу, що закріплене у ч. 1 ст. 655 ЦК України не відрізняється від визначення, що передбачене у ст. 1:101 проекту ЄЦК. На основі цього не має потреби вносити будь-які зміни в поняття, що міститься у ч. 1 ст. 655 ЦК України.

2.2 Договір купівлі-продажу в міжнародній торгівлі

договір купівля міжнародний продаж

Необхідність відмежування договору міжнародної купівлі-продажу продукції викликана тим, що при розгляді спорів міжнародними судами в залежності від виду договору відповідальність сторін може різнитися (при цьому за різними договорами відповідати будуть суб'єкти, що є різними сторонами договорів).

Найбільш близькими до договору міжнародної купівлі-продажу є загальні та спеціальні господарсько-правові та цивільноправові договори. Серед них ГК України у пункті 4 ст. 263 називає договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, оренди, міни (бартеру), лізингу. Детальніше положення цих договорів розкриваються в інших нормах глави 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»: параграф 1 - договір поставки (ст. 264-271); параграф 2 - договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272-274); параграф 3 - договір енергопостачання (ст. 275-277); параграф 5 - договір оренди та договір лізингу (ст. 283-291 та 292 відповідно); параграф 6 - договір міни (бартеру) (ст. 293) [2].

ЦК України в підрозділі 1 «договірні зобов'язання» розділу ІІІ «Окремі види зобов'язань» у параграфі 2 називає договір роздрібної купівлі-продажу (ст. 698-711); у параграфі 3 - договір поставки (ст. 712); у параграфі 4 - дого вір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713); у параграфі 5 - договір постачання енергетичними та іншими ресурсами; у параграфі 6 - договір міни (ст. 715-716) [1].

Для об'єктивного порівняння договору міжнародної купівлі-продажу з цими до говорами слід визначити його основні ознаки.


Подобные документы

  • Положення законодавства щодо регулювання договорів купівлі-продажу. Особливості правового регулювання договору купівлі-продажу житла як особливого різновиду договору купівлі-продажу нерухомості. Відповідальність сторін за договором купівлі-продажу.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 16.06.2011

  • Поняття та види договору купівлі-продажу. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення. Правові ознаки договору купівлі-продажу в роздрібній торгівлі. Договір поставки як підстава виникнення зобов'язань з оплатної реалізації майна.

    презентация [277,4 K], добавлен 30.11.2016

  • Риси договору роздрібної купівлі продажу товарів як окремого виду загального поняття договору купівлі-продажу. Класифікаційні критерії поділу договору роздрібної купівлі-продажу товарів на різновиди. Внесення змін до норм Цивільного кодексу України.

    статья [22,2 K], добавлен 14.08.2017

  • Усна та письмова форми договору роздрібної купівлі-продажу. Способи захисту майнових інтересів продавця. Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів. Вчинення та укладання контракту шляхом конклюдентних дій, його переваги та зміст.

    реферат [24,8 K], добавлен 06.05.2016

  • Предмет та сторони в договорі купівлі-продажу житла, особливості його змісту, порядку укладання та форми. Виконання сторонами передбачених законом обов'язків за договором купівлі-продажу житла, характеристика їх відповідальності в разі порушення умов.

    курсовая работа [69,7 K], добавлен 24.04.2016

  • Предмет та умови договорів купівлі-продажу, правові наслідки їх порушення. Основні права і обов’язки продавця та покупця. Ціна, оплата, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, його страхування. Особливості договору міни та поставки.

    дипломная работа [122,6 K], добавлен 04.07.2014

  • Загальна характеристика і правове регулювання договіру купівлі-продажу згідно положенням НЦУ. Ризик невиконання фінансових зобов'язань. Аналіз вимог покупця і продавця про відшкодування збитків заподіяними недоліком і збитками, викликаними їх наслідками.

    реферат [15,1 K], добавлен 12.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.