Загальні засади кримінального провадження

Проблеми теоретичного тлумачення кримінального провадження в кримінальному процесі зарубіжних країн та України. Процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавства. Охорона прав, свобод та законних інтересів людини, її родичів і членів сім’ї.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2014
Размер файла 43,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблеми теоретичного тлумачення кримінального провадження в кримінальному процесі зарубіжних країн та України

1.1 Розуміння «кримінального провадження» у кримінальному процесі зарубіжних країн

1.2 Поняття та сутність терміну «кримінальне провадження» у кримінальному процесі України

Розділ 2. Правова характеристика засад кримінального провадження

2.1 Поняття засад кримінального провадження

2.2 Реалізація засад кримінального провадження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Суспільство зацікавлено в захищеності прав та законних інтересів будь-якої особи, залученої до сфери дії кримінальної юстиції, від незаконного, необґрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав та свобод. Адже Конституція України [1] проголошує життя і здоров'я людини, її честь та гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю.

Гарантованість прав та свобод людини визнано змістом та спрямованістю діяльності держави. Тож у нормативному акті, що має найвищу юридичну силу, визнана гуманістична спрямованість існування та функціонування як держави в цілому, так і її окремих інститутів.

З огляду на це, реалізація правової реформи в Україні, як один із найважливіших аспектів державної політики повинна нерозривно поєднуватись із метою подальшої гуманізації системи правоохоронних та судових органів.

Система кримінального правосуддя повинна бути ефективною не тільки тому, що від неї залежить законне, обґрунтоване та справедливе вирішення кримінальних справ, а й тому, що саме від цієї системи залежить захист ідеалів та свобод людини, демократії, законності та справедливості, побудова правової держави та громадянського суспільства. Саме тому найважливішим результатом правової реформи в Україні має бути становлення змагальної судової системи, характерної саме для правової держави з її розвинутими суспільними інститутами захисту прав людини.

Однією з головних передумов становлення змагальної системи кримінального судочинства в Україні повинен стати процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавства в цілому та кримінально-правових систем зокрема.

Процес реформування кримінального процесуального законодавства в Україні тривав майже двадцять років. 13 квітня 2012 р. Верховною Радою України був прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс України.

Прийняття 13 квітня 2012 року Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) [2] ознаменувало нову еру в розвитку кримінальної юстиції в Україні, її зближенні та гармонізації з демократичними світовими стандартами судочинства.

Загальні засади кримінального провадження в різні роки були предметом наукового інтересу таких вчених: О.А. Александрова, Ю.М. Грошевого, С.Л. Деревякіна, Л.В. Карабут, О.Б. Комарницької, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, В.В. Молдавана, В.Т. Нора, Л.Д. Удалової, Г.В. Юркової та інших. Проте ґрунтовних комплексних досліджень з урахуванням норм нового КПК на сьогоднішній день, на жаль, не проводилось.

У зв'язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України стало актуальним питання змісту та регламентації засад кримінального провадження. Вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, у відповідності до яких має здійснюватися кримінальне судочинство. система принципів кримінального процесу суттєво змінилася: засади чітко закріплені у кодексі, з'явилися нові принципи, які раніше не зазначалися у старому Кримінально-процесуальному кодексі, деякі старі принципи було втрачено.

Засади кримінально-процесуального права є гарантією дотримання прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі; гарантією прийняття законних і обґрунтованих рішень у кримінальній справі; вихідними положеннями для тлумачення окремих кримінально-правових засад. Засади кримінального процесу утворюють систему - самостійних, об'єктивно взаємопов'язаних правових положень, які розповсюджують свою дію на весь кримінальний процес.

Головною метою дослідження є системний правовий аналіз норм законодавства України щодо системи засад кримінального провадження.

Завдання дослідження:

- проаналізувати сутність розуміння «кримінального провадження» у кримінальному процесі зарубіжних країн;

- розкрити поняття та сутність терміну «кримінальне провадження» у кримінальному процесі України;

- дослідити поняття засад кримінального провадження;

- розглянути реалізацію засад кримінального провадження.

Об'єктом дослідження є правовідносини, пов'язані з реалізацією системи засад кримінального провадження.

Предметом дослідження є сутність кримінального провадження та засади його реалізації.

Методологічною основою є універсальний діалектичний метод. Поряд з ним у роботі використовувались також системний, формально-логічний, структурно-функціональний та інші спеціальні методи дослідження.

Дослідження має відповідну структуру: вступ, 2 розділи, висновки та список використаних джерел.

Розділ 1. Проблеми теоретичного тлумачення кримінального провадження в кримінальному процесі зарубіжних країн та України

1.1 Розуміння «кримінального провадження» у кримінальному процесі зарубіжних країн

Характерною особливістю найстарішого у Європі Кримінального процесуального кодексу Німеччини, прийнятого у лютому 1877 р., є відсутність у ньому будь-яких ідеологем на зразок закріплення у законі «принципів» чи загальних засад. Книга друга Кодексу регламентує провадження у суді першої інстанції.

Окрім уживання терміна «провадження» у назві цього розділу у подальшому він використовується при визначенні особливих видів проваджень. Однак жодного разу у німецькому процесуальному Кодексі цей термін не вживається як словосполучення «кримінальне провадження» [26, с.28].

Аналогічним чином, без додаткових термінологічних уточнень, термін «провадження» вживається у Кримінально-процесуальному кодексі Франції 1958 р., який з незначними змінами діє до тепер.

Кримінально-процесуальний закон Латвійської Республіки фактично обходиться без цього терміна, використовуючи визначення з радянської доктрини - «кримінальний процес» і застосовуючи термін «провадження», зокрема, у стадіях розгляду справи за нововиявленими обставинами (ст.656, 657). У всіх інших випадках йдеться про справу та її розгляд, а не кримінальне провадження [4, с.76-77].

У кримінально-процесуальному кодексі Республіки Білорусь збереглися архітектоніка й термінологія процесуального законодавства радянської доби. З уживанням терміна «провадження» у процесі розкриття його видів. Як-от: судове провадження, касаційне провадження, наглядове провадження, провадження за нововиявленими обставинами тощо.

Законодавці Російської Федерації інститут кримінального судочинства у процесуальному кодексі роз'яснюють як досудове і судове провадження (п.56 ст.5 КПК РФ). У подальших відповідних розділах Кодексу термін «провадження» вживають для визначення конкретної стадії або форми процесу (судове провадження, особливості провадження у мирового судді, провадження в суді за участю присяжних засідателів, провадження в апеляційній і касаційній інстанціях тощо) [18, с.100-101].

1.2 Поняття та сутність терміну «кримінальне провадження» у кримінальному процесі України

Однією з новел Кримінального процесуального кодексу (КПК) України 2012 року стала легалізація на законодавчому рівні раніше вживаного лише в окремих наукових публікаціях термінологічного словосполучення «кримінальне провадження».

Попереднє кримінально-процесуальне законодавства оперувало термінами: «провадження у кримінальній справі» (ст.6 КПК України), «провадження» (в усіх трьох судових інстанціях розділи 3-4), «виключне провадження» (ст. 4004 - ст. 40010) тощо.

Через зрозумілість ролі і значення цих процесуальних інститутів, необхідності у спеціальному роз'ясненні значення цих визначень не було, як і проблем щодо їх правильного розуміння не існувало.

Відсутність у законодавстві, прийнятому за радянських часів, словосполучення «кримінальне провадження» певною мірою було зумовлено тим, що процесуальні кодекси союзних республік ґрунтувались на єдиних Основах, які приймались у російськомовному варіанті, тому їх розробники уникали вживання терміна «уголовное производство», який викликав застереження у фахівців. Саме цим можна пояснити відсутність вживання терміна «кримінальне провадження» у сучасному кримінально-процесуальному законодавстві інших держав СНД.

Стала доктрина радянського і пострадянського кримінального процесу, розвиваючи законоположення розділу 1 КПК України 1960 р., вела мову про систему принципів, зокрема, визнаючи при цьому кримінальний процес як вид державної діяльності, який здійснюється спеціально уповноваженими органами шляхом «провадження з притягнення до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин» [21, с.22].

Український законодавець у новому Кодексі практично кожну стадію кримінального процесу унормовує через застосування універсального терміна «кримінальне провадження». Отже виникає необхідність у змістовному системному дослідженні, яке дасть змогу зробити висновки щодо ролі й значення у кримінальному судочинстві цього термінологічного ряду.

Практика використання ключових визначень кримінально-процесуальним законодавством дає підстави додатково замислитись щодо підстав введення нової термінології українським законодавцем. У зв'язку з нетривалим терміном дії нового Кодексу ні правозастосовна практика, ні юридична наука не виявили якихось проблем у застосуванні нового термінологічного словосполучення. Поки що відсутні й науково обґрунтовані дослідження і доктринальні визначення відносно системи кримінальних проваджень, започаткованої КПК України [25].

З аналізу вживання термінології у пояснювальній записці до проекту Кримінального процесуального кодексу України, розданій народним депутатам України напередодні його презентації у парламенті, можна дійти висновку, що її авторами поняття «кримінальний процес» і «кримінальне провадження» ототожнюються, внаслідок чого можливе припущення, що за попереднім законодавством існував кримінальний процес, а після прийняття нового Кодексу почало здійснюватися «кримінальне провадження».

Такою, на перший погляд, незначною новелою в Україні створені передумови для заміни раніше існувавшої системи принципів кримінального процесу на «загальні засади кримінального провадження».

Порівняльний аналіз переліку цих засад, наведених у ст. 7 нового Кодексу, з раніше визначеною на законодавчому рівні системою принципів кримінального процесу свідчить про більш широке (розлоге) їх унормування у чинному законодавстві.

Насамперед це відбулось за рахунок введення у перелік загальних засад кримінального провадження принципів судочинства (верховенства права, законності, поваги до людської гідності, доступу до правосуддя й обов'язковості виконання судових рішень). Натомість у новому законодавчому переліку відсутні суто процесуальні засади: здійснення правосуддя тільки судом, колегіальності й одноособового розгляду справ, об'єктивної істини, які були у попередньому законодавстві як спеціальні процесуальні принципи [9, с.111-112].

Однак однією з методологічних засад побудови системи норм Кодексу є застосування правила щодо невичерпного характеру засадничих нормоположень. Наукова доктрина у попередніх роках широко застосовувала це правило, пропонуючи до включення у систему принципів кримінального процесу не тільки тих, що безпосередньо сформульовані у Кодексі, а й тих, які випливали з приписів інших процесуальних норм.

Найпоширенішим у літературі тих років був поділ принципів на загальноправові, міжгалузеві, галузеві, з самостійною їх класифікацією в кожній з цих трьох груп. Однак аналіз окремих варіантів системи принципів кримінального процесу свідчить про те, що їх автори, називаючи більше трьох десятків самостійних принципів, не дотримуються чіткого розмежування і серед суто галузевих принципів наводять і міжгалузеві, і загальноправові. Цю хибу слід ураховувати під час побудови системи кримінального провадження і сформувати їх таким чином, щоб і на законодавчому рівні уникнути дублювання. Ґрунтуючись на визначеннях понять, даних законодавцем, і результатах доктринального тлумачення норм, пов'язаних із кримінальним судочинством, що містяться в усіх розділах нового КПК України, можна дійти висновку, що кримінальне провадження є сукупністю форм кримінального процесу, установлених кримінальним процесуальним законом і здійснюваних правоохоронними органами і судом з метою захисту: особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень охорони прав і свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого та неупередженого розслідування і судового розгляду справ про кримінальні правопорушення з метою покарання винних і виправдовування невинуватих відповідно до встановлених КПК України процедур [10, с.219-220].

Однак слід визнати, що наведене визначення не повною мірою враховує багатозмістовність і багатоаспектність поняття «кримінальне провадження». Цей термін лише у 29 статтях перших двох глав нового Кодексу використовується 75 разів. Крім того, словосполучення достатньо широко вживається як просто «провадження», а також «судове провадження».

Слід також звернути увагу на те, що з обігу фактично вилучені термінологічні словосполучення зі словом «справа», які були основою радянської моделі кримінального процесу. Так, класичними процесуальними інститутами того часу були: порушення кримінальної справи, провадження у кримінальній справі, розгляд кримінальної справи та ін. Новим Кодексом усі ці процесуальні дії визначаються з використанням терміна «кримінальне провадження». Як-от «розгляд кримінального провадження» (ч.1 ст.342 КПК України) і т. п. [22, с.195].

Експрес аналіз цього термінологічного ряду дає підстави для таких висновків і пропозицій:

1. Чинним кримінальним процесуальним законодавством України легалізовано термін «кримінальне провадження», який є базовою основою для побудови сучасного кримінального процесу і в широкому сенсі слова він відображає саме це поняття.

2. Крім того, «кримінальне провадження» є усі підстави характеризувати через стадії розслідування кримінальних проваджень і їх судового розгляду (п.5, п.14 ст.3 та ін.); сукупність процесуальних дій (п.10 ст.3, ч.1 ст.20 та ін.); механізми й процедури (зокрема, судові п.24 ст.3, ст.6, ч.2 ст.27); форми реалізації прав і повноважень усіма учасниками (зокрема, ст.7); розуміння словосполучення «кримінальна справа» (п.2 ст.9, ч.2 ст.19, ст.284, ч.1 ст.342 та ін.).

3. У зв'язку з тим, що науково-практичні коментарі Кримінального процесуального кодексу України не відобразили багатоаспектність терміна «кримінальне провадження» з метою однозначності в його розумінні, необхідно більш поглиблене дослідження на доктринальному рівні й прийняття відповідних роз'яснень Пленумом Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних і цивільних справ.

Розділ 2. Правова характеристика засад кримінального провадження

2.1 Поняття засад кримінального провадження

Будь-яка діяльність за своєю природою підпорядкована певним закономірностям, принципам, які визначають її спрямування і характер, тобто є щодо неї своєрідним орієнтиром.

Не виняток і кримінальна процесуальна діяльність в Україні, що незалежно від суб'єктів та стадій кримінального провадження має відповідати певним загальним критеріям, які в галузі кримінального правосуддя прийнято називати фундаментальними положеннями, або принципами чи засадами кримінального провадження, як відображено в КПК України.

Знання інституту засад кримінального провадження є надзвичайно важливим.

Про це, зокрема, свідчить те, що, незважаючи на відсутність прямих норм з даного питання в Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 року, який був чинним на території держави не одне десятиліття, питання засад кримінального провадження багато років було предметом обговорення науковців.

В ході таких дискусій визнано, що зазначений інститут є дійсно потрібним під час кримінального провадження. Законодавцем враховано таку позицію, в тому числі на підставі висновків дослідників кримінальної процесуальної діяльності, у зв'язку з чим в КПК України, прийнятому 13 квітня 2012 року, цей інститут відображено безпосередньо в Главі 2 [8, с.170].

На засадах кримінального провадження, як вважає В.Т. Маляренко, повинні ґрунтуватися всі інші правила кримінального процесу, і їх має бути стільки, скільки того вимагають умови життя суспільства.

Польський дослідник М. Цийшлак зазначив, що засади визначають роль «рефлекторів», які освітлюють шлях тлумаченню законів тоді, коли виявляються ті чи інші прогалини у правовому регулюванні.

I.В. Тиричев відзначав, що принципи живуть і діють в рамках цілісної системи, «де суть і значення кожного принципу обумовлені не тільки власним змістом, а й функціонуванням всієї системи.

Добровольська Т.М. вважала, що система принципів - це сукупність самостійних за змістом, взаємопов'язаних і об'єктивно обумовлених положень, пронизаних єдністю цілей та завдань, які саме в цій сукупності мають якісний сенс.

Михеєнко М.М. під системою принципів розумів їх сукупність та порядок розташування. систему принципів кримінального процесу поділяли на конституційні і інші принципи.

До конституційних відносять засади, що закріплені в Конституції України. цієї позиції дотримуються видатні вітчизняні вчені - процесуалісти Альперт С.А., Грошевий Ю.М., Стецовський Ю.I. і інші. до інших відносять засади, закріплені в КПК України [5, с.262-263].

В юридичній науці немає єдиного, загальноприйнятого визначення поняття засади кримінального провадження, але при всіх розбіжностях думки процесуалістів збігаються в основних позиціях.

Так, до критеріїв визнання певного положення засадою кримінального провадження відносять таку сукупність властивостей: це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, що мають фундаментальне значення для кримінального провадження, визначають його спрямованість, побудову загалом, форму і зміст його стадій та інститутів; вони повинні закріплюватися в нормах права; засади мають діяти у всіх або кількох стадіях кримінального провадження й обов'язково в його центральній стадії - стадії судового розгляду; порушення будь-якої засади означає незаконність рішення У справі та обов'язкове його скасування.

В КПК України не міститься визначення терміна «засади кримінального провадження». Проте в будь-якому разі під ним треба розуміти фундаментальні положення, ідеї, основні положення кримінального судочинства в Україні, які не залежать від волі чи певних обставин в ході такої діяльності. Адже, якщо взяти до уваги назву Глави 2 КПК України «Засади кримінального провадження», п.10 ч.1 ст.3 КПК України, де визначено, що кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, та зміст ч.1 ст.7 КПК України, де вказано, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, можна дійти висновку, що законодавцем реалізація засад кримінального провадження не залежить від: суб'єкта кримінального переслідування, стадії кримінального провадження, учасника кримінального провадження, процесуальної дії (бездіяльності), рішення в ході кримінальної процесуальної діяльності, тобто взагалі від будь-яких факторів.

Зокрема, у ч.1 ст.7 КПК України в імперативній формі встановлено, що зміст та форма кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження [19, с.10-11].

Таким чином, вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, у відповідності до яких має здійснюватися кримінальне судочинство. Зокрема закріплено чимало принципів, що давно вже є фундаментальними у кримінальному судочинстві багатьох європейських країн. Відповідно до ст.7 КПК України «Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя; 15) змагальність; 16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового розгляду; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється кримінальне судочинство». Кожному з 22 принципів законодавець присвятив окрему статтю.

На відміну від запобіжних заходів, класифікацію яких наведено в ч.1 ст.176 КПК України (від найменш суворих до найсуворішого), засади кримінального провадження за своїм значенням рівні між собою і обов'язкові для дотримання незалежно від того, в якій сукупності вони виявляються під час конкретного кримінального провадження.

При цьому в конкретному кримінальному провадженні вони можуть виявлятися не повною мірою, проте, якщо проведення якихось процесуальних дій, рішень стосуватиметься засад кримінального провадження, то такі дії, рішення мають відповідати цим засадам.

Наприклад, якщо в ході досудового розслідування застосовується така слідча (розшукова) дія, як обшук, то вона має відповідати передусім таким засадам, як законність, недоторканність житла чи іншого володіння особи та іншим.

Тобто їх реалізація в кримінальному провадженні, як правило, виявляється у сукупності між собою, оскільки їх визначення є доволі широким, у зв'язку з цим вони містять характерні ознаки, дотримання яких притаманне декільком інститутам кримінальної процесуальної діяльності [14, с.332].

Щодо сутності засад кримінального провадження, перелік яких наведено в ч.1 ст.7 КПК України, зауважимо, що під поняттям «верховенство права» слід розуміти принцип, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України), тобто під час кримінального провадження.

Інакше кажучи, потрібно забезпечити не тільки не порушення прав та свобод людини під час кримінального провадження, а й, найважливіше, їх дотримання іншими учасниками кримінального провадження. Тобто, якщо хтось із учасників кримінального провадження вчинив дії щодо реалізації свого права, гарантованого та передбаченого кримінальним процесуальним законодавством, то суб'єкт кримінального переслідування під час досудового розслідування, а суддя (судді) в ході судового провадження, мають вжити заходів для його практичної реалізації.

Постає питання, про дотримання яких саме прав та свобод людини йдеться в ч.1 ст.8 КПК України? Під час кримінального провадження ними будуть: стосовно підозрюваного, обвинуваченого права, передбачені частинами 3, 4 ст.42 КПК України; стосовно виправданого, засудженого права, передбачені ч.3 ст.43 КПК України, яка відсилає до прав обвинуваченого (ч.ч.3, 4 ст.42 КПК України), але в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.

Відображення таким чином прав цих осіб є доволі вдалим, оскільки в практичному житті визначити перелік прав, якими необхідно наділити осіб із таким статусом, досить проблематично, адже це буде залежати від багатьох факторів конкретного кримінального провадження, а саме: що намагається довести виправданий, засуджений реалізацією того чи іншого права під час кримінального провадження; стосовно законного представника підозрюваного, обвинуваченого права, передбачені для самого підозрюваного, обвинуваченого, тобто в частинах 3, 4 ст.42 КПК України, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику (ч.5 ст.44 КПК України); стосовно захисника права, передбачені для підозрюваного, обвинуваченого, захист якого здійснює адвокат, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику (ч.4 ст.46 КПК України); стосовно потерпілого права, передбачені ст.56 КПК України; стосовно представника потерпілого права, якими наділений сам потерпілий (ст.56 КПК України), крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим, і не може бути доручена представнику (ч.4 ст.58 КПК України); стосовно законного представника потерпілого права, передбачені для самого потерпілого (ч.2 ст.59 КПК України); стосовно заявника права, передбачені ч.2 ст.60 КПК України; стосовно цивільного позивача права, передбачені для потерпілого, але в частині, що стосується цивільного позову, крім того, право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення [16, с.409-410].

Право бути проінформованим про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та право на отримання їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК України, для інформування потерпілого та надіслання йому копій процесуальних рішень (ч.3 ст.61 КПК України); стосовно цивільного відповідача права, передбачені для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосується цивільного позову, а також право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього, та, крім того, право бути поінформованим про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та право на отримання їх копії у випадках і в порядку, встановлених КПК України, для інформування підозрюваного, обвинуваченого та надіслання йому копій процесуальних рішень (ч.3 ст.62 КПК України); стосовно представника цивільного позивача, цивільного відповідача права, передбачені для цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє (ч.3 ст.63 КПК України); стосовно законного представника цивільного позивача права, передбачені для самого цивільного позивача (ч.2 ст.64 КПК України); стосовно свідка права, передбачені ст.66 КПК України; стосовно перекладача права, передбачені ч.2 ст.68 КПК України; стосовно експерта права, передбачені ч.3 ст.69 КПК України; стосовно спеціаліста права, передбачені ч.4 ст.71 КПК України.

До цього переліку прав, які мають бути дотримані під час кримінального провадження, обов'язково відносяться ще й права, передбачені Розділом II Конституції України, оскільки, як визначено у ст.8 Основного Закону України її норми є нормами прямої дії. Сутність такої засади кримінального провадження, як законність, у нашому випадку полягає в тому, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших актів законодавства (ч.1 ст.9 КПК України) [15, с.334-335].

Рівність перед законом і судом слід розуміти як неприпустимість привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених КПК України, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками (ч.1 ст.10 КПК України).

У кримінальному провадженні має бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження (ст.11 КПК України).

Сутність такої засади, як забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, полягає в тому, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі ухвали слідчого судді (під час досудового розслідування), судді (суддів) під час судового розгляду (ст.12 КПК України) [12, с.368].

Щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи КПК України встановлено (ст.13), що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до кримінального процесуального закону втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК України, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети (ч.2 ст.14 КПК України). Реалізація такої засади, як невтручання у приватне життя, пов'язано з тим, що ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК України (ч.2 ст.15 КПК України). Недоторканність права власності забезпечується тим, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України (ч.1 ст.16 КПК України).

Сутність такої засади, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, визначеному КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч.ч.1, 2 ст.17 КПК України).

Стосовно такої засади, як свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї зауважимо, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення (ч.1 ст.18 КПК України) [4, с.228].

Наступна засада заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили (ч.1 ст.19 КПК України).

Забезпечення права на захист реалізується таким чином: підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України (ч.1 ст.20 КПК України).

Відповідно до засади доступу до правосуддя та обов'язковості судових рішень кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону (ч.1 ст.21 КПК України).

Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості полягає в самостійному обстоюванні стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України (ч.1 ст.22 КПК України).

Сутність такої засади, як безпосередність дослідження показань, речей і документів, в тому, що суд досліджує докази безпосередньо (ч.1 ст.23 КПК України).

Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності реалізується шляхом гарантування кожному права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України (ч.1 ст.24 КПК України). З огляду на таку засаду, як публічність, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила (ст.25 КПК України).

Така засада, як диспозитивність, полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України (ст.26 КПК України). Відповідно до гласності і відкритості судового провадження та його повного фіксування технічними засобами учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.27 КПК України).

З метою реалізації такої засади, як розумні строки, законом передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, які є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Стосовно мови, якою здійснюється кримінальне провадження, у КПК України, зокрема, визначено, що кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою [24, с.77-78].

Отже, позитивним у КПК України є не лише передбачення окремої Глави стосовно засад кримінального провадження, а й розкриття сутності кожної такої засади, що, безперечно, сприятиме кращій їх реалізації під час практичного здійснення кримінальної процесуальної діяльності.

2.2 Реалізація засад кримінального провадження

Однією з умов практичного використання того чи іншого інституту кримінального провадження є існування механізму його реалізації, знання якого забезпечуватиме досягнення мети як загальної в кримінальному провадженні, так і спеціальної, визначеної стосовно цього конкретного інституту.

Знання механізму реалізації кожної засади кримінального провадження забезпечуватиме виконання вимоги ч.1 ст.7 КПК України, відповідно до якої зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати його загальним засадам.

Зокрема, розкриваючи порядок забезпечення такої засади кримінального провадження, як верховенство права, потрібно зазначити, що це загально-декларативна норма, передбачена не лише в ст.8 КПК України, а й у ст.3 Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

При цьому зазначена засада повинна реалізуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч.2 ст.8 КПК України), який через свої рішення більш детально роз'яснює: які дії під час кримінального провадження розцінюються як ті, що порушують основні права і свободи людини; як вони проявляються в кримінальному правосудді.

При реалізації такої засади, як законність, потрібно виходити з того, що весь порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, до якого передусім необхідно віднести відповідні положення Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, КПК України та інші закони, практику Європейського суду з прав людини.

При цьому згідно з частинами 3, 4, 6 ст.9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК України. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК України. Однак, якщо норми КПК України суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору. Водночас, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України.

Проте, оскільки в кримінальному провадженні задіяні посадові особи органів державної влади, тобто ті, для кого така діяльність є обов'язковою в повсякденному житті, та ті, хто є учасником такої діяльності лише у зв'язку з певною подією, дотримання принципу законності в загальному контексті полягатиме в тому, що слідчий, прокурор, інші суб'єкти кримінального переслідування, слідчий суддя, суддя (судді) та інші працівники судового апарату, діятимуть лише у спосіб, передбачений КПК України. Адже у ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України та законами України [6, с.32-33].

Розкриваючи механізм реалізації такої засади кримінального провадження, як рівність перед законом і судом (ст.10 КПК України), в даному випадку це проявляється через те, що учасники кримінального провадження користуються рівними правами і рівною мірою виконують свої обов'язки, які передбачені в КПК України, незважаючи на расу, колір шкіри, політичні, релігійні чи інші переконання, стать, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, громадянство, освіту, рід занять, а також за мовними або іншими ознаками. Винятком є випадки і порядки, передбачені КПК України, щодо певної категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження, які користуються додатковими гарантіями (ч.2 ст.10 КПК України), а саме: щодо обов'язкової участі законного представника, адвоката у разі якщо підозрюваний (обвинувачений) неповнолітній; обов'язкової участі перекладача у разі якщо особа є іноземцем тощо.

Відповідність здійснення кримінального провадження такій засаді, як повага до людської гідності передусім проявлятиметься через те, що під час кримінальної процесуальної діяльності забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність, оскільки це є вимогами ч.2 ст.11 КПК України.

Така засада кримінального провадження, як забезпечення права на свободу й особисту недоторканність у практичному житті проявляється через те, що кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність і обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому КПК України. Кожен, хто понад строк, визначений у КПК України, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений. Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стосовно недоторканності житла, недоторканності права власності, то ця засада реалізовується через механізм провадження будь-яких слідчих (розшукових) дій у домоволодінні чи іншому домоволодінні особи лише на підставі ухвали слідчого судді. Якщо прокурор, слідчий у невідкладних випадках провели такі дії без попередньої згоди слідчого судді, суду, то в подальшому вони все одно мають звернутися до слідчого судді, суду щодо надання згоди на проведення цієї дії, бо, якщо вони цього не зроблять, будь-які докази, отримані без згоди суду, будуть визнані недійсними [3, с.178].

Таємниця спілкування як засада кримінального провадження полягає в тому, що ознайомитися з листуванням, телефонною розмовою, телеграфною та іншою кореспонденцією, іншими формами спілкування, можна лише на підставі ухвали слідчого судді. При цьому таке обмеження таємниці спілкування може відбуватися лише з метою виявлення чи запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в іншій спосіб неможливо досягти цієї мети.

Розкриваючи реалізацію такої засади, як невтручання у приватне життя, потрібно знати: якщо в ході кримінального провадження будуть встановлені якісь обставини особистого життя учасника кримінального провадження, їх не можна розголошувати. Єдине, для чого вони можуть бути використані, це з метою вирішення завдань кримінального провадження.

Презумпція невинуватості й забезпечення доведеності вини як засада кримінального провадження реалізовується через те, що обов'язок доказувати винуватість особи покладається на слідчого, прокурора, які, зібравши достатні матеріали (докази), повинні направити їх до суду, де і приймається рішення про винуватість чи невинуватість особи. При цьому докази органів розслідування, прокурора повинні бути зібрані лише у встановленому законом порядку. Якщо докази не будуть зібрані взагалі, чи зібрані із порушенням порядку їх отримання, то таку особу мають визнати невинуватою, оскільки всі сумніви тлумачаться на користь підозрюваного (обвинуваченого) [23, с.311].

Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї як засада кримінального провадження проявляється в тому, що: жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення; кожна особа має право не говорити нічого щодо підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права; жодну особу не можна примусити давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення; заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення як засада кримінального провадження проявляється в тому, що кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

Забезпечення права на захист як засада кримінального провадження реалізується в тому, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. У випадках, передбачених КПК України та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави. При цьому участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

Доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень як засада кримінального провадження реалізується в тому, що вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному КПК України, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків. Якщо інше не передбачено КПК України, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України [27, с.299-300].

Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості як засада кримінального провадження виявляється в тому, що: сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для забезпечення сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Безпосередність дослідження показань, речей і документів як засада кримінального провадження реалізується в тому, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, визначених КПК України. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.

Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності реалізується в тому, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України (Гл.26 Розділу III, Розділ V КПК України).

Публічність як засада кримінального провадження реалізується в тому, що прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за винятком випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх визначених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила [11, с.327-328].

Диспозитивність як засада кримінального провадження реалізується через те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачений КПК України, крім того: відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне закриття кримінального провадження, крім випадків, визначених у КПК України; слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їхній розгляд сторонами та віднесені до їхніх повноважень КПК України, а саме: слідчий суддя контроль за дотриманням прав і свобод учасників кримінального провадження, тоді як суд розгляд кримінального провадження по суті; кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, визначених у КПК України, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Передусім йдеться про справи приватного обвинувачення, що передбачені Главою 36 КПК України, та випадки, коли прокурор відмовився від подальшого підтримання обвинувачення. Тоді потерпілому, його представнику пропонується продовжити здійснити це самостійно. Якщо потерпілий, його представник відмовилися від цього, то справа також підлягає закриттю.

Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами як засада кримінального провадження реалізується через те, що зазвичай судові засідання проходять у відкритій формі, а їх хід фіксують на звукозаписувальні технічні засоби. Винятком є випадки, коли суддею прийнято рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини: якщо обвинувачений є неповнолітнім; відбувається розгляд справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканності особи; необхідно запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні; якщо під час судового засідання будуть досліджуватися особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, що, як правило, оголошуються у відкритому судовому засіданні, проте слідчим суддею, суддею може бути прийнято рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі того, що необхідно запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи.


Подобные документы

  • Проаналізовано проблеми у сфері реалізації положень законодавства України щодо особливого порядку кримінального провадження щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Конституційно-правові основи та додаткові гарантії його діяльності.

    статья [20,2 K], добавлен 21.09.2017

  • Конституційні принципи судочинства. Зміст та форма кримінального провадження. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність. Повага до людської гідності. Гласність і відкритість судового провадження. Порядок оскарження процесуальних рішень.

    статья [21,6 K], добавлен 17.08.2017

  • Захист прав людини в кримінальному процесі. Забезпечення безпеки її громадян у сфері судочинства. Захист учасників кримінального провадження в Сполучених Штатах Америки: організаційний аспект. Розгляд конституційних прав на життя, свободу, гідність.

    статья [59,7 K], добавлен 18.08.2017

  • З'ясування особливостей характеристики окремих засад кримінального провадження, встановлення критеріїв їх класифікації. Верховенство права, диспозитивність, рівність перед законом і судом. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

    курсовая работа [45,0 K], добавлен 30.03.2014

  • Визначення категорії "засади кримінального провадження", їх значення. Класифікації кримінально-правових принципів. Характеристика міжгалузевих засад. Особливості їх реалізації на досудовому розслідуванні і судових стадіях кримінального провадження.

    курсовая работа [32,5 K], добавлен 13.04.2014

  • Співвідношення положень національного законодавства в частині заочного провадження з європейськими вимогами щодо справедливого судового процесу. Аналіз підходів до розуміння досліджуваного кримінального процесуального інституту та сутність ознак.

    статья [18,8 K], добавлен 17.08.2017

  • Класифікація та загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу. Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження. Особи, які мають та відстоюють у кримінальному процесі свої інтереси. Учасники процесу, які відстоюють інтереси інших осіб.

    курсовая работа [48,0 K], добавлен 24.07.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.