Правовідносини інших членів сім’ї та родичів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З сімейного права України

На тему: «Правовідносини інших членів сім'ї та родичів»

Київ 2011 р.

План

Вступ

1. Особисті немайнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів

2. Майнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів

3. Захист прав та інтересів інших членів сім'ї та родичів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одним із основних завдань, які виконуються більшістю сімей, завжди було і є виховання дітей. Тому споконвіку не тільки батьки здійснювали свої права й обов'язки щодо виховання своїх дітей, а й баба, дід, прабаба, прадід (а також інші родичі) брали активну участь у виховному процесі, забезпечуючи розвиток особистості своїх онуків і правнуків. Окрім прикладу власної позитивної поведінки з боку старших членів сім'ї значну роль при вихованні не тільки дітей, а й онуків і правнуків відіграє спілкування. Саме тому положення сімейного законодавства, закріпивши права баби, діда, прабаби, прадіда на участь у вихованні своїх онуків та правнуків, окремо визначають їх обопільне право на спілкування. Шляхом спілкування здійснюється не тільки зв'язок молодшого і старшого поколінь сім'ї, а й забезпечують позитивний виховний вплив і передачу представниками останнього набутих протягом життя знань і життєвого досвіду своїм онукам та правнукам. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати здійсненню бабою, дідом, прабабою, прадідом належних їм прав щодо виховання своїх онуків, правнуків (ч. 2 ст. 257 СК). Іншими особами, з якими проживає дитина, можуть бути, наприклад, усиновлювачі, патронатні вихователі (гл. 20 СК), опікуни або піклувальники залежно від віку дитини та інші особи (як правило, родичі). Якщо функції опікуна або піклувальника щодо дитини відповідно до положень ст. 245 СК виконує адміністрація відповідного дитячого закладу або закладу охорони здоров'я, обов'язок не перешкоджати спілкуванню родичів покладається на посадових осіб, які її представляють (директора, головного лікаря тощо).

Наявність прав та обов'язків кожного із членів сім'ї щодо інших вважається однією із найсуттєвіших її ознак. Норми сімейного законодавства визначають основні права та обов'язки не тільки кожного із подружжя і суб'єктів сімейних відносин найближчого ступеня спорідненості, зокрема батьків і дітей, а й інших членів сім'ї та родичів. До них законодавством віднесені баба, дід, прабаба, прадід, брати, сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, брати, сестри та інші родичі. Вони мають законодавчо визначену можливість набуття та здійснення як особистих немайнових, так і майнових прав, маючи також і відповідні обов'язки.

1. Особисті немайнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів

Перелік особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів містить гл. 21 СК. Це, зокрема, право баби, діда, прабаби, прадіда на виховання онуків, правнуків (ст. 257 СК), права братів та сестер на спілкування (ст. 259 СК), право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки (ст. 260 СК), обов'язок особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю (ст. 264 СК), права родичів на захист дітей (статті 258, 262 СК) та деякі інші права.

Важливе значення в процесі формування усталених родинних зв'язків, сімейних устоїв і забезпечення природних прав людини має законодавче закріплення права особи на участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, а також право останніх на спілкування. Частина 1 ст. 259 СК визначає, що рідні (повнорідні, неповнорідні) брати і сестри мають права та обов'язки, встановлені законом для братів і сестер. Брати і сестри, зокрема ті, які проживають окремо, мають право на спілкування. Це право мають як повнолітні, так і неповнолітні брати і сестри. Повнолітні брати і сестри реалізують його самостійно. Реалізація цього права неповнолітніми братами і сестрами, які проживають окремо, забезпечується обов'язком їх матері, батька, баби, діда, інших осіб, з якими вони проживають, сприяти їхньому спілкуванню. Таке спілкування може здійснюватись шляхом листування, телефонних розмов, побачень тощо. Частина 4 ст. 259 СК визначає право повнолітніх осіб брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, незалежно від місця їх проживання. Батьки, баба, дід, інші родичі або особи, з якими проживають неповнолітні брати і сестри повнолітньої особи, зобов'язані не чинити перешкод на шляху здійснення цього права. Винятки складають випадки, коли здійснення цього права повнолітньою особою негативно впливає на процес виховання її неповнолітніх братів і сестер. При вирішенні питання про доцільність участі таких осіб у процесі виховання їх неповнолітніх братів і сестер доцільно враховувати загальне правило, визначене законом щодо права батьків обирати форми та методи виховання своїх дітей. Форми та методи, які застосовуються повнолітніми особами при здійсненні права на участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, також не повинні суперечити закону та моральним засадам суспільства (ч. З ст. 151 СК).

Положення СК визначають право інших родичів брати участь у вихованні дітей. Стаття 260 СК закріплює право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки. Це право вони можуть здійснювати за умови спільного проживання однією сім'єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком та падчеркою. У випадках, якщо у дитини є рідний батько (матір), який (яка) проживає у іншій сім'ї і не позбавлений (позбавлена) батьківських прав, за ним (нею) законодавством визнається переважне перед іншими особами право на особисте виховання своїх дітей (ст. 151 СК). Відповідно мачуха, вітчим зобов'язані не перешкоджати здійсненню рідними батьком або матір'ю права на особисте виховання своїх дітей, спілкування з ними, а також обирати форми та методи виховання, які не суперечать закону та моральним засадам суспільства (ч. З ст. 151 СК). Ці цілком доцільні законодавчі обмеження поширюються і на форми та методи виховання, які застосовують мачуха та вітчим стосовно своїх пасинків та падчерок. Право дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК), а також участь у цьому процесі мачухи, вітчима та інших родичів, забезпечується заходами державного контролю, які встановлені законом. Державний контроль у цій суспільно-важливій сфері відносин забезпечують органи опіки та піклування, уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Центр з усиновлення дітей, управління освіти відповідних державних адміністрацій, прокуратура України та інші органи у межах своєї компетенції. Важливу роль при забезпеченні прав людини взагалі і дітей зокрема останнім часом відіграють міжнародні організації (ООН, ОБСЄ, Рада Європи), а також акти міжнародного законодавства (зокрема, Конвенція про права дитини 1989 року) і міждержавний контроль у цій сфері.

Основне місце у процесі виховання дитини посідає сім'я, а другорядне (хоча і не менш важливе) -- має виховний вплив дошкільних закладів, школи та інших навчально-виховних закладів та установ. Характерною для сьогодення є постійна зайнятість батьків на роботі, у підприємництві чи у інших сферах діяльності й зменшення їх можливостей приділяти значну увагу вихованню своїх дітей. Це призводить до того, що отримання дітьми значної частини інформації про навколишній світ, природні та соціальні явища, а також формування основних засад їх світосприйняття, належної поведінки у суспільстві, поваги до старших та інших позитивних установок може і повинно забезпечуватись значною мірою їх бабою, дідом, прабабою, прадідом, мачухою вітчимом, братами, сестрами, а також іншими членами сім'ї. Отже, значення їх позитивного виховного впливу на формування гармонійно розвинутої особистості неповнолітніх членів сім'ї важко переоцінити. Враховуючи наведене, законодавче закріплення права баби, діда, прабаби, прадіда (інших родичів) на участь у вихованні своїх онуків, правнуків, братів, сестер, пасинків, падчерок (родичів іншого ступеня спорідненості) і можливості спілкування з рідними, які забезпечують передачу їм свого життєвого досвіду та знань з точки зору педагогіки, психології, а також загальнолюдських цінностей, є цілком виправданим.

Аналогічний висновок можна зробити і щодо доцільності законодавчого закріплення обов'язку особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, вітчима, мачуху, інших родичів та осіб, які виховували їх та надавали матеріальну допомогу. Відповідно до положень ч. 1 ст. 264 СК онуки та правнуки (як неповнолітні, так і повнолітні) зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда. Частина 2 цієї статті встановлює обов'язок повнолітніх братів, сестер, пасинків, падчерок піклуватися про своїх брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу. Обов'язок піклуватися про осіб, які взяли дитину у свою сім'ю на виховання, покладається на неї з моменту досягнення нею повноліття. Зважаючи на те, що у площину права вказані положення сімейного законодавства переводять усталені норми моралі, слід зазначити, що моральний обов'язок взаємного піклування поширюється на всіх без винятку членів сім'ї.

2. Майнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів

Майнові правовідносини за участю інших членів сім'ї та родичів виникають у випадках, коли законодавством визначаються обов'язки щодо утримання, які стосуються цих осіб. Чинне сімейне законодавство закріплює обов'язок щодо утримання не тільки стосовно родичів найближчого ступеня спорідненості (зокрема батьків та дітей). Встановлення обов'язку осіб щодо утримання інших членів сім'ї та родичів розширяє коло учасників сімейних відносин, які у разі потреби можуть розраховувати на визначену законодавством належну матеріальну допомогу з боку своїх рідних. Обов'язок особи утримувати інших членів сім'ї та родичів, як правило, виникає за наявності кількох обставин, кожна з яких становить окремий юридичний факт необхідного для його виникнення юридичного складу. Обставини, які впливають на виникнення такого обов'язку, можуть бути різноманітними і підлягають урахуванню у певному співвідношенні, визначеному відповідно до положень СК.

Це, по-перше, факт відповідних сімейних зв'язків: родинних (баба, дід -- онуки, прабаба, прадід -- правнуки, сестра -- брат тощо), свояцтва (мачуха, вітчим -- пасинок, падчерка) або визначених знаходженням дитини на вихованні в іншій сім'ї (дитина -- особи, у сім'ї яких вона виховувалась). По-друге, факт відсутності у потенційних утриманців родичів більш близького ступеня спорідненості або встановлена судом неспроможність останніх надавати належне утримання іншим особам з поважних причин. Такими поважними причинами можуть бути факт непрацездатності, виконання аліментних обов'язків стосовно більш близьких родичів при низькому рівні доходів, багатодітність тощо. Тому фактична можливість надавати матеріальну допомогу іншим особам також є однією із основних умов виникнення обов'язку особи щодо утримання інших членів сім'ї та родичів. По-третє, обставиною, яка підлягає врахуванню при встановленні обов'язку особи щодо утримання інших членів та родичів, є визначена неможливістю останніх самостійно забезпечити своє існування потреба у матеріальній допомозі й утриманні з боку інших осіб, коло яких визначене законом. Ця потреба, як правило, виникає внаслідок малоліття (неповноліття) або непрацездатності інших членів сім'ї та родичів, які мають право на утримання. При визначенні потреби онуків в утриманні з боку діда, баби слід за аналогією права (ст. 10 СК) враховувати положення ст. 188 СК, якими передбачається можливість звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і повністю забезпечує її потреби. Якщо дитина не має батьків (вони померли), але за рахунок відповідних джерел (інше спадкове майно) матеріально забезпечена достатньою мірою, немає підстав покладати обов'язок щодо її утримання на її бабу, діда. Матеріальна забезпеченість дитини може визначатися значним за розміром грошової суми вкладом у банку (фінансовій установі) на її ім'я, внесеним батьками за їх життя або успадкованим після їх смерті (ст. 1228 ЦК).

При визначенні обов'язку особи щодо утримання інших членів сім'ї та родичів судом можуть враховуватися й інші обставини. Наприклад, зміна матеріального або сімейного стану особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, визначає можливість у судовому порядку за позовом будь-кого з них змінити розмір аліментів (ч. 1 ст. 273 СК). Чинне сімейне законодавство визначає наступне коло осіб, які мають обов'язок щодо утримання інших членів сім'ї та родичів.

Баба та дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх онуків до досягнення ними повноліття. Право на утримання у малолітніх та неповнолітніх онуків з боку діда та баби виникає за наступних умов. Малолітні та неповнолітні особи мають бути позбавлені можливості отримувати матеріальну допомогу від своїх батьків. Неможливість отримувати допомогу від своїх батьків -- у них немає матері або батька (це, зокрема, випадки офіційної констатації смерті батьків або оголошення їх померлими у порядку, визначеному положеннями ст. 46 ЦК) або останні не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання. Визнання фізичної особи, яка є матір'ю або батьком малолітньої або неповнолітньої дитини, безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК) не завжди призводить до виникнення у її баби, діда обов'язку щодо її утримання. Відповідно до положень ч. 4 ст. 44 ЦК за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою (а також особи, місце перебування якої невідоме) надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати. Закон визначає обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття (ст. 180 СК). У зв'язку з цим обов'язок баби, діда щодо утримання своїх онуків виникає тільки за відсутності у них матері, батька, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми (або у випадку, коли їх місце перебування невідоме), майна, за рахунок якого може надаватися належне утримання їх дітям. При скасуванні рішення суду про визнання фізичної особи (батька, матері дитини) безвісно відсутньою (ст. 45 ЦК) або про оголошення її померлою (ст. 48 ЦК) бабою, дідом (як зацікавленими особами) може ставитись питання їх аліментного обов'язку щодо своїх онуків і покладення його на батьків дитини за умови їх можливості надавати їй належне утримання. У випадках, коли у дитини є батьки, позбавлені щодо неї або всіх своїх дітей (ч. З ст. 164 СК) батьківських прав, вони не звільняються від обов'язку щодо її утримання (ч. 2 ст. 166 СК). Тому, якщо утримання, яке надається дитині її батьками, позбавленими батьківських прав, є належним, на бабу, діда не може бути покладений обов'язок щодо утримання своїх онуків до досягнення останніми повноліття.

Після досягнення повноліття, онуки, правнуки, у свою чергу, зобов'язані утримувати своїх бабу, діда, прабабу, прадіда. Сімейне законодавство (ст. 266 СК) визначає умови виникнення такого обов'язку. Баба, дід, прабаба, прадід повинні бути непрацездатними і мати потребу у матеріальній допомозі. Вказаний обов'язок онуків та правнуків виникає за умови відсутності у баби, діда, прабаби, прадіда інших родичів або близьких. Це, зокрема, дружина, чоловік, повнолітні дочка, син, які мають можливість надавати своїм родичам (бабі, діду, прабабі, прадіду щодо їх онуків, правнуків) належне утримання. Онуки та правнуки зобов'язані утримувати своїх бабу, діда, прабабу, прадіда, якщо вони можуть надавати їм матеріальну допомогу. Неможливість надання такої допомоги у випадку наявності поважних причин є підставою для їх звільнення від цього обов'язку.

Повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх сестер та братів (ст. 267 СК). Цей обов'язок вони повинні виконувати за умови потреби їх малолітніх сестер, братів у наданні їм матеріальної допомоги. Така потреба виникає відповідно до закону у випадках, коли у них немає батьків, чоловіка, дружини, або вони з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Повнолітні сестри, брати виконують вказаний обов'язок за наявності їх можливості надавати матеріальну допомогу своїм родичам.

Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка виникає залежно від наступних обставин. Малолітні або неповнолітні падчерка, пасинок повинні на момент виникнення їх права на утримання з боку мачухи, вітчима проживати разом із ними. Якщо малолітні падчерка, пасинок не проживають разом із мачухою, вітчимом, останні звільняються від обов'язку їх утримання. У цих випадках такий обов'язок покладається на більш близьких родичів. Малолітні падчерка, пасинок відповідно до законодавства можуть розраховувати на допомогу з боку мачухи, вітчима за умови, якщо у них немає інших родичів, які мають можливість надавати їм належне утримання. Такими родичами сімейне законодавство визначає матір, батька, бабу, діда, повнолітніх сестер та братів. Черговість виникнення їх обов'язку щодо утримання своїх малолітніх, неповнолітніх родичів (падчерки, пасинка щодо своїх мачухи, вітчима) визначає ступінь їх спорідненості. У першу чергу, визначається наявність матері, батька і їх можливість надавати належне утримання, потім -- баби, діда і, врешті-решт, сестер і братів. Ці особи можуть бути звільнені від свого обов'язку надавати утримання своїм малолітнім, неповнолітнім родичам (падчерці, пасинку) лише за наявності поважних причин, які обумовлюють їх неможливість надавати їм належну матеріальну допомогу. Факт наявності таких родичів і їх можливість надавати належне утримання своїм малолітнім, неповнолітнім родичам (падчерці, пасинку) не звільняє мачуху, вітчима останніх від обов'язку щодо їх утримання, якщо вони проживають із ними. Разом із тим, мачуха, вітчим можуть бути звільнені від обов'язку щодо надання утримання своїм малолітнім, неповнолітнім пасинку, падчерці за умови, що вони не мають можливості надавати їм матеріальну допомогу.

Повнолітні падчерка, пасинок зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, які потребують матеріальної допомоги. Цей обов'язок покладається на них, якщо мачуха, вітчим надавали їм систематичну матеріальну допомогу. Систематичність цієї матеріальної допомоги означає, що вона надавалася не епізодично, а постійно, безперервно, протягом тривалого часу (не менш як п'ять років). Рівень матеріальної забезпеченості падчерки, пасинка повинен дозволяти їм надавати своїм мачусі, вітчиму матеріальну допомогу. За наявності цих умов вказаний обов'язок падчерки, пасинка зберігається навіть у випадку, якщо їх рідна матір, батько не проживають однією сім'єю з їх вітчимом, мачухою відповідно.

Чинне сімейне законодавство передбачає можливість виникнення обов'язку щодо утримання не тільки своїх родичів, а й інших осіб, які перебували у сімейних стосунках. Положеннями ст. 269 СК закріплений обов'язок осіб, у сім'ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання, якщо вони мають можливість надавати їй матеріальну допомогу. Відносини, які виникають між дитиною та особами, у сім'ї яких вона виховувалась, є подібними до стосунків між рідними батьками та дітьми. Але наявність у дитини родичів за походженням при визначенні кола осіб, які мають обов'язки щодо її утримання, відповідно до законодавства підлягає врахуванню. Тому обов'язок осіб, у сім'ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання виникає за умови відсутності у неї батьків, баби, діда, повнолітніх братів і сестер. Вказаний обов'язок відповідно до законодавства не обмежується повноліттям особи, яка виховувалась у іншій сім'ї, тому він поширюється і на випадки, коли вона після його досягнення є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги.

Після досягнення повноліття, особа зобов'язана утримувати родичів або фактичних вихователів, з якими вона проживала однією сім'єю до моменту досягнення нею повноліття. Термін спільного проживання вказаних осіб чинне сімейне законодавство визначає у п'ять років. Умовою виникнення такого обов'язку є непрацездатність родичів або фактичних вихователів і їх потреба у матеріальній підтримці. Крім цього, врахуванню підлягає можливість особи, яка виховувалась і проживала з ними однією сім'єю, надавати їм таку допомогу. Цей обов'язок виникає за умови відсутності у таких родичів або фактичних вихователів особи, яка проживала з ними і виховувалась у їх сім'ї, дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, сестер та братів або їх неможливості з поважних причин надавати їм належне утримання.

3. Захист прав та інтересів інших членів сім'ї та родичів

сім'я родич утримання майновий

Норми сімейного законодавства передбачають можливість застосування комплексу юрисдикційних та неюрисдикційних мір захисту прав та законних інтересів баби, діда, прабаби, прадіда, їх онуків, правнуків та інших родичів. У випадках, коли батьки та інші особи, з якими проживає дитина (включаючи представників адміністрації дитячих закладів та закладів охорони здоров'я, де вони перебувають), перешкоджають бабі, діду, прабабі або прадіду здійснювати свої права на виховання онуків та правнуків, вони можуть звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Право баби, діда, прабаби, прадіда на участь у вихованні своїх онуків, правнуків та спілкування з ними у випадку їх порушення може захищатися також і мірами самозахисту з урахуванням вимог ст. 19 ЦК. Крім цього, положення ст. 258 СК окремо визначають право баби та діда на самозахист прав та законних інтересів своїх онуків, тобто застосування у випадках їх порушення засобів протидії, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦК). Зокрема, у випадках негативного впливу на дитину або жорстокого поводження з нею і створення загрози її життю та здоров'ю з боку батьків чи інших осіб, з якими вона проживає, баба, дід можуть забрати онучку (онука) до себе і поставити питання про визначення в судовому порядку місця її проживання у подальшому.

Відповідно до положень ч. З ст. 161 СК, якщо суд визнає, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Для забезпечення здійснення бабою, дідом захисту прав та інтересів онуків у юрисдикційних органах, а також органах опіки та піклування, положення ч. 2 ст. 258 СК визначають для них можливість звернення до них без спеціальних на те повноважень. Такий законодавчий підхід дозволяє зауважити, що правовідносини, які виникають при здійсненні цього права, доцільно розглядати як різновид законного представництва. Цей різновид представництва має місце тоді, коли повноваження представника визначені законом і не потребують підтвердження відповідним документом (наприклад довіреністю). Відповідно до положень ст. 242 ЦК у випадках, встановлених законом, законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей можуть бути не тільки батьки (усиновлювачі), а й інші особи (зокрема баба та дід). Законне представництво батьків (усиновлювачів), з одного боку, та баби, діда -- з другого, при забезпеченні прав та інтересів дітей та онуків відповідно, характеризується суттєвими відмінностями. Законне представництво інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей з боку їх батьків (усиновлювачів), а також опікунів та піклувальників з точки зору широти юридичних можливостей останніх має універсальний характер. Законне представництво з боку баби і діда стосовно своїх онуків обмежується можливістю здійснення мір захисту (шляхом звернення до суду або органу опіки та піклування) та самозахисту їх прав та інтересів.

Аналогічні правові можливості стосовно самозахисту прав та інтересів неповнолітніх родичів і можливості звернення до органу опіки та піклування і суду з метою захисту їх прав мають і сестра, брат, мачуха і вітчим (ст. 262 СК). У випадках, коли дитина передається бабі, діду або комусь із інших родичів для постійного проживання і забезпечення її виховання та розвитку (ч. З ст. 161 СК), останні можуть отримати статус опікунів або піклувальників залежно від віку дитини (ст. 243 СК). У цьому випадку коло їх можливостей стосовно забезпечення прав та інтересів своєї онуки (онука), їх виховання та гармонійного розвитку значно розшириться. Слід зауважити, що положеннями сімейного законодавства до інших членів сім'ї за обсягом прав та обов'язків прирівнюються й особи, які взяли у свою сім'ю дитину, що є сиротою або з інших причин (наприклад батьки позбавлені батьківських прав), позбавлена батьківського піклування (ст. 261 СК). Такі особи за чинним сімейним законодавством можуть і не мати статусу опікуна або піклувальника, але повинні здійснювати визначені для останніх права та обов'язки щодо дитини, яка проживає разом із ними (ст. 249 СК). Такі особи відповідно до законодавства (ст. 261 СК) також мають право здійснювати захист прав та інтересів дітей, яких вони взяли у сім'ю на виховання, шляхом самозахисту або звернення до органу опіки та піклування і суду без спеціальних на те повноважень.

Висновки

Таким чином на підставі всього вищезазначеного можемо зробити висновки, що сімейне законодавство поряд із правами батьків, опікунів, піклувальників також встановлює та забезпечує реалізацію прав та законних інтересів інших членів сім'ї та родичів. До таких прав безумовно відносяться права на участь у вихованні дітей разом із батьками, обов'язок утримувати дітей, які позбавлені батьківського піклування, право вимагати захисту свої прав тощо. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати здійсненню бабою, дідом, прабабою, прадідом належних їм прав щодо виховання своїх онуків, правнуків. Стосовно майнових правовідносин за участю інших членів сім'ї та родичів, то вони виникають у випадках, коли законодавством визначаються обов'язки щодо утримання, які стосуються цих осіб. Чинне сімейне законодавство закріплює обов'язок щодо утримання не тільки стосовно родичів найближчого ступеня спорідненості, а саме батьків та дітей. Встановлення обов'язку осіб щодо утримання інших членів сім'ї та родичів розширяє коло учасників сімейних відносин, які у разі потреби можуть розраховувати на визначену законодавством належну матеріальну допомогу з боку своїх рідних. В цілому юридичне закріплення основних прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів, на нашу думку, має досить важливе значення, адже ці особи ще споконвіку поряд із батьками та дітьми становили одну сім'ю та брали безпоредню участь поряд із батьками по вихованню дітей, їх утриманню та захисту їх прав.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - ст. 141.

2. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, - 2002. - № 21-22, ст.135.

3. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. -- К. : Істина, 2003. - 215 с.

4. Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р.

5. Гражданское право. Ч.1 / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. -- М., 1996. -- С. 11.

6. Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. -- Харьков, 2000. -- С. 11.

7. Ромовська З. Сімейне право -- перспективи розвитку // Основні напрям: ки реформи цивільного права в Україні // Зб. статей та матеріалів. -- К., 1997. -- С. 122

8. Ворожейкин Е. М. Правовые основы брака и семьи. -- М., 1969. -- С. 16.

9. Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. -- М., 1985. -- С. 48

10. Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. -- К., 1982. -- С. 47

11. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -- 200 с.

12. Сімейне право України: Підручник. за ред. Ю. С. Червоного, - К:, «Істина», 2004.

13. Гопанчук В.С. Сімейне право України: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004.

Размещено на Allbest.ru