Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Підстави виникнення прав і обов'язків батьків

2. Зміст обов'язку щодо виховання і розвитку дитини

3. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

3.1 Виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини

3.2 Піклування про здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини

3.3 Обов'язок готування дитини до самостійного життя та поваги до дитини

3.4 Обов'язок батьківського піклування щодо дитини при передачі її на виховання іншим особам

3.5 Заборона експлуатації дітей та фізичного покарання дитини батьками

Висновок

Практична частина. Вирішення задачі

Список використаних джерел

право обов'язок батьки виховання

Вступ

Тема теоретичної частини контрольної роботи є досить актуальною, адже виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.

Правові відносини між батьками та дітьми регулюються чинними міжнародними актами, що ратифіковані Верховною Радою України та вітчизняним законодавством. В них визначаються взаємні права і обов'язки батьків та дітей, що носять майновий характер, а також стосуються немайнових прав.

Об'єктом дослідження виступають особисті немайнові права батьків і дітей. Предметом дослідження є обов'язок батьків щодо розвитку й виховання дітей.

Мета цієї роботи - дати по можливості повну характеристику обов'язків батьків щодо розвитку й виховання дітей.

Для вирішення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:

- Розглянути підстави виникнення прав і обов'язків батьків;

- Розкрити зміст обов'язку батьків щодо розвитку й виховання дітей;

- Детально розглянути обов'язки батьків щодо виховання й розвитку дітей;

Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань, а саме: порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурний методи та метод системного аналізу.

1.  Підстави виникнення прав і обов'язків батьків

Взаємні права й обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому порядку. Виникненню батьківських правовідносин передують:

- народження дитини (походження);

- пов'язаний з цим стан споріднення;

- посвідчення походження у встановленому порядку.

Відносини між батьками і дітьми складаються звичайно на ґрунті кровно-родинних зв'язків як результат походження дітей від батьків.

Належними документами, що засвідчують походження дитини від матері, є довідка родильного будинку (лікарні) або довідка лікаря, якщо дитина народилася поза лікувальною установою, і зроблена на їхній основі за заявою матері відповідний запис в актових книгах РАЦСУ. Походження дитини від матері (материнство) може бути встановлене (засвідчено) по суду, якщо ж сталося, що реєстрація народження дитини не була зроблена вчасно й органи Загсу відмовляють у реєстрації його народження на ім'я заявника, або документи про народження дитини виявилися втраченими, а відновити їхній неможливо.

Установлення батьківства ґрунтується на презумпції про те, що батьком дитини матері, що складає в шлюбі є її чоловік. Його батьківство засвідчується записом про їхній шлюб.

Якщо чоловік матері не вважає себе батьком дитини, він вправі заперечити зроблений актовий запис про його батьківство і саме батьківство. Право на спростування презумпції батьківства надається також і матері дитини. Якщо мати дитини заявляє, що батьком дитини є не її чоловік (колишній чоловік), батьківство у відношенні дитини встановлюється за правилами добровільного визнання фактичним батьком свого батьківства або встановлення батьківства в судовому порядку. [7]

Походження дитини від батьків, що не перебувають між собою в шлюбі, по батьківській лінії встановлюється шляхом добровільного визнання передбачуваним батьком свого батьківства (шляхом подачі спільної заяви матері і батька в орган Загсу) або шляхом судового встановлення батьківства. Батьківство і безвідносно до згоди матері дитини може бути встановлене в добровільному порядку в передбачених законом випадках: смерті матері; позбавлення її батьківський правий; визнання матері недієздатної; при неможливості установити місцезнаходження матері.

При встановленні батьківства в судовому порядку суд бере до уваги спільне проживання і ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання або зміст ними дитини, або інші докази, з вірогідністю підтверджуюче визнання відповідачем батьківства.

Спільне виховання дитини має місце, коли він проживає з матір'ю і відповідачем або коли відповідач спілкується з дитиною, піклується про нього.

Під спільним утриманням дитини варто розуміти як перебування його на повному утриманні матері і відповідача, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від її розміру.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, інші документи, показання свідків, пояснення самих сторін, що вірогідно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Сьогодні як доказ може служити і медико-генетична експертиза, що з дуже високим ступенем імовірності може вказати на матір (батька). [14]

2.  Зміст обов'язку щодо виховання і розвитку дитини

У Сімейному кодексі обов'язки і права батьків щодо виховання дитини відмежовані, при цьому на перше місце поставлено обов'язки. Права батьків у виховному процесі є засобом виконання ними свого обов'язку.

Обов'язок батьків виховувати дитину - це обов'язок перед нею і водночас - перед суспільством. Зміст цього обов'язку багатогранний, як і значення самого слова "виховання". [13]

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України "Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини", обов'язками батьків є:

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. [4]

Загальний напрямок виховання сформульований у частині 1 ст. 150 СК не так, як у попередніх кодексах. Пріоритет віддано вихованню дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї, родини, свого народу, своєї Батьківщини. Отже, в основу сучасного виховання покладено демократичні, родинні, патріотичні та моральні цінності.

Цей законодавчий стандарт виховного процесу повною мірою придатний для виховання дитини в кожній сім'ї. [13]

Обов'язки та права батьків щодо виховання дитини є основними серед всього комплексу батьківських прав та обов'язків, які закріплені сімейним законодавством. Всі інші права та обов'язки батьків щодо їхніх дітей покликані забезпечувати належне виконання батьками свого основного обов'язку - виховувати дитину.

У чинному кодексі одержала своє розв'язання багаторічна дискусія науковців щодо правомірності розгляду права батьків на виховання дитини одночасно і як обов'язку. У чинному СК України проведена чітка межа між правами та обов'язками батьків щодо виховання дитини шляхом закріплення переліку обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини у одній статті, а переліку їхніх прав щодо виховання у іншій. Тим самим законодавець усунув численні непорозуміння, які траплялися під час застосування на практиці норм КпШС України про батьківське виховання, а також ті різночитання, які існували при тлумаченні цих норм науковцями.

Виховання - це планомірний та цілеспрямований вплив на свідомість та поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до життя та праці.

В теорії права під обов'язком традиційно розуміють належну поведінку, яка відповідає суб'єктивному праву. Вона може полягати як у здійсненні певних активних дій, так і в утриманні від дій, які порушують права інших осіб, перешкоджають їх здійсненню. У сімейно-правовій літературі обов'язок батьків щодо виховання дитини визначається як "міра належної поведінки, яка виявляється у особистому впливі на дитину, порівнюючи свої дії з вимогами педагогіки, нормами моралі та моральності ... та права з метою виховання її в дусі відданості Батьківщині ..." [8]

Коментована стаття закріплює мінімальні вимоги до належної поведінки батьків щодо виховання дитини. Вона містить перелік тих дій, які батьки зобов'язані вчиняти щодо дитини з метою забезпечення її права на належне виховання та розвиток. До них закон відносить: піклування про здоров'я дитини; піклування про фізичний розвиток дитини; піклування про духовний розвиток дитини; забезпечення здобуття дитиною повної середньої освіти; підготовка дитини до самостійного життя; повага до дитини.

Крім того, стаття містить також і перелік тих дій, від яких батьки зобов'язані утримуватися при здійсненні виховання дитини. Вони зобов'язані утримуватися від: будь-яких видів експлуатації дитини; неповаги до дитини; фізичних покарань; таких видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

3.  Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

3.1 Виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини

Одним з головних критеріїв виховання є його мета, яка сформульована у ч. 1 коментованої статті. На батьків покладається обов'язок таким чином впливати на свідомість дитини, щоб вона зростала особистістю, яка поважає права та свободи інших людей, любить свою сім'ю та родину, свій народ, свою Батьківщину.

Вказана норма має здебільшого ознаки норми моралі і носить декларативний характер, вона не може бути забезпечена санкцією, оскільки не завжди формування особистості, яка є гідним членом суспільства та громадянином власної держави, залежить тільки від батьківського виховання. Особистість формується не тільки у сім'ї. На її формування впливають також інші соціальні групи, такі як: навчально-виховні заклади, які охоплюють всі ланки системи освіти, позашкільні та культурно-просвітницькі заклади, засоби масової інформації тощо. Крім того, кожна дитина має свої індивідуальні, властиві тільки їй особливості психіки, фізіології та розумових процесів, які також впливають на соціалізацію дитини та формування її особистісних якостей. Саме через це не може забезпечуватися державним примусом виховання дитини, наприклад, не в дусі патріотизму.

Повага до прав та свобод інших людей є одним з елементів правової культури особи, яку покликані виховати батьки дитини. Правова культура є в свою чергу результатом правового виховання, яке полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні знань, принципів і норм права, а також у формуванні відповідного ставлення до права та практиці його реалізації, вміння використовувати свої права, дотримуватися заборон та виконувати обов'язки.

Таким чином, повага до прав та свобод інших людей означає як знання своїх прав, виконання обов'язків, так і знання прав, свобод і обов'язків інших осіб, а також дотримання загально правової заборони, яка міститься у ст. 67 Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13 ЦК України). Саме на засвоєння вказаних принципів і має бути спрямоване правове виховання дитини.

Батьки також зобов'язані сприяти розвиткові у дитини поваги до традицій свого народу, вивченню його історії та мови, збереженню зв'язків дитини з іншими представниками її народу.

3.2 Піклування про здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини

Процес виховання дітей - це процес, який має здійснюватися батьками на власний розсуд з урахуванням досягнень сучасної педагогіки та психології. Але закон встановлює певні напрямки виховання дитини, які є обов'язковими для батьків. Частина 2 статті 150 Сімейного кодексу України встановлює обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини. Цей обов'язок відповідає праву дитини на охорону здоров'я, яке проголошене міжнародними правовими актами, закріплене у Конституції України та нормами інших законодавчих актів внутрішнього законодавства. Декларація прав дитини у 4 принципі проголошує, що дитині повинне належати право на здорове зростання і розвиток, а також право на належне медичне обслуговування.

Стаття 24 Конвенції ООН про права дитини зобов'язує держави-учасниці Конвенції визнавати та гарантувати кожній дитині право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя. [2]

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, здоров'я - це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. [12, с. 176]

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. Цей обов'язок батьків полягає у забезпеченні батьками дітям: сприятливих умов життєдіяльності, тобто такого стану середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров'я дитини і є можливості для забезпечення нормальних і відновлення порушених функцій організму; забезпеченні дитині умов виховання, які відповідають вимогам санітарних норм; здійсненні заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я дітей, їхнє гігієнічне виховання та засвоєння ними основ гігієни; сприянні утвердженню у дитини здорового способу життя; сприянні наданню дитині необхідної первинної лікувально-профілактичної допомоги, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, а також наданню спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги; забезпеченні дитині проходження щорічного обов'язкового медичного огляду; запобіганні вживанню дитиною тютюнових виробів, алкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин тощо.

Батьки зобов'язані також піклуватися про фізичний розвиток дитини, який, в свою чергу, тісно пов'язаний зі здоров'ям дитини.

Фізичний розвиток - це складова життєдіяльності людини, зміна природних властивостей її організму впродовж життя, що виявляється у вигляді показників функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, темпів старіння організму, термінів тривалості життя. [3, п. 1.1]

Фізичне виховання дитини має бути спрямоване на оволодіння знаннями, уміннями й навичками щодо управління своїм фізичним розвитком, різновидами рухової активності з метою виховання особистості дитини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточення.

Виконуючи свій обов'язок сприяти фізичному розвиткові дитини, батьки мають сприяти руховій активності дитини, розвивати показники функціональних та морфологічних можливостей її організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, покращувати її фізичні якості як самостійно, так і шляхом залучення до цього процесу спеціалістів в галузі фізичної культури, спорту або медицини.

Поняття духовного розвитку особистості може бути визначене через поняття духовності та духовної культури (див. коментар до ст. 52). Духовний розвиток полягає у розширенні духовного світу дитини шляхом пізнання всіх сфер оточуючої дійсності та свого внутрішнього світу всіма доступними для конкретної людини законними засобами: навчання, ставлення досвідів, спостереження, читання, малювання, створення всіх видів об'єктів інтелектуальної власності тощо. Обов'язку батьків піклуватися про духовний розвиток дитини кореспондує право дитини на духовний розвиток, яке включає в себе: право на освіту; право на прояв своїх здібностей; право на свободу світогляду і віросповідання; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. [8]

Таким чином, батьки мають сприяти одержанню дитиною належної освіти, прояву нею своїх здібностей, розширенню її світогляду, її самовизначенню щодо сповідання певної релігії або не сповідання ніякої, її зайняттям літературною, художньою, науковою, технічною творчістю.

3.3 Обов'язок готування дитини до самостійного життя та поваги до дитини

Ще одним обов'язком батьків з виховання дитини є обов'язок готувати дитину до самостійного життя. Цей обов'язок полягає в тому, що батьки мають виробляти в дитини необхідні навички самообслуговування та трудові вміння, розвивати наполегливість, охайність, вправність, кмітливість та інші вольові та етичні якості. Вони мають сприяти формуванню у дитини високої культури, організованості, чіткості, точності, працелюбності, відповідальності, соціальної активності, ініціативності та творчих навичок.

Підготовка до самостійного життя також має включати професійну орієнтацію дитини, ознайомлення її з різними професіями та спеціальностями.

Батьки мають сприяти розвиткові у дитини організаторських здібностей, цілеспрямованості, вмінню планувати свою життєдіяльність, творчо оперувати отриманими знаннями, передавати їх іншим особам.

Батьки також покликані розвивати технічну творчість дитини, формувати пізнавальний інтерес в тій чи іншій галузі знань. Діти мають залучатися батьками до виконання різноманітних домашніх обов'язків, до вирішення питань бюджету сім'ї та його використання тощо.

Частина 4 статті 150 СКУ є ще одним прикладом закріплення у законі моральних норм. Вона покладає на батьків обов'язок поважати свою дитину. Батьки, виявляючи повагу до дитини, мають ставитися до неї як до особистості, враховуючи її бажання, інтереси, потреби.

3.4 Обов'язок батьківського піклування щодо дитини при передачі її на виховання іншим особам

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України). Принцип 6 Декларації прав дитини проголошує, що дитина має, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків. Але разом з тим батьки мають право передавати дитину на виховання іншим фізичним чи юридичним особам. Відповідно до принципів Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях, передача дитини на виховання має на увазі виховання дитини в іншій сім'ї, яке є тимчасовим за своїм характером, може продовжуватися, у разі потреби, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не повинне виключати можливості повернення дитини до її власних батьків або її усиновлення до настання повноліття. Така передача може бути як вимушеною (внаслідок відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою під час слідства, тривалої хвороби батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки тощо), так і без наявності поважних причин. Передача дітей на виховання іншим особам може бути здійснена як з належним правовим закріпленням факту такої передачі (передача дитини під опіку, піклування, до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, під патронат), так і без такого оформлення (фактичне виховання дитини родичами чи іншими особами). Разом з тим чинне українське законодавство передбачає передачу дитини батьками на виховання не тільки фізичним, але й юридичним особам (див. коментар до ст. 151 СК України).

Відповідно до ч. 5 коментованої статті основною умовою такої передачі є збереження батьківського піклування щодо дитини. Незалежно від причин та термінів передачі дитини на виховання іншим особам батьки зобов'язані піклуватися про дитину. [6]

Турбота про дитину - це задоволення її моральних, фізичних та матеріальних потреб: виховання, догляд, годування, лікування, навчання тощо. З юридичної точки зору турбота про дитину - це комплекс немайнових та майнових обов'язків батьків щодо дитини. Ці обов'язки існують незалежно від того, чи проживає (перебуває) дитина разом з батьками (з одним з них). Вони не припиняються і тоді, коли батьки передають дитину на виховання іншим фізичним чи юридичним особам. Може змінюватись лише кількість цих обов'язків. За батьками, як правило, залишається повний комплекс майнових обов'язків - обов'язки щодо утримання дитини, а немайнові обов'язки виконуються батьками настільки, наскільки вони мають на це змогу, оскільки батьки мають виконувати їх особисто, а дитина більшість часу знаходиться не з батьками. Всі обов'язки батьків щодо турботи про дитину (особисті немайнові та майнові) припиняються тільки в разі усиновлення дитини (ч. 1 ст. 232 СК України). При цьому слід мати на увазі, що ці обов'язки припиняються не з моменту дачі згоди батьками на усиновлення дитини (ст. 217 СК України), а з моменту набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ст. 225 СК України).

Таким чином, якщо батьки не позбавлені батьківських прав, то їх немайнові та майнові обов'язки припиняються тільки в єдиному випадку - в разі усиновлення дитини. В усіх інших випадках вони зберігаються за батьками, не дивлячись на те, що діти більшість часу знаходяться під наглядом інших осіб.

3.5 Заборона експлуатації дітей та фізичного покарання дитини батьками

Частина 6 забороняє застосовувати до дитини будь-які види експлуатації, а ч. 7 - фізичне та психологічне насильство.

Одним з проявів насильства над дитиною є її експлуатація. Згідно з Конвенцією про права дитини 1989 р. і Конвенцією про заборону і негайні заходи по викорінюванню якнайгірших форм дитячої праці 1999 р. експлуатація дітей включає: економічну експлуатацію (будь-яку роботу, яка може представляти небезпеку для їх здоров'я або служити перешкодою в отриманні ними освіти, або наносити шкоду їхньому здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку), сексуальну експлуатацію (використовування в незаконній сексуальній діяльності, проституції, дитячій порнографії), викрадення, торгівлю дітьми або їх контрабанду, будь-яку іншу форму експлуатації дітей. Як видно, поняттям експлуатація не охоплюється фізичне та психічне насильство, яке також заборонено застосовувати до дитини. [10]

Заборона експлуатації дитини не суперечить обов'язку батьків готувати дитину до самостійного життя, що передбачає, між іншим, залучення її до суспільно-корисної праці, праці з самообслуговування, а також різних видів домашньої праці. Отже, вказана діяльність дитини стає експлуатацією тоді, коли вона представляє небезпеку для її здоров'я або служить перешкодою в отриманні нею освіти, або наносить шкоду її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку. Тобто через те, що батьки покладають на дитину численні обов'язки по веденню домашнього господарства, дитина не відвідує закладу освіти, мало спить, недостатньо їсть, часто хворіє, має певні ознаки відставання розумового розвитку, обмежений світогляд тощо. Всі інші види експлуатації дитини є недопустимими при будь-яких обставинах.

Соціальними наслідками жорстокого поводження з дітьми є труднощі соціалізації, порушення зв'язків з однолітками, тому у жертв насильства з'являється пристрасть до алкоголю, наркотиків, здійснення дрібних злочинів, і часто це закінчується їх виявом в кримінальному середовищі. Діти після насильства самі виявляють гнів по відношенню до більш слабких, у них яскраво виявляється агресивність. [6]

Батьки є вільними у виборі засобів та методів виховання, але виховні заходи не можуть бути такими, що принижують людську гідність дитини. Людську гідність дитини зокрема принижує застосування до неї фізичних покарань, яке розглядається чинним законодавством як фізичне насильство.

Застосування до дитини фізичних покарань є порушенням її права на особисту недоторканість, яке захищається нормами цивільного права (ст. 289 ЦК України).

Висновок

Таким чином, найкращим середовищем для життя та виховання дитини є сім'я, а найкращими вихователями - батьки. Правове регулювання сімейного виховання відбиває політику держави в галузі зміцнення сім'ї, захисту її інтересів та підвищення відповідальності за виховання дітей і на сьогоднішній день зазнало істотних змін.

Обов'язки та права батьків щодо виховання дитини є основними серед всього комплексу батьківських прав та обов'язків, які закріплені сімейним законодавством. Всі інші права та обов'язки батьків щодо їхніх дітей покликані забезпечувати належне виконання батьками свого основного обов'язку - виховувати дитину.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" (ст. 12).

Законодавство України, а саме Сімейний кодекс України в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Практична частина. Вирішення задачі

Вирішити задачу з використанням чинного законодавства, судової практики, даючи відповіді на поставленні запитання:

Народивши від випадкового зв'язку дівчинку, Ільїна Н. віддала її в будинок дитини. Через три роки вона забрала дівчинку до себе, а ще через рік сусіди Ільїної звернулися в районну адміністрацію з вимогами позбавити її батьківських прав. У заяві вказувалося,що Ільїна веде аморальний спосіб життя(систематично пиячить, приводить додому різних чоловіків),за дочкою не стежить. Дівчинка завжди голодна, запущена, надана сама собі,одягу в неї майже немає. Коли у матері збирається чергова компанія друзів, їй доводиться спати в коридор

Чи є підстави для позбавлення Ільїної батьківських прав?

Який орган розглядає справи про позбавлення батьківських прав?

Хто має право вимагати позбавлення батьківських прав?

Назвіть правові наслідки позбавлення батьківських прав

Вирішення:

Розглядаючи перше запитання задачі зазначимо, що підстави позбавлення батьківських прав вказані в статті 164 Сімейного кодексу України.

Варто вказати, що при підтвердженні доводів сусідів, виникає ряд підстав щодо позбавлення батьківських прав, передбачених п.2, 3, 4 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, що полягають в наступному:

Пияцтво Ільїної Н., як правило, поєднане з розпустою, що обумовлює відсутність турботи про дитину, жорстоке поводження з нею, ухилення від виконання обов'язку по вихованню.

Отже, виходячи з сукупності норм Ільїною Н. допущено порушення статті 150 Сімейного кодексу України, що полягають у невиконанні свого обов'язку щодо виховання та розвитку дитини, що в свою чергу, аналізуючи п.2, 3, 4 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України є підставою для позбавлення батьківських прав Ільїної Н.

При розгляді другого запитання задачі зазначимо, що позбавлення батьківських прав торкається найважливіших прав дітей і батьків, тому позбавлення батьківських прав можливо тільки в судовому порядку. Такі справи розглядаються судом у порядку позовного провадження, установленому нормами ЦПК України.

Щодо питання: "Хто вправі вимагати позбавлення батьківських прав?", варто зазначити, що відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України: "Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років."

Родичі дитини, сусіди, педагоги шкіл, дитячих дошкільних установ і інших громадян, що є свідками неналежного поводження батьків (в нашому випадку сусіди Ільїної Н.), вправі звернутися із заявою про це в органи опіки та піклування або до прокурора, від яких залежить передача справи в суд.

Сусіди Ільїної Н. звернулися до районної адміністрації, що є цілком вірним, оскільки при функціонуванні даного органу, керуючись Законом України "Про звернення громадян" дана заява буде скерована за належністю та розглянута в тридцяти денний термін з Службою у справах дітей районної державної адміністрації.

Додатково зазначимо, що справи про позбавлення батьківських прав завжди дуже складні. До прийняття судом рішення необхідно ретельно досліджувати всі обставини життя дитини. Для цього потрібні спеціальні знання й досвід роботи з дітьми. Тому до участі у вирішенні подібних справ залучаються органи опіки та піклування. Ці органи (навіть у тих випадках, коли вони самі є ініціаторами порушення справи) проводять відповідні обстеження, дають свій висновок, і їхній представник обов'язково бере участь у розгляді справи. Суд не зв'язаний висновком органу опіки та піклування (позбавляти або не позбавляти батьків батьківських прав), але якщо він з ним не погоджується, то зобов'язаний мотивувати, чому дійшов іншого висновку.

Відповідь на четверте запитання міститься в статті 166 Сімейного кодексу України, в якій вказано, що з позбавленням батьківських прав, в принципі, припиняються сімейні правовідносини між батьками і дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Позбавлення батьківських прав як наслідок винної поведінки батьків не може означати їх повного звільнення від батьківських обов'язків по утриманню дітей.

Список використаних джерел

1. Конституції України

2. Закон України „Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р.

3. Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.01.2006 р. № 4

4. Сімейний кодекс України

5. Цивільний кодекс України

6. Булець С.Б., Іванов Ю.Ф., Ієвіня О.В. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України - К.: "Видавничий дім "Професіонал", 2011 - 428

7. Вансович Х.І. Презумпція шлюбного походження дитини / Вісник Чернівецького факультету Національного університету "Одеська юридична академія" / Випуск 1 - 2014, с. 92-100

8. Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010

9. Злотник І. Юридичні особливості фактичних шлюбних відносин. // Юридичний журнал " 10 (28) 2004 р.

10. Коновалов Д. Сімейний кодекс України - шлях до Європи. // Юридичний журнал № 7 (25), 2004

11. Особисті немайнові права та обов'зки батьків та дітей: характеристика окремих видів. Кидалова А.// Право України, 2003 № 5

12. Педагогіка: Велика сучасна енциклопедія / Е.С.Рапацевич - М.: "Сучасне слово", 2005. - 720 с.

13. Ромовська З.В. Українське сімейне право : підручник [для студ. вищ. навч, закл.]/Зорислава Ромовська. - К.: Правова єдність, 2009. - 500 с.

14. Цивільне право України. Частина П: Навчальний посібник / (Під редакцією Сліпченко С.А., Кройтор В.А.) - Харків, Еспада, 2000

Размещено на Allbest.ru