Опіка та піклування над дітьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми

2. Встановлення опіки та піклування над дітьми

3. Права дитини, над якою встановлено опіки або піклування

4. Права та обов'язки опікунів та піклувальників

5. Припинення опіки та піклування над дітьми

6. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків

Список літератури

1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми

У процесі кодифікації цивільного та сімейного законодавства відбувся певний перерозподіл сфер впливу між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм про опіку та піклування, що виступають як способи доповнення дієздатності і захисту прав та інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб, і традиційно містилися в КЗпШС УРСР, знайшли своє закріплення в новому ЦК у гл. 6 «Опіка та піклування».

Між тим, питання, пов'язані з встановленням і здійсненням опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківського піклування, регулюються гл. 19 СК «Опіка та піклування над дітьми». Виходячи з цього, слід погодитися з тим, що інститут опіки і піклування - комплексний інститут, а норми СК про опіку і піклування тлумачаться в поєднанні з нормами ЦК, що передбачають цей інститут, і з нормами адміністративного права, що встановлюють, зокрема, компетенцію органів омі ки і піклування.

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особистих прав. Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Але опіка і піклування можуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні; не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ; відмовилися від дитини у встановленому законом порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Між тим, встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов'язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім'ю таку дитину («фактичного вихователя»; статті 258, 260, 261, 262 СК).

Питання, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, позбавлених батьківського піклування, вирішуються не тільки на підставі норм СК і ЦК, а на сьогодні також на підставі Правил опіки та піклування (далі - Правил) органами опіки та піклування, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування відають виконавчі комітети сільських і селищних рад. Зокрема органи освіти здійснюють діяльність щодо виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, під опіку (піклування), усиновлення та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).

Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички, а також може давати згоду на укладення певних договорів тільки з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Піклувальник захищає дитину від зловживань з боку інших осіб.

Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклувальників) щодо умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль у різні способи, зокрема, перевіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) щодо діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями тощо. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.

2. Встановлення опіки та піклування над дітьми

Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична особа, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі заклади, заклади охорони здоров'я, а також самі органи опіки та піклування.

Слід зазначити, що, на відміну від КЗпШС УРСР, згідно з яким опіка та піклування встановлювалися органом опіки та піклування, новий СК, зберігши це правило (ч. З ст. 243 СК), передбачає встановлення опіки та піклування також і судом у випадках, передбачених ЦК, а саме, якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня або неповнолітня особа позбавлена батьківського піклування (ч. З ст. 60 ЦК). Тобто, якщо в судовому порядку задовольняється позов про позбавлення батьківських прав унаслідок чого батько (мати) втрачав особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини тощо, суд встановлює або опіку, або піклування над цією дитиною залежно від її віку. Таким чином, новий СК містить новелу стосовно порядку встановлення опіки або піклування. Але незалежно від того, ким встановлюється опіка або піклування - судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) призначається виключно органом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що повинно бути виражено в письмовій заяві, як правило, з урахуванням бажання самої дитини.

Таким чином, встановлення опіки та піклування - це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. і ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), або рішення суду (ч. З ст. 60 СК). Що стосується побажання малолітньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить до складу юридичних фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклування, бо побажання дитини може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов'язковим.

Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника). Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призначенні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК) Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Закон акцентує увагу саме на здатності особи бути опікуном (піклувальником), а також на суб'єктивному її ставленні до виховання дитини. Але, як і в законодавстві, що діяло раніше, поза увагою залишилися такі обставини, як можливість виконувати функції опікуна (піклувальника), а саме стан здоров'я особи і наявність у неї відповідних матеріально-побутових умов для життя дитини, спроможність забезпечити останню житлом, якщо поїм не має свого помешкання. Тому доцільним було б у ч. З ст. 244СК вказати на те, що не може бути опікуном (піклувальником ) також і особа, яка не в змозі виконувати обов'язки останніх за станом здоров'я, а також за відсутністю у неї відповідних матеріально-побутових умов, якщо дитина не має свого помешкання.

СК відійшов від закріплення переважного права на опіку близьких родичів дитини, яка позбавлена батьківського піклування, і це не випадково, бо законодавець не вважає за потрібне зв'язувати орган опіки та піклування такою умовою на випадок, коли особи, які перебувають у сімейних, родинних стосунках з дитиною, не мають необхідних умов для належного виховання і життя майбутнього підопічного або з будь-яких інших причин не можуть або не бажають опікуватися долею дитини. Тому не можна погодитися з тими правниками, які без будь-яких застережень вказують, що, виходячи саме з п. 2 ст. 244 СК, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником над однією і тією самою дитиною, надається родичам дитини незалежно від місця їх проживання. Безумовно, природно, що родичі повинні бути найбільш зацікавленими в долі дитини і їм, крім того, легше встановити контакт з дитиною, але не слід надавати цій обставині вирішального значення. В інтересах дитини перевагу можна віддати й іншій особі, яка не є родичем. До того ж, вирішуючи питання про влаштування, наприклад, дитини, один із батьків якої позбавлений батьківських прав, вона, за бажанням другого з батьків, може бути передана йому, якщо ж цього не відбувається, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі, але, як вже вказувалося раніше, мова не йде в цьому разі про опіку або піклування. Тільки якщо дитина не може бути передана вказаним особам або мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові опіки та піклування (ст. 167 СК).

3. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування

СК закріплює права дитини, над якою встановлено опіку або піклування, які повною мірою відповідають тим обов'язкам, що виникають у опікуна або піклувальника. Аналіз прав такої дитини і дитини, що виховується батьками, дозволяє дійти висновку, що вони майже тотожні, хоча особливість стану дитини, позбавленої батьківського піклування, безумовно, потребує надання їй і специфічних прав, і накладає на опікунів (піклувальників) специфічних обов'язків.

Відповідно до ст. 247 така дитина має право:

--на проживання в сім'ї опікуна (піклувальника), тобто незалежно від того, має вона житло чи ні, дитина може вимагати вселення до опікуна (піклувальника), хоча це ні в якому разі не перешкоджає останньому поселитися у підопічного. Це правило - одне з найголовніших, бо дитина потребує сімейного виховання. Але таке вселення не породжує самостійного права на помешкання ні у дитини, ні у опікуна або піклувальника;

- на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування;

- на отримання житла, уразі його відсутності відповідно до закону, тобто незалежно від того, чи повертається дитина від опікуна (піклувальника), чи повертається вона після виходу із дитячого закладу, не потребуючи подальшого опікування, але потребуючи задоволення свого конституційного права на житло, вона має право на отримання житла;

- на піклування з боку опікуна (піклувальника). Це означає, що дитина повинна постійно відчувати турботу щодо своїх потреб, як духовних, так і матеріальних. Між тим, опікун (піклувальник) не зобов'язаний утримувати підопічного за свій кошт, бо свої обов'язки щодо піклування він виконує безоплатно (ч. 5 ст. 249 СК). Опіка та піклування, на відміну від усиновлення, не породжує між опікуном (піклувальником) та підопічним правовідносин, аналогічних батьківським. Тому дитина, над якою встановлено опіку або піклування, на відміну від дитини, яка усиновлюється, не втрачає зв'язків із своїми батьками або родичами, а звідси - має право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника. Саме за рахунок цих виплат, а також за рахунок доходів від належного підопічному майна, опікун (піклувальник) самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного (ч. З ст. 72 ЦК), і звітує про це органу опіки і піклування.

Між тим, на думку деяких із правників, такий підхід вважається помилковим, бо опікуном та піклувальником не завжди є родич дитини чи особа з високим рівнем матеріального забезпечення. З цим слід погодитися. Вважаємо за доцільне керуватися положеннями ст. 73 ЦК, яка встановлює, що опікун (піклувальник) може отримувати платню на підставах, у розмірі й в порядку, які встановлюються Кабміном України;

- на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності. Опікуни і піклувальники повинні піклуватися про моральний і фізичний розвиток дитини, про стан її здоров'я, виховувати в дитині працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливого ставлення до старших. Відповідно до чинного законодавства вони повинні забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, причому вибір форми освіти (домашня освіта, освіта в приватному ліцеї, в державній загальноосвітній школі), конкретної освітньої установи повинен здійснюватися за згодою дитини. Але при цьому, на відміну від батьків (усиновлювачів), опікуни (піклувальники) повинні при виборі форм і способів виховання дотримуватися рекомендацій органів опіки і піклування, а також рахуватися з думкою самої дитини. Така дитина не втрачає права на спілкування зі своїми родичами, батьками, якщо останні не позбавлені батьківських прав. Тому опікун (піклувальник) повинен забезпечити дитині здійснення цього права;

- на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника. Зловживання з боку опікуна (піклувальника) - це порушення ним законних прав й інтересів дитини на всебічний розвиток, освіту, виховання, здоров'я, на повагу до її людської гідності (жорстоке поводження, схилення її до жебракування тощо), використання опіки (піклування) з корисливою метою. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованими особами, в тому числі й родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування (ст. 79 ЦК).

Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів. Така дитина також має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу для її людської гідності, на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала, а у разі відсутності житла - право на його отримання відповідно до закону, на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у вказаних закладах. Така дитина теж має право на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.

4. Права та обов'язки опікунів та піклувальників

Обов'язки опікуна або піклувальника координують права підопічного. Виходячи з цього, опікун (піклувальник) зобов'язаний:

виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток. Опікунам (піклувальникам) належать такі ж права щодо виховання дітей, як і батькам дитини. Між тим, слід погодитися з тим, що ці права вужче за об'ємом і поставлені під більш жорсткий контроль органів опіки і піклування;

забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти;

захищати права та інтереси дитини;

вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Це право може бути застосоване не тільки до сторонніх осіб і родичів дитини (тіток, дядьків, баб, дідів тощо), а й навіть до батьків цих дітей, якщо вони їх незаконно утримують;

управляти майном підопічного. Під управлінням майном слід розуміти будь-які дії опікуна або піклувальника, спрямовані на збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Якщо підопічний за станом розумового розвитку та здоров'я може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління майном підопічного, повинен враховувати його побажання. При цьому ряд правочинів із цим майном опікун взагалі не може здійснювати (ч. 1 ст. 68 ЦК), а ряд правочинів може здійснювати тільки з дозволу органів опіки і піклування (ст. 71 ЦК);

щорічно, не пізніше 1 лютого подавати до органу опіки і піклування звіт про свою діяльність за минулий рік;

при припиненні опіки або піклування подати загальний звіт про свою діяльність.

Опікун (піклувальник) не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли спілкування суперечить інтересам дитини.

5. Припинення опіки та піклування над дітьми

СК розрізняє такі поняття як «припинення опіки (піклування)» і «звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов'язків». Якщо підставою припинення опіки (піклування), як правило, є певний юридичний факт, який не залежить від волі підопічного або опікуна (піклувальника) - подія, внаслідок чого відпадає необхідність у подальшому здійсненні опіки (піклування), то звільнення відбувається на прохання або самого опікуна (піклувальника), або підопічного, або за заявою органу опіки та піклування у судовому порядку.

Відповідно до ст. 250 СК опіка або піклування над дитиною припиняються у випадках, передбачених ЦК.

Опіка припиняється:

1. передачею малолітньою особи батькам (усиновлювачам), тобто коли малолітній особі повертається батьківське піклування (ч. 1 ст. 75 ЦК). Це відбувається лише на підставі рішення органу опіки і піклування;

у разі досягнення дитиною чотирнадцяти років. Особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення органу опіки і піклування щодо цього (ч. 2 ст.76 ЦК);

2. смертю опікуна або дитини. В цьому випадку рішення органу опіки та піклування не потрібне.

Піклування припиняється:

у випадку досягнення дитиною повноліття (п. 1 ч. 1ст. 77 ЦК);

у випадку реєстрації шлюбу дитиною (п. 2 ч. і ст.. 77ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, дитині надається право на шлюб. При цьому суд повідомляє про отримання такої заяви піклувальника дитини, бо останній захищає її інтереси. Навіть якщо піклувальник буде заперечувати проти цього, це не буде слугувати підставою для відмови в задоволенні такої заяви. Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК з моменту реєстрації шлюбу такої особи вона набуває повної цивільної дієздатності, що тягне за собою припинення піклування;

у випадку надання дитині повної цивільної дієздатності (п. З ч. 1ст. 77ЦК). Повна цивільна дієздатність відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦК може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяті років та працює за трудовим договором, а також не повнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Це відбувається за рішенням органу опіки і піклування, за заявок» дитини та за письмовою згодою піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК). Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Якщо піклувальник дає на це письмову згоду, дитина реєструється як підприємець і з цього моменту набуває повної дієздатності (ч. З ст. 35 ЦК). Набуття повної цивільної дієздатності тягне за собою припинення піклування;

- уразі смерті піклувальника або дитини. У цьому випадку рішення органу опіки і піклування не потрібне.

Вважаємо, що припинення піклування може відбуватися також і у разі передачі неповнолітньої дитини батькам (усиновлювачам).

6. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків

опіка дитина піклувальник право

Припинення опіки і піклування без узгодження з опікунами і піклувальниками тягне звільнення їх від виконання своїх обов'язків. Між тим, це не єдина підстава такого звільнення. Відповідно до ст. 251 СК особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування. Звільнення від цих обов'язків здійснюють або органи опіки та піклування, або суд.

Виходячи з того, що обов'язки опікунів та піклувальників ґрунтуються виключно на добровільному виборі, небажання або неможливість останніми їх виконання у майбутньому, підкріплені відповідною заявою, тягне за собою звільнення їх від цих обов'язків у встановленому законом порядку. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця. Відповідно до п. 5.1 Правил заява задовольняється, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання викликане поважною причиною, наприклад, хворобою, зміною матеріального стану опікуна (піклувальника), відсутністю взаєморозуміння, що не дає йому можливості належним чином виконувати свої обов'язки, тощо. Причому виконання таких обов'язків має відбуватися до винесення рішення про звільнення опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо остання не була розглянута протягом цього строку (ч. 1 ст. 75 ЦК).

Між тим, орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його обов'язків за заявою особи, над якою встановлено піклування. Йдеться про дитину, яка вже досягла, щонайменше, чотирнадцяти років і може належним чином оцінити стосунки, які склалися між нею і піклувальником.

За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від обов'язків опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, наприклад, зловживання своїм правом, ухилення від виконання обов'язків щодо виховання, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту .

Відсторонення опікуна або піклувальника, навпаки, застосовується тільки як санкція за винну поведінку останніх, коли вони без поважних причин не виконували зобов'язань опікуна або піклувальника належним чином, ухилялися від виконання обов'язків щодо виховання дитини або зловживали своїми правами. За своєю правовою природою відсторонення є мірою відповідальності і тягне за собою цілу низку несприятливих наслідків, а саме, такі особи в майбутньому не можуть бути усиновлювачами, опікунами, піклувальниками тощо. Крім цього, орган опіки і піклування вживає заходів щодо відшкодування неповнолітньому шкоди, яка спричинена винною поведінкою опікуна або піклувальника. Вважаємо такий підхід більш виваженим.

Список літератури

1. Сімейний кодекс України прийнятий 10 січня 2002 року. - Х.: «Ксилон». - 2007.

2. Цивільний кодекс України прийнятий 16 січня 2003 року. - Х.: «Одіссей». - 2006.

3. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1997. - 272 с.

4. Сімейне право України: Підручник / А.М. Баранова, У.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 264 с.

Размещено на Allbest.ru