Опіка та піклування як інститут цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми дослідження. Соціальний захист найбільш незахищених вест суспільства є визначеним стратегічним пріоритетом державної політики. Особливих акцентів набувають питання, пов'язані з подальшої роботою напрямку реформування державних форм виховання дітей-сиріт та дітей , позбавлених батьківського піклування. Потребуюсь подальшого наукового аналізу результати впровадження сімейних норм опіки з метою їх оптимізації та наближення до реалізації українського суспільства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, яке регулює суспільні відносини у галузі цивільного права.

Предмет дослідження: опіка та піклування як інститут цивільного права. Загальні положення та особливості.

Метою курсової роботи є дослідження опіки та піклування в розрізі захисту цивільних прав та інтересів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1) визначити теоретичні аспекти дослідження опіки та піклування;

2) здійснити аналіз стану опіки та піклування в Україні в розрізі недосконалості законодавства;

3) дослідити всі підстави встановлення та припинення опіки та піклування.

Загальними принципами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємництва;

5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення.

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. І основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

В ході виконання курсової роботи ми досліджуємо питання про встановлення опіки або піклування. Виникає питання: «Яка мета і завдання опіки та піклування »?

Недостатність або повна відсутність у особи свідомості та волі зумовлюють необхідність встановлення механізму охорони її інтересів. Складовими частинами такого механізму є встановлення над такою особою опіки або піклування.

Розділ 1

1.1 Загальні положення

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55 ЦК).

Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, - неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайнових і майнових інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст.ст.67, 69 ЦК, ст.249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом.

Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у виконкомах районних (міських) рад покладається: щодо неповнолітніх - на відділи утворення; щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, - на відділи охорони здоров'я; щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров'я - на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції [1].

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосередньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.

Згідно зі ст. 58 ЦК опіка встановлюється над малолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном чи передати його за договором в управління іншій особі. Опікун зобов'язаний дбати про збереження зазначеного майна, може здійснювати за його рахунок витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Проте опікуни не несуть обов'язків з утримання своїх підопічних. На такі цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші доходи від його майна тощо.

Як правило, опікун (піклувальник) повинен проживати разом з підопічним і може бути прописаний на житловій площі останнього на період виконання своїх обов'язків. [2].

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і в його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти правочини, то від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, - будь-які правочини [3].

Водночас закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. І ст.68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів.

З цього загального правила існує два винятки. Вказані особи можуть:

1) укладати договір дарування на користь підопічного (тобто безоплатно і безумовно передавати йому майно у власність);

2) укладати договір позички на користь підопічного (тобто безоплатно надавати йому майно у тимчасове користування).

Деякі правочини з майном підопічного опікун може здійснювати лише з дозволу органів опіки та піклування. Зокрема, без такої згоди він не може:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Аналізуючи ч. І ст.71 ЦК, де містяться зазначені обмеження, можна дійти висновку, що тут може бути два випадки укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини, які характеризуються певними матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопічного; факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного; факт укладення договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі обставини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно від їх форми).

У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого п.п.1-3 ч. І ст.71 ЦК. Його наявність свідчить про порушення закону і спричиняє недійсність правочину (ст.215 ЦК).

У другому випадку суд повинен встановити, чи є майно цінним. Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв цінності майна, при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не тільки його вартість у грошах, а й цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.

Можна припустити, що практично визначальним стане п.4 ч. І ст.71 ЦК, оскільки, вирішуючи спір, суд має виходити з того, що кожний правочин на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має вчинятися у письмовій формі (ст.208 ЦК).

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст.74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо в таких випадках:

1) якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом [3].

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише правочини, зазначені в ч. І ст.32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини, то піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, які вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК),

Опіка та піклування можуть встановлюватися судом або органами опіки та піклування.

Згідно зі ст.60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою в разі визнання її недієздатною, у разі обмеження її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Положення, відповідно до якого суд встановлює опіку у випадку визнання особи недієздатною та піклування у разі визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи розглядаються судом у порядку особливого провадження з обов'язковою участю представника органів опіки та піклування. При призначенні опікуна або піклувальника суд повинен врахувати висновок органів опіки та піклування. Позбавлення батьківських прав також відбувається в судовому порядку. Тому суд, визнавши, що діти позбавлені батьківського піклування, встановлює над дітьми до 14 років (малолітніми) опіку, а над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) - піклування.

Згідно зі ст.61 ЦК встановлення опіки та піклування в адміністративному порядку (органом опіки та піклування) має місце, коли йдеться про опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, передбачених ч. І, 2 ст.60 ЦК.

Призначення конкретного опікуна чи піклувальника проводиться органом опіки та піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень ст.64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Випадки такої поведінки передбачені, наприклад, п.3.2 Правил опіки та піклування, де зазначається, що не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які перебувають на обліку чи лікуються в психоневрологічних і наркологічних закладах; особи, які раніше були опікунами чи піклувальниками і з їх вини опіка або піклування були припинені; особи, засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Окремими випадками опіки та піклування є встановлення відносин, коли опікун або піклувальник потрібні, але не призначені. Власне, таких ситуацій закон передбачає дві:

1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника), їх до призначення опікуна або піклувальника над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування;

2) постійне виконання таких функцій замість опікуна або піклувальника.

Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, і над якою не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст.66 ЦК).

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з осіб, що перебувають у родинних стосунках з підопічним. Тому, як правило, обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно. Водночас ст.73 ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їх виплати. Тобто принципово питання про оплату обов'язків опікуна або піклувальника не виключене. У зв'язку з цим варто звернути увагу на колізію норм ЦК та СК, яка виникає через те, що ч.5 ст.249 СК передбачає безоплатність виконання обов'язків з опіки та піклування над дитиною. Постає питання: чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним має бути сплатною?

Як видається, принциповий висновок має ґрунтуватися на врахуванні оцінки ЦК як основного акта цивільного законодавства (ст.4 ЦК). Отже, при вирішенні цього норми ЦК переважають над положеннями СК [4].

Звільнення опікуна та піклувальника від виконання їх обов'язків можливе за однією з двох підстав: за заявою опікуна або піклувальника; за заявою органу опіки та піклування.

Крім того, піклувальник може бути звільненим від повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

Залежно від підстав звільнення від обов'язків опікуна (піклувальника) закон визначає такий порядок звільнення.

1)Опікун або піклувальник можуть бути за їх заявою звільнені від виконання своїх обов'язків органом опіки та піклування.

Така заява повинна бути розглянута протягом одного місяця від дня її подання. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна чи піклувальника або до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не розглянута протягом цього строку.

Пункт 5.1 Правил опіки та піклування передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків опікунів і піклувальників на їх прохання за умови, що орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що це прохання викликане поважною причиною. Припускається, що поважність причини встановлює орган опіки та піклування [2].

У разі коли органи опіки та піклування відмовлять у задоволенні прохання про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника, їх відмова згідно з ч.2 ст.79 ЦК може бути оскаржена до відповідного органу, якому підпорядковані органи опіки та піклування, або до суду.

2) За заявою органу опіки та піклування звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника може суд - у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у випадку поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

3) За заявою особи, над якою встановлено піклування, піклувальник звільняється від виконання своїх обов'язків (та повноважень) органом опіки та піклування.

Припинення опіки можливе з таких підстав:

1) у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), про що орган опіки та піклування приймає відповідне рішення;

2) у випадку досягнення підопічним 14 років. При цьому особа, яка виконувала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього;

3) у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. У цьому випадку рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи є підставою для рішення органу опіки та піклування про припинення опіки (ст.76 ЦК);

4) у випадку смерті опікуна або підопічного (п.5.4 Правил опіки та піклування).

Підставами припинення піклування є:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення судом цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (ст.77 ЦК);

5) смерть підопічного або піклувальника [2].

Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Частина 1 ст.79 ЦК передбачає право заінтересованих осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна до органу опіки та піклування або до суду. Слід вважати, що заінтересовані особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, а й піклувальника.

Рішення органів опіки та піклування можуть бути оскаржені до вищого органу або до суду . Нині вищими органами, яким підпорядковуються органи опіки та піклування, є обласні, Київська та Севастопольська міські адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад [3].

Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є передбачений ст.78 ЦК "інститут помічників". Призначення помічників полягає у наданні дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків. Специфіка цього інституту в тому, що помічник не є піклувальником у прямому значенні слова, оскільки призначається для надання допомоги повністю дієздатній фізичній особі та на її прохання (за її вибором).

За своїми ознаками, юридичними властивостями інститут "помічників" - це відносини, що ґрунтуються на договорі доручення Водночас із врахуванням специфіки суб'єкта, якому надається помічник (це - завжди дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки), і специфіки оформлення відповідних відносин у ЦК норми, що містять принципові засади "інституту помічників" вміщені у главі "Опіка та піклування".

Отже, розгляньмо його характерні ознаки:

1) Помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка за станом здоров'я має право обрати собі помічника.

Помічником може бути дієздатна фізична особа.

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

2) Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

3) Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

4) Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

5) Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

6) Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються (ст.78 ЦК) [1].

Отже, на сьогодні, з прийняттям ЦК України ( 16 січня 2003 р. ) на набраня ним чинності 1 січня 2004р., загальні правила щодо опіки та піклування, а також правила про довірче управління майном підопічного встановлені в ЦК України ( відповідно до статей 55 - 79 ) Спеціальні правила щодо опіки над дітьми визначені у главі 19 СК України , Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від редакція від 02.03.2014.

Розділ 2

опіка піклування законодавчий

2.1 Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення

Застосування положень законодавства про опіку та піклування в даний час показує, що цей інститут працює недостатньо ефективно , що тягне за собою зростання числа випадків порушення прав та інтересів недієздатних або не повністю дієздатних осіб .

Зокрема, опіка над недієздатними громадянами встановлюється рідко, хоча число пацієнтів відповідних лікувальних установ зростає. Нажаль, все рідше рідні та близькі беруть на себе турботу про осіб, які страждають психічними розладами, що зовсім не дивно на тлі глобального скорочення сімейних зв'язків і загального зниження рівня життя. Крім того , саме цей вид опіки характерний найбільшою кількістю зловживань з боку опікунів щодо майна підопічного. Багато в чому дана обставина викликано відсутністю механізму ефективного контролю за їх діями, а також невикористанням органами опіки та піклування інституту довірчого управління майном підопічних [12].

Відповідно до ст. 12 ЦК особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Тому здебільшого вона здійснює свої права та виконує обов'язки самостійно. Але не всі суб'єкти цивільного права можуть здійснювати ці права самостійно. Перепоною для злого можуть стати об'єктивні причини - в основному нездатність особи здійснювати ці права в силу недостатності обсягу дієздатності, нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, наявності фізичних вад чи похилого віку.

З часів римського приватного права для забезпечення потреби належного здійснення суб'єктивних прав та виконання обов'язків у тих випадках, коли особа не може і не здатна робити це самостійно, слугують спеціальні правові інститути: опіки і піклування. Вони засновуються на ідеї турботи за людину, що не має достатньої зрілості для необхідних їй матеріальних засобів [5].

Здебільшого це пов'язується з тими дітьми, у кого нема батьків чи батьки неспроможні належним чином виконувати свої обов'язки. Держава намагається створити для таких дітей альтернативу через спеціальні правові конструкції, що максимально наближені до сімейної моделі взаємної турботи і контролю. Ще Г.Ф. Шершеневич влучно зауважив, що опіка за своєю метою наближається до наслідування природної сім'ї.

Виходячи з таких позицій, опіка і піклування у деяких приватних порядках засновані на сімейних принципах. У Франції батькові належить законна опіка, але мати, яка вступила у новий шлюб, усувається від опіки. При відсутності батьків взагалі опікун призначається сімейною радою.

За Німецьким цивільним уложенням вирішення питання про призначення опікуна - виключна прерогатива опікунського суду. Обов'язки опікуна виконують батько, матір, дід чи баба. При їх відсутності суд призначає опікуна самостійно переважно із числа родичів чи свояків. В Англії опікун призначається заповітом батька чи канцлерським судом, який виносить опікунське встановлення. Опікуном може бути призначений родич або інша особа, яка має високі моральні якості і авторитет.

Варто відзначити, що з метою реального забезпечення охорони прав таких осіб у ст. 57 ЦК встановлена, по суті, імперативна вимога про те, що особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування. Такий імператив гарантується звичайно нормами публічного права, здебільшого адміністративного, яке передбачає адміністративну відповідальність.

Опіка та піклування над неповнолітніми у цілому до останнього часу (3 - 4 роки) в достатньо повною мірою відповідала своєму призначенню. Нажаль, зараз у функціонуванні цього інституту також намітилися негативні тенденції, зумовлені різким зростанням числа дітей, які залишилися без піклування батьків , а також відсутністю необхідного бюджетного фінансування органів опіки та піклування [12].

Опіка і піклування відповідно до ст. 55 ЦК встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Таким чином, основне завдання опіки - охорона суб'єктивних прав та законних інтересів фізичних осіб їх необхідно оберігати від учинення таких правочинів, які можуть зашкодити їх особистим чи майновим інтересам. Для хворих осіб та осіб похилого віку це засіб проти зловживань з боку інших осіб.

Правове регулювання відносин з опіки та піклування до прийняття ЦК здійснювалось КпШС УРСР та затвердженими Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88 «Правилами опіки і піклування». В наказі відзначається, що опіка (піклування) є особливою фермою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка встановлюється як для забезпечення виховання неповнолітніх, захисту їх особистих і майнових прав та інтересів, так і для захисту таких же прав повнолітніх, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Слід відзначити, що ці правила не у повній мірі відповідають підходам до опіки та піклування у ЦК.

У ЦК ці інститути врегульовано главою 6 ЦК, яка охоплює собою 24 статті. Положення цієї глави є набагато ширшими, чим це було у КпШС. Є ряд нових новел, наприклад, інститут надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав і виконання обов'язків. Варто відзначити, що ці Правила багато в чому суперечать положенням нового ЦК і повинні бути приведені у відповідність з ним.

Опіка та піклування як правове явище виявляється у його призначенні та змісті. Основне призначення опіки і піклування полягає в охороні прав і законних інтересів осіб, у яких їх правові можливості із самостійного здійснення своїх прав і реальні потреби не збігаються. Крім основного призначення, є додаткові: контроль за юридично значимою поведінкою підопічних, виховання їх у дусі поваги до вимог закону, співставлення своїх бажань і реальних можливостей.

Сутність виявляється у правовому зв'язку між опікуном та підопічним, обов'язком опікуна здійснювати права підопічного і виконувати за нього юридичні обов'язки.

При встановленні опіки над майном забезпечується управління цим майном та охорона майнових прав власників і майнових інтересів осіб, які мають майнові вимоги до власника. Для піклувальника сутність його юридичних повноважень виявляється у контролі за юридично значимою поведінкою особи, над якою встановлено піклування.

Стаття 60 ЦК одночасно регулює відносини з опіки та піклування, що підкреслює спорідненість цих правових інститутів.

Кожне юридичне поняття відображає його сутність та основні правові зв'язки між його суб'єктами. Звичайно поняття в праві - результат синтезу сутнісних ознак певного правового явища, що відображає певний блок правових норм, який має певне призначення, вказує на його персоніфікованих суб'єктів, підстави виникнення права, визначає основний зміст. Опіка розглядається як правова форма забезпечення особистих немайнових і майнових прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Зводити опіку як правовий інститут лише до захисту особистих і майнових прав фізичних осіб, які внаслідок певних обставин за віком, станом здоров'я не можуть здійснювати самостійно свої права [6], - штучно звужувати призначення опіки попри те, що їй визначено законом, зокрема ЦК. Ознаки опіки вбачаються у такому:

- формалізація у чинному законодавстві як система правових норм;

- підстава виникнення - рішення суду чи вказівка закону;

- правовий зв'язок між опікуном та підопічним, органом опіки і піклування чи судом та опікуном;

- загальна визначеність правового становища опікуна та підопічного;

- можливість у визначених законом випадках (стосовно неповнолітніх) переходу відносин опіки у відносини піклування.

Опіка - спеціальний комплексний інститут цивільного права, згідно з яким визначений законом чи призначений у встановленому прядку опікун самостійно здійснює за підопічного його права та обов'язки чи надає таку можливість підопічному під загальним контролем органу опіки та піклування.

Відповідно до п. 2.1. Правил та ст. 61 ЦК опіка встановлюється над фізичними особами, які є малолітніми та позбавлені батьківського піклування та визнаними у встановленому порядку недієздатними. Опікун заміщає собою фігуру підопічного. Опіка також встановлюється над майном визнаної безвісти відсутньою особи. Комплексність цього інституту зумовлена матеріально-процесуальними повноваженнями опікуна, який не тільки учиняє за підопічного правочини, але в разі порушення чи загрози порушення суб'єктивних прав може звертатися до суду.

Одночасно опікун має представницькі повноваження.

За підставами виникнення опіка може бути: законна, судова, адміністративна [7].

2.2 Поняття і значення опіки та піклування в цивільному праві

Недостатність або повна відсутність у особи свідомості та волі зумовлюють необхідність встановлення механізму охорони її інтересів. Складовими частинами такого механізму є встановлення над такою особою опіки або піклування. У радянський період нашої історії опіка та піклування вважалися інститутами сімейного права і входили в систему усіх республіканських кодексів про шлюб та сім'ю. Проте достатніх підстав для цього не було, адже опіка та піклування призначалися не лише над дітьми чи одним із батьків, а опікунами та піклувальниками були не лише родичі, члени сім'ї, а й сторонні особи. Опіка та піклування - інститути головним чином цивільного права, сфера використання опіки та піклування виходить за межі сімейних відносин.

З цих міркувань норми про опіку та піклування в процесі наукового доопрацювання проекту були включені у структуру Цивільного кодексу України Поряд із зміною місця інститутів опіки та піклування були внесені істотні зміни і до змісту відповідних правових норм. Стаття 129 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р., хоча і мала назву «Органи опіки та піклування», органів опіки та піклування не перечислила. У поданому в ній великому переліку державних інституцій одні з них «встановлювали» опіку та піклування, на других було покладено «безпосереднє ведення справ», треті -» безпосередньо відали» справами опіки та піклування.

Дуже часто функції органу опіки та піклування фактично здійснювали Опікунські ради. Однак вони є лише дорадчим органом, позбавленим права приймати будь-які рішення.

Не вирішує проблеми і стаття 56 ЦК України, яка делегує визначення органів, які мають здійснювати опіку та піклування, спеціальному закону. І у Цивільному, як і у Сімейному кодексі, такий перелік не може бути визначений, оскільки це має бути зроблено окремим, спеціальним законом.

У Сімейному кодексі залишені лише норми щодо опіки та піклування над дітьми, які розглядаються у загальному контексті норм про влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Опіка - це система заходів, спрямованих на забезпечення малолітнім дітям та недієздатним особам умов для життя та охорони їх інтересів. Вона залежить від особи підопічного. Обов'язковими елементами цієї системи є забезпечення підопічного житлом, одягом, їжею, медичною допомогою.

Дитина - підопічний має забезпечуватися, крім цього, умовами для розвитку та виховання. Опікун не зобов'язаний витрачати свої власні кошти на утримання підопічного. Якщо ж підопічний не має власних джерел для життя, взяття його під опіку засвідчуватиме харитативні наміри опікуна. Опікун є законним представником підопічного, проте представництво є лише однією із його функцій.

Смерть опікуна чи звільнення особи від повноважень опікуна не є підставою для припинення опіки.

Опіка встановлюється над малолітньою дитиною, яка позбавлена батьківського піклування, а також над особою, яка визнана судом недієздатною. За Кодексом про шлюб та сім'ю 1969 р., опіка у всіх випадках встановлювалася органом опіки та піклування.

За статтею 60 ЦК України, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною. Ця новела сприяє не лише економії часу. За її допомогою досягається повніша охорона інтересів особи.

Суду надано право встановити опіку над малолітньою дитиною, якщо, розглядаючи справу, він встановить, що вона позбавлена батьківського піклування.

У інших випадках опіка може бути встановлена органом опіки та піклування. Піклування - це система заходів, спрямованих на забезпечення інтересів неповнолітніх дітей (підлітків) та осіб, дієздатність яких обмежена.

Якщо піклування здійснюється над неповнолітнім, ця система заходів включає виховання, фізичний, духовний розвиток, сприяння створенню йому необхідних побутових умов, захист його інтересів.

Піклування призначається помимо волі неповнолітніх чи осіб, що обмежені у дієздатності, проте при виборі піклувальника мають враховуватися їх побажання.

Піклування над особою, яка обмежена у дієздатності, полягає, насамперед, у контролі за її поведінкою. Піклувальник не зобов'язаний утримувати підопічного. Але, як і статус опікуна, статус піклувальника зумовлює його підвладність нормам звичаєвого права та моралі: подати допомогу страждавшому.

Піклування призначається судом одночасно при вирішенні заяви про обмеження цивільної дієздатності особи. В іншому випадку - органом опіки та піклування.

«Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування»,- так записано у частині 1 стаття 63 ЦК. Законом України від 3 травня 2005 р. були внесені зміни до статті 60, за якими суд призначає опікуна та піклувальника за поданням органу опіки та піклування. Отже, суд уповноважений не лише встановлювати опіку та піклування, а й призначати опікуна та піклувальника.

Автор відповідної законодавчої ініціативи, певно, вважав, що від цього становище особи, яка потребує опіки чи піклування, зміниться на краще. Так воно, на перший погляд, і виглядає.

Насправді ж, ця новела може загальмувати вирішення судом справи про визнання особи недієздатною чи справи про обмеження цивільної дієздатності особи, а заодно і призначення опіки та піклування, через відсутність того, хто погодився б бути опікуном чи піклувальником. На мій погляд, вона не має достатнього наукового обґрунтування, є помилковою.

У результаті внесеної зміни до етапі 60 ЦК, виникла колізія між нею та статтею 63 ЦК, яка, звичайно, може бути подолана за допомогою принципу розумності.

Орган опіки та піклування призначатиме опікуна чи піклувальника у всіх інших випадках, не пов'язаних із судовою процедурою, а також тоді, коли призначений судом опікун чи піклувальник відмовиться від виконання своїх опікунських обов'язків або помре.

Опікун та піклувальник призначаються з числа повністю дієздатних осіб, бажано, з числа родичів і виключно за їх заявою. Примусове призначення особи опікуном не допускається.

Фізична особа може мати не лише одного опікуна чи піклувальника.

За статтею 149 Кодексу про шлюб сім'ю 1969 та опікуна та піклувальника обов'язки по опіці та піклуванню мали виконуватися безоплатно. У цьому, мабуть, і крилася одна з причин неможливості часто-густо знайти бажаючого виконувати непрості соціальні функції опікуна чи піклувальника, особливо, якщо мова йшла про особу,яка не мала рідних або, в якої був тяжкий стан у зв'язку із здоров'я [8].

Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України, Закон України "Про охорону дитинства", Сімейний кодекс України, Правила опіки та піклування.

У світлі зазначеного приоритету особливої турботи потребують:

- діти-сироти; діти, в яких померли чи загинули батьки;

- діти, позбавлені батьківського піклування; діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав;

- діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатними, оголошені померлими, відбувають покарання у місцях позбавлення волі або перебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;

- діти, батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки; а також підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі;

- діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти [8].

Безпритульні діти - це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Для вирішення питань, пов'язаних з утриманням і вихованням дітей, які опинились у несприятливих умовах, держава створила спеціальні органи - органи опіки та піклування. Такими органами є: районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування), а також діяльність з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку, та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї, а також діяльність з інших питань, що належать до їх компетенції.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Діяльність інших, крім органів опіки і піклування, юридичних і фізичних осіб по виявленню і влаштуванню дітей, які залишились без батьківського піклування, законом не передбачена.

Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це - опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне тримання. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці. Опіка та піклування в сімейному праві - це така форма передачі дітей, які внаслідок тих чи інших обставин лишилися без батьківського піклування, іншим особам, що має на меті їх виховання, захист їх особистих і майнових прав, охорону інших інтересів.

2.3 Встановлення опіки та піклування

Стаття 55 Цивільного кодексу України установлює загальні цілі опіки та піклування: забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає спеціальні цілі щодо груп б, права і інтереси яких повинен захищати інститут опіки і піклування: щодо малолітніх, неповнолітніх дітей опіка і піклування встановлюються для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з іншої причини залишилися без батьківської опіки, а також для захисту особистих і майнових прав і інтересів цих дітей [9].

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, :які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Норми інституту опіки і піклування містяться у ЦК, СК та у підзаконних нормативних актах.

Опіка встановлюється над неповнолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними, а також над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, та фізичної особи, місце перебування якої невідоме, і над майном особи, над котрою встановлено опіку чи піклування, що находиться у іншій місцевості. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Опіка і піклування встановлюються судом, а також органами опіки і піклування. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною, а піклування над фізичною особою у випадку обмеження її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування ст.60 ЦК).

У всіх інших випадках, крім вказаних, опіку над малолітньою та піклування над неповнолітньою особою встановлює орган опіки і піклування.

Опікуна та піклувальника призначає орган опіки та піклування. Ними є державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Безпосереднє ведення справ з опіки і піклування покладається на відповідні відділи і управління місцевої адміністрації та органи місцевого самоврядування. Опікуном та піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Вона може бути призначена опікуном або піклувальником тільки за її письмовою заявою. Опікун та піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Особі може бути призначено одного або декількох опікунів чи піклувальників.

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа, яка: позбавлена батьківських прав, якщо останні не були поновлені; поведінка, та інтереси котрої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Додаткові вимоги ставляться СК до особи, котра може бути опікуном або піклувальником дитини. При призначенні дитині опікуна чи піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опікуном або піклувальником особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами.

До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі охорони здоров'я або закладі органу соціального захисту, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна або піклувальника, опіку чи піклування над нею здійснює цей заклад.

Опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, у випадку необхідності забезпечувати його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту прав та інтересів підопічного.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та у інтересах підопічного. Разом з тим закон називає правочини, які опікун не може вчиняти. В силу ст. 68 ЦК опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також обов'язуватися від його імені порукою.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічними та своєю дружиною (чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

Існують також правочини, які опікун не має право вчиняти самостійно, а піклувальник - давати згоду на їх вчинення. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори стосовно іншого цінного майна.

Піклувальник має право дати згоду на вчинення названих правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Цей інститут є комплексним і містить норми цивільного, сімейного і адміністративного права. Цивільними, зокрема, є норми, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку з опікою над майном. Проте, якщо здійсненню опіки над фізичною особою приділяється у літературі достатня увага, то висвітлення питань про опіку над майном здебільшого обмежується буквальним переказом норм чинного законодавства.

З прийняттям нового Цивільного кодексу України підстави встановлення опіки над майном знову зазнали змін. Відповідно до Цивільного кодексу України від 16.01. 2003р опіка може бути встановлена над майном в фізичної особи:

- місцезнаходження якої невідоме (ч. 2 ст. 14);

- визнаної безвісно відсутньою ( ч.1 ст. 44);

- над якою встановлена опіка бо піклування, якщо її майно знаходиться в іншій місцевості (ст. 74).

Отже. Цивільний кодекс України не передбачає можливість встановлення опіки над спадковим майном. Згідно із ст. 1285 ЦК, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Таке вирішення питання є правильним з огляду на підставу та характер дій, що мають вчинятися стосовно спадкового майна.

Піклувальник не має повноважень на управління майном підопічного , адже останній сам здійснює свої майнові права, за винятком розпорядження своїми доходами особою, дієздатність якої обмежена. Тому доцільно:

- зі ст. 74 ЦК виключити зауваження про можливість встановлення опіки над майном особи, над якою встановлено піклування.

- Передбачити у ч.5 ст. 1032 ЦК, що установником управління майном особи, дієздатність якої обмежена, є не її піклувальник, а сама особа, яка може укладати такий договір лише за згодою піклувальника. Аналогічних змін потребує й ч1. ст. 54 ЦК [13].

Опікун здійснює управління майном особи, над якою встановлено опіку. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного у його інтересах. Малолітня особа може самостійно визначати свої потреби та інтереси, а опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати бажання останньої. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться у іншій місцевості, опіка над ним та встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Опікун та піклувальник мають право на отримання плати за виконання ними своїх обов'язків. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір і рядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Закон розрізняє звільнення опікуна та піклувальника від виконання обов'язків і припинення опіки або піклування. Звільнення проводиться органами опіки та піклування і може бути викликано наступними обставинами. По-перше, заявою опікуна або піклувальника. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від обов'язків опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку. По-друге, орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування. По-третє, за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу повноважень опікуна або піклувальника у випадку невиконання нею своїх в'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу рони здоров'я або закладу соціального захисту.

Опіка припиняється у разі: передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); досягнення підопічним чотирнадцяти років (у даному випадку особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього); поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, котра була визнана недієздатною.

Піклування припиняється при: досягненні фізичною особою повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; наданні неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; поновленні цивільної дієздатності фізичної особи, дієздатність якої була обмежена.

Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Новелою ЦК є норма про надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків (ст. 78). Вона надає дієздатній фізичній особі, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, право обирати собі помічника. Останнім може бути лише дієздатна особа, що надає свої послуги за плату, якщо інше не визначено домовленістю сторін. Допомога полягає у одержанні пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належить фізичній особі, яка потребує допомоги; вчиненні у її інтересах дрібних побутових правочинів; її представництві у органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Повноваження помічника підтверджує відповідний документ, який видається органом опіки і піклування.