відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

До складу правління Фонду включаються представники трьох представницьких сторін: держави; застрахованих осіб; роботодавців.

Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) об'єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів (делегування) представників визначається кожним об'єднанням самостійно.

Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків:

1) обирає із своїх членів строком на два роки голову правління Фонду та двох його заступників. При цьому забезпечується почергове представництво на цих посадах кожної із трьох представницьких сторін, зазначених у частині першій цієї статті;

2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність;

3) створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо;

4) щорічно готує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків;

5) визначає кадрову політику;

6) призначає директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та його заступників;

7) затверджує статут Фонду соціального страхування від нещасних випадків, зміни до нього, регламент роботи правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків, річні бюджети Фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету та коштів резерву Фонду, Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків та ін.

8) створює резерв коштів для забезпечення виконання завдань страхування від нещасного випадку. [15]

Правління Фонду проводить свої засідання відповідно до затвердженого ним плану, але не рідше двох разів на рік. Напрями діяльності Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України представлені на рис. 4.1.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 4.1 - Напрями діяльності Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України (ФССНВВПЗУ)

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення (рис. 4.2). Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 4.2 - Схема управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків

Керівників управлінь і відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків призначає директор виконавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням Фонду.

4.2 Функції та завдання Фонду соціального страхування від нещасних випадків

Виконання статутних функцій та завдань Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо запобігання нещасним випадкам покладається на страхових експертів з охорони праці.

Страховими експертами з охорони праці можуть бути особи з вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або особи з вищою технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше трьох років та відповідне посвідчення, яке видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

Страхові експерти з охорони праці мають право:

1) безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань;

2) у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств;

3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію, в тому числі у письмовій формі, про стан охорони праці та види здійснюваної діяльності;

4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств;

5) вносити роботодавцям обов'язкові для виконання подання про порушення законодавства про охорону праці, а органам виконавчої влади з нагляду за охороною праці - подання щодо застосування адміністративних стягнень або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота на яких загрожує здоров'ю або життю працівників;

6) складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробничих об'єктів, засобів виробництва та індивідуального захисту, апаратури та приладів контролю. [26, с. 78]

Страхові експерти з охорони праці провадять свою діяльність відповідно до Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених Законом, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Фонд бере участь у фінансуванні заходів, передбачених державними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони, безпеки та гігієни праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються виключно за їх прямим призначенням. До коштів на здійснення страхування від нещасного випадку застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фонду визначаються договором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду та Кабінетом Міністрів України.

Рішення про перерахування тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитний рахунок приймає правління Фонду.

Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати. [25, с. 172]

Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.

Страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частині третій цієї статті, які не зменшені на суму податків, інших обов'язкових платежів і внесків, що відповідно до законодавства сплачуються із зазначених сум, та суми утримань, що здійснюються відповідно до законодавства.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).

Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).



4.3 Обов'язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:

а) обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики;

б) догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

в) акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів;

г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

д) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів).

З метою найповнішого виконання функцій Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну та патронажну службу соціального страхування;

6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими заінтересованими суб'єктами підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10) у разі невідкладної потреби подавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь - за рахунок Фонду;

11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;

12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Усі види соціальних послуг та виплат надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4

Гарантія прав на охорону праці всіх власників підприємств, установ, організацій незалежно від їх форм власності та видів діяльності є дуже важливим для збереження життя та здоров'я працівників і запобігання їх нещасних випадків внаслідок порушення цих прав.

Основною задачею охорони праці на підприємствах є поліпшення умов праці і на цій основі зменшення частково або повністю всіх видів пільг і компенсацій, але доти, доки залишаються важкі фізичні роботи, доки залишаються робочі місця, на яких присутні шкідливі виробничі фактори, працюючим на них та їхнім роботодавцям необхідно дотримуватись правил надання всіх передбачених законом пільг та компенсацій, для того, щоб зменшити негативний вплив цих чинників на здоров'я.



ВИСНОВОК

1. Проблема інформаційної безпеки характеризується зростаючою роллю інформації в суспільному житті. Сучасне суспільство все більше набуває рис інформаційного суспільства. Інформаційна безпека є однією з проблем, з якою зіткнулося суспільство в процесі масового використання автоматизованих засобів її обробки. Для досягнення поставленої в роботі мети було проведено дослідження теоретичних аспектів розглянутої проблеми в розрізі інформаційного забезпечення безпеки, загальної теорії та теорії державної безпеки. Також важливо було розглянути точки зору провідних вчених.

Головними суб'єктами забезпечення інформаційної безпеки країни є інститути держави і громадянського суспільства. Однак і вони самі відчувають аналогічну потребу, тобто є одночасно і об'єктами інформаційної безпеки. А найбільш вагомим і сучасним інструментом впливу на об'єкти інформаційної безпеки стає мережа Інтернет. Сучасне розуміння сутності мережі Інтернет має включати всю сукупність мережевих відносин, політичних інститутів, технологій і технічних засобів, пов'язаних один з одним за допомогою комп'ютерно-опосередкованих ліній, а також характеризуватися єдиним часом і простором. До того ж мережа Інтернет не тільки охоплює всю область політичних комунікацій в сучасному суспільстві, а й видозмінює їх, встановлючи нові принципи

2. Входження України до європейського співтовариства, тобто, до інформаційного суспільства, викликає велику потребу в формуванні на науковому рівні теоретичних засад концепції правового регулювання інформаційних відносин. Сьогодні можна відзначити, що сукупність нормативно-правових актів у цій сфері в Україні досягла за кількістю такої критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виокремлення їх в окремий правовий інститут.

3. Інформаційне законодавство є підґрунтям інформаційного права, яке зазвичай можна розглядати у кількох аспектах: як галузь суспільних відносин, що набувають відображення у правових нормах, наукову дисципліну та навчальну дисципліну.

Інформаційна безпека особистості суспільства і держави може бути ефективно забезпечена лише системою заходів, що мають цілеспрямований і комплексний характер. Особливе значення для формування і реалізації політики забезпечення інформаційної безпеки має грамотне використання політичного інструментарію.

Практика вимагає розробки впливових механізмів захисту суспільних інформаційних відносин. Невизначеність в цьому питанні набула відображення в Законах України "Про інформацію" та "Про захист інформації в автоматизованих системах" та інших, в яких визначено диспозицію правопорушення, та не визначено відповідальності за них в адміністративно- та кримінально-правовому аспектах.

В інформаційному праві особлива увага має приділятися виявленню та дослідженню недоліків як вітчизняних, так і зарубіжних правовідносин, регулюванню їх для уникнення помилок у правотворчості та правозастосуванні в Україні. Мета досліджень -- запобігання негативним для інформаційного суспільства наслідкам, попередження поширення правопорушень, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій.

Правотворча діяльність має ґрунтуватися на таких принципах наукового забезпечення: системний та комплексний підходи до вирішення проблем правотворчості; ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування новацій (понять, категорій тощо); залучення широкого кола вітчизняних фахівців до розробки проектів законодавчих та підзаконних актів. Такі спеціалісти повинні володіти комплексними знаннями: в галузі права та інформатики, теорії та практики. Також вони повинні знати не тільки досвід зарубіжних країн, а й мати своє, оригінальне бачення вирішення проблем, виходячи зі специфіки реалій нашої країни.

4. Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні, з урахуванням міжнародного права (його провідних складових -- публічного і приватного права). Сьогодні можна визначити, що в міжнародному праві активно формується новий інституція як міжнародне інформаційне право світової інформаційної цивілізації. У багатьох частинах світу формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо.

Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин запропоновано вітчизняною наукою - інформатикою. Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів.

5. Міжнародне інформаційне законодавство має стати на шлях систематизації через кодифікацію -- створення системоутворюючого Кодексу. Цей Кодекс має розвивати визначені в Конституції України положення інформаційних відносин, у тому числі щодо інформаційної безпеки людини, суспільства, нації, держави. Він повинен об'єднати, вдосконалити та розвивати норми та принципи суспільних відносин, визначених у законодавстві України; враховувати ратифіковані Україною нормативні акти (угоди, конвенції) міжнародного права; легалізувати позитивні звичаї в сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені Організацією Об'єднаних Націй в її Статуті, Декларації прав людини, рішеннях Європейського Союзу та інших загальноприйнятих міждержавних нормативних актах, які сьогодні є стандартами, за якими визначається цивілізованість не тільки окремої країни, а й світового співтовариства в цілому.

6. У процесі забезпечення інформаційної безпеки важливо розуміти характер, природу, сутність і зміст загроз та небезпек, вміти своєчасно ідентифікувати джерело загрози.

Усі дії, які пов'язані зі забезпечення інформаційної безпеки, мають включати:

- аналіз, оцінку і прогноз загроз та небезпек, ступеню національної уразливості;

- планування попередження нападу, укріплення потенційних зв'язків, вирівнювання ресурсів забезпечення інформаційної безпеки;

- відбір засобів протидії, нейтралізації, недопущення нападу, мінімізації шкоди від нападу;

- дії із забезпечення інформаційної безпеки;

- управління наслідками кібератаки, інформаційній війни.

7. Аналіз стану забезпечення інформаційної безпеки показує необхідність удосконалення системи адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки. Постає потреба у виробленні нових засобів, методів і способів забезпечення інформаційної безпеки державного управління, моніторинг інформаційного середовища, наявності загроз та небезпек.

Удосконалення забезпечення інформаційної безпеки потребує цілеспрямованого вивчення зарубіжного досвіду організації і проведення інформаційних операцій, методів, засобів здійснення кібератак, а також моделювання інформаційних нападів.

Проведення данного аналізу надає можливість стверджувати, що система забезпечення інформаційної безпеки має бути міжвідомчою і ієрархічно організованою. її структура і організація має відповідати структурі державного управління з чіткою координацією дій окремих сегментів.

Організація ефективної системи забезпечення інформаційної безпеки передбачає централізоване управління із конкретними відомчо-розпорядницькими функціями, які забезпечують моніторинг і контроль за усіма компонентами національного інформаційного простору. Система забезпечення інформаційної безпеки має у будь-яких ситуаціях скоординованої багатобічної і багатоаспектної інформаційної операції володіти здатністю зберігати важливі параметри свого функціонування, тобто підтримувати стан гомеостазису.

8. У цілому систему забезпечення інформаційної безпеки можна представити крізь наступні компоненти:

- концептуальні положення державної політики національної безпеки в інформаційній сфері;

- цілі та завдання як відображення об'єктивних потреб особи, суспільства і держави в реалізації своїх інтересів;

- загрози і небезпеки, уразливість і критична інфраструктура, яка потребує найбільшого захисту;

- ресурси, сили і засоби забезпечення інформаційної безпеки, які створюються відповідно до законодавства України;

- суб'єкти, які забезпечують інформаційну безпеку на державному, регіональному і локальному рівнях;

- дотримання вимог інформаційної безпеки громадянами і суб'єктами України;

- стан інформаційних інфраструктур України і міжнародної спільноти;

- забезпеченість технічної, технологічної, інформаційної незалежності України в інформаційних телекомунікаціях.

Так само хотілося б підкреслити, що абсолютну надійність і безпеку в комп'ютерних мережах не зможуть гарантувати ніякі апаратні, програмні та будь-які інші рішення. У той же час звести ризик втрат можливе лише при комплексному підході до питань безпеки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адміністративно-правовий захист інформації: проблеми та шляхи вирішення// Настюк В. Я., Бєлєвцева В. В. -- К.: Ред. журн. «Право України» ; X. : Право, 2013. -- 128 с.

2. Арістова І. В. Діяльність органів внутрішніх справ щодо реалізації державної інформаційної політики : монографія / І. В. Арістова. - Х. : Нац. ун-т внутр. cправ, 2006. - 354 c

3. Арістова І.В.Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти /О.М. Бандурка (заг.ред.) -Х.: УВС, 2000. -368с.

4. Безпека комп'ютерних систем. Злочинність у сфері комп'ютерної інформації і її попередження. / ред. О.П. Снігірьов. - Запоріжжя: Павел, 1998. - 315 с.

5. Богуш В. Інформаційна безпека держави/ Володимир Богуш, Олександр Юдін,; Гол. ред. Ю. О. Шпак. -К.: "МК-Прес", 2005. -432 с.

6. Бойченко О. В. Політика інформаційної безпеки в системі інформаційного забезпечення ОВС України / О. В. Бойченко // Форум права. - 2009. - № 1. - С. 50-55

7. Братель О. Поняття та зміст доктрини інформаційної безпеки// Право України.- К., 2006.- 5.- С.36-41.

8. Бутузов В., Гуцалюк М., Цимбалюк В. Протидія злочинності у сфері високих технологій // Міліція України. -- 2002. -- № 9. -- С 20--21.

9. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються за допомогою комп'ютерних технологій: Посібник / Авт. кол.; За ред. Я.Ю. Кондратьева. -- К.: НАВСУ: МНДЦ, 2000. -- 64 с.

10. Гавловський В. Інформаційна безпека: захист інформації в автоматизованих системах (організаційно-правовий аспект) // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. -- К., 2000. -- С 50--52.

11. Голубев В.О., Гавловський В.Д., Цимбалюк B.C. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій: Монографія / За заг. ред. докт. юрид. наук Р.А. Калюжного. -- Запоріжжя: Просвіта, 2001. -- 252 с

12. Горбатюк О.М. Сучасний стан та проблеми інформаційної безпеки України на рубежі століть // Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. - 1999. - Вип. 14: Міжнародні відносини. - C. 46-48

13. Гуцалюк М. Інформаційна безпека України: нові загрози // Бизнес и безопасность. - 2003. - № 5. - C. 2-3

14. Дзьобань О.П. Національна безпека України: концептуальні засади та світоглядний сенс: Монографія. Харків: Майдан, 2007- 284 с

15. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 1105-XIV від 23.09.1999.

16. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

17. Закон України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 27-28. - Ст. 182.

18. Закон України “Про охорону праці” № 2695-XII від 14.10.1992.

19. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964 - ІV // Офіційний вісник України. - № 29. - с. 38. - Ст. 1433.

20. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» №2594 від 31 травня 2005 р.// Офіційний вісник України.- К., 2005.- 24.- С.17-20.

21. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» : від 31.05.2005 р., № 80/2005-ВР // Відомості Верховної Ради України - 2005. - № 13. - Ст. 288

22. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» вiд 09.01.2007 № 537-V //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 12, ст.102

23. Закон України «Про телекомунікації» вiд 18.11.2003 № 1280-IV//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 12, ст.155

24. Зеркалов Д.В. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. - К.: «Основа». 2011. - 551 с.

25. Зеркалов Д.В., Полукаров Ю. О. Організація та управління безпекою життєдіяльності. Навч. посіб. -- К.: Основа, 2011. - 236 с.

26. Інформатизація, право, управління (організаційно-правові питання): Монографія / Р.А. Калюжний, О.Д. Крупчан, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, М.Я. Швець, B.C. Цимбалюк; За заг. ред.: М.Я. Швеця, О.Д. Крупчана. -- К.: НДЦ правової інформатики АПрНУ, 2002. -- 191 с.

27. Інформаційна безпека людини як споживача телекомунікаційних послуг// Арістова І. В., Сулацький Д. В. -- К. : Ред. журн. «Право України» ; X. : Право, 2013. -- 184 с.

28. Інформаційне насильство та безпека: світоглядно-правові аспекти// Дзьобань О.П., Пилипчук В.Г. / За заг. ред. проф. В.Г. Пилипчука. - Харків: Майдан, 2011. - 244 с.

29. Інформаційне право (основи теорії і практики )// В.С. Цимбалюк. - К.: Освіта України, 2010. - 388 с.

30. Інформаційне право та інформаційна безпека // Сучасний стан, поняття та визначення змістовної частини, інкорпорація нормативних актів з правових питань у сфері інформації та її захисту: Наук, видання / В.Д. Гавловський, О.І. Коваленко, В.К. Гіжевський, B.C. Цимбалюк та ін.; За заг. ред.: Р. Калюжного, В. Філонова. -- К.; Донецьк: Донецький ін-т внутр. справ МВС України: Ін-т екон. та права "КРОК", 2001. -- 230 с

31. Інформаційне право та правова інформатика в сфері захисту персональних даних// В. Брижко, М. Гуцалюк, В. Цимбалюк, М. Швець - К.: ТОВ “ПанТот”, 2005. - 451 с.

32. Інформаційне право України : підручник// Марущак А.І. - К.: Дакор, 2011. - 456 с.

33. Інформаційне право України: теорія і практика// І.Б. Жиляєв. - К.: Парламентське видавництво, 2009. - 104 с.

34. Інформаційне право: концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства// В.С. Цимбалюк. - К.: Освіта України, 2011. - 426 с.

35. Інформаційне право: навчальний посібник// В.А. Буржинський, В.Я. Горбачевський, І.В. Мартиненко, Б.Л. Раціборинський,В.М. Смаглюк, В.Г. Хахановський, М.Я. Швець; за аг. ред. В.В. Дурдинця. - К.:ДІІ “Друкарня МВС України”, 2009 р. - 218 с.

36. Інформаційне суспільство. Дефініції... / В.М. Брижко, А.А. Орехов, B.C. Цимбалюк, О.Н. Гальченко, A.M. Чорнобров; За ред.: Р.А. Калюжного, М.Я. Швеця. -- К.: Інтеграл, 2002. -- 220 с

37. Кодекс про адміністративне судочинство : Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). -- 2005. -- № 35--37. -- Ст. 446

38. Комп'ютерна злочинність: Навч. посіб. / П.Д. Біленчук, Б.В. Романюк, B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський та ін. -- К.: Атіка, 2002. -- 240 с

39. Комп'ютерний тероризм: суперхакери, кібер-терористи, кібер-криміналісти// П.Д. Біленчук, М.В. Гуцалюк, О.В. Кравчук, М.В. Козир; за заг. ред. П.Д. Біленчука.- К.: Наука і життя, 2008. - 291 с.

40. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30 - Ст. 141.

41. Концепция информационной безопасности РФ. Утверждена Указом Президента РФ от 10 января 2000 г. № 24 // Российская газета. - 2000. - № 24.

42. Концепція (основи державної політики) інформаційної безпеки України. Проект УЦЕПД // Національна безпека і оборона. - 2001. - № 1. - с. 50 - 60.

43. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Борис Анатолійович Кормич. -- О., 2004. -- 427 с.

44. Кормич Б. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навчальний посібник/ Борис Кормич,. -К.: Кондор, 2005. -382 с.

45. Кормич Б.А. Деякі проблеми інформаційної безпеки в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - Вип. 14. - С. 180 - 185.

46. Кормич Б.А. Інформаційне право Підручник. Рекомендовано МОН України для вищих навчальних закладів /Б.А. Кормич. - Х.: Бурун і К, 2011. - 334 с.

47. Кормич Б.А. Інформація як категорія інформаційного права //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Одеса: Юридична література, 2002. - Вип. 16.- С. 367 - 374.

48. Кормич Б.А. Концептуально-методологічні засади аналізу правового регулювання інформаційної безпеки // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. - Одеса: Юридична література, 2003. - Вип. 17. - С. 89 - 94.

49. Кормич Б.А. Правові методи попередження та ліквідації загроз інформаційній безпеці людини // Митна справа. Науково - аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності. - 2002. - № 5. - С. 75 - 83.

50. Кримінально-правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні: теоретичні та практичні аспекти// Савінова Н. А.: Монографія. - Київ: TOB «ДКС», 2012. - 342 с.

51. Левицька М. Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Марина Борисівна Левицька. -- К., 2002. -- 206 с.

52. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [навч. посібник] / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. -- К. : КНТ, 2006. -- 280 с.

53. Ліпкан ВА. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. -- К.: Текст, 2003. -- 600 с.

54. Макаренко В. Правове регулювання захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави: становлення, розвиток, проблемні питання / В. Макаренко // Право України. -- 2006. -- № 1. -- С. 132--135.

55. Максименко Ю. Є. Сучасні проблеми криміналізації інформаційної сфери / Ю. Є. Максименко // Актуальні проблеми політики : Зб. наук. праць. / Голов. ред. С. В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. -- Одеса : ПП “Фенікс”. -- 2005.-- Вип. 26.-- С. 294--299.

56. Маракова І. Захист інформації: Підручник для вищих навчальних закладів/ Ірина Маракова, Анатолій Рибак, Юрій Ямпольский,; Мін-во освіти і науки України, Одеський держ. політехнічний ун-т, Ін-т радіоелектроніки і телекомунікацій . -Одеса, 2001. -164 с.

57. Олійник О. Захист інформації в умовах інформаційного суспільства / О. Олійник // Право України. -- 2005. -- № 10. -- С. 100-103.

58. Основи інформаційного права України// В. Цимбалюк, В. Брижко, В. Гавловський; за ред. М. Швеця, Р. Калюжного, П. Мельника. - [2-е вид., допов.]. - К.: “Знання”, 2009 р. - 414 с.

59. Основи інформаційного права України// В. Цимбалюк, В. Гавловський, В. Гриценко; за ред. М. Швеця, Р. Калюжного та П. Мельника. - К: “Знання”, 2004. - 274 с.

60. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні/ Володимир Горобцов, Андрій Колодюк, Борис Кормич та ін.; Ред. І. С. Чиж; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Нац. Академія Наук України, Держ. комітет телебачення і радіомовлення України. -К.: Юридична думка , 2006. -384 с.

61. Правове забезпечення соціальної політики України в умовах розвитку інформаційного суспільства// Савінова Н. А., Ярошенко А. О., Литва Л. А. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. - 270 с.

62. Проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій: Навч. посіб. / В.О. Голубєв, В.Д. Павловський, B.C. Цимбалюк; За заг. ред. Р.А. Калюжного. -- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2002. -- 292 с

63. Проблеми інформаційного права та правової інформатики// В. Брижко, В. Цимбалюк, В. Гавловський, Ю. Базанов; за ред. М.Я. Швеця і Р.А. Калюжного. - К.: НДЦПІ АПрН України, 2004 р. - 263 с.

64. Сировой О.?В. Організаційно-правові засади управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Харк. нац. ун-т внутр. справ. -- Х., 2006. -- 20 с

65. Соснін О. Національні інформаційні ресурси у сучасних умовах: проблемні питання вітчизняного законодавства // Право України. -- 2003. -- №?10. -- С. 124-128..

66. Стеценко С. Г. Адміністративне право України: [Навчальний посібник] / С. Г. Стеценко. -- К. : Атака, 2008. -- 624 с.

67. Теорія держави та права: [підручник] / С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомиров, В. С. Ковальський; За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копейчикова. -- К. : Юрінком Інтер, 2005. -- 448 с.

68. Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики). Монографія. - К."Освіта України", 2010 - 388с.

69. Цимбалюк В.С. Інформаційне право: концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства : монографія /В.С.Цимбалюк. - К.: "Освіта України", 2011. - 426с.

Размещено на Allbest.ru