Юридична відповідальність і правопорушення: проблеми визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

правопорушення юридичний відповідальність

Правова держава у своїй діяльності прагне до того, щоб розширювати і стабілізувати коло правомірних суспільних відносин за допомогою підвищення якості правового регулювання, витіснення з життя суспільства поведінки, що не узгоджується з правом.

У такій державі демократія перебуває в органічній єдності з дисципліною і відповідальністю. У процесі розвитку демократії, розширення реальних прав і свобод громадянина, використання яких покликане сприяти розгортанню потенційних можливостей людини, його ініціативи, але не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян, зростає роль юридичної відповідальності. На всіх стадіях правового регулювання суспільних відносин вона є необхідною стимулятором правомірної поведінки, сприяє вихованню почуття морального, політичного та правового боргу перед суспільством і державою, підвищення суспільно-політичної активності кожного громадянина.

В Україні, яка будує правову державу, юридична відповідальність є також демократичним чинником здійснення соціального контролю, охорони і розвитку суспільних відносин, важливим заходом захисту інтересів особи, суспільства і держави.

Багаторічні дискусії з проблеми юридичної відповідальності призвели до кількох концептуальних її рішенням. При цьому формування даних концепцій йшло під сильним впливом тенденцій розвитку загальної теорії права. Якщо звернутися до сучасного стану теорії юридичної відповідальності, то можна виділити ряд найбільш розроблених концепцій. Поняття юридичної відповідальності складне і багатогранне, воно дозволить розкрити природу і призначення юридичної відповідальності як правового інституту, який має властиві специфічні ознаки, функції, підстави і види.

У вищевикладеному обґрунтуванні ми бачимо, як актуальна і важлива сьогодні тема юридичної відповідальності.

1. Правопорушення. Поняття та ознаки

Противоправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.

Правопорушення - це суспільно небезпечне, винне, протиправне діяння деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці.

Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

До основних ознак правопорушення належать:

суспільна небезпечність (шкідливість), тобто заподіяння шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною чи фізичною);

правопорушенням може бути тільки діяння - дія чи бездіяльність. Думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні, особисті властивості не є правопорушеннями і не можуть стати підставами юридичної відповідальності;

протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати конкретну норму права. Діяння, не врегульовані законодавством не вважається правопорушенням;

винність діяння, тобто умисного чи необережного ставлення особи до вчиненого діяння і його наслідків. Про винність говорять тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

деліктоздатність суб'єкта, який вчинив правопорушення, тобто він за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки;

юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності;

причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Відсутність хоча б однієї з названих вище ознак не дозволяє розглядати діяння, як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно.

Види правопорушень. Міжнародне правопорушення

Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення поділяють на злочини і проступки. Ч. 1. ст. Кримінального кодексу України дає поняття злочину.

Злочин - це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Зі злочинами пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні й особисті права людини. Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має меншу ступінь суспільної небезпеки.

Проступок - це суспільно шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність), що порушує приписи інших, крім Кримінального кодексу, норм права.

Проступки діляться на такі види:

адміністративні - це правопорушення, які посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління;

дисциплінарні - це правопорушення, які посягають на трудову, державну, військову, навчальну та інші види дисципліни;

цивільні - це правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і особистих немайнових відносин.

Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення його норм є міжнародними правопорушеннями (деліктами), які породжують міжнародно-правову відповідальність.

Отже, міжнародне правопорушення - це свідома і неспровокована поведінка суб'єкта міжнародних відносин, внаслідок якої сталося порушення міжнародного правопорядку.

За характером наслідків і ступенем суспільної небезпечності серед міжнародних правопорушень розрізняють: найтяжчі (злочини проти людства), серйозні та ординарні.

Злочини проти людства - це найтяжчі міжнародні правопорушення, які ставлять під загрозу загальний мир і безпеку держав і народів.

Злочини проти миру - це планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, участь у загальному плануванні чи змові, спрямовані на здійснення будь-яких із згаданих вище дій тощо.

Воєнні злочини - це порушення законів і звичаїв ведення війни.

Злочини проти людяності - це посягання на загальновизнані права і свободи людини. Одним із найнебезпечніших злочинів проти людяності є геноцид.

Серйозні міжнародні правопорушення - це такі порушення норм міжнародного права, які хоча безпосередньо і не ставлять під загрозу загальний мир та безпеку держав і народів, але зачіпають їхні істотні інтереси.

Ординарні міжнародні правопорушення - це такі порушення міжнародно-правових норм, які зачіпають інтереси окремих держав і народів. Наприклад, порушення угоди про розподіл водних ресурсів прикордонної річки.

Склад правопорушень та їх елементи

Склад правопорушення включає чотири елементи:

об'єкт;

об'єктивну сторону;

суб'єкт;

суб'єктивну сторону.

Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає дане правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішнє вираження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення. Тобто об'єктивна сторона описує як здійснене правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна фізична чи юридична особа.

Рівень деліктоздатності фізичної особи залежить від її віку, стану фізичного та психічного здоров'я, посади та інших обставин. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян.

Слід зазначити, що суб'єктами ряду видів правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи, а й державні та громадські органи, організації, але вони не можуть бути суб'єктами злочинів.

Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є вина правопорушника, мотив та мета вчинення правопорушення.

Під виною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність при скоєні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її до вчинення правопорушення.

Мета - це уявлення особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Алкоголізм, наркоманія та правопорушення

Зв'язок між цими явищами і вчиненням правопорушень, очевидний - величезна кількість протиправних дій скоюється в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.

Алкогольна, а особливо наркотична залежність є страшними хворобами, які виліковуються з великими труднощами, а в деяких випадках стають невиліковними. Вживання алкогольних напоїв нерідко закінчується алкоголізмом, а звичка вживати наркотики чи отримувати «кайф» за допомогою психотропних речовин швидко і майже завжди перетворюється в потребу, а потім у залежність від них, подолати яку стає неможливо. Людина перестає бути нормальною особистістю. Для задоволення «звички» потрібні кошти, причому дедалі більші. Звідси поява злочинів, мотивом яких було бажання здобути гроші для цих «потреб»: адже наркотики коштують дорого, та й алкогольні напої теж недешево. Внаслідок зростання кількості небезпечних злочинів, зв'язаних зі станом алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або з «потребами», зумовленими алкоголізмом чи наркоманією, були прийняті жорсткі законодавчі рішення, спрямовані на протидію поширенню наркотиків і психотропних речовин і пропаганді вживання цього дурману. Передбачено покарання до 5 років позбавлення волі за відкрите вживання наркотиків у місцях масового перебування громадян, до 10 років позбавлення волі може отримати особа, яка схиляє інших до вживання наркотичних чи психотропних речовин. Дії, які мають метою збут подібного «товару», можуть потягти за собою покарання до 10, 12, а у певних випадках - і до 15 років позбавлення волі.

Особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, не звільняється від відповідальності за скоєне. Більш того, сп'яніння може бути визнане судом обставиною, яка обтяжує цю відповідальність.

2. Поняття юридичної відповідальності

Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушеннями є юридична відповідальність. Юридична відповідальність установлюється компетентними органами держави і пов'язана із здійсненням державного примусу. Юридична відповідальність є наслідком правопорушення.

Юридична відповідальність - це передбачене законодавством і застосоване до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

Юридична відповідальність поділяється на:

перспективну (позитивну);

ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність - це сумлінне виконання своїх обов'язків громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність - це специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладення на останнього обов'язку витерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність характеризується певними ознаками:

виникає тільки при наявності правопорушення;

основною підставою юридичної відповідальності є склад правопорушення;

передбачає примусове позбавлення правопорушника певних соціальних благ (особистих, майнових або духовних);

притягнення до юридичної відповідальності здійснюється спеціально уповноваженими на це особами і тільки у відповідності із процесуальними нормами;

визначена нормами права як один із видів державного примусу, у формах каральних і правовідновлюючих заходів;

завжди пов'язана з оформленням визначених правових приписів, які пов'язані з юридичною відповідальністю;

суворою регламентацією заходів державного примусу у нормах права.

Види юридичної відповідальності

Залежно від того, до якої галузі законодавства належіть правова норма, що порушена, який вид правопорушення вчинено (злочин, поступок) розрізняють і види юридичної відповідальності:

кримінальна відповідальність полягає у застосуванні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у скоєні злочину. Вона передбачається Кримінальним кодексом і застосовується тільки в судовому порядку;

адміністративна відповідальність полягає на накладені на винних фізичних та юридичних осіб адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення (тобто проступки). Застосовується судами та органами державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі;

цивільна відповідальність полягає у накладені цивільно-правових стягнень на фізичну чи юридичну особу за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також порушення особистих майнових прав;

дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень на працівника за вчинення дисциплінарних проступків, як правило, за порушення правил внутрішнього розпорядку.

Конституційна відповідальність - це відповідальність державного органу або посадової особи за порушення Конституції або конституційного законодавства. Наприклад, імпічмент, тобто особлива процедура виявлення недовіри президенту або міністру, висловлена парламентом, що зумовлює його відставку; розформування державного органу; визнання виборів недійсними; відкликання депутата тощо. Ця відповідальність може реалізовуватись як у процесі конституційно-правових відносин, наприклад імпічмент, розформування органу, так і через норми інших галузей права.

Наприклад, якщо у діях особи, що порушила конституційну норму, є склад злочину, то така особа має бути притягнута і до кримінальної відповідальності за його скоєння.

Міжнародно-правова відповідальність. Настає за порушення норм міжнародного права і може передбачати політичні, економічні та воєнні санкції.

Докладна характеристика кожного з цих видів юридичної відповідальності дається у відповідних розділах підручника, присвячених конкретним галузям права.

Якщо внаслідок дисциплінарного проступку завдано майнову шкоду, то застосовується також матеріальна відповідальність, що полягає в обов'язку повністю або частково відшкодувати завдану шкоду.

Крім галузевого, існує ще один поділ юридичної відповідальності на види. Критерієм цього поділу є органи, які уповноважені накладати відповідальність.

Зокрема розрізняють:

відповідальність, яку накладають органи державної влади;

відповідальність, яку покладають на правопорушника судові й інші органи юрисдикції;

відповідальність, до якої правопорушник притягується адміністративними органами (органами державного управління).

Таким чином, всі види юридичної відповідальності вирішують одні й ті ж завдання, виконують одні й ті ж функції, мають єдину кінцеву мету, а саме: ліквідація правопорушень у суспільстві.

3. Проблеми визначення юридичної відповідальності та правопорушення

Важливою методологічною основою розуміння феномену відповідальності є філософські категорії «свобода» і «необхідність». Свобода поза межами необхідності породжує свавілля, вседозволеність, волюнтаризм. Необхідність, узята поза свободою, спричинює цілковиту нездатність суб'єкта до прийняття самостійних рішень, вчинення самостійних дій. Саме відповідальність дає змогу знайти оптимальну рівновагу між ними.

Перехід від зобов'язальної недемократичної системи правового регулювання до дозвільної демократичної у сучасній Україні гальмується низьким рівнем юридичної відповідальності і високим рівнем правової безвідповідальності суб'єктів вітчизняного права.

Поняття «юридична відповідальність» утвердилося в юридичній науці у 60-ті роки XX ст. Тоді панувала зобов'язальна система правового регулювання, коли юридичну відповідальність розглядали як важливий інструмент, що примушує дотримуватися приписів правових норм усіх громадян, посадових осіб тощо (ретроспективний аспект). У 80-90-ті роки минулого століття у зв'язку із демократичними трансформаціями вітчизняні вчені почали приділяти більше уваги дослідженню сутності юридичної відповідальності та розкриттю ЇЇ глибокого позитивного змісту. Нині більшість із них визнає існування позитивного (перспективного) аспекту форми реалізації у структурі юридичної відповідальності.

Суть юридичної відповідальності розглядають у вузькому і широкому розумінні.

- прихильники вузького розуміння юридичної відповідальності (М. Шаргородський, І. Самощенко, О. Іоффе, Л. Явич, В. Копейчиков, П. Рабінович, В. Котюк, В. Молдован, А. Колодій та ін.) пов'язують юридичну відповідальність із протиправною поведінкою, правопорушенням, що передбачає застосування державного примусу, покарання. Вони вважають, що юридична відповідальність складається лише з одного аспекту - ретроспективного. Правомірні дії суб'єктів у розуміння відповідальності не входять. Ця позиція визначає ретроспективний (негативний) аспект юридичної відповідальності;

- прихильники широкого розуміння юридичної відповідальності (Р. Косолапов, С. Лисенков, В. Марков, М. Матузов, П. Недбайло, Н. Слободчикова, О. Скакун, С. Гусарєв, О. Слюсаренко, А. Олійник та ін.) розглядають її не тільки як наслідок негативного явища, реакцію держави на скоєний делікт, а як явище позитивне, що передбачає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїх вчинків і виключає порушення правових приписів.

На сьогодні багато вчених - фахівців із загальної теорії права й галузевих юридичних наук обстоюють ідею щодо конструювання юридичної відповідальності у широкому плані, яка виходить за межі розгляду її тільки як наслідку правопорушення. З цього приводу М. Строгович зазначив, що юридична відповідальність є насамперед відповідальним ставленням людини до своїх обов'язків, відповідальністю за правильне виконання особою покладених на неї законом обов'язків. У разі його невиконання настає відповідальність в її негативному значенні - примусі, стягненні, покаранні тощо. Позитивна відповідальність у людини виникає, на думку П. Недбайла, вже тоді, коли вона приступає до виконання своїх обов'язків, а не тільки тоді, коли вже їх не виконує або починає діяти всупереч ним.

Доки у правовій теорії та юридичній практиці поняття «юридична відповідальність» використовували переважно в ретроспективному значенні, дискусійних проблем щодо нього не виникало. Зі з'ясуванням основних ознак, сутності і соціальної природи позитивної юридичної відповідальності дискусії щодо сутності юридичної відповідальності набули особливої гостроти.



Висновки

Проблема визначення юридичної відповідальності та правопорушення займає одне з найголовніших місць у сучасній юридичній науці. Саме юридична відповідальність є найістотнішим механізмом гарантії та забезпечення прав і свобод суб'єктів правовідносин.

Формування правової держави викликає необхідність вивчення проблеми визначення юридичної відповідальності та правопорушення, їх ознак та принципів, оскільки саме цей інститут демонструє рівень правової культури суспільства та стан його правосвідомості.

Згідно зі ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У сучасній юридичній науці є достатньо невелика кількість робіт, присвячених безпосередньо інституту юридичної відповідальності, відсутнє єдине поняття як інституту юридичної відповідальності в цілому, так і правопорушення, внаслідок чого наступає відповідальність.

Вивчення питань, що пов'язані з інститутом юридичної відповідальності має істотне практичне та теоретичне значення.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що юридична відповідальність є комплексним явищем. Вона є важливим фактором у процесі реалізації прав і свобод суб'єктів правовідносин та здійснення органами держави покладених на них зобов'язань з метою забезпечення законності.

Враховуючи системний характер юридичної відповідальності, можна дійти узагальнюючого висновку про те, що під юридичною відповідальність слід розуміти можливе настання негативних наслідків державно-примусового характеру для суб'єкта правопорушення у чітко встановленій процесуальній формі.

Використані джерела

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України

3. Зайчук О.В. Теорія держави і права: Підручник. - К.: Юрисконсульт, 2008 - 400 c.

4. Стаття Миколи Терещука «Юридична відповідальність: теоретико-правовий аналіз».

5. Котюк В.О. Основи держави і права. - К. - 1999.

6. Тлумачний словник з теорії держави і права / Авт.упоряд. К.Г. Волинка. - К.: Магістр - XXI сторіччя, 2006. - 112 с.

7. Батлер У.Е. Місце пострадянських правових систем на правовій карті світу: відкриті лекції Четвертого міжнар. наук. семінару «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» / У.Е. Батлер. - К.: Логос, 2009. - 20 с.

8. Правова система України в умовах сучасних національних та міжнародних тенденцій розбудови державності: монографія / за заг. ред. Ю.Л. Бошицького. - К.: Кондор, 2012. - 616 с.

9. Теорія держави і права. Скакун О.Ф. / Харків 2001

10. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: К. - Лібидь. -2002. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru