Соціально-політичний устрій Карфагенської держави

Протягом усієї своєї історії Карфаген безупинно вів бої, щоб зміцнити своє становище і продовжити присутність на Сицилії, а якщо випаде така можливість, то і розширити свої володіння. Йому було необхідно зберегти свій контроль над західним краєм острова, який захищала його африканську територію (менше 150 км відокремлювали край Сицилії від мису Бон). І, до речі кажучи, збереження Сицилії надавало пунічному місту можливість контролювати канал, що носить ту ж назву, а отже, всю сукупність проходячих тут морських шляхів [23; с.109].

Навіть більшою мірою, ніж Сицилія, за яку карфагеняни і греки вели перманентну війну, Сардинія сприймалася Карфагеном як їх особисте володіння. І умови першого римсько-карфагенського договору від 509 року не залишають жодного сумніву з цього приводу. Пізніше мирний договір узаконив втрату в 241 році Сицилії, що дозволило Карфагену зберігати Сардинію, хоча і протягом дуже невеликого проміжку часу. Остаточно острів перейшов під контроль римлян в 238 році, і Карфаген безуспішно намагався повернути собі Сардинію, коли у відповідь на відозву повсталих сардів надав їм в 215 році військову допомогу.

Сардинія, і зокрема південне і західне узбережжя, з давніх пір була одним з перевальних пунктів на морських шляхах фінікійців, які йшли на захід. На стелі з міста Нора (встановленої в Капо ді Пула, на заході від затоки Кальярі) написаний напис, що датується IX століттям. Але незабаром, починаючи з середини VI сторіччя, Карфаген, організовуючи військові кампанії під керівництвом спочатку Малха, а потім Магона (Юстініан. XVIII, 7, 1), кинувся на завоювання глибинної частини острова з метою оволодіння рудниками Іглезієнте і родючою Кампідано, розташованих по діагоналі, що з'єднує Орістано на заході з Кальярі на півдні. Бій з фокейцями при Алалії, що відбувся в 545 році поблизу від Корсики, все ще свідчило про ревниве прагнення Карфагену зберегти свої володіння [9; с.74-76].

Незважаючи на військовий контроль із сторони карфагенян, місцеве населення, як нам здається, користувалося широкою автономією, як, втім, і більшість старих фінікійських колоній. Про це свідчить підношення, яке місцеве населення, за словами Павсанія (X, 17), піднесло в святилище в Дельфах.

3.3 Дипломатія та міжнародні відносини в державному житті

Карфагену

Як середземноморська держава Карфаген не міг не підтримувати дипломатичних відносин з цілою сукупністю політичних об'єднань, розташованих на берегах Середземномор'я, а також з греками, етрусками, єгиптянами, персами (можливо), селевкідамі, лагідами і т.д. Але ці зв'язки не обов'язково мали форму і сутність сьогоднішніх міжнародних відносин. Зрозуміло, древні автори часто згадують про обмін посольствами, але вони відзначають, що ця подія мала місце в разі надзвичайних обставин, наприклад, оголошення війни. Посольські місії мали обмеження в часі. Будучи уповноваженими верхньою палатою асамблеї або командою, відповідальною за проведення військової кампанії, члени місій були зобов'язані підписати документ про оголошення війни або прохання про перемир'я, підтвердити дію раніше укладених договорів або провести переговори, коли цього вимагали обставини, про укладення нового договору. Членами місій були видатні представники тієї чи іншої нації [4; с.23-24].

Підписана угода мала отримати схвалення карфагенського Сенату, без згоди якого вона не діяла. Після укладення будь-якої угоди приносилася клятва вірності богам, а його текст гравірувався на металевих пластинах (як правило, бронзових, але іноді, як в Пирги, і на золотих), які зберігалися в храмі під невсипущим поглядом божества, що гарантує його виконання. У результаті розкопок, проведених німецькими археологами на вулиці Шаббат в Карфагені, були виявлені 4500 печаток, якими була скріплено така ж кількість договорів на папірусі, котрі, зрозуміло, не дійшли до наших днів. У таких архівах зберігалися не тільки рахунки храму, а й дипломатичні листування, а також копії угод, підписаних Карфагеном [19; с.144].

У мирні часи дипломатична діяльність обходилася без посольств, вона йшла по інших каналах. Відносини між державами будувалися аристократичними сім'ями, зав'язуючих дружні зв'язки з тією чи іншою Аристократичною сім'єю Тарквінії, Сіракуз, Афін і навіть Риму (так, якщо вірити Аппіаном, сім'я Гімількона, командира кавалерії часів Третьої пунічної війни, підтримувала дружні відносини з родиною Сципіонів).

Точно так була справа в середовищі комерсантів і торговців, які при нагоді ставали повноважними послами, про що свідчить уривок з Аппіа (Сирійська книга. 8), що оповідає про те, що Ганнібал довірив дипломатичне послання одному торговцеві з Тіра, що відправлвся з Ефеса в Карфаген. Але головними місцями, де розгорталася дипломатична діяльність, були храми.

Етруски були з давніх пір союзниками карфагенян. І виявлення в липні 1964 року в святилищі Пирги золотих пластин свідчить про давність і міцність їх альянсу. На двох із цих пластин написаний текст на етруській мові. Текст третьої - на пунічній мові - був складений на честь заснування храму, присвяченого Аштарт-Уні. Виявлення в Тарквінії карфагенського саркофага, датованого IV століттям, майже точної копії двох таких же екземплярів, знайдених в Карфагені, свідчать про те, що цей альянс мав довготривалий характер [34; с.119].

Між V і IV століттями Афіни і Карфаген були головними середземноморськими державами. Обидва міста підтримували торговельні відносини і уклали військові союзи, хоча ці останні не мали продовження. Так, Фукідід повідомляє, що в 415-414 роках, під час проведення військової операції на Сицилії, греки послали трирему в Карфаген, благаючи карфагенян укласти з ними союз (Фукідід. VI, 88, 6) [15; с.202]. А кількома роками пізніше в Афінах був прийнятий декрет, згідно з яким Ганнібал Магонідів і його двоюрідний брат Гімількон могли розраховувати на дружні відносини та підтримку греків. Фрагменти надпсів, що датуються 406 роком і виявлені в цьому місті, свідчать про прийняття рішення на офіційному рівні і підтверджують, що в цей період між греками і карфагенянами йшло зближення і що воно мало місце протягом усього IV століття, доказом чому служить ще один напис, в якому згадуються два карфагенських посланники, відправлених близько 330 року в Афіни.

Розділ 4. Цивільна безпека

4.1 Повідомлення про нещасні випадки, їх розслідування та облік

Про кожний нещасний випадок, який стався з вихованцем, учнем, студентом, курсантом, слухачем, аспірантом, потерпілий або свідок нещасного випадку негайно сповіщає безпосередньо керівника навчального закладу, який зобов'язаний: терміново організувати першу долікарську медичну допомогу потерпілому, у разі необхідності - його доставку до лікувально-профілактичного закладу, до прибуття комісії з розслідування зберегти обстановку на місці в тому стані, в якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю тих, хто оточує, і не призведе до більш тяжких наслідків). Про нещасний випадок, що трапився під час далеких походів, екскурсій або інших заходів поза територією району (міста), керівник заходу, що проводиться, негайно повідомляє також орган управління освітою за місцем події.

Керівник навчального закладу зобов'язаний негайно вжити заходів щодо усунення причин, що викликали нещасний випадок, повідомити батькам потерпілого (особі, яка представляє його інтереси) і зробити запит висновку з лікувально-профілактичного закладу про характер і тяжкість ушкодження потерпілого. Керівник навчального закладу, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з розслідування у такому складі: голова - заступник керівника навчального закладу; члени: представник служби охорони праці навчального закладу або особа, на яку наказом керівника покладено ці обов'язки; представники відповідного профспілкового органу або уповноважені трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана: протягом трьох діб провести розслідування нещасного випадку, з'ясувати обставини і причини, розробити заходи щодо усунення причин нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб; виявити і опитати свідків та осіб, які допустили порушення нормативних актів, отримати пояснення у потерпілого; скласти акт про нещасний випадок, у п'яти примірниках і направити на затвердження керівнику навчального закладу.

До акта додаються пояснення свідків, потерпілого та інші документи, що характеризують стан місця, де стався нещасний випадок, наявність шкідливих і небезпечних факторів, медичний висновок про стан здоров'я потерпілого в результаті нещасного випадку тощо. Керівник навчального закладу протягом 3-хдіб після закінчення розслідування затверджує акти форми Н-Н, з яких по одному примірнику направляє: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; до підрозділу, де стався нещасний випадок; начальнику служби охорони праціабо особі, на яку покладено ці обов'язки (відповідальному); до архіву навчального закладу; до органу управління освітою за місцем навчання потерпілого.

Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі, організації з учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчальних закладів під час проходження ними виробничої практики або виконання робіт на підприємстві, в установі, організації під керівництвом його посадових осіб, розслідується спільно з представником навчального закладу згідно з Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N 1112 [1112-2004-п]. ( Пункт 3.8 розділу 3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 773 [г 1364-04] від 05.07.2004).

Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі, організації з учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчальних закладів, які проходять практику або виконують роботу під керівництвом вчителя, викладача, майстра виробничого навчання на дільниці, виділеній підприємством для цієї мети, розслідується органом управління освітою, якому підпорядкований цей навчальний заклад, або засновником (власником) навчального закладу спільно з представником підприємства, установи, організації, оформляється актом за формою Н-Н і береться на облік органом управління освітою, навчальним закладом. Один примірник затвердженого акта форми Н-Н направляється за місцем навчання потерпілого, другий - за підпорядкованістю до органу управління освітою або засновнику (власнику) навчального закладу.

Нещасний випадок, який стався під час проведення далеких походів, екскурсій, експедицій, розслідується комісією органу управління освітою, на території якого стався нещасний випадок. У разі неможливості прибути на місце пригоди представника навчального закладу, з вихованцем, учнем, студентом, курсантом, слухачем якого стався нещасний випадок, до складу комісії включається представник однієї з установ, підвідомчих органу управління освітою, що проводить розслідування. Матеріали розслідування, у тому числі акти за формою Н-Н, направляються до органу управління освітою за місцезнаходженням навчального закладу, засновнику (власнику) навчального закладу.

Усі нещасні випадки, оформлені актами за формою Н-Н, реєструються органом управління освітою, навчальним закладом у журналі реєстрації нещасних випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами.

За результатами розслідування не складаються акти за формою Н-Н і не беруться на облік нещасні випадки, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами: унаслідок вживання алкоголю, наркотичних або інших психотропних речовин, а також унаслідок їх дії (асфікція, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у навчально-виховному процесі або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи, навчання; під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані і на них є офіційний висновок суду або прокуратури; у разі природної смерті або самогубства.

4.2 Призначення системи вентиляції у навчальних приміщеннях

Про написанні цього розділу я винесла на огляд питання призначення системи вентиляції у навчальних приміщеннях. У даній роботі, ми дізнаємося про норми, за якими в будинках влаштовують витяжну вентиляцію.

Найбільш простим прикладом організації повітрообміну є вентиляція приміщень у житлових будинках, університетах, гуртожитках і готелях. За існуючими нормами в цих будинках влаштовують витяжну вентиляцію з верхньої зони приміщень кухонь, санітарних вузлів, ванних і душових кімнат, а в деяких випадках і житлових кімнат. Припливне повітря надходить неорганізовано через кватирки і нещільності в огорожах. Регулювання вентиляції і збільшення повітрообміну здійснюють відкриванням вікон.

У громадських будівлях (дитячі установи, загальноосвітні школи, лікувально-профілактичні установи, вищі та середні навчальні заклади, магазини і т. п.) вентиляцію основних приміщень здійснюють також за схемою «згори - догори», тобто і припливні і витяжні отвори розташовують у верхній зоні приміщення.

У великих приміщеннях (залах, аудиторіях) витяжку частково можна здійснювати з нижньої зони приміщення.

У високих приміщеннях при великих теплових навантаженнях від світильників випуск повітря слід передбачати нижче світильників, а видалення йогопід світильниками або через конструкцію світильників.

У приміщеннях з високими вітражами за відсутності нагрівальних приладів під ними припливне повітря доцільно подавати через поздовжні щілини в підлозі під вікнами настеляються струменями. Припливне повітря можна подавати з боку однієї з торцевих стін приміщення чи з боку двох торцевих стін назустріч один одному, що значно знижує швидкості руху повітря в обслуговуваній зоні. У цих же приміщеннях за рівної стелі може бути організована подача припливного повітря настилаючим на стелю струменями через плафони.

Висновки

Здійснене у бакалаврській роботі дослідження розвитку та особливостей соціально-політичного устрою карфагенської держави дає змогу зробити насупні висновки:

Карфагенська держава, що існувала в 7-2 ст. до н.е. в західному Середземномор'ї, розташовувалась на перетині головних морських торгових шляхів регіону і контролювала торгівлю між Сходом і Заходом. Іншим джерелом збагачення були колонії - тільки на африканському побережжі Карфагену їм були підвладні близько 300 племен. Крім того, місту-державі платили данину численні колонії, що знаходилися на території сучасної Італії і Іспанії.

Спираючись на чудово організовану державу, що володіла всіма необхідними органами для її ефективного функціонування (фінансова система, армія, архіви і так далі), суспільство Карфагену, успадкувавши структури близькосхідних держав, було збудоване жорстко ієрархічно. Всі багатства, а також політична і релігійна влада були зосереджені в руках аристократії, що ревниво охороняла свої привілеї і що не залишала шансів «новим людям».

Структура фінікійського і пунічного суспільств нам недостатньою мірою відома. Аристократія складалася з багатих судновласників і торговців, до яких пізніше приєдналися великі землевласники. Всі ці аристократи, представники великих кланів (Магоніди, Баркиди), суміщали одночасно декілька посад, наприклад суффета, члена Сенату і великого жерця, які передавалися від батька до сина.

Повноправні громадяни, баалим, складали «середній клас» Карфагену, навіть якщо усередині нього існували значні відмінності в рівні життя. Цей клас був чимось на зразок плебсу в римському світі. Виборче право дозволяло їм висловлювати свою думку по будь-якій пропозиції, представленій на розгляд Народною асамблеєю, в засіданнях якої вони могли брати участь. Сюди входили чиновники, крамарі, ремісники або люди, що займалися сільським господарством.

Положення жінок в Карфагені викликає ще більше питань. Нам навіть невідомо, чи вважалися вони повноправними громадянками. Вільновідпущеники складали проміжний клас (у юридичному відношенні, але не в тому, що стосується матеріального положення, як в Римі). Місце та роль іноземців в суспільстві Карфагену нам мало відомі, але в різних джерелах (літературних, епіграфічних) відзначається, що їх було немало і що вони були вихідцями з країн Середземномор'я. Серед них були нуміійці, греки, етруски, кіпріоти і представники східних країн. Вони займали різне положення: від рабів до аристократів, що знаходяться у вигнанні, не кажучи вже про ремісників, що спеціалізуються в якійсь одній вузькій області, і дружин карфагенян.

Система управління державним життям Карфагену була добре відлагодженою, вона носила змішаний характер та ввібрала в себе як аристократичні, так і демократичні риси. Карфагенська конституція, яку так розхвалював Арістотель, не змогла проте запобігти державним переворотам. В основі політичної організації Карфагену лежали чотири інститути: царі (басилеис / басилевс), Рада старійшин (герусія), Народна асамблея (демос) і, нарешті, трибунал, що складався з 104 магістратів.

Верховна влада, за свідченнями античних авторів, зосереджувалася в руках суффетів, які зійснювали свої повноваження довічно. Окремі сторони їх діяльності все ще залишаються для нас неясними. Стародавні автори, зокрема Арістотель, наділяли суффетів багатьма привілеями, наприклад, вони володіли правом скликати Раду старійшин (Сенат), очолювати її і призначати порядок денний. Вони вникали в питання судочинства, але коло їх обов'язків в цьому випадку нам визначити не вдалося

Беручи за основу літературні джерела, ми прийшли до висновку, що органами народного представництва в Карфагені були дві асамблеї. Верхня палата була чимось подібним до Сенату, який Арістотель, а згодом Полібій називали Радою старійшин, а нижня палата була Народною асамблеєю. Рада старійшин, якe Арістотель вдало назвав герусія (герусія -- в Стародавній Греції рада старійшин в полісах), була верхньою палатою Карфагену. Сенат, на наш погляд, мав широкі повноваження. У Сенаті спільно з суффетами розглядалися публічні справи, і лише у разі розбіжностей вони передавалися на розгляд нижньої палати (Народної асамблеї). Влада Сенату, поза сумнівом, зазнавала з часом змін, зокрема в період Пунічних воєн, коли Народна асамблея почала грати провідну роль в політичному житті Карфагену. Насправді ж, за рідкісними виключеннями, Народна асамблея була усунена від ухвалення важливих державних рішень. І лише починаючи з епохи правління Баркидів її роль зросла.

Як середземноморська держава Карфаген не міг не підтримувати дипломатичних відносин з цілою сукупністю політичних утворень, розташованих на берегах Середземномор'я і далі, тобто з державами греків, етрусків, елімів, єгиптян, персів (можливо), селевкидів, лагідів та ін. Важливу роль у міжнародних віносинах відігравала дипломатична діяльність, центральне місце в якій відігравали посольські місії. Будучи уповноваженими верхньою палатою асамблеї або командувачем, що відповідає за проведення військової кампанії, члени місій були зобов'язані підписати документ про оголошення війни або прохання про перемир'я, зійснювати переукладання договорів. Членами місій були найвидніші представники тієї або іншої нації.

У мирні часи дипломатична діяльність обходилася без посольств, вона йшла по інших каналах. Відносини між державами будувалися аристократичними сім'ями, що зав'язували дружні зв'язки з тією або іншою аристократичною сім'єю Тарквінії, Сиракуз, Афін і навіть Риму. Тісними були дипломатичні та торговельні відносини карфагенян з етрусками, греками, римлянами та іншими народами Середземноморського регіону.

Список використаних джерел та літератури

1. Африка: власть и политика. / Отв. ред. Косухин Н.Д. -- М., 2004. -- 124 с.

2. Африка: история и современност : учебное пособие для учителей и студентов / И.М. Шкляж, Веселков Д.А., Веселков Д.А., Веселков Д.А. - Николаев : Изд-во НГГУ им. П. Могилы, 2005. - 204 с.

3. Балух В.О., Коцур В.П. Історія стародавнього Риму: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. -- Чернівці : Книги - ХХІ, 2005. -- 680 с.

4. Беккер К.Ф. Мифы древнего мира. От Древней Иудеи до падения Римской империи: Всемирная история / Л.М. Лукьянова (обраб.). -- Саратов : Надежда, 1995. -- 720 с.

5. Бюттнер Т. История Африки с древнейших времен до наших дней. - М.: Наука, 1981. - 253 с.

6. Вебер М. Аграрная история Древнего мира: Пер.с нем. / Институт социологии РАН; Московская высшая школа социальных и экономических наук; Центр фундаментальной социологии. -- М. : Канон-Пресс-Ц, 2001. -- 560 с.

7. Волков А.В. Карфаген. «Белая» империя «черной» Африки. - М.: Вече, 2004. - 320 с.

8. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Всесвітня історія: навч. посіб. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. -- 3-тє вид., випр. і доп. -- К.: Знання, 2007. -- 694 с.

9. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культры: Учеб. пособие для студ. вузов. -- М. : Юрайт, 1998. -- 672 с.

10. Дрити Э. Карфаген и пунический мир / Н.И. Озерская (пер. с франц.). - М.: Вече, 2009. - 400 с.

11. Дудка Р.А., Лейберов О.О. Історія стародавнього світу: курс лекцій / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. -- Ніжин : Вид-во НДУ, 2009. -- 348 с.

12. Жюльен Ш.А. История Северной Африки. Тунис. Алжир. Марокко. - М., 1961. - 428 с.

13. Зелинский Ф.Ф. История античной культуры. -- 2.изд. -- СПб. : Марс, 1995. -- 380 с.

14. История древнего мира: Античная мифология. Библейские сказания и понятия. Исторические факты, памятники, события. Выдающиеся правители и герои, ученые, художники и поэты древнего мира. -- М. : Современник, 1999. -- 319 с.

15. История древнего мира: Учеб.-метод. пособие / Башкирский гос. педагогический ун-т / Н.Н. Чернова (авт.-сост.). -- Уфа: Издательство БГПУ, 2001. -- 100 с.

16. История Древнего Рима / К.В. Паневин (сост.). -- С.Пб.: Полигон, 1998. -- 894 с. -- (Библиотека всеобщей истории).

17. История и культура древнего мира: Рос.-болг. сб. ст. и учеб. материалов в честь Т.В.Блаватской / РАН; Институт всеобщей истории (Москва) / В.П. Яйленко (отв.ред.) -- М., 1996. -- 223 с.

18. Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія: dtv-Atlas / Г. Букор (художн.), Р. Букор (художн.). -- К. : Знання-Прес, 2001. -- 631 с. : карти -- (Серія "dtv-Atlas").

19. Кораблев И.Ш. Ганнибал. М.: Наука, 1976. - 400 с.

20. Крип'якевич І. Всесвітня історія: У 3. кн. / Р. Крип'якевич (упоряд.). -- К.: Либідь, 1995. -- (Історична бібліотека). Кн. 1 : Стародавні часи. -- К.: Либідь -- 464 с.

21. Лурье С.Я. Афины и Карфаген // Вестник древней истории. - 1947. - № 3. - С. 42-53.

22. Львова Э.С. История Африки в лицах. - М.: Муравей, 2002. - 256 с.

23. Mашкин Н.А. Карфагенская держава до Пунических войн // Вестник древней истории. - 1948. - № 4. - С. 143-185.

24. Mашкин Н.А. Послений век пунического Карфагену // Вестник древней истории. - 1949. - № 2. - С. 40-55.

25. Моммзен Т. История Рима: В 4. т. -- Ростов-на-Дону : Феникс, 1997. Т. 1, кн. 1-3 : От объединения Италии до покорения Карфагену и греческих государств (кн.3). -- Ростов-на-Дону : Феникс, 1997 -- 640 с.

26. Немировский А.И. История Древнего мира: Античность: В 2 ч.:Учеб. для студ. вузов. -- М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2000. -- 480с. : ил. -- (Учебник для вузов). Ч. 2 -- М. : Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2000 -- 480 с.

27. Ревяко К.А. Пунические войны. - Минск: «Университетское», 1988. - 272 с.

28. Тарков П.Н. К истории международных отношений в античном мире // Вестник древней истории. - 1950. - № 2. - С. 28-36.

29. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посіб.. -- Л. : Світ, 2001. -- 382 с.

30. Трухина Н.Н. Политика Рима в Восточном Средиземноморье во второй половине ІІІ в. до н.э. (229-205) // Вестник Московского университета. Серия 9, История. - 1975. - № 2. - С. 66-74.

31. Ур-Мьедан М. Карфаген / А.Е. Яблоков (пер.с франц.). -- М. : Весь мир, 2003. -- 143 с.

32. Утченко С.Л. Борьба Рима и Карфагену за господство в Западном Средиземноморье // Вопросы истории. - 1982. - № 1. - С. 112-134.

33. Харден Д. Финикийцы. Основатели Карфагену / Л.А. Игоревский (пер. с англ.). - М.: Центрполиграф, 2004. - 263 с.

34. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / К.И. Батыр (ред.), К.И. Батыр (сост.), Е.В. Поликарпова (ред.). -- М. : Юристъ, 1996. -- 392 с.

35. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: В 2 т. / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова / Н.А. Крашенинникова (ред.), О.Л. Лысенко (сост.), Е.Н. Трикоз (сост.) -- М. : Норма, 2003. Т. 1 : Древний мир и Средние века. -- М. : Норма, 2003 -- 808 с.

36. Хрестоматия по истории древнего мира. В 3-х томах / ред. В.В. Струве. - Т. ІІІ Древний Рим. - М.: Учпедгиз, 1953. - 274 с.

37. Циркин Ю.Б. Карфаген и его культура. М.: Наука, - 1987 - 287 с.

38. Циркин Ю.Б. От Ханаана до Карфагену. М. - 2001. ? 528 с.

39. Шифман И.Ш., Пунийский архив из аль-Хофра // Вестник древней истории. - 1962. - № 4. - С. 104-119.

40. Шифман И.Ш. Возникновение Карфагенской державы, М.--Л., 1963. - 322 с.

41. Шифман И.Ш. К восстановлению одной истрийской надписи // Вестник древней истории. - 1958. - № 4. - С. 118-121.

карфагенський держава влада міжнародний

Додатки

Додаток А

ЗАСНУВАННЯ КАРФАГЕНУ

(Юстин, Історія, XVIII, 3-5)

У викладі Юстина (II в. н. е.) дійшла до нас «Всесвітня історія» в 44 книгах, написана уродженцем Галії Трогом Помпеєм, автором, що жив за часів Августа. Він писав, використовуючи головним чином грецькі джерела і в першу чергу Теопомпа. Особливо детально висвітлені були в цій праці питання про появу і загибель «всесвітніх монархій».

Коли у них [фінікійців] був достаток багатств і населення, вони відправили молодь до Африки і заснували Там місто Утіку. Тим часом цар Мутгон в Тирі помер, залишивши своїми спадкоємцями сина Пігмаліона і дочку Еліссу, дівчину видатної краси. Але народ передав все царство Пігмаліону, тоді ще зовсім юному. Елісса вийшла заміж за дядька свого Акербу, жерця Геркулеса, що займав друге місце в державі після царя. У нього були величезні, але приховувані ним багатства; боячись царя, він своє золото зберігав не в будинку, а в землі; хоча люди цього і не знали, але ходила про це чутка. Роздратований нею, Пігмаліон, забувши всі людські і божеські закони, убив свого дядька і разом з тим зятя. Елісса довго сторонилася брата після цього вбивства і підкінець почала обдумувати втечу, узявши собі в союзники декілька знатних тирійців, у яких була, на її думку, така ж ненависть до царя і таке ж бажання від нього виїхати... До них приєдналися групи сенаторів, що підготувалися до втечі. Захопивши скарби з храму Геркулеса, де Акерба був жерцем, вони вигнанцями пустилися на пошуки місця для поселення.

Першу висадку вони зробили на острові Кіпрі. Там жрець Юпітера з дружиною і дітьми, по навіюванню бога, приєднався до Елісси і розділив з нею її долю, вимовивши собі і своєму потомству спадкову жрецьку посаду... Елісса, висадившись в затоці Африки, вступила у дружні відносини з місцевими жителями, що зраділи прибуттю чужоземців і встановленню торгових зв'язків з ними. Потім, купивши стільки землі, скільки можна покрити шкірою бика, щоб дати відпочинок супутникам, стомленим тривалим плаванням, поки вони туди добиралися, вона наказала розрізати шкіру на якнайтонші смужки і таким чином зайняла більше місця, ніж просила, тому згодом цьому місцю дали назву Бірси. Коли сюди почали стікатися жителі сусідніх земель і, розраховуючи отримати бариш, привозити багато товару на продаж, вони почали будувати тут для себе житла, і від багатолюдності їх утворилося щось на зразок міста. Так само і посли з Утіки принесли дари своїм співвітчизникам і переконали їх заснувати місто на тому місці, яке їм дісталося по жеребкуванню. Зі свого боку і жителі Африки хотіли затримати у себе нових прибульців. Таким чином із загальної згоди був заснований Карфаген, причому була встановлена річна плата за землю, на якій виникло місто. При першій закладці в землі знайдена була бичача голова, що провіщало, що земля буде родюча, але зажадає багато праці і що місто буде в постійному рабстві. Тоді через це місто було перенесене на інше місце. Там знайдена була кінська голова, що означало, що народ буде войовничий і могутній. Це обставина і визначила сприятливе місце для закладки міста. Тоді через таке уявлення про нове місто сюди почала стікатися безліч народу, і, незабаром місто стало великим і багатонаселеним.

Переклад. У.С. Соколова [36; Глава ІІ].

Додаток Б

Договори римлян з карфагеном до початку пунічних воєн (Полібій, III, 22-25)

Перший договір між римлянами і карфагенянами був укладений при Люції Юнії Бруті і Маркові Горації, перших консулах після скасування царської влади, при тих самих, якими освітлений був храм зевса Капітолійського, тобто за двадцять вісім років до вторгнення ксеркса до Еллади. Ми повідомляємо його в перекладі, зробленому з можливою точністю, бо і у римлян нинішня мова настільки відрізняється від стародавньої, що деякі вирази договору можуть зрозуміти насилу лише вельми досвідчені і уважні читачі. Зміст договору приблизно наступний: «Бути дружбі між римлянами з союзниками і карфагенянами з союзниками на нижченаведених умовах: римлянам і союзникам римлян забороняється плисти далі за Прекрасний мис, хіба до того вони будуть вимушені бурею або ворогами. Якщо хто-небудь занесений буде проти бажання, йому не дозволяється ні купувати що-небудь, ні брати понад те, що потрібно для лагодження судна або для жертви. У п'ятиденний термін він зобов'язаний віддалитися. Ті, що з'явилися по торгових справах не можуть зробити ніякої операції інакше, як за допомогою глашатая або писаря. За все те, що у присутності цих свідків не було б продано в Лівії або в Сардинії, ручається перед продавцем держава. Якби хто з римлян з'явився до підвладної карфагенянам Сицилії, то у всьому він користувався б однаковими правами з карфагенянами. З іншого боку, карфагенянам забороняється кривдити народ ардеатів, анціатов, ларентинів, цирцеітів, таррацинітів і всякий інший латинський народ, підлеглий римлянам. Якщо який-небудь народ і не підпорядкований римлянам, карфагенянам забороняється нападати на їх міста; а якби яке місто вони узяли, то зобов'язуються повернути його в цілості римлянам. Карфагенянам забороняється споруджувати укріплення в Лації, і якби вони вторглися в країну як вороги, їм забороняється проводити там ніч».

Карфагеняни знаходили потрібним заборонити римлянам плавання иа довгих кораблях далі за Прекрасний мис з метою, як мені здається, перешкодити ознайомленню римлян з місцевостями Біссатіди і Малого Сирта, які називаються у них емпоріями і відрізняються високими достоїнствами. Якби хто занесений був туди проти бажання бурею або [загнаний] ворогом і потребував би чого-небудь необхідного для жертви або для поправки судна, карфагеняни дозволяють узяти це, але нічого більшого і притому вимагають неодмінного видалення тих, що пристали сюди в п'ятиденний термін. По торгових справах римлянам дозволяється приїжджати до Карфагену і у всяке інше місто Лівії по цю сторону Прекрасного мису, а також в Сардинію і підлеглу карфагенянам частину Сицилії, причому карфагеняни обіцяють від імені держави забезпечити кожному це право. З договору виявляється, що карфагеняни говорять про Сардинію і Лівію, як про власні володіння; навпаки, щодо Сицилії вони ясно відрізняють тільки ту частину її, яка знаходиться у владі карфагенян, і домовляються тільки про неї. Рівним чином і римляни укладають договір тільки відносно Лації, не упоминаючи про решту Італії, оскільки вона не була тоді в їх владі...

Після цього договору вони уклали інший, в якому карфагеняни включили тирян і народ Утіки. До Прекрасного мису додаються тепер Мастія і Тарсена, і вони вимагають, щоб далі за ці пункти римляни не ходили за здобиччю і не засновували міста. Ось який приблизний зміст договору: «Бути дружбі між римлянами з союзниками і карфагенянами, тирянами, народом Утіки з союзниками на наступних умовах: римлянам забороняється плавати по той бік Прекрасного мису, Мастії і Тарсена як за здобиччю, так і для торгівлі і заснування міста. Якби карфагеняни оволоділи в Лації яким-небудь містом, незалежним від римлян, то вони можуть узяти гроші і полоненних, а саме місто зобов'язані повернути. Якби які-небудь карфагеняни узяли в полон кого-небудь з народу, який уклав з римлянами писаний договір, але що не знаходиться під владою римлян, карфагенянам забороняється привозити полоненних в римські гавані; якщо ж такий буде доставлений туди і римлянин накладе на нього руку, то полоненний відпускається на свободу. Те ж саме забороняється і римлянам. Якщо римлянин в країні, підвладній карфагенянам візьме води або їстівних запасів, йому забороняється з цими їстівними запасами кривдити який-небудь народ, пов'язаний з карфагенянами договором і дружбою. Те ж саме забороняється і карфагенянам. Якщо ж трапиться що-небудь подібне, скривдженому забороняється мстити за себе; інакше діяння його вважатиметься державним злочином. У Сардинії і Лідії нікому з римлян не дозволяється ні торгувати, ні засновувати міст, ні приставати де-небудь, хіба для того тільки, щоб запастися продовольством або полагодити судно. Якщо римлянин буде занесений бурею, то зобов'язаний віддалитися в п'ятиденний термін. У тій частині Сіцілії, яка підвладна карфагенянам, а також в Карфагені, римлянинові нарівні з громадянином надається здійснювати продаж і всякі операції. Те ж саме надається і карфагенянину в Римі».

У цьому договорі карфагеняни ще більш безумовно заявляють право власності на Лівію і Сардинію і забороняють римлянам всякий доступ до них; навпаки, щодо Сицилії вони безумовно називають тільки підвладну їм частину її. Так само виражаються римляни про Лацію, зобов'язуючи карфагенян не заподіювати образ ардеатам, агаціатам, цирцеїтам і таррацинітам. Це ті міста, які лежать при морі на межі латинської землі, відносно якої і полягає договір.

Останній договір до війни карфагенян за Сицилію римляни уклали під час переправи Пірра до Італії. У ньому підтверджується все те, що було в колишніх договорах, і додаються наступні умови: «Якби римляни або карфагеняни побажали укласти письмовий договір з Пірром, то обидва народи зобов'язані вимовити собі дозвіл допомагати один одному у разі вторгнення ворога, яка б з двох країн не піддалася нападу. Той або інший народ потребував би допомоги, карфагеняні зобов'язані доставити судна вантажні і військові, але платню своїм воїнам кожна сторона зобов'язана сплачувати сама. Карфагеняни зобов'язуються допомагати римлянам і на морі у разі потреби; але ніхто не має права примушувати команду до висадки на сушу, раз вона того не бажає».

Що стосується клятви, то вона повинна була бути такого роду: перші договори карфагеняни утвердили клятвою в ім'я батьківських богів, а римляни, згідно стародавньому звичаю, в ім'я Юпітера Каменя, останній же договір ім'ям Марса Еніалія. Клятва Юпітером Каменем полягає приблизно в наступному: договір, що стверджується клятвою, бере в руку камінь і, присягнувшись від імені держави, вимовляє такі слова: «Та будуть милостиві до мене боги, якщо я дотримаю клятву; якщо ж помислю або чинитиму що-небудь осоружне клятві, нехай всі люди неушкоджено перебувають на власній батьківщині, при власних законах, при власних достатках, святинях, гробницях, один я та буду повергнутий, як цей камінь». При цих словах вимовляючий клятву кидає камінь.

Переклад. Ф.Р. Міщенка [36; Глава ІІ].

Додаток В

Карта Карфагену (І століття до нашої ери)

Додаток Г

Хронологія розвитку Карфагену

(в дужках дати з історії інших античних держав)

825 чи 823 -- заснування Карфагену

(776 -- перша грецька Олімпіада)

(753 -- заснування Риму)

663 -- заснування карфагенянами Ебесу

Біля 535 -- переворот Малха і його страта

(510 -- вигнання царів з Риму)

509 -- перший договір з Римом

(490 -- перське втргнення у Грецію)

480 -- поразка при Гимері

(480 -- битва при Саламині)

480--450 -- плавання Ганнона и Гімількона

Біля 450 -- скинення Магонідів

(429 -- смерть Перікла)

409--405 -- перша війна з Діонісієм

398--396 -- друга війна з Діонісієм

382--374 -- третя війна з Діонісієм

368--367 -- четверта війна з Діонісієм

(334 -- початок походів Александра Македонського)

(323--301 -- війни діадохів (воєначальників)

Александра Македонського) 315 -- початок війни з Агафоклом

310 -- висадка Агафокла в Африці

308 -- заколот Бомількара

306 -- мир з Агафоклом; третій договір з Римом

279 -- четвертий договір с Римом

278--275 -- війна з Пірром на Сицилії

264--241 -- Перша Пунічна війна

256--255 -- римська експедиція в Африці

246 -- народження Ганнібала

241 -- мир з Римом; втрата Сицилії

241--238 -- Лівійська війна; втрата Сардинії і Корсики

237 -- Гамількар Барка разом з синами їде в Іспанію

235 -- народження Сципіона Африканського

230 -- смерть Гамількара

230--221 -- правління Гасдрубала в Іспанії

226 -- договір Гасдрубала з Римом

218--201 -- Друга Пунічна війна

217 -- битва при Тразименському озері

216 -- битва при Каннах

206 -- вигнання карфагенян з Іспанії

204 -- Сципіон висаджується в Африці

202 -- битва при Замі

201 -- укладення миру з Римом; втрата колоніальних володінь

195 -- реформа Ганнібала

183 -- смерть Ганнібала у вигнанні; смерть Сципіона у вигнанні

149--146 -- Третя Пунічна війна

146 -- зруйнування Карфагену

Додаток Д

Рис. Фінікійський, пунічний, неопунічний алфавіти

Додаток Е

Ганнібал Барка

Размещено на Allbest.ru