Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Реферат

на тему:

«Демократичний політичний режим»

Київ-2011

«Демократія допомагає виховати, виплекати й розгорнути вільну людську особистість і тільки вона створює справжні життєві шанси для більшості людей. Усі інші, недемократичні форми суперечать прагненню людини до самостійності й свобод, деформують її волю і пригнічують гідність» [7, c.35]

демократія політичний режим

В сучасній літературі вивченню особливостей демократичного політичного режиму присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Розробкою даної проблематики займалися, зокрема, Ю.Шведа, Д.Фадеєв, А.Колодій, А.Ковлер, М.Олсон, Д.Растоу, Р.Даль, А.Лейпхарт та інші. Проте, як передумова формування соціальної держави, демократичний політичний режим є малодослідженим.

Головний принцип, що лежить в основі діяльності демократичної правової держави полягає в тому, що вона існує для людини, а не навпаки та покликана гарантувати й захищати загальновизнані права і свободи громадян. Як зазначає О.Скрипнюк, у правовій демократичній державі «за обсягом своїх прав людина значно домінує над державою» [11, с.138]. Соціальна держава, базуючись на демократичних принципах, визнає людину найвищою цінністю, а забезпечення їй гідного життя, шляхом фактичного гарантування її політичних, соціальних та економічних прав, своїм головним обов'язком. В демократичній державі права та свободи людини забезпечують необхідний ступінь її особистої свободи, одночасно сприяючи досягненню в суспільстві соціальної рівності [2, c.64].

Принцип демократизму є основоположним принципом, згідно з яким в Україні відбуваються якісно нові перетворення економічних, політичних, соціальних, культурних відносин, що сприяють зростанню добробуту українського народу, захисту прав і свобод людини і громадянина [5, c.244].

Демократія - це складний політичний і державний феномен, який часто ототожнюють з народовладдям, що спрощує її значення. Більшість учених-юристів (Л. Кириченко, В. Коростей, Л. Нудненко, В. Погорілко, О. Скрипнюк, В. Тацій, В. Цвік, В. Чіркін, В. Шаповал) розмежовують ці поняття, наголошуючи на їх нерозривному зв'язку в умовах всенародної держави як організації політичної влади суспільства [6, 10, 12]. Народовладдя є сутністю демократичної держави, а демократія - її внутрішньою формою. Сутність народної держави може бути реалізована лише через реальну, гарантовану систему інститутів демократії, що охоплює: всі сфери суспільного життя. Створення такої системи можливе за умов ефективної реалізації й удосконалення конкретних форм народовладдя. Сучасна демократична держава не повинна допускати підміни змісту формою, навіть якщо ця форма є демократичною. Соціальна цінність демократії визначається тим, наскільки реально вона забезпечує здійснення народовладдя, оскільки історії відомі приклади антинародних типів демократії, які не мали нічого спільного з народовладдям [3, c.94].

Належність влади народу є сутнісною ознакою демократичної держави, а демократія, характеризуючи форми здійснення державної влади, є похідною від народовладдя і перебуває з ним у відносинах взаємодії. Розмежувавши поняття народовладдя і демократії, можна певною мірою стверджувати, що зведення форм демократії лише до безпосереднього і представницького народовладдя істотно звужує і спрощує її розуміння [14, c.10]. Дж. Оруелл відмітив, що коли йдеться про таке поняття, як демократія, виявляється не тільки відсутність його загальноприйнятого поняття, а й будь-які спроби дати таке визначення зустрічають опір з усіх сторін [13, c.142].

В літературі демократію найчастіше визначають як форму держави, що передбачає прямий доступ громадян та їх об'єднань до участі у здійсненні державної влади. Громадяни можуть впливати на прийняття управлінських рішень, вимагати від влади відображення в цих рішеннях своїх інтересів, що передбачає наявність спеціальних органів, за допомогою яких воля громадян та їх об'єднань формулюється у вигляді законів і втілюється у реальному житті.

Як політичний режим демократія характеризується виборністю Центральних і місцевих органів влади, свободою думки і слова, ідеологічним і політичним плюралізмом, існуванням легальної опозиції тощо. Демократичний політичний режим використовує способи і методи управління державними справами, які базуються на загальнолюдських цінностях, забезпечує реалізацію волі більшості з урахуванням інтересів меншості [5, c.245].

Демократія як принцип організації і діяльності державних органів реалізується через принципи поділу влади на гілки, гласності, плюралізму, залучення населення до участі в роботі державних органів усіх рівнів, рівності і гарантованості прав і свобод людини і громадянина, підзвітності і підконтрольності посадових осіб народу, взаємній відповідальності особи і громадянина.

Демократія як форма будь-якої громадської організації спирається на формування і розвиток громадянського суспільства, яке є опорою демократичної держави. Для ефективного функціонування такої держави необхідне створення організаційно-правового механізму взаємодії громадянського суспільства і держави, що передбачає участь громадських організацій в управлінні справами держави і суспільства, їх вплив на організацію і діяльність апарату держави. Ця взаємодія держави і громадянського суспільства забезпечує здійснення такої важливої функції, як формування і реалізація суспільного інтересу [9, c.34].

Державний режим як сукупність методів і способів здійснення політичної влади є найбільш динамічною складовою форми держави. Він чутливо реагує на важливі процеси трансформацій, що відбуваються в економічному і соціально-політичному середовищі, певною мірою індивідуалізує форму держави і виступає як найважливіша складова політичного режиму. Державний і політичний режими є близькими за значенням, але не тотожними поняттями. Політичний режим має більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, а й форми діяльності всіх суб'єктів політичної системи: політичних партій, рухів і об'єднань громадян. Політичний режим є технологією формування і здійснення державної влади. В літературі найбільш поширені визначення політичного режиму як сукупності владних структур, що контролюють чи встановлюють способи функціонування політичного співтовариства, або як сукупності прийомів, способів і методів здійснення політичної влади. Багатоманітність політичних режимів обумовлена різною соціальною природою політичних сил, а також особливостями розташування цих сил у політичній системі [5, c.246].

Одні вчені вважають, що політичний режим характеризує не форму, а сутність держави; інші - що він є загальною категорією, котра поєднує ознаки як форми правління, так і форми державного устрою. Вчені інституціонального напрямку М. Оріу, Дж. Бюрдо, М. Дюверже ототожнюють поняття «державний режим» з поняттями «форма правління», або «форма державного устрою», і пов'язують їх класифікацію з особливостями поділу державної влади на гілки. Відповідно виділяють режим злиття влади (абсолютна монархія), режим поділу влади (президентська республіка) і режим співробітництва влади (парламентська республіка).

Послідовники соціологічного напрямку дослідження державно-правових явищ Г. Алмонд і Д. Істон основну увагу приділяють тим зв'язкам між суспільством і державою, що склалися реально і не обов'язково відповідають нормам конституційного права. Вони розглядають політичний режим не тільки як «форму» влади з притаманними їй методами реалізації політичної волі, а й у більш широкому значенні - як баланс політичних сил у взаємовідносинах соціального характеру. Ж. -Л. Кермоп під політичним режимом розуміє сукупність елементів ідеологічного, інституціонального і соціологічного порядку, що сприяють формуванню політичної влади даної країни на певний період.

Будь-який політичний режим є результатом тих чи інших передумов, існування яких викликано об'єктивно сформованими суспільними відносинами з огляду на пріоритет поставлених завдань. Соціально-економічною передумовою демократичного політичного режиму є існування суверенних індивідуальних суб'єктів - власників, які будують свої відносин майнового характеру на основі договору. Політико-правові передумови передбачають: відсутність єдиної, офіційної ідеології; багатопартійну політичну систему, що забезпечує конкуренцію політичних сил; існування меншості, до функції якої входить опозиційна діяльність; широке коло політичних свобод (гласність, свобода слова, вуличних походів, протестів).

Політичний режим пов'язаний не тільки з формою організації влади, а й з її змістом, тому демократичний політичний режим необхідно розглядати як метод здійснення політичної влади, що використовує переконання, заохочення, узгодження, законність тощо. Влада реалізується в інтересах народу правовими методами, а ознаками такої влади є легальність і легітимність. Демократичний режим забезпечує свободу в сфері економічної діяльності, яка становить основу матеріального благополуччя суспільства, реальну гарантованість особистих прав і свобод громадянина, можливість виражати власну думку, брати активну участь в різних культурних, наукових, професійних та інших громадських заходах тощо.

Демократія - це така форма організації і здійснення народом політичної влади, що заснована на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави і контролі за їх діяльністю, на принципах законності, рівності громадян перед законом, взаємній відповідальності держави й особи. Зміст демократії як форми організації і здійснення державної влади становить систему норм, принципів, процедур, форм та інститутів, що реалізують принцип народовладдя [5, c.247].

Демократія має політичний характер, оскільки виступає організуючим принципом і чинником діяльності різних політичних сил у боротьбі за реалізацію державної влади та впливає на процеси прийняття державних рішень. Рівноправна участь громадян у формуванні органів держави й організації контролю за їх діяльністю є одночасно і ознакою, і принципом демократії. Кожний громадянин має право брати участь у висуванні кандидатів, бути обраним на певну державну посаду, вимагати проведення розслідування і здійснення контролю за їх діяльністю [8, c.28].

Безперешкодне використання громадянами своїх прав і свобод та виконання обов'язків є наслідком реалізації принципу рівності громадян перед законом і важливою ознакою демократії, сутність якої визначається свободою як невід'ємною ознакою і принципом демократичного ладу. Кожний громадянин має право висловлювати власну думку, обирати будь-який варіант поведінки в межах дозволених законом, вільно обирати місце проживання, професію, віросповідання тощо.

Принцип поділу влади - найважливіша гарантія забезпечення прав і свобод людини і громадянина, реалізація якого необхідна для утвердження ідеї верховенства права, законності і демократії. Разом з іншими інститутами демократії цей принцип створює умови для ефективного функціонування державного апарату, гарантує ідеологічний, політичний та економічний плюралізм, захищає права і свободи людини і громадянина. Сутність поділу влади на гілки полягає у забезпеченні політичної свободи громадян шляхом створення системи «стримувань і противаг», що нейтралізує тенденції до захоплення влади групою громадян або окремою особою. В демократичній, правовій державі повинні окремо функціонувати незалежні, рівні й урівноважені гілки влади для ефективного функціонування народовладдя. Ці гілки влади мають знаходитись у тісному взаємозв'язку і взаємодії, що зумовлює єдність державного механізму. Поділ влади розуміється не як протистояння і конфронтація, а як розумне обмеження повноважень між гілками влади, що встановлюється в конституції та інших законах [5, c.248].

Основою демократії є розвинутий публічний діалог представників різних політичних сил, який відбувається в суспільстві і концентрується в парламенті. Важливим чинником у діяльності багатьох парламентів є опозиція, яка включає депутатів парламентської меншості, чиї думки не збігаються з політикою парламентської більшості й уряду, критикує діяльність уряду тощо. Опозиція вважається невід'ємним компонентом демократичного суспільства і правової держави. Демократія - це не тільки вияв волі більшості, а й гарантія реалізації права меншості на критику і вільне вираження своїх конструктивних поглядів [4, c.125].

Демократичний режим базується на правових законах. Панування принципів законності і верховенства права - одна з головних внутрішньо притаманних демократії ознак. Демократія має місце в тій державі, де існує влада права, сутність якої полягає в пріоритеті права над приписами державної влади. В умовах відсутності демократії право фактично ототожнюється з силою, а правова система обслуговує інтереси окремих соціальних сил.

Взаємна відповідальність держави і громадянина - основна відмінність демократичної держави від недемократичної. Якщо в умовах останньої основний вантаж обов'язків покладено на громадян, то демократія передбачає, що державні органи й посадові особи не мають права діяти поза своїх повноважень, визначених законом. В противному разі вони несуть юридичну відповідальність, міра якої визначається незалежним судом.

Існування і функціонування демократичного політичного режиму спрямоване на забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян. Реальне здійснення демократичної трансформації українського суспільства, його економічних і правових відносин потребує якісно нової державної політики, де б людина, громадянин розглядались як основна діюча фігура громадянського суспільства, економічного процесу, основний суб'єкт приватноправових відносин. Йдеться про суспільство, в якому юридично самостійні громадяни й організації діють на власний розсуд згідно з своїми спільними інтересами, не порушуючи при цьому законних інтересів інших осіб і суспільства.

Демократія є ефективною формою організації державної влади, розвиток і розширення якої залежать від політичної активності суспільства. Державний режим як складова політичного режиму відображає реальну картину відносин між державою та її громадянами і реалізується через систему органів державної влади, їх взаємодію з громадянським суспільством, що забезпечується та охороняється правом. Демократія забезпечує особу і суспільство комплексом таких умов, за яких можна вільно і самостійно формулювати і реалізовувати свої інтереси та переконання, відкриває широкий простір для нових ідей, теорій, думок.

Процес становлення демократичної соціальної держави в Україні став можливим лише після розпаду Радянського Союзу та руйнування тоталітарної системи влади. З одного боку, демократичний політичний режим сприяв оновленню всіх сфер суспільного життя та став головною передумовою початку формування соціальної держави в Україні. З іншого, перші роки незалежності продемонстрували, що перехід до демократії з використанням радикальних методів реформування політичної, економічної та соціальної систем для переважної більшості населення України відбувався досить болісно [2, c.65].

Після розпаду радянської системи влади в постсоціалістичних країнах, у тому числі і в Україні, у зв'язку з лібералізацією основних сфер суспільного життя відбувся занепад соціальних функцій держави та ліквідація соціальних гарантій. Це призвело до катастрофічного зниження рівня життя широких верств населення, формування меншості багатих людей, які виявилися найбільш пристосованими до новосформованих ліберальних ринкових умов, поляризації та глибокого розшарування суспільства за рівнем доходів, демографічної кризи, зростання безробіття, нестабільності, відсутності впевненості у завтрашньому дні. Соціалістична система, яка за багато років привчила українців до патерналізму була зруйнована, а для формування капіталістичної системи західного типу, що сприяє більш ефективному захисту бідних, необхідний значний проміжок часу [2, c.65].

Для України передусім необхідно ефективно розвивати свій економічний потенціал, дбати про демографічну ситуацію та стабільність життя нових поколінь, шляхом запровадження ефективної системи соціального страхування, пенсійної системи, яка буде виходити із сьогоднішньої демографічної ситуації в країні. Розбудова демократичної української держави неможлива без втілення ідеї соціальної держави. Остання, з одного боку, є можливою лише в умовах демократичного політичного режиму, а з іншого виступає його гарантом. Задля збереження соціального миру та недопущення підриву основ демократичного політичного режиму важливим є пошук балансу між рівністю та свободою, який втілює соціальна держава.

Список використаних джерел:

1. Гончаров Д., Гоптарева И. Введение в политическую науку. - М., 1996. - 352 с.

2. Заіка Н.Ю. Демократичний політичний режим як передумова становлення соціальної держави в Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009. - С. 63-66. - (Філософія. Політологія ; Вип. 91/93).

3. Кириченко Л. Народовладдя у системі найважливіших соціальних зв'язків українського суспільства // Юридический вестник / Одесская национальная юридическая академия. - Одесса, 2001. - № 3. - С.91-99.

4. Коростей В. Правові проблеми національної демократії // Право України : Юридичний журнал / Міністерство юстиції України; Конституційний Суд України та ін. - Київ, 2003. - № 1. - С.123-127.

5. Левіна Ю. Демократія як форма політичного режиму // Вісник Академії правових наук України : Збірник наукових праць / Президія Академії правових наук України. - Харків, 2006. - № 3. - С. 244-248.

6. Нудненко Л.А. Теория демократии / Л.А. Нудненко. - Москва : Юристъ, 2001. - 95с.

7. Основи демократії : навч. посібник / Бессонова М. [ та ін.] ; [ за заг. ред. А. Колодій ] ; МОН України, Академія педагогічних наук України, Укр.- канад. проект "Розбудова демократії", Ін-т вищої освіти. - Вид. 2-ге, стереотипне. - Київ : Ай Бі, 2004. - 669 с.

8. Погорілко В. Основні засади теорії безпосередньої демократії. // Право України : Юридичний журнал / Міністерство юстиції України; Конституційний Суд України та ін. - Київ, 2001. - № 8. - С.26-32.

9. Скрипник О. Вплив інститутів громадського суспільства на становлення і розвток демократичного і політичного режиму // Право України. - 2001. - №5. - С. 32-37.

10. Скрипнюк О.В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика) / Скрипнюк О.В. - Київ, 2006. - 368с.

11. Скрипнюк О. Принципи соціальної та правової держави: єдність чи конфронтація // Людина і політика : Український соціально-гуманітарний журнал. - Київ, 2001. - № 1. - С.137-144.

12. Цвик М.В. Теория социалистической демократии / за заг. ред. А. Колодія. - К., 2002. - 157с.

13. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран : Учебник / В.Е. Чиркин; Ин-тут госуд.и права РАН. АПУ. - 2-е изд., перераб. и доп. - Москва : Юристъ, 2000. - 600с.

14. Шаповал В. Безпосередня демократія і представницька демократія у взаємозв'язках // Право України. - 2004. - №8. - С. 8-12.

Размещено на Allbest.ru