Поширеним також став вираз: "Преса - четверта влада в державі", хоча, незважаючи на весь її вплив, до державної влади неможливо віднести засоби масової інформації у справжньому демократичному суспільстві. В окремих конституціях країн, що розвиваються, з одпопартійною системою (Алжир 1976 р., Гвінея-- 1982 р.), згадувалася політична влада, належить єдиній дозволеній в країні правлячій політичній партії.

Сучасна філософсько-правова і політологічна думка виділяє як самостійну гілку влади - президентську, вважаючи, що вона володіє деякими тільки їй властивими рисами і характеристиками. Однак, на паш погляд, президентська влада все-таки у своїй основі є виконавчою гілкою влади.

Таким чином, а одного боку, кількість влад у державі стає майже прирівнюється до кількості напрямів діяльності держави, причому зовсім не враховується необхідність відносної незалежності, самостійності формування гілок влади. З другого боку, ставляться нарівні органи неоднакового значення, у тому числі й такі, які займаються суто технічного діяльністю. Найбільш усталеною, випробуваною практикою все-таки варто вважати поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову.

Законодавчою владою є діяльність держави із встановлення загальнообов'язкових юридичних норм. Здійснюється вона, як правило, загальнодержавним представницьким органом. Верховенство законодавчої влади обмежене принципами права, конституцією, правами людини. Вона визначає форму державного устрою, створює установи, визначає ті правила, за якими вони повинні діяти тощо. Але якщо законодавча влада за значенням займає перше місце, то за своєю реальною силою вона поступається місцем виконавчій владі і лише встановлює норми, саме ж застосування й здійснення цих норм надає іншій владі.

Досить багато суперечок викликає тлумачення іншої гілки влади -виконавчої. Ще Б. Чичерін визначав виконавчу владу як право приводити закон у виконання, чи керувати державою па підставі законів. Погляд па виконавчу владу, як на пасивну механічну діяльність з виконання законів.

Реалізації законів, давно вже спростований. Вона є виконавицею не тільки законів, а й взагалі завдань державного життя. Виконавча влада обмежується межами закону, але часто Діє зовсім самостійно. Вона сама вида обов'язкові норми, що визначають способи дії в межах закону. Як справедливо стверджує О. Пилипенко, "вона в силу даного їй права, за розсудом обставин, дозволяє, стверджує і розпочинає різні дії. Нарешті, в особливих випадках вона уповноважена діяти і поза межами закону. Таким чином, можна зробити висновок про велике значення виконавчої влади в державі. У зв'язку з цим багато дослідників визнають недостатньо чітким визначення даної влади як виконавчої. Так, Б. Чичерін вважає, що її варто називати урядовою.[18.47]. О. Пилипенко наводить думку відомого французького політолога М. Дюверже, який, характеризуючи сучасний політичний режим Франції, писав, що так звані виконавчі органи керують державою і керують у буквальному значенні слова. Тому він відносить вищі органи виконавчої влади Франції до "керуючих" [ 15; 78].Судова влада веде свій початок діє з найдавніших часів. Судовою владою варто вважати особливу форму діяльності держави, що здійснює свої повноваження спеціально створеними державними органами - судами, в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, основ конституційного ладу.

Основу судової влади складає сукупність судових органів різної компетенції, що здійснюють правосуддя, володіють деякими повноваженнями у сфері контролю за законністю діяльності інших гілок влади. Характерними властивостями судової влади є самостійність і винятковість. Основним змістом діяльності судової влади є захист прав і свобод людини і громадянина, і це один З головних елементів, що характеризує судову владу як владу арбітра, противагу законодавчій і виконавчій владі. Саме суд служить гарантом законності як правоохоронний інститут, підлеглий тільки Конституції і правовим законам.

Отже, можна зробити наступний висновок: під принципом поділу Влади варто розуміти таку організацію механізму державної влади, що складається з трьох самостійних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), які функціонують на основі балансу і взаємного контролю, системи стримувань і противаг, співробітництва і взаємодії, спрямованих на виконання завдань, що стоять перед державою для забезпечення захисту прав, свобод і законних Інтересів громадян. Мета концепції поділу влади полягає в тому, щоб перебороти монолітний характер державної влади, зробити її здатною до самоконтролю і самокоректування, створити механізми подолання авторитарних тенденцій, а для цього розмежувати влади, виділити їм особливу сферу, додати структурну та функціональну самостійність, а потім знову пов'язати гілки влади, взаємодію їх одна з одною, через кооперацію і співробітництво для виконання поставлених на керівництво держави і державу в цілому завдань, виконання яких стоїть перед суспільством.

розподіл влада суспільство демократичний

3.3 Принципи поділу і гармонізації влади

Принцип у теорії права визначається як основоположна ідея, джерело, на базі якого має функціонувати і розвиватись правова система, законодавство і інші державні і правові інститути. Хочу зупинитися на специфічних принципах, які водночас є і вимогами ідеї функціонування розподілу та єдності влад.

Так, даними принципами є:

Поділ функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

Закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і їх злиття;

Наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу і виключення зосередженості всієї повноти влади в одній з гілок;

Наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і неможливість зміни компетенції органів держави поза конституційним шляхом.

Слід зазначити при цьому, що принцип поділу влади не є абсолютним, з одного боку, є потреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади. З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльності управлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що у такий спосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, за думкою Скакун О. Ф., принцип поділу влади не можна реалізувати повністю. Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежить від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Ситуації. Влада у демократичній державі у вигляді трьох її гілок (законодавчої, виконавчої, і судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи поділеною, влада в державі повинні залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій. Юридичний прояв єдності і гармонізації влади полягає в тому, що:

Органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;

Різні органи держави не можуть приписувати тим самим субєктам за тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.

Тому поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор у процесі реформування державної влади в Україні[ 14; 96]..

Висновок

Щойно нами був досліджений інститут розподілу влади, без якого фактично стає неможливим розвиток будь-якої країни як у демократичному напрямку, так і взагалі розвиток суспільства і становлення громадської правосвідомості. З огляду на проведене дослідження можна зробити певні висновки.

Ідеї розподілу влади можна зустріти в кожній епосі політичних і правових вчень, однак саме в наш час принцип розподілу влади отримує найбільшу актуальність. Виникнення цієї теорії було обумовлено в першу чергу боротьбою зміцнілої буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, яка гальмувала розвиток держави і суспільства.

Звичайно концепцію розподілу влади зв'язують з іменем англійського вченого Аж. Лобка і французького мислителя М. -Л. Монтеск'є, який в праці “Про дух законів” виклав результати довгого вивчення політико-правових вчень і установ декількох держав, і прийшов до висновку, що свобода можлива при любій формі правління, якщо в державі панує право, гарантоване від порушень законності шляхом розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову, які взаємно здержують одна одну. Цілями даної теорії являлось створення безпеки громадянина від зловживання владою, захист прав людини від посягання на них держави. Розділ влади оснований на ідеї її ослаблення влади для того, щоб остання не посягала на індивідуальні і суспільні свободи. З цією ціллю її потрібно розчленувати таким чином, щоб одна частина (гілка) обмежувала іншу і в результаті сукупна влада була б обмежена і строго розподілена. Українській державності принцип розподілу влади на протязі всієї історії був чужий, це, можливо було зумовлено невеликому і недостатньому розвитку самої української державності.

Конституція України закріпила ясно нову організацію державної влади, сприйнявши загальновизнаний принцип її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. При чому треба зазначити , що у питаннях державотворення український народ має певні пріоритети. Зокрема принцип поділу влади було закріплено ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 року. У зв'язку з цим потребує уточнення правило і твердження, що український народ США у 1787 році першим створив систему поділу влади і дотримується її майже понад 2000 років.

Створюючи перший уряд, американці прагнули того, щоб він міг захистити їх, але не був би настільки сильним, щоб вони зазнавали від нього утисків. Це й стосувалося і інших гілок влади, зокрема судової.

Законодавство України не дає можливості вплинути на судову гілку влади (навіть якщо її рішення не ґрунтуються на законі). Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України “Про судоустрій” суддя не зобов'язаний надавати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадку, встановленому законом. Тому, на нашу думку, судова гілка влади є найбільш самостійною.

Адміністративно-командна система радянської України, яка ґрунтувалася на монополії однієї партії, не визнавала концепцію поділу влади. Лише декларація “Про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 року вперше передбачила поділ влади на виконавчу, законодавчу і судову.

Проте доводиться констатувати, що принцип поділу влади, а також система стримувань і противаг між гілками влади не мають достатньо відпрацьованого (навіть з урахуванням конституційної реформи) механізму її реалізації. Через це відбувається ситуація, коли кожна гілка влади намагається перебрати на себе більше влади і часто тлумачить вказане конституційне положення як механічний поділ влади, “роздачу влади” різним державним інституціям порівну чи у певній частині, що призводить до з'ясування відносин між гілками влади, що ми маємо змогу наблюдати на сьогоднішній день.

Директор Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, академік НАН України Ю.С. Шемшушенко свого часу правильно зазначав, що ми не маємо науково обґрунтованої та цілісної системи влади, яка би враховувала сьогоденні конкретні умови і історичні традиції нашої державності. Механічне поєднання елементів колишньої адміністративно-командної системи влади і не завжди критично запозиченого досвіду не завжди, як показує нам практика нашого життя , видається вдалим. Тому доводиться констатувати кризу майже всіх гілок влади. При конструюванні моделі влади без достатнього осмислення застосовуються деякі теоретичні концепції. Йдеться, зокрема, про у цілому правильну концепцію поділу влади, яка передбачає два моменти: поділ влади і взаємодію її гілок.

Вирішуючи про поділ влади в Україні, необхідно не механічно, а з урахуванням історичних і національних традицій та особливостей використовувати досвід зарубіжних країн й новітні погляди на теорію поділу влади. Нині, чиста теоретична модель поділу влади не існує в жодній із сучасних систем. Така модель, де кожна з них (гілок державної влади) відокремлена від інших, не лише неприйнятна, але й небажана. За демократичного режиму має бути рівновага між владою більшості та фундаментальними цінностями. Ця рівноваг неможлива, якщо кожна з гілок влади діє відокремлено, без взаємодії з іншими гілками, а також без взаємного урівноваження сили і нагляду. Така ситуація в кінцевому етапі може призвести до зосередження сили і влади в одних руках ( в руках однієї з гілок влади.)

Виходячи з вище зазначеного, необхідно розвивати і вдосконалювати існуючі форми взаємодії і взаємоконтролю між законодавчою, виконавчою і судовою гілкою влади.

Список використаної літератури

Агабеков Г.Б. Концепция разделения властей: теория и современность.( Научно-теоретический обзор). - М.: Арена, 1993.

Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні. // Право України. -2002, № 5.

Ведяхина К.В. Разделение властей как принцип российского права. // Право и политика. - 2002. - №5.

Ворошилов Н. Критический обзор учений о разделении властей. - Киев. - 2002. - 345 с.

Гессен В.М. Теория правового государства. - М.: Арена. - 1998.

Дзьобань О.П.Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект // Бюллетень Міністерства юстиції України. - 2004 - № 11.

Зарубинский Е.А. Конспект лекций по теории государства и права. М., 1985. - 182 с.

Коваленко А. Чим вимірюється ефективність влади? // Віче.- 2001. - №1.-С.93.

Ковачев Д.А. Конституционній принцип: его понятие, реальность и фиктивность // Журнал российского права. - 1997. - №9.

Козлихин И.О. Идея правового государства. История и современность // Журнал российского права. - 1997. - №4.

Лазарев Б.М., Давитнидзе И.А. Общая теория государства и права. М., 1992. - 498 с.

Монтескье Ш. Избранные произведения. - Мысль., 1985.

Нерсесянц В.С. История идей правовой государственности. - М.:Прогресс, 1993.

Павло Волвенко. Акти тлумачення (рішення і висновки) конституційного Суду України в механізмі правового регулювання з погляду теорії поділу влади // Конституційне право.- грудень 2005. - №12.- С. 136- 140.

Пилипенко А.Н. Конститууционная регламентация статуса исполнительной власти в зарубежных странах //Журнал российского права. - 1997. - №11.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко - М. Юридический колледж МГУ, 1995г.- 228с.

Тиунова Л.Б. Разделение властей в российской федерации: Конституционная модель //Правоведение. 1996. - № 4. С. 44-45.

Чичерин Б.Н. Политические и социальные идеалы : власть и право: из истории русской правовой мысли. - М.: Политиздат. - 1990. - 298 С.

Шаповал В. Ідея поділу влад у конституційній теорії і практиці в Україні (історико-правовий аспект) // Вісник Академії правових наук України. - 1994. - №2. - С. 29-37.

Размещено на Allbest.ru