Треті особи в цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Треті особи в цивільному процесі



План

Вступ

1. Поняття та види третіх осіб у цивільному процесі.

2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Цивільні процесуальні відносини виникають між судом, з одного боку, і всіма учасниками процесу - з іншого. Суд, як орган державної влади, розглядає і вирішує цивільну справу. Але щоб його вирішити, суд набирає процесуальні відносини з усіма суб'єктами, що мають особисті інтереси. З метою впорядкування відносин суду з учасниками процесу ЦПК України поділяє останніх на дві великі групи.

Першу групу становлять особи, що беруть участь у справі. До них стаття 26 ЦПК України відносить сторін, третіх осіб, представників сторін та третіх осіб. Другу групу ЦПК називає іншими учасниками цивільного процесу. До неї належать секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Предметом нашого дослідження є треті особи як учасники цивільного процесу. Зокрема, в межах даної роботи з'ясовується поняття та види третіх осіб, а також їх процесуальне становище.

Участь третіх осіб у цивільному процесі є надзвичайно важливою і необхідною для правильного та своєчасного розгляду та вирішення цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємовідносини сторін, уникнути винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень.

Ступінь розробленості теми визначається наявністю монографій та наукових статей з проблем правового становища третіх осіб у цивільному процесі. Питання вивчалися такими вченими як М.А. Гурвич, М.А.Вікут, А.Ф. Клейнман, М.С. Шакарян, М.К. Треушніков, Г. Л. Осокіна, Л.А. Грось, А.А. Мельников, Д.М. Чечот, І.М. Іллінська та ін.

Незважаючи на тривалий інтерес вчених-процесуалістів до питань правового становища третіх осіб у цивільному процесі, багато з них залишаються спірними і невирішеними.

1. Поняття та види третіх осіб у цивільному процесі

Зазвичай в цивільному процесі виступають дві сторони з протилежними інтересами - позивач і відповідач, кожна з яких відстоює свою позицію. Проте у ряді випадків процес ускладнюється, і крім сторін у нього вступають за своєю ініціативою або залучаються громадяни та юридичні особи, зацікавлені у вирішенні цивільної справи. Інтереси таких осіб не завжди збігаються з інтересами сторін, тому вони називаються третіми.

Закон надає будь-якому громадянину або юридичній особі , чиї права і законні інтереси порушені або оспорені, право на судовий захист. Такий захист може бути здійснена як шляхом порушення цивільної справи в суді й участі зацікавлених осіб як сторін (співучасників) у справі, так і шляхом вступу (залучення) зацікавленої особи до вже почався процес і участі в ньому у якості третьої особи. Третя особа з самостійними вимогами та третя особа без самостійних вимог є вірогідними учасниками іншого матеріального правовідношення, пов'язаного з правовідносинами між сторонами процесу. Крім забезпечення судового захисту суб'єкту, який не є стороною у справі, участь третіх осіб дозволяє об'єднати в одній справі всі докази, сприяє економії процесу, запобігає винесення судом суперечливих рішень [3, c. 89].

Стаття 26 ЦПК [16] відносить третіх осіб до осіб, які беруть участь у справі. При цьому названі особи є суб'єктами лише позовного провадження. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. Таким чином, треті особи залучаються до справи, у якій є спір про право.

Під третіми особами розуміються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у вже триваючий цивільний процес між сторонами для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів як фізичних, так і юридичних осіб у сфері цивільно-правових відносин [14, с. 113].

Від участі прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, представника та інших осіб, які можуть вступити в цивільний процес, участь третіх осіб відрізняється характером і підставами юридичної зацікавленості. Для третіх осіб обов'язкова наявність допроцесуального матеріально-правового зв'язку з однією або обома сторонами.

Для третіх осіб характерним є зацікавленість у результатах судового рішення, оскільки це стосується їх прав, інтересів чи обов'язків. Tак, автотранспортне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, який пред'явив про це позов проти автопідприємства, насамперед зацікавлені в результатах його розгляду, але зацікавленість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових правовідносинах. У випадку, якщо суд зобов'яжить завод виплатити суму збитків, водій буде зобов'язаний відшкодувати заводу присуджене позивачеві. Зацікавленість у справі щодо спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, який входить до складу спадкового майна, і який він не повернув.

Слід розрізняти матеріально-правовий та процесуальний інтерес. Матеріально-правова заінтересованість полягає у прагненні домогтися для себе поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, законного інтересу, тобто отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини або, навпаки, не допустити їх порушення. Рішення суду створює, змінює або припиняє певні права чи обов'язки цих осіб. Процесуальна заінтересованість полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідної судової постанови (про задоволення позову або відмову у позові). Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, так і інші учасники цивільного процесу, які беруть участь у справі для виконання покладених на них функцій в силу закону чи договору [10, с. 53].

Наприклад, за позовами про поділ спільно нажитого майна подружжя у справі може бути зацікавлений хто-небудь з родичів, який передав їм своє майно у тимчасове користування. Особа, яка управляє транспортним засобом, має інтерес у справі за позовом про заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. У наведених випадках у сфері судового дослідження буде знаходитися не одне, а кілька матеріальних правовідносин в силу їх нерозривному зв'язку і взаємозалежності. Суб'єктам цих правовідноси надається можливість захисту своїх суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів як третіх осіб.

Закон встановлює, що для захисту свого самостійного вимоги на предмет спору, що знаходиться вже на розгляді суду, інша особа має право вступити в розпочатий процес в якості третьої особи з самостійними вимогами.

Метою участі у цивільному процесі третіх осіб є забезпечення і концентрація в одній справі всього доказового матеріалу, що дозволяє досягти істинності у справі. Участь третіх осіб у процесі сприяє більш швидкому розгляду і вирішенню цивільних справ з урахуванням прав інших зацікавлених осіб. А також, участь третіх осіб допомагає усунути можливість винесення суперечливих судових рішень [4, с. 97].

Треті особи беруть участь у справі за власною ініціативою або залучаються в процес з ініціативи суду або сторін. Непритягнення третіх осіб у процес може служити підставою для скасування судового рішення у справі.

Ступінь юридичної зацікавленості третіх осіб у процесі щодо спору між сторонами може бути різною. Наприклад, третя особа може вступити в процес шляхом пред'явлення самостійної вимоги щодо предмета спору між сторонами. Крім того, третя особа що не заявляє таких вимог, має право вступити в процес на стороні позивача або відповідача, якщо судове рішення у справі може вплинути на його права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін.

Відповідно до цього закон розрізняє два види третіх осіб у цивільному процесі:

а ) треті особи , які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 34 ЦПК);

б) треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 35 ЦПК).

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, поєднують такі ознаки:

- наявність матеріально-правової зацікавленості в результаті справи, що виявляється у висуненні самостійних вимог на предмет спору чи наявності лише процесуальної зацікавленості, яка виражається у можливості впливу рішення суду на права та обов'язки стосовно однієї із сторін;

- вступають у процес, коли в ньому вже є дві сторони - позивач і відповідач, які визначили предмет спору;

- вступають у справу до постановления судом рішення.

Участь третіх осіб в цивільному процесі є одним з випадків ускладнення процесу за суб'єктним складом. У зв'язку з цим третіх осіб слід відрізняти від співпозивачів або співвідповідачів, які займають у процесі самостійне положення, і вимоги їх не виключають один одного.

Треті особи мають матеріальні правовідносини тільки з тією особою, на стороні якої вони виступають. У них відсутня наявність зв'язку з протилежною стороною.

Питання про вступ третіх осіб у процес вирішується на стадії підготовки справи до судового розгляду. Разом з тим закон допускає можливість вступу в справу третіх осіб до прийняття судом першої інстанції рішення по справі.

Отже, треті особи - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у вже порушену в суді справу для захисту своїх власних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Особа може вступити в процес, що виник між іншими суб'єктами, для захисту свого права. Така особа називається третім особою, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору [ 2, с. 50].

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета позову, мають високий рівень заінтересованості та й особистий інтерес, вони є учасниками спірного матеріального права.

Зважаючи на це, третіми особами, які заявляють самостійні вимога щодо предмета спору, називаються суб'єкти цивільно-правових відносин, які є повноцінними учасниками цивільного процесу та входять у вже розпочату цивільну справу шляхом подання цивільного позову до сторін або однієї з них для захисту суб'єктивних прав, свобод та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб у сфері цивільно-правових відносин.

Законодавцем у ст. 34 ЦПК передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають диспозитивне право у вигляді вступу у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши цивільний позов до сторін. Тобто форма такого вступу -- пред'явлення позову, період реалізації відповідного права -- "у будь-який час до закінчення судового розгляду". Але треба враховувати положення ст. 193 ЦПК. в якій йдеться про те, що позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику. Тобто подати відповідну заяву є можливість тільки до судових дебатів.

Позов пред'являється до тієї з сторін, яка порушує права третьої особи. Так, наприклад, якщо позивач-орендар заявив позов до суборендаря-відповідача про повернення орендованого майна і з аналогічною вимогою звертається третя особа - власник, то позов буде пред'являтися до відповідача-суборендаря, оскільки саме він володіє спірним майном.

У свою чергу, у справах про визнання прав позов третьої особи буде пред'являтися до обидвох сторін одночасно, оскільки обидві вони є порушниками її прав та інтересів, сперечаючись про право, яке на думку третьої особи належить їй [10, с. 57].

Третя особа може пред'явити позов лише щодо тих осіб, які є сторонами у справі. Якщо позов стосується й інших осіб, то у прийнятті позовної заяви третьої особи слід відмовити з огляду на те, що позовна заява не відповідає вимогам ч. 1 ст. 34 ЦПК, та роз'яснити право на звернення до суду в загальному порядку.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть претендувати як на весь предмет цивільного спору, так і в якійсь його частині. Так, у випадку задоволення цивільних вимог позивача це буде означати відмову суду третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у задоволенні її вимог повною мірою або частково.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть виявити бажання не вступати в цивільний процес між сторонами, а ініціювати свою цивільну справу, пред'явивши цивільну позовну заяву до тієї сторони, на чию користь ухвалене позитивне рішення суду, в результаті чого ця сторона порушила чи поставила під загрозу їхні права та інтереси [14, c. 67].

Позовна заява третьої особи повинна відповідати загальним вимогам, що містяться у ст. 119 ЦПК, але має вона й свої особливості. У позовній заяві третьої особи слід зазначити, що вона подається третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в іншій судовій справі (там, де у звичайній позовній заяві пишеться "позивач", буде написано "третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору"), і зазначити сторін цієї справи. Доцільно зазначити також у провадженні якого судді перебуває ця справа та її номер, якщо це відомо. В іншому випадку позовна заява третьої особи, яка нічим не відрізняється від звичайних позовних заяв, не потрапить у ту справу, в яку вона подається, а буде направлена до автоматичного розподілу між суддями.

Самостійні вимоги третіх осіб повинні стосуватися предмета спора. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір. Задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, робить неможливим задоволення вимог позивача щодо цього ж предмету спору [15, c. 87].

Участь третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, характеризується наступними ознаками:

- вступають у процес, що розпочався;

- вступають у процес до закінчення судового розгляду;

- є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин;

- вступають у процес добровільно та з власної ініціативи;

- втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

- їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

- заявляють самостійні вимоги на предмет спору (можуть претендувати на весь предмет чи на його частину);

- відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер. Матеріально-правовий інтерес полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретній справі, може порушити права та інтереси третьої особи. Процесуально-правовий інтерес третьої особи полягає в недопущенні ухвалення судом невигідного для себе рішення;

- вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін [14, c. 67].

Закон не забороняє участь в одній справі кількох третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. При цьому, якщо третя особа вступає в процес, в якому вже є третя особа з самостійними вимогами, позов пред'являється лише до сторін (або до однієї з них) і не може бути пред'явлений до третьої особи, яка вступила в процес раніше.

Після надходження позову від третьої особи суд вирішує питання про:

1. Прийняття позову третьої особи до свого провадження (позов має бути пов'язаний з первісним).

2. Допуск третьої особи в процес (про що постановляє відповідну ухвалу).

3. Доцільність розглядати в одному провадженні заявлені позови.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають усі процесуальні права і обов'язки позивача (ст. 34 ЦПК).

Процесуальні права - це права, які має суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин і які визначають його правові та фактичні можливості у справі.

Процесуальним правам осіб, які беруть участь у справі, кореспондує відповідний обов'язок суду чи інших учасників цивільного процесу, оскільки без такого зв'язку прав і відповідних їм обов'язків реалізація процесуальних прав не мала б відповідного забезпечення. Наприклад, право заявляти клопотання забезпечується обов'язком суду розглянути і вирішити заявлене клопотання по суті.

Увесь обсяг процесуальних прав поділяється на загальні та спеціальні. Перелік загальних прав наведено у ст. 27 ЦПК. Їх має кожна особа, яка бере участь у справі. Усі процесуальні права є рівними для всіх осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Поряд із цими загальними правами кожна з осіб, яка бере участь у справі, має спеціальні права, зумовлені їх процесуальним статусом у справі. відповідно до положень ст. 31 ЦПК позивач (а відповідно й особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. При цьому можливість реалізації цього права обмежується стадією розгляду справи, тобто до винесення судом рішення.

До початку розгляду судом справи по суті третя особа має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Слід звернути увагу, що особа може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається. Верховний Суд України відзначив, якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог [8, c. 78].

Одним із найважливіших обов'язків суду є обов'язок роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяти особам, які беруть участь у справі, в здійсненні їх прав і виконанні ними обов'язків.

Варто звернути увагу на наявність певних відмінностей між правами позивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову.

На відміну від позивача, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не може обирати відповідачів (лише серед сторін), не може обирати підсудність (позов завжди подається до суду, який розглядає справу), залучити додаткових відповідачів, клопотати про заміну неналежного відповідача, якщо ним є позивач по первісному позову. Неоднозначним є визнання за третіми особами права на укладення мирової угоди, оскільки це право сторони реалізують спільно.

До третьої особи із самостійними вимогами не може бути пред'явлено зустрічний позов.

Необхідно розрізняти третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і співпозивачів. По-перше, співпозивачі можуть вступити в розпочатий процес, а можуть разом порушити справу шляхом подачі позову, тоді як такі треті особи вступають лише у розпочатий процес. По-друге, у співпозивачів інтереси співпадають, а у третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору інтереси протилежні інтересам позивача і відповідача. По-третє, співпозивачу протистоїть відповідач, а такій третій особі - позивач і відповідач [7, c. 115].

В силу того, що третя особа з самостійними вимогами має у справі матеріальний і процесуальний інтерес, після вступу в справу цієї особи справа за її клопотанням розглядається спочатку (ч.2 ст. 34 ЦПК).

Цивільний процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток буде залежати від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між ними і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкоджає третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити касаційне провадження.

Відносна самостійність в розвитку цивільного процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм суб'єктивних цивільних процесуальних прав і виконанні обов'язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи тільки з необхідності захистити власні майнові та особисті немайнові інтереси.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Не завжди особа, зацікавлена у справі, має самостійні вимоги щодо предмета спору. Воно може бути зацікавлене в результаті процесу тією мірою, якою рішення по спору між сторонами може мати преюдиційне значення для правовідносини між такою особою і однією з сторін у процесі. Тому закон встановлює можливість участі в чужому процесі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Така особа може вступити в розпочатий процес на стороні позивача або відповідача за власною ініціативою або може бути залучена за ініціативою суду і осіб, що беруть участь справі.

Наприклад, у справі за позовом А до організації про відшкодування вартості пальто, викраденого з гардеробу , зацікавлений взяти участь в якості третьої особи на стороні відповідача працівник гардероба , оскільки у разі задоволення позову відповідач , виплативши позивачеві вартість викраденого пальто за рішенням суду , має право пред'явити позов до гардеробникові як матеріально-відповідальній особі.

Отже, в даному випадку можливість пред'явлення в майбутньому регресного позову відповідачем до третьої особи і зумовлює юридичний характер зацікавленості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору у справі між первинними сторонами.

Предметом судового дослідження тут також є два взаємопов'язаних матеріальних правовідношення: основне і похідне - регресне. Крім одного загального об'єкта в підставі виникнення цих правовідносин є спільні юридичні факти. Рішення по суті справи може бути винесено тільки щодо основного правовідношення з пред'явленими позовними вимогами. Значить, суб'єктивні матеріальні права третьої особи без самостійних вимог не є предметом судового розгляду по спору між сторонами. Мета його участі в чужому процесі - захист охоронюваного законом інтересу [4, c. 45].

Відповідно до ч.1 ст. 35 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Вони, як це видно із самої назви, не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору і вступають у вже розпочатий процес. Вступивши в процес, вона прагне допомогти особі, на боці якої бере участь, з тим, щоб захистити свій власний інтерес.

У дореволюційному законодавстві Росії вступ в процес третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору називався додатковим вступом у процес або пособництвом. Головна особливість їх участі в процесі полягає в тому, що вони допомагають позивачу або відповідачу в захисті їх інтересів у процесі, забезпечуючи і собі такий захист на майбутнє (звідси і термін «пособництво») [17, c. 75.].

І в дореволюційній, і в сучасній юридичній літературі зазначалося, що треті особи цього виду мають власний інтерес у справі, що вирішується судом. Є.В. Васьковський [12] вважав, що для участі пособника в процесі необхідно, щоб третя особа була зацікавлена ??в результатах чужого процесу. У цьому випадку слово «інтерес » слід розуміти в юридичному сенсі: результат чужого процесу може відбитися невигідним чином на правах і обов'язках третьої особи. Для того, щоб попередити погіршення свого юридичного становища, третя особа повинна втрутитися в чужий процес і допомогти одній зі сторін виграти його. Е.А. Нефедьєв [11, c. 101. ] також відзначав наявність власного юридичного інтересу у третіх осіб - посібників, що полягає в тому, щоб цивільна справа була вирішена на користь тієї із сторін, до якої приєднується така третя особа, тобто, не заявляючи самостійних вимог, третя особа підсилює засоби оборони тієї сторони, до якої приєднується.

Вступ у справу на стороні позивача або відповідача не створює для третіх осіб положення сторони (співучасника) у спорі між позивачем і відповідачем. Третя особа не є передбачуваним суб'єктом спірного матеріального правовідношення і не пред'являє ніяких вимог щодо об'єкта спору. Тому закон і не надає третій особі, яка не заявляє самостійних вимог, повний обсяг прав і обов'язків сторони. Однак, оскільки треті особи беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача, вони сприяють захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів сторін.

Матеріальний інтерес у третіх осіб цього виду особливий - їх суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси в даному процесі, що виник за заявою позивача до відповідача, не захищаються. Але разом з тим ці особи, щоб бути залученими в процес, повинні мати яскраво виражений матеріальний інтерес на майбутнє. Після вирішення справи судом у таких осіб виникають, змінюються або припиняються матеріально-правові відносини з однією зі сторін. Іншими словами, тільки після вирішення справи між позивачем та відповідачем у них виникають або змінюються їхні суб'єктивні права та обов'язки [6, c. 105].

Наприклад, при задоволенні віндикаційного позову, пред'явленого власником майна до фактичного власника, який купив майно у третьої особи, покупець має право вимагати від продавця відшкодування всіх збитків. Точно так само при задоволенні позову про відшкодування шкоди, пред'явленого до власника джерела підвищеної небезпеки, останній вправі вимагати від особи, безпосередньо винної в заподіянні шкоди, відшкодування збитків. Оскільки підстави первісного позову і можливого регресного позову взаємопов'язані, участь у процесі продавця або особи, що керувала джерелом підвищеної небезпеки та безпосередньо винної в заподіянні шкоди, набуває важливого значення для забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду основного і регресного позовів.

О.В. Абознова [1, c. 6] зазначає, що треті особи без самостійних вимог відносяться поряд зі сторонами до суб'єктів, які мають правом на судовий захист. Особливість такого права у названих суб'єктів, на її думку, полягає в тому, що вони мають право на отримання судового захисту, тобто право на розгляд і вирішення справи і винесення законного і обгрунтованого судового рішення.

Одна і та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог.

Участь третіх осіб, не заявляють самостійних вимог на предмет спору, забезпечує виконання цілого комплексу процесуальних завдань:

по-перше, захист матеріально-правових інтересів громадян, організацій, що виступають у процесі як третьої особи;

по-друге, сприяння у захисті суб'єктивних прав громадян та організацій, що виступають у ролі сторін у справі;

по-третє, всебічне і повне відповідно до принципу об'єктивної істини встановлення всіх обставин у справі;

по-четверте, економія часу і сил суду.

Треті особи без самостійних вимог не володіють диспозитивними процесуальними правами, не є вони також і вірогідними суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Незалучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог в процес, звільняє її від відповідальності, якщо вона доведе, що, взявши участь у процесі, вона запобігла б винесенню рішення з несприятливими наслідками для сторони (у випадку, наприклад, пред'явлення регресного позову) [7, c. 87].

Отже, для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, характерні такі ознаки:

- відсутність самостійної вимоги щодо предмета спору;

- вступ у вже розпочату з ініціативи позивача справу і участь у ній на стороні позивача або відповідача;

- наявність матеріально-правового зв'язку тільки з тією особою, на стороні якого третя особа виступає;

- захист третьою особою власних інтересів, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Є низка ситуацій, коли бажаність залучення певної особи як третьої є очевидною. Зокрема:

1) до участі у справі про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, третьою особою варто залучити водія, який керував автомобілем, що належить іншій особі;

2) у разі подання до покупця позову про витребування товару, покупець, як зазначено у ст. 660 ЦК, повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі;

3) до участі у справі про відшкодування шкоди у зв'язку з ненаданням медичної допомоги бажано б залучити конкретного лікаря, оскільки лікарня, відшкодувавши шкоду, матиме право регресу до нього;

4) до участі у справі про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул бажано залучати керівника, який видав наказ про звільнення, оскільки з нього можуть бути стягнуті завдані збитки;

5) до участі у справі про визнання особи членом сім'ї спадкодавця слід залучити спадкоємців за законом, які мають право на спадкування;

6) у справі про позбавлення батьківських прав одного з батьків бажано залучити другого з батьків, діда, бабу, оскільки вони можуть згодом заявити вимогу про передання дитини їм на виховання [13, c. 36].

Найбільш поширеною формою участі в процесі третіх осіб без самостійних вимог є наявність регресного зобов'язання (спори про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; суперечки за угодами, здійсненими комісіонером з третьою особою, та ін.). Рішення за первісним позовом, як правило, визначає наперед результат справи по регресному позову, оскільки факти, встановлені рішенням суду по першій справі, є обов'язковими для суду, що розглядає справу за регресним позовом.

Регресні зобов'язання - не єдина форма участі в процесі третіх осіб без самостійних вимог. У них може бути й інший юридичний інтерес у наслідках розгляду справи. Наприклад, при вирішенні спору про стягнення аліментів у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача має брати участь особа, на користь якої судом раніше були присуджені аліменти. Пов'язано це з тим, що рішення суду про стягнення аліментів на дитину від другого шлюбу може вплинути на розмір аліментів, що виплачуються на дитину від першого шлюбу. До останнього може бути пред'явлений позов про зниження розміру аліментів [8, c. 111].

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ч. 2 ст. 35 ЦПК). Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

Третя особа без самостійних вимог може вступити в процес за власною ініціативою (ч. 4 ст. 35 ЦПК). Для цього воно подає до суду заяву, в якій зазначає, з яких мотивів і до якої сторони приєднується. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд, згідно з ч. 6 ст. 36 ЦПК, постановляє ухвалу. Це дає підставу стверджувати, що для допуску як третьої особи самоініціативи замало, як і недостатньо волевиявлення сторони для залучення когось іншого як третьої особи. Остаточне рішення з цього приводу належить суду [13, c. 37].

Вступ у процес третьої особи, що не заявляє самостійних вимог не тягне за собою розгляд справи спочатку.

Процесуальні права третьої особи визначені у ст. 27 ЦПК. У ній, до речі, не зазначено, що третя особа має право визнати чи не визнати позов. Тому практика окремих судів, які з'ясовують у третьої особи чи визнає вона позов і включають цю інформацію у текст рішення, не заснована на законі. Визнавати чи не визнавати позов - виключне право відповідача. Процесуальним засобом охорони третьою особою свого інтересу є активна участь у збиранні та дослідженні доказів, які підтверджують позовну вимогу чи спростовують її.

Основним обов'язком третіх осіб, які не пред'являють самостійних вимог, є своєчасна явка за викликом суду. Але незалежно від фактичної участі вони вважаються такими, які беруть участь у справі з моменту постановления відповідної ухвали суду, і на них поширюється законна сила судового рішення в частині преюдиціального значення.



Висновок

цивільний третій особа право

Треті особи є учасниками позовного провадження. Чинний ЦПК відносить їх до категорії осіб, що беруть участь у справі. Треті особи вступають у процес, який вже розпочався між сторонами (позивачем і відповідачем). Вони мають правову зацікавленість у результатах розгляду справи судом і особистою участю у справі забезпечують захист своїх суб'єктивних прав.

Цивільне процесуальне законодавство розрізняє третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому процесуальне становище цих двох категорій осіб значно відрізняється.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги - особи, що вступають у вже існуючий між позивачем і відповідачем процес для захисту самостійних прав щодо предмету спору. Вони користуються усіма правами та обов'язками позивача в процесі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. На відміну від третіх осіб із самостійними вимогами, їх комплекс процесуальних прав обмежується лише загальними правами, передбаченими ст. 27 ЦПК.

Усі треті особи залучаються в процес особами, що беруть участь у справі, судом або за власною ініціативою. Вони мають вступити у процес до закінчення судового розгляду. Засобом вступу третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги, є позов, а для третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог, - заява. Вступ у процес третіх осіб з самостійними вимогами тягне за собою розгляд справи спочатку (за клопотанням такої особи). Щодо третіх осіб без самостійних вимог, така вимога відсутня.

Варто зазначити, що у судовій практиці достатньо проблемним є питання залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Викликає складнощі визначення осіб, які мають інтерес щодо наслідків розгляду справи, оскільки судді можуть не знати про існування таких осіб. З огляду на це сторонам слід звертати увагу на їх обов'язок повідомляти суд про наявність будь-якої особи, у якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа.



Список використаної літератури

1. Абознова О.В. Суд в механизме реализации права на судебную защиту в гражданском и арбитражном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. -Екатеринбург, 2006.

2. Гражданский процесс Российской Федерации / Под ред. А.А. Власова. М., 2003. - 584 с.

3. Гражданский процесс. Учебник для вузов/ Под ред. Проф. М.К.Треушникова-2-е изд., перераб. и доп. - М.: Городец, 2007. -- 784 с.

4. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. д.ю.н., проф. А.Г. Коваленко, д.ю.н. проф. А.А. Мохова, д.ю.н., проф. П.М. Филиппова. М., 2008. - 278 с.

5. Гражданский процесс: учебное пособие / В. Г. Тихиня, М. Ю. Макарова. - Минск : ТетраСистемс, 2005. - 512 с.

6. Зейкан Я.П. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / Я.П. Зейкан. - К., 2011. - 680 с.

7. Карнаух Т.М., Ханик-Посполітак Р.Ю. Цивільне процесуальне право: навч. посібник / Т.М. Карнаух, Р.Ю. Ханик-Посполітак. - К., 2011. - 400 с.

8. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / В.М. Кравчук, О.І. Угриновська. - К., 2011. - 944 с.

9. Моисеев С. О праве истца привлекать третьих лиц [Текст] / С.О.Моисеев //Арбитражный и гражданский процесс. - 2007. - № 8. - С.22-29.

10. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / [за ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої]. - К., 2010. - 968 с.

11. Нефедьев Н.И. Учебник русского гражданского судопроизводства. М., 1904. - 315 с.

12. Присоединение третьих лиц / Учебник гражданского процесса. Е.В.Васьковский. - Москва, 1917 г. // «Все о праве»: Информационно-образовательный юридический портал / Электронный ресурс, доступ в Интернете: www.allpravo.ru.

13. Ромовська З.В., Луців-Шумська Н.Л. Треті особи без самостійної вимоги: проблеми теорії та практики / Вісник Академії адвокатури України. - 2012. - № 1 (23). - С. 34-39.

14. Цивільний процес України : підручник для студ. вищих навч. закладів / [Харитонов Є.О. та ін.] ; за ред. : Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої ; Нац. ун-т "Одеська юрид. академія". - Київ : Істина, 2011. - 532 c.

15. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / [за ред. С.С. Бичкової]. - К., 2008. - 404 с.

16. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

17. Яблочков Т. М. Учебник русского гражданского судопроизводства / Т. М. Яблочков. - 2-ое изд. - Ярославль: Книгоиздательство И. К. Гассанова, 1912. - 326 с.

Размещено на Allbest.ru