Захист прав боржника за договором факторингу

До ХІХ ст. включно законодавство США не регулювало факторинг. Під факторингом розумілися відносини комісії, що могли поєднуватись з відносинами кредитування. Фактор-комісіонер продавав товари комітента від свого імені, при цьому міг надавати комітенту кредити. Зобов'язання з повернення кредитів та зі сплати фактору комісійної винагороди забезпечувалось заставою товарів, що перебували у володінні фактора. Ці відносини регулювались прецедентним правом. Поступово з'являлись фактори, для яких кредитування превалювало над комісійною діяльністю, у зв'язку з чим постала потреба у можливості встановити заставу товарів та грошових вимог клієнта без одержання фактором товарів у володіння та без повідомлення боржника про відступлення вимоги.

Такі правила вперше були встановлені у 1909 р. у параграфі 45 Закону про рухоме майно штату Нью-Йорк, де факторинг історично розвивався значно швидше, ніж в інших штатах. У сорокових роках минулого сторіччя інші штати прийняли закони про факторингове обтяження за зразком зазначеного закону штату Нью-Йорк. У другій половині минулого сторіччя у США був розроблений, а згодом прийнятий штатами Уніфікований комерційний кодекс (УКК), який встановлював розгалужене регулювання відносин щодо майнового обороту. У зв'язку з цим закони про факторингове обтяження скасували як застарілі. Особливо слід звернути увагу на ту обставину, що УКК не містить спеціальних положень щодо факторингу, а встановлює загальні положення стосовно відступлення вимоги, прав та обов'язків первісного та нового кредитора, положення про захист боржника та інші положення щодо відносин за участю третьої особи.

Таким чином, в УКК зроблено важливий крок уперед - замість колишнього фрагментарного регулювання встановлюється регулювання комплексне та більш абстрактне. Це зближує УКК з цивільними та торговельними кодексами країн континентального права. Відсутність же положень про факторинг викликана тим, що факторингова діяльність опосередковуються не спеціальним видом договору, а іншими договорами, частіше змішаними, що являють собою найрізноманітніші комбінації поіменованих договорів, для яких загальне регулювання встановлюється іншими положеннями. Таким чином, більш абстрактне регулювання за зразком цивільних та торговельних кодексів країн континентального права виключає казуальне регулювання факторингу взагалі та факторингового обтяження зокрема.

Такі самі тенденції спостерігаються й у розробці міжнародних конвенцій. Так, Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 р. (яка набула чинності для України 1 липня 2007 р.), хоча і містить визначення поняття «факторинг», але не передбачає для договору факторингу ніякого регулювання. Іншими словами, визначення факторингу та назва Конвенції не узгоджені з нормами, які встановлюють регулювання, тобто визначення факторингу у цій Конвенції живе своїм життям, а регулювання - своїм. Натомість ця Конвенція встановлює лише положення щодо відступлення вимоги та інші положення, що стосуються відносин за участю третьої особи. Конвенція ООН про відступлення дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі 2001 р. слово «факторинг» використовує лише один раз у ч. 2 ст. 38, що встановлює пріоритет цієї конвенції над Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг.

Абсолютна більшість країн континентального права не мають законів про факторинг або спеціального регулювання щодо факторингу в інших законах. Такий підхід вбачається поміркованим. Зважаючи на те що факторинг опосередковується різними поіменованими договорами, передбаченими цивільними та торговельними кодексами цих країн, а також змішаними договорами, прийняття закону про факторинг чи спеціальних положень щодо факторингу в інших законах, які регулювали б відносини з таких договорів, є, по-перше, непотрібним з огляду на те, що таке регулювання вже існує, по-друге - шкідливим, бо означало б встановлення суперечливого регулювання (як у законодавстві України) [20].

Отже, саме таким є досвід зарубіжних країн в сфері факторингу та захисту прав боржника за вказаним договором.

3.3 Шляхи удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу

Як зазначає О. Бєліков, розвитку факторингу та ефективному захисту прав боржника в Україні перешкоджають в основному такі проблеми:

1) нестача кваліфікованих фахівців, які могли б грамотно і професійно здійснювати факторингові операції;

2) дефіцит інформації - далеко не всі підприємства знають про факторинг і його вигоди;

3) невизначеність в законодавстві;

4) несприятливий імідж, що склався у факторингу раніше через підміну його визначення [26, 97].

Конкретними шляхами удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу є:

· має бути встановлене єдине, чітке визначення факторингу;

· слід виключити із законодавства України всі положення, які намагаються регулювати відносини факторингу як такі, що пов'язані із спеціальним поіменованим договором. Це відповідатиме і суті таких відносин, і передовому законодавству США та інших країн, зокрема континентального права, і міжнародним конвенціям;

· слід відмовитися від допустимості договірної заборони відступлення грошової вимоги, крім випадків, коли боржником є споживач. Цей принцип є найважливішим для розвитку факторингу;

· треба також виробити правила, за якими заміна кредитора у зобов'язанні не призводитиме до погіршення становища боржника. Цей принцип є загальновизнаним у світі. Його недотримання спричинює виключення прав з обороту;

· істотних змін у частині відступлення грошових вимог потребує валютне та податкове законодавство [20].

Суттєвим є не лише удосконалення законодавства для ефективного захисту своїх прав боржником, але й поліпшення порядку укладення договору факторингу вцілому.

Важливими для з'ясування такого порядку є статті Ю. Попова («Факторинг: законодавство України та світовий досвід») та Р. Малимоненка («Особливості вітчизняного факторингу»).

Так, адвокатом Р.А. Малимоненком написана стаття, у якій розглядаються деякі аспекти реалізації договорів факторингу у контексті вітчизняної практики та чинного законодавства. Сама стаття має назву «Особливості вітчизняного факторингу».

Метою вказаної статті є спроба допомогти суб'єктам господарської (підприємницької) діяльності (юридичним та фізичним особам), а також правникам-початківцям зрозуміти та розібратися у деяких аспектах факторингу у відповідності до існуючої вітчизняної практики факторингу та вимог законодавства України, маючи на меті, насамперед, забезпечення безпеки підприємницької та господарської діяльності шляхом акцентування уваги на деяких практичних механізмах реалізації факторингу.

Однак, основна увага даної статті приділяється тому як вітчизняний факторинг може створити реальну загрозу фінансово-господарській діяльності підприємства, тобто клієнту, і боржнику.

Загроза в даному випадку йде від фактора. Адже деякі фактори окрім позитивної реклами власної діяльності, нічим не гарантують добропорядність власних дій перед клієнтом. Відносини між клієнтом, фактором і боржником є взаємопов'язаними. Це ми можемо побачити на прикладі ч. 2 Статті 1086 Цивільного кодексу України, коли порушення фактором свого зобов'язання перед клієнтом може спричинити ситуацію, при якій боржник має захищати свої права. Для поліпшення порядку укладання договору факторингу в статті «Особливості вітчизняного факторингу» пропонуються наступні шляхи.

Щоб захистити власні інтереси автор радить уважно ознайомлюватися з правоустановчими документами факторингової компанії та з умовами договору, але, насамперед, вимагати внесення змін до договору з фактором саме до його підписання, якщо є переконання, що умови запропонованого нібито типового договору є дискримінаційними або незрозумілими. Фактор, який здійснює непрозору діяльність відносно власних клієнтів, за будь-яких умов ніколи не піде назустріч клієнту, та не здійснить зміну дискримінаційних умов договору або надання в самому тексті договору конкретизації або дефініцій - застосованих визначень термінів. Такий фактор завжди посилається на нібито стандартність договірних умов, що є обманом клієнта, оскільки у кожного фактора є свій власний договір факторингу, який впроваджений та затверджений виключно з власних позицій.

На його думку, фактор зобов'язаний здійснювати прозору діяльність:

1). згідно з вимогами ст. 633 ЦК України він не має права, як і будь-який інший суб'єкт підприємницької діяльності, відмовити клієнту в укладенні з ним вмотивованого та зрозумілого договору.

На превеликий жаль, в Україні дуже велика кількість порушень засад публічності договору та його свободи, що регламентується Цивільним кодексом України. Деякі недоброзичливі підприємці переконані, що з метою досягнення фінансових показників будь-які засоби виправдані, а тому й не гребують фактично вводити в оману власних клієнтів через вдалу, на їх погляд, рекламну кампанію. Таким чином, дуже часто на час укладання договору клієнт позбавлений можливості та прав, зокрема на свободу договору та його публічність у законодавчому визначенні ЦК України у зв'язку з тим, що діяв під впливом омани. Також клієнт позбавлений інших прав, що декларує кожному громадянину держава. А у зв'язку з цим у майбутньому можуть постраждати й права боржника.

Фактично має місце введення в оману, а тому і наслідки повинні бути передбачені вимогами ст. 230 Цивільного кодексу України, яка саме і передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. В даному випадку, якщо є можливість довести факт укладення правочину під впливом введення клієнта в оману, такий договір визнається судом недійсним і сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду.

На сьогоднішній день очевидною є мізерна кількість прецедентів судового захисту власних прав згідно з існуючими порушеннями вимог ст. 627 “Свобода договору” та ст. 633 “Публічний договір” ЦК України, а також звернень до суду згідно з вимогами ст. 213 “Тлумачення змісту правочину” та ст. 230 “Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману” ЦК України, з чого можна зробити висновок, що права суб'єктів підприємницької діяльності, фізичних та юридичних осіб, а також громадян недостатньо захищені від зловживань та шахрайства. Запорукою захисту є пильність та активність кожного з нас у боротьбі за права, що гарантовані державою [20].

Висновки

Перед початком розгляду даної теми були поставлені конкретні завдання.

Першим з них було вирішення теоретичних питань, що відносяться до договору факторингу (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вирішення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо).

Воно є вирішеним, адже було з'ясовано, перш за все, поняття договору факторингу. Згідно з Цивільним кодексом України договір факторингу полягає у тому, що одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згодом були вказані ознаки.

Юридичними ознаками договору факторингу є те, що він:

1) взаємний;

2) консенсуальний;

3) відплатний.

Взаємний договір - це договір, в якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов'язок іншої сторони надати певні матеріальні блага.

Консенсуальний договір - такий, що вважається укладеним з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом.

Ознака відплатності означає те, що у даному випадку наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору.

Було визначено предмет, сторони та форму договору.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Форма договору факторингу визначається за правилами, закріпленими в ст. 513 Цивільного кодексу України, яка визначає форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Договір факторингу має бути укладений у тій самій формі, що й первісний правочин, на підставі якого виникло право грошової вимоги, яке передається чи буде передане фактору. Тобто, якщо основний правочин був вчинений в усній формі, усно може бути оформлена і заміна кредитора. Якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.

Також було вказано зміст даного договору.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка підлягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов'язання клієнту і зобов'язання вважатиметься таким, що виконано належним чином. За своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми Цивільного кодексу про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що скалися між сторонами в рамках договору факторингу.

Другим завданням було всебічне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду (таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження).

Воно також є вирішеним, адже було зазначено типовий стан проблеми та недоліки в даній сфері, а саме:

1) нестача кваліфікованих фахівців, які могли б грамотно і професійно здійснювати факторингові операції;

2) дефіцит інформації - далеко не всі підприємства знають про факторинг і його вигоди;

3) невизначеність в законодавстві;

4) несприятливий імідж, що склався у факторингу раніше через підміну його визначення.

Важливим також є те, що абсолютна більшість країн континентального права не мають законів про факторинг або спеціального регулювання щодо факторингу.

Третім було обгрунтування системи заходів щодо її вирішення.

· має бути встановлене єдине, чітке визначення факторингу;

· слід виключити із законодавства України всі положення, які намагаються регулювати відносини факторингу як такі, що пов'язані із спеціальним поіменованим договором. Це відповідатиме і суті таких відносин, і передовому законодавству США та інших країн, зокрема континентального права, і міжнародним конвенціям;

· слід відмовитися від допустимості договірної заборони відступлення грошової вимоги, крім випадків, коли боржником є споживач. Цей принцип є найважливішим для розвитку факторингу;

· треба також виробити правила, за якими заміна кредитора у зобов'язанні не призводитиме до погіршення становища боржника. Цей принцип є загальновизнаним у світі. Його недотримання спричинює виключення прав з обороту;

· істотних змін у частині відступлення грошових вимог потребує валютне та податкове законодавство.

Четвертим завданням було розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження.

Дане дослідження, перш за все, слід використати для удосконалення відносин під час укладання договору факторингу. Зокрема, важливою є інформація про те, як саме боржник може захистити свої права від «колекторських» організацій.

Загалом, інформація по даній темі є дуже важливою для ефективних відносин під час укладання договору факторингу.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № № 40-44. - Ст.356.

2. Про банки і банківську діяльність Закон України від 07.12.2000 р № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 5-6. - Ст.30.

3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг Закон України від 12.07.2001 р № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст.1.

4. Стефанчук Р.О. Цивільне право України: навчальний посібник. - Київ: Прецедент, 2005.

5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 13-14. - № 15-16. - № 17. - Ст. 112.

6. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. - За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К. : Істина. - 928 с.

7. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Закон України від 15.05.2003 р № 755 - ІV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31-32. - Ст. 263.

8. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг Закон України від 12.07.2001 р № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №1. - Ст.1.

9. Бірюков І.А., Заїка Ю.О. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: - КНТ, 2006. - 480 с.

10. Цивільне право України: підручник: у 2 т. / В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова та ін.; за заг. Ред. В.І. Борисової, В.Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т.2. - 552 с.

11. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28.05.1988

12. Конституція України від 28.06.1996 р № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

13. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб - боржників» від 01.11.2011 № 9379

14. Про інформацію Закон України від 02.10.1992 р № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

15. Про захист персональних даних Закон України від 01.06.2010 р № 2297-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 34. - Ст.481.

16. Кримінальний кодекс України від 05.04.2011 р № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст.131.

17. Софіщенко І. Я. Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 137, с.

18. Малимоненко Р.А. Особливості вітчизняного факторингу / Р.А. Малимоненко // Правовий вісник Української академії банківської справи. - 2010. - № 1(3). - С. 71-75.

19. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - № 19-20. - № 21-22. - Ст.144.

20. Попов Ю. Факторинг: законодавство України та світовий досвід / Ю. Попов // Правовий тиждень. - 2008. - № 3(76). - С. 9-10.

21. Бєліков О. Факторингові операції / О. Бєліков // Юридичний журнал. - 2010. - № 3 (93). - С. 95-98.

Додаток А

ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ

м. _______________ "___" ____________ 200_ р.

_____________________________________________________________

(вказати найменування сторони та необхідні відомості про неї) (надалі іменується "Фактор") в особі _____________________________________

_____________________________________________________________,

(вказати посаду, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі _____________________________________,

(вказати: статуту, довіреності, положення тощо)

з одного боку, та

_____________________________________________________________

(вказати найменування сторони) (надалі іменується "Клієнт") в особі _____________________________

____________________________________________________________

(вказати посаду, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі _________________________________________,

(вказати: статуту, довіреності, положення тощо)

з другого боку, (в подальшому разом іменуються "Сторони", а кожна окремо - "Сторона") уклали цей Договір факторингу (надалі іменується "Договір") про таке.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі _________ (надалі іменуються "кошти") в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові свої права грошової вимоги за _______ до __________ (надалі іменується "Боржники") в загальному розмірі __________ (надалі іменується разом іменуються "вимоги", а окремо - "вимога").

1.2. Строк та порядок відступлення вимоги (вимог) Клієнтом Фактору визначені в цьому Договорі та додатку N ___ до цього Договору.

1.3. Фактор сплачує Клієнтові кошти в строк ____ шляхом __________.

1.4. Клієнт надає Фактору договори, укладені з Боржниками (надалі іменуються "договори"), за якими він вважає за можливе відступити Фактору свої вимоги (вимогу), шляхом _______ в строк _________. Фактор самостійно вирішує, за якими договорами він згоден прийняти вимоги (вимогу) й повідомляє Клієнта в строк _______ шляхом __________. При цьому по кожному наданому договору, за яким Фактор згоден прийняти вимогу (вимоги), складається окрема специфікація в строк ________, яка з моменту підписання її Сторонами стає невід'ємною частиною цього Договору.

1.5. Відступлення вимоги (вимог) за договорами здійснюється в передбачені п. 1.2 цього Договору порядку і строки.

2. ПРАВА СТОРІН

2.1. Фактор має право:

2.1.1. Вимагати від Клієнта відступлення йому вимоги (вимог) в передбачені додатком N ___ до цього Договору порядку і строки шляхом _______.

2.1.2. Не перераховувати Клієнту кошти до виконання останнім обов'язку щодо відступлення Фактору вимоги (вимог).

2.1.3. Вимагати від Клієнта письмово повідомити Боржника про відступлення вимоги (вимог) Фактору шляхом _______ в строк __________.

2.2. Клієнт має право:

2.2.1. Вимагати від Фактора перерахування коштів.

3. ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН

3.1. Фактор зобов'язується:

3.1.1. Сплатити Клієнтові кошти в передбачений цим Договором строк.

3.2. Клієнт зобов'язується:

3.2.1. Належно та реально виконати свої зобов'язання за цим Договором.

3.3. Надати Факторові наступну інформацію щодо Боржника: __________________ шляхом __________ в строк _____________________.

4. ДІЯ ДОГОВОРУ

4.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.

4.2. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1 цього Договору та закінчується ________________________________.

4.3. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

4.4. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

4.5. Зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

4.6. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, цей Договір може бути розірваний тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

4.7. Цей Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

5. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

5.1. Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

5.2. Після підписання цього Договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості Сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього Договору.

5.3. Сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних нею у цьому Договорі реквізитів та зобов'язується своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несе ризик настання пов'язаних із ним несприятливих наслідків.

5.4. Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріплені їх печатками.

5.5. Всі виправлення за текстом цього Договору мають силу та можуть братися до уваги виключно за умови, що вони у кожному окремому випадку датовані, засвідчені підписами Сторін та скріплені їх печатками.

5.6. Цей Договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із Сторін.

Размещено на Allbest.ru