Світова практика примусового виконання рішень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

Світова практика примусового виконання рішень

Зміст

Вступ

1. Принципові відмінності у підходах до проблеми примусового виконання рішень

2. Виконавче провадження Російської Федерації

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Істотні розбіжності в державному устрої, геополітичних умовах і просто рівні життя громадян різних країн визначають різність систем судових та правоохоронних органів. Втім, структури з виконання судових рішень створені у всіх країнах світу з метою логічного завершення процесу відновлення порушених прав та законних інтересів.

Принципові відмінності виконавчого провадження зазначених систем права полягають по-перше в організаційно-правових формах служб примусового виконання рішень. Судові виконавці багатьох країн континентальної Європи (країни Бенілюксу, Франція, Латвія, Естонія та ін.) не є державними службовцями. Це приватні особи, що набули необхідної освіти, склали низку іспитів та отримали ліцензію. Координацію, організацію роботи та контроль за діяльністю таких судових виконавців здійснюють регіональні (національні) органи самоврядування, або ж, як, наприклад, у Латвійській республіці - Міністерство юстиції Латвії та його територіальні підрозділи.

1. Принципові відмінності у підходах до проблеми примусового виконання рішень

Системи примусового виконання Росії, України та деяких інших країн СНД хоча і збудовані на ґрунті радянської системи судових виконавців, але виконавче провадження цих країн є не частиною судочинства, а є самостійним правовим інститутом і характеризуються наявністю державних органів вузькоспеціалізованого напрямку.

Натомість в США, де виконанням рішень судів займається низка Державних органів та недержавних структур, важливу роль в виконавчому провадженні відіграє Федеральна служба маршалів, що є правоохоронним органом, покликаним не тільки виконувати судові рішення, але й провадити карний розшук, переслідування злочинців, забезпечувати безпеку судового процесу та його учасників, здійснювати операції стратегічного значення тощо.

По-друге, регламентація виконавчого провадження в різних країнах світу відрізняється ступенем контролю суддів за діяльністю судових виконавців. Як демонструє практика, цей контроль є більш істотним в Європі, в країнах континентальної системи права. Втім, в Україні одним з головних принципів виконавчого провадження є процесуальна незалежність державних виконавців як запорука об'єктивного та неупередженого виконання рішення.

В цілому, виконавче провадження країн світу наділене низкою спільних рис, що об'єктивно складаються в умовах певної уніфікації економічних принципів розвитку:

* примусовий характер виконання рішення;

* гласність та усність виконавчого провадження;

* можливість оскарження дій судових виконавців;

* наявність приватної (особистої) власності та можливість звернення стягнення на це майно, як захід примусового виконання рішення суду;

* можливість превентивного накладення арешту на майно боржника, як засіб забезпечення виконання рішення у майбутньому, з обов'язковим визначенням переліку об'єктів майна, на яке не можна звернути стягнення;

* наявність встановленого порядку звернення стягнення на різні об'єкти майна боржника і взагалі, пріоритет одних заходів стягнення над іншими;

* наявність сторін виконавчого провадження, які наділені в виконавчому провадженні рівними правами.

З метою створення у читача загальної уяви щодо порядку примусового виконання рішень за кордоном та джерел формування основних існуючих систем права, нижче буде викладений стислий аналіз систем виконавчого провадження в деяких країнах, найбільш типових для різних систем судочинства.

Виконання рішень у Франції. Судові виконавці у Франції - це приватні особи, які здійснюють повноваження з примусового виконання рішень судів за ліцензією. Наразі їх правовий статус поєднує в собі ознаки державного службовця та приватного підприємця. Судовий виконавець Франції має бути юристом з вищою освітою, пройти дворічне стажування в конторі судового виконавця, що практикує, та скласти державні іспити. Після цього прокуратура відповідного територіального округу та Департаментська (регіональна) палата готують висновок щодо придатності претендента до зайняття посади судового виконавця. Судові виконавці призначаються на посаду наказом Міністра юстиції Франції, а дисциплінарне підпорядковуються прокурорам Республіки.

Судовий виконавець має право, здійснюючи свої повноваження, діяти одноособове або вступити до об'єднання судових виконавців. Оскільки судовий виконавець несе персональну відповідальність за спричинені ним збитки, спільнота судових виконавців страхує власні ризики, а страхові премії розподіляються всередині спільноти виконавців. При здійсненні повноважень з примусового виконання рішень судовий виконавець діє від імені держави і є посадовою особою, яка вправі застосовувати заходи державного примусу.

З метою підтримання на належному рівні професійних якостей судових виконавців через Національну школу судочинства та інші навчальні заклади провадиться програма безперервної освіти судових виконавців. Регіональні семінари з актуальних проблем примусового виконання рішень судів організовуються та здійснюються під проводом Інституту безперервної освіти судових виконавців.

Як і в інших країнах континентальної та вітчизняної систем права, судові виконавці Франції діють на низовому рівні місцевих судів. Судовий виконавець вправі не тільки виконувати рішення судів, але й офіційно вручати судові та несудові документи за місцем проживання зацікавлених осіб, складати протоколи з різних питань судочинства, надавати юридичні консультації тощо.

Цивільний кодекс Франції містить низку норм, що тією чи іншою мірою регулюють виконавче провадження, і зокрема, порядок забезпечення судовим виконавцем позовів.

У разі продажу нерухомості для проведення оцінки залучається експерт, запропонований сторонами виконавчого провадження, а у разі незгоди сторін - суддею. Крім безпосередньо оцінки в своєму висновку експерт зазвичай визначає, чи може бути оцінюваний предмет розділений і яким чином слід провадити розділ.

Виконавче провадження і цивільний процес Іспанії - країни, Глава законодавства якої споріднена з французькою - передбачають широке використання іпотеки як рухомої, так і нерухомої, а також договірної та судової іпотеки у якості забезпечення виконання зобов'язань. Відповідно до статті 106 Закону про Іпотеку (Ley Hipotecaria), Іпотека створюється для забезпечення зобов'язання, а в разі його невиконання - для задоволення кредитора шляхом примусової реалізації цього іпотечного майна. Положення глави XV Цивільного кодексу Іспанії визначають об'єкти іпотеки - нерухоме майно, майнові права, що згідно з законом можуть бути відчужені, а також капітальні вкладення у зазначене майно. Кодекс комерційного та торговельного законодавства передбачає передачу в іпотеку навіть торговельної марки підприємства (рухома іпотека), що реєструється нотаріусом в Реєстрі промислової власності (Registro de la Propiedad Industrial].

Виконання рішень в Італії. Законодавство Італії також передбачає одним з основних засобів забезпечення виконання зобов'язання саме іпотеку (ст. 544 ЦПК Італії).

Виконавчі документи поділені на три основні групи:

1) вироки суду та інші судові акти, що за законом мають безумовну виконавчу силу;

2) цінні папери та інші акти, яким законом надано силу судових актів;

3) юридичні акти за грошовими зобов'язаннями, отримані нотаріусами та іншими державними службовцями, повноважними отримувати такі акти.

Примусовому виконанню передує оголошення виконавчого документа та повідомлення (припис щодо виконання зобов'язання в термін 10 днів). Повідомлення втрачає свою силу, якщо примусове виконання рішення не розпочато протягом 90 днів з моменту його оголошення.

Основним засобом примусового виконання рішення є примусове відчуження майна боржника, що провадиться під керівництвом виконавчого судді. Виконавчий суддя призначається головою суду за поданням секретаря за справою протягом двох днів після формування справи. Якщо суддя вважає за необхідне заслухати сторони та інших зацікавлених осіб, а також у випадках, передбачених законом, суддя призначає слухання, на яке має з'явитися кредитор, що вніс клопотання про опис майна, а також боржник й інші особи.

Опис майна провадиться у формі припису судового виконавця боржникові з вимогою утриматися від будь-яких дій, спрямованих на відчуження майна та доходів від користування цим майном. При цьому боржник може уникнути опису майна, якщо здійснить платіж суми боргу та 20% судових витрат. Оплата провадиться через судового виконавця.

Італійське законодавство передбачає низку об'єктів майна (абсолютного та відносного), яке не підлягає опису та арешту. Зокрема, до абсолютного майна закон відносить:

* предмети культу;

* обручки та предмети побуту, що необхідні для потреб сім'ї, окрім антикваріату;

* продукти та запас палива на місяць;

* предмети, необхідні для професійної або художньої діяльності;

* зброя та інші предмети, необхідні боржникові для виконання службового обов'язку;

* сімейні архіви та рукописи (окрім колекційних).

Виконання рішень в Німеччині. Порядок виконавчого провадження

регулюється Цивільно-процесуальним кодексом Німеччини. Виконання рішень здійснюється в тому муніципальному суді, на території якого необхідно провести виконавчі дії. Безпосередньо виконавче провадження здійснюють реєстратори (Justizwachtmeister) цього суду, що повноважні діяти на підставі спеціального сертифікату, який надає право виконувати рішення суду.

Для виконання рішення мають виконуватися такі посилання:

* сторона повинна мати остаточне рішення за справою;

* рішення має містити пункт (вказівку) про виконання;

* рішення з пунктом про виконання має бути вручене стороні, проти якої постановлено рішення.

Виконання рішень в Швеції. Унікальність виконавчого провадження Швеції визначається наявністю Виконавчого Кодексу. Заява про виконання рішення може ґрунтуватися на таких підставах:

* судове рішення, наказ або постанова;

* урегулювання (мирова угода), затверджена судом;

* ухваленого наказу про сумарне стягнення;

* рішення, винесеного адміністративним органом та ін.

Заява про примусове виконання надається у письмовій або усній формі. Місцем виконання рішення є суд, на території якого мешкає боржник. В спорах стосовно нерухомості виконання рішення здійснює суд, на території якого перебуває це майно.

Виконавчий Кодекс Швеції розподіляє справи з примусового виконання рішень прилюдного та приватного характеру. Справи прилюдного характеру - це справи про стягнення штрафів, податків, мита тощо.

Виконання рішень в США. З метою регулювання порядку примусового виконання рішень судів та інших органів в Сполучених Штатах Америки діють (на федеральному рівні) Федеральні правила цивільного судочинства (The Federal Rules of Civil Procedure). Втім кожен конкретний штат має власні правила цивільного судочинства, тому питання щодо визнання та виконання на території штату рішення іншого штату провадиться у позовному порядку (suit on the judgement).

Правила цивільного судочинства США дозволяють застосовувати різні засоби примусового виконання рішення - звернення стягнення на майно боржника, звернення стягнення на його доходи та ін. Природно, що обраний засіб примусового виконання визначає і процедуру виконання рішення.

Важливим є те, що судовий пристав (bailiff) в США на відміну від багатьох інших країн світу жодним чином не здійснює примусове виконання рішень, оскільки його основним завданням є підтримання правопорядку в залі судового засідання та окремі організаційні моменти засідання (відкриття, закриття тощо).

Примусове виконання рішень судів та інших органів в США можуть здійснювати такі органи:

* Федеральна служба Маршалів (The U.S. Marshals Service) провадить примусове виконання переважно за рішеннями судів федеральної ланки або (за дорученням суду) інші особливо складні та важливі рішення.

* Служба шерифів (The sheriffs office) - покликана здійснювати примусове виконання за більшістю рішень судів штатів. Власне, шериф - це державний службовець, виборна посадова особа, основними функціями якого є підтримання громадського порядку на території певної громади, дорожнє патрулювання, затримання правопорушників, проведення оперативно-розшукової діяльності тощо, тобто суто поліційні функції. Шериф обирається на обмежений строк, з правом переобрання, має штат власних помічників. Крім того, в окремих штатах (наприклад, в Каліфорнії) виконання рішень судів можуть провадити констеблі - штатні працівники суду, підлеглі суддям та судовим приставам.

* Служба судових виконавців окружної судової ради здійснює здебільшого адміністративні функції і виконує окремі категорії рішень, наприклад, рішення про недопущення дискримінації за ознаками статі.

* Агенції по стягненню - це недержавні агенції, що здійснюють неформальний тиск на боржників. Основний засіб вчинення певного тиску за боржника - це письмові звернення до останнього стосовно початку правових дій проти боржника. Такі агенції діють на підставі ліцензії і нерідко мають в штаті на тільки адвокатів, але й приватних сищиків. Оскільки раніше в практиці таких агенцій часто зустрічалися зловживання, федеральне законодавство та державні структури в теперішній час ретельно контролюють їх діяльність.

Також цікавим і властивим для держави з розвиненою економікою є ще один засіб несудового впливу на боржника - це повідомлення про його неплатіж о спроможність в агенцію кредитних відомостей. Такі агенції збирають відомості про громадян як про можливо не благонадійних позичальників. В США, якщо громадянин бажає отримати кредитну картку або здійснити купівлю товару у кредит, майбутній кредитор зажидатиме отримати довідки з цієї агенції, яка надає на майбутнього боржника кредитний рейтинг. Негативний рейтинг веде до відмови в наданні кредитної картки. Агенції кредитних відомостей мають розгалужену комп'ютерну мережу, і рейтинг боржника можна перевірити у будь-якому штаті. Безумовно, в країні, де 85% розрахунків громадян провадиться кредитною карткою, позитивний кредитний рейтинг дуже важливий. Кредитор більше зацікавлений отримати борг, ніж зіпсувати боржникові рейтинг, однак під страхом кредитне-фінансових ускладнень у майбутньому боржник нерідко повністю розраховується з стягувачем.

Боржник-юридична особа за тривале невиконання рішення суду може бути піддана щоденному штрафу до моменту фактичного виконання рішення, причому розмір штрафу досить істотний.

Суди США видають виконавчі листи (writ of execution) лише за заявою стягувана або його адвоката (attorney). Для цього зацікавлена сторона має заповнити форму встановленого зразка та передати її судовому клерку.

Після отримання виконавчого листа стягувач чи його представник вправі спрямувати боржнику повідомлення про виконання рішення та довідку (встановленої форми), яку боржник повинен заповнити протягом 20 днів й надіслати до суду та стягувачу. В довідці боржник зобов'язаний вказати перелік всього належного йому майна, включаючи розмір заробітної плати, акції чи інші цінні папери, номери рахунків в банках та суми коштів на них, інше рухоме та нерухоме майно.

Також в довідці боржник самостійно визначає перелік майна, на яке не може бути звернуто стягнення. Однак виходячи з конкретних обставин справи, стягувач іноді вправі вибрати, на яке саме майно слід звернути стягнення.

Характерним для процедури примусового виконання рішень в США є те, що позивач сам вживає заходів для отримання компенсації за судовим рішенням. Будь-яка виконавча дія (арешт майна, його транспортування, зберігання, проведення прилюдних торгів тощо) в обов'язковому порядку авансується стягувачем, витрати якого згодом покладаються на боржника.

Арешт майна провадиться в розмірах та обсягах, необхідних для сплачення боргу та покриття витрат на виконання, крім того, арештоване майно зазвичай вилучається у боржника. Зазначені виконавчі дії підтверджуються відповідними процесуальними документами.

Реалізація арештованого майна провадиться через прилюдні торги. Якщо в результаті торгів отримано суму, що перевищує борг за рішенням суду та витрати на проведення виконавчих дій, решта суми повертається боржникові. В багатьох штатах введено обмеження на реалізацію майна, вартість якого істотно перевищує суму боргу.

В США операції з проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна не оподатковуються.

Якщо боржник відмовляється виконувати застосований проти нього засіб судового захисту за правом на справедливість, то такий боржник за "неповагу до суду" піддається штрафу або ув'язнюється. Причому штраф у цьому випадку стягується на користь "скривдженої" сторони, а його розмір може істотно різнитися і навіть стягуватися щодня. Як вже зазначалося, невиконання процесуального розпорядження суду є не засобом покарання, а засобом примусу, наразі кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду в США не передбачена.

У разі наявності кількох стягувачів стосовно одного боржника, стягнуті кошти виплачуються стягувачам в порядку календарної черговості залежно від дати винесення судового рішення, щоб запобігти проявам корупції та дотриматися властивих англо-саксонській системі норм права на справедливість. Разом з тим, заборгованість перед державою щодо податків на нерухомість стягується позачергово.

До речі, високий рівень ефективності примусового виконання рішень судів підтримується також за рахунок добре розгалуженої системи страхування - в США 70-75% рішень судів виконується шляхом відшкодування збитків страховими компаніями.

Дії судових виконавців США оскаржуються до суду, що постановив рішення.

Платня за роботу судовим виконавцям США віднесена до судових витрат, так само як і платня судовим клеркам та збір за внесення справи до списку справ, що підлягають слуханню. Згідно з більшістю судових рішень судові витрати покриває сторона, що перемагає.

примусовий виконавчий провадження країна

2. Виконавче провадження Російської Федерації

Особливий інтерес служба судових приставів Росії викликає через те, що нормативні документи, які регулюють організацію їх діяльності, компетенцію службовців та порядок проведення виконавчих дій мають багато спільних рис з державною виконавчою службою України. Це не випадково - федеральні закони "Про судових приставів" та "Про виконавче провадження" набули чинності 6 листопада 1997 року - до прийняття Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження", розробка законопроектів яких здійснювалась з урахуванням досвіду нашого північного сусіда. Основний наголос зроблено саме на відмінностях російської та української систем примусового виконання рішень.

На чолі служби судових приставів (ССП) стоїть заступник Міністра юстиції РФ - головний судовий пристав РФ. Верхня ланка служби складається з Департаменту судових приставів Міністерства юстиції РФ, очолюваному заступником головного судового пристава РФ, та з ССП управління військових судів Міністерства юстиції РФ на чолі з головним військовим судовим приставом. Середня ланка - це служби судових приставів органів юстиції федеральних суб'єктів РФ, керівництво якими здійснюють головні судові пристави суб'єктів РФ,

Низова ланка ССП - це районні, міжрайонні та відповідні ім згідно з адміністративно-територіальним поділом суб'єктів РФ підрозділи служби судових приставів, на чолі зі старшими судовими приставами.

Звертає на себе увагу принципова відмінність від вітчизняної системи виконання рішень - рішення військових судів Росії мають виконуватися не територіальними підрозділами ССП, а судовими приставами військових судів. В Україні ж посади військових державних виконавців відсутні, що може свідчити про більшу процесуальну незалежність від судів державних виконавців порівняно з судовими приставами. Про недостатню самостійність територіальних підрозділів ССП каже й те, що жоден з цих підрозділів не має статусу юридичної особи.

Зокрема, повноваження щодо своєчасного, повного та правильного виконання рішень судів та інших органів лежать виключно на судових приставах-виконавцях. Судові пристави по забезпеченню встановленого порядку діяльності судів покликані здійснювати такі функції:

* забезпечувати в судах безпеку суддів, засідателів, учасників судового процесу та свідків;

* виконувати розпорядження голови суду, а також судді та головуючого в судовій залі, пов'язані з дотриманням порядку в суді;

* виконувати рішення суду або судді про застосування до підсудного та до інших громадян передбачених законом заходів процесуального примусу;

* забезпечувати охорону будівель судів, нарадчих кімнат та судових приміщень в робочий час;

* перевіряти підготовку судових приміщень до засідання, забезпечувати за дорученням судді доставляння до місця проведення судового процесу кримінальної справи та речових доказів та їх збереження;

* підтримувати громадський порядок у судових приміщеннях;

* взаємодіяти з військослужбовцями військової частини (підрозділу) стосовно конвоювання осіб, що тримаються під вартою, стосовно питань їх охорони та безпеки;

* попереджувати та припиняти злочини та правопорушення, виявляти порушників, а у разі необхідності затримувати їх з подальшою передачею органам міліції;

* здійснювати приведення осіб, що ухиляються від явки до суду або до судового пристава-виконавця;

* брати участь за вказівкою старшого судового пристава у проведенні виконавчих дій;

* проходити спеціальну підготовку, а також періодичну перевірку на придатність до дій в умовах, пов'язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

* До того ж, судовий пристав по забезпеченню встановленого порядку діяльності судів вправі застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках та у порядку, встановленому законом.

Однак незважаючи на досить широкі права місцевого підрозділу ССП, неузгодженість Федерального законодавства також призводить до певних ускладнень в діяльності підрозділів. Наприклад, закон не передбачає включення в штат підрозділів ССП технічного персоналу, а судові пристави, маючи право попереджати і припиняти злочини, а також затримувати злочинців, разом з тим позбавлені права провадити дізнання та не мають права проведення оперативно-розшукових дій.

Порядок звернення стягнення на майно боржника, права та обов'язки сторін виконавчого провадження, заходи примусового виконання, розподілення грошових коштів, утриманих з боржника, черговість задоволення вимог стягувачів та інші ключові моменти виконавчого провадження за Федеральним законом "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції до 28.11.2002 року) - практично співпадають. Втім російська процедура примусового виконання рішень не знає такого виконавчого Документа, як виконавчий напис нотаріуса, що швидше за все, викликано іншим, ніж в Україні колом повноважень нотаріальних органів.

Після порушення виконавчого провадження судовий пристав-виконавець надає боржникові строк для добровільного виконання рішення не більше 5 днів.

На відміну від українського законодавства, що регулює порядок примусового виконання, Федеральний Закон "Про виконавче провадження" чітко розрізняє дві фінальні стадії виконавчого провадження - припинення та закінчення виконавчого провадження. Припинення виконавчого провадження має місце у разі відмови стягувача від стягнення, затвердження судом мирової угоди між сторонами, смерті стягувача, недостатності майна підприємства, що ліквідується, скасування судового акта, на підставі якого видано виконавчий документ тощо. Закінчення провадження здійснюється у разі: фактичного виконання виконавчого документа, повернення виконавчого документа на вимогу стягувача або суду, повернення документа через фінансову неспроможність боржника або неможливість встановлення його місця мешкання, спрямування документу до іншого ССП та ін. Характерно, що судовий пристав-виконавець має право закінчити виконавче провадження у разі надіслання виконавчого документа до підприємства або організації для утримання боргу з заробітку боржника, таким чином, контроль за порядком утримань боргу бухгалтерією підприємства з заробітної платні боржника в Росії - відсутній.

Істотною є і роль суду в виконавчому провадженні Росії. Так, судовий пристав-виконавець не вправі самостійно приймати рішення про зупинення або припинення виконавчого провадження. Це виключна прерогатива суду (загальної юрисдикції та арбітражного, залежно від того, який суд видав виконавчий документ), який вирішує зазначені питання винесенням ухвали про припинення або зупинення виконавчого провадження.

За невиконання боржником рішення суду в строк, наданий для добровільного виконання, судовий пристав-виконавець стягує з боржника виконавський (исполнительский) збір у розмірі 7 відсотків від суми, яка підлягає стягненню. За рішеннями немайнового характеру з боржника-фІзичної особи стягується збір у розмірі 5 мінімальних розмірів оплати праці (МРОП), а з юридичної особи - 50 МРОП. Частина виконавського збору у розмірі 30% відраховується до федерального бюджету, а решта - надходить у позабюджетний фонд розвитку виконавчого провадження.

Оскарження дій судових приставів-виконавців здійснюється

виключно через суд (загальної юрисдикції або арбітражний) протягом 10 днів з моменту вчинення судовим приставом оскаржуваних дій (або з моменту відмови у вчиненні дії). Можливість оскарження дій судових приставів старшому судовому приставу чинним російським законодавством - не передбачена.

Нагляд за діяльністю судових приставів, розгляд заяв про вчинення судовими приставами злочинів та розслідування цієї категорії злочинів - покладені на органи прокуратури Російської Федерації.

Висновок

З даного короткого порівняльного екскурсу в російську систему виконання рішень видно, що в основних моментах щодо вирішення такого важливого питання як виконавче провадження в Росії та Україні існують як подібні підходи, так і подібні проблеми.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії верховної Ради України 28.06.1996 р. // ВВР. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням спільного підприємства „Мукачівський плодоовочевий консервний завод” про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження” (справа про виконання рішень третейських судів) від 24.02.2004 р. // ОВУ. - 2004. - №9. - Ст. 536.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) від 10.06.2003 р. // ОВУ. - 2003. - №25. - Ст. 1217

4. Кримінальний кодекс України прийнятий 05.04.2001 р. // ВР. - 2001. - №25-26. - Ст. 131.

5.Кримінально-виконавчий кодекс України, прийнятий 11.07.2003 р. // ВВР. - 2004. - №3-4. - Ст. 21.

6. Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18.03.2004 р. // ОВУю - 2004. - №16. - Ст. 1088.

Размещено на Allbest.ru