Принцип доступності правосуддя у цивільних справах

Вивчення проблеми доступності правосуддя в цивільному процесі. Право громадян на звернення до суду за судовим захистом. Загальні ознаки побудови та функціонування системи судочинства. Характеристика процесуального становища учасників цивільного процесу.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 07.04.2014
Размер файла 23,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Ужгородський національний університет

Кафедра міжнародного приватного права, правосуддя та адвокатури

Факультет європейського права та правознавства

РЕФЕРАТ

З курсу « Цивільний процес»

«ПРИНЦИП ДОСТУПНОСТІ ПРАВОСУДДЯ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ»

Студентка Щуфан Анжеліка

Викладач: Доц. Феннич В.П.

Ужгород - 2014

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є правовою державою, тобто державою, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності людини і держави. Одним із важливих принципів будь-якої демократичної та правової держави є принцип доступу до правосуддя.

Цей принцип закріплено у багатьох міжнародних документах, зокрема у ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Україна як держава, котра приєдналася до багатьох з цих міжнародних документів і в ст. 1 Конституції проголосила себе демократичною і правовою державою, взяла на себе зобов'язання створити необхідні умови для реалізації цього принципу .

Як відомо, активне вивчення проблеми доступності правосуддя розпочалося в межах всесвітнього руху «Доступ до правосуддя», який виник у Європі у 60-х pp. XX ст. з метою зробити захист прав найбільш ефективним. Вона послідовно розглядалася вченими-процесуалістами у трьох основних напрямах, які, за визначенням засновників руху М.Капелетгі та Б. Гарта, дістали назву «хвилі». В межах руху «Доступ до правосуддя» недоступність правосуддя пов'язували, по-перше, з перешкодами матеріального характеру, які не дають можливості бідним верствам населення звернутися за захистом своїх прав (високі судові витрати, неможливість звернення за допомогою до адвоката тощо). По-друге, з відсутністю спеціальних процедур, які б давали можливість ефективно захищати права та інтереси не окремої особи, а певної групи, колективу. По-третє, зі складністю, дорожнечею та дуже повільним розглядом справ, необхідністю введення спеціальних альтернативних процедур для вирішення певних категорій справ . Принципу доступності правосуддя протягом останнього часу було присвячено низку праць. Саме з питання доступності правосуддя в цивільному процесі захистила кандидатську дисертація Н. Ю. Сакара на тему «Проблема доступності правосуддя у цивільних справах» . Доступність правосуддя є однією з передумов утвердження судової гілки влади як повноцінного й самодостатнього механізму захисту прав і свобод людини та розглядається вченими-процесуалістами як принцип цивільного процесуального права .

В. М. Семенов, який відносив доступність судового захисту прав та інтересів до специфічних галузевих принципів і вважав, що це забезпечена державою можливість будь-якої зацікавленої особи звернутися в порядку, встановленому цивільним процесуальним законом, до суду за захистом своїх прав та інтересів і відстоювати їх у судовому процесі. Аналіз законодавства, судової практики та юридичної літератури дозволив В. М. Семенову виділити такі положення принципу доступності судового захисту:

Ш право на звернення до суду за судовим захистом, що включає право: на звернення з позовом -- у справах позовного провадження; зі скаргою -- у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин; із заявою -- у справах окремого провадження;

Ш право на звернення до суду має будь-яка особа, заінтересована в отриманні судового захисту. Закон розглядає юридичну заінтересованість у судовому захисті прав та інтересів як загальну умову виникнення самого права конкретної особи на звернення до суду. За змістом ст. 5 Основ, юридичну заінтересованість особи, яка звертається до суду, слід розуміти не лише в матеріально-правовому, але й у процесуальному сенсі;

Ш підстави процесуального інтересу до справи можуть бути різними: матеріально-правова заінтересованість сторони спірного правовідношення; посадові обов'язки прокурора виступати на захист прав певної особи або інтересів держави;

Ш здійснення принципу доступності судового захисту в цивільному судочинстві закон пов'язує з порушенням чи оспорюванням суб'єктивних прав (ст. 5 Основ). При цьому порушення прав та інтересів може бути не лише дійсним, а й таким, що передбачається.

Ш принцип доступності судового захисту виражається у всій повноті процесуальних прав особи, яка звертається до суду; широкі та різноманітні процесуальні права заінтересованих осіб забезпечують їм можливість активно брати участь у доказуванні правоти, відстоюванні своїх інтересів на всіх стадіях цивільного судочинства у справі [ 10, c. 12].

У сучасній літературі також поширене уявлення, що доступність правосуддя є принципом цивільного судочинства. Так, В. В. Ярков стверджує, що цей принцип являє собою таке правило, відповідно до якого будь-яка зацікавлена особа вправі звернутися в порядку, передбаченому законом, до суду за захистом прав й інтересів та відстоювати їх у судовому процесі.

Основними елементами даного принципу є такі:

1) можливість кожної особи звернутися відповідно до Конституції за судовим захистом до відповідного компетентного суду;

2) доступність судового захисту виражається також у наявності у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, широких процесуальних прав і покладанні на суд обов'язку сприяти їм у їх здійсненні;

3) доступність судового захисту пов'язана з вичерпним регулюванням у цивільному процесуальному законодавстві переліку підстав для зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

У сучасному розумінні доступність правосуддя визначається, перш за все, наявністю таких умов:

Ш гарантоване право - на звернення до суду в чітко (ясно) встановленому порядку, що не допускає суб'єктивізму при застосуванні закону;

Ш наближення суду до населення;

Ш розумні судові витрати з правом незаможного бути звільненим від них;

Ш розумні строки розгляду та вирішення цивільних справ;

Ш науково обґрунтовані нормативи навантаження суддів;

Ш простота та зрозумілість процедури розгляду справи;

Ш гарантія юридичної допомоги тим, хто її потребує, безкоштовно.

Доступність правосуддя генетично пов'язана з моделлю судочинства, яку можна визначити як загальний зразок або схему побудови судочинства, де виділяються лише найбільш загальні ознаки побудови та функціонування системи судочинства, які притаманні для всіх правових систем, а особливі, притаманні лише окремим країнам, -- опускаються. Цей зв'язок пояснюється декількома причинами.

По-перше, як уже зазначалося , доступність як стандарт правосуддя має свої концептуальні витоки у праві на доступ до правосуддя як позитивному праві, яке вимагає від держави створення відповідних умов для його реалізації, тобто держава повинна таким чином побудувати систему судочинства, щоб кожна особа мала можливість безперешкодно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав і свобод. Це передбачає не тільки недопустимість встановлення державою будь-яких обмежень на шляху до правосуддя, а й створення відповідних механізмів для подолання існуючих об'єктивних і суб'єктивних перешкод.

По-друге, доступність правосуддя вимагає не лише фізичного доступу до суду й судових процедур, а й захисту порушених прав і свобод за допомогою належних, тобто справедливих процедур.

Окрім судів, елементами системи судочинства є суб'єкти судочинства -- фізичні та юридичні особи, держава. Вони можуть мати різне процесуальне становище. Так, до осіб, які беруть участь у розгляді справи, належать у справах позовного провадження сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб, у справах наказного й окремого провадження -- заявники, інші заінтересовані особи, яким надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК).

Учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є особи, які є іншими учасниками цивільного процесу, до яких належать секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК).

Як уже зазначалося, обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин, які виникають у межах цивільного судочинства, є суд, оскільки лише він може здійснювати правосуддя у цивільних справах. При цьому при розгляді будь-якої цивільної справи в межах позовного провадження обов'язково виникає дві цивільні процесуальні правовідносини, що є визначальними при побудові моделі судочинства: між судом і позивачем та між судом і відповідачем, оскільки цивільний процес за загальним правилом може виникнути лише за наявності двох сторін [10, c. 35].

Отже, що сучасна модель судочинства має трактуватися як модель справедливого судочинства і така, що забезпечує здійснення доступного правосуддя.

Кожним із елементів доступності правосуддя у цивільно-процесуальному праві є належна судова процедура. Для з'ясування сутності поняття належної судової процедури як елемента доступності правосуддя, на мою думку, має значення процесуальний аспект, оскільки інституціональний аспект, тобто «право на суд» більше стосується вимог, що мають пред'являтися до судових установ.

Процесуальний аспект поняття «справедливості» в контексті Європейської конвенції є не досить визначеним і виробляється прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство не містить положень, які б давали визначення поняттю належної судової процедури та її складовим елементам, хоча деякі з них закріплені на конституційному та галузевому рівні: ст. 129,141 Конституції України, ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів України»[6], статті 10, 12, 13, 14, 213 ЦПК та інші. Однак цього, на мій погляд, недостатньо для забезпечення справедливої судової процедури.

Тобто,слід звернути увагу, що положення чинного законодавства потребують перегляду в контексті вимог належної судової процедури. Крім того, відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Багато науковців та вчених стверджують, що ст. 1 ЦПК України слід викласти у такій редакції: «Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави з додержанням вимог належної судової процедури». Крім того, багато хто схиляється до думки, що ЦПК України слід доповнити статтею «Належна судова процедура», до якої пропонують включити такі положення: «Розгляд справ у всіх судах має проводитися з додержанням вимог належної судової процедури:

v належного та своєчасного повідомлення сторін про порушену справу й надання їм можливості бути особисто заслуханими в судовому засіданні;

v неможливості використання доказів, отриманих незаконним шляхом, та винесення обґрунтованого судового рішення;

v рівноправності сторін у змагальному процесі;

v невтручання законодавця у процес здійснення правосуддя шляхом прийняття або зміни законодавчих актів, які володіють зворотною силою і створюють передумови сприятливого для держави результату судового розгляду, звільняють одну зі сторін від виконання цивільно-правового обов'язку чи цивільно-правової відповідальності без згоди іншої сторони;

v неможливості скасування остаточних судових рішень, окрім випадків їх перегляду у зв'язку з нововиявленими та виключними обставинами;

v обов'язковості виконання остаточних судових рішень;

v недопущення процесуального суміщення функцій різних судових інстанцій в одному суді» [10, c.46].

Судовий розгляд будь-якої цивільної справи відбувається з дотриманням вимог цивільної процесуальної форми, однією з важливих особливостей якої є обмеження здійснення процесуальних прав та виконання обов'язків у часі. Строк розгляду справи має важливе значення в контексті забезпечення доступності правосуддя, оскільки відображає ефективність судового захисту. Так, тривалі строки судового розгляду можуть, по-перше, виступати психологічною перешкодою у зверненні громадянина до суду; по-друге, призвести до того, що результати судового розгляду будуть зведені нанівець, оскільки захист прав, свобод чи інтересів або взагалі втратить актуальність для особи, яка звертається до суду, або внаслідок знищення об'єкта спору чи зміни зовнішніх обставин рішення у справі вже неможливо буде виконати, тобто фактичний захист прав не буде здійснено. Наведене підриває авторитет судової влади, викликає судову тяганину і може призвести до відмови громадян від звернення до суду за захистом своїх прав, що свідчить про недоступність правосуддя. Тому, на наш погляд, враховуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, яка виділяє складові права на справедливий судовий розгляд, розумний строк слід розглядати як окремий елемент доступності правосуддя.

З метою можливого прискорення судового процесу та забезпечення дієвих судових засобів щодо здійснення задач правосуддя проблема строків судового розгляду досліджується та розробляється тривалий час у науці цивільного процесуального права. Вчені виділяють два види строків: процесуальні та службові.

У літературі існують різні визначення поняття процесуальних строків. На мою думку, слід виходити з того, що законодавець чи суд встановлюють вказані строки для вчинення сторонами й іншими учасниками цивільного судочинства певних процесуальних дій. Реалізація норм цивільного процесуального права та впорядкування процесуальних дій не є самоціллю, оскільки відбувається в процесі вчинення вказаних дій [ 10, c. 202].

Вказівка у визначеннях на можливість чи необхідність учинення певних процесуальних дій є лише додатковою деталізацією і вказівкою на те, що процесуальний строк встановлюється як для реалізації процесуального права, так і для виконання процесуального обов'язку. Хоча, на мій погляд, поняття «вчинення процесуальних дій» охоплює обидва випадки.

Деякі вчені вважають, що, крім процесуальних, у цивільному судочинстві існують також і службові строки, тобто строки, які встановлюються для вчинення судом певних процесуальних дій. Я поділяємо цю точку зору, оскільки вказані строки мають різну природу і різняться за:

· суб'єктами, яким адресуються;

· регулятивним значенням;

· наслідками їх пропуску;

· можливістю та процедурою їх поновлення та продовження [11, c.212].

Так, процесуальні строки встановлюються для вчинення певних процесуальних дій учасниками процесу і не поширюються на суд. Згідно з ч. 1 ст. 72 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням процесуального строку, встановленого законом чи судом. Хоча ст. 73 ЦПК передбачає, що суд може поновити або продовжити процесуальний строк за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документи чи доказ. Про поновлення чи продовження процесуального строку або про відмову в його поновленні чи продовженні .

На відміну від процесуальних строків службові строки встановлюються для реалізації повноважень суду чи судді. Їх пропуск не знімає з суду чи судді обов'язку вчинити процесуальну дію, тому, хоча ЦПК прямо не регулює наслідки їх недотримання судом чи суддею, вказані строки можуть бути продовжені без якоїсь особливої процедури. На підставі викладеного можна констатувати, що строки у цивільному судочинстві поділяються на процесуальні та службові. Під процесуальними строками слід розуміти певний проміжок часу, передбачений законом чи встановлений судом, для вчинення процесуальних дій учасниками процесу, крім суду. Під службовими строками слід розуміти певний проміжок часу, передбачений законом, протягом якого суд чи суддя зобов'язані вчинити певні процесуальні дії.

Що ж ми повинні розуміти під терміном «розумні строки». Багато науковців та вчених дають різне пояснення цього терміну як у широкому та і у вузькому розумінні.

Уперше вимога розумності строків судового розгляду на законодавчому рівні знайшла своє закріплення у ч. 1 ст. 157 ЦПК. Вказана стаття передбачає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі та стягнення аліментів -- одного місяця. Наведена норма, а також положення п. 1 ст. 6 Конвенції дають підстави вимогу «розумності строку» судового розгляду віднести до службового строку, тобто до строку, протягом якого суд зобов'язаний виконати свій обов'язок щодо розгляду справи [ 12, c.105].

Категорія «розумний строк» певною мірою розкривається у Кодексі адміністративного судочинства України (КАСУ). Так, п. 11 ст. 3 КАСУ передбачає, що «розумний строк» -- це найкоротший строк розгляду і вирішення справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів. Уявляється, що, незважаючи на зовнішню регламентацію наведеної категорії, її сутність залишається невизначеною. Поняття «найкоротший строк», «своєчасний», «без невиправданих зволікань», за допомогою яких законодавець намагається дати визначення «розумному строку судового розгляду», є суб'єктивними, тобто залежать від розсуду особи, яка здійснює оцінку строку. ЦПК України передбачив декілька процедур, що, на мій погляд, сприятимуть скороченню строків судового розгляду й забезпеченню їх розумності, до яких належать:

ь попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК);

ь наказне провадження (статті 95-106 ЦПК);

ь заочний розгляд справи (статті 224-233 ЦПК).

Введення спеціалізованих судів для розгляду окремих категорій справ, наприклад, для розгляду житлових, сімейних спорів або спорів про невеликі суми, на мій погляд, на сучасному етапі розвитку суспільства є недоцільним, оскільки, по-перше, призведе до необхідності збільшення кількості суддів; по-друге, викличе необхідність розробки й прийняття нових законодавчих актів, які регулюватимуть порядок діяльності та розгляду справ такими судами; по-третє, може породити плутанину та спори щодо предметної юрисдикції кожного з них.

На підставі всього вище сказаного, можна зробити висновок, що вжиття запропонованих додаткових заходів сприятиме дотриманню встановлених у законодавстві строків судового розгляду та забезпеченню доступності правосуддя.

Доступність правосуддя є закріпленою в міжнародних нормах та національному законодавстві вимогою, яка відображає загальновизнані чинники відправлення правосуддя, до реалізації яких заохочуються або зобов'язуються держави. Дотримання цього стандарту дає можливість стверджувати, що діяльність суду з розгляду й вирішення справ та винесення рішень, яка здійснюється органами судової влади, є правосуддям і забезпечує справедливий розгляд справи та поновлення порушених прав.

Виходячи з того, що неможливість реалізації права на доступ до правосуддя пов'язується з перешкодами фінансового характеру, складністю процедур, пасивністю держави відносно захисту певних категорій прав, до складу доступності правосуддя з точки зору процесуального аспекту включаються інститути, які, по-перше, забезпечують реальну можливість особи звернутися до суду за захистом своїх прав, не обмежуючи сферу правосуддя певним колом справ. По-друге, створюють механізми захисту всіх прав людини, зокрема тих, що належать до так званих прав третього покоління. По-третє, гарантують, що процедура розгляду справи буде справедливою, а відновлення порушених прав -- ефективним. По-четверте, усувають перешкоди фінансового характеру за рахунок звільнення певних категорій осіб повністю або частково від сплати судових витрат, надання відстрочки чи розстрочки у їх сплаті. По-п'яте, надають можливість скористатися послугами представника або отримати правову допомогу іншим способом [9,c.61].

Отже, доступність правосуддя -- це певний стандарт, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикції, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду. Щодо для забезпечення принципу доступності до правосуддя у цивільно-процесуальному праві, як одному із основних принципів, слід звернути увагу на низку проблем, які цьому перешкоджають та внести певні корективи.

доступність правосуддя цивільний процесуальний

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 37.

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 44.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 42

5. Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод // Відомості Верховної Ради. - 2004.

6. Закон України « Про судоустрій та статус суддів України » // Відомості Верховної Ради. - 2010

7. Постанова Пленуму Верховного суду України від 01.04.94 р. № 3 «Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ» [Текст] // Право України. - 1994. - № 5-6. - С. 55, з наст. змінами.

8. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі [Текст]. - 2002. - №1. - С. 152;

9. Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 2011. - 1352 с.

10. Сакара Н. Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах : монографія / Н. Ю. Сакара. - Х. : Право, 2010. - 256 с.

11. Цивільне процесуальне право України :підручник для юрид. вузів і фак. / [В. В. Комаров, В. А. Бігун, П .І. Радченко та ін.] ; за ред. В.В. Комарова. - Харків : Основа, 1992. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття та загальні ознаки правосуддя, засади здійснення судочинства. Система органів правосуддя Німеччини. Судова влада: суди загальної юрисдикції та суди у трудових справах, соціальні і адміністративні суди, об’єднаний сенат вищих федеративних судів.

    курсовая работа [42,5 K], добавлен 25.04.2008

  • Поняття принципів цивільного процесуального права. Сутність і зміст принципу змагальності в різних стадіях цивільного судочинства. Здійснення правосуддя виключно судами. Зв’язок принципу змагальності з іншими принципами цивільного процесуального права.

    курсовая работа [65,9 K], добавлен 14.09.2016

  • Сукупність норм і принципів, що встановлюють процедуру розгляду і розв'язання цивільних справ при здійсненні правосуддя. Принципи цивільного процесуального права. Суд як суб'єкт цивільного процесу: сторони, треті особи, органи прокуратури, представництво.

    презентация [10,1 M], добавлен 20.04.2017

  • Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства в Україні, здійснення правосуддя виключно судом. Незалежність суддів, колегіальність та одноособовість розгляду справ, рівність усіх учасників судового процесу, забезпечення права на захист.

    реферат [30,2 K], добавлен 17.05.2010

  • Поняття, сутність і система принципів правосуддя, їх характеристика. Єдиний для всіх суд як гарантія рівності всіх громадян перед законом і судом. Принципи судочинства, що забезпечують захист основних конституційних прав і свобод людини і громадянина.

    контрольная работа [35,2 K], добавлен 10.11.2010

  • Вивчення концепцій, засад (рівність, гласність) та системи (суди місцеві, апеляційні, Касаційний, вищі спеціалізовані, Верховний ) правосуддя. Процедура призначення органів судочинства. Конституційні принципи та правові норми системи юстиції України.

    научная работа [40,2 K], добавлен 22.01.2010

  • Захист прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування як головне завдання адміністративного судочинства. Принципи здійснення правосуддя: верховенство права, законність, гласність і відкритість.

    реферат [20,3 K], добавлен 20.06.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.