Поняття та види зобов'язань

Размещено на http://www.allbest.ru

Характеристика зобов'язань в зовнішньоекономічній сфері

Зобов'язання -- це правовідносини, за якими одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України). Найбільш поширеною підставою для виникнення зобов'язальних відносин є договір, завдяки якому головним чином і забезпечується правове регулювання відносин майнового обігу на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників.

Види зобов'язань.

Різноманітність та широка сфера застосування зобов'язань зумовлює необхідність їх класифікації. Класифікацією зобов'язань є їх поділ на типи, підтипи, види та інші класифікаційні утворення залежно від певних критеріїв.

Залежно від підстави виникнення:

договірні;

недоговірні;

Залежно від виконуваної функції:

регулятивні - належать всі види договірних та окремі види недоговірних зобов'язань;

охоронні - належать інші види недоговірних зобов'язань;

Залежно від концентрації прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання:

односторонні - одна сторона має тільки права і виступає виключно як кредитор, а інша -- тільки обов'язки і виступає виключно як боржник;

двосторонні - кожний із суб'єктів має і права, і обов'язки і виступає одночасно і кредитором, і боржником;

Залежно від характеру поведінки боржника:

з позитивним змістом - боржник зобов'язаний до вчинення певної активної дії;

з негативним змістом - утримання від певних дій;

Залежно від цільового призначення:

основні;

додаткові (акцесорні) - призначені для забезпечення виконання основного зобов'язання;

Залежно від визначеності предмета виконання:

однооб'єктні - предмет виконання становить цілком визначена дія (передати річ, надати певну послугу тощо);

альтернативні;

Специфічними рисами зобов'язальних відносин, що, зокрема, дозволяють розмежувати його з речовими відносинами, є те, що сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор -- особа, якій належить право вимоги, і боржник -- особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), у яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен».0б'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об'єктами речових правовідносин є речі. Здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки в разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись по допомогу до інших осіб. Зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу, а речові права -- його статику.

Складовими елементами зобов'язальних правовідносин є суб'єкти, об'єкт і зміст. Суб'єктами зобов'язань є кредитор і боржник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава та інші соціальні утворення. У зобов'язаннях, як на боці кредитора, так і на боці боржника, можуть брати участь декілька осіб (зобов'язання з множинністю осіб). Об'єктом зобов'язання є поведінка його сторін (вчинення дій або утримання від вчинення дій). Від об'єкта зобов'язання слід відрізняти предмет зобов'язання. Якщо об'єкт -- це певна поведінка його учасників, то предмет -- ті речі чи майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин, щодо яких виникають відносини. Змістом зобов'язання с сукупність прав та обов'язків його учасників. Суб'єктами зобов'язання є кредитор і боржник. Кредитор -- це особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник -- особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утримуватися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора.

Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення.

Залежно від кількості суб'єктів на тій чи іншій (або на кожній) стороні зобов'язань розрізняють зобов'язання прості та складні (з множиною осіб).

Залежно від характеру розподілу прав або обов'язків між декількома кредиторами чи боржниками розрізняють зобов'язання часткові, солідарні та субсидіарні. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірні та недоговірні зобов'язання. За характером розподілу прав та обов'язків між декількома кредиторами чи боржниками існують часткові, солідарні та субсидіарні зобов'язання. За співвідношенням (наявністю) прав і обов'язків зобов'язання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні, зустрічні, синалагматичні). В односторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, інша -- тільки обов'язки (наприклад, зобов'язання із заподіяння шкоди). У двосторонніх зобов'язаннях кожен з учасників такого зобов'язання має як права, так і обов'язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником. Залежно від мери (спрямованості) зобов'язання поділяються на регулятивні та охоронні. Залежно від значення зобов'язання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобов'язання.

Щодо визначеності предмета виконання можна виділити зобов'язання з конкретним предметом виконання, альтернативні та факультативні (у цьому разі доводиться відступити від принципу дихотомії й обрати множинний розподіл). Зобов'язання з конкретним предметом виконання існують тоді, коли предметом зобов'язання є цілком конкретна поведінка учасників.

Зобов'язальне право -- підгалузь цивільного права, норми якої регулюють відносини майнового обігу, що виникають при переході матеріальних та інших благ від однієї особи до іншої.

Норми зобов'язального права об'єднані в окрему книгу Цивільного кодексу України[1], яка регулює загальні засади встановлення, виконання та припинення зобов'язань, правові наслідки їх порушення, а також окремі види зобов'язань (договорів).

Характеристика зобов'язального права

Майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, набувають характеру цивільно-правових зобов'язальних відносин або цивільно-правових зобов'язань. Разом з тим, термін «зобов'язання» вживають і в іншому значенні, розуміючи під зобов'язанням обов'язок, борг якоїсь особи. Зобов'язанням також називають документ (боргову розписку), в якому зафіксовано чийсь обов'язок, наприклад, повернути позикову суму грошей.

Поняття.

Зобов'язальним правом регулюються виключно відносини економічного обороту, тобто ті, що виникають при переході від однієї особи до іншої таких матеріальних та інших благ, які набули форми товару. Товарної форми можуть набувати не тільки речі, а й інші види об'єктів, наприклад, послуги, майнові права, деякі нематеріальні блага, зокрема результати творчої діяльності, інформація тощо.

Норми зобов'язального права опосередковують відносини щодо придбання майна у власність, передачі майна у користування, виконання робіт, надання послуг, використання об'єктів права інтелектуальної власності та ін. Вони також, визначають порядок переходу майна від продавця до покупця за договором купівлі-продажу; від наймодавця до наймача за договором найму; порядок виконання підрядником робіт за договором підряду; надання послуг за договорами про надання послуг тощо.

Система.

Зобов'язальне право як підгалузь цивільного права має власну розгалужену систему, яка розширюється та ускладнюється в процесі розвитку потреб учасників майнового обороту. Воно поділяється на Загальну та Спеціальну частини, що складаються з численних інститутів та субінститутів.

Загальна частина.

Загальна частина зобов'язального права включає загальні положення про зобов'язання (поняття зобов'язання, підстави виникнення, способи та забезпечення виконання, підстави припинення, правові наслідки порушення зобов'язань), а також загальні положення про договір (поняття та умови договору, порядок його укладення, зміни і розірвання), який становить найпоширенішу підставу виникнення зобов'язань. Ці загальні правила поширюються на всі види зобов'язань

Спеціальна частина.

Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів та субінститутів зобов'язального права. Положення стосовно окремих видів зобов'язань становлять Спеціальну частину зобов'язального права. Більшість з них встановлено на регулювання відносин, які виникають на підставі різного роду договорів, і в своїй сукупності становлять договірне право.

Інші положення Спеціальної частини регламентують правовідносини, що виникають з односторонніх правомірних або неправомірних дій (деліктів), і становлять окремий інститут недоговірних зобов'язань[3]. Такі зобов'язання є формою цивільно-правової відповідальності за правопорушення, що становлять відхилення від норми, нормальних економічних зв'язків. Тому їх відокремлено від інших зобов'язань і поєднано в Цивільному кодексі України в самостійний підрозділ.

Загальна характеристика зобов'язальних правовідносин.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ознаки зобов'язання.

Зобов'язальні правовідносини становлять чи не найбільший пласт цивільно-правових відносин. Вони характеризуються низкою відмінних ознак, що виокремлюють їх серед інших суспільних відносин.

Суб'єкти мають юридичне рівне положення;

Визначене коло осіб-учасників зобов'язання - суб'єктів (боржник та кредитор); зобов'язання зовнішньоекономічний правовідносини

Більшість зобов'язань виникає з договорів;

Зміст прав і обов'язків може визначатися на розсуд суб'єктів зобов'язання;

Об'єктом зобов'язання можуть бути дії;

Зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу;

Зобов'язання мають санкції;

Елементи зобов'язаннь.

Оскільки зобов'язання являє собою вид правовідносин, його складовими елементами: суб'єкт, об'єкт і зміст.

Суб'єкт.

Суб'єктами зобов'язання є його сторони: управомочена сторона -- кредитор і зобов'язана сторона -- боржник. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший -- виключно як боржник. Наприклад, у договорі позики позикодавець є виключно кредитором, а позичальник -- виключно боржником. Однак у переважній більшості випадків кожний із суб'єктів зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї

Однак існують також зобов'язання, у яких може бути декілька кредиторів та/або боржників.

У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб

Йдеться про зобов'язання з множинністю суб'єктного складу. Виділяють три види зобов'язань з множинністю осіб:

зобов'язання з активною множинністю осіб (декілька кредиторів та один боржник);

зобов'язання з пасивною множинністю осіб (декілька боржників та один кредитор);

зобов'язання зі змішаною множинністю осіб (декілька кредиторів та декілька боржників);

Залежно від співвідношення обсягу прав або обов'язків між співкредиторами або співборжниками зобов'язання з множинністю суб'єктного складу поділяють на часткові тасолідарні. У часткових зобов'язаннях кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці. У солідарнихзобов'язаннях обсяг прав та обов'язків співкредиторів або співборжників визначається за значно складнішими правилами, ніж у попередньому випадку. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес). Внаслідок виконання солідарного обов'язку боржником між ним та іншими солідарними боржниками виникає регресне зобов'язання.

Регресне зобов'язання є наслідком існування і припинення основного зобов'язання, за яким боржник виконав обов'язок (здійснив платіж кредиторові) замість третьої особи або через її вину. Кредитором у регресному зобов'язанні стає колишній боржник за основним зобов'язанням, що припинилося внаслідок здійсненого ним виконання. А боржником у регресному зобов'язання стає та особа, замість якої або через вину якої здійснено платіж за основним зобов'язанням.

Слід мати на увазі:

виникнення регресного зобов'язання обумовлене виконанням основного зобов'язання.

обсяг регресного зобов'язання, за загальним правилом, не може перевищувати суми (вартості майна), сплаченої (переданого) за

основним зобов'язанням

за регресним зобов'язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання [8].

У житті виникають ситуації, коли боржник у силу тих або інших обставин не може виконати свого обов'язку, тому для задоволення вимог кредитора залучаються інші особи. На цій підставі в цивільному праві виокремлюють основні та субсидіарні зобов'язання. Основне зобов'язання є необхідною передумовою субсидіарного зобов'язання, оскільки останнє є додатковим до нього і виникає тільки у випадку невиконання або часткового виконання основного зобов'язання. Таким чином, основне та субсидіарне зобов'язання співвідносяться як основне та додаткове.

Сторонами у зобов'язанні можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи приватного та публічного права, тобто всі учасники цивільних відносин, зазначені в ст. 2 Цивільного кодексу. Разом з тим, норми актів цивільного законодавства можуть містити певні обмеження щодо суб'єктного складу окремих видів зобов'язань. Вказане головним чином стосується зобов'язань, які виникають на підставі договору.

У законі може міститися пряма вказівка на те, що відповідною стороною зобов'язання є тільки фізична особа (замовник за договором побутового підряду або за договором перевезення пасажирів, відчужувач майна за договором довічного утримання, відчужувач у спадковому договорі тощо). У багатьох зобов'язаннях, що стосуються окремих сфер діяльності, однією із сторін може бути тільки юридична особа, створена у визначеній організаційно-правовій формі (банк або інша фінансова установа у кредитному договорі, у договорі банківського вкладу, у договорі банківського рахунку).

Окрім сторін у зобов'язанні можуть брати участь треті особи (інші особи, які не є його суб'єктами). Останні, як правило, пов'язані або з кредитором, або з боржником певним правовим зв'язком.

У цивільному праві виділяють зобов'язання за участю третіх осіб, які поділяються на два види:

зобов'язання на користь третьої особи (договір на користь третьої особи);

зобов'язання, що виконуються третьою особою;

У зобов'язанні може відбутися заміна сторін.

Об'єкт.

Об'єктом зобов'язання є дія, здійснення якої (або утримання від якої) кредитор має право вимагати від боржника. При цьому першочергового значення набуває саме активна поведінка боржника, покладення на боржника обов'язку щодо здійснення ним відповідних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від вчинення певних дій) зазвичай виступає лише доповненням або наслідком його активної поведінки і вважається такою, що не може бути самостійним юридичним об'єктом зобов'язання.

У зобов'язанні виділяють окрім юридичного матеріальний об'єкт. Ним виступає певне матеріальне благо, з приводу якого суб'єкти вступають у зобов'язальні правовідносини і яке становить безпосередній інтерес для управомоченої сторони.

У зобов'язанні може бути декілька юридичних і матеріальних об'єктів. Якщо обидва суб'єкти виступають у зобов'язанні одночасно як кредитор і боржник, то в ньому буде два юридичні об'єкти.

Зміст.

Зміст зобов'язання, включає суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок. Суб'єктивне право, що належить управомоченій стороні у зобов'язанні (кредитору), називають правом вимоги, а відповідний йому обов'язок зобов'язаної сторони (боржника) -- боргом. Отже, зміст зобов'язання становлять права та обов'язки його сторін.

Підстави виникнення зобов'язання

Зобов'язальні правовідосини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають з юридичних фактів. Виникають із таких самих, загальних для всіх цивільних правовідносин підстав.

Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язань є договір. Вони можуть виникати з договорів, які передбачено актами цивільного законодавства. З договорів, які не передбачено цими актами, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства.

Вчинення одностороннього правочину (публічна обіцянка винагороди).

Виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Виникають із неправомірних дій, зокрема, заподіяння шкоди, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Вимоги до суб'єкту об'єкту та предмету зобов'язання

Суб'єктами зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана - боржника. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший - виключно як боржник. Наприклад, у зобов'язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди - завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядник у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. Це положення відображене і в новому ЦК України. Так, у ч. 3 ст. 510 ЦК України передбачається, що у разі, коли кожна із сторін зобов'язання має обов'язок на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і водночас її кредитором у тому, Що вона має право від неї вимагати.

Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Однак характерною рисою зобов'язання є те, що на перший план у зобов'язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти - дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов'язаний передати майно, а покупець зобов'язаний його оплатити. Таким чином, юридичними об'єктами водночас виступають дії з передачі майна (які здійснює продавець) та дії з оплати майна (які здійснює покупець).

Що стосується матеріального об'єкта, то в ряді зобов'язань за наявності двох юридичних об'єктів існує тільки один матеріальний об'єкт. Наприклад, у безоплатному договорі зберігання майна буде один-єдиний матеріальний об'єкт - майно, яке здано на зберігання. Якщо ж ми звернемося до юридичних об'єктів, тобто до тих дій, які сторони повинні вчинити, то в цьому випадку буде також два юридичні об'єкти:

1) збереження майна зберігачем;

2) своєчасне одержання майна поклажодавцем.

У ряді зобов'язань (зокрема в тих, які виникають з оплатних договорів) двом юридичним об'єктам відповідають два матеріальні об'єкти. Наприклад, у поширеному договорі купівлі-продажу двом юридичним об'єктам (передача майна та передача грошей) відповідають і два матеріальні об'єкти - майно та гроші.

Предметом виконання зобов'язання, зокрема, є певна річ, робота, послуга, гроші, що боржник повинен передати, виконати, надати чи сплатити кредиторові або іншій особі. Вимоги до предмета виконання (якісні, кількісні, просторові та ін.) диференційовані в різних зобов'язаннях і встановлюються умовами договору, актами цивільного законодавства, а у випадку їх відсутності визначаються звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.

Цивільним законодавством окремо врегульовані вимоги до предмета виконання тільки грошових (статті 533-536) та альтернативних зобов'язань (ст. 539).

Грошове зобов'язання є зобов'язанням по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: договірним (як самостійним, наприклад, кредитний договір, так і частиною взаємного зобов'язання, наприклад, обов'язок покупця сплатити вартість товару за договором поставки) і недоговірним (зокрема, зобов'язання по відшкодуванню шкоди, кондиційні зобов'язання); готівковим і безготівковим та ін.

У грошових зобов'язаннях предметом виконання є певна грошова сума, що має бути сплачена кредитору. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку. У будь-якому разі грошове зобов'язання повинне виконуватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК), навіть і в тому випадку, коли був визначений його еквівалент в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). За умови наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти1 на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Таке регулювання здійснюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

За умови якщо суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі недостатньо, вона погашає вимоги кредитора таким чином: а) витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; б) проценти та неустойку; в) основну суму боргу (ст. 534 ЦК). Зважаючи на диспозитивність цих правил, договором може бути передбачена інша черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням.

Використана література

Верховна Рада України. Цивільний кодекс України. Від 16.01.2003 № 435-IV

Борисова В. І. Цивільне право: підручник: у двох томах. -- Х.:Право., - 2011. - Т. 2. - 816 с. ISBN 978-966-458-203-9

Підопригора О. А. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Вентурі., 1997. -- 480 с.

Цивільне право України - О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова (2005)

Размещено на Allbest.ru