Договірні відносини подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Індивідуальна робота

на тему : «Договірні відносини подружжя»

Виконала:

студентка 1-ої групи 4-ого курсу

господарсько-правового факультету

Сильчук Тетяна

Перевірив: доц. Соловйов О. М.

Харків 2011

Вступ

договір подружжя майно

Майнові відносини подружжя можуть визначатися не тільки законом, а й договором. У цьому випадку регулювання має індивідуальний характер, бо ґрунтується на правилах, вироблених самими сторонами, які беруть участь у правовідношенні. Звичайно, договірний режим майна подружжя з необхідністю включає і нормативний елемент, без якого в принципі було б неможливим його існування. Стаття 64 СК містить загальне правило про те, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо як спільного, так і роздільного майна.

Необхідно визнати, що у юридичній літературі радянських часів ставлення до подружніх договорів (і, звичайно ж, до договірного режиму майна в цілому) було неоднозначним. Одні автори вважали, що договір у сімейному праві й, зокрема, у відносинах подружжя, не відіграє будь-якої суттєвої ролі, за винятком лише договору дарування. Інші вчені надавали подружнім договорам важливого значення. Друга точка зору одержала останнім часом значний розвиток. У літературі зазначалося, що «з появою шлюбних договорів та аліментних угод неможливо більше уникати застосування конструкції договору в сімейному праві».

Антошкіна В.К. вперше визначила поняття «договір подружжя», під яким пропонується розуміти засіб індивідуального піднормативного правового регулювання, котрий поряд з іншими індивідуальними актами застосування права входить до системи індивідуального регулювання майнових відносин подружжя, метою якого є створення персоніфікованих правил поведінки подружжя у майновій сфері. Сімейно-правові договори належать до договорів приватного права, адже вони є типовими для відносин, які у цілому базуються на засадах рівності сторін, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності. З огляду на те, що сімейне право є підгалуззю цивільного права, договори в сімейному праві розглядаються як самостійна група цивільно-правових договорів, що мають істотну специфіку, зумовлену особливостями сімейно-правових відносин.

У структурі договірного режиму майна подружжя договір відіграє ключову роль. Однак не кожний подружній договір тягне за собою виникнення договірного режиму, а тільки той, яким встановлюються правила поведінки в майновій сфері, які мають характер, відмінний від установлених у законі, тобто в зміні законного режиму майна подружжя для максимального пристосування цього режиму до потреб подружжя. Якщо ж подружжя не змінює своїм договором тих норм і правил, які встановлені для всіх суб'єктів, то вони продовжують залишатися в рамках законного режиму майна. Таким чином, договірний режим -- це режим-виняток із загального правила, що має силу тільки щодо конкретного подружжя.

Всі договори подружжя поділяються:

1) За часом їх укладення - на ті, що укладаються до реєстрації шлюбу, і ті, що укладаються після такої реєстрації.

2) За колом відносин, які регулюються, - на комплексні та спеціальні.

3) За наявністю взаємного надання - на відплатні та безвідплатні.

4) За тривалістю - на довгочасні та разові.

5) Залежно від законодавчої визначеності - на поіменовані та не поіменовані. Серед договорів першої групи називаються ті, які прямо визначені у законі (поіменовані договори), та договори, котрі сторони можуть укладати, навіть якщо вони не передбачені у відповідних нормативно-правових актах, але відповідають їх засадам (непоіменовані договори.) Серед договорів другої групи виокремлюються договори подружжя про користування їх спільним майном та договори подружжя про користування їх роздільним майном.

6) За суб'єктним складом - на договори подружжя і договори подружжя з іншими особами. 7) Залежно від видів майнових відносин, які ними опосередковуються, - на договори стосовно майна подружжя та договори щодо взаємного утримання. До першої групи належать договори, які укладаються щодо спільного або роздільного майна подружжя (до-говори про поділ майна або виділ з нього частки, договори щодо користування майном тощо). До другої -- договори, які укладаються стосовно надання утримання одному з подружжя.

До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режиму майна подружжя, можна віднести: 1. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 СК); 2. договір про порядок користування майном (ст. 66 СК); 3. договір про поділ майна подружжя (статті 69,70 СК); 4. договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч. 2 ст. 69 СК); 5. договір про надання утримання (ст. 78 СК); 6. договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на майно (ст. 89 СК); 7.шлюбний договір (статті 92-103 СК).

1. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 СК)

Стаття 64 Сімейного кодексу України передбачає що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Будучи учасниками права спільної сумісної власності, подружжя наділені правом розпоряджатися спільним майном шляхом укладення договорів. Поряд з укладенням одним з подружжя договорів на користь третіх осіб (ч. 1 ст. 67 СК), закон дозволяє подружжю укладати договори між собою.

"Внутрішні" договори, які укладаються між подружжям, можуть стосуватися як особистого майна кожного з подружжя, так і майна, що перебуває у спільній власності подружжя. Укладення між подружжям договорів щодо особистого майна позбавлене будь-яких особливостей і підпорядковується загальним засадам договірного цивільного законодавства.

Значно складнішим є регулювання відносин, коли подружжя укладають на користь один одного договори, спрямовані на розпорядження спільним майном. За змістом ч. 2 ст. 64 СК подібні договори можуть укладатися без виділу частки у праві спільної сумісної власності. На наш погляд, вживання у цій нормі словосполучення "виділ частки" не є юридично коректним. Насправді в ній іде мова не про виділ, а про визначення частки. Між виділом і визначенням частки існує істотна різниця: якщо виділ має наслідком припинення спільної власності і визначає, яка конкретно, виділена в натурі, частка майна переходить у власність колишнього співвласника, в той час, як визначення частки призводить до перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову.

Разом з тим, якщо розуміти правомочність, зазначену у ч. 2 ст. 64 СК, як таку, що надає кожному з подружжя можливість укласти договір про відчуження частки без виділу останньої, залишається невідомим механізм реалізації даної норми. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України містить загальне положення, яке фактично відтворює зміст ч. 2 ст. 64 СК і встановлює, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності може бути посвідчений нотаріусом без виділу цієї частки в натурі (пункт 174 Інструкції). Але оскільки мова йде про укладення договору про розпорядження часткою, логічно вважати, що необхідною передумовою його укладення є саме по собі визначення тієї частки, яка і є предметом розпорядження за даним договором. В протилежному випадку договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, залишається "безпредметним". Крім того, навіть якщо припустити факт нотаріального посвідчення договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя, це жодним чином не вирішує проблему відсутності його правовстановлювального значення, якщо спільне майно подружжя містить у своєму складі нерухоме майно. Справа в тому, що у Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, договір про визначення часток не визнаний правовстановлювальним документом.

З наведеного випливає, що укласти договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, без попереднього визначення часток неможливо; а навіть у разі попереднього визначення часток за договором останній не підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за другим з подружжя-набувачем і, відтак, є перешкодою для набуття права власності на нього.

Єдиним можливим випадком відчуження своєї частки у спільній сумісній власності одним з подружжя на користь другого без її визначення є складання на ім'я другого з подружжя заповіту (ч. 2 ст. 67 СК, ч. 2 ст. 1226 ЦК).

2. Договір про порядок користування майном (ст. 66 СК).

Стаття 66 Сімейного кодексу України передбачає що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. . Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка. Однією з правомочностей подружжя, як і інших власників, є можливість вилучення з речі її корисних властивостей, тобто користування нею. Подружжя наділені правом визначити порядок користування спільним майном. Не позбавлені цього права також інші учасники спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 369 ЦК). Водночас закон не визначає ні форми, ні змісту договору про використання майна, що є у спільній сумісній власності, тому для даних відносин слід застосовувати норми, які регулюють порядок укладення і посвідчення подібного договору між учасниками спільної часткової власності (ч. 2 - 4 ст. 358 ЦК). Застосування останніх з урахуванням особливостей права спільної сумісної власності дозволяє виділити наступні особливості договору про визначення порядку користування майном між подружжям:

1) оскільки правомочність користування нерозривно пов'язана і базується на праві власника володіти майном, даний договір має своїм предметом і володіння, і користування спільним майном подружжя;

2) не суперечитиме закону укладення такого договору, якщо подружжя є учасниками спільної часткової власності, порядок користування якою не врегульований шлюбним договором між ними (ч. 2 ст. 97, ст. 98 СК);

3) укладення між подружжя договору про порядок володіння та користування сумісним майном є винятковою прерогативою подружжя. Закон не зобов'язує подружжя укладати такий договір, що може бути притаманно для суб'єктів права спільної часткової власності (ч. 1 ст. 88 ЗК). Висновок про заснованість даного договору винятково на вільному волевиявленні подружжя не може бути поставлений під сумнів навіть з урахуванням ч. 1 ст. 67 СК, з якої нібито випливає обов'язковість визначення користування майном як передумова для укладення з іншою особою договору про відчуження дружиною або чоловіком своєї частки у праві спільної сумісної власності на користь іншої особи;

4) змістом договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном подружжя є наділення останніх правами та встановлення обов'язків щодо володіння, використання, утримання, визначення правових наслідків одержання від використання спільного майна плодів, продукції та доходів, здійснення інших дій щодо спільного майна. Договір може стосуватися як усього спільного сумісного майна, так і його частини;

5) одним з основних положення договору про визначення порядку володіння та користування спільним сумісним майном подружжя є визначення порядку володіння та користування майном у натурі. Незважаючи на те, що частки учасників спільної сумісної власності завчасно не визначені, думаємо, що все ж припустимою є аналогія з ч. 3 ст. 358 ЦК, за якою кожен співвласник одержує право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Подружжю в такому випадку доцільно виходити з презумпції рівності часток, якщо така презумпція не спростована шлюбним договором. Не суперечитиме закону і надання у натурі майна, не співрозмірного з його часткою. При цьому той з подружжя, який отримав у володіння та користування меншу частину майна, ніж та, що відповідає його частці, або взагалі не отримав майно у володіння та користування у натурі, має право на підставі ч. 3 ст. 358 ЦК на відповідну матеріальну компенсацію;

6) предметом даного договору є визначення порядку володіння та користування саме майном, а не тільки речами, що належать подружжю. Таким чином, у договорі подружжя має змогу визначити порядок використання майнових прав, набутих за час шлюбу;

7) через відсутність спеціальних норм при вирішенні питання про належну форму договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном подружжя слід керуватися загальними положеннями про форму правочину (ст. ст. 205 - 210 ЦК) та форму договору (ст. 639 ЦК);

8) згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути як самостійним, так і виступати частиною договору про відчуження частки. В першому випадку, якщо предметом договору є майно, права на яке підлягають обов'язковій державній реєстрації, вимагається правовстановлювальний документ та, у встановлених випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, - довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Правовстановлювальний документ після його огляду повертається власнику, а в тексті договору зазначається найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала (абзац п'ятий пункту 58 Інструкції).

Договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути також частиною договору про відчуження частки. Як визначено у Інструкції (абзац другий пункту 58) порядок володіння та користування майном може бути вказаний у договорі відчуження за наявності угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування спільним майном або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування спільним майном (його конкретними частинами). Проте слід мати на увазі, що попередньо укладений договір про порядок користування спільним сумісним майном подружжя є обов'язковим для правонаступника дружини (чоловіка) лише в тому випадку, коли він, по-перше, стосується житлового будинку, квартири, іншої будівлі чи споруди або земельної ділянки; по-друге, був посвідчений нотаріально.

3. Договір про поділ майна подружжя та договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (статті 69,70 СК)

Стаття 69 Сімейного кодексу України передбачає що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання.

Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. Слід підкреслити, що саме по собі розірвання шлюбу автоматично не призводить до поділу спільного майна подружжя (ч. 1 ст. 68 СК).

В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням (див. коментар до ст. 70 СК).

У разі здійснення поділу за договором останній підпорядковується загальним положення ЦК про форму правочинів (договорів) (ст. ст. 206 - 208, 639 ЦК). Якщо об'єктом поділу є нерухоме майно, договір про поділ укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (абзац другий ч. 2 ст. 69 СК, ч. 4 ст. 372 ЦК).

Посвідчений нотаріально договір поділу спільного майна подружжя є правовстановлювальним документом на нерухоме майно згідно вимог Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5. Сам договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, державної реєстрації не вимагає.

Право власності на нерухоме майно, набуте колишніми учасниками права спільної сумісної власності у роздільну власність, підлягає наступній державній реєстрації.

Нотаріально посвідчений договір поділу є правовстановлювальним документом на нерухоме майно згідно вимог Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5. Право власності на нерухоме майно, набуте за таким договором, підлягає реєстрації у органах, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і виникає з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 182, абзац третій ч. 2 ст. 331 ЦК, ч. 6 ст. 3, ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"). Цей висновок жодним чином не ставиться під сумнів нормою ч. 3 ст. 334 ЦК, за якою якщо договір вимагає тільки нотаріальної форми, а державної реєстрації не потребує, право власності у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення. Вищенаведені норми дають переконливі підстави вважати, що закон пов'язує момент виникнення права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації такого права, яка є обов'язковою.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 175 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України посвідчення такого договору про поділ спільного майна подружжя здійснюється в порядку, установленому пунктами 44, 45 цієї Інструкції.

Як свідчить аналіз наведеної норми, законодавець встановлює для подружжя, які мають намір усунути режим спільної сумісної власності, альтернативу: або укласти договір про поділ спільного майна або - договір про виділ частки. На практиці такі відносини найчастіше оформляються саме договором поділу, але зустрічаються і випадки укладення договору про виділ частки. Вважаю за доцільне використовувати в таких ситуаціях саме договірну конструкцію поділу з наступних міркувань. Центральним змістом договору про виділ є вказівка на майно, яке є об'єктом виділу. Відтак, залишається без уваги і не є предметом цього договору майно, яке внаслідок виділу першого співвласника залишається у власності другого колишнього співвласника, що зумовлює для останнього подальші ускладнення при здійсненні речових прав. Договір поділу, навпаки, має своєю основною метою чітко визначити у натурі те майно, яке стане особистою власністю кожного з колишніх співвласників. Укладення договору поділу, а не виділу, є доцільним і в тих випадках, коли один з подружжя взагалі не отримує у натурі майна, а замість цього одержує грошову або іншу матеріальну компенсацію. В такому разі виділ хоча і не впливає жодним чином на склад майна, яке продовжує перебувати у власності особи - другого колишнього співвласника, проте це майно вже не є об'єктом праві спільної сумісної власності, а стає індивідуальною власністю. Таким чином, саме договір поділу є найбільш оптимальною конструкцією припинення права спільної сумісної власності подружжя на основі їхньої згоди, адже виступає правовстановлювальним документом, що посвідчує факт закріплення конкретного майна на праві власності за кожним з подружжя, а не тільки за одним з них, як це відбувається при виділі частки. Договір про виділ частки в натурі доцільно застосовувати у тих випадках, коли учасників спільної сумісної власності більше, ніж двоє, і за умови, що в результаті виходу зі складу співвласників одного або кількох з них учасників спільної сумісної власності залишиться принаймні двоє.

4. Договір про надання утримання (ст. 78 СК)

Стаття 78 Сімейного кодексу України передбачає що подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 СК України подружжя можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. На реалізацію цього положення і спрямована коментована стаття, яка передбачає можливість укладення договору подружжя про надання утримання як найбільш оптимального і виваженого способу досягнення компромісу між сторонами правовідносин подружжя щодо надання утримання. Даний договір є прикладом розширення сфери договірного регулювання сімейних відносин, шляхом застування диспозитивного методу правового регулювання.

У ч. 1 статті визначається предмет, сторони форму та зміст договору подружжя про надання утримання. У ній зазначається, що подружжя має право укласти договір про надання утримання одному із них, у якому визначити умови, розмір та строки виплат аліментів. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Таким чином, договір подружжя про надання утримання є сімейно-правовим правочином, який укладається між подружжям, у якому його сторони за домовленістю визначають умови, розмір та строки виплат аліментів.

Предметом договору є надання утримання тому з подружжя, який його потребує, шляхом грошової чи натуральної сплати аліментів. Сторонами договору є подружжя. До істотних умов договору слід віднести розмір, спосіб та строки сплати аліментів. Договір є письмовим та підлягає нотаріальному посвідченню.

Слід зауважити, що у відповідності до ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. У зв'язку з цим, порядок укладення, зміни, розірвання і припинення цього договору регламентується відповідними нормами ЦК України. Це ж саме стосується форми договору та умов його дійсності. Однак при цьому не слід забувати про конкуренцію правових норм, наслідком якої є перевага у застуванні спеціального нормативно-правового акта, яким є СК України перед загальним, - ЦК України.

Частина друга статті 78 СК передбачає додаткові гарантії для особи, яка є одержувачем аліментів за договором подружжя про надання утримання. Так, у разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Порядок вчинення виконавчого напису нотаріуса регламентується нормами Закону України "Про нотаріат" від 02.09.93 р. Відповідно до цього закону, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса. Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 р.

5. Договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на майно (ст. 89 СК).

Стаття 89 Сімейного кодексу України передбачає що подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації.

Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса до посвідчення договору. На майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення.

Договір може бути підставою для виникнення, зміни і припинення сімейних прав та обов'язків. Яскравим прикладом слугує правовий інститут припинення права на утримання за домовленістю подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 9 СК України подружжя можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. На реалізацію цього положення і спрямована коментована стаття, яка передбачає, що подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Предметом договору є припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Мета договору полягає в припиненні права на утримання.

За юридичними ознаками вказаний сімейно-правовий правочин є оплатним, взаємним та реальним. Причому він є прикладом компромісу між сторонами та дієвим позасудовим способом врегулювання спору.

Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації, тобто за формою він є письмовим, нотаріально посвідченим та, в силу необхідності оформлення права власності на нерухоме майно, підлягає державній реєстрації в БТІ.

Одним із способів договірного врегулювання відносин щодо припинення права на утримання є одержання одноразової грошової виплати. Причому, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору. В такому випадку для надання договору юридичної сили достатньо лише нотаріального посвідчення. Державної реєстрації договору у такому випадку не потребується.

Не слід забувати, що порядок укладення, зміни, розірвання і припинення цього договору регламентується відповідними нормами ЦК України. Це ж саме стосується форми договору та умов його дійсності. Однак при цьому не слід забувати про конкуренцію правових норм, наслідком якої є перевага у застосуванні спеціального нормативно-правового акта, яким є СК України, перед загальним - ЦК України.

Частина третя статті 89 Сімейного кодексу України унеможливлює звернення стягнення на майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, що є гарантією забезпечення права особи, яка одержала у такий спосіб утримання від потенційних примусових виконань судових рішень, оскільки вказана допомога є цільовою. Однак це не обмежує такої правомочності власника як розпорядження, оскільки розпорядження таким нерухомим майном може бути зумовлене необхідністю грошового забезпечення особи, що одержала утримання.

6. Шлюбний договір (статті 92-103 СК).

Серед подружніх договорів особливе місце займає шлюбний договір. По-перше, цей договір має найбільш комплексний характер і може вміщувати різноманітні умови, які стосуються майна подружжя або надання утримання одному з них. По-друге, шлюбний договір, на відміну від усіх інших договорів, може укладатися стосовно майбутнього майна подружжя, тобто того майна, яке тільки буде набуте сторонами за час шлюбу. По-третє, суб'єктами шлюбного договору може бути не тільки подружжя, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

Список використаної літератури

1. Сімейний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135

2. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356

3. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» від 1 липня 2004 року.

4. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року

5. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджена наказом Мністерства юстиції Уккраїни N 20/5 від 03 березня 2004 року.

6. Антошкіна Валерія Костянтинівна. Договірне регулювання відносин подружжя: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -- Х., 2006.

7. Ромовська З.В. Українське сімейне право: підручник [для студ. вищ. навч. закл.]/Зорислава Ромовська. - К.: Правова єдність, 2009.

8. Сімейне право України: Підручн./За ред.. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002

9. Сімейне право України:підручник/Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова ті ін.; за заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2009.

10. Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р.

Размещено на Allbest.ru