Регулювання права власності на товари та послуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах ринкової економіки і з розвитком міжнародної торгівлі, підприємства стали все більш частіше користуватися маркуванням для позначення виробів, які вони виробляють. Саме в цей період розпочинається формування поняття права на торговельну марку, суть якого полягає в тому, що правовласник торговельної марки набуває виняткового права позначати нею свої товари, реалізовувати марковані товари на ринку і використовувати марку в господарському та цивільному обороті на свій розсуд, а також перешкоджати будь-якому незаконному використанню тотожної або схожої марки. З часом виникла необхідність у правовій регламентації використання марок.

Предметом даної роботи є індивідуалізація та певна відрізняльна здатність суб'єкта, об'єкта та змісту права власності на знак для товарів та послуг, особливості набуття та захисту права власності на знак для товарів та послуг, вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з питання права на знак для товарів та послуг, а також відповідні міжнародні договори та угоди, законодавство і судова практика України та іноземних країн з цього питання.

Метою даного дослідження є визначення рівня відповідності цивільного законодавства України про знаки для товарів та послуг загальноприйнятим міжнародним вимогам та стандартам в цій сфері, визначення характерних особливостей змісту права власності на знак для товарів та послуг а також розробка науково-теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняної системи правової охорони товарних знаків та гармонізації її основних положень з міжнародними нормами.

Актуальність теми дослідження курсової роботи зумовлена пріоритетами української зовнішньоекономічної політики, спрямованої на активну роль України у світових та європейських економічних процесах. Участь українських суб'єктів господарювання у міжнародному товарообміні, зокрема, в рамках Світової Організації Торгівлі, зумовлює необхідність гармонізації вітчизняного і міжнародного законодавства в сфері аспектів права власності на знак для товарів та послуг.

Для досягнення поставленої мети основна увага в роботі приділена вирішенню наступних завдань:

- дослідження правової природи та основних функцій товарного знака;

- з'ясування сутності права на товарний знак;

- визначення особливостей правової охорони позначень в залежності від форми їх виразу, кола користувачів та ступеня відoмості;

- розкриття змісту основних умов надання правової охорони товарним знакам в міжнародній практиці та цивільному законодавстві України;

- вивчення проблемних питань стосовно законодавчого забезпечення набуття, використання, припинення та захисту прав на товарні знаки з огляду на міжнародний та вітчизняний законодавчий і доктринальний досвід, а також судову практику;

- визначення основних напрямків гармонізації цивільного законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами;

- формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони товарних знаків в Україні і приведення її у відповідність до міжнародних стандартів та вимог;

– засвоєння нормативних документів, договорів та угод щодо використання та охорони товарних знаків;

– ознайомлення з судовою та міжнародною практикою в сфері охорони товарних знаків.

Принципові підходи до визначення загальнотеоретичних аспектів особливостей права власності на знак для товарів та послуг закладені у наукових розробках Л.А. Луць, В.П. Нагребельного, В.Ф. Опришка, Б.М. Топорніна, Ю.С. Шемшученка. Крім цього, теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-цивілістів з питань загальної теорії цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періоду, а також наукові розробки українських та іноземних дослідників в сфері правової охорони інтелектуальної власності в цілому та її окремих об'єктів, зокрема, товарних знаків. Істотне значення мали наукові дослідження М.М. Агаркова, Г.О. Андрощука, І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, М.В. Венецької, В.В. Вітрянського, С.О. Горленко, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Н.С. Кузнєцової, О.С. Іоффе, Л.Л. Кірій, Л.Г. Кравець, О.О. Красавчикова, П.Г. Меггса, Д.І. Мейєра, В.М. Мельникова, В.В. Орлової, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Й.О. Покровського, Ю.І., Ф. Зенаті, К. Крієф-Вербайєр, Г.Л.Ж. Мазо, І. Марто-Ружу де Бубе, П. Мателі, М.-А. Перо-Морель, П. Руб'є, А. Франсона, Ф. Шабаса, А. Шаванна, Ж. Шмідт-Залєвскі та інших учених.

Наукова новизна одержаних результатів. У межах здійсненого дослідження цивільно-правових аспектів особливостей права власності та правової охорони торговельних марок в Україні, крізь призму адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, було сформульовано низку наступних положень.

1. Розмежовано колективні та індивідуальні знаки за моментом виникнення права власності та суб'єктним складом такого права.

2. Обґрунтовано класифікацію учасників правовідносин щодо торговельних марок, яку викладено з позиції публічних господарських інтересів та приватних господарських інтересів таких учасників.

3. Сформульовано визначення та сутність правових меж свободи вибору торговельної марки суб'єктами господарювання через виокремлення об'єктивних правових засад свободи вибору торговельної марки (дефініція торговельної марки, відповідність нормам моралі обраного позначення) та суб'єктивних правових засад.

4. Обґрунтовано взаємозв'язок між правовим режимом і правовими межами свободи вибору торговельної марки суб'єктами цивільних відносин.

5. Визначення поняття правового режиму торговельної марки як комплексу правових засобів (взаємодіючих дозволів, заборон, позитивних зобов'язувань і фактичних уповноважень), що створюють особливу спрямованість правового регулювання і функціонування торговельної марки в сфері господарювання.

6. Визначення обсягу правової охорони зареєстрованої і незареєстрованої торговельної марки.

7. Положення щодо строку чинності виключних майнових прав, який визначається: строком дії охоронного документу, можливістю отримання правової охорони торговельної марки в результаті її використання, торговими та іншими чесними звичаями ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності.

8. Положення про дуалізм правових підстав визнання права на торговельну марку, якими є реєстрація торговельної марки та першовикористання торговельної марки.

9. Положення щодо використання у позначенні торговельної марки імені чи зображення публічної особи (особи, яка відома широкому загалу суспільства, наприклад, політичний чи громадський діяч, відомий вчений, історична постать) через визначення асоціативного зв'язку торговельної марки з конкретною публічною особою та закріплення в законі положення, яке б зобов'язувало отримувати письмову згоду саме від особи, з якою в суспільстві можливе виникнення відповідного асоціативного зв'язку у споживача.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем особливостей права власності та правової охорони знаків для товарів та послуг, вдосконаленні цивільного законодавства України про інтелектуальну власність, нормотворчій діяльності відповідних міністерств та відомств, в практиці розгляду судами України спорів щодо товарних знаків, а також у процесі навчання юридичних кадрів.



1. Теоретико-методологічні основи категорії «право власності на знак для товарів та послуг»

1.1 Поняття, правовий зміст та функції знака для товарів та послуг

Останнім часом на міжнародній арені почало яскраво висвітлюватися питання щодо важливості та правового положення знаку для товарів та послуг, який за досить короткий час став предметом маркетингових «війн» та правових дискусій. Наразі не існує єдиного визначення для даного поняття, виникає питання, якою конструкцією краще користуватися: «знак для товарів та послуг», «товарний знак» чи «торговельна марка? Та чи існують між ними суттєві відмінності?

Знак для товарів і послуг - це визначення українського законодавства, яке було введене в 1993 році Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Даний закон визначає, що знак для товарів і послуг - позначення, за яким товари й послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб [4. с. 1]. Натомість товарний знак - це вже термін російського законодавства, що вживається поряд з терміном «знак обслуговування». Їхні визначення містяться в Законі РФ «Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місць походження товарів». Згідно цьому Закону «товарний знак і знак обслуговування - позначення, що служать для індивідуалізації товарів, виконуваних робіт або надаваних послуг юридичних або фізичних осіб». В Україні термін товарний знак не має нормативно-правового визначення, але перебуває в широкому вжитку аналогічно російському. І нарешті торговельна марка - найбільш точний переклад англійського «trademark» - загальноприйнятий світовий термін, в українське законодавство вперше уведений в 2004 році із прийняттям Цивільного кодексу України. Кодекс у ст. 492 дає наступне визначення: торговельна марка - будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами [1. с. 144].

Таким чином, можна зробити висновок, що всі перераховані вище терміни визначають той самий об'єкт правової охорони і є дуже близькими синонімами. Тому, всі три терміни можуть перебувати у вживанні й при цьому повноцінно заміняти один одного. Слід зазначити, що знак для товарів і послуг є засобом індивідуалізації товарів та учасників цивільного та господарського обігу й із законодавчої точки зору, є об'єктом права інтелектуальної власності, зокрема його деколи відносять до права промислової власності. Врахування тих чи інших властивостей торговельної марки допускає наявність її визначення.

На даний час не існує єдиного визначення торговельної марки. І це зрозуміло. Торговельна марка - явище містке і багатостороннє.

Перш за все розглянемо визначення торговельної марки в нормативних актах. Необхідно відзначити, що визначення не залишалося незмінним у міру вдосконалення принципів правової охорони марок. У Положенні про товарні знаки, затвердженого Постановою Комітету у справах винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР від 23 липня 1962, давалося таке визначення: це оригінально оформлене художнє зображення (оригінальні назви і слова, окремі поєднання букв, цифр, віньєтки, різні види упаковок, художні композиції і малюнки в поєднанні з буквами, цифрами, словами або без них тощо), що служить для відмінності товарів і послуг одного підприємства від однорідних товарів і послуг інших підприємств і для їхньої реклами. Неважко помітити, що в цьому визначенні було кілька слабких місць.

По-перше, визначення «оригінально оформлене художнє зображення» формально виключало з кола об'єктів, що підлягають охороні як торгові марки, поширений в світі її вид - словесні в стандартному шрифтовому виконанні. По-друге, сприйняття даного визначення викликає певні складнощі, адже список у ньому конкретних різновидів торгових марок є в принципі невірним, оскільки мова йде про визначення поняття. А пізнавальна цінність поняття полягає в тому, що воно має виділяти в предметі істотне, загальне (властивість, ознака, функцію і т.д.), абстрагуючись від індивідуального, приватного; завдяки цьому поняття зазвичай характеризує не той чи інший окремий предмет, а цілий клас предметів, які об'єднуються певною ознакою. До того ж закінчувати формулювання невизначеним «і т.д.» взагалі неприпустимо.

Наступне за часом визначення торговельної марки містилася в п. 13 Положення про товарні знаки, затвердженого Державним комітетом Заради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкриттів від 8 січня 1974. У ньому говорилося, що торговельна марка - це зареєстроване у встановленому порядку позначення, що служить для відмінності товарів (послуг) одних підприємств від однорідних товарів (послуг) інших підприємств. Як бачимо, в порівнянні з попереднім визначенням відсутня зовнішня характеристика торговельної марки, а також не йдеться про її рекламну функцію.

Стаття 1 Закону України «Про охорону знаків для товарів і послуг» визначає торговельну марку як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Зауважимо, що схоже визначення міститься і в ст. 492 ЦК України де вказано, що це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатні для відмінності товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Неважко помітити, що в легальному визначенні торговельної марки підкреслюється важливість тільки її однієї функції - відмінної.

Учені також не обходили стороною проблему визначення поняття торговельної марки. Так, О.М. Адуев визначає торговельну марку як зареєстроване в належному порядку позначення, призначене для індивідуалізації і для відмінності продукції або послуг одних підприємств від однорідної продукції або послуг інших підприємств. На мій погляд, немає необхідності виділяти окремо індивідуалізуючу і відмінну функцію торговельної марки, тим більше, що підстав для такого розділу немає.

Необхідно згадати також визначення, дане В.М. Сергєєвим, що це марки, які використовуються в установленому порядку підприємствами та організаціями для позначення певних видів товарів (послуг) з метою їх реклами та відмінності від однорідних товарів (послуг) інших підприємств. На думку автора, таке визначення, з одного боку, відображає можливість охорони марки не тільки на основі законодавства в певній країні, але й на основі міжнародних угод, з іншого боку, підкреслює правове значення використання марки в господарському обороті. Але й у цьому визначенні є певні суперечності. По-перше, з даного визначення можна зробити висновок, що підставою виникнення права на марку є її застосування в господарському обороті. Бажання автора відобразити у визначенні саме важливість використання марки призведе до виникнення двозначності неприпустимої в нормативному визначенні. Взагалі немає необхідності включення в легальне визначення торговельної марки підстав набуття права на марку, достатньо, щоб визначення включало вказівку на те, що марка є охоронним об'єктом.

Маміофа І.Є. пропонує розділити визначення торговельної марки як соціальної реальності і як правового явища. Торговельної марки як соціальної реальності пропонується наступне визначення: торговельна марка - це відображення в громадській уяві об'єктивно існуючого стійкого зв'язку між специфічними споживчими властивостями товару певного роду і характерною рисою зовнішньої цього товару або його упаковки. Вважаємо, що в цьому визначенні є деякі спірні моменти. По-перше, з даного визначення випливає, що торговою маркою буде те, що визнає таким споживач, а не обов'язково те, що пропонує для цієї ролі виробник, оскільки споживач може виділити в товарі деякі інші риси, за якими він буде його дізнаватися: колір, особливості форми і т.д., але це вже не буде торговельною маркою в загальноприйнятому і в легальному сенсі цього поняття. Це можна пояснити тим, що виробник як активний елемент випав з визначення.

Виходячи з правового змісту торговельної марки, визначаємо його функції наділення власника виключними правами, адже право на торговельну марку є одним з об'єктів права власності. Зазначене право є абсолютним майновим правом. Це означає, що правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних суб'єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідне ставлення з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а також забороняти використовувати його іншим особам.

Відомо, що за підставами виникнення прав на товарний знак більшість сучасних держав можна розділити на держави, в яких діє принцип реєстрації (Україна, Росія, Польща, Франція, Швеція, Іспанія тощо) та держави, в яких діє принцип першого використання (США, Канада, Великобританія). Відповідно в державах, де діє принцип реєстрації, право на товарний знак виникає після його реєстрації у відповідному державному органі, тоді як у країнах, де діє принцип першого використання, саме перше використання товарного знака є моментом виникнення права власності на нього. Зараз спостерігається тенденція переходу до реєстраційної системи, яка має ряд суттєвих переваг порівняно з системою першого використання. Слід зазначити, що аналіз законодавства про товарні знаки багатьох держав Європейського Союзу, де діє реєстраційна система, дозволяє зробити висновок, що для всіх них характерним є те, що надання охорони та її обсяг пов'язані з фактом використання знака [26.с. 2].

Використання товарних знаків має на меті одночасне виконання декількох завдань:

1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті. Це допомагає володільцю знака у продажу товару або наданні послуг, а покупцеві - у виборі потрібного товару чи послуги серед аналогічних.;

2) вказівка на походження товару або послуг. Тут під джерелом мається на увазі не географічна область, а підприємство.;

3) вказівка на певну якість товарів і послуг. Полягає в тому, що товарний знак, за загальним правилом і традицією, що склалася, повинен вказувати на якість товару чи послуг, які у споживача не викликають сумніву, тобто такий знак вказує на високу якість та інші позитивні характеристики товару чи послуг.;

4) рекламування даного товару і послуг. Внаслідок зв'язку між товаром (послугами) і законом останній дає суспільству інформацію про товари і послуги і цим самим допомагає володільцям стимулювати і зберігати попит на ці товари і послуги. Отже, знаки неповинні вводити в оману споживача, використовуватись для фальсифікованої реклами або нечесної конкуренції [10.с. 328].

Виходячи з усього вищевказаного, варто зазначити, що хоч продавці і покупці (споживачі) як учасники ринкових відносин є протилежними сторонами, вони однаковою мірою зацікавлені в недопущенні фальсифікації товарних знаків. Продавець прагне не допустити захоплення його ринку обманним шляхом, споживачеві не хочеться бути ошуканим, щоб при виборі товару він був захищений від підробки.

1.2 Сутність права власності на знак для товарів та послуг

право власність міжнародний

Правове регулювання суспільних відносин, що склалися в процесі створення і використання знаків для товарів та послуг, належало до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не дозволялося мати своє законодавство про товарні знаки, аби вони не набували надмірної незалежності.

Тим часом роль і значення товарних знаків у міжнародній практиці швидко зростали. Вже в 1883 p. фабричні, або товарні, знаки було включено до Паризької конвенції про охорону промислової власності як один із найважливіших об'єктів промислової власності. Пізніше було укладено Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 p. Україна підписала новий міжнародний Договір про закони щодо товарних знаків, який мав забезпечити гармонізацію законодавства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків у зарубіжних країнах. Було прийнято ряд міжнародних угод про товарні знаки [10.с. 332].

В Україні охорона права власності на знаки для товарів та послуг здійснюється Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Отже, законодавство нашої держави стосовно даного питання перебуває у стадії становлення. Але є його стрижень, навколо якого розвиватиметься інше законодавство про товарні знаки.

Основу права власності на знаки для товарів і послуг становить положення про те, вони можуть бути використані будь-яким способом, що не суперечить чинному законодавству. Це може бути застосування на товарах і при наданні послуг, для яких зареєстровано марку, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час демонстрації експонатів на виставках, ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та іншій документації, пов'язаній із запровадженням зазначених товарів і послуг у господарський оборот [33.с. 75].

У тому випадку, якщо марка належить кільком власникам, то вони укладають між собою угоду щодо порядку її використання. Якщо сталося так, що дана угода укладена не була, то відповідно до ч. 3. ст. 16 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», кожен із співвласників має право користуватися маркою на свій розсуд, але жоден з них не має права видавати дозвіл (ліцензію) на використання марки та передавати право власності іншій особі без згоди інших співвласників свідоцтва.

Для того, щоб власник міг ефективно реалізувати своє право на знак, не обмежуючи при цьому права та законні інтереси інших осіб, необхідно чітко визначити зміст його правових можливостей щодо позначення, а також межі їх здійснення. Найбільш повно він характеризується у ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Спираючись на положення даного закону та спираючись на думку деяких науковців, найбільше значення для власника свідоцтва на товарний знак має гарантована йому законом правова можливість забороняти третім особам здійснювати певні дії стосовно зареєстрованого на його ім'я позначення.

Основною метою набуття права власності на знак у встановленому законом порядку є отримання саме цього права заборони. Можливість використовувати позначення та ним розпоряджатись теоретично може бути реалізована будь-яким звичайним користувачем. Тоді як здатність усувати всіх третіх осіб від використання знака може належати виключно його власнику. Таким чином, я вважаю, що право заборони є тією основною ознакою, що визначає наявність у конкретної особи найбільш повного комплексу прав на використовуване по"значення, тобто права власності.

Варто зазначити те, що право власності на будь-який об'єкт має свої межі реалізації. Щодо торгівельних марок, то такі обмеження встановлені саме щодо заборонних можливостей їх власників, і обумовлюється це необхідністю захисту прав споживачів, конкурентів та інших зацікавлених осіб.

На це вказує Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який містить вказівку на те, що власник вправі забороняти використання належного йому знака без свого дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням його прав (п. 3 ст. 16). У 1999 році п. 3 ст. 16 було доповнено абз. 2, яким було передбачено перший і єдиний на сьогоднішній день випадок, коли власник свідоцтва на знак не може заборонити його використання іншим особам. Так, не визнається порушенням прав власника свідоцтва добросовісне використання цього позначення іншими особами, розпочате до 1 січня 1992 р. [33.с. 77].

Отже, підбиваючи підсумки вищенаведеним міркуванням, треба вказати на те, що правове регулювання заборонних можливостей власника торгівельної марки у вітчизняному законодавстві не цілком відповідає основним міжнародним вимогам та стандартам з цього питання. На думку декотрих науковців, які займалися вивченням цієї проблеми, для усунення вказаної невідповідності Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» потребує внесення відповідних доповнень. Перш за все це стосується визначення кола заборонених до використання об'єктів, а також тих товарів і послуг, відносно яких може здійснюватись така заборона. О. Хортюк говорить про те, що в законодавстві необхідно закріпити приблизний перелік дій, вчинення яких може бути заборонено власником марки. І нарешті, основна увага повинна бути приділена визначенню випадків, коли використання марки третьою особою не визнається порушенням прав власника свідоцтва.

1.3 Огляд законодавства щодо регулювання права власності на знак для товарів та послуг: досвід України та міжнародно-правове регулювання

Підґрунтя для розвитку законодавства нашої держави щодо врегулювання питання про торгівельну марку було закладене ще за радянських часів. Та нажаль воно не було конкретним та адаптованим до кожної держави окремо. Законодавство СРСР вводило загальні правила та помітно відставало на міжнародній арені, що залишило помітний вплив у нашому законодавстві.

Наразі в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів, які регулюють питання всіх галузей права, зокрема права інтелектуальної власності на торгову марку. Усі законодавчі акти, які певною мірою торкаються даного питання можна розподілити на декілька груп: акти загального визначення, акти про право на науково - технічну інформацію, акти про право на комерційне позначення та міжнародні договори.

До першої групи можна віднести:

* Конституцію України (ст. 41 і 54),

* Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року (Глава 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності», ст. 154-162, стаття 32 «Недобросовісна конкуренція»).

* Цивільний кодекс України (Книга четверта «Право інтелектуальної власності», ст. 418-508, ст. 1107-1114),

* Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 126, 218, 422),

* Митний кодекс України (Глава 45 «Особливості переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності»), 11.07.2002.

* Закон України. Про Антимонопольний комітет України, 26.11.1993.

* Декрет Кабінету Міністрів України. Про державне мито (ст. 2-12, 3-6у), 21.01.1993.

До другої групи можна віднести:

* Закон України. Про науково-технічну інформацію, 1.07.1993.

* Закон України. Про захист від недобросовісної конкуренції, 1.01.1997.

* Закон України. Про захист економічної конкуренції, 27.02.2002.

* Закон України. Про інформацію, 2.10.1992.

* Закон України. Про наукову i науково-технічну експертизу, 10.02.1995.

До третьої групи можна віднести:

* Закон України. Про охорону прав на знаки для товарів i послуг, 1.07.1994.

* Закон України. Про охорону прав на зазначення походження товарів, 29.01.2000.

* ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», 15.05.2003.

· Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг

· Правила складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

До четвертої групи можна віднести:

* Конвенція, якою заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (14.07.1967), 19.09.1968.

* Мадридська Угода про міжнародну реєстрацію знаків (14.04.1891), 25.12.1991.

* Договір про закони щодо товарних знаків (27.10.1994), 13.10.1995.

* Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (15.06.1957), 01.06.2000.

* Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (28.06.1989), 29.12.2000.

Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків) певною мірою здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена Конвенція була першим міжнародно-правовим актом, що визначив принципові засади міжнародно-правової охорони торговельних марок, які, до речі, у названій Конвенції називаються просто «знаки». Кожна торговельна марка, належним чином зареєстрована у країні походження, може бути заявлена в інших країнах і охоронятися такою, якою вона є. Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути зареєстровані як торговельні марки. Конвенція визначає статус колективного знака та багато інших положень, які згодом були покладені в основу інших міжнародних договорів.

Наступним важливим міжнародним актом є Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Угода укладена в 1891 р. Переглядалася в Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні - в 1911 р., в Гаазі - в 1925 р., в Лондоні - в 1934 р., в Ніцці - в 1957 р. і в Стокгольмі - в 1967 р. До тексту Угоди були внесені поправки і доповнення. Угода відкрита для тих держав, які беруть участь у Паризькій Конвенції. Ратифікаційні грамоти чи акти норм про приєднання здаються на зберігання Генеральному директорові ВОІВ [19.с. 2].

Заявою прем'єр-міністра В. Фокіна України від 26 серпня 1992 р. підтверджена чинність в Україні Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків у такому вигляді, як вона була переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р. До протоколу до Мадридської угоди Україна приєдналася відповідно до Закону України №1763-ІІІ від 1 червня 2000 р. Угода регулює питання, пов'язані з міжнародною реєстрацією знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Реєстрації, що здійснюються відповідно до Угоди, мають назву «міжнародних» з огляду на те, що кожна реєстрація має чинність у ряді країн і потенційно - у всіх державах-учасницях.

Розглядаючи дане питання, також потрібно звернутися до такого міжнародного документу, як Договір про закони з торговельних марок. Договір прийнятий Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р. Цей Договір застосовується до знаків, що складаються із візуальних позначень за умови, що тільки ті з договірних сторін, які приймають до реєстрації об'ємні знаки, зобов'язані поширювати чинність даного Договору на такі знаки. Договір не застосовується до топографічних знаків і знаків, що складаються не із візуальних позначень, зокрема, до звукових чи нюхових, а також до колективних, сертифікаційних і гарантійних. Договір про закони з товарних знаків уточнює і конкретизує деякі положення Мадридської угоди та інших міжнародних угод з товарних знаків [19.с. 6].

Досліджуючи законодавчу базу, яка регулює питання права власності на знак для товарів та послуг, я помітила значні тенденції до розвитку та удосконалення законодавства у світі та нашої держави зокрема. Нажаль, треба засвідчити той факт, що ми маємо досить непевне становище у міжнародному правовому просторі, що не дає нам змоги перейняти деякі норми та приєднатися до інших правових міжнародних договорів, які регулюють питання стосовно знаків на товари та послуги.



2. Особливості права власності на знак для товарів та послуг

2.1 Суб'єкти права власності на знак для товарів та послуг

Як і будь-які інші правовідносини, правовідносини у сфері права на торгівельну марку (знак для товарів та послуг) має свій суб'єктний склад. У ст. 493 ЦК України зазначається, що суб'єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг є фізичні та юридичні особи. Та додає те, що воно одночасно може належати декільком фізичним та юридичним особам.

ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» більш конкретизує дане положення і вказує на те, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності [4.с. 4].

Та розкриваючи питання суб'єктного складу, виявляється певна особливість. Згідно нашого законодавства існує два поняття, які слід відрізняти між собою. Це «суб'єкт права власності на знак для товарів та послуг» та «суб'єкт права на подання заявки на знак для товарі і послуг», оскільки не кожен хто подає заявку на знак для товарів і послуг у подальшому ним володіє.

З другою групою все зрозуміло, дані суб'єкти чітко схарактеризовані у главі 44 ЦК України та ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Зокрема, вони зазначають, що суб'єктом права на подання заявки на знак для товарів і послуг може бути будь-яка особа. Це передусім громадянин України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Це будь-які юридичні особи - юридичні особи України, юридичні особи, постійне місцеперебування яких у зарубіжних країнах. Це може бути будь-яке інше об'єднання тих чи інших осіб. Право на подання заявки на знак для товарів і послуг мають також правонаступники зазначених осіб.

Стосовно суб'єктів права власності на знак для товарів та послуг можна також в першу чергу зазначити положення глави 44 ЦК України та ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», але позначаючи свої відмінності. Як приклад, розглянемо правовий статус суб'єктів права на ліцензійний знак (розуміється знак, який використовується суб'єктом господарювання на підставі ліцензійного договору чи договору комерційної концесії) визначається наступним. Відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу України, правовий статус сторін (ліцензіара і ліцензіата) визначається ліцензійним договором на передачу права користування торговельною маркою (далі - ліцензійний договір). Ліцензійний договір є консенсуальним і двостороннім правочином, за яким ліцензіар зобов'язується передати право на використання торговельної марки іншій особі (ліцензіату), що бере на себе обов'язок вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені законом.

У даному договорі також існують певні особливості стосовно його суб'єктів. Як правило можна виділити два типи ліцензіара та два типи ліцензіата. Тож, керуючись межами їх компетенції визначаються:

первинний ліцензіар - це особа, яка є власником торговельної марки на підставі її реєстрації на своє ім'я чи яка отримала це право на підставі договору про передачу права власності на торговельну марку і кореспондує у межах, передбачених законом, певні права на неї іншій особі;

вторинний ліцензіар - це особа, яка отримала право на торговельну марку на підставі виключної ліцензії і кореспондує у межах, передбачених договором, певні права на неї іншій особі.

Як вже зазначалося, контрагентом ліцензіара за ліцензійним договором є ліцензіат. За межами компетенції пропонується виділити серед ліцензіатів такі дві групи:

виключний ліцензіат - це особа, яка отримала право користування і розпорядження торговельною маркою у межах, встановлених договором. Зокрема, у компетенції виключного ліцензіата може передбачатися право передавати право користування ліцензійною торговельною маркою іншій особі (у разі укладання такого договору виключний ліцензіат матиме компетенцію вторинного ліцензіара);

обмежений ліцензіат - це особа, що отримала право користування торговельною маркою без права його передання іншій особі.

З зазначеного виходить право власності на знак для товарів та послуг включає в себе поняття більш складне та широке. Його законодавче регулювання також містить більше правових норм, аніж законодавче регулювання категорії права власності на знак для товарів та послуг. Крім того слід зважати на те, що категорія права власності включає лише осіб (фізичних або юридичних) які або вже мають право власності, або хочуть його набути за допомогою укладення договору. У свою чергу, категорія права на подачу заяви містить не лише фізичних чи юридичних осіб, як суб'єктів, що прагнуть отримати право власності, а й зазначені у вищезгаданому ЗУ Установа - як центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності та Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом.

2.2 Особливості об'єктів права власності на знак для товарів та послуг

Загальна характеристика знаків для товарів та послуг

Знак для товарів та послуг відіграє важливу роль в економіці країни в цілому і в господарській діяльності зокрема. Використання даних знаків за умов конкуренції дозволяє підприємцям певним чином виділити свої товари з маси аналогічних, протиставити їх товарам конкурента, щоб полегшити покупцеві вибір товару (послуги) і тим самим прискорити й розширити їх збут [16.с. 13].

Отже, знак для товарів та послуг не просто позначення для розрізнення товару одного виробника від однорідного товару іншого. Це один із досить ефективних правових засобів підвищення ефективності технічного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня виробництва виготовити товар, який би відповідав сучасним вимогам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приведення його технології до сучасного рівня, засіб істотного підвищення якості вироблюваної продукції чи надання послуг. Засобом товарного знака досягається необхідний споживачеві асортимент товарів чи послуг, бо на ринку попит матиме той товар чи послуга, які потрібні споживачеві.

Поняття торгівельної марки закріплене у ст. 492 ЦК України, яка вказує на те, торгівельною маркою може бути будь-яке позначення чи комбінація позначень, придатні для виокремлення товарів (послуг), які виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), які виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, літери, цифри, образотворчі елементи, комбінації кольорів [1.с. 144].

Досить часто наряду із поняттям торгова марка, ми зустрічаємо такі терміни, як «логотип» і «бренд». Виникає запитання: пов'язані вони між собою чи відрізняються? Логотип (англ. logotype від греч. logos - слово і typos - відбиток) - це спеціально розроблена, стилізована скорочена форма назви фірми, часто в оригінальному накресленні. Бренд - складний комплекс економічних, психологічних і символічних взаємин, включаючи обіцянку якості і престижу, між виробником (продавцем) і споживачем товару або послуги. Бренд перекладається як «тавро» і, виходячи з цього, може застосовуватися як засіб для маркування. Отже логотип, бренд є позначенням, яке може стати знаком для товарів і послуг у разі подання заявки і набуття правової охорони на це позначення згідно з Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

З усього вищезазначеного переліку найширшим поняттям є бренд, тож доцільніше буде розкрити його правове положення, оскільки у бренді відбувається виокремлення таких компонентів, як торговельна марка (знак для товарів і послуг), комерційне (фірмове) найменування, об'єкти авторського права та права промислової власності.

Комерційне (фірмове) найменування - це своєрідний «псевдонім» суб'єкта господарювання, що може використовуватися ним для індивідуалізації власної підприємницької (господарської) діяльності. Цей «псевдонім», на відміну від найменування юридичної особи, може відчужуватися при продажу цілісного майнового комплексу, що використовується для ведення цієї діяльності. Саме ця можливість відчуження комерційного найменування, його переходу до іншого суб'єкта підприємницької діяльності й становить корінну відмінність між найменуванням юридичної особи і комерційним найменуванням [33.с. 23].

В чинному законодавстві не вказано критеріїв за якими можна точно визначити, що можна вважати торгівельною маркою. Якщо спиратися на перелік позначень, які не можуть нею бути, то можна дійти висновку, що торгівельною маркою може бути будь-яке позначення, яке не заборонено законом. Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим законом або вироблені практикою.

В основному існують дві відмінні властивості зареєстрованої торгової марки: вона повинна володіти розрізняльною здатністю і не повинна вводити в оману споживачів відносно виробника або місця виробництва. Позначення має бути корисним. Це випливає із ст. 5 Закону про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги

Відповідно до закону основні функції знаків для товарів і послуг - це індивідуалізація вироблюваної продукції і надаваних послуг, захист їхньої якості та інших достоїнств від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Закон чітко визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Перелік позначень, наведених у законі, що не можуть бути визнані як знак для товарів і послуг, поділяється на чотири групи.

Першу групу становлять символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, а також офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки. При згоді компетентних органів або власників позначень вони можуть вноситися до знака як елементи, що не охороняються.

Другу групу позначень становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. Так, не визнаються, зокрема, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитою змією, оскільки це позначення є загальновживаним символом для фармацевтичних препаратів і взагалі для медицини. Численні словесні позначення такі, як «Укрторгреклама», «Промінвестбанк», «Українська біржа нерухомості» та інші, підпадають під зазначений виняток і можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого розташування у зображенні знака.

До цієї ж другої групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками, що можуть ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками також позначення, що є загальновживаними символами і термінами.

До третьої групи позначень закон відносить такі, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи щодо однорідних товарів і послуг;

- знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

- фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них, до дати подання до патентного відомства заявки стосовно однорідних товарів і послуг;

- найменування місця походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я інших осіб, які мають право користуватися такими найменуваннями;

- сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Наприклад, Українським виробникам довелося відмовитися від вживання таких назв напоїв, як «Коньяк», «Шампанське», які майже зникли з етикеток. Така продукція походить з відповідних провінцій Франції - Коньяк і Шампань, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів.

До четвертої групи входять ті, що не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів:

- промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

- назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

- прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди [10.с. 354-355].

Отже, знаки для товарів і послуг - це зареєстровані у встановленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Закон обумовлює такі правила користування торговим знаком:

* назва знака не відмінюється;

* знак постійно виділяється в тексті тим самим способом;

* зареєстрований знак супроводжується позначками ®, ТМ (Тrаdе Маrk) тощо.

При створенні торговельної марки чи при обранні комерційного

найменування одним з вдалих піарходів є використання у них образів

чи імен фізичних осіб. Наприклад, у торговельних марках можливе використання образу фізичної особи у таких двох формах, а саме:

* використання безпосередньо зображення реальної особистості (як правило, засновника компанії) та його прізвища чи імені у найменуванні, що надалі є вагомим фактором для впізнання марки, наприклад, «Довгань»,

«Uncle Bens»;

* використання вигаданих особистостей у рекламних кампаніях,

найчастіше художніх персонажів з різноманітних кінофільмів, театральних вистав (Джеймса Бонда, Штірліца, Остапа Бендера). Розмежовуючи використання зображення та образу фізичної особи, слід зазначити, що у сучасній американській доктрині «право наобраз» стосується не тільки зображення, голосу чи імені, але й інших елементів, що індивідуалізують особу чи сценічний образ особи. У цьому значенні об'єктом охорони можуть стати пози, манера одягатися, характерні вирази і т.д. Іншими словами, об'єктом охорони може стати будь-яка вада, здатна викликати у свідомості образ знаменитості. Таким чином, термін «право на образ», зачіпає образ людини в цілому, що складається зі всієї сукупності елементів (починаючи від імені і зображення та закінчуючи манерою говорити і стилем одягу). Нажаль у нашому законодавстві не вказано такого поняття.

Нестандартні знаки для товарів та послуг

Поряд із простою торгівельною маркою, про яку говорилося у попередньому розділі існують також дві нестандартні форми для позначення знаків для товарів та послуг.

У законодавстві по інтелектуальній власності більшості країн містяться положення по охороні колективних знаків. Колективні знаки звичайно визначаються як позначення, що дозволяють відрізняти географічну вказівку, матеріал, спосіб виробництва або інші загальні характеристики товарів або послуги різних підприємств, що використовують колективний знак. Власником такого знака може бути або асоціація, у число членів якої входять такі підприємства, або будь-який інший суб'єкт, включаючи громадську організацію або кооператив.

Власник колективного знака несе відповідальність за забезпечення його членами відповідності визначеним стандартам (звичайно зафіксованим у положеннях, що стосується використання колективних знаків). Таким чином, функція колективного знака укладається в інформуванні публіки про деякі конкретні властивості продукту, у відношенні якого використовується колективний знак. Більшість країн вимагає, щоб до заявки на колективний знак був прикладений екземпляр положень, що регулюють використання колективного знака [7.с. 2].

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б визначали правовий режим колективної торговельної марки. Це дає нам підставу зробити висновок, що під поняттям «об'єднання осіб», яке вживається у контексті даного закону, не варто розуміти суб'єктів права на колективну торговельну марку.

Та законом вказується, що асоціації малого і середнього підприємства можуть реєструвати колективні знаки з метою спільного маркетингу продуктів групи і підвищення репутації продуктів. Колективні знаки можуть використовуватися разом з окремими товарними знаками виробника конкретного товару. Це дозволяє компаніям забезпечувати відмінність їхніх продуктів від продуктів конкурентів, у той же час користуючись довірою споживачів продуктів або користувачів послуг, пропонованих під цим колективним знаком.

Треба зазначити, що колективні знаки можуть стати для асоціацій малих та середніх підприємства корисними засобами, що допомагають вирішувати деякі задачі, зв'язані з їх невеликим розміром і ізольованістю на ринку. На думку багатьох вчених, національні відомства промислової власності повинні надати більш докладну інформацію про процедури реєстрації і використання колективних знаків.

Спочатку, звернемо увагу на те, що сертифікаційний знак не є знаком для товарів та послуг. Він вказує на те, що товари або послуги, в зв'язку з якими він використовується, сертифіковані власником знака щодо походження, способу виробництва товарів, якості або інших характеристик.

Сертифікаційний знак може бути використаний тільки у відповідності з певними стандартами. У нашій державі законодавство про знак для товарів та послуг не поширюється на сертифікаційні знаки. Законом про технічне регулювання передбачена реєстрація сертифікаційних знаків, які вказують на встановлені стандарти, яких дотримуються для товарів, забезпечених знаком.

Основна відмінність між знаками для товарів та послуг і сертифікаційними знаками полягає в тому, що перші можуть бути використані тільки певними підприємствами, у тому числі і членами асоціації, яка володіє колективним знаком, тоді як останній може використовуватися будь-якою особою, що дотримують певні стандарти.

Найчастіше виникає необхідність сертифікації тоді, коли наш товар перетинає кордон: з України чи в Україну. При перетині кордону сертифікат вимагає митна служба країни, у яку ввозять товар. При тому це має бути сертифікат тієї країни, в яку ввозять товар [35.с. 1].

Особливої актуальності набула сертифікація продукції у зв'язку з тенденцією підсилення законодавства у галузі забезпечення безпеки продукції побутового призначення, охорони здоров'я споживачів та навколишнього середовища. Саме в цій галузі держава законодавчо зобов'язує виробників використовувати сертифікацію. Прикладом може бути добре розвинена в західних країнах сертифікація побутового електро - та газообладнання, виробів електронної техніки. Видаються спеціальні нормативні акти, що стосуються безпеки окремих видів товарів, та більш загальні - щодо захисту прав споживачів.

Сертифікаційні знаки можуть використовуватися разом з індивідуальним товарним знаком виготовлювача конкретного товару. Використовуваний як сертифікаційний знак ярлик буде свідченням того, що продукти компанії задовольняють конкретним стандартам, передбаченим для цілей використання сертифікаційного знака.

Якщо звернутися до міжнародного досвіду, то побачимо, що у багатьох країнах відповідальність за дотримання правил із сертифікації ґрунтується принципі гарантії, що даються системою сертифікації, які не повинні знімати з виробника відповідальність за випуск виробів відповідно до тих вимог, що були об'єктом сертифікації.