Способи захисту авторського права

- вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав (наприклад, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм);

- вимагати публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та ін.

Суд може зобов'язати особу, яка порушила авторське право, замість відшкодування збитків або стягнення доходу сплатити потерпілому компенсацію у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат (ст. 52 Закову України "Про авторське право і суміжні права").

Право на захист авторського права має не лише автор, а й особа, якій автор передав повністю або частково свої майнові права на підставі авторського договору.

Право на захист належить будь-якому суб'єкту авторських або суміжних прав, у тому числі спадкоємцям та правонаступникам автора, виконавця, виробника фонограм або відеограм та організації мовлення. Особисте немайнове право автора на недоторканність твору може захищатися також особою, яка спеціально уповноважена на це автором на випадок своєї смерті, або іншою заінтересованою особою. Правовласник може реалізувати своє право на захист самостійно, а може для представництва своїх інтересів у суді звернутися за допомогою до відповідної організації, якій він передав майнові права в колективне управління.

Підставою для звернення особи до суду за захистом прав інтелектуальної власності є порушення виключних авторських або суміжних прав, їх невизнання або оспорювання. Залежно від підстави особа обирає відповідний спосіб захисту цивільних прав з тих, що передбачені ст. 16 ЦК, ст. 52 Закону.

Порушенням авторських та суміжних прав у загальному вигляді є невиконання особою обов'язку, що складає зміст абсолютного або відносного правовідношення між суб'єктом авторського або суміжних прав та іншими особами. Обов'язком в абсолютному правовідношенні, де зобов'язаною є будь-яка особа, є утримання від використання об'єкта без дозволу правовласника та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації. Невиконання цього обов'язку порушує виключне майнове чи немайнове право абсолютного характеру. Порушення виключного майнового права має місце у випадку використання об'єкта охорони без дозволу правовласника. Подібні дії Закон називає піратством у сфері авторського права і суміжних прав, яким є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Терміном «контрафактний» позначається примірник, який був виготовлений, опублікований або розповсюджений з порушенням виключних прав, тобто без згоди на ці дії правовласника.[33-c.19]

Особисті немайнові права можуть бути порушені використанням об'єкта без зазначення імені (найменування) правовласника; шляхом забороненого правовласником розкриття його псевдоніму, розкриття дійсного імені автора чи виконавця, коли вони бажали залишитися невідомими; вчиненням дій, що спотворюють твір, його виконання, вносять недозволені зміни або порушують вимоги щодо належної якості запису виконання. Закон окремо вказує на порушення права авторства - плагіат, яке полягає в оприлюдненні (опублікуванні) повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тобто по суті є привласненням авторства іншою особою.

Порушення обов'язку у відносному правовідношенні полягає у невиконанні умов договору між суб'єктом прав та користувачем його інтелектуальної власності щодо способу використання, його обсягу або території розповсюдження примірників, порядку, строку та розміру виплати винагороди та ін.

Суб'єкти авторського та суміжних прав вправі захищати свої інтереси в судовому порядку не тільки тоді, коли їх права вже було порушено, а й у разі існування реальної загрози їх порушення у майбутньому. Вчинення будь-якою особою дій, що створюють таку загрозу, Закон визнає порушенням прав, яке дає підстави для судового захисту. Зокрема, таку загрозу можуть створювати дії щодо виготовлення, розповсюдження, ввезення в Україну з метою розповсюдження і застосування засобів для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права або суміжних прав (наприклад, незаконне виготовлення або підробка і використання підроблених контрольних марок для маркування контрафактних примірників аудіовізуальних творів чи фонограм). Підроблення, зміна чи вилучення інформації про управління правами без дозволу правовласників чи особи, яка здійснює таке управління, також створює загрозу неправомірного використання об'єктів, а тому визнається порушенням у сфері авторського права та суміжних прав і дає підстави для застосування заходів судового захисту.[65-c.49]

Звертаючись до суду, правовласник залежно від характеру порушення, завданих ним шкідливих наслідків та можливостей їх усунення може застосувати один чи декілька з наступних способів захисту авторських та суміжних прав. Особа вправі вимагати:

- визнання своїх прав та їх поновлення;

- заборони та припинення дій, що порушують авторське право або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або виплату компенсацій;

- публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

- вилучення та передачі йому всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, а також засобів обходу технічних засобів захисту, матеріалів і обладнання, за допомогою яких відтворювалися контрафактні примірники (кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи);

- припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, у порядку, передбаченому Митним кодексом України.[19-c.62]

Види порушень авторського права та суміжних прав. Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права та суміжних прав:

- відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають суміжні права;

- виготовлення і розповсюдження з порушенням авторського права та суміжних прав (контрафактних творів) примірників творів, фонограм;

- ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охоронятися.

Отже, за вказані дії особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть вимагати від порушника відшкодування збитків, завданих ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, включаючи упущену вигоду, вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, замість відшкодування збитків; також порушник авторського права та суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право та суміжні права, моральну шкоду.

Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача.[31-c.79]

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть вимагати від порушника відшкодування моральної шкоди в розмірі, який визначається судом.

Способи цивільно-правового захисту. В разі використання чужого твору без договору з суб'єктом авторського права або суміжних прав, недодержання умов використання творів та об'єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть подати позов до суду, арбітражного суду, третейського суду про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом.

Якщо буде достатньо даних про порушення авторського права та суміжних прав, суд, арбітражний суд мають право ухвалити рішення про заборону випуску твору, фонограми, виконання постановки, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограми.

Суд, арбітражний суд можуть ухвалити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів авторського права та суміжних прав. За рішенням суду знищеними можуть бути усі кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що використовуються для їх відтворення.

У питаннях захисту прав авторів важливу роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади - установа у сфері інтелектуальної власності, що обумовлено її функціями в державі. Окрім того, що вона забезпечує державну політику у сфері охорони авторського права і суміжних прав, установа у сфері інтелектуальної власності реалізує моніторинг застосування і додержання національного законодавства та міжнародних договорів, здійснює посередництво у переговорах і при розвґязанні конфліктів між організаціями колективного управління і субґєктами авторського права, організовує розробку нормативів і таблиць розміру мінімальної винагороди та її розподілу між авторами, організовує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав тощо.

Законом передбачені випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:

- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права субґєктів авторського права і суміжних прав;

- піратство у сфері авторського права і суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрактних примірників творів (у тому числі компґютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

- плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

- ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі компґютерних програм; баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.[50-c.149]

У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпілий в установленому порядку може звернутися до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Потерпілий має право:

- вимагати визнання та поновлення своїх прав;

- звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

- подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

- вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

- вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

- вимагати вжити інших передбачених законодавством за ходів, повґязаних із захистом авторського права і суміжних прав.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

- відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

- стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

- виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

- вимагати від інших осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрактних примірників творів та обґєктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.[36-c.77]

Суд чи арбітражний суд може також постановити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, визнаних контрафактними. Таке ж рішення може бути прийнято щодо усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для 'їх відтворення.

У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпілі мають право вимагати:

- відшкодування збитків, завданих порушенням, у тому числі втраченої вигоди;

- вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;

- замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків потерпілі можуть вимагати виплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати. Остаточну суму визначає суд.

Крім зазначених санкцій суд чи арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує з порушника штраф в розмірі 10 % від суми, присудженої судом на користь позивача.

Потерпілі мають також право вимагати відшкодування моральної шкоди в розмірі, що визначається судом.

Існують дві форми захисту авторського права, а саме -- юрисдикційна та неюрисдикційна.[55-c.207]

Юрисдикційна форма захисту -- це діяльність уповноважених державних органів по захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних авторських прав. Її суть виражається в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державного органу, що уповноважений здійснити відповідні заходи для відновлення порушеного права і зупинення правопорушення. В рамках юрисдикційного захисту виділяють також загальний та спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист авторських прав здійснюється в судовому порядку. Основна маса цивільно-правових спорів з питань авторського права розглядається судами. Спеціальним порядком захисту авторських прав треба визнати адміністративний порядок їх захисту, він застосовується у вигляді винятку з загального правила в адміністративному порядку, тобто способом захисту є скарга у відповідний державний орган подана особою, права та законні інтереси якої порушені.

Неюрисдикційна форма захисту -- передбачає дії юридичних і фізичних осіб із захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно без звертань в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі лише законні способи захисту, наприклад сповіщення порушника про існування авторських прав і пропозицію вирішити спір шляхом переговорів.

Вибір форми захисту прав (юрисдикційна чи не юрисдикційна) та конкретного способу захисту з урахуванням усіх обставин справи залежать як від змісту суб'єктивного права, що підлягає захисту, так і від ступеня небезпеки такого порушення.[18-c.40]

2.2 Проблеми захисту авторських і суміжних прав

Ключові слова: інтелектуальна власність, авторське право, суміжні права, плагіат, цитування, службовий твір, інтерв'ю.

Підвищення важливості інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного життя (у вигляді комп'ютерних програм, літературних, аудіовізуальних, фотографічних творів тощо) зумовлює необхідність захисту авторського права та суміжних прав суб'єктів цих прав.

Слід відзначити, що чинне законодавство України дає можливість ефективного захисту авторського права та суміжних прав журналістів. Водночас кількість судових справ, кримінальних та справ про адміністративні правопорушення є незначною. Це зумовлено такими причинами:

- Складністю виявлення порушень авторських прав. Основними можливими порушеннями авторського права та інших прав журналістів є плагіат, піратство, інші дії, що порушують особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Основними об'єктами авторського права журналістів є статті як різновид літературного твору.

Авторське право дуже рідко реєструється, оскільки відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі -- Закон) установлюється презумпція авторства (за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору), первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Враховуючі викладене суб'єкт авторського права (журналіст або інша особа) самостійно повинен виявити порушення своїх прав, для чого необхідно здійснювати моніторинг всіх засобів масової інформації, в тому числі електронних.

- Другою причиною є, на погляд автора, достатньо тривала процедура захисту в порівнянні з можливими результатами цих дій, про що буде викладено нижче.

- Загальний рівень недовіри до судових і правоохоронних органів в Україні.

Відповідно до чинного законодавства є такі форми захисту авторського правата суміжних прав журналістів:

- притягнення порушника до адміністративної відповідальності;

- притягнення до кримінальної відповідальності;

- цивільно-правові способи захисту.

Незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, -- тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення. До захисту авторських прав застосовуються такі ж форми захисту як і до інших цивільних прав та інтересів. А саме: юрисдикційні та неюрисдикційні.

Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи для запобігання, чи припинення порушення власного суб'єктивного права. Дана форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча є дещо малозначною, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невідємне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Юрисдикційна форма - навпаки, є більш поширеною при розвязанні цивільно правових конфліктів. Вона здійснюється судами та іншими органами державної влади. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS, країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні, а отже він має бути докладно дослідженим.Деякі матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту. Найефективнішим юросдикційним засобом захисту авторського права є судовий захист, що здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства. Судовий захист авторських та суміжних прав можуть здійснювати суди загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративні та гасподарські суди. В судовій практиці України по здійсненню захисту інтелектуальної власності на сьогодні сформувався цілісний комплекс рекомендацій та зауважень. Найсуттєвіші з них я пропоную розглянути в даній роботі. Вважаю за необхідне проаналізувати спочатку основні положення щодо розгляду справ судами загальної юрисдикції.[19-c.53]

2.3 Авторський договір і його значення

Відповідно до норм чинного законодавства використання охоронюваних авторським правом творів як на території Росії, так і в інших країнах, може здійснюватися тільки за згодою автора або його правонаступників (крім випадків, прямо зазначених у законі). Така згода дається у формі договору, який укладається між автором (правонаступником) з одного боку, і організацією, що передбачає використовувати створене ним твір, - з іншого сторони. При укладенні подібних договорів відбувається поступка певних авторських правомочностей від автора до інших осіб. Ці правомочності можуть розглядатися як товар особливого роду і є предметом договору. Однак відчуження авторських прав за даним договором не відбувається. Майнові права лише припиняються на певний термін в певних межах. При цьому слід мати на увазі, що якщо твір буде використовуватися на території Росії, то таке використання буде регулюватися нормами російського авторського права, особливістю якого є те, що поступка авторських прав завжди обмежена певним способом використання і певним терміном використання. У разі порушення майнових прав автор або інший володар виняткових прав вправі вимагати за своїм вибором від порушника замість відшкодування збитків виплати компенсації. Компенсація підлягає стягненню при доведеності факту правопорушення незалежно від наявності або відсутності збитків.

Порушення істотних умов авторського договору є порушенням авторського права, оскільки зазначені дії здійснюються за межами правомочностей, наданих автором. Примірники творів і фонограм, виготовлені та (або) поширені з порушенням істотних умов договору про передачу виняткових прав, є контрафактними. У Зокрема, якщо відтворення перевищує тираж, передбачений у договорі, то перевищення тиражу слід розглядати як порушення авторського права і суміжних прав. Автори та виконавці також у разі порушення їх особистих немайнових прав і або майнових прав також вправі вимагати від порушника замість компенсації відшкодування моральної шкоди. У цьому випадку правовласники звільняються від документального підтвердження розміру збитків. При цьому розмір компенсації не повинен залежати від ступеня вини порушника і суспільної значимості порушення. У даному випадку відповідальність наступає не за отримання неправомірних доходів, а за порушення виняткових прав, тому навіть безоплатне розповсюдження контрафактних примірників творів або фонограм тягне її наступ. Зазначена компенсація широко застосовується на практиці. Загалом, висновок авторського договору є дієвим і актуальним способом захисту свого права. Особливої уваги в питаннях захисту інтелектуальної власності заслуговує інститут управління майновими правами на колективній основі як ефективний засіб реалізації таких прав. Авторські договори опосередковують суспільні відносини, які складаються в суспільстві з приводу створення і головним чином використання творів науки, літератури і мистецтва. Значення цих творів для духовного розвитку суспільства важко переоцінити. Результати духовної творчості мають для суспільства не менше значення ніж науково-технічні досягнення. Саме духовний світ людини, її світогляд, духовне бачення навколишнього середовища визначають напрями і зміст науково-технічної творчості. Духовно збагачена людина не буде створювати такі винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші досягнення науки і техніки, які б могли зашкодити суспільству, навколишньому середовищу тощо. Чинне законодавство про інтелектуальну власність передбачає норми, які забороняють створення таких винаходів, промислових зразків тощо, які можуть зашкодити суспільству чи навколишньому середовищу. Можна з упевненістю сказати, що якби Чорнобильську АЕС створювали люди більш духовно збагачені, вони не допустили тієї біди, що сталася.[48-c.80]

Духовний внутрішній світ людини і суспільства в цілому зумовлює передусім рівень суспільної культури в широкому розумінні цього слова, в тому числі культури суспільного виробництва, а останній, як відомо, визначає рівень добробуту цього суспільства. Отже, духовний розвиток суспільства певною мірою впливає і зумовлює інші напрями його діяльності. Тому будь-яке суспільство на будь-якому етапі свого життя виявляє належну увагу духовному розвиткові, принаймні не меншу, ніж розвиткові матеріального виробництва.

Зміст духовності того чи іншого суспільства визначається рівнем розвитку науки, літератури і мистецтва. Але ці безцінні у своєму значенні для суспільства людські творіння можуть збагачувати духовний світ суспільства лише за умови їх широкого розповсюдження, цілеспрямованого використання, емоційного впливу на людей. Тобто йдеться про різні форми і способи використання творів науки, літератури і мистецтва, причому масштаби такого використання можуть бути значно більшими, ніж при застосуванні науково-технічних досягнень. Книжки, наприклад, відомого автора часто видають мільйонниминакладами.

У наш час істотно зростає роль науки, літератури і мистецтва у розв'язанні корінних проблем прискорення соціально-економічного розвитку України. Передусім постає завдання зміцнити матеріально-технічну базу науки, створити належні умови для плідної праці вчених, літераторів, художників та інших митців. Прискореному переходові до ринкової економіки може істотно сприяти література і мистецтво, які значною мірою визначають моральне здоров'я людини і суспільства в цілому. Чи не найголовнішим на даному етапі нашого

соціального розвитку є завдання сприяти в різній формі і будь-яким способом широкій творчості в Україні. Саме тому Конституція України проголосила вільний розвиток особистості (ст. 23), громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).

Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком суспільства, широкої громадськості, коли вони широко тиражовані, тобто випущені у світ у формі і порядку, що визначаються чинним законодавством. Видання, публічний показ, публічне виконання та інші способи відтворення творів науки, літератури і мистецтва здійснюють спеціалізовані організації та установи -- видавництва, телебачення, радіомовлення, кіностудії, видовищні організації.

Відносини між авторами та зазначеними організаціями оформляються авторським договором. Чинне законодавство про авторське право допускає можливість позадоговірного використання окремих творів, але лише у випадках, передбачених законом, і за одним винятком -- воно безоплатне, тому зазначені відносини не оформляються договорами. У Законі України "Про авторське право і суміжні права" в ст. 32 зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 21--25цьогоЗакону".[9-c.30]

Авторський договір є найдосконалішою (принаймні нині) правовою формою, яка найбільшою мірою дає змогу авторові належним чином реалізувати свої права та інтереси. Він має можливість у договорі в найкращий спосіб захистити свої інтереси та права, включаючи до нього відповідні умови і застереження. Такі основні права автора, як право на публікацію чи інше обнародування, право на відтворення, право на розповсюдження та інші можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент, як договір. При цьому, звичайно, не береться до уваги незаконне використання твору в будь-який спосіб.

Майнові права виникають для автора тільки в результаті використання твору,тобто тільки з договору на використання.

У той же час авторський договір є не лише правовою формою реалізації авторських прав. Зазначений договір -- один з оптимальних способів доведення твору до широкої аудиторії. Він є основним способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної творчості, найважливіший етап руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача -- читача, слухача, глядача. Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою і здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається.

Значно більше уваги авторським договорам приділяє Закон Російської Федерації "Про авторське право і суміжні права". В ньому є статті про передачу майнових прав, умови авторського договору, форму авторського договору, авторський договір замовлення і відповідальність за авторським договором1.

Таким чином, як уже зазначалося, основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, що дістали назву авторських договорів. Використання твору іншими особами можливе лишена підставі авторського договору.[30-c.70]

За авторським договором, автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або передати готовий для використання твір, а користувач -- використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому обсязі, у визначений строк і виплатити авторові встановлену договором винагороду.

Авторські договори -- це самостійна група договірних зобов'язань, які мають певні особливості. Передусім суб'єктами цих договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або його правонаступники, а з іншого -- як правило, певна організація, що за родом своєї діяльності може використати твір, обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, зокрема, представники автора батьки або піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю, нерідко авторамиможуть бути неповнолітні або навіть малолітні.

Якщо з боку автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору потрібна згода усіх цих суб'єктів незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не може використовуватися. Зазначені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а іноді й подальшу роботу з користувачем комусь одному з них. Проте, таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить частину авторського договору.

Укладаючи авторський договір з кількома співавторами, слід з'ясувати характер співавторства -- роздільний чи нероздільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

В разі використання кількох колективних творів на кожний з них укладається окремий авторський договір. Так, із авторами слів пісні -- один договір, із авторами музики -- другий. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.[60-c.141]

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземними. Як правило, контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників) виступають юридичні особи -- державні, громадські, приватні та інші організації будь-яких форм власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. У деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, зокрема замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником, скульптором чи фотографом про створення твору на замовлення. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами та авторські договори громадян України з іноземними користувачами укладаються з участю Державного департаменту інтелектуальної власності.

Особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага -- твори науки, літератури і мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови -- вони виражені у такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, уже створені на момент укладення договору, а також ті, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання.

Важливою творчою ознакою предмета договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і формі викладу нового змісту, або лише у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Авторські договори бувають двох типів: а) авторський договір на передачу твору для використання; б) авторський ліцензійний договір. За авторським договором на передачу твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити та у встановлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання у встановлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступникові винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За авторським ліцензійним договором, автор або його правонаступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'язується сплатити винагороду за надання цього права.

Отже, законодавець чітко не розмежовує ці два типи договорів. Минула практика склалася таким чином, що за авторським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або переробки одного виду твору на інший. Зокрема, за цим договором розповідний твір може бути перероблений на драматичний або сценарій і, навпаки, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний.[13-c.64]

Перелік авторських договорів наведеними не вичерпується. Відповідно до загальновизнаного визначення авторського договору це така угода, за якою автор передає чи зобов'язаний передати у майбутньому твір для використання. Іншими

словами, сутність авторського договору зводиться лише до передачі твору для використання. Проте, на нашу думку, весь цикл авторських договорів не обмежується лише використанням твору. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ряд договорів, які за своїм змістом не можна віднести до ліцензійних. Серед вчених є й така думка, що авторські договори -- це договори на передачу твору для використання, тобто ліцензійні договори. ЦК України взагалі таких договорів, як авторські, не визнає, він містить лише правила про ліцензійні договори, причому однакові для використання творів і об'єктів промислової власності.

Вищезазначений закон передбачає договори автора з роботодавцем про створення договору. У ст. 16 цього закону зазначається: "Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем". Тобто йдеться про автора, який працює за наймом, і на підставі спеціального договору має створити твір для роботодавця. Інакше цю норму зрозуміти не можна.

Стаття 31 закону передбачає договір, який регулює передачу (відступлення) авторського права. Пункт 1 цієї статті містить такий припис: "Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені в ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором". У цій нормі йдеться не про передачу права на використання, а про передачу (відступлення) всього комплексу майнових прав автора.

Нарешті, закон містить окремі статті про передачу іншим особам саме права на використання твору. Стаття 28 прямо підкреслює, що авторові належить і таке право: "Автору та іншій особі, яка має авторське право належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору".

Поряд із цією статтею дещо дивною видається ст. 29 Закону, в п. 1 якої зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 15--19 цього Закону".

З наведених статей можна зробити висновок, що ліцензійний договір і договір про передачу права на використання твору -- це різні договори, з чим важко погодитися.

Але нас зараз цікавить інше -- наведені чотири види договорів, які регулюють відносини автора з іншими особами саме на використання майнових прав на твір, хіба не є авторськими? Договір автора з роботодавцем про створення для нього твору безумовно авторський. Ліцензійні договори на використання твору також авторські. Договір про передачу (відступлення) авторського права за своєю природою можливо і не авторський, проте він регулює настільки специфічні авторські відносини.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ще одну групу договорів, які також можна віднести до авторських внаслідок їх специфічності. Йдеться про договори на використання суміжних прав. Ці договори ще тільки почали формуватися, але вони передбачені зазначеним законом.

Виконавці, виробники фонограм та організації мовлення також мають виключні права, що їх можуть використовувати інші особи лише на підставі договору.

Отже, всі зазначені договори становлять один тип договорів, які прийнято називати авторськими.

Міністерства і відомства, які мали у своєму складі організації, що використовували твори, розробляли типові договори. В них передбачалися основні умови авторських договорів, від яких відступати не дозволялося, якщо вони погіршували права автора. Типові авторські договори мали нормативний характер, тобто вони були обов'язкові для сторін.

Крім того, ці відомства розробляли зразкові договори для складання авторського договору.[16-c.57]

РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

3.1 Захист авторських прав в мережі інтернет

Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно пов'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Однією з основних проблем, пов'язаних з розвитком глобальних комп'ютерних мереж є проблеми дотримання права інтелектуальної власності. Як заявляють окремі автори, «добра половина всіх авторських творів, доступних в мережі, опинилася там на незаконних підставах», тобто, саме з порушенням прав інтелектуальної власності. Численними є і недобросовісне ставлення до знаків, доменних імен. Так, у середині 90-х років, коли бум, пов'язаний з Мережею тільки починався, окремі особи недобросовісно зареєстрували значну кількість адресних найменувань (особливо в зонах com, kiev і подібних), що містять чужі назви фірм і товарних знаків, з метою подальшого продажу адрес власникам знаків. І сьогодні ці компанії, прийшовши на український ринок, змушені платити цим особам або судитися з ними. Внаслідок цих і подібних ним випадків порушуються ті чи інші права інтелектуальної власності, і, отже, вони потребують захисту. Однак знову ж таки, далеко не всі способи захисту прав інтелектуальної власності, передбачені цивільним кодексом та іншими нормативними актами, застосовні до порушень в мережі Мережа, що обумовлено великою специфічністю, як самих порушень, так і інформаційних процесів усередині Мережі.[26-c.230]

Правовідносини (об'єкти і суб'єкти авторського права) у мережі Інтернет вельми різноманітні.

Перерахуємо хоча б деякі права суб'єктів (власників) прав:

- авторські права провайдерів на комп'ютерні програми і бази даних, що реалізують сам доступ до Інтернет або розміщення веб-сайтів на їх технічних платформах (серверах);

- авторські права виробників програмного забезпечення для цих серверів провайдерів;

- авторські права власників веб-сайтів на власне контент веб-сайту, його програмну частину і інші об'єкти авторського права, на ньому розміщені - статті, зображення, музику, бази даних і т.д.

- авторські права конкретних власників прав на об'єкти, розміщені на веб-сайтах: комп'ютерні програми, музику, статті, зображення, бази даних тощо, які дуже активно використовуються користувачами інтернету.

Твори в електронній формі, доступні в цифровій мережі, можуть бути сприйняті необмеженим колом користувачів в будь-який час за бажанням кожного з них. Твори, які мають відкритий доступ, будучи якось перетворені в цифрову форму і завантажені в Інтернет, стають легкою здобиччю для порушників авторських прав.

Інформація - відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень або іншим способом.

На початковому етапі розвитку Інтернету більшість його користувачів дотримувалося позиції про неможливість поширення діючих норм на правовідносини, що виникають в цифрових мережах. Як наслідок цього, почалася підготовка законопроектів, присвячених спеціальному регулювання правовідносин, що виникають в мережевому просторі, зокрема проект Закону про регулювання вітчизняної частини Інтернету. Однак більшість юристів на сьогоднішній день вважають, що чинне законодавство цілком в змозі адекватно регулювати хоча б деякі сфери взаємовідносин, що виникають у мережі.

Найбільш часто через Інтернет передаються, а в тому числі шляхом такої передачі порушуються авторські права, такі об'єкти прав: літературні, музичні та аудіовізуальні твори, комп'ютерні програми, а також твори образотворчого мистецтва, фотографії тощо. Серед причин такого масового незаконного відтворення примірників творів, що охороняються авторським правом можна виділити технічну простоту здійснення операції. З розвитком техніки, користувачеві Інтернет все менше часу потрібно для отримання на своєму комп'ютері тотожною копії твору, або такої, що практично не поступається оригіналу за якістю. До цих пір через Інтернет складно передавати лише відеозображення у зв'язку з великим розміром відеоінформації. Передача ж літературних і музичних творів здійснюється з швидкістю, яка набагато перевищує швидкість прочитання або прослуховування таких творів. Інша причина незаконного обігу творів полягає в елементарній відсутності привабливих варіантів легального отримання необхідних творів за наявності нелегальних. Очевидно, що окремі правовласники не в змозі відслідковувати поширення об'єктів, що охороняються, в цифрових мережах та їх використання при створенні продуктів мультимедіа. Правовласники фактично позбавлені можливості захищати свої права в цифровому середовищі тими ж способами, що і при звичайному використанні охороняються авторським правом об'єктів. Однак існує явна зацікавленість не тільки практично всіх правовласників, але і більшості користувачів в знаходженні легальних способів вирішення виникаючих проблем. Існує ряд помилкових суджень щодо законності використання творів у мережі. Одна з них - розміщення творів на сайті за усним погодженням з автором. Відповідно до Закону про авторське право форма авторського договору, на підставі якого повинні бути передані майнові права, повинна бути письмовою. Звичайно, недотримання письмової форми договору не тягне його недійсність, а лише позбавляє сторони права посилатися на показання свідків. Однак, у зв'язку з особливостями авторського договору (зокрема, необхідністю погодити в ньому не тільки майнові права, які передаються, але й термін, територію, можливість переуступки прав третім особам та ін), усна домовленість майже ніколи не тягне передачу авторських прав. Як наслідок використання твору стає незаконним і дає можливість автору або його правонаступнику подавати до суду. Також помилковим є твердження, що створення електронних бібліотек не порушує нічиїх прав. Відомо, що чинний Закон про авторське право робить певні пільги щодо використання творів бібліотеками, зокрема бібліотека має право без дозволу автора і без виплати йому гонорару здійснювати репрографічне відтворення, тобто репродукування, під яким розуміється відтворення шляхом фотокопіювання або за допомогою інших технічних засобів, інших, ніж видання. Проте дана норма аж ніяк не дозволяє ні оцифровувати (відтворювати) твір, ні розміщувати твір на сайті. Інформаційно-комунікаційні технології міняють життя суспільства всюди в світі. Інновації створюють нові ринки товарів і послуг. Такі технології вносять революційні зміни в процеси праці, підвищують продуктивність у традиційних галузях і збільшують швидкість руху капіталу та обсяги його потоків. Проте зміни в економіці - лише одна сторона питання. Суспільства переживають глибокі зміни у сфері культури, формуючи засоби масової інформації, які, у свою чергу, формують суспільства, а також адаптуючись до лавиноподібного зростання інтернету. Швидкий розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій по всьому світу має і свою негативну сторону: створюються можливості для появи нових форм експлуатації, нових різновидів злочинної діяльності і навіть нових форм злочинності. Визначення поняття "злочин, пов'язаний з використанням комп'ютерів" або аналогічних йому, таких як "кіберзлочини", обговорювалося протягом останніх 30 років. Вперше подібний термін був використаний в одній із доповідей Стенфордського дослідницького інституту, а потім, в злегка зміненому вигляді, він знову з'явився в документах 1979 і 1989 років. Ця класифікація широко вживалася в опублікованих пізніше статтях з кіберзлочинності: комп'ютер як суб'єкт злочину; комп'ютер як об'єкт злочину; або комп'ютер як інструмент (четвертий варіант, запропонований в 1973 році, - комп'ютер як символ - мабуть, вийшов з ужитку в 1980-х роках). Можливо, корисно по-іншому сформулювати цю концептуальну модель, розглядаючи злочини, пов'язані з використанням комп'ютерів, як заборонене законом та / або судовою практикою поведінку, яка

а) направлена власне на комп'ютерну сферу та комунікаційні технології;

б) включає використання цифрових технологій у процесі здійснення правопорушення; або

в) включає використання комп'ютера як інструменту в процесі здійснення інших злочинів, і, відповідно, комп'ютер виступає при цьому як джерело електронних процесуальних доказів.[69-c.90]

У законах і договорах, у тому числі у прийнятій Радою Європи Конвенції з кіберзлочинів, дано визначення різних видів злочинів, пов'язаних з використанням комп'ютерів (таких, як злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних систем, правопорушення щодо контенту та правопорушення відносно інтелектуальної власності).

Графічні зображення, як об'єкти авторського права, які найбільш часто можуть бути розміщені в Інтернеті: малюнок, ескіз, картина, план, креслення, кінокадр, телекадрах, відеокадр, малюнок і так далі.

Треба зазначити, що в Інтернет з'являються і нові об'єкти авторського права, охорона яких за чинним законодавством, досить скрутна. Найважливіше питання - визначення правової природи основного компонента всесвітньої мережі - файлу HTML. Файл HTML втілює в собі відразу декілька об'єктів інтелектуальної власності. З точки зору внутрішньої структури - це комп'ютерна програма. Але з точки зору зовнішнього оформлення сторінка HTML може представляти собою літературний твір, твір художника, дизайнера і т.п. Жоден з існуючих способів охорони не враховує повною мірою специфіку HTML. Безперечно, виходом була б розробка особливого механізму охорони HTML сторінок і внесення відповідних змін до законодавства про інтелектуальну власність.

Незважаючи на відсутність спеціального регулювання, права автора сторінки HTML можуть бути в даний час захищені нормами авторського права. При бажанні, автор HTML файлу може зареєструвати свій HTML-файл у Державному підприємстві "Українське агентство з авторських і суміжних прав" (надалі - ДП УААСП) як комп'ютерну програму, тим самим, підтвердити своє авторство і пріоритет.[56-c.39]

Більш складним є проблема використання так званих "Java applets" - програм, написаних мовою Ява (Джава), призначених для роботи в Інтернет. Якщо мова HTML досить примітивна, то мову "Java" повною мірою можна назвати повноцінною мовою програмування. Особливості функціонування програм, написаних мовою "Java" полягають у тому, що програма існує весь час як некомпільованний текст. При запуску через Інтернет програму, написану мовою "Java", користувач копіює на свій комп'ютер не тільки ту програму, яку він запускає, але і компонент, необхідний для компіляції і запуску виконуваної програми безпосередньо на комп'ютері користувача. Таким чином використовується відразу декілька програм, що охороняються авторським правом.

Купуючи звичайну програму, користувач не цікавиться, наскільки правомірно програміст використовував ту чи іншу мову програмування, і чи дотримані права автора компілятора, оскільки програма надходить в користувача у вигляді об'єктного коду. У випадку ж з програмами, написаними мовою "Java", і програма, і компілятор надходять користувачеві окремо один від одного, і компіляція програми для її запуску відбувається вже на комп'ютері користувача, причому компілятор - самостійна програма - залишається на комп'ютері користувача і може бути використане необмежену кількість разів з іншими програмами мовою Ява. Поки проблема використання компіляторів не стоїть гостро тільки з однієї причини - основний постачальник програмного забезпечення до Інтернет компанія "Майкрософт" надає своїм користувачам всі необхідні для роботи в Інтернет програми абсолютно безкоштовно. Проте ця ситуація може докорінно змінитися.

Основне питання проблеми захисту прав, порушених у Всесвітній Павутині, полягає не в тому, як кваліфікувати те чи інше правопорушення в Інтернет, а як довести факт його здійснення і залучити зловмисника до відповідальності. У цьому зв'язку можна виділити дві проблеми. Перша проблема - довести «КИМ ВЧИНЕНО», друга - «ЩО ВЧИНЕНО».