Способи захисту авторського права

Поняття, суб'єкти та об'єкти авторського права. Функції та принципи володіння авторськими правами. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав. Авторський договір і його значення. Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.10.2014
Размер файла 104,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Завдання номер один - виявити правопорушника. Складність її вирішення багато в чому залежить від способу вчинення дій за допомогою Інтернет, які за законодавством можуть розглядатися як порушення чиїхось прав або законних інтересів.[11-c.50]

Забезпечувати безпеку авторських прав у глобальній Інтернету, і навіть здійснювати заходи відповідальності до осіб, їх які порушили, дуже важко, оскільки Інтернет -- цей простір, яке має і що визнавала державних кордонів. Отже, регулювання правовідносин у ньому треба використовувати норми міжнародного права, які впорядкували б порядок розміщення у кіберпросторі різноманітних об'єктів авторського права, суміжних правий і інформації. Але важке не у самій виробленні і доведенні до всіх користувачів таких загальних норм, а перетворенні їх у життя, створенні механізму контролю над виконанням і механізму оперативного усунення порушень, адже головна мета у разі буде якнайшвидше відновлення порушених правий і законних інтересів потерпілої боку з допомогою правопорушника, Не тільки йогонаказание.

Сьогодні Інтернет може бути найзручнішим постачальником свіжої інформації з точки планети, зокрема і охоронюваних авторським правом зображень, текстів, творів літератури, музики, образотворчого мистецтва, кіно України й інших. Звідси дві найактуальніших проблеми.

Перша проблема. Розміщення матеріалів онлайні і надання до них відкритого доступу без дозволу правовласника. Багато хто вважає, що розміщення Мережі матеріалів відбувається безплатно, отож ніякого порушення прав немає. Ще й приплатити повинен автор користувачеві. Але саме автор не отримає ту прибуток, оскільки розраховував під час продажу твори через мережу, адже чимало вже скачали із Інтернету. Зазвичай, в багатьох власників авторських прав, найчастіше виникають труднощі, пов'язані з обгрунтуванням правової позиції з суді, тож збиранням доказів.

Відповідно догражданско-процессуальному законодавству Росії, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, куди посилається у спорі, тому важливою завданням правовласника є збір доказів факту порушення його прав з Інтернету. Специфіка порушень авторського права в онлайні, залежить від можливості порушника натисканням кількох клавіш усунути всі свідчення, що несанкціоноване використання твору можна говорити про.

Другої проблеми. Присвоєння авторства на розміщені Інтернеті твори, тобто плагіат. Багато інтернет-магазини - із задоволенням використовують фотографії й описи товарів, "запозичені" у конкурентів. Не можна думати, що це контент - "нічий", хтось усе це написав, сфотографував. Автор є у будь-якому разі. Останніми роками "піратство" набуло масового характеру. Електронні документи копіюються, часто модифікуються без згоди автора, іноді їх видають за власнетворчество У зв'язку з цим як і раніше, що відсутність з сайту інформацію про автора (авторів) твори не від відповідальності за несанкціоноване використання цих творів, і навіть за плагіат.

У суді дуже складно довести обставини, що мають значення для об'єктивного розгляду справи, тому одну з найважливіших проблем - проблема докази самого факту порушення прав з Інтернету. Відповідно до ст. 103 Основ законодавства про нотаріат, дії нотаріуса зводяться тільки в працювати з речовими доказами й носять що відбувся характер. Попри це, можна взяти в основі відповідну норму Арбітражно-процесуального кодексу Російської Федерації і можу керуватися загальними принципами забезпечення доказів. У разі перелік коштів доведення не закритий, серед них вказуються інші документи і матеріалів, містять інформацію про значимих для справи обставин, зафіксовані у письмовій чи іншого формі.[27-c.108]

Так за даними BSA (Business SoftwareAlliance - Асоціація виробників програмного забезпечення) у такий країні як США, де рівень захисту авторських прав найвищий світі, до 40% використання ліцензійного програмного забезпечення діє з порушенням авторських прав. Захист - надто гучне слово, щоб він могло виправдати себе у Інтернеті. Якщо ставитися до Глобальної Мережі як до своєрідному інформаційному бойовищу, то тут для здобуття права же не бути знищеним, треба застосовувати відповідних заходів. Найстрашніше для творів сайту інформаційної спрямованості - ценепосещаемость, тобто відсутність візитів на сайт (після чого слід зниження рейтингу, яке, зазвичай, закінчується закриттям сайту).

Автор чи правовласник, зацікавлені у захисту своїх авторських прав, повинні робити ряд захисних заходів для охорони свого твору. Так, правовласник для оповіщення своїх прав може використовувати знаком охорони авторського права (знак копірайту), трійка інформативних елементів: знака ©, найменування (імені) правовласника, року першого випуску. Але така знак несе суто декларативну функцію. Зазначимо, що інформаційні технології, застосовувані з Інтернету використовувати знак копірайту іншій якості. Як-от, реалізувати можливість накласти нею реальні захисні і інформативні функції з урахуванням легальної процедури електронного документування з допомогою технологіїелектронно-цифровой підписи, які забезпечують юридичної чинності електронним документам. Це забезпечить високий рівень аутентифікації та ідентифікації таких документів. Для захисних функцій трьох елементів знака копірайту вочевидь не досить. Слово «копірайт» походить від злиття англійського дієслова tocopy (копіювати) щодо словаright (право). Для російських людей копірайт є правом, який регулює взаємини, пов'язані зі створенням та використанням творів літератури, науки, мистецтва; авторське право охороняється як і кримінальному, і у цивільному порядку. Значок копірайту закріплює найменування володаря авторського правничий та рік публікації твір, статті, нотатки і т.д.[20-c.60]

3.2 Правові проблеми захисту інформації в мережі інтернет

Ключові слова: інформація, автор, мережа Інтернет, web-сайт, web-портал, порушення авторських прав.

Всесвітня інформаційна мережа Інтернет уже стала повсякденним засобом передачі інформації будь-якого характеру, доступним кожному. Останнім часом дедалі більшої популярності набуває інформування потенційних партнерів про діяльність підприємства за допомогою створення web-сайту, що підносить бізнес на якісно новий рівень. Захист інформації за всіх часів був важливою темою. З появою Інтернету, коли інформація стала доступною й оперативною, питання про її захист стало ще актуальнішим. Недосконалість правової бази в сфері захисту інтересів власників авторських і суміжних прав в нашій країні збільшує цю проблему. Не дивлячись на численні публікації та виступи на спеціалізованих конференціях, дана тема залишається недостатньо дослідженою.

Аналіз досліджень. Як відомо, способів захисту будь-якої інформації, у тому числі й у мережі Інтернет, існує декілька. Серед них важливе місце займають технічні і юридичні способи.

Web-мастерам, власникам сайтів зазвичай доводиться самим знаходити способи захистити авторські права, і найчастіше вони прибігають до технічних, ніж юридичних способів. Справа в тому, що єдиний 100% захист сторінки від перегляду HTML-коду - виключений сервер, тому що, якщо сторінка доступна хоча б для одного із браузерів, то у відвідувача завжди їсти можливість зберегти код цієї сторінки. Тому всі технічні способи захисту HTML-коду умовно можна поділити на два способи: шифрування HTML-коду й інші способи (відключення правої кнопки миші, заборона на збереження картинок за допомогою скриптів, приведення HTML-коду в стан важкий для сприйняття й т.д.).[70-c.38]

При застосуванні програмно-технічного захисту можливі два варіанти розвитку подій:

Користувач виявиться «чайником» і, побачивши, що його звичайні дії (скопіювати картинку, текст і т.д.) не приводять до бажаних результатів, кине це заняття. У цьому випадку ваші авторські права не будуть порушені.

Користувач виявиться «просунутим», і, «попрацювавши» якийсь час із сайтом, що його зацікавив, він дістане потрібну для нього інформацію. У цьому випадку права будуть порушені.

Треба, так само врахувати ще один момент - будь-які спроби захистити технічними способами авторські права на сайт приводять до того, що цим ускладнюється життя звичайним, порядним користувачам, заради яких і створювався цей сайт, розміщалася інформація.

Але незважаючи на, здавалося б, достаток засобів технічного захисту сайтів, сам по собі БТМЬ-код ніяк не схильний до свого захисту Тому його захист є досить творчим процесом, комбінації як описаних вище способів, так і знаходження нових. При бажанні можна досягти непоганих по мірках фахівців результатів, які будуть навіть на них діяти психологічно чудово. Однак при цьому необхідно завжди усвідомлювати тому, що абсолютного захисту не існує.

Тепер же хочеться зупиниться на юридичних способах захисту інформації в Інтернет.

Варто помітити, що наш законодавець, на мою думку, пішов по завідомо невірному шляху. Не створивши фундаменту правого регулювання даної сфери, відносини в мережі Інтернет були віддані на відкуп спеціалізованим законам і підзаконним актам, присвяченим вузьким проблемам, а також звичаям. Оскільки в Україні право не є прецедентним, таке положення аж ніяк не можна назвати задовільним.[15-c.41]

Тепер слід дослідити зміст основних нормативних актів в цій галузі в пошуках необхідних визначень та термінів. Зазначені поняття вищезгаданим Порядком визначаються в такий спосіб:

web-сайт - сукупність програмних і апаратних засобів з унікальною адресою в мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта й забезпечуючи доступ юридичних і фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів і інші інформаційні послуги через мережу Інтернет;

web-портал - web-сайт, організований як системне багаторівневе об'єднання різних ресурсів і сервісів для забезпечення максимальної можливості доступу до інформації й послуг.

При цьому поняття «web-сторінка» на рівні підзаконних нормативно- правових актів не міститься. Таким чином, на законодавчому рівні чітко не встановлено, що web-сайти належать до комп'ютерних програм.

До чого ж можуть привести такі прогалини в законодавчій термінології? Приведу найпростіший приклад.

Найчастіше можна почути фразу: «Він незаконно виклав на свій сайт контрафактну копію якогось твору». Начебто б все зрозуміло. Але не з правової точки зору. У юристів відразу ж виникає ряд питань. Питання перше. Ніде не визначене, що таке «сайт». Це IP-адреса, доменне ім'я, набір якихось файлів або якась сукупність названих елементів? До речі, ніде не визначено, що таке IP-адреса, доменне ім'я або файл. Питання друге. Припустимо, довели, що «викладання» - це окремий випадок відтворення на пам'ять ЕОМ. Але тут відразу ж виникає дивний ланцюжок. Якийсь громадянин - Інтернет-провайдер цього громадянина - хостінг-провайдер цього громадянина - відвідувач сайту цього громадянина. Де визначення? Їх немає! Так само як немає правил і ліміту відповідальності кожного із зазначених діючих осіб. Саме тому настільки ефективна «гра в дурника» деяких порушників, які намагаються пояснити судді, що вони знати не знають, куди це шлються якісь файли.

І третє питання. Твір у цифровій формі. Тут теж не все просто. Припустимо, довели, що файл у форматі jpeg - це та сама картина. А чи зможемо довести, що той же jpeg, але стиснутий в zip-архів це те ж саме? А якщо zip розділений на кілька сегментів? Додати сюди ще ньюс-групи й форуми - і вийде зовсім вже божевільний будинок.[48-c.20]

Знову ж, начебто б все зрозуміло. Але хіба це десь відбито, десь це записано? Якби в Україні було прецедентне право, все було б набагато простіше. У даній ситуації хіба щось дає судді правову опору для винесення рішення, заснованого на справедливій оцінці того, що відбувається в мережі? Суддя поставлений у свідомо дурне положення. Або дослухатись доводів знаючих в Інтернеті (можливо, суддя й сам непогано собі уявляє, що це таке) і прийняти рішення, що не буде засноване на правових нормах, або написати рішення, що буде засноване тільки на писаному праві, але яке буде свідомо невірним. Тому необхідно в законодавчому порядку визначити такі базові поняття, як, власне, мережа Інтернет, доменне ім'я, директорія, файл, провайдер, хостинг-провайдер, власник доменного імені, сайт, статичне й динамічне представлення інформації, цифрова й аналогова форма представлення інформації, гіперпосилання, фрейм, трафік, клік, peer-to-peer, скачування, форум, ньюс-група та ін. Причому зробити це не в розрізнених підзаконних актах, важкодоступних для користувачів мережі, а в єдиному кодифікованому акті. Без цього всі спроби сформувати ефективний захист авторських прав у мережі Інтернет приречені на провал. Без цього щоразу у суді навіть у самій очевидній ситуації треба буде пояснювати судді, про що ми говоримо.

Так як же автору захистити сайт?

По-перше, необхідно попереджати потенційних порушників про наявність авторських прав і правові наслідки їх порушення, наприклад, розмістити текст: «Усі права на матеріали, розміщені на порталі, охороняються відповідно до законодавства. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання обов'язкове».

По-друге, захистити оригінальне оформлення окремих сторінок сайту патентом на промисловий зразок, зареєструвати в державному Реєстрі авторське право на оригінальну текстову частину сайта, базу даних, комп'ютерну програму, адже web-сайт є поєднанням трьох об'єктів інтелектуальноївласності: комп'ютерної програми, бази даних і промислового зразка. За авторсько-правовою системою охорони об ' єктів авторських прав, захист авторам та іншим суб ' єктам авторського права надається лише проти будь-якого свідомого несанкціонованого використання іншою особою охоронюваного об'єкту. Тому факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором чи іншою особою, якій належить авторське право, відомостей про копіювання або запозичення іншою особою істотних рис або цілого твору, що був раніше введений автором у цивільний обіг. В Україні (як і в усьому світі) використовується презумпція авторства. Формально у нас авторам web-сайту не потрібна реєстрація авторства, це право автора, а не визначений законом обов'язок. На практиці ж їм часто радять одержувати авторське свідоцтво на програмний компонент web-сайту. У суперечливій ситуації' це може послужитидодатковим свідченням авторства.[23-c.41] За патентно-правовою системою охорони захист прав інтелектуальної власності надається проти будь-якого несанкціонованого використання іншою особою об'єкта права інтелектуальної власності, зокрема промислового зразка, незалежно від того, чи був цей охоронюваний зразок свідомо використаний іншою особою або ці об'єкти були створені іншою особою в результаті її власної творчої діяльності, але вже після публікації відомостей про видачу відповідного патенту про їх охорону. Тому будь-яке несанкціоноване використання прав інтелектуальної власності на зазначені об'єкти іншими особами є встановленим фактом позадоговірного порушення патентних прав, яке відповідно до закону не треба доводити під час розгляду справи.

Існує й досить проста і ефективну систему виявлення протиправних сайтів. У Інтернеті є такого поняття, як ">логи". Це протоколи роботи комп'ютерних мереж, у яких вказаніинтернет-адреса комп'ютерів, які пов'язувалися через Інтернет. По цим комп'ютерним адресами можна визначити і адреси фізичні, бо ті зареєстровані за якимись ліцензовані оператори. Вони мають ставлення до правоохоронних органів, але з допомогою провайдер може "висмикнути" потрібну для правоохоронних органів інформацію. Це як у телебаченні, де за закону що вийшов ефір сюжет у разі судового позову треба в архіві рік. У Інтернеті ж, щоб вивести на чисту воду злочинців, досить скористатися "логами".

Але вони потрібні тільки тоді ми, коли необхідно в суді довести, що за той чи інший сайт здійснювалася злочинну діяльність. Внутрішнє законодавство кожної країни передбачає різні види покарань поширення тій чи іншій інформації. Законним і єдиним можливим виходом із ситуації, вважають у російських спецслужбах, міг стати прийняття єдиного всім країн закон про Інтернеті. Два роки тому міжнародній нараді була спроба прийняти конвенцію прокиберполиции, яка регулювала все відносини у віртуальним простором.

Будапештська конференція, за задумом її організаторів, мала довести, що у тлі бурхливо що розвивається кіберпростору потрібно об'єднати зусилля всіх країн із наведення елементарного порядку в Всесвітньої павутинні і запровадженню єдиних "правилами гри" у ній. Вона розглядає питання координації зусиль правоохоронних органів боротьби вкиберпространстве.

Авторське право передбачає захист майнових і немайнових прав автора. Причому немайнові права, саме декларація про авторство, з ім'ям, відкликання, на оприлюднення і захист репутації, дозволяють безпосередньо задовольнити моральні інтереси автори і немає прямий за економічну вигоду. Майнові права (копірайт) захищають виняткові права автора на твір - його інтелектуальну власність. Автор завжди зацікавлений у тому, що його твір Герасимчука джерелом доходів третіх осіб, або об'єктом плагіату. Але надмірне обмеження доступу до авторським творам, зокрема обмеження економічного характеру, гальмує людський розвиток, стримує економічного розвитку країни, що не у сфері держави й самого автора.[37-c.85]

Є думка, що у Інтернеті неможливо забезпечити правовий захист авторських прав через брак обмежень на вільне копіювання і труднощі ведення контролю над копіюванням та використанням творів. Вочевидь, що засоби захисту авторського права з Інтернету нічим не відрізняється від традиційних засобів захисту. Сутність порушень авторського права з Інтернету така сама, і захист його від порушень здійснюється тими самими способами, передбаченими національним законодавством, зокрема через суд знову у межах громадянського, адміністративного або порушення кримінальної розгляду. Різниця тільки у цьому, що простота копіювання і нематеріальна сутність об'єктів авторського права з Інтернету Демшевського не дозволяє як і просто покінчити з проблемою забезпечення доказів порушень авторського права. Тягар захисту авторських прав лежить, зазвичай, на автора чи правообладателе авторських прав, і вони, як поміщати твір до Інтернету, повинні апріорно робити деякі додаткові дії з захисту своїх авторських прав. Виявленное конкретне порушення авторських прав передбачає конкретні дії чи правовласника захисту, навіщо, у принципі, досить чинного законодавства Російської Федерації. Природно, деякі дії з захисту авторських прав при порушеннях, що з використанням Інтернету, набагато складніше.

Хоча пріоритет в авторське право менш важливий, тим щонайменше однієї з найбільш головних проблем захисту авторських прав є легальної процедури, визнаною всіма суб'єктами права, які забезпечують можливість зафіксувати з прив'язкою дохост-серверу факт розміщення електронних документів з авторськими матеріалами, час їхнього розміщення й інші реквізити, і навіть які забезпечують цілісність таких документів і майже захисту від несанкціонованого зміни, що дозволило б проводитиаутентификацию (>аутентификация документа - перевірка реквізитів документа, цілісності, справжності документові та їїелектронно-цифровой підписи.) й ідентифікації (ідентифікація документа - визначення адресної інформації джерела автором документа, фактів відправки, підстав і часу відправки документа) таких документів і майже вирішило би проблема забезпечення доказів у захист авторських прав у мережі "Інтернет".

Російська судова практика у справах захисту права інтелектуальної власності у мережі Інтернет майже відразу ж почала однією з найбільш що з проблемами і протиріччями. Причин труднощі й заплутаності досить багато: юридична складність самої інституції "інтелектуальну власність", відсутність окремого правовим регулюванням Інтернету, невідповідність та недосконалість нормативної бази галузі охорони авторських прав, відсутність спеціальної кваліфікації суддів у справах захисту права інтелектуальної власності у мережі Інтернет. Усе це визначає сьогоднішню неоднозначність і часто слабке судове квалифицирование сформованих суперечок у цій сфері.[69-c.173]

З огляду на первинності поширення Інтернету у країнах, проблеми правовим регулюванням Мережі виявлено там раніше й набагато швидше ніж в нас сформувалася судова практика. Але з те, що досі у тих-таки Сполучені Штати і великих європейських державах залишилися неврегульованими багато запитань національного і журналіста міжнародного рівня, правове регулювання Інтернету, як технології недержавного позанаціонального, точніше загальносвітового характеру, вимагає її подальшого розвитку. Хоча нині міжнародна судова практика налічує десятки сотень судових прецедентів, зі своїми аналізом і виявленням загальних тенденцій, які потім закладено у основу проектів майбутніх законів.

У Російській Федерації нині відомо трохи більше десяти судових прецедентів, що з використанням Інтернету. Майже всі суперечки зосереджені навколо інституту інтелектуальної власності, що цілком логічно: зміст в усій мережі Інтернет складається з різноманітних інформаційних джерел, містять об'єкти авторського права: програм для ЕОМ, баз даних, апаратно-програмного забезпечення інформаційних ресурсів, систем адресації і передачі. Дані перелічені об'єкти мають пряме чи непрямий стосунок до інституту інтелектуальної власності і з надзвичайно уразливі з відкритості доступу основної маси ресурсів, свободи копіювання І що дуже важливо, наявності значної економічної цінності. Повторю, що технологія Інтернету за своєю сутністю виявилася максимально незахищеною від неправового використання.

Майже остаточно 1999 року судові прецеденти до були відсутні взагалі. Це дуже природно: активне використання мережі Інтернет на Росії почалося лише трохи більше семи-восьми років тому я. У результаті російська частина Інтернету відстала і відстає у розвитку від створення низки іноземних сегментів. Не особливо сприяє подальшого розвитку публічних інформаційно-технологічних відносин також нинішня становище нашої економіки. Нині, попри досить успішне приживлення технологій мережі до, не можна говорити про повний застосуванні можливостей Інтернету, подібно високорозвиненим країнам.[19-c.53]

Документ це «мережним» нормативним правовим актом Російської виконавчої і натомість з'являються перших у РФ судових прецедентів.

Також дещо незалежних груп фахівців розпочали проектуванням закону про розвиток мережі Інтернет на Російської Федерації. Безумовно, до цього підштовхує і формирующаяся судова практика, яка, знову ж повторюю, через свою неоднозначності вимагає додаткових уточнень і давно потребує спеціалізованої нормативно-правову базу.[62-c.110]

Проблема захисту авторського права в Інтернеті виникла ще й тому, що попри всі міжнародні конвенції та внутрішні законодавства держав, глобальна мережа має екстериторіальний характер, тобто доступ до неї з будь-якої країни світу не залежить від виконання урядом цієї країни правил міжнародних договорів.

Цікавим фактом є те, що друкований твір, який було вперше опубліковано у країні, яка не має з Україною двосторонньої угоди про охорону авторських прав, в Україні охоронятися не буде. Але якщо це не твір, розміщений в Інтернеті! Навіть якщо твір було розміщено в Інтернеті у такій країні, і навіть якщо в цій країні така дія не вважається опублікуванням, він все одно в ту ж мить став доступним в Україні через Інтернет, а значить опублікованим, а також одним з тих творів, що “знаходяться в об'єктивній формі на території України” і, відповідно, охороняються згідно її законодавства.[25-c.46]

Проте це лише написано в Законі. На практиці це допомагає мало. На жаль, у вітчизняному законодавстві поки що відсутні такі нормативно-правові акти, які б дійсно допомагали і чітко регулювали діяльність в Інтернеті.

Ключова проблема боротьби з порушеннями авторського права в Інтернеті полягає в масовості самих порушників. Коли порушників авторських прав на якийсь розміщений в Інтернеті твір є багато, і всі вони проживають в різних країнах, то навіть якщо справу проти кожного з них суб'єкт авторських прав на твір виграв в суді чи арбітражі одної країни, то виконати це рішення в багатьох інших країнах є вкрай складним завданням. Таким чином, судове чи арбітражне рішення, винесене в одній країні, не є простим, швидким, ефективним і економічно доцільним засобом захисту авторських прав на розміщені в Інтернеті твори в інших країнах.

Основне питання проблеми захисту прав, порушених у Всесвітній Павутині, полягає не в тому, як кваліфікувати те чи інше правопорушення в Інтернет, а як довести факт його здійснення і залучити зловмисника до відповідальності. У цьому зв'язку можна виділити дві проблеми. Перша проблема - довести «КИМ ВЧИНЕНО», друга - «ЩО ВЧИНЕНО».

Завдання номер один - виявити правопорушника. Складність її вирішення багато в чому залежить від способу вчинення дій за допомогою Інтернет, які за законодавством можуть розглядатися як порушення чиїхось прав або законних інтересів.[18-c.49]

3.3 Порушення авторських прав в мережі інтернет

Для захисту прав авторів була введена процедура «повідомлення-видалення», згідно з якою обмеження відповідальності не діє для посередників у передачі даних, якщо після сповіщення про порушення авторських прав вони видалять або заблокують доступ до таких матеріалів. Так, якщо користувач Youtube розмістить на ньому відео, авторське право на яке належить третій особі, він не несе відповідальності за порушення авторських прав. Відповідальність несе користувач, що розмістив відео. Але якщо правовласник звернеться до Youtube c сповіщенням про порушення його прав, останній зобов'язаний видалити матеріал, інакше буде нести відповідальність за порушення авторських прав. Одним з додаткових умов для обмеження відповідальності постачальника послуг є його необізнаність про те, що розміщена інформація порушує авторські права третіх осіб і він не отримує безпосередній матеріальної вигоди від дій, що порушують чужі авторські права.

Таким чином, був створений саморегулюючий правовий механізм, що формує баланс у вигляді розвитку нових інформаційних послуг між інтересами суспільства та суб'єктами авторського права. Однак зловживанням в даному випадку могло б стати необґрунтоване звернення до онлайн-ресурсу з вимогою видалити контент, що нібито порушує права заявника. Для попередження подібних ситуацій були введені правила, що по-перше, зобов'язують скаржника у своєму зверненні підтверджувати під страхом покарання за лжесвідчення, що він діє з сумлінних спонукань, а інформація відповідає дійсності, по-друге, запроваджено відповідальність за недостовірну інформацію. Так, особа, яка навмисно спотворює факти, відповідає за будь-які збитки, включаючи гонорари адвокатам, понесені особою у зв'язку з видаленням матеріалів, що нібито порушують авторські права третіх осіб.

У 2007 році американська медіа компанія Viacom подала позов до Youtube з вимогою відшкодувати більше одного мільярда доларів збитків, понесених внаслідок того, що Youtube дозволяє користувачам завантажувати на свій сервіс відео без згоди позивача. Viacom стверджувала, що понад 150 тисяч відео з її програмами були завантажені на Youtube і переглянуті користувачами більше 1,5 мільярда разів. У 2010 році суд відхилив позов Viacom на тій підставі, що спільного знання про факт завантаження несанкціонованого контенту недостатньо для залучення останнього до відповідальності. Також, на думку суду, не можна змусити Youtube перевіряти всі файли відео на предмет дотримання авторських прав, так як це суперечить духу DMCA. На даний момент рішення розглядається апеляційним судом.[52-c.96]

Важко переоцінити значення Інтернету та тих широких можливостей, які людство отримало з його появою. На жаль, поряд зі значними перевагами і прогресивністю сучасних цифрових мереж, юристи все частіше вимушені говорити і про недоліки, адже вони поставили під загрозу основу авторсько-правової доктрини, практично унеможливили контроль за використанням творів, а також значно ускладнили отримання авторської винагороди. На сьогодні не існує відпрацьованого механізму захисту авторських прав у мережі Інтернет, врегульованого на законодавчому рівні, адже українське законодавство досі не містить норм, які б відображали специфіку в цій сфері, що призводить до ще більшого загострення проблеми. Можливі порушення авторських права Згідно з чинним законодавством матеріали, оприлюднені в мережі Інтернет, є об'єктом авторського права і, відповідно, охороняються законом. Так, якщо стаття, розміщена в Інтернеті, є об'єктом авторського права, то власне її «розміщення» буде «оприлюдненням», адже робить статтю чи твір загальнодоступним, а копія, отримана з Інтернету, стає екземпляром твору в момент запису в пам'ять комп'ютера. Проблеми, породжувані інформаційними та комунікаційними технологіями, є власне новим обличчям споконвічних проблем. Статтею 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі -- Закон) передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту. Це перш за все: -- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав; -- піратство (опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення); -- плагіат; -- вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав; -- будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; -- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права чи особи, яка здійснює таке управління; -- розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і суміжних прав, з яких без дозволу автора вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі. Технічні засоби В Інтернеті особлива специфіка, адже це екстериторіальна мережа, яка робить можливим безконтрольний експорт і імпорт інтелектуальної власності. Так, твір, який не має спеціального захисту, відразу після розміщення в Інтернеті стає легкою здобиччю для кожного, хто бажає його відтворити, скопіювати, скомпілювати тощо. Проконтролювати ситуацію за таких умов дуже важко, а тому доцільно використовувати технічні засоби захисту творів, маркетингові прийоми та навіть вдаватися до хитрощів. Технічними засобами захисту, згідно з законом, є технічні пристрої та розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права або суміжних прав при сприйнятті чи копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об'єктів авторського права і суміжних прав. 1. Саморуйнування електронного документа при несанкціонованому копіюванні. До цього виду технічних засобів захисту творів належать так звані водяні мітки -- вкраплення програмного коду, що дають можливість частково порушити цілісність об'єкта. 2. Криптографічні конверти. Це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру. 3. Твори з обмеженою функціональністю, коли автор подає лише частину інформації, приміром, зміст книги чи деякі її розділи. Цей метод широко використовується для передплати інтернет-видань. 4. Створення спеціалізованого архіву для об'єктів інтелектуальної власності, представлених в електронному форматі. Такі депозитарії надають можливість авторові підтвердити факт і час публікації в разі виникнення суперечки, зокрема й у суді, але, на жаль, майже не застосовуються в нашій державі. Сучасні криптографічні засоби фіксують цілісність документа, його авторську приналежність і час реєстрації. Розміщення та збереження копій авторських матеріалів виконується на незмінному носії (CD-ROM диску) з фіксацією часу, місця й умов його виготовлення, а прийняття у 2003 році Закону України ''Про електронний цифровий підпис'' дає змогу реєструвати авторські твори безпосередньо в комп'ютерній мережі. 5. Використання кодових слів. У своїх текстах автори навмисно використовують рідкісні й екзотичні слова, за якими потім за допомогою пошукових систем відстежують використання власного твору. Проте метод використання кодових слів видається не дуже ефективним. Цивільно-правовий захист Все зазначене вірно, коли про захист своїх законних прав особа попіклується заздалегідь, але, як правило, питання про захист авторського права постає в момент вже вчиненого порушення. Тож існує цілий ряд способів цивільно-правового захисту. Особи, авторські та суміжні права яких порушені, можуть: вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав; звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та припинення дій, що порушують авторське право або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральної шкоди; подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права; вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав; вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про: --відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням, з визначенням розміру відшкодування; --стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення; виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; заборону опублікування творів, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав. Необхідність адаптації законодавства Що стосується судової практики захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, то вона нечисленна. Переважна більшість суперечок зосереджена довкола інституту інтелектуальної власності, адже вся мережа цілковито складається з різноманітних інформаційних джерел, які містять об'єкти авторського права. Режим відкритого доступу дає змогу оперативно розпоряджатися всіма отриманими в такий спосіб об'єктами авторського права, передусім, літературними та журналістськими творами. Негативну роль у процесі судового захисту відіграє перш за все той факт, що використання авторського матеріалу в мережі Інтернет відбувається майже миттєво та/або кількома сайтами одночасно. У ході підготовки до судового процесу застосовується серія доказів. Згідно зі ст.57 Цивільного процесуального кодексу України «доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи». Такими даними можуть виступати публікації спірних об'єктів виключних прав на матеріальних носіях, нотаріальне засвідчення дати створення твору, дані пошукових інтернет-систем, інтернет-провайдерів, хостінг-провайдерів тощо. Вагому доказову базу, звичайно, дуже непросто зібрати. Справи розглядають у судах загальної юрисдикції, де серед кримі¬нальних, цивільних, адміністративних та інших справ позови про порушення авторського права посідають останнє місце, та й у вітчизняному сегменті Інтернету за таке порушення карають дуже рідко. Представники вітчизняної Феміди, зазвичай, не мають належної наукової та законодавчої літератури, щоб ознайомитися з найважливішими поняттями авторського права, особливостями його захисту в мережі Інтернет та осмислити їх. Така ситуація призводить до неправильного вирішення судових справ, оскільки кожна сторона захищає суто свої інтереси та наводить досить суб'єктивні аргументи на свій захист. Для вирішення проблеми необхідно встановити розумний баланс між нормативно-правовою базою та інструментами саморегуляції в мережі. Практика цивілізованих країн демонструє, що механізми самоконтролю є достатньо дієвими та викликають довіру до тих, хто їх створює (наприклад, британська система саморегулювання Інтернету ''інтернет-вотч''). Можна констатувати, що нормативно-правова база суттєво відстає від суспільних відносин, що призводить до неврегульованості даної сфери нормами законів, застосування здебільшого корпоративних норм або й відсутності будь-якого регулювання. Тому на даному етапі перед фахівцями і законодавцями постає завдання адаптувати нормативно-правову базу для забезпечення правового регулювання і захисту виключних прав у мережі Інтернет. Крім того, необхідне оновлення механізмів реалізації виключних прав та підвищення підготовки суддів у сфері інформаційних технологій. Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює звичні нам соціально-економічні парадигми. На жаль, право сьогодення, базуючись на реаліях світу, яким він був до того, як “цифрова революція” стала реальністю, в більшості випадків виявляється нездатним адекватно реагувати на зміни у суспільних відносинах, викликані появою інформаційних технологій. Мине багато років, доки право “наздожене” сучасну технологію, якщо це взагалі коли-небудь трапиться. Але ті, хто має справу з інформаційними технологіями сьогодні, не можуть чекати. Їм потрібно вже тепер знати юридичні умови та наслідки своєї діяльності в Інтернеті. Для них є проблемою передбачити, як питання, що виникають та ще виникатимуть у процесі функціонування Інтернету, будуть вирішені при застосуванні сучасного права.[30-c.162]

Всі ці питання можуть бути поділені на наступні групи:

1) Право на інформацію в електронному вигляді. До цієї групи можна віднести такі питання: Хто є власником інформації, яка передається в електронному вигляді? Які права він має при використанні та для контролю за використанням цієї інформації? Які права мають користувачі інформації, яка їм не належить?

2) Інформаційна безпека. До цієї категорії належать наступні питання: Як абонентам електронного зв'язку забезпечити автентичність та цілісність своїх послань? Як сторони мають “підписувати” документи в електронному вигляді? Як забезпечити конфіденційність таких документів?

3) Електронні угоди. Це питання, що стосуються так званої електронної комерції: Як сторони можуть укласти юридично дійсні угоди в електронному вигляді? Які норми регулюють укладання та виконання таких угод? Хто має юрисдикцію щодо спорів, які виникають з приводу цих угод?

4) Зміст інформації. До цієї групи питань відносять такі: Як право регулює зміст інформації, що передасться електронним шляхом? Як закони щодо свободи слова, реклами та обмежень на експорт застосовуються до змісту цієї інформації?

5) Поведінка користувачів Інтернету. Ці питання переважно пов'язані з так званими комп'ютерними злочинами (несанкціонований доступ, порушення норм суспільної моралі, тощо) та оподаткуванням комерційної діяльності в Інтернеті.[21-c.59]

Вищенаведеними питаннями перелік правових проблем, що виникають внаслідок функціонування інформаційних технологій, далеко не обмежується, і з часом їх стає все більше. Головна проблема при їх вирішенні полягає в тому, що право в сучасному його вигляді має справу з матеріальними об'єктами. Ми звикли до того, що щось матеріальне продається та купується, а інформація розповсюджується за допомогою паперу, магнітної плівки або лазерних дисків. Комерційна діяльність також здійснюється за допомогою матеріального об'єкту, яким є папір. Контракти, замовлення, рахунки, чеки, підтвердження - все це традиційно втілюється в папері, матеріалі, який знають і якому довіряють. В багатьох мовах світу само слово “папір” є синонімом слова “документ”. В одних випадках папір відповідає юридичним вимогам (як, наприклад, вимозі того, щоб контракт було укладено “в письмовій формі”). В інших випадках він відповідає діловій практиці, що склалась (зручність, наприклад, завжди мати документи в письмовій формі для подальшого звернення до них у разі потреби). В решті випадків, люди просто відчувають себе більш комфортно, коли мають аркуш паперу перед очима.

Але в електронному світі паперу не існує. Тому для того, щоб можливості інформаційних технологій проявили себе в повній мірі, звичні нам поняття та моделі поведінки повинні змінюватися. Більше того, коли інформація існує тільки в цифровій формі, виникають нові проблеми. Звичайною справою, наприклад, є копіювання документів. Але можливість внесення змін до документів, які існують виключно в електронному вигляді, таким чином, що факт внесення змін часто встановити неможливо, надає широкі можливості для шахрайства та інших зловживань. Сучасне право має також територіальний характер. Тобто, воно обмежене у застосуванні тільки щодо осіб та відносин між ними в рамках території держави або її певної складової частини. Але Інтернет не знає кордонів. Повідомлення, надіслане електронною поштою, наприклад, з одного комп'ютера, що знаходиться в Києві, до іншого, теж в Києві, може пройти через сервери, розташовані в кількох країнах. Таким чином, коли зникають папір та інші матеріальні носії інформації, а державні кордони більше не є перешкодою, неодмінно змінюються традиційні правові поняття та концепції, що вироблялися віками. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і часто вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід. Право завжди не встигає за технологією. Тому його завданням є адаптація до нових реалій, перегляд старих положень, що розроблялися та були ефективними в абсолютно інших умовах, і забезпечення чіткого керівництва для тих, хто має справу з новими технологічними досягненнями. У випадку інформаційних технологій, без чіткості та єдності в розумінні їх юридичної природи всіма тими, хто має до них відношення, рівень їх використання в усіх галузях людської діяльності не сягне потенційно можливого. Все вищесказане стосується не тільки таких високорозвинених країн, як Сполучені Штати, де знаходиться “ядро” Інтернету та спеціалісти яких є всесвітніми “законодавцями мод” в області комп'ютерної техніки, але і країн з нижчим рівнем інформатизації, в тому числі України, яка, маючи все необхідне для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток “безпаперового” світу інформаційних технологійлише починає створювати спеціальне законодавство в цій сфері. Авторське право є одним з найважливіших видів охорони інтелектуальної власності в Інтернеті в силу, як мінімум, двох причин.

По-перше, більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали) є творами в юридичному сенсі і, таким чином, складають предмет авторського права.[47-c.82]

По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами зв'язку та ознайомлення з ними, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав.

Будь-яка поведінка користувачів в Інтернеті зачіпає права авторів та їх правонаступників. Інакше кажучи, неможливо нічого зробити в Інтернеті, що б потенційно не порушувало чиїсь авторські права. Перегляд Web-сторінок, збереження їх вмісту в пам'яті комп'ютера, переадресація повідомлення електронної пошти - всі ці дії включають відтворення об'єктів авторсько-правової охорони. Але до того, як обговорювати проблеми охорони авторських прав в Інтернеті, необхідно, перш за все, визначити, які саме матеріали, доступні через Інтернет, охороняються авторським правом і які вимоги пред'являються авторським правом до них як до об'єктів охорони. Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права викликані специфічною формою їх фіксації. Цифрова форма фіксації цих творів уможливлює їхні унікальні, раніше неуявні фізичні якості та спричинює значні проблеми їх правової охорони.[17-c.40]

Нижче наведені технічні фактори, яким підвладні твори, розміщені в Інтернеті, та викликані цими факторами юридичні проблеми:

- Відсутність втрати якості при відтворенні. На відміну від примірників творів, виготовлених з використанням аналогових засобів копіювання (як то фотокопіювальні апарати, відео- та аудіомагнітофони, факсимільні апарати тощо), цифрові примірники є ідеальними копіями без будь-якої втрати якості. Перша цифрова копія абсолютно не відрізняється від тисячної копії, зробленої з того ж самого оригіналу. Оскільки кожна копія є ідеальною, не існує якісних обмежень, які б заважали піратам робити стільки копій, скільки вони забажають, і в одержувачів цих копій не виникає потреби звертатись до легального джерела для того, щоб зробити копію, яка б за якістю не поступалась оригіналу.

- Незначність витрат на відтворення та розповсюдження. На відміну від практики розповсюдження звичайних примірників книг, журналів, музичних касет чи компакт-дисків, відеокасет або програмного забезпечення, вартість копії твору, розміщеного в Інтернеті, є незначною, так само як і витрати, пов'язані з доставкою цієї копії до кінцевого споживача через той же Інтернет. Враховуючи те, що вартість підтримки сайту в Інтернеті не залежить від об'єму отриманої з нього інформації (такими є реалії сучасного ринку телекомунікацій), порушення авторського права не супроводжується для піратів скільки-небудь значними витратами.

- Здатність діяти анонімно. Використовуючи існуючі сьогодні технології, “пірати” здатні діяти в Інтернеті анонімно, не залишаючи слідів своєї діяльності. Анонімність є однією з небезпек Інтернету, оскільки, принаймні теоретично, вона дозволяє піратам безкарно завдавати шкоду, тим самим заперечуючи загальний принцип юриспруденції, згідно з яким особи, які завдали шкоду, мають її компенсувати. В результаті, можна передбачити більшу кількість порушень в ситуації, коли вони залишаються безкарними, ніж тоді, коли за них доводиться відповідати.

Складнощі в регулюванні відносин інтелектуальної власності в мережі інтернет пов'язані по-перше, з масовістю суб'єктів, користувачів Інтернету. З одного боку суб'єкт, наприклад, авторського права на літературний твір за допомогою Інтернету отримує додатково можливість ознайомити публіку зі своїм романом чи повістю і прорекламувати їх. Це є позитив, але, з іншого боку, відносини у сфері інтелектуальної власності перетворюються на абсолютні, важче виявити того користувача, який порушує авторські права і притягнути його до відповідальності (зрозуміло, що навіть при високому рівні правосвідомості і правової культури особи, потреба в інформації, тим паче в сучасному інформаційному суспільстві, може переважити законність у процесі реалізації своїх прав).[12-c.60]

По-друге, зазначимо, що право інтелектуальної власності являє собою право особи на результат інтелектуальної і творчої діяльності, куди можна віднести літературні твори, виконання, комп'ютерні програми, товарні знаки тощо. За великим рахунком, весь Інтернет являє собою результат інтелектуальної діяльності, і його контент, наповнення, розміщені у ньому матеріали підлягають захисту з боку держави. А це - «гігантська павутина відносин, яка одночасно охоплює сотні мільйонів осіб і творів».

По-третє, Інтернет є поняття екстериторіальне, що призводить до неможливості чітко визначити юрисдикцію держави, яка б опікувалася, гарантувала і захищала право інтелектуальної власності.

По-четверте, «ініціатива в маніпулюванні об'єктами інтелектуальної власності в мережі належить не автору (власнику авторських прав), … а користувачу, до того ж абсолютно анонімному.»

Необхідно зазначити, що вказані проблеми найбільше стосуються саме авторських і суміжних прав. Швидкість обігу об'єктів авторського права і масовість відносин у вказаній сфері обумовлює необхідність більш гнучкого механізму використання і захисту вказаних об'єктів у мережі Інтернет. Тож більш детально поговоримо саме про сферу авторських прав. Міжнародна спільнота знайшла шлях вирішення вказаних проблем через вільні ліцензії, які набувають поступового поширення і в українському суспільстві, але поки що не визнані державою.[41-c.94]

авторський суміжний право захист

ВИСНОВОК

Так, сутність авторського права полягає в охороні форми твору, тому що форма має пріоритет в авторському праві. З цього не випливає байдуже ставлення права до змістовного боку об'єкта, без якого його існування неможливо. А зміст, відповідно, складається з об'єктів (творів), суб'єктів (авторів та інших осіб) та їх прав. Цивільно-правова охорона авторських прав забезпечується національним та міжнародним законодавством. Система міжнародної охорони авторського права в основі своїй будується на праві внутрішньодержавному. Бернська, Всесвітня і Римська конвенції побудовані за принципом національного регулювання з гарантуванням обов'язкового мінімуму охорони. Під охороною авторських прав розуміється встановлення загального правового режиму з використання об'єктів (творів) авторського права і повноважень (прав) суб'єктів (авторів та інших осіб), з ними пов'язаних. Способи захисту авторських прав повністю встановлюються в національному законодавстві. Скільки проблем містить в собі дана сфера, можна зрозуміти, тільки детально вивчивши питання застосування охорони і захисту авторських прав в Україні. Порушення авторського права бувають абсолютно різними: Починаючи від невиплати винагороди автору і бездоговірного використання твору, закінчуючи відвертим плагіатом і навіть «піратством». Значимість даної теми визначається ще й тим, що останнім часом в Україні, за різними оцінками, збитки, заподіяні державі від несплати податків від аудіо- та відеопіратства щорічно оцінюється в суму не менше одного млрд.. дол. А в області книжкової справи, на думку фахівців, близько 40% книжок, що продаються в Україні, перекладається, видається і продається з порушеннями прав авторів і видавців. У результаті автори і видавці, а разом з ними і держбюджет, втрачають значні кошти. Виникає питання: Що робити і які кроки зробити для боротьби з явними порушеннями авторських прав? Перший крок вже зроблений - в Україні практично створена законодавча база з охорони авторських і суміжних прав. Незважаючи на її недосконалість, правову базу варто тільки доповнювати різними нормативними актами, і вона буде поліпшуватися. Кодифікація законодавства з даної теми в нашій країні необхідна. Занадто численні непорозуміння і труднощі стала породжувати система існування відокремлених актів. Другим кроком, який повинен допомагати розвитку охорони та захисту авторських прав, є державні заходи, спрямовані на створення правозастосовчого механізму. Це означає, з одного боку, державну підтримку творчої діяльності авторів і виконавців, а з іншого - активізацію діяльності товариств з колективного управління майновими правами власників авторських прав. Нарешті, для охорони і захисту авторських прав необхідно підвищити рівень правової культури авторів і правозастосовувачів, а також, посилити підготовку юристів у даній сфері, адже від фахівця з інтелектуальної власності потрібні знання не тільки національного законодавства, а й міжнародного. Подальші перспективи роботи в цьому напрямку - це вдосконалення охорони авторських прав з акцентом не тільки на потреби і потреби авторів, а й на тісну світове співробітництво держав.


Подобные документы

  • Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав. Державна підтримка творчої діяльності авторів і виконавців. Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг. Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет.

    дипломная работа [128,3 K], добавлен 10.08.2014

  • Способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав. Цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав. Сучасний стан розвитку системи охорони авторського права і суміжних прав.

    реферат [14,1 K], добавлен 16.06.2007

  • Поняття і види результатів, що охороняються авторськими правами. Об’єкти та суб'єкти авторського права. Особисті немайнові права авторів. Майнові права авторів та особи, що має авторське право. Суміжні права. Захист авторського права і суміжних прав.

    контрольная работа [53,4 K], добавлен 23.10.2007

  • Проблеми захисту авторських прав та інтелектуальної власності у мережі Інтернет, об'єкти і суб'єкти правовідносин. Види правопорушень у мережі Інтернет, проблема збирання доказів. Порядок реєстрації авторського права та перелік необхідних документів.

    реферат [24,5 K], добавлен 16.12.2010

  • Глобальна мережа Інтернет та її послуги. Значення мережі Інтернет для сучасного суспільства. Поняття авторського права та перелік його об’єктів. Охорона об’єктів авторського права в Україні. Проблеми захисту інтелектуальної власності в Інтернеті.

    курсовая работа [40,5 K], добавлен 11.11.2012

  • Розробка методичних принципів вдосконалення юридичної відповідальності за правопорушення, що скоюються щодо авторських та суміжних прав. Правові засоби забезпечення прав і свобод фізичних та юридичних осіб щодо захисту авторського права та суміжних прав.

    дипломная работа [150,2 K], добавлен 10.12.2010

  • Норми права стимулюють осіб до створення об’єктів авторського права та надають можливості по їх реалізації. Форми захисту авторського права. Матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту. Міжнародні акти забезпечення авторських прав.

    реферат [28,1 K], добавлен 04.04.2008

  • Авторське право та сфери його дії. Об'єкти та суб'єкти авторського права. Договори на створення і використання об’єктів інтелектуальної власності. Система законів і підзаконних актів, які регулюють предмет авторського права й суміжних прав в Україні.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 26.11.2011

  • Право власності: поняття, зміст, об’єкти та суб’єкти. Первинні та похідні способи набуття права. Витребування майна власником з чужого незаконного володіння. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника. Головні засоби цивільно-правового захисту.

    курсовая работа [115,4 K], добавлен 20.05.2015

  • Вивчення основних видів порушень авторського права. Аналіз передбачених законом засобів і способів цивільно-правового захисту авторського права. Кримінальна та адміністративна відповідальність, передбачена за порушення права інтелектуальної власності.

    курсовая работа [52,2 K], добавлен 05.11.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.