Тенденції розвитку трудового права в умовах переходу до ринкової економіки

1. Сприяти гармонійним відносинам між підприємствами і трудящими шляхом заохочення практики укладення колективних договорів між роботодавцями та профспілками, якщо останні визначені представниками трудящих.

2. Визначити права і обов'язки профспілок і роботодавців як один щодо одного, так і щодо суспільства.

3. Захищати інтереси трудящих при укладенні та втілені в життя колективних договорів, а також захищати суспільство від незручностей, пов'язаних зі страйками та локаутами.

При цьому західне законодавство не лише декларує колективні права та обов'язки традиційних соціальних партнерів, а й передбачає механізми їх реалізації. Наприклад, в тій же Канаді відповідальність за безперебійне функціонування системи колективних переговорів покладено на Управління трудових відносин та деякі інші адміністративні органи. В Західній Європі втручання законодавчої влади в колективно-договірні процеси поєднуються з методом контролю та прямої участі держави в колективних переговорах. Це найхарактерніше для Франції. Згідно із Законом про колективні трудові договори та угоди створено Національну комісію з колективних переговорів. Її функції - винесення висновків про проекти законів і декретів щодо колективних переговорів, інтерпретація колективних договорів чи угод при виникненні різних позицій сторін у їх трактуванні, вивчення динаміки заробітної плати та мінімальної оплати праці, що фіксується у колективних договорах і угодах, а також додержання принципу рівної оплати за рівну працю. При виявленні порушень в цих сферах трудового законодавства комісія подає міністрові праці пропозиції щодо перегляду відповідного правового акта і практики його застосування.

В Україні проблема контролю та участі державних органів не як сторони переговорів в застосуванні колективно-договірного регулювання трудових відносин, на думку автора, є дуже гострою. Адже, як свідчить практика, внаслідок відсутності в законодавстві норми про обов'язковість укладення колективних договорів та угод «на більшості новоутворених підприємств і організацій колективні договори відсутні». Частина колективних договорів та угод, як уже зазначалось, укладаються з порушенням чинного законодавства. Така сама ситуація склалася і з виконанням договорів та угод. Проте жоден державний орган не вживає заходів щодо виправлення ситуації в цій справі у зв'язку з тим, що жоден з них не наділений відповідними повноваженнями щодо регулювання колективно-договірного процесу. З метою запобігання цим негативним явищам у колективно-договірній практиці необхідно, по-перше, щоб закони «Про колективні договори та угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки» та «Про соціальне партнерство» (або «Про соціальний діалог») були прийняті одним пакетом; по-друге, щоб ці закони були концептуально і процедурно пов'язані між собою. Тому положення ст. 351 і 359 проекту Трудового кодексу України слід доповнити положеннями, які передбачали б обов'язковість укладення колективних договорів, угод на виробничому, галузевому, територіальному та загальнодержавному рівнях. Слід також покласти на Міністерство праці України та його органи на місцях функції контролю за укладенням і виконанням колективних договорів та угод. Здійснення контролю за їх виконанням лише сторонами в період економічної кризи є недоцільним, оскільки інертність трудових колективів у захисті своїх інтересів призводить до тотального порушення їх прав. Тому необхідно проаналізувати нормативні положення чинного законодавства, які не повною мірою відповідають вимогам і стандартам міжнародно-правових актів, рекомендаціям та конвенціям МОП тощо.

Створення національного законодавства про колективно-договірну систему регулювання трудових відносин відбувалося як з використанням міжнародно-правових актів щодо колективних договорів, так і власного історичного досвіду. Саме історичний досвід свідчить про зростання ролі колективних до говорів в умовах виникнення різних форм власності, а також в умовах економічної кризи, в якій знаходиться Україна. Адже гнучкість положень колективних договорів дозволяє встановити оптимальний варіант регулювання трудових відносин на конкретному підприємстві залежно від форм власності та господарювання, інших особливостей при дотриманні державних гарантій та положень угод, що на нього поширюються.

Нарівні із законодавчим закріпленням повноважень держави у сфері здійснення контролю за виконанням колективних договорів та угод сторонами колективно-договірних відносин є необхідність розширення права на судовий захист колективних інтересів найманих працівників. Особливо актуально це є при проведенні судової реформи, важливим елементом якої має стати створення трудових судів як державних спеціалізованих судових органів по розгляду трудових спорів, особливо тих, що виникають у сфері колективно-договірного регулювання у зв'язку з порушенням колективних прав найманих працівників.

Важливою складовою кодифікації трудового законодавства в сучасних умовах є законодавче закріплення в новому кодексі процедури колективно-договірного регулювання, активізація наукових досліджень, обгрунтування необхідності та законодавчого закріплення трудового процесу як самостійної галузі права, прийняття Трудового процесуального кодексу України. Розв'язання вказаних проблем не лише дасть змогу захищати права всіх суб'єктів трудових відносин, «збалансувати» їхні інтереси, а й позитивно впливатиме на економічний розвиток країни. [14, c. 306]

В розвинених країнах з ринковою економікою накопичений великий позитивний досвід в області регулювання трудових відносин. Тому вивчення зарубіжного трудового права дає багато корисної інформації, яка допомагає вітчизняному трудовому праву побачити, осмислити і вирішити ті або інші правові проблеми, що об'єктивно виникають в процесі реформ, що проводяться в цій галузі. Але при реформуванні, вдосконаленні законодавчої бази, треба враховувати треба враховувати безліч чинників та місцевих особливостей.

ВИСНОВКИ

Метою даної курсової роботи було дослідження тенденцій розвитку трудового права в сучасних умовах, в умовах переходу до ринкової економіки. Для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання:

розгляд теоретичні аспекти трудового права України;

визначення функцій трудового права в сучасних умовах;

визначення проблем та тенденцій розвитку сучасної науки трудового права;

визначення шляхів вдосконалення трудового права України.

На нашу думку, усі поставленні завдання, як і основна мета робота, були виконані у повній мірі. Тепер можна зробити такі висновки.

Трудове право за своїм змістовним наповненням явище багатоаспектне. Трудове право можна розглядати як галузь права у системі права України, як сферу реалізації права, як галузь юридичної науки, як навчальну дисципліна. Кожне з понять має право на існування, однак для нас найбільший інтерес становить трудове право як галузь вітчизняної системи права, як система правових норм, які регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.

Предметом трудового права є трудові відносини, які виникають у результаті укладання та реалізації трудового договору, а також відносини які виникають під час вирішення трудових спорів, відносини навчання на виробництвах, відносини щодо працевлаштування та інші тісно пов'язані з ними.

Основні принципи трудового права: свобода праці та зайнятості, захист від безробіття, рівноправність у праці, справедлива винагорода за працю, охорона праці, право на відпочинок, професійну підготовку, захист трудових прав, право на виробничу демократію, право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язку сумлінної праці тощо.

Метод трудового права можна охарактеризувати як комплекс юридичних засобів, що використовуються при регулюванні трудових і інших, безпосередньо пов'язаних з ними відносин.

Основні джерела трудового права України - Конституція України, Кодекс законів про працю України та міжнародні правові акти.

Функції трудового права -- це основні напрями впливу його норм на поведінку людей в процесі праці для досягнення цілей і задач трудового законодавства. В сучасних умовах переходу до ринкової економіки особливого значення набувають соціальна та захисна функції трудового права.

Наука трудового права - система поглядів, знань, теорій, а також тенденцій удосконалення трудового права шляхом комплексної розробки ефективних правових норм, відповідних реальним суспільним відносинам правових моделей. В розвитку науки трудового права виявляються такі основні тенденції:

повільність розвитку науки трудового права;

невирішеність основоположних проблем трудового права України;

полярність підходів та поглядів щодо вирішення більшості проблем трудового права;

відставання процесу формування трудового законодавства від темпів розвитку науки трудового права;

невідповідність напрямів наукових досліджень спрямованості розвитку суспільних відносин та потребам суспільства.

Для того, щоб вдосконалити трудове право України треба на розвинені країни з ринковою економікою, у яких накопичений великий позитивний досвід в області регулювання трудових відносин. Вивчення зарубіжного трудового права дає багато корисної інформації, яка допомагає вітчизняному трудовому праву побачити, осмислити і вирішити ті або інші правові проблеми, що об'єктивно виникають в процесі реформ, що проводяться в цій галузі. Але при реформуванні, вдосконаленні законодавчої бази, треба враховувати треба враховувати безліч чинників та місцевих особливостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 (зі змінами і доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 (зі змінами і доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua

3. Закон України “Про оплату праці” від 24.03.1995 (зі змінами і доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua

4. Закон України “ Про колективні договори і угоди ” від 01.07.1992 (зі змінами і доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua

5. Закон України “ Про відпустки” від 15.11.1996 (зі змінами і доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua

6. Закон України “ Про міжнародні договори України” від 29.06.2004 (зі змінами і доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua

7. Чанишева Г.І. Трудове право України: Навч. посібник / Г.І. Чанишева. - К.: Юрінкомінтер, 1999.

8. Венедиктов В.С. Трудове право України: Підручник / В.С. Венедиктов. - К.: Істина, 2008.

9. Бойко М. Д. Трудове право України: Навч. посібник / Бойко М. Д. - К.: Олан, 2002.

10. Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудового права / П. Д. Пилипенко. - Л.: Вид. центр. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 1999.

11. Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць № 17. - Луганськ : Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля, 2010.

12. Пилипенко П. Окремі зауваження до проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1996. - №9.

13. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки. Послання Президента України до Верховної Ради України / Л.Д. Кучма // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 34.

14. Новий Трудовий кодекс України: проблеми вдосконалення колективно-договірного регулювання / М.П. Стадник // Правова держава: Щорічник наукових праць. -- 2010. -- № 21.

Размещено на Allbest.ru