Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Трудове право України"

на тему:

Роль профспілок у правовому регулюванні праці

Київ - 2011

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Правовий статус профспілки як суб'єкта трудового права України
• 1.1 Історія розвитку профспілкового руху в Україні
• 1.2 Профспілка як суб'єкт трудового права України
• 1.3 Завдання, функції та принципи діяльності профспілок
• Розділ 2. Участь профспілок у регулюванні трудових правовідносин
• 2.1 Повноваження профспілок у регулюванні трудових правовідносин
• 2.2 Гарантії діяльності професійних спілок
• 2.3 Перспективи розвитку законодавства, що здійснює регулювання участі професійних спілок у трудових правовідносинах
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

На сучасному етапі розвитку нашої держави належне функціонування трудових правовідносин неможливе без наявності системи захисту їх учасників. Трудові та соціально-економічні права працівників, з огляду на їх часте порушення роботодавцями, потребують особливого захисту. Важлива роль у забезпеченні і захисті прав та інтересів працівників належить профспілкам. Для того, щоб здійснювати свої функції, професійні спілки беруть участь у трудових правовідносинах. Їх повноваження регламентуються чинним законодавством.

В умовах підготовки до прийняття нового Трудового кодексу України необхідно окреслити шляхи подальшого розвитку та удосконалення правового регулювання діяльності профспілок як суб'єктів трудових правовідносин, їх роль у правовому регулюванні праці, а також розробити ті правові механізми, що дозволять профспілкам ефективно захищати права та інтереси працівників.

Метою курсової роботи є з'ясування ролі професійних спілок у здійсненні правового регулювання трудових правовідносин.

Відповідно до поставленої мети можна визначити такі завдання:

охарактеризувати процес розвитку профспілкового руху;

розглянути професійну спілку як суб'єкта трудових правовідносин;

визначити основні завдання, принципи та функції профспілок;

охарактеризувати основні повноваження профспілок у правовому регулюванні трудових правовідносин;

з'ясувати, які гарантії надаються профспілкам для забезпечення здійснення ними основних завдань;

визначити перспективи розвитку законодавства, яке здійснює регулювання участі профспілок у трудових правовідносинах.

профспілка трудовий праця законодавство

Об'єктом курсової роботи виступають суспільні відносини, що виникають з приводу участі професійних спілок у регулюванні трудових правовідносин.

Предметом курсової роботи є роль професійних спілок у правовому регулюванні праці.

Методологічною основою курсової роботи є система загально-філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання правових явищ. За допомогою діалектичного методу було досліджено професійну спілку як учасника трудових правовідносин.

Застосування історичного методу дозволило з'ясувати, яким чином відбувалось зародження та становлення профспілкового руху в Україні. Формально-логічний метод застосовувався при тлумаченні правових норм, дозволив встановити, як профспілка взаємодіє з іншими суб'єктами трудових правовідносин.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи становить 32 сторінки, список використаних джерел охоплює 33 найменування. Така структура зумовлена обраною метою та дозволяє повністю її розкрити.

Теоретичну базу курсової роботи склали праці вчених: П.Д. Пилипенка, В.Л. Костюка, Н.А. Циганчук, О.І. Лисяка, Ф.А. Цесарського, Н.Б. Болотіної, І.М. Чумаченка та ін.

Нормативну базу роботи склали Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та ін. правові акти.

Розділ 1. Правовий статус профспілки як суб'єкта трудового права України

1.1 Історія розвитку профспілкового руху в Україні

Перші професійні спілки (тред-юніони - trade-union) були створені ще в кінці XVIII ст. в Англії з метою захисту професійних інтересів своїх членів. Їх поява викликала сильний опір не тільки підприємців, а й держави. Для придушення профспілкового руху застосовувалося антиробітниче законодавство, вводилася кримінальна відповідальність для організаторів профспілок. Під тиском робочого руху вперше профспілки були визнані англійським законом про профспілки від 29 червня 1871 р.

Професійні спілки в Російській імперії (більша частина території України тоді перебувала у її складі) виникли порівняно пізно - на початку ХХ століття. перші профспілкові організації сформувались в ході революції 1905-1907 роках і будувались за професіям: фармацевти, лікарі, ткачі та інші [1; с.176]. Профспілки вперше були легалізовані відповідно до прийнятих Урядом 4 березня 1906 року Тимчасових правил "Про професійні товариства, які засновуються для осіб у торговельних і промислових підприємствах чи для власників цих підприємств".

Свобода спілок була законодавчо закріплена в Росії лише після лютневої революції. Вже 12 квітня 1917 року Тимчасовий Уряд прийняв Постанову "Про зібрання та спілки", в ст.4 якого було зафіксовано: "Всі без винятку російські громадяни мають право, без особливого на те дозволу, засновувати товариства та спілки в цілях, які не суперечили б кримінальним законам". Після приходу до влади більшовиків почали створюватись фабрично-заводські комітети - своєрідні органи професійних спілок, їх повноваження визначало Положення "Про робітничий контроль", прийняте ВЦВК 14 листопада 1917 року. КЗпП 1918 року не мав спеціальних статей, які б визначали права профспілок, але більшість статей мали вказівки про те, що ті чи інші питання в сфері трудових відносинах повинні вирішуватись за згодою з профспілками.

На початку 20-х років ХХ століття профспілки мали досить широкі повноваження, зокрема, у 1921 році профспілки отримали від Наркомату праці право законодавчої регламентації трудових відносин. Також характерною для цього періоду була відсутність розмежування функцій профспілкових та державних органів. Але таке "послаблення" для профспілкового руху з боку держави тривало недовго.

До 30-х років права профспілок поступово скорочували. Зокрема, якщо на початку 20-х років профспілкові органи контролювали біржі праці та порядок найму і звільнення робочої сили на промислових підприємствах (без погодження з профспілками власники не мали права приймати на роботу робітників), то з 1925 року вони позбавлялися цих повноважень. У випадку виникнення трудових конфліктів профспілкам надавалася можливість захисту економічних інтересів робітників через розцінково-конфліктні комісії, примирні камери і третейські суди. Однак ці органи формувались так, що вирішальні посади в них займали представники держави, тому їх рішення приймались на користь держави та виконання її планових завдань.

В період з 30-х до 50-х років профспілки виконували ряд функцій державних органів, зокрема, керівництво державним соціальним страхуванням, охороною праці. В окремих випадках профспілки почали виступати від імені держави, навіть видавати нормативні акти спільно з державними органами, а в деяких випадках і самостійно [2; с.43]. Насправді, в ті часи профспілки не були в повному значенні громадськими організаціями, адже діяли в інтересах держави, а не робітників, які в умовах планової економіки та покладених на підприємства завдань змушені були працювати понад норму.

У післявоєнні роки відбувається розширення прав профспілок: їм надається право брати участь в прийнятті рішень по нормуванню праці та організації заробітної плати, в здійсненні контролю за дотриманням трудового законодавства та виконанням колективних договорів. В 60-х роках професійним спілкам надаються все ширші повноваження у сфері встановлення заробітних плат та інших соціальних виплат. Наприклад, умови преміювання працівників встановлювалися керівником підприємства лише за погодженням з профспілкою; директори підприємств здійснювали перерозподіл коштів між фондом матеріального заохочення і фондами соціально-культурних заходів та житлового будівництва тільки за згодою профспілки [3; с.305].

10 грудня 1971 року був прийнятий Кодекс законів про працю УРСР, ХVI розділ якого закріпив правове становище професійних спілок.

Загалом, за радянських часів профспілки мали двоєдине завдання: в першу чергу вони повинні були турбуватися про розвиток виробництва, а вже потім захищати інтереси трудящих. Закон СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності" від 10 грудня 1990 року змінив пріоритети діяльності радянських профспілок, визнавши професійну спілку незалежним від держави добровільним громадським об'єднанням, що здійснює захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів.

Фундаментальні права профспілок уперше за період існування незалежної держави України визначені статтею 36 Конституції України. Основоположним нормативно-правовим актом, який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності профспілок став прийнятий у 1999 році ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Профспілковий рух в Україні добре розвивається, зокрема, ще 6 жовтня 1990 року була створена наймасовіша профспілкова організація - Федерація незалежних профспілок України, а в листопаді 1992 вона була перейменована у Федерацію профспілок України.

Отже, профспілковий рух в Україні пройшов довгий шлях формування, але, зважаючи на те, що в радянський період його пріоритетним завданням було підвищення виробництва, наразі лише починається напрацювання ефективних механізмів захисту трудових прав профспілками.

1.2 Профспілка як суб'єкт трудового права України

Відповідно до ч.3 ст.36 Конституції України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів [4].

Правовий статус професійних спілок визначається Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності", Законом України "Про об'єднання громадян" та іншими нормативно-правовими актами.

Україною ратифіковано низку конвенцій МОП, що стосуються профспілок. Це - Конвенція № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію (1948 р.) (ратифіковано 11 серпня 1956 р.); Конвенція № 98 про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів (1949 р.) (ратифіковано 11 серпня 1956 р.); Конвенція № 135 про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються (1971 р.) (ратифіковано 15 травня 2003 р.) та ряд інших.

Основним завданням профспілок є захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів. І хоча профспілки можуть вступати у відносини, які регулюються різними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, соціального забезпечення тощо), визначальними все ж є суспільно-трудові відносини, що регулюються трудовим правом [5; с.88]. Саме трудове право здійснює правове регулювання абсолютної більшості прав і обов'язків профспілок, які дозволяють розглядати їх як учасників трудових правовідносин.

Ст.1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" дає визначення поняттю "професійна спілка (профспілка)": добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) [6]. Цей закон поділяє профспілки за статусом на первинні, місцеві, обласні, регіональні, республіканські, всеукраїнські.

Як і будь-який інший суб'єкт трудового права, профспілка має трудову правосуб'єктність.

Трудова правосуб'єктність професійної спілки - це визначена нормами трудового права здатність професійної спілки самостійно або через уповноважені органи здійснювати (набувати, реалізовувати) трудові права та обов'язки, виконувати трудові повноваження відповідно до закону [7; с.79].

Можна визначити кілька основних умов виникнення трудової правосуб'єктності професійних спілок:

вільне волевиявлення громадян України щодо створення професійної спілки [6; ст.6]. Варто звернути увагу, що іноземці та особи без громадянства не мають права створювати профспілки;

легалізація профспілки, що здійснюється державними органами. Легалізація всеукраїнських профспілок, їх об'єднань здійснюється Міністерством юстиції України, інших профспілок, їх об'єднань - відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення) управліннями юстиції. Профспілки включаються до реєстру об'єднань громадян, їм видається свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян.

При наявності всіх цих умов профспілка може виступати повноправним суб'єктом трудових правовідносин, тобто може здійснювати ті повноваження, якими вона наділяється відповідно до закону. Варто зазначити, що права та обов'язки професійної спілки, як суб'єкта трудових правовідносин, визначаються саме законодавством, а в статуті, відповідно до якого вона діє, визначаються лише організаційні аспекти її діяльності.

І Конституція України, і ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності" визначають правосуб'єктність за профспілками. Однак поряд із правосуб'єктністю профспілок, Кодекс законів про працю України окремо визначає право участі у трудових правовідносинах також і за виборними органами первинних профспілкових організацій (профспілковими представниками). При цьому у трудових правовідносинах вони мають право представляти інтереси працівників за їх дорученням безпосередньо, а не від імені профспілки. Проте суб'єктами правовідносин потрібно визнавати профспілки та їх об'єднання, а не виборні органи первинної профспілкової організації [5; с.90]. Останні, як виборні органи, лише представляють інтереси первинних профспілкових організацій. Цей висновок прямо випливає зі ст.246 КЗпПУ, яка зазначає, що "первинні профспілкові організації здійснюють повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника" [8].

Законодавство України визнає за профспілками право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них. Об'єднання профспілок здійснюють свої повноваження відповідно до своїх статутів та ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності", який в розділі ІІ, визначаючи права та обов'язки профспілок, ідентичними правами та обов'язками наділяє і їх об'єднання.

Отже, професійна спілка здійснює свою діяльність у різних сферах суспільного життя, але пріоритетною для неї залишається сфера трудових правовідносин, в якій вона діє як повноправний суб'єкт, що здатен реалізовувати права і виконувати обов'язки. Для набуття професійною спілкою трудової правосуб'єктності необхідним є виконання певних умов, в т. ч. визнання такої організації з боку держави шляхом її легалізації державними органами.

1.3 Завдання, функції та принципи діяльності профспілок

Звернувшись до ст.2 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" можна визначити мету діяльності професійних спілок: здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Мета діяльності встановлюється у статуті профспілки, об'єднання профспілок [6; п.2 ч.3 ст.14]. Також вона зазначається у свідоцтві про легалізацію профспілки, об'єднання профспілок, яке видається відповідним легалізуючим органом [9]. Відомості про мету діяльності професійної спілки заносяться до цього документу на підставі поданого статуту.

Завдання профспілки прямо випливають зі встановленої мети. Зокрема, до них належать: забезпечення адекватної оплати праці найманих працівників; забезпечення зайнятості та боротьба з безробіттям; охорона праці, довкілля і здоров'я найманих працівників; захист найманих працівників у трудових спорах та конфліктах з роботодавцем; організація соціальних виплат і допомоги та ін.

Функції профспілок - це основні напрямки їх діяльності по здійсненню представництва і захисту прав та інтересів найманих працівників перед роботодавцями і реалізацію ними повноважень по контролю за дотриманням законодавства про працю і охорону праці [10; с.10].

Існують різні підходи до класифікації функцій профспілок.

Зокрема, Лисяк О.І. визначає такі функції професійних спілок:

захисна функцію профспілок - функція, спрямована на припинення трудових правопорушень, відновлення порушених прав, на притягнення до відповідальності посадових осіб, які порушують трудове законодавство;

регулятивна функція - функція громадського контролю за дотриманням законодавства про працю, яка спрямована на організацію безпечних нешкідливих умов праці на виробництві, забезпечення прав та соціальних гарантій працівників на охорону праці;

виховна функція - в межах якої профспілки використовують різні способи і засоби як суспільно-морального, так і, за необхідністю, правового впливу на людей (як правило, на посадових осіб), від яких залежить здійснення цих прав і законних інтересів працівників [11; с.14].

Також виділяють більш широке коло функцій профспілок: захисну, виробничо-економічну, культурно-виховну, організаційну [12; с.48]. Щодо виробничо-економічної функції, то її здійснення профспілками на сьогодні втратило пріоритет, вона мала велике значення в умовах планової економіки, коли діяльність профспілок була передусім направлена на підвищення ефективності виробництва та виконання державних завдань. Хоча цю функцію можна розглядати через призму безробіття населення, в такому випадку вона набуває досить важливого значення, адже через розвиток вітчизняного виробництва забезпечується продуктивна зайнятість населення, а боротьба з безробіттям, захист своїх членів від нього є одним із основних завдань профспілок. Зокрема, генеральна угода між роботодавцями та профспілками на 2010-2012 роки містить ряд взаємних обов'язків сторін, спрямованих на зменшення рівня безробіття в країні, в т. ч. шляхом підвищення рівня виробництва (напр., їх участь у розробленні та здійсненні у сфері виробництва заходів з подолання наслідків економічної кризи в Україні) [13].

Більшість вчених зупиняється на тому, що основними функціями профспілок є захисна та представницька [10, с.10; 14, с.735; 15, с.75]. Однак така класифікація функцій профспілок є досить умовною, оскільки під функцією можна розуміти як одне, так і декілька взаємопов'язаних напрямків діяльності [16; с.103].

Захисну функцію можна схарактеризувати як основний напрямок діяльності профспілок, що виражається в захисті соціально-трудових прав працівників. Сам процес здійснення захисної функції містить у собі як попередження порушень трудових прав працівників; так і відновлення вже порушених прав і проходить на всіх етапах правового регулювання праці: при створенні норм трудового права, застосуванні цих норм, профспілковому контролі за дотриманням законодавства про працю і про охорону праці [15; с.75].

Однією з форм захисної функції є профспілковий контроль. Профспілковий контроль охоплює виконання колективних договорів і угод та дотримання законодавства про зайнятість, про працю, про охорону праці [17; с.83]. В радянські часи профспілки мали в цій сфері більші повноваження, але це було пов'язано з тим, що вони виконували державні функції. В незалежній Україні професійні спілки є громадськими організаціями, тому контроль вони здійснюють громадський.

Представницька функція полягає у представленні інтересів працівників профспілками в державних органах, органах місцевого самоврядування, перед роботодавцями. Одними з основних форм її реалізації є ведення колективних переговорів, укладення колективних договорів і угод та ін. Така діяльність профспілок, як правило, спрямована на надання працівникам більшого обсягу пільг та гарантій у порівнянні з чинним законодавством.

ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" у ч.2 ст.2 визначає основні принципи, на яких базується діяльність профспілок: законність та гласність.

Це положення у тій частині, де закріплюється законність як один із принципів, співзвучне зі ст.8 Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію: "Здійснюючи права, визнані за ними цією Конвенцією, працівники, роботодавці та відповідні їхні організації, так само як і інші особи або організовані колективи, дотримуються законності" [18].

Законність і гласність, як основні принципи діяльності громадських організацій, закріплені також в ст.6 ЗУ "Про об'єднання громадян". Зазначеною статтею передбачено, що громадські організації повинні регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати [19]. З цих вимог щодо профспілок ст.2 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" зроблено виняток, оскільки вони мають забезпечити загальнодоступність інформації лише щодо статутних і програмних документів і не повинні обнародувати дані про джерела фінансування і витрати. Разом з тим слід зазначити, що для членів профспілки і ці дані є загальнодоступними.

Отже, функції профспілки (представницька, захисна) здійснюються нею відповідно до поставленої мети та завдань, а також з врахуванням основних принципів: законності та гласності.

Розділ 2. Участь профспілок у регулюванні трудових правовідносин

2.1 Повноваження профспілок у регулюванні трудових правовідносин

Обсяг визначених законодавством повноважень профспілок залежить від різновиду трудових правовідносин, в яких ці організації беруть участь. Існує кілька груп трудових правовідносин: індивідуально-трудові, колективно-трудові, правовідносини з приводу нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства. Розмежування повноважень профспілок відповідно до цих груп дозволить з'ясувати, яким чином профспілка бере участь у тих чи інших трудових правовідносинах.

Колективно-трудові правовідносини можуть відбуватися у формі соціального партнерства, встановлення умов праці на підприємствах, в установах та організаціях, вирішення розбіжностей і колективних трудових спорів. Суб'єктами колективних трудових правовідносин виступають роботодавці та трудові колективи. Трудовий колектив підприємства, установи чи організації в таких відносинах діє через представника, як правило, ним виступає первинна профспілкова організація, що діє від імені працівників [20; с.51]. Варто зазначити, що профспілка у питаннях, які мають колективний інтерес, здійснює представництво працівників, незалежно від того, чи є вони її членами.

До форм соціального партнерства належать колективні переговори, прийняття актів соціального партнерства. Особливе значення має прийняття актів соціального партнерства - колективних договорів та угод, адже вони вирішують ряд важливих питань стосовно нормування і оплати праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, встановлення гарантій, компенсацій, пільг і т.д. Зокрема, ними визначаються гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих. Відповідно до ч.1 ст.20 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки, їх об'єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників [6]. Ст.3 ЗУ "Про колективні договори та угоди" передбачається, що стороною колективного договору можуть бути, окрім профспілки, інші уповноважені трудовим колективом органи [21]. Крім того, КЗпП України, на відміну від вказаного закону, визнає за профспілками пріоритетне право на ведення колективних переговорів і укладення колективного договору та допускає можливість виступати стороною колективного договору іншим представникам трудового колективу тільки у випадку, якщо на підприємстві відсутня профспілка. Таке положення також суперечить Конвенції про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів, яка використовує поняття "організації працівників", що, окрім профспілок, включає і інші організації трудового колективу [22]. Таким чином, КЗпП України встановлює загальні правила, тому необхідно застосовувати норми спеціального акта - ЗУ "Про колективні договори та угоди".

На регіональному та галузевому рівнях участь у веденні колективних переговорів та укладенні колективних угод здійснюють профспілки чи їх об'єднання з відповідним статусом, а у разі їх відсутності - представницькі організації трудящих, які мають відповідні повноваження. При укладенні генеральної угоди за профспілками закріплене виключне право на представництво інтересів працівників. Наприклад, на 2010 - 2012 роки між власниками та профспілками була укладена Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні.

Визнання профспілки стороною колективно-договірного акта відповідає суті соціально-партнерських відносин. У результаті колективних переговорів укладаються колективні договори і угоди, які містять конкретні зобов'язання сторін. Відповідно, сторонами таких договорів та угод можуть бути конкретні суб'єкти, тобто профспілки. Інтереси працівників при цьому в жодному разі не порушуються, адже профспілка, виступаючи стороною колективно-договірного процесу, здійснює свої повноваження саме в інтересах працівників [23; с.117].

В тих випадках, коли колективний договір на підприємстві, в установі, організації не було укладено, питання щодо запровадження, перегляду та зміни умов праці, оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат, питання робочого часу та часу відпочинку не можуть вирішуватись роботодавцем самостійно. Обов'язок погоджувати ці питання з профспілковим органом встановлено ст.247 КЗпП України, ч.6 ст.21 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Також профспілка здійснює погодження рішень роботодавця з таких питань: встановлення підсумованого обліку робочого часу (ст.61 КЗпП України); встановлення колективної (бригадної) відповідальності (ст.135-2 КЗпП України); щодо затвердження графіків змінності та надання відпусток (п.4 ст.247 КЗпП України); перелік робіт, де через умови виробництва перерву для відпочинку і харчування встановити не можна, порядок і місце приймання їжі (ч.4 ст.66 КЗпП України). При проведенні надурочних робіт та робіт у вихідні дні роботодавцю необхідно отримати дозвіл виборного органу первинної профспілкової організації (ст.64, ст.71 КЗпП України). Профспілка бере участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовим колективом.

Можна зробити висновок, що участь у прийнятті актів соціального партнерства не є єдиною формою захисту трудових прав працівників профспілками з питань нормування праці, її оплати, робочого часу, часу відпочинку та ін. Адже, як видно з наведених вище прикладів, професійна спілка має ряд повноважень, які дозволяють їй впливати на вирішення роботодавцем питань щодо встановлення умов праці і без укладення колективного договору.

Профспілки мають право представляти інтереси працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) відповідно до ЗУ "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", а саме ст.3 передбачає, що профспілка може виступати стороною колективного трудового спору (конфлікту) [24]. Представники профспілок можуть брати участь у діяльності примирних комісій, трудових арбітражів. Профспілки, їх об'єднання мають право вносити подання про проведення страйку на загальні збори (конференцію) найманих працівників, які приймають рішення про страйк шляхом голосування. При вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) важливо, щоб профспілковий орган, який виступає стороною-контрагентом роботодавця, не піддавався тиску з боку власника або уповноваженого ним органу та використовував всі можливості надані йому законом для врегулювання спору [25; с.158].

У питаннях індивідуальних трудових прав та інтересів працівників професійні спілки здійснюють представництво та захист своїх членів у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами. Участь професійної спілки при виникненні, зміні та припиненні індивідуальних трудових правовідносин у випадках, встановлених законодавством, є необхідністю. Адже це дозволяє уникнути зловживань з боку роботодавця стосовно конкретного працівника при укладенні, зміні та припиненні трудового договору. Наприклад, встановлення строку випробування тривалістю шість місяців при прийнятті на роботу можливе лише за погодженням відповідного виборного органу первинної профспілкової організації. Деякі вчені встановлюють необхідність залучення профспілки на етапі укладення трудового договору (пропонується укладати трудовий договір з особою, яка не досягла 18 років, за обов'язковою згодою профспілки) [10; с.11].

Зокрема, КЗпП України встановлює ряд випадків, коли погодження профспілкового органу необхідне, тобто профспілка бере участь у тих чи інших індивідуальних трудових правовідносинах: застосування заохочень (ч.1 ст.144 КЗпП України); віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам (ч.4 ст.96 КЗпП України); перенесення щорічної відпустки працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу (ч.3 ст.80 КЗпП України). Погодження є своєрідною формою здійснення профспілкою своїх повноважень.

Особливої уваги заслуговує участь профспілки у припиненні трудових правовідносин між роботодавцем та працівником, у правовідносинах, які виникають у зв'язку з розірванням трудового договору. В такому випадку діяльність профспілки направлена виключно на захист своїх членів.

Згідно з ч.1 ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору за підставами, передбаченими п.1 (крім випадку ліквідації підприємства), п. п.2-5, 7 ст.40 і п. п.2 і 3 ст.41 КЗпП України, проводиться за попередньою згодою профспілкового органу. Виконання зазначених умов не є обов'язковим, якщо на підприємстві немає профспілкового органу, а також в інших випадках, встановлених ст.43-1 КЗпП України (звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, яка діє на підприємстві, в установі, організації; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; незадовільний результат випробування, обумовленого при прийнятті на роботу та ін.). Порядок надання згоди профспілки встановлюється ст.43 КЗпП України.

Рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення повинно бути обґрунтованим, напр., роботодавець не врахував гарантій, які надаються при звільненні певним категоріям працівників, інакше власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди профспілки [26; с.32].

Також профспілка представляє інтереси працівників за їхнім дорученням при розгляді індивідуальних трудових спорів.

Дуже важливим в сучасних умовах є здійснення профспілками контролю за дотриманням трудового законодавства, норм охорони праці, положень колективних договорів та угод. Відповідні повноваження встановлюються КЗпП України, ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ЗУ "Про охорону праці". Профспілковий контроль - це організаційно-управлінська діяльність профспілок, що здійснюється у формі перевірки дій власника, уповноваженого ним органу на відповідність його дій трудовому законодавству, їх доцільності та ефективності [27; с.147]. Але державний контроль все-таки є ефективнішим, адже суб'єкти, які його здійснюють не залежать від адміністрації підприємства, установи та організації. Хоча законодавством передбачаються деякі форми захисту профспілками порушених трудових прав працівників. Напр., виборний орган первинної профспілкової організації може вимагати у власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори та угоди, ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Порядок виконання такої вимоги закріплюється ст.45 КЗпП України.

Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення причин загрози життю або здоров'ю працівників.

Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.

Для здійснення цих функцій профспілки, їх об'єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Зокрема, первинна профспілкова організація ФПУ створює у своєму складі комісію профкому з питань охорони праці, яка здійснює перевірку стану умов і безпеки праці на виробництві, санітарно-побутового обслуговування, забезпечення працюючих засобами колективного й індивідуального захисту [28].

Варто виділити в окрему групу повноваження профспілок у сфері захисту працівників від безробіття та його наслідків. У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень, надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Профспілки мають право вносити пропозиції органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду (ч.4 ст.22 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

В країнах Західної Європи на підприємствах профспілки домоглися прийняття так званих соціальних планів, головне призначення яких спонукати роботодавців до максимального збереження робочих місць і прийняття організаційних заходів з мінімізації соціальних наслідків вивільнень працівників, обумовлених економічними причинами [29; с.87]. В нашій країні відсутня практика прийняття окремих актів соціального партнерства, які б здійснювали захист працівників тільки від безробіття та його наслідків.

Поряд з повноваженнями, які професійні спілки здійснюють, приймаючи участь у трудових правовідносинах, також виділяють повноваження профспілок у культурній сфері, сфері соціального забезпечення та соціального страхування.

Профспілки можуть брати участь у здійсненні правового регулювання трудових відносин шляхом внесення пропозицій суб'єктам законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади про прийняття або внесення змін до законів і інших нормативно-правових актів, які стосуються соціально-трудової сфери.

Отже, професійні спілки при реалізації своїх повноважень у колективних, індивідуальних трудових правовідносинах, при здійсненні нагляду за дотриманням трудового законодавства, насамперед, керуються основною метою своєї діяльності - здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників.

2.2 Гарантії діяльності професійних спілок

Гарантії діяльності профспілок - це система принципів, умов та правових засобів, які в своїй сукупності забезпечують здійснення професійними спілками діяльності відповідно до законодавства та своїх статутів [30; с.160].

Гарантії діяльності профспілок визначаються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та ін. нормативно-правовими актами. Важливо відзначити, що відповідно до ст.4 ЗУ "Про професійну діяльність, їх права та гарантії діяльності" закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок.

Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями.

Принциповим і дуже важливим є те, що законодавство гарантує незалежність у діяльності професійних спілок, їх об'єднань від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій. Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності їм не підзвітні і не підконтрольні.

Однією з найважливіших гарантій є обов'язок роботодавця щодо створення умов діяльності профспілок. Роботодавець зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації [14; с.752].

Певні гарантії діяльності профспілок, порядок їх реалізації можуть передбачатись колективними договорами та угодами.

Надання для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою).

За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів.

Зокрема, колективним договором може передбачатися обов'язок роботодавця відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 % фонду оплати праці, а в бюджетній сфері - за рахунок бюджетних асигнувань.

Також до гарантій діяльності профспілок відносять їх право на отримання інформації з питань умов праці та оплати праці працівників, а також соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації та виконання колективних договорів і угод від роботодавця. У разі затримки виплати заробітної плати роботодавець зобов'язаний на вимогу виборних профспілкових органів дати дозвіл на отримання в банківських установах інформації про наявність коштів на рахунках підприємства, установи, організації [6].

Важливі гарантії визначаються державою відносно власності профспілок.

Надаючи профспілкам, їх об'єднанням право власності на кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності, держава відмічає, що фінансовий контроль за коштами профспілок та їх об'єднань органами державної влади та органами місцевого самоврядування не здійснюється. Контроль за їх надходженням та витрачанням здійснюють контрольно-ревізійні органи, обрані відповідно до статутів (положень) профспілок, їх об'єднань.

Отже, гарантії, що надаються профспілкам, є необхідними засобами, які забезпечують виконання ними завдань та функцій у сфері захисту трудових прав працівників. Так забезпечується головна умова ефективної діяльності профспілок - їх незалежність від роботодавців, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та можливість використовувати встановлені законом засоби впливу на інших учасників трудових правовідносин.

2.3 Перспективи розвитку законодавства, що здійснює регулювання участі професійних спілок у трудових правовідносинах

Правове регулювання участі професійних спілок у трудових правовідносинах поряд з іншими правовими актами здійснює Кодекс законів про працю України. У зв'язку з тим, що на сучасному етапі виникла необхідність прийняття нового кодифікованого акту, норми якого б здійснювали регулювання трудових відносин, щоб з'ясувати перспективи розвитку законодавства стосовно участі профспілок у вказаних правовідносинах варто звернутися до проекту Трудового кодексу, який порівняно з КЗпП України 1971 року містить ряд новел.

Зокрема, увагу науковців привертає ст. 19 проекту ТК України, яка має назву "Сторони та суб'єкти трудових правовідносин", така назва дає підстави вважати, що, крім суб'єктів, у трудових відносинах беруть участь і сторони. Сторонами правовідносин визнаються роботодавець та працівник, але з огляду на п.2 ст. 19 проекту ТК України їх не можна вважати суб'єктами трудових правовідносин [31; с.11]. Але серед суб'єктів трудових правовідносин відповідно до проекту зазначені професійні спілки, їх об'єднання, а у колективних трудових відносинах за відсутності профспілкової організації - вільно обрані працівниками представники (представник). Тобто на думку авторів проекту необхідно на законодавчому рівні закріпити статус профспілок як суб'єктів трудових правовідносин.

Не можна не звернути увагу на те, що в проекті суб'єктом колективних трудових правовідносин на локальному рівні визнається первинна профспілкова організація, яка представляє інтереси працівників, за відсутності такої - вільно обрані працівниками представники (представник), а ЗУ "Про колективні договори та угоди" поряд з первинною профспілковою організацією визнає право на участь в колективних трудових правовідносинах і за іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами. Тобто проект обмежив форми організації працівників для участі в колективних трудових правовідносинах.

На відміну від КЗпП України проект Трудового кодексу України не містить окремої глави, яка б детально регламентувала участь профспілок у трудових правовідносинах, закріплювала гарантії їх діяльності. Отже, із набранням чинності Трудового кодексу України зберігатиметься чинність ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, а тому необхідно включити до проекту норму про те, що діяльність профспілок, їх об'єднань із представництва і захисту інтересів працівників регулюється відповідним законом [32; с.31].

Проект змінює існуючі та вміщує нові положення, які регламентують участь профспілок у трудових правовідносинах. Дещо змінилась процедура надання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Так, запит роботодавця повинен розглядатися профспілкою у присутності працівника, з яким роботодавець хоче розірвати трудовий договір, та особи, уповноваженої роботодавцем (за діючим кодексом - лише за присутності вказаного працівника). Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) викладається в письмовій формі і не пізніше наступного дня після його прийняття передається роботодавцеві (за КЗпП України - не пізніше трьох днів). Таким чином, порядок змінений не на користь працівника.

За КЗпП України колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Проект такого погодження не передбачає [33].

Проект передбачає право роботодавця приймати нормативні акти у сфері праці шляхом видання наказів, розпоряджень, рішень. У випадках, передбачених законом, колективними угодами та договорами, такі акти приймаються роботодавцем з урахуванням пропозицій чи за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Таким чином, проект Трудового кодексу України не містить в своєму складі певної структурної частини, що здійснює регулювання діяльності профспілок у трудових правовідносинах, водночас, має окремі норми, які передбачають для прийняття роботодавцем рішень з тих чи інших питань необхідність погодження їх профспілкою. Більшість профспілок негативно оцінюють виключення з кодифікованого акту глави, яка окремо визначає повноваження та гарантії діяльності професійних спілок, та вважають, що це призведе до порушень прав профспілок роботодавцями.

Висновки

Професійна спілка - це незалежне від держави громадське об'єднання працівників. Перші профспілки виникли в Україні на початку ХХ століття. Період формування профспілкового руху в нашій державі охоплює не одне десятиліття, хоча він менший за тривалістю, ніж в країнах Західної Європи, в яких профспілки виникли ще у XVIII столітті. А, зважаючи на те, що за радянських часів професійні спілки не можна було в повній мірі назвати громадськими організаціями, адже вони залежали від держави, виконували ряд державних функцій, досвід здійснення ними захисту прав та інтересів працівників, їх незалежної діяльності в Україні не такий і великий.

Хоча профспілки можуть вступати у відносини, які регулюються різними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, соціального забезпечення тощо), визначальними все ж є правовідносини, що регулюються трудовим правом, тому професійну спілку необхідно перш за все розглядати як суб'єкт трудового права, що наділений трудовою правосуб'єктністю, тобто визначеною правовими нормами здатністю професійної спілки самостійно або через уповноважені органи здійснювати (набувати, реалізовувати) трудові права та обов'язки, виконувати трудові повноваження відповідно до закону.

Після проголошення незалежності України на рівні Конституції (ст.36) визнано мету діяльності профспілок: захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників. Відповідно до вказаної мети встановлюються завдання діяльності цих організацій. Профспілки виконують ряд функцій при здійсненні своїх повноважень. Науковці по-різному визначають види цих функцій, але основними є захисна та представницька. Профспілковий контроль розглядають як особливу форму здійснення захисної функції.

Професійні спілки здійснюють свої повноваження відповідно до принципів законності та гласності.

Залежно від різновиду трудових правовідносин, суб'єктом яких виступає профспілка, її повноваження можна умовно поділити на кілька груп: повноваження, які вона здійснює у колективних трудових правовідносинах; індивідуальних трудових правовідносинах, а також у правовідносинах з приводу нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства. Окремо можна виділити групу повноважень у сфері захисту своїх членів від безробіття та його негативних наслідків. Також, крім трудової сфери, професійні спілки представляють інтереси працівників у культурній сфері, сфері соціального забезпечення та соціального страхування.

Для здійснення всіх повноважень, наданих законодавством професійним спілкам, передбачається значний обсяг гарантій діяльності цих організацій. Саме можливість користуватися цими гарантіями забезпечує участь профспілки у трудових правовідносинах як дійсно незалежного та самостійного суб'єкта, який користується всіма законними засобами для захисту працівників.

У захисті трудових прав працівників, профспілки мають значні переваги перед іншими представниками трудящих. По-перше, профспілки побудовані за певною системою - від первинних організацій до об'єднань профспілок України. По-друге, профспілки накопичили значний досвід у сфері захисту трудових прав та інтересів працюючих. По-третє, у своїй діяльності вони використовують зарубіжний досвід. Також профспілки є досить сильними організаціями з огляду на їх матеріально-фінансове положення. Враховуючи всі ці аспекти, проект Трудового кодексу України визначив, що представляти інтереси працівників у колективних правовідносинах можуть тільки профспілки (на локальному рівні за їх відсутності - окремі представники трудового колективу), на відміну від чинного законодавства, яке передбачає участь інших представницьких організацій трудящих.

Стосовно подальшого розвитку законодавства, що регулює участь профспілок у трудових правовідносинах, то значна частина професійних спілок стоїть на тій позиці, що воно буде змінюватись у напрямку обмеження їх прав та гарантій, а відтак і прав працівників, інтереси яких вказані організації представляють та захищають.

Список використаних джерел

1. Смолярчук В.И. Права профсоюзов в регулировании трудовых отношений рабочих и служащих. - М.: Профиздат, 1973. - 290 с.;

2. Зима М.П. Профспілки України: минуле і сучасність. - К.: Знання, 1996. - с.280;

3. Нариси історії професійних спілок України / Гол. ред.О.М. Стоян; керівник автор. колективу О.П. Реєнт. - К.: Федерація профспілок України, 2002. - 732 с.;

4. Конституція України // ВВР. - 1996. - № 30, ст.141;

5. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, З.Я. Козак та ін.; за ред.П.Д. Пилипенка. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2007. - 536 с.;

6. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №45. - 397с.;