Сучасні проблеми організаційно-правових форм підприємництва в Україні
Поняття підприємницької діяльності, характеристика головних ознак та принципів, організаційно-правових форм. Принципи господарської діяльності. Огляд особливостей розвитку цієї сфери в Україні. Роль підприємницьких договорів в регулюванні виробництва.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.10.2014 |
| Размер файла | 464,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
підприємницький договір правовий
Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.
Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки до шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний дохід. Підприємництво виступає виробником і забезпечує процес відтворення державної самостійності. Від підприємництва на сам перед залежить обсяг створеного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.
Розвиток малих та середніх підприємств є рушійною силою для розвитку економіки. Від 50 до 70 відсотків ВВП розвинених країн виробляється саме в цьому секторі. В країнах ЄС МСП виробляють біля 2/3 доданої вартості. У східноєвропейських країнах з перехідною економікою саме бурхливий розвиток МСП спричинив зростання ВВП у першій половині 90-х років. В Україні ж частка малих підприємств у ВВП близько 11 відсотків (дані дослідження Укрсиббанку)(статистики щодо середніх підприємств не існує, оскільки до цього часу їх не виділено як окрему категорію).
Через значну конкуренцію малі та середні підприємства часто є ефективнішими за великі. В Україні продуктивність праці на малих підприємствах у різні роки була на 10-20% вищою за продуктивність праці на великих. До того ж, через невеликий розмір МСП гнучкіші, швидше реагують на зміни економічних умов та споживацького попиту. Малі та середні підприємства, на відміну від великих, мають жорсткі бюджетні обмеження - отже, є більш прибутковими, рідше застосовують бартер. МСП - двигун розвитку ринкових відносин та економіки в цілому.
Частка малих підприємств у загальній кількості підприємств України складала 65% у 1997 році та 83% у 2000. За стандартами ЄС, частка малих та середніх підприємств (із кількістю працюючих до 250 осіб) має складати більше 99% загальної кількості підприємств країни. Це є однією з умов, які мають виконати країни - кандидати на вступ до ЄС.
За таким показником як кількість малих підприємств на тисячу населення, Україна значно відстає не тільки від розвинених країн, але й від інших країн з перехідною економікою (діаграма 1).
Формування та розвиток національного підприємництва значною мірою залежать від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію. Малий і середній бізнес - це створення нових робочих місць, а також альтернатива найманій праці, що особливо актуально під час кризи, це розвиток конкуренції, оскільки в деяких сферах дрібні підприємці можуть суперничати з великими компаніями, корегуючи тим самим ціни на товари, розвиток малого й середнього бізнесу дуже важливий з погляду диверсифікованості структури економіки й формування середнього класу суспільства. На жаль, саме маленька частка сегмента малого і середнього бізнесу у ВВП (в Україні становить 11,4%), говорить про те, що держава не надає достатнього рівня підтримки підприємцям, отже, не сприяє формуванню й зміцненню середнього класу. Мале і середнє підприємництво є важливим фактором розвитку економіки України, а вихід з економічної кризи пов'язаний, в першу чергу, з розвитком саме таких підприємств, тому необхідно вирішити перелік питань правового забезпечення для відновлення позитивної динаміки соціально-економічних показників розвитку малого та середнього підприємництва.
Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва. Значить усі перераховані вище риси підприємництва не знайшли відображення в конкретних діях ні з боку держави, ні з боку населення, що і привело до даної кризи. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в суспільстві і підприємця як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й ефективного розвитку.
Ключове значення для підвищення ефективності функціонування малих підприємств в економіці країни має створення гідних умов для їхнього існування, що стане можливим унаслідок перебудови спрямованості діяльності на інноваційну основу.
Мета роботи - дослідити шляхи вирішення переліку питань правового забезпечення для відновлення позитивної динаміки соціально-економічних показників розвитку малого та середнього підприємництва. Виявлення проблем розвитку підприємництва в Україні та можливість їх подолання.
1. Підприємницька діяльність в Україні
1.1 Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи
Слід зазначити, що в Україні поняття «бізнес» і «підприємництво» сприймаються як слова-синоніми. Сутністю підприємництва є знаходження і апробація чогось нового, того, чого не було раніше в структурі виробництва, в соціумі чи суспільстві.
Вперше в науковий обіг поняття «підприємництво» було введено англійським вченим Річардом Канті Льоном (1680-1734 рр.).
У західних країнах підприємництво розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого -- пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та уміння залучення ресурсів із найрізноманітніших джерел.
Американські вчені К. Макконнелл і С. Брю, автори підручника «Економікс», розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог. По-перше, підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою. По-друге, підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, ті не рутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства. По-третє, підприємець -- це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства. Нарешті, по-четверте, підприємець -- це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами -- своїми власними і або компаньйонів-акціонерів.
Й. Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1911) підходить до оцінки підприємця набагато ширше загальноприйнятого визначення його попередниками. Якщо для Адама Сміта підприємець -- це приватник, а приватна власність -- матеріальна основа підприємництва, то Шумпетер вважає підприємцями не тільки «самостійних» господарських суб'єктів, але й усіх тих, хто не має тривалих зв'язків з індивідуальним підприємством і використовує їх тільки для проведення нових комбінацій факторами виробництва. Підприємець -- це особливий тип людей. Вони виконують функцію новаторів. Здійснити новацію в економіці нелегко. Звичайно при цьому протидіє їй навколишнє середовище, оскільки «нововведення в економіці, як правило, впроваджуються не після того, як спочатку у споживача стихійно виникнуть нові потреби, а тільки тоді, коли саме виробництво прищепить споживачам нові потреби».
Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво -- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Визначення підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку або доходу, має як теоретичне, так і суто практичне значення. Наприклад, ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність, зокрема, за зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації. Якщо ж не буде доведено, що діяльність, яка провадилася, була саме підприємницькою, притягти особу до відповідальності за вищевказаною статтею буде неможливо. Для чіткого розмежування підприємництва та інших видів діяльності необхідно усвідомлювати ознаки підприємницької діяльності.
Характеристика (ознаки) підприємницької діяльності (підприємництва)
1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.
2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).
3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел", за змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів.
4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством.
5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність". Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Категорія "господарська діяльність" є економічною категорією, тому деяким складовим, що вона містить, неможливо дати суто правову характеристику.
Ознаки господарської діяльності:
-- господарською є саме діяльність визначених суб'єктів як активна, специфічна форма людського відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей. За визначенням того ж словника діяльність повинна включати в себе мету, засоби, результат та власне процес. Природно, що наведене визначення є загальним і не може враховувати особливості специфіки діяльності саме у сфері господарювання. Водночас наведені складові категорії "діяльність" стосовно господарської діяльності знаходять свій вияв у формах господарської діяльності (підприємницька діяльність та некомерційна господарська діяльність);
-- господарська діяльність повинна здійснюватися спеціально уповноваженими суб'єктами, які ГК України називає "суб'єктами господарювання" або суб'єктами господарської діяльності. Такими "повноваженнями" або "господарською компетенцією" суб'єкт господарювання наділяється як в нормативному, так і в добровільному порядку -- власне суб'єктом господарської діяльності (його засновниками або учасниками);
-- господарська діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Це означає, що в межах господарської діяльності реалізується продукція, виконуються роботи, надаються послуги, які можливо оцінити у грошовому еквіваленті. Під терміном "вартісний характер" законодавець має на увазі первісну вартість товару (робіт, послуг) для їх власника -- виробника товару (виконавця робіт, надавача послуг), яка узагальнено характеризується економіко-правовою категорією "собівартість" товару (робіт, послуг), до складу якої п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, відносить виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати;
-- продукція, яка реалізується, роботи, які виконуються та послуги, які надаються в межах господарської діяльності, мають цінову визначеність. Іншими словами, зазначені складові предмета господарської діяльності мають ціну продажу, складається з собівартості, що була нами розглянута вище, та суми виробничої або торговельної націнки, зі складу якої згодом формується прибуток (для фізичних осіб -- суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності у цьому разі вживається не категорія "прибуток", а категорія "доход").
6. Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). Іншими словами, підприємницька діяльність провадиться фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців". Проте наявність у визначенні підприємницької діяльності вищевказаного положення призводить до колізії з положеннями нормативних атів, що встановлюють відповідальність за порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю. Адже з нього випливає, що діяльність, яка здійснюється особами, не зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, не можна відносити до підприємницької, а тому вищезазначені положення ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактично не можуть застосовуватися.
7. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні й соціальні результати. Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери. Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків. Водночас ринкова переорієнтація спричиняє і нові проблеми. Наприклад, поширюються тіньові операції, які, як правило, супроводжуються уникненням від оподаткування, дефіцитністю державного бюджету, дестабілізуючи тим самим офіційну економіку. Через поширення цієї негативної тенденції гальмуються соціальні програми, поглиблюється майнове розшарування населення, ідейно-політичне протистояння в суспільстві. Проте слід зазначити, що малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфікації працівників, їх ініціативу і творчість, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди. Поступове зміцнення суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже підприємництво має позитивні і окремі негативні наслідки, що разом здатні суттєво впливати на розвиток суспільства і історичний досвід доводить, що за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу.
8. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від розглянутого нами вище поняття господарської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за основну мету. Принципи підприємницької діяльності Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" -- єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі -- діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);
2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства -- ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);
4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);
5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;
6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.
підприємницький договір правовий
1.2 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності
Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Важливе значення також має аналіз чинного законодавства.
Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), а також держава. Звідси два основних види підприємництва: індивідуальне і колективне.
Індивідуальне підприємництво. Як зауважив П. Самуельсон: «щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу». Індивідуальний підприємець працює від власного імені й на власний розсуд з метою одержання особистого прибутку або доходу.
Індивідуальний підприємець несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, у критичних ситуаціях воно може бути конфісковане.
Індивідуальний підприємець має право створювати підприємства; самостійно визначати профіль своєї діяльності й виробничої програми; купувати майно, набувати майнових прав, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; одержувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, що залишився після сплати прибуткового податку; здійснювати операції з валютою.
Отже, індивідуальний підприємець одноосібно приймає всі рішення щодо виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль держави (це дає змогу самостійно розподіляти прибуток), мобільність дій підприємця (це дає змогу змінювати види діяльності), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець сплачує тільки прибутковий податок).
Колективне підприємництво. Здійснюється колективним суб'єктом, для чого утворюється підприємство (товариство).
Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою (фірмою), є: заснування і реєстрація відповідно до закону; наявність організаційної єдності; володіння необхідним майном; самостійна майнова відповідальність; участь від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий рахунок у банку. Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов'язків, виступає від власного імені та існує незалежно від осіб, що належать до його складу.
Аналіз правових форм підприємств дає змогу виділити їх основні види:
? одноосібне володіння;
? партнерство (товариство);
? акціонерне товариство (корпорація).
Одноосібне володіння -- підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима.
Одноосібним володінням вважають:
? індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;
? сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім'ї;
? приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.
Така форма організації бізнесу має важливі переваги перед іншими. Кожний власник:
? володіє всім прибутком підприємства;
? користується повною свободою діяльності;
? платить відносно невеликі податки.
Але вона має серйозні недоліки:
? повна майнова відповідальність, що несе власник (як правило):нестача капіталу, труднощі менеджменту тощо.
Партнерство (товариство) -- підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.
Партнерство створюється на основі договору, яким регулюються права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності. Переваги цієї форми:
? залучення додаткових фінансових джерел: кожний партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;
? простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню.
Але й вона має певні недоліки:
? обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);
? за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування, тощо.
Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.
Акціонерне товариство (корпорація) (лат. corporatio -- об'єднання) -- правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами.
Акціонерна корпорація -- юридична особа, її власники -- тримачі акцій. Вона має переваги перед товариством:
? обмежена власність;
? простота здійснення операцій;
? у певних випадках податкові переваги.
Але ця форма не позбавлена недоліків:
? організувати корпорацію дуже складно і дорого;
? корпорації відкритого типу відмовляються від своїх прав на комерційну таємницю;
? спеціальне оподатковування.
Існують і спеціальні форми організації бізнесу:
? S-корпорації (США) -- корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове володіння. Для одержання статусу S-корпорації фірма повинна мати не більше 35 акціонерів і не може володіти більш ніж 80% акцій іншої корпорації;
? безприбуткові корпорації -- діють не заради прибутку, їх цілі -- освітні, добродійні, соціальні, релігійні;
? державні корпорації -- створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна, страхова, ощадна корпорація);
? кооперативи -- об'єднання, створені для виконання конкретних функцій (житлові, споживчі, виробничі);
? франчайзи -- ліцензії, що дають право приватній компанії функціонувати як ланці великого торгового ланцюга. За цією схемою на Заході організовано багато мотелів, магазинів, контор з продажу нерухомості. Вигода тут обопільна. Продавець франчайза -- велике підприємство, домагається розширення своєї справи за незначного вкладення капіталу, може з мінімальним ризиком випробувати, як реалізується партія нових товарів і т.п.
Покупець франчайза, що вклав у справу свої кошти, є скоріше власником підприємства, ніж найманим працівником, і відчуває значну фінансову підтримку, допомогу в навчанні, організації та управлінні бізнесом, може розширити свій оборот за рахунок використання репутації материнського підприємства, його торгової марки. Порівняно з одноосібним власником самостійність управління фірмою тут дещо нижча, але податкові переваги перекривають цей недолік. Такі форми організації бізнесу все більше поширюються. Але, хоч кількість одноосібних володінь утроє перевищує кількість фірм інших типів, проте на корпорації у структурі бізнесу припадає майже 90% від загального обороту.
Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, -- «малі підприємства (фірми)». Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації.
У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні в законі «Про підприємство» вказується, що такими критеріями є: обсяг господарського обороту і чисельність. На практиці чисельність працюючих у малому підприємстві залежить від галузі: промисловість та будівництво -- до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери -- до 50, у науці й науковому обслуговуванні -- до 100, у невиробничій сфері -- до 25, у роздрібній торгівлі -- до 15 осіб.
Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцям швидко реалізувати свої ідеї, адаптуватися до місцевого ринку, гнучко і оперативно реагувати на зміни ринкових умов, знижувати накладні витрати порівняно з великими фірмами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місцевих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих поселень (сіл, містечок), відроджувати художні, народні промисли тощо.
Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність доходів, ризик втрати власного капіталу і майна, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив спадів і депресій в економіці (ніж на середній і великий бізнес), інфляція, недостатня підтримка держави.
Підтримка малого бізнесу -- один із основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.
2. Міжнародна підприємницька діяльність
У сучасних ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність. Всі підприємства, незалежно від форми власності, повинні мати вихід на зовнішній ринок, тільки тоді вони зможуть брати реальну участь у міжнародних економічних процесах.
Міжнародна підприємницька діяльність - це діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Вона регулюється на державному, національному та наднаціональному рівнях.
Велику увагу дослідженню міжнародної підприємницької діяльності приділяли С.Ф. Покропивний, І.М. Бойчук, К.В. Єрмілова, О.Г. Мельник і інші.
Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати для реалізації власних бізнесових інтересів. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види незалежно від форми власності та інших ознак після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є:
? фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що наділені правосуб'єктністю;
? юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
? структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
? спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.
Правом здійснення зовнішньоторговельної діяльності володіють всі вітчизняні суб'єкти, окрім випадків, передбачених законодавством України.
Міжнародний бізнес трактується як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва.
Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва, товарів і послуг через національні кордони.
Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.
У міжнародній торгівлі існує 4 основних види зовнішньоторговельних операцій, які здійснюють і вітчизняні підприємства - це експорт, імпорт, реекспорт і реімпорт.
Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності:
? найнижча за рівнем інтернаціоналізації форма підприємницької діяльності включає виконання окремих зовнішньоекономічних операцій - експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також надання консультаційних і маркетингових послуг;
? друга форма характеризується невисоким рівнем інтернаціоналізації і охоплює науково-технічну, виробничу та сервісну кооперацію;
? високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання відображає спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків.
Отже, міжнародна підприємницька діяльність є сферою господарської діяльності, що пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонування на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.
Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного регулювання його на державному, національному на наднаціональному рівнях.
3. Підприємницький договір
3.1 Роль підприємницьких договорів в господарській діяльності
Підприємницька діяльність - від прийняття рішення про створення і державну реєстрацію суб'єкта підприємництва до прийняття рішення про припинення її діяльності - здійснюється завдяки різноманітним договорам.
Договір - це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти спільно в інтересах взаємної вигоди. Займатись підприємництвом і не складати угод, не укладати договорів просто не можливо.
Безпосередня діяльність суб'єктів підприємництва пов'язана з виконанням зобов'язань як внутрішнього характеру між співзасновниками, між окремими структурними підрозділами комерційної структури, самою комерційною структурою та її працівниками, так і зовнішнього характеру - з контрагентами, постачальниками та споживачами. Публічні зобов'язання виникають між підприємцем та державою в особі уповноважених її органів, з органами місцевого самоврядування. В разі заподіяння шкоди та в інших передбачених законом чи договором випадках можуть виникнути приватно-правові зобов'язання.
Підприємницькі договори відносяться як до процесу створення суб'єктів підприємництва - юридичних осіб, так і безпосередньо направлені на досягнення поставленої мети такої діяльності - отримання підприємницького прибутку. Це передумовлює участь у цьому процесі всіх зацікавлених у прибутку осіб, взаємовідносини з якими повинні бути чітко врегульовані правовими нормами. Такою універсальною правовою формою для врегулювання широкого кола зобов'язань є цивільно-правовий договір, який отримав спеціальну назву підприємницького чи господарського.
Найбільш широкого застосування у підприємницькій діяльності набувають господарські договори, що укладаються між суб'єктами господарювання на придбання і продаж активів, виконання робіт та надання послуг.
Господарські договори, що укладаються між суб'єктами підприємництва, повинні складатися в письмовій формі. Договір у письмовій формі може бути укладений:
? шляхом складання одного документа, підписаного сторонами;
? шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо, підписаними сторонами;
? шляхом прийняття до виконання замовлення в передбачених законами випадках.
У практиці підприємницької діяльності можуть виникати такі види зобов'язань і конкретні найменування договорів: купівля-продаж, міна; дарування; поставка; контрактація; майновий найм; безоплатне користування майном; підряд на капітальне будівництво; перевезення; позика; розрахункові і кредитні відносини; доручення; комісія; зберігання; спільна діяльність тощо.
3.2 Зміст договорів в підприємницькій діяльності
Договір повинен складатися із чотирьох частин: вступна частина; предмет договору, права й обов'язки сторін; додаткові умови договору; юридичні адреси сторін.
Вступна частина договору містить такі основні положення:
? найменування договору;
? дата і місце підписання договору;
? повні найменування сторін за договором;
? назви сторін за договором.
Назви сторін за договором купівлі-продажу - це покупець і продавець, за договором комісії - комітент і комісіонер, за договором підряду - замовник і підрядник тощо. Якщо укладається договір, який не має такого визначення, то тоді сторони за договором можна називати Сторона-1 і Сторона-2, як наприклад, при укладанні договору про спільну діяльність.
Найменування посад і прізвища, імена та по батькові осіб, які підписують договір з кожної сторони, а також найменування документа, що підтверджує повноваження осіб, які його підписують. Такими документами є статут, положення, доручення. Наявність повноважень визначається шляхом ознайомлення з даними паспорта (для посвідчення особи), посвідченням особи (для встановлення посади), статутом (для визначення повноважень посадової особи - директора, заступника директора, комерційного директора).
Розділом “Предмет договору, права й обов'язки сторін” визначаються суттєві умови договору. Наприклад, у договорі купівлі-продажу суттєвими умовами будуть предмет договору і ціна. Якщо продається партія товару, то зазначається, що продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну суму.
У розділі “Додаткові та інші умови договору” визначаються умови, які істотно впливають на права й обов'язки сторін, а саме:
Термін дії договору. Це необхідно для того, щоб знати, коли дія договору припиняється, і можна пред'явити відповідні вимоги і претензії до контрагента за відмову від його виконання.
3.3 Розробка та ускладнення підприємницьких договорів
Способи забезпечення зобов'язань:
? неустойка (штраф, пеня);
? застава;
? поручительство;
? задаток.
Відповідальність сторін: визначаються санкції у вигляді неустойки (пені, штрафу), що сплачується однією стороною, яка не виконала своїх зобов'язань стосовно однієї з узгоджених умов.
Порядок розв'язання суперечок між сторонами за договором: усі суперечу між сторонами розв'язуються в арбітражному порядку, відповідно до чинного законодавства України, незалежно від того, передбачена ця умова договором чи ні.
Як правило, у договорі наводиться фраза: «Цей договір складений у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної зі сторін».
У договір слід включити таку умову: «Усі виправлення за текстом цього договору мають юридичну силу тільки в тому разі, якщо вони засвідчені підписами сторін у кожному окремому випадку».
В останній частині договору зазначаються юридичні адреси сторін, а саме:
? повне найменування сторін;
? поштові реквізити;
? місцезнаходження (адреса);
? банківські реквізити сторін (номер розрахункового рахунку, установа банку, МФО, ОКПО);
? відвантажувальні реквізити;
? підписи сторін.
Договір повинен бути підписаний особою, зазначеною у вступній частині договору. Підписи засвідчуються печаткою сторін за договором. У разі, якщо одна із сторін діє за дорученням, підпис печаткою не засвідчується, а до договору додається доручення.
Укладання договору складається з певних стадій - пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту). Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла цю пропозицію, - акцептантом. Оферта може бути зроблена усно чи письмово із зазначенням терміну для відповіді чи без зазначення терміну.
При укладанні договорів між сторонами можуть виникнути розбіжності за окремими умовами договору. Розбіжності, які виникають між юридичними особами при укладанні господарських договір, розглядаються керівниками або заступниками керівників цієї юридичної особи або уповноваженими ними особами. Результати узгодження розбіжностей за договором оформляються сторонами протоколом узгодження розбіжностей. Після укладання договору у сторін може виникнути необхідність зміні тих чи інших умов договору, заміні договору на інший або в розірванні договору.
Коли одна зі сторін вважає за необхідне змінити або розірвати договір, вона зобов'язана направити другій стороні відповідну пропозицію. Найчастіше зміна або розірвання договору оформляється окремою угодою сторін або шляхом обміну листами, телеграмами тощо.
Якщо сторони не дійшли згоди щодо запропонованих змін або розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін (з урахуванням терміну поштового обігу) зацікавлена сторона має право передати суперечку на розв'язання арбітражного суду.
Для успішного проведення комерційної операції недостатньо знайти вигідного партнера й укласти з ним договір, дуже важливо, щоб цей договір був виконаний належним чином.
Інтереси підприємця повинні бути юридично надійно захищені, а обов'язки партнера за договором забезпечені його ж відповідальністю. Ефективними у цьому разі є способи забезпечення зобов'язань, які виступають як додаткові заходи майнового впливу на винну сторону. Такими способами є неустойка, включаючи пеню і штраф, застава, поручництво, гарантія і задаток.
Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання. Нарівні з терміном «неустойка» у цивільному законодавстві вживаються терміни «штраф» і «пеня», які є різновидом неустойки.
Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредиторові у заздалегідь визначеному розмірі або у відсотковому відношенні до суми договору. Як правило, штраф установлюється законом або договором за невиконання окремих умов договору.
Пенею називається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредиторові за кожний день прострочення виконання зобов'язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми зобов'язання, не виконаного у встановлений термін. Хоча розмір пені і встановлюється за погодженням сторін, він не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня.
Залежно від того, у якому співвідношенні знаходиться право стягнення неустойки і збитків, розрізняють чотири види неустойки - залікову, штрафну, альтернативну і виняткову.
Залікова неустойка надає кредиторові право вимагати стягнення не тільки заздалегідь установленої суми неустойки, але і збитків, однак у частині, не покритій сумою неустойки.
Наприклад, якщо за невиконання зобов'язання встановлена неустойка в сумі 200 грн., а дійсні збитки становлять 450 грн., стягненню підлягає неустойка у передбаченому розмірі (200 грн.) і збиток у сумі 250 грн., а всього 450 грн. Але якщо неустойка встановлена в сумі 200 грн., а збиток склав 100 грн., стягненню підлягає лише неустойка в сумі 200 грн., оскільки збиток менший від неустойки. Штрафна неустойка стягується понад суму заподіяних збитків, тобто стягуються як неустойка, так і всі доведені збитки у повному обсязі.
Альтернативна неустойка надає кредиторові право стягти або неустойку, або заподіяні збитки. Стягнувши неустойку, кредитор позбавляється права стягнення збитків.
Винятковою неустойка називається у тому разі, коли законом або договором прямо передбачено, що стягненню підлягає тільки неустойка (тобто виключається можливість кредитора пред'являти вимоги про стягнення збитків).
Застава майна полягає в тому, що з її допомогою заздалегідь виділяється майно, яке і буде об'єктом стягнення з боку заставоутримувача.
Поручництво являє собою додаткове зобов'язання, оформлене договором між кредитором за основним зобов'язанням і поручником для забезпечення виконання основного зобов'язання. Поручник бере на себе зобов'язання перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання зобов'язання цієї особи повністю або частково.
Гарантія є різновидом поручництва. Відмінність гарантії від поручництва у тому, що настає гарантійна відповідальність. Розрізняють два види гарантії - адміністративну і банківську.
При адміністративній гарантії відповідальність за виконання боржником умов договору несе вищестоящий орган або організація чи виробниче об'єднання, до якого входить інше підприємство.
При банківській гарантії відповідальність бере на себе банківська установа за певну винагороду.
Завдатком визнається грошова сума, що видається однією зі сторін за договором у рахунок належного з неї платежу іншій стороні, на доказ укладання договору і в забезпечення його виконання.
Господарські відносини між учасниками підприємницької діяльності виникають, розвиваються і припиняються у певний час.
Строки в дисциплінують учасників господарських відносин, забезпечують чіткість у їх правах та обов'язках, визначають момент виникнення (початку) або припинення правовідносин, їх зміст, є критерієм оцінки своєчасності виконання зобов'язань.
4. Підприємницьке середовище в Україні
Підприємницьке середовище -- це сукупність різнопорядкових складових, що оточують підприємця в господарській діяльності. Складові підприємницького середовища залежно від ступеня зв'язку їх з підприємцем об'єднані в шість сфер.
Перша сфера, параметри складових якої (політичні, екологічні, фінансово-кредитні, цінові, податкові, правові, географічні) задаються законодавчо і які на конкретному етапі є умовно базовими, сталими.
З другою сферою складових підприємець активно взаємодіє і змінює їх у зв'язку з новаторською функцією (організація підприємств, їх розміри, системи управління, технологія, технічна оснащеність, система матеріального стимулювання, назви товарів, послуг, ринки збуту тощо).
Третю сферу складових (інформаційні, рекламні, освітні), які виконують допоміжну роль, підприємець використовує у своїй діяльності.
Четверта сфера, параметри якої підприємець обов'язково враховує при визначенні стратегії розвитку, -- морально-етичні цінності, традиції, звички, віросповідання і т. ін. І хоч їх дію можна назвати другорядною, але в розвинутих економіках вказані фактори набувають визначальної ролі.
П'ята сфера -- зовнішньоекономічне середовище, параметри якого активно впливають на суб'єкти підприємництва через систему різнобічних механізмів: цін, тарифів, митного контролю тощо.
Шоста сфера -- тіньова економіка, яка чинить певний силовий, владний, фінансовий, матеріальний тиск на підприємців, сприяє розвитку корупції.
Сільськогосподарське підприємництво не може формуватися в умовах, однакових з іншими галузями, тому в сільському господарстві виділяють зовнішнє і внутрішнє середовище.
Зовнішнє середовище охоплює п'ять сфер:
І -- базові складові;
II -- допоміжні складові;
III -- зовнішньоекономічне середовище;
IV -- соціально-культурне середовище;
V -- тіньова економіка.
Внутрішнє середовище сформоване повністю активними базовими складовими, лише в тій їх частині, параметри яких відмінні від сформованих на зовнішньому рівні. Це стосується цінового середовища, яке має забезпечувати еквівалентність цін між сільським господарством та І і III сферами АПК шляхом регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі встановлення рівної суми прибутку на рівновеликий капітал. Фінансово-кредитний механізм формується не під впливом ринкових важелів, а передбачає пільгове кредитування сільськогосподарських товаровиробників на міжсезонний період, фінансування державою цільових програм щодо створення власної інноваційної бази, фінансовий захист з боку держави через систему дотацій, субсидій тощо. Базові складові передбачають також податкову систему щодо сільського господарства, необхідне організаційно-правове та соціальне середовище. Для нормального функціонування сільськогосподарських товаровиробників у ринковій економіці має бути сформована потужна інфраструктура -- організаційно-технічна сфера. Йдеться про створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів з надання різних послуг, у тому числі маркетингових, страхувальних, закупівельних, збутових, обслуговуючих, постачальницьких, переробних.
Подобные документы
Підприємство як господарюючий суб'єкт, його організаційно-правова форма, принципи створення, керування. Види організаційно-правових форм підприємств в Україні. Вибір організаційно-правової форми підприємства в залежності від мети і сфери його діяльності.
курсовая работа [537,5 K], добавлен 08.11.2013Правове забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі в Україні. Суб’єкти, об’єкти, ліцензування підприємницької діяльності. Дослідження організаційно-правових форм підприємств в Україні. Зміст та структура установчих документів підприємства.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 27.09.2010Підприємство - основний суб’єкт економіки: класифікація, характеристика організаційно-правових форм. Створення і функціонування приватного підприємства, господарського, акціонерного товариств. Законодавче регулювання підприємницької діяльності в Україні.
курсовая работа [2,5 M], добавлен 15.11.2011Поняття "господарське зобов’язання", принципи підприємницької діяльності. Визначення організаційно-правових форм об'єднань підприємств. Антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
контрольная работа [22,1 K], добавлен 30.03.2010Поняття основних історичних типів права. Загальнолюдські принципи права: теоретичні аспекти. Класифікація правових принципів, їх роль у нормотворчій та правозастосовчій діяльності держави. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні.
курсовая работа [37,6 K], добавлен 10.05.2012Принципи організації діяльності нотаріату в Україні. Організаційно-правовий механізм регулювання нотаріальної діяльності. Система наукових поглядів та розробок стосовно оптимізації регулювання принципів організації i діяльності нотаріату в Україні.
дипломная работа [117,8 K], добавлен 14.07.2016Поняття та основні риси адміністративно-командної системи, позитивні та негативні моменти, визначення головних проблем та напрямки їх вирішення в майбутньому. Економічні умови, які необхідні для підприємницької діяльності, їх формування в Україні.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 24.02.2015Порядок і особливості проведення державної реєстрації суб’єктів господарської діяльності. Ліцензування суб’єктів хазяйнування та специфіка патентування форм підприємництва. Поняття та способи припинення функціонування підприємницької діяльності.
контрольная работа [17,8 K], добавлен 28.10.2013Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств). Вимоги до змісту укладення колективних договорів. Правове регулювання створення та діяльності суб'єктів підприємницької діяльності в Україні. Ознаки юридичної особи.
курсовая работа [92,4 K], добавлен 23.11.2014Поняття, свобода і риси підприємництва. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Порядок проведення державної реєстрації юридичної або фізичної особи. Обмеження на здійснення підприємницької діяльності в Україні.
реферат [17,0 K], добавлен 25.02.2009
