Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, господарському суді та третейському суді від свого імені. [5. c. 292]

Господарські товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності, юридичного статусу товариств. Товариства діють на підставі Закону України від 19 вересня 1991р. «Про господарські товариства», який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права і обов'язки їх засновників та учасників.

Основною особливістю, за якою товариства відрізняються від інших суб'єктів права (не товариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство являє собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності юридичних осіб і громадян у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою одержання прибутку. Всі товариства згідно з законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства.

Підприємства, які стали учасниками товариств, не ліквідуються як юридичні особи.

Товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Згідно з першим критерієм Закон «Про господарські товариства» розрізняє акціонерні та не акціонерні (інші) товариства (класичний поділ: товариства капіталів - акціонерні товариства, особові - інші). Відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства:

а) з обмеженою відповідальністю;

б) з додатковою відповідальністю;

в) повні;

г) командитні.

Три перших види товаристві акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні господарюючі суб'єкти - підприємства колективної (спільної часткової) власності. Повне і командитне товариство діють на підставі установчих договорів. [5. c. 293]

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб'єктів типу товариств включає в себе загальні для всіх видів товариств ознаки і особливі ознаки окремих їх видів, які відповідним чином закріплені в Законі «Про господарські товариства».

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства впорядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. Учасники товариства зобов'язані:

а) додержуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Товариство є власником:

* майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

* продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

* одержаних доходів;

* іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Вкладами учасників та засновників товариства до статутного фонду можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом «Про господарські товариства».

Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Учасники та засновники господарських товариств здійснюють вклади у формування їх статутного фонду. Такими вкладами можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, виробничими будівлями і спорудами, а також інші майнові права, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, здійснений у будь-якій формі, оцінюється в національній валюті, і його вартісний розмір становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Товариство може створювати також інші фонди, передбачені установчими документами.

Кожне господарське товариство повинне створювати резервний (страховий) фонд у розмірі не менше 25% статутного фонду. Щорічні відрахування до цього фонду здійснюють у розмірах, передбачених установчими документами, але не менше 5% суми чистого прибутку, що залишається в повному розпорядженні товариства. [17. c. 321]

Господарське товариство може припинити свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Реорганізація товариства здійснюється за рішенням його вищого органу управління або шляхом примусового поділу, якщо воно зловживає своїм монопольним становищем. Ліквідація товариства відбувається за рішенням суду (арбітражного суду), за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного чи грубого порушення ним законодавства, а також при банкрутстві.

Розрізняють такі види господарських товариств: акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства і командитні товариства. Перших три види товариств створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, а решта -- лише установчого договору. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, мету і предмет його діяльності, склад засновників та учасників, порядок утворення і розмір статутного фонду, механізм розподілу прибутків, склад та компетенцію органів управління тощо. [3. c. 234]

2.3 Особливості створення та функціонування акціонерних товариств

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями [14 ст. 3 п 1].

Значення акціонерної форми власності виявляється насамперед у тому, що завдяки їй власниками поступово стають усі верстви населення, завдяки чому долається відчуженість працівників від засобів виробництва. Власники акцій мають право впливати на процес прийняття рішень акціонерним товариством. Економічно своє право власності акціонери реалізують через одержання частини прибутку -- дивідендів, але водночас вони беруть на себе і відповідальність за якість роботи акціонерного товариства.

Крім того, завдяки створенню такої форми організації виробництва залучаються вільні кошти громадян та підприємств і на цій основі досягається централізація та концентрація невеликих індивідуальних капіталів, а отже, розв'язується протиріччя між потребою у великих капіталовкладеннях і неспроможністю багатьох фізичних та юридичних осіб здійснити це через відсутність у них достатніх фінансових ресурсів. Потрібно також урахувати, що акціонерні товариства, як правило, створюються на сучасній технічній і технологічній основі, а тому їх продукція є конкурентоспроможною порівняно з аналогічною продукцією вже діючих підприємств.

Залежно від способу розповсюдження акцій розрізняють відкрите акціонерне товариство і закрите. Акції першого з них можуть розповсюджуватися способом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах, а другого -- розповсюджуються лише між засновниками товариства. В обох випадках номінальна вартість випущених акцій для формування статутного фонду акціонерного товариства, за законами України, не повинна бути меншою ніж 1250 мінімальних заробітних плат (з урахуванням індексації). За необхідності закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите. [6. С 22]

Акціонер зобов'язаний оплатити повну вартість акцій у термін, встановлений установчими документами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства. В разі порушення цієї вимоги акціонер сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. Якщо прострочка перевищує термін три місяці, акціонерне товариство має право реалізувати ці акції.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори товариства. В їх роботі мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості та класу акцій, що є у їх власності. Загальні збори вирішують найважливіші питання діяльності акціонерного товариства. З окремих таких питань -- зміна статуту товариства, прийняття рішення про припинення діяльності товариства, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств і філій -- рішення приймаються не менше 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів, причому збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають не менше 60 відсотків голосів. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного загальних зборів обов'язково. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Виконавчим органом акціонерного товариства є правління, роботою якого керує голова правління. Він призначається або обирається відповідно до статуту цього підприємства. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді). Остання обирається з числа акціонерів з метою здійснення контролю за діяльністю правління. Спостережна рада створюється обов'язково, якщо акціонерне товариство налічує понад 50 акціонерів. Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю правління здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.

Акціонерні товариства, особливо відкриті, мають значну кількість акціонерів з різними інтересами і можливостями. Цим і зумовлюється рух акцій товариства, в процесі якого формуються пакети акцій. Розрізняють вирішальний (контрольний) пакет акцій, блокуючий та ініціативний.

Контрольний пакет акцій буває двох рівнів: перший -- абсолютний, коли його власник володіє 75 і більше відсотками акцій, що достатньо для прийняття будь-якого рішення, включаючи і ті, для яких потрібно 3/4 голосів. Другий рівень -- 50 відсотків плюс одна акція -- дає змогу власнику такого пакету приймати рішення де вимагається проста більшість голосів. [6.с.23]

Блокуючий пакет акцій має три рівні: перший рівень -- 50% акцій, який дає змогу блокувати рішення, що приймаються простою більшістю голосів; другий -- 40% плюс одна акція, дає змогу власнику блокувати правомірність загальних зборів товариства; третій рівень -- 25% плюс одна акція, забезпечує власнику такого пакета можливість блокувати рішення товариства, для прийняття якого потрібно 3/4 голосів. Ініціативний пакет акцій може бути двох рівнів: перший -- 20% акцій, другий -- 10% акцій. За першого рівня власник такого пакета акцій у змозі вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства, а в разі відмови -- скликати їх самостійно. Він також може вимагати перевірки фінансово-господарської діяльності правління. За другого рівня власник такого ініціативного пакета може вимагати включення питань до порядку денного загальних зборів товариства. [1. с. 112]

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами [14 ст. 3. П 2]

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом.

Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку [14 ст. 3. п3].

Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство).

Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами) [14 ст, 3. п 4]

Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції [14.ст 9].

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

підприємство приватний акціонерний товариство

РОЗДІЛ 3. СТВОРЕННЯ ЄФЕКТИВНОГО СЕРЕДОВИЩА ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Економічна криза сильно вдарила по ефективності української економіки. В Індексі світової конкурентоздатності за 2009-2010 роки держава скотилася на десять пунктів, ставши сусідкою Гамбії та Алжиру. [18]

Усе це позначилося на фінансових показниках. У 2010 році збиткових підприємств в Україні стало більше, ніж прибуткових, а офіційна рентабельність економіки за два роки впала учетверо. Низька ефективність бізнесу свідчить, що до виходу з кризи ще далеко.

Завдяки позикам розвивалися у 2008 році торгівля автомобілями і автосервіс - 0,2-0,5%, фінансово-банківська діяльність - 5,2%, хоча офіційно ці сектори і до кризи не приносили захмарної рентабельності. Бізнес вкладав чималі кошти у розширення своєї діяльності.

Зростання доходів населення та світових цін на аграрну продукцію зробили дуже рентабельним українське сільське господарство - 12,9%.

Добрі показники були у промисловості - 4,9%, причому найкращі - у видобуванні на паливно-енергетичних корисних копалин - 44%. Таку феноменальну рентабельність спричинили високі світові ціни, будівельний бум і невеликі витрати. [18]

Безумовно, видобування відбувалося в екстенсивний спосіб. У гонитві за зменшенням собівартості компанії не дбали про безпеку, платили невисоку зарплату і користувалися застарілою технікою.

Стовпи вітчизняного експорту - металургія та хімія - показували пристойну рентабельність - 5,2% і 6,4% відповідно. Постійні замовлення з-за кордону, дешева робоча сила та енергоресурси дозволяли конкурувати на заморських ринках. Модернізація проводилася повільно, тож країна і нині плавить сталь у мартенах.

Найбільш нерентабельними були сегменти з виробництва коксу і продуктів нафтопереробки - мінус 1,6%, обробки деревини - мінус 1,5%, текстильного виробництва - мінус 2,3%. Далася взнаки політика уряду Юлії Тимошенко із стимулювання імпорту товарів, що вдарило по українському виробнику.

Загалом у 2008 році рентабельністю була доволі високою - 8,9%, але після кризи ринки нерухомості та авто стали розсипатися, мов картковий будинок, а крах на фінансовому ринку обвалив інші галузі, які й досі не можуть оговтатися.

Про складні часи свідчить і прибутковість компаній. За січень-березень 2010 року в Україні було 49% прибуткових підприємств, а за цей же період 2009 року - 51,6%.

Показали прибуток аж 82% фірм АПК, 47,9% - промисловості, 58,4% - оптової торгівлі, 58,5% - роздрібної торгівлі, 59,1% - фінансової діяльності, 62% - освіти, 50% - операцій з нерухомим майном.

Найбільше збиток отримали компанії, які працюють у будівельній сфері - 65,5%, торгівлі автомобілями та мотоциклами - 61,5%, транспорті та зв'язку - 55,8%. Найменш збитковим було лише сільське господарство - 18%. [ 20]

Ось як характеризує ситуацію в країні Анатолій Кінах, президент Українського союзу промисловців і підприємців, народний депутат України: «Перший квартал 2010 року характеризувався серйозною політичною боротьбою. У цій ситуації соціально-економічна криза збіглася з кризою державного управління, відсутністю взаємодії між гілками влади.

Основною проблемою економіки є відсутність структурних реформ. За 20 років не здійснили жодної системної реформи: податкової, пенсійної, інноваційної. Не захистили інтереси виробника і не підтримали його експортний потенціал. Кредити залишаються недоступними та дорогими, панують корупція і зарегульованість [19].

У першому кварталі 2010 року вартість позик перевищувала 20%, а це удвічі більше, ніж облікова ставка НБУ. Ніде в світі такого нема.

Борги з компенсації ПДВ наблизилися до 30 мільярдів гривень, а це вимивання обігових коштів, втрата ринків збуту і конкурентоспроможності. Авансові платежі безпрецедентні - 11 мільярдів гривень. На внутрішньому ринку різко впала платоспроможність, а платоспроможність - це великий стимул для розвитку економіки. Немає купівельної спроможності - немає стимулів для виробництва» [18]

В Україні розвиток підприємництва є винятково актуальним. Розширення мережі підприємницьких структур, і передусім малих і середніх підприємств, сприяє вирішенню гострих для економіки країни проблем переходу до ринку. Однак становлення підприємницького сектору стикається із серйозними труднощами, пов'язаними з формуванням сприятливого макроекономічного середовища.

Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов'язкові умови:

- стабільна національна кредитно-грошова система;

- пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

- активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

- державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);

- ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

- спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;

- правова захищеність підприємництва;

- формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач. [9. c. 234]

Зрозуміло, що важливою передумовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення ефективного механізму державного регулювання підприємництва. Зарубіжний досвід і аналіз вітчизняної практики розвитку підприємницьких структур доводять, що державна підприємницька політика має включати такі складові:

- державне регулювання всіх тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими його факторами: політика роздержавлення та приватизації; конкурентна або антимонопольна політика; інститут банкрутства суб'єктів підприємництва тощо;

- державна система підтримки підприємництва.

Розглянемо детальніше формотворчі фактори підприємницького середовища в Україні, що, за досвідом світової практики господарювання, здатні забезпечити оптимальне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням.

З метою забезпечення сприятливих умов для формування ефективно господарюючих приватних власників на нинішньому етапі розвитку України ставиться завдання переходу до інвестиційно орієнтованої приватизації, яку пропонується здійснювати за двома чітко визначеними напрямами:

1) приватизацію великих підприємств стратегічних галузей економіки проводити за індивідуальними планами на підставі галузевих програм реструктуризації продажем пакетів акцій з можливою передачею прав на управління закріпленим за державою пакетом акцій стратегічному інвестору під конкретні зобов'язання;

2) організувати масовий розпродаж (навіть за символічну ціну) за грошові кошти та ОВДП малоліквідних об'єктів, залишків реалізованих пакетів акцій підприємств, які не мають стратегічного значення для економіки держави, об'єктів незавершеного будівництва, а за наявності вигідних пропозицій також і окремих інвестиційно привабливих підприємств. Це створюватиме передовсім економічне середовище для формування широкого прошарку управлінців, менеджерів, здатних забезпечити ефективну роботу підприємств за умов жорстокої внутрішньої та зовнішньої конкуренції. [9c321]

Другим формотворчим фактором становлення підприємницького середовища є конкурентна (антимонопольна) політика держави, політика, спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення, а отже, на розвиток цивілізованої конкуренції.

Підґрунтям конкурентної політики держави є антимонопольне законодавство, представлене Законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.). За змістом антимонопольне законодавство України можна віднести до європейської системи (цієї системи дотримуються також ПАР, Ізраїль та деякі інші країни), хоч з погляду дійовості та суворості засобів регулювання американська система (до неї приєдналася і Японія) є більш розвиненою та жорсткою. За порушення антимонопольного законодавства американська система передбачає великі штрафи і навіть ув'язнення строком до одного року (закон Шермана, 1890 р.; закон Клейтона, 1918 р.).

Мета антимонопольного регулювання з боку держави -- захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання.

До засобів антимонопольного регулювання належать:

обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності;

декларування зміни цін;

установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

регулювання місткості ринку;

У використання державних замовлень і контрактів;

розподіл ринків;

тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.

Третім формотворчим фактором, що сприяє формуванню підприємницького середовища в Україні, інститут банкрутства -- загальний інструмент підприємницької політики, що виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їхню неспроможність розрахуватися з державою та кредиторами, гарантуючи захист інтересів останніх і розробляючи заходи для запобігання банкрутству.

Нормативно-правове регулювання процесу банкрутства в Україні ґрунтується на Законах України «Про банкрутство», «Про банки і банківську діяльність», «Про аудиторську діяльність», а також на Арбітражному процесуальному кодексі України. Слід зазначити, що суб'єктом банкрутства можуть стати підприємницькі структури або державні підприємства, що неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Однак неспроможний суб'єкт господарювання на цьому етапі ще не є банкрутом. Він визнається таким тільки з рішення господарського суду. До прийняття такої ухвали йому надається можливість вийти зі стану неспроможності через процедуру санації.

Основна мета інституту банкрутства -- не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів і держави. Тому банкрутство є дійовим засобом державного регулювання, за допомогою якого вирішуються проблеми економічних відносин між різними суб'єктами ринку, формується система захисту державою інтересів кожного та створюється підприємницьке середовище на цивілізованих засадах.