Особливості правового статусу господарських товариств залежать від їхнього виду та організаційної форми, які закріплюються в установчих документах. При заснуванні господарського товариства вибір організаційної форми залежить від засновника чи засновників. При цьому враховується зміст та основні напрямки діяльності, сфера її здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які безпосередньо об'єднуються для здійснення господарської діяльності, тощо. Так, у статуті акціонерного товариства, крім зазначених, повинні міститися відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій [9, с.75].

Отже, установчі документи господарських товариств залежать від їхнього виду. Одні з господарських товариств (повні і командитні) можуть діяти на підставі засновницького договору, інші (акціонерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю) - на підставі статуту. В установчих документах незалежно від виду товариства повинно бути вказано найменування товариства, в якому й зазначається його вид, а також предмет і цілі його діяльності, склад засновників і учасників.

До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать законодавству. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

Права та обов'язки учасників товариства визначаються законодавством та установчими документами. Ці документи не можуть звужувати ті права і відміняти ті обов'язки, якими учасники наділені законодавством. Відповідно до ст.88 Господарського кодексу вони мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, який визначається в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством; брати участь у розподілі прибутків товариства і одержувати його частку (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства (ознайомлюватися з річними балансами, звітами, протоколами зборів); вийти з товариства в передбаченому установчими документами порядку.

Обов'язками учасників товариства є: дотримання установчих документів товариства та виконання рішень його органів управління; внесення вкладів чи сплата акцій у розмірі, порядку і коштами, передбаченими установчими документами.

Управління господарським товариством, як уже зазначалося, здійснюють його органи та посадові особи, склад і компетенція та порядок прийняття рішень якими визначається установчими документами товариства.

Посадовими особами товариства є голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а в разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Ними не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким це заборонено рішенням суду.

Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.

Здійснюючи господарську діяльність, господарські товариства виступають як власники майна, переданого їм засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті цієї діяльності, та доходів, одержаних від неї; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом (ст.85 ГК України). Вкладами засновників та учасників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника або засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в його установчих документах. Отже, сума цих вкладів становить статутний фонд товариства. В ньому створюються також резервний (страховий), а також інші фонди, передбачені законодавством або установчими документами товариства [9, с.75-76].

Норми про господарські товариства містяться крім Господарського також і в Цивільному кодексі України. Таке розміщення загальних і спеціальних норм, що регламентують діяльність господарських товариств, характерне і для зарубіжного законодавства.

У зв'язку з цим виникає питання: яким же кодексом стосовно господарських товариств і взагалі господарської і підприємницької діяльності належить користуватись? Виходячи з принципу, закладеного в Цивільному кодексі України (ст.9), слід дійти висновку, що положення ЦКУ застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства [9, с.77].

Відповідно до ч.1 ст.59 ГКУ припинення діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду [4, с.34].

Процедура ліквідації господарського товариства передбачає прийняття відповідного рішення (про ліквідацію товариства та призначення ліквідаційної комісії) вищим органом товариства (добровільна ліквідація) або судом (примусова ліквідація).

Прийняття зазначених рішень тягне за собою важливі правові наслідки: повноваження по управлінню справами господарського товариства переходять до ліквідаційної комісії, яка повинна виконати певні дії (у триденний строк з моменту її утворення опублікувати інформацію про ліквідацію господарського товариства; здійснити дії, передбачені ст. ст.58-61 ГКУ та інших законів, що визначають специфіку правового становища господарських товариств з певним видом діяльності (банківської, спільного інвестування та ін.).

Основне завдання ліквідаційної комісії - здійснити акумуляцію коштів товариства, у тому числі шляхом продажу його майна, провести розрахунки з кредиторами (відповідно до ст.61 ГКУ) та учасниками товариства. За загальним правилом, перевагу перед учасниками товариства щодо задоволення своїх вимог за рахунок майна товариства мають кредитори товариства, наймані працівники (по оплаті їх праці), держава (щодо виконання зобов'язань перед бюджетом), банки, власники облігацій, випущених товариством, та інші кредитори. Лише після задоволення вимог зазначених осіб кошти, що залишилися після цього, розподіляються між учасниками товариства у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію, з дотриманням порядку та умов, передбачених ГКУ, законом про господарські товариства та установчими документами товариства. Проте розподіл коштів між учасниками товариства повинен бути затриманий у разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства. Лише вирішення судом цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості дає підстави ліквідаційній комісії здійснити розрахунки з учасниками товариства. При цьому майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

Особливий порядок, відмінний від згаданого, передбачається Законом "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" [10], у статті 21 якого закріплюється переважне право акціонерів корпоративного інвестиційного фонду, які не були у складі його засновників, на оплату вартості їх акцій до погашення заборгованості товариства перед бюджетом та задоволення вимог інших кредиторів.

Припинення товариства як суб'єкта господарювання пов'язується з проведенням ліквідаційною комісією усієї сукупності дій відповідно до встановлених вимог, що дає підстави для внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру - як завершального етапу ліквідації товариства.

У разі припинення господарського товариства мають враховуватися також загальні вимоги щодо припинення суб'єктів господарювання (ст.58-61 ГКУ), а також спеціальні - щодо особливостей припинення командитного товариства (ст.83 Закону "Про господарські товариства" [11]), товариств, що здійснюють банківську діяльність (ст.87-98 Закону "Про банки і банківську діяльність" [12]), страхування (ст.43 Закону "Про страхування" [13]), спільне інвестування (ст. 20,21 Закону "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", біржову діяльність (ст.36 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" [14]).

Порядок виключення господарського товариства з державного реєстру регулюється частиною 15 статті 58 ГКУ, а також статтями 33-41 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [15].

Слід зазначити, що у Цивільному кодексі України положення щодо припинення господарських товариств (незалежно від виду) відсутні. Крім загальних для юридичних осіб засад та порядку припинення (ст.104-112 ЦКУ), передбачаються спеціальні положення щодо певного виду господарських товариств: повного товариства (ч.1 ст.132 передбачає додаткову підставу ліквідації-якщо в товаристві залишився один учасник), командитного товариства (ст.139 передбачає як вищезгадану підставу, так і ту, що зафіксована у ст.83 Закону "Про господарські товариства" - якщо вибули всі учасники з повною відповідальністю), товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю (ст.150 і 151 закріплюють можливість: а) ліквідації товариства за рішенням загальних зборів або за рішенням суду, б) перетворення в акціонерне товариство чи виробничий кооператив). Закріплюється додаткова підстава для ліквідації товариств, що належать до об'єднань капіталів: зменшення вартості його чистих активів нижче мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом (ч.4 ст.144 - щодо товариства з обмеженою відповідальністю; ч.4 ст.151 - щодо товариства з додатковою відповідальністю; ч.3 ст.155 - щодо акціонерного товариства).

Висновки