Господарські товариства як суб’єкти підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Кафедра економіки і фінансів

Курсова робота

З дисципліни: Господарське право

На тему: Господарські товариства як суб'єкти підприємницької діяльності

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи функціонування господарських товариств в Україні

1.1 Інституціональні основи господарських товариств

1.2 Види господарських товариств

2. Соціально-економічні цілі товариства

3. Особливості функціонування господарських товариств в умовах ринкової економіки

4. Інновації у розвитку господарських товариств

5.Основні показники і шляхи підвищення ефективності діяльності господарського товариства

6. Зарубіжний досвід розвитку господарських товариств і його застосування в Україні

Висновки

Список літератури

господарське товариство підприємницький

ВСТУП

Серед організаційно-правових форм підприємництва України визначальне місце належить господарським товариствам. Історія їх розвитку самим безпосереднім чином пов'язана з розвитком ринку, оскільки завдяки цій формі зростає можливість залучення до господарювання в якості суб'єктів підприємництва більш широких верств населення суспільства , перетворення громадян на активних , відповідально-правових учасників економічних відносин

Розвиток господарських товариств є в значній мірі основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобом концентрації капіталу за допомогою об'єднання індивідуальних капіталів , постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни .

В сучасних умовах господарювання, коли Україна знаходиться на етапі переходу до ринкової економіки. Важливим і необхідним є дослідження господарських товариств, як сучасної форми господарювання. Оскільки, найбільш поширеною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є господарські товариства ,які являються основою ринкової економіки у більшості країн Європи.

Також актуальність цієї теми полягає в тому, що господарські товариства засновують свою діяльність на активній участі в управлінні товариством відносно великої групи підприємців . Тобто, громадське товариство є засобом демократизації господарських відносин. Ефективна робота підприємства можлива лише тоді ,коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б невеликою, але згуртованою групою людей ,що асоціює інтереси всього колективу , в правовому відношенні опосередковує деякі найбільш складні сфери діяльності (фінанси, рух майна, оплата праці тощо).

Мета цього дослідження полягає в тому , щоб визначити важливість і ефективність функціонування господарських товариств в Україні .

Завдання цього дослідження полягає в тому ,щоб визначити інституціонально-правові основи господарських товариств і їх види, скласти їхній порівняльний аналіз. На основі порівняльного аналізу, а також при застосуванні досвіду зарубіжних країн визначити шляхи вдосконалення нормативно-правової бази і підвищення ефективності функціонування господарських товариств.

Універсальність організаційно-правової форми господарських товариств дає можливість її застосування для підприємств ,інших господарських організацій низової ланки економіки ,що мають на меті отримання прибутку (банки, страхові компанії),неприбуткових господарських організацій (фондові біржі),господарських об'єднань (холдингові компанії з мережею дочірніх підприємств).

Наявність в учасників господарських товариств корпоративних прав :право участі в розподілі прибутку товариства ,право участі в його управлінні ,право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації.

Основний правовий титул майна товариства - право власності, джерелами формування якого є вклади засновників та учасників товариства;вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів ,не заборонених законом.

Подільність майна товариства на частки ,розмір яких визначається установчими документами товариства.

Корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персональних товариствах )або системою органів (об'єднання капіталів).

Можливість для засновників вибору форми товариства з п'яти передбачених законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

Вище перелічені характерні риси господарських товариств , визначають їхнє важливе місце в курсі “ Господарське Право ”. Оскільки , одним з основних завдань курсу “ Господарське Право ” є ефективне використання ресурсів підприємства . Адже, згідно статистичних даних господарські товариства є найефективнішою організаційно-правовою формою господарювання в Україні, завдяки простоті їхнього створення і функціонування.

1. Теоретичні основи функціонування господарських товариств в Україні

1.1 Інституціональні основи господарських товариств

Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України(статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162),Законом України від 19.09.1991 року “ Про господарські товариства ”,де вказано, що господарські товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Всім їм притаманні деякі спільні ознаки:

Товариство - це добровільний союз, об'єднання не менше двох осіб. Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці у товаристві об'єднується невелике коло осіб;

Господарські товариства є договірним об'єднанням. Як юридичні особи, утворюються на підставі укладання засновницького договору ;

Забезпечення діяльності господарських товариств здійснюється на засадах поєднання майнових засобів та нематеріальних активів, у цьому випадку останні називають, ще особовими елементами.

Звідси - внески учасників майнового товариства можуть вноситись повністю або частинами як у матеріальній формі, так у формі послуг, прав інтелектуальної власності, знань тощо. Вплив особового елементу на діяльність товариства здійснюється у вигляді виконання робіт, надання послуг, участі в управлінні, представництві.

Всі види господарських товариств за українським законодавством є юридичними особами. Вони можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація товариства проводиться за правилами встановленими Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.[9.ст.130]

Основними документами для створення господарських товариств є установчий договір та статут. Вони включають: вид господарського товариства, предмет і мету його діяльності, склад засновників та учасників, найменування товариства та його місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і покриття збитків, склад органів управління, порядок прийняття ними рішень порядок внесення змін в установчі документи, порядок ліквідації та реорганізації товариства.[5.с109]

Довірчий характер відносин між учасниками товариств формують і відповідні управлінські відносини. Рішення з тих чи інших питань функціонування товариств приймається одноголосно, якщо в засновницькому договорі не встановлена інша норма, наприклад про необхідність згоди більшості учасників.

Товариства при здійсненні господарської діяльності виступають у підприємницькому обороті під своєю фірмовою назвою. Призначення назви полягає у ідентифікації підприємця, індивідуалізації його діяльності на ринку. Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища, найменування учасників товариства.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім осіб, стосовно яких встановленні обмеження законодавчими актами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств на рівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Права та обов'язки учасників товариства визначаються законодавством та засновницькими документами товариства. Засновницькі документи не можуть звужувати ті права і відміняти ті зобов'язання, якими наділені учасники згідно законодавства.

Відповідно до ст.10 Закону “ Про господарські товариства ” учасники товариства мають право:

Брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених згаданим Законом;

Брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди);

Вийти з товариства;

Одержувати інформацію про діяльність товариства.

Здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про діяльність товариства, протокол зборів. Учасники можуть мати також інші права, передбачені установчими документами та законодавством України .

Обов'язки учасників товариства:

Виконувати вимоги, встановлені установчими документами товариства і рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

Виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язанні з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

Не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

Нести інші обов'язки, що передбачені Законодавством України та установчими документами товариства.

Господарське товариство є власником: майна, переданого йому засновником і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; іншого майна, набутого на підставах ,не заборонених законом.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі інтелектуальна власність), грошові кошти. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти ,кошти одержані в кредит та під заставу .

Засновники товариства мають право самостійно визначати ціну вкладів. Слід звернути увагу на необхідність правильної оцінки вкладів, що зроблені у формі інтелектуальної власності - винаходи, промислові зразки, знаки фірми, гудвіли, вироби мистецтва та інші нематеріальні активи. Вони завжди повинні фіксуватись у матеріальній формі, на певних носіях - на папері, магнітному диску. При цьому слід зазначити, який конкретно об'єкт цих прав і в якій формі передається у власність товариства.

У товаристві створюється резервний капітал у розмірі, визначеному установчими документами, але не менше 25% від статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.

Розмір щорічних відрахувань до резервного(страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути менш ніж 5 відсотків суми чистого прибутку

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці . Чистий прибуток, одержаний після сплати податку на прибуток, інших платежів і відрахувань, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання.

Товариство має змінювати розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів, крім випадків , передбачених чинним законодавством.

Перевірку фінансової діяльності товариства здійснюють державна податкова адміністрація та інші державні органи у межах їх компетенції, ревізійні органи товариства та аудиторські організація.

Припинення діяльність товариства відбувається шляхом його реорганізації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства або ліквідації.

Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства, а у випадках, коли воно зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також примусовий поділ за постановою антимонопольних органів.

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

Після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

За рішенням вищого органу товариства;

На підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення суду про визнання товариства банкрутом.

Ліквідація товариства проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією. У випадках банкрутства чи припинення діяльності товариства за рішенням суду ліквідаційну комісію призначають ці органи.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в одному з офіційних органів преси інформацію про строки подання кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходи щодо оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором , за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як 250 неоподаткованих мінімумів.

Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, розподіляються між учасниками товариства.

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

1.2 Види господарських товариств

За 1 статтею Закону України “Про господарські товариства ” до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерне товариство - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належним їм акцій.

Органи управління і контролю акціонерних товариств: вищий орган - загальні збори акціонерів, які вирішують питання стратегічного характеру; виконавчий орган - правління, дирекція чи директор, забезпечує виконання рішень загальних зборів та здійснює керівництво поточною діяльністю товариства; також акціонерні товариства можуть створювати спостережну раду, проміжний орган між загальними зборами і виконавчим органом і ревізійна комісія (ревізор) як суто контрольний орган.

Статутний фонд акціонерного товариства розподіляється на визначене число рівних між собою часток - акцій рівної номінальної вартості. Рівність часток, що становлять одну акцію, є обов'язковим. Загальна ж доля акцій, яка є власністю акціонера може бути різною.

Акціонерні товариства бувають двох видів: відкрите акціонерне товариство і закрите акціонерне товариство[ст.81 ГК України, ст.25 Закону “ Про господарські товариства ” ].

До відкритого акціонерного товариства належать акціонерні товариства, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом вільної, відкритої підписки та доступної всім бажаючим купівлі - продажу на біржі. В товариствах цього виду засновники повинні мати лише визначену частину акцій, а більша їх частина розміщується серед потенційного необмеженого кола інвесторів, акціонер має право на свій розсуд зробити перевідступку належних йому акцій будь-яким третім особам; в товариствах цього виду вільно відбувається зміна акцій між ними, це товариство з не фіксованим складом учасників.

Однією з вагомих переваг акціонерного товариства відкритого типу є те, що долі учасників, які представлені в акціях, можуть вільно переходити від одного власника до другого. Акції можуть передаватися третім особам, продаватися, даруватися, закладатися під заставу.

Закриті акціонерні товариства - це товариства акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Звичайно цей розподіл акцій і утворення товариства відбувається одночасно. Закрите акціонерне товариство має фіксований склад учасників - акціонерів. Акції розподіляються серед заздалегідь визначеного числа інвесторів.

Акціонери можуть перевідступати належні їм акції тільки зі згоди інших акціонерів. В закритому акціонерному товаристві існує жорстка система колективного контролю з боку засновників над персональним складом акціонерів , а також до числа належних їм акцій. Якщо хто-небудь із засновників захоче вийти із товариства, то переважне право на придбання акцій належать іншим акціонерам і вже потім, якщо ніхто не захоче скористатись своїм правом на їх придбання, вони можуть бути продані третім особам.

Акціонерне товариство властивості зворотності не має. При виході з акціонерного товариства у володаря акцій є один вихід - перевідпустка акцій іншим учасникам. Статути закритих товариств складніші за статути відкритих. При їх складанні велику увагу приділяють підготовці спеціального розділу - Порядок перевідпустки акцій.

Створення акціонерного товариства відрізняється певною складністю і включає ряд етапів: укладення між засновниками договору про спільну діяльність; реєстрація повідомлення про випуск акцій; проведення установчих зборів; реєстрація товариства. Ініціатива щодо створення товариства виходить від засновників - юридичних осіб та громадян. В якості одного з таких засновників при акціонуванні державних підприємств може виступати Фонд державного майна України або за його дорученням державні холдінги.

Товариства з обмеженою відповідальністю - товариство, що має статутний фонд, розділений на частки розмір яких визначається установчими документами. Учасники таких товариств несуть відповідальність в межах їх вкладів в майно товариства.

Установчі документи, крім загальних, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Господарське об'єднання з обмеженою відповідальністю є статутним товариством, засновницькими документами якого є установчий договір і статут. В доктрині заснування таких товариств права їх учасників на корпоративних звичаях, корпоративній діловій практиці, корпоративних прецедентах. Зокрема, до корпоративних нормативних актів відносяться установчі документи. За їх допомогою можуть бути розширені або обмежені права всіх або окремих учасників товариства. Крім того в цих документах визначають:

Вид товариства, найменування, предмет і цілі його діяльності, склад засновників і учасників;

Розмір і порядок створення статутного фонду;

Порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків;

Склад і компетенція органів управління товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одноголосна згода;

Порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства;

Розмір часток кожного із учасників і розмір, склад і порядок внесення ними внесків;

Порядок вибуття із членів товариства.

Статутний капітал виконує ряд найважливіших функції. До однієї з них відноситься функція матеріального забезпечення підприємницької діяльності товариства. Важливою функцією статутного капіталу є те, що він є гарантією захисту інтересів кредиторів за рахунок встановлення мінімального розміру статутного фонду, що в значній мірі перешкоджає зниженню вартості майна товариства нижче гарантованої мінімальної величини статутного капіталу.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Кількість голосів учасників визначається пропорційно розміру їх часток у статутному фонді. Збори учасників товариства обирають голову товариства. До компетенції зборів належить: визначення основних напрямків діяльності товариства, внесення змін до статуту підприємства, створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств.

Правове регулювання фінансових питань товариства з обмеженою відповідальністю переноситься на рівень корпоративних норм. У цьому товаристві створюється виконавчий орган - колегіальний (дирекція)або одноосібний (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не учасниками товариства. Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників, організовує виконання їх рішень і не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

За своїм правовим положенням це товариство дуже схоже з товариством з обмеженою відповідальністю. Воно також має статутний капітал, який розподілений на частини визначених установчими документами розмірів. Подібна в цих товариствах і структура управління. При заснуванні товариства з додатковою відповідальністю, підготовці установчих документів слід дотримуватись того ж порядку, який встановлений для утворення товариства з обмеженою відповідальністю.

Повним господарським товариством визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Повною є тільки відповідальність учасників у зовнішніх зносинах з кредиторами.

Товариство цього виду об'єднує висока зацікавленість у спільній діяльності, довірчий характер відносин між учасниками. Звідси випливає необхідність жорстокого контролю за веденням справ і зміною складу учасників. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Особливе значення в повному товаристві надається чіткому вирішенню відносин майнового характеру. Так, установчий договір про повне товариство, крім загальних для господарських товариств умов, повинен визначити розмір частки кожного з учасників. З передачею частки третій особі здійснюється одночасний перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з товариства або віддав частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. При цьому правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника перед товариством, що виникли за час його діяльності, також за борги товариства перед третіми особами.

У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в установчому договорі.

Звернення стягнень в інтересах сторонніх осіб за власними зобов'язаннями учасника на його частку майна у повному товаристві не допускається. Хоча кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки майна учасника - боржника на погашення боргу. Решта учасників з метою збереження товариства можуть виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника.

Принциповим елементом, який накладає на діяльність повного товариства своєрідний правовий режим, є посилення відповідальності учасників за зобов'язання товариства. Вона характеризує такими ознаками:

За масштабом - необмежена;

За характером відповідальності - солідарна;

Повні господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступити в суді від свого імені.

Командитне товариство - товариство, яке включає поряд з одним або декількома учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.[9.ст.141]

Принциповою відмінністю командитного товариства від інших видів товариств є те, що в командитному товаристві приймають участь дві категорії засновників, а саме: особи, що повністю відповідають за зобов'язаннями товариства у формі солідарної відповідальності й особи відповідальність яких обмежується розмірами їх внесків у майно товариства.

Посилена відповідальність таких товариств ґрунтується на довірі між учасниками, а також є гарантією довіри до товариства з боку його партнерів, оскільки ризик виконання зобов'язань гарантується не тільки майном товариства, а й майном його учасників.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.

Довірителі свого капіталу - вкладники - командитники - відповідають за зобов'язаннями товариства в розмірі свого вкладу.

Присутність обмеженої відповідальності, коли власник капіталу віддає перевагу участі у справі без посереднього її ведення, певної віддаленості від клопотів і відповідальності організаторів, сприяє залученню до майна командитного товариства достатньо великого капіталу. Однак командитне товариство все ж об'єднує невелику кількість осіб і часто воно виникає з командитного товариства.

Виникає командитне товариство на підставі укладання засновницького договору, який підписується всіма повними учасниками. У цьому договорі, окрім умов, що є загальними для господарських товариств, відображається розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форма їх участі у справах товариства. В установчому договорі стосовно вкладників - командитників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники -командитники.

Обов'язки вкладників зводяться до основних двох:

Вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.

Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю щодо управління справами товариства.

Командитне товариство в процесі своєї діяльності може бути реорганізоване чи ліквідоване. При цьому діяльність товариства, окрім умов, загальних для всіх видів товариств, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.

При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство, як і у випадку ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру

2. Соціально-економічні цілі товариства

Господарське товариство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.

Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.

Господарське товариство являє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою рішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого робити.

При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні).

У ринковій системі усе має ціну. Різні види людської праці також мають ціну (рівень зарплати, тариф на послуги). Ринкова економіка для неусвідомленої координації людей і підприємств через систему цін і ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок.

По засобах узгодження між покупцями і продавцями (попиту та пропозиції) на кожнім з цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:

1) що робити? ( визначається голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);

2) як робити? ( визначається конкуренцією між виробниками (кожний прагне використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);

3) для кого робити? ( визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринках, факторами виробництва (робоча сила і засоби виробництва).

Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерел, з яких складаються доходи. Виробник установлює свої ціни, переміщаючи свій капітал у галузі з високим прибутком і залишаючи нерентабельне виробництво товару. Усе це і визначає, що робити. Прибуток тут ( вирішальний фактор функціонування ринкового господарства.

3. Особливості функціонування господарських товариств в умовах ринкової економіки

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи і механізмів керування в ринкові ставлять перед господарськими товариствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать виживання товариств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що притаманні нинішньому перехідному періоду.

Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед товариствами в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей товариства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови і розвитку систем господарювання забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування

Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге ( теоретично сформульований (на рівні господарювання) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезінтеграції керування і виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи керування і господарювання, наявність державної форми власності, і полягає в поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва і керування й одночасному переході до змішаних форм власності.

Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем господарювання є те, що кожна група і категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування товариства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементи мотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи і категорії.

Ефективність роботи господарського товариства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блоки питань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації , управління якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляху і методи їхнього удосконалення з метою створення для товариств середовища найбільшого сприяння.

Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових товариств - прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча

система і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія і методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи господарювання.

Основними питаннями, що зажадають рішення в процесі перебудови організаційно-економічної системи підприємства , є:

визначення моделі управління власністю товариства і його структурних підрозділів;

утворення системи обліку витрат і результатів роботи;

управління ціноутворенням і поділом результатів господарювання.

4. Інновації у розвитку господарських товариств

Світова практика свідчить про існування багатьох видів господарських товариств, які знайшли місце і в Україні. Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Менш поширеними в Україні є товариства з додатковою відповідальністю, виникнення яких передусім викликане формуванням довірчих товариств, мало в Україні товариств з повною відповідальністю та командних .

З розвитком ринкових відносин в Україні господарські товариства почали розділяти на дві групи: корпоративного і некорпоративного типу.

Для вивчення корпоративного управління слід чітко зрозуміти суть господарських товариств корпоративних типу ,визначити їх специфічні риси і відмінності . Оскільки систему управління в основному залежить від організаційно-економічних форм господарських товариств ,то їх безпосередньо організаційні структури і є основою для побудови тих чи інших управлінських відносин і прямо впливають на них. У першій темі ми визначили, що корпоративні риси мають акціонерні товариства та товариства з додатковою відповідальністю, в яких управління відокремлене від власності.[6.ст.49]

Однією з форм об'єднання капіталів та господарювання є створення і функціонування підприємств у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

В Україні та за кордоном такі товариства набули великого поширення. Окрім того , в регуляторних системах багатьох країн існує організаційно-правова норма компанія з обмеженою відповідальністю, яка має риси, спільні з українським закритим акціонерним товариством та товариством з обмеженою відповідальністю.

Некорпоративні товариства, це товариства які не можна вважати корпоративними або корпоративними воно є лише за окремими ознаками. Найяскравішим прикладом товариств некорпоративного типу є товариства з додатковою відповідальністю.

До таких форм товариств спостерігається неоднозначність підходів в аспекті визнання їх корпораціями або не корпораціями. Така риса корпоративного управління, як відокремленість функцій управління, як відокремленість функцій управління від власності, тут простежується, існує поділ майна на частки. Проте порівняно з акціонерним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю вони є специфічними і мають відмінні риси.

Перед господарськими товариствами України стоять такі завдання: підвищення технологічного рівня виробництва (розвиток нових форм взаємодії підприємств - зі створенням численних інноваційних та екоінноваційних кластерів; розвиток експортного потенціалу кластерів; розвиток експортного потенціалу та імпортозаміщення, запровадження європейських принципів державного ринкового нагляду за додержанням вимог щодо безпеки продукції та послуг); прискорений розвиток машинобудування з метою техніко-технологічного оновлення підприємств галузей економіки, випереджаючий розвиток легкої і харчової промисловостей, переробки металургійної, сільськогосподарської, хімічної та іншої продукції з високою часткою доданої вартості; удосконалення нормативно-правової бази з питань акціонування підприємств; удосконалення механізму контролю за ефективністю використання підприємствами матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, зменшення обсягів непродуктивних витрат і втрат ресурсів під час виробництва послуг, забезпечення цільового використання амортизаційних відрахувань, що входять до складу собівартості послуг; забезпечення фінансової підтримки створення системи державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій; сприяння збільшенню ємності внутрішнього ринку продовольства та підвищенню ефективності виробництва продукції сільського господарства, зокрема створення та модернізація великотоварних ферм; створення виробничих потужностей по виробництву біопалива. Інноваційний розвиток економіки та подолання технічного відставання. застосування механізмів державної підтримки інноваційної та інвестиційної діяльності, в тому числі шляхом пільгового кредитування за рахунок коштів державного бюджету та компенсації відсотків за кредитами комерційних банків.

5. Основні показники і шляхи підвищення ефективності діяльності господарського товариства

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарької діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву.

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв'язку з цим для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом .

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників - внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і “м'які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м'які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви “тверді” і “м'які” чинники запозичені з англійської комп'ютерної технології відповідно до якої сам комп'ютер називається “ твердим товаром ”, а програмне забезпечення - “ м'яким товаром ”. При цьому “ твердими чинниками ” позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “ м'якими ” - ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

6. Зарубіжний досвід розвитку господарських товариств і його застосування в Україні

Виникнення господарських товариств у сучасному вигляді закордоном припадає на кінець 16-17століття ,коли у Голландії була заснована Нідерландська об'єднана Ост - Індійська компанія для індійської торгівлі з основним капіталом 6.5 млн. флоринів. На існування акціонерних товариств вказує те, що у Франції в 17столітті зустрічаються акції на пред'явника . Протягом 16-17 століття у Франції, Англії, Німеччині, Данії, Португалії , Швеції виникають господарські товариства у формі акціонерних компаній.

Щодо України , то формування акціонерного капіталу відбулося у рамках Російської імперії ,де його розвиток був започаткований заснуванням у 1757р. “ Російської у Константинополі торговельної компанії ”. До речі , розвиток господарських товариств відбувався досить повільно , оскільки більш ніж через сто років після заснування першого акціонерного товариства, у 1860році, їх налічувалось лише 100 з капіталом близько 350 млн. рублів.[8.ст.157]

В наш час товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства виступають двома найбільш вагомими організаційно-правовими формами підприємництва як у нас ,так і за кордоном . Акціонерні товариства - це переважно форма організації великого капіталу , а товариства з обмеженою відповідальністю характерні для малого та середнього бізнесу.

Наприкінці 80-х років у ФРН нараховувалось близько 400 тисяч товариств з обмеженою відповідальністю, але приблизно 80% з них володіли капіталом менше 100 тисяч марок і тільки 4% мали капітал понад 1млн марок. Середній розмір капіталу акціонерного товариства в цей період перевищував 50 млн. марок.

У Франції кількість товариств з обмеженою відповідальністю на той час була теж майже 400 тисяч.

Важливу роль і місце цих двох видів товариств в економічному житті викликали особливу увагу до них законодавців , що знайшло відображення в особливій повноті та деталізації правових аспектів їхньої діяльності.

В Європі досить чітко проводиться межа між акціонерним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це не тільки об'єднання капіталу ,але також і об'єднання невеликої кількості осіб , які добре знають один одного і несуть солідарну відповідальність за результати підприємницької діяльності.

Акціонерні товариства - це товариства , де акумулюються кошти великої кількості як фізичних так і юридичних осіб.

Участь у акціонерному товаристві такої кількості осіб вимагає більш деталізованої його правової регламентації , на відміну від товариств з обмеженою відповідальністю.

В Європейських країнах нагромаджено достатній досвід у розвитку акціонерної справи , в організації і діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, який можна було б використати в Україні. Такі країни можна умовно розподілити на дві групи.

До першої групи належать Франція і Німеччина, де відповідне законодавство склалось давно , воно деталізоване і досить стабільне .

Друга група - це Чехія ,Угорщина ,Болгарія, які ще недавно входили в соціалістичну систему , а тепер досить успішно переходять до ринкової економіки і мають певні успіхи в розвитку і становленні підприємницького права .

Перша група країн може зацікавити нас стабільним деталізованим законодавством, яке висвітлює і характеризує організаційно-правові форми підприємництва. Досвід цих країн - це також результат і немалої кількості помилок , особливо на початку практики акціонування .