Принципи трудового права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи трудового права України

Поняття основних принципів трудового права України

трудовий право державний

Під основ ними принципами трудового права слід розуміти виражені в правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень основних засад правового регулювання трудових відносин, які відзначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси його змісту.

Ці основні правові положення конкретизуються в нормативних актах, якими регулюється праця робітників і службовці. Вони мають регулюючий характер, містять певний наказ, припис, регулюють поведінку. Тому принципи не повинні вміщувати елементи, що не мають такого наказу, припису, не визначають поведінку.

Принципи трудового права можна класифікувати за такими критеріями:

1).В залежності від того в яких галузях діють відповідні принципи :

- основні (загальні);

- міжгалузеві;

- галузеві.

2).В залежності від того ,як принципи закріплені в правовій нормі:

- безпосередньо;

- побічно.

Безпосереднє закріплення має місце у тих випадках, коли формулювання норми закріплює певний правовий принцип. Прикладом цього може бути ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення», в якій держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності, що не заборонена законом. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами, які відрізняються від інших норм широтою і важливістю сформульованих в них положень. Вони визначають зміст інших норм, є для них правовою основою. Але це -- зовнішня ознака, за якою не завжди можна відшукати норму-принцип. Визначальною є внутрішня ознака -- зміст норми, її основостворюючий, керівний характер.

Другу групу складають принципи, що прямо не закріплені в правових нормах, але можуть бути виведені з них. Ці принципи містяться в законодавстві ніби у прихованому вигляді.

Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин

Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає чи на яку погоджується. Держава створює умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовці перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і потреб суспільства.

Праця повинна належним чином оплачуватися відповідно кількості і якості. Прибуток може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що не заборонені законом. Це може бути підприємницька діяльність або об'єднання з іншими особами для досягнення своєї мети.

Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя працівнику і його сім'ї. Винагорода визначається трудовим договором, виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми 40 годин на тиждень, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру.

При цьому кожному громадянинові, що має виборче право, належить рівне право доступу до зайняття державних по сад, а також посад в органах місцевого і регіонального само врядування.

Забороняється використання примусової праці, за винятком роботи, що визначена для певних осіб вироком суду або при уведенні відповідно до закону надзвичайного або воєнного стану.

У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.

Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені за коном мінімальна тривалість щодобового вільного часу, що тижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які мають малолітніх дітей.

Кожний громадянин, який працює, має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Умови праці, визначені чинним законодавством, можуть доповнюватись колективними й індивідуальними трудовими договорами, що укладаються шляхом переговорів.

Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, спричиненої його здоров'ю чи майн) екологічними правопорушеннями, а також на компенсацій! витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень. Гарантується доступність і безплатність обов'язкової освіти.

В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати давальника, безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на соціальне забезпечення. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних установ, бюджетних та інші джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, ні нижчий прожиткового мінімуму

Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.

3. Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю України та інших законодавчих актах про працю.

Усі права і свободи громадян України, закріплені в Конституції України, знайшли відображення в ст. 2 КЗпП, конкретизовані в ньому та інших законодавчих актах. Наслідком такої конкретизації є те, що законодавством про працю розробляються і закріплюються інші принципи, але вже не безпосередньо, не як норми-принципи, а побічно, як правові ідеї при реалізації, застосуванні норм трудового права.

Трудові відносини можуть припинятися лише з підстав, передбачених законом, зокрема ст.ст. 36-41 та 45 КЗпП. Отже, цими статтями визначається принцип стабільності трудових відносин.

Законом України від 1 березня 2011 р. «Про зайнятість населення» закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці (п. 2 ст. 1).

Законом України від 24 березня 2005 р. «Про оплату праці» конкретизоване право на винагороду і закріплено принцип матеріальної зацікавленості працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Законом України від 15 листопада 2006 р. «Про відпустки» встановлені державні гарантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності визначає Закон України від 14 жовтня 2012 р. «Про охорону праці».

Аналіз правових положень КЗпП та інших законодавчих актів України дозволяє визначити такі принципи трудового права:

- принцип свободи праці;

- принцип рівноправності в га лузі праці;

-принцип договірного характеру праці;

-принцип визначеності трудової функції;

-принцип стабільності трудових відносин;

-принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці;

-принцип безпеки праці;

-принцип участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю;

-принцип свободи об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод;

-принцип матеріального забезпечення у разі не працездатності, настання старості, при хворобі і у зв'язку з материнством.

Поняття суб'єкта трудового права України

В юридичній літературі суб'єктами права являються учасники суспільних відносин, які на підставі діючого законодавства мають суб'єктивні права та обов'язки . Звідси, суб'єктами трудового права являються учасники індивідуальних та колективних; трудових правовідносин, які на підставі діючого законодавства мають трудові права та відповідні обов'язки. Основними суб'єктом трудового права являються працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган або фізична особа - працедавець, як сторони трудових правовідносин.

Але суб'єкти трудового права - поняття більш ширше,ніж суб'єкти трудових правовідносин. Тому суб'єктами трудового права також являються:

1.Підприємства,установи,організації , так як вони використовуючи працю громадян, включають їх до трудового процесу, внаслідок чого набувають певні права та обов'язки.

2.Трудовий колектив , проявляє себе, як суб'єкт трудового права через створені органи: профспілкові органи, страйкові комітети, а також безпосередньо через загальні збори трудового колективу.

3.Профспілковий орган підприємства виступає суб'єктом трудового права, тому що основною компетенцією його являється захист трудових та соціально-економічних прав.

4.Державні органи, які здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю. До таких органів відносяться відповідні державні комітети України, наділенні повноваженнями у своїй сфері діяльності, місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів у межах відповідної території.

Суб'єкти трудового права наділені правовим статусом, в зміст якого входять слідуючи елементи:

1) трудова правосуб'єктність;

2) основні трудові права та обов'язки;

3) юридичні гарантії цих прав та обов'язків;

4) відповідальність за невиконання трудових обов'язків.

Громадяни як суб'єкти трудового права України

Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що характеризують цю особу як учасника юридичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта кримінального, житлового, сімейного, трудового права.

Щоб реалізувати своє право на працю громадянин повинен володіти трудовою правосуб'єктністю. На відміну від цивільного права трудова правоспособність та дієспособність виникають одночасно. Трудова правосуб'єктність працівників виникає за загальним правилом з шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до праці дозволяється приймати на роботу учнів з 14 років (ст.188 КЗпП України). Не можуть бути суб'єктами трудового права особи визнані в судовому порядку недієспособними.

Крім вікового цензу також можуть встановлюватись обмеження в прийнятті на окремі види роботи: наприклад, на виборні посади - з 18 років; також обмеження по стану здоров'я або за статтю: в ст.. 190 КЗпП міститься норма про заборону залучення осіб молодше 18 років до важких робіт та робіт з шкідливими умовами праці.

Отже , щоб громадянин набув статусу працівника, тобто суб'єкта трудового права Необхідні слідкуючі умови:

1.Трудова правосуб'єктність.

2.Волевий ценз: ніхто не має права примушувати вступати в трудові правовідносини, інакше як за волею самого працівника.

3.Укладення трудового договору (ст. 2 КЗпП).

Право займатися трудовою діяльністю відповідно до Закону України від 4 лютого 2004 р. «Про правовий статус іноземців» мають також іноземці. Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно, чи іммігрували в Україну для працевлаштування.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю нарівні з громадянами України, мають рівні з ними права і обов'язки.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Та кий дозвіл оформляється за умови, коли в країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Дозвіл на працевлаштування ви дається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, відповідно до „Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні .

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до за конодавства України призначення на цю посаду або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України

Для управління підприємствами, установами, організація і державний орган, якому виділено майно, призначає керівника, з яким укладається контракт як особлива форма трудового Договору. Ця службова особа здійснює управління на засадах єдиноначальності, що забезпечує єдність волі багатьох людей тоді, коли необхідно організувати виробничий процес для виконання певних завдань.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи організації. При цьому власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівнику належить також право самостійно вирішувати питання про прийом на роботу своїх заступників, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів, а також про їх звільнення. Але навіть у тому разі, коли підприємство чи організація є державним утворенням, це не дає підстави стверджу вати, що керівник та інші службові особи перебувають на державній службі.

Правове становище уповноваженої власником на управління службової особи тісно пов'язане з правовим статусом підприємства. На державному підприємстві становище директора є подвійним, що проявляється у тому, що, з одного боку, він є членом трудового колективу, а з другого -- органом підприємства, яке створене на базі загальнодержавної власності. Тому він відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України «Про підприємства в Україні» відповідає за результати роботи підприємства перед державою, власником і трудовим колективом. Це зобов'язує керівника відстоювати інтереси як колективу, так і держави, які не завжди збігаються.

Уповноважений власником орган виступає суб'єктом трудового права , являючись стороною в відносинах з трудовим колективом та з працівником .

Підприємство як суб'єкт трудового права України

Правове положення підприємства визначене Законом України від 27 березня 2011 р. «Про підприємства в Україні». Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно здійснює будь-яку господарську діяльність, що не заборонена законодавством України і відповідає цілям, передбаченим статутом підприємства.

Реєстрація статуту є юридичним фактом створення підприємства. Вона одночасно є і установчим актом, і актом перевірки статуту з точки зору його відповідності чинному законодавству, законності створення підприємства. Саме реєстрація ста туту є вимогою, при виконанні якої підприємство набуває права бути суб'єктом правових відносин. Добровільність створення підприємства, відсутність будь-яких спеціальних дозволів державних, господарських або інших органів дають підстави зробити висновок про існування явочно-нормативного порядку створення підприємств, вільного від відомчого, регіонального або місцевого регулювання.

Підприємство, як суб'єкт трудового права має два критерії трудової правосуб'єктності:

1) Оперативний - здатність здійснювати підбір та розстановку кадрів, організовувати працю працівників, створювати необхідні умови для виконання роботи.

2) Майновий - наявність майна в підприємства: основні та оборотні фонди.

Підприємство як юридична особа є носієм і володарем основного і абсолютного права -- права власності, незалежно від того, в якій формі воно виступає. Основним джерелом створення і примноження власності є виробнича діяльність. Використовуючи своє майно, підприємство виробляє продукцію, реалізовує її і здобуває прибуток, за рахунок якого і формує своє майно. Належне підприємству майно охороняється законом і може бути вилучене у власника тільки за рішенням суду.

Трудова правосуб'єктність підприємства є відносно само стійною. Вона може йому належати незалежно від того, чи має підприємство статус юридичної особи. Підприємство як су спільно-трудове утворення може і не бути юридичною особою, якою виступає більш велике об'єднання. Для того щоб підприємство було суб'єктом трудового права, необхідні наявність у нього потреби використовувати найману працю і можливість виплачувати винагороду за використання цієї праці. При цьому підприємство самостійно встановлює форми, системи і роз міри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Воно може використовувати державні тарифні ставки, посадові ок лади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконуваних ними робіт.

Трудовий колектив як суб'єкт трудового права України

Об'єднання людей в їх трудовій діяльності здійснюється на об'єктивній і суб'єктивній основі. На об'єктивній основі працівник, який поступив на роботу, незалежно від своєї волі включається в склад трудового колективу, оформлення якого здійснюється залежно від внутрішньої структури підприємства. На суб'єктивній основі проводиться за волевиявленням працівників об'єднання в організації за професією -- професійні спілки та інші громадські організації.

Через, відносини з іншими людьми особа існує, проявляє себе в суспільстві. Вона виконує обумовлену трудовим договором роботу, дотримується встановленого на підприємстві ре жиму роботи, правил внутрішнього трудового розпорядку.

Відносини між людьми мають важливе значення не тільки для суспільства взагалі, а й для кожного підприємства, бо всі вони об'єднані у формальний колектив, правове становище і структура якого визначені статутом. Формальний колектив є в кожній соціальній системі, якщо там існує підприємство, роз поділ праці.

Таким чином, суспільне корисна діяльність, спільна праця є об'єктивною передумовою формування колективу. Справжній колектив виникає там, де люди усвідомлюють свою відповідальність за загальну справу, спільно вирішують питання, що постають перед ними, де складаються і стають дійовою силою громадська думка колективу, свідома дисципліна.

Трудовий колектив виникає разом зі створенням підприємства, установи, організації. До нього входять усі громадяни, як своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору, а також інших форм, що викликають виникнення трудових відносин працівників з підприємством. Відносини ж колективізму для кожного працівника виникають з дня, коли працівник фактично розпочинає виконувати трудові обов'язки. Підставою, що викликає виникнення трудових відносин, є переважно трудовий договір.

Відносини трудових колективів з власниками або уповноваженими ними органами є правовими, але не трудовими, ос кільки своїм змістом мають не працю, а лише її організацію і умови, за яких ця праця здійснюється.

Повноваження трудових колективів усіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене статутом, загальними зборами працюючих. Такі безпосередні відносини можливі тоді, коли підприємства невеликі за своїми розмірами, і для розв'язання конкретних питань у кожному випадку є можливість зібрати всіх працюючих. В умовах же великого підприємства вирішення питань виробництва безпосередньо всіма працюючими є досить складним, у зв'язку з чим виникає необхідність використання представницької демократії. В таких випадках повноваження трудового колективу можуть реалізовуватись конференцією або виборними органами трудового колективу, такими, як рада трудового колективу, комітет підприємства, страйковий комітет тощо. Вони, як правило, обираються таємним голосуванням на загальних зборах або конференції трудового колективу строком на два-три роки не менш як двома третинами голосів.

Профспілковий орган підприємства як суб'єкт трудового права України

Основним документом, що регулює внутрішню діяльність усіх профспілкових органів, є статут. Але він не є правовим актом. Правове становище громадської організації може виз начати лише закон, що затверджується вищим органом законодавчої влади. (Закон України «Про професійні спілки ,їх права та гарантії діяльності»)

Професійні спілки незалежні в своїй діяльності і підпорядковуються тільки закону. Забороняється будь-яке втручання, що здатне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню. Ця незалежність забезпечується економічною самостійністю профспілок, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки. Тому вони відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України визнаються юридичними особами. А це означає, що профспілки можуть виступати в різних органах по захисту своїх інтересів та інтересів своїх членів, бути позивачем і відповідачем в судових органах.

Правове становище профспілок визначають також норми, що встановлюють повноваження профспілок в трудових відносинах. В КЗпП правове становище профспілок закріплене в главі XVI «Професійні спілки».

Надані профспілкам права одночасно є й їх обов'язками по захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів працюючих.

До основних повноважень профспілок на підприємствах відноситься:

1) укладають та контролюють виконання колективного договору;

2) спільно з працедавцем вирішують питання про перегляд норм праці;

3) спільно з працедавцем вирішують питання робочого часу та часу відпочинку, дають згоду на проведення надурочних робіт, праці в вихідні дні і т.д.;

4) приймає участь в розробці Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

5) приймає рішення про вимогу до працедавця розірвати трудовий договір з керівником підприємства;

6) дає згоду або відмовляє в розірванні трудового договору з працівником;

7) здійснює громадський контроль за виконанням працедавцем законодавства по працю та про охорону праці;

8) за наявності порушень з боку власника або уповноважено го ним органу профспілки мають певні повноваження щодо їх усунення. Профспілкові органи мають право проводити загальні збори і конференції трудового колективу, на яких можуть заслуховувати звіти власника або уповноваженого ним органу про виконання зобов'язань колективного договору і вимагати усунення виявлених недоліків. Профспілковий орган, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, має право ставити перед власником або уповноваженим ним органом питання про розірвання трудового договору (контракту) з керівним працівником або усунення його із займаної по сади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язань за колективним договором. Така вимога профспілкового органу є обов'язковою для власника або уповноваженого ним органу, хоч і може бути оскаржена до вищого профспілкового органу чи в суд.

Державні органи, які виступають суб'єктами трудового права України

Поряд з контролем за додержанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці , що здійснюється професійними спілками, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють також спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органа.

До таких органів відносяться:

1. Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори, які здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про працю

2.Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні.

3. Комітет по нагляду за охороною праці, підпорядкований Міністерству праці і соціальної політики України.

4. Державний комітет України з ядерної та радіаційної без пеки.

5.Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

6. Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Ці органи, здійснюючи свої повноваження по нагляду за додержанням законодавчих актів з охорони праці, відповідно виступають як суб'єкти трудового права.

Місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів у межах відповідної території також виступають суб'єктами трудового права, коли забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці; формують за участю профспілок про грами заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення; здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці, встановлюють квоту для прийому на роботу молоді, інвалідів.

Література

1.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 2006 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

2.Постанова Каб.Мін.України від 2 листопада 1996р. №1345 «Про Національну програму поліпшення стану безпеки,гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2012рр.

3.Положення про комітет по нагляду за охороною праці України.Затверджене Указом Президента України від 9 березня 2008р. №182/98.

4.Типове положення про навчання з питань охорони праці. Затверджене наказом Комітету по нагляду за охороною праці від 11 жовтня 2003р. №94.

5.Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 2007р. №421.

6.В.І.Прокопенко Трудове право України. Підручник, Харків «Консум».- 2012.

Размещено на Allbest.ru