Дипломна робота

На тему:

"Поняття та система принципів трудового права"

Львів - 2010

Вступ

Актуальність та значення теми. Принципи є узагальнюючим відображенням змісту всієї галузі права, вони забезпечують єдність процесу його становлення, реалізації, охорони та вказують на тенденцію розвитку певної галузі в майбутньому.

Незважаючи на численні дискусії, у теорії права не вироблено єдиного ставлення до визначення поняття принципу, та до розуміння його ролі в регулюванні суспільних зв'язків. Не є винятком і наука трудового права. Проблема принципів трудового права залишається однією з найбільш дискусійних у теорії трудового права. Про неналежне дослідження цього питання свідчить наявність чималої кількості різноманітних принципів трудового права. У галузевій літературі (радянській, зарубіжній, вітчизняній) не вироблено єдиного підходу до визначення поняття та системи принципів трудового права.

Сучасний стан розвитку наукових досліджень характеризується переходом від позитивістської теорії права до природно-правової теорії. Концептуально протилежна теорія походження права зумовлює кардинально новий підхід науковців до визначення поняття, змісту, правової природи принципів права та дозволяє спрямувати загальнотеоретичне дослідження в якісно нове русло. Все це викликає необхідність дослідження системи принципів з урахуванням нових досягнень теорії права та галузевих наук.

Виявлення правових принципів має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Для трудового права теоретичне значення правових принципів полягає в тому, що вони дають можливість порівняти право різних держав, а також право однієї країни на різних історичних етапах. Принципи, як керівні ідеї, мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи норм даної галузі права. За допомогою принципів не тільки формулюється сучасний державний підхід до правового регулювання праці, але визначається суть майбутніх правових норм.

Правильно сформульовані принципи дозволяють усувати прогалини в законодавстві при застосуванні правових норм.

Сучасне законодавство про працю України в багатьох питаннях є незавершеним. Ринкові засади, які впроваджуються в економіку України, породили нові відносини, що не знайшли ще свого адекватного регулювання. І в цій справі значення принципів трудового права важко переоцінити.

Принципи повинні створювати певну систему, бути узгодженими між собою, а також і з загальними принципами права, з принципами державної політики, а також із принципами міжнародно-правового регулювання праці.

Усі ці обставини визначають актуальність даного питання у наш час та зумовлюють необхідність ґрунтовного тлумачення принципів трудового права.

Стан розробки теми у науковій літературі. Питання принципів права у радянській правовій науці розглядались у наукових працях із загальної теорії права, таких вчених як: С.С. Алексеева, M.I. Байтіна, M.I. Дембо, Р.Л. Іванова, Є.А. Лукашової, B.C. Нepсесянца, П.М. Рабіновича, Г.Г. Шмельової, Л.С. Явича та теорії трудового права Р.З. Лівшиця, В.І. Нікітінського, В.І. Прокопенка, О.В. Смирнова та ін. У наш час вийшла друком праця A.M. Колодія, де автор досліджує принципи права в умовах громадянського суспільства та правової держави.

Окремі проблеми принципів трудового права за сучасних умов порушувались у роботах російських (К.М. Гусова, С.П. Мавріна, В.І. Миронова, В.М. Толкунової) та українських (О.Т. Барабаша, Н.Б. Болотіної, В.Я. Буряка, Д.О. Карпенка, П.Д. Пилипенка, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої) учених.

Як бачимо, до питання принципів права і, зокрема, принципів трудового права вчені-юристи звертались останнім часом досить часто. Власне принципи трудового права як об'єкт вивчення, приваблюють учених найбільше. У поглядах сучасних науковців на принципи трудового права є багато протиріч. Тому не применшуючи ролі та значення наукових здобутків російських та вітчизняних учених, слід відзначити, що проблема принципів трудового права за умов ринкових перетворень залишається малодослідженою та дискусійною.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є комплексне дослідження теоретичних та практичних проблем удосконалення поняття та системи принципів трудового права.

Завдання дослідження полягають у тому, щоб:

- з'ясувати поняття та правову природу принципів трудового права;

- дослідити систему принципів трудового права;

- проаналізувати співвідношення загальноправових, міжгалузевих та галузевих принципів трудового права;

- дослідити юридичну природу загальноправових принципів трудового права;

- дослідити юридичну природу галузевих принципів трудового права.

Об'єктом дослідження є законодавче закріплення та наукове обґрунтування сутності, видів і значення принципів трудового права України та закономірності їх розвитку в умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження є теоретичні проблеми поняття та системи принципів трудового права України в умовах ринкових відносин.

Методи дослідження становлять базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою. У роботі використані

1. історико-правовий - у процесі дослідження розвитку теорії з питань принципів трудового права та розвитку чинного законодавства;

2. формально-логічний - для формулювання поняття принципів права;

3. системно-структурний метод - при дослідженні об'єктивної необхідності існування принципів права як керівних положень системи права, визначення їх специфічних рис і загальних ознак та виділення основних принципів трудового права;

4. порівняльно-правовий - для аналізу внутрішнього трудового законодавства України та міжнародно-правових норм, що регулюють питання основних принципів трудового права.

Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися у їхньому взаємозв'язку.

Основні джерела дослідження. Основними нормативно-правовими актами дипломної роботи були Конституція України, нормативно-правові акти України, міжнародно-правові акти та інші. Зокрема були використані такі закони, як Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” від 8 вересня 2005 року № 2866-ІV, Закон України „Про конституційний суд” від 16.10.1996р. №422/96-ВР, Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р., № 1045-ХІ V, та інші.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові положення відомих українських та російських учених у сфері трудового права: Н.Б. Болотіної, В.Я. Бурака, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Р.З. Лівшиця, В.І. Нікітінського, О.В. Смирнова, В.М. Толкунової, провідних учених із теорії права С.С. Алексєєва, А.М. Колодія, Є.А. Лукашової, П.М. Рабіновича та ін.

Висновки та рекомендації, що містяться в роботі, базуються на положеннях конвенцій та рекомендацій МОП, Конституції України, аналізі законодавства про працю та практиці його застосування в умовах ринкових перетворень у державі.

1. Загальна характеристика принципів трудового права

1.1 Поняття та ознаки принципів трудового права

Поняття «принципів права» у науці трудового права зазвичай визначають як такі вихідні ідеї (засади), які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов'язків суб'єктів, гарантії захисту їх прав та законних інтересів.

Слово принцип (від лат. рrincipium - початок, основа) як загальнонаукова категорія означає: 1) основне вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду і т. д.; 2) внутрішнє переконання людини, що визначає його ставлення до дійсності, норми поведінки та діяльності.

З давніх-давен принцип вважався фундаментом будь-якої соціальної системи (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Принципи не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечені конкретними законодавчими санкціями, однак від того, на яких принципах заснований правовий порядок, можна значною мірою судити про характер самої держави(демократична, тоталітарна тощо).

У науковій і навчальній літературі принципи характеризують як загальні вимоги до суспільних відносин і їх учасників, а також як вихідні керівні засади, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості й свободи, а також визначають загальну спрямованість і найістотніші риси діючої правової системи.

Л.С. Явич писав, що принципи це вихідні, відправні теоретичні положення того чи іншого виду людської діяльності, і є важливим організуючим і спрямовуючим началом, яке забезпечує досягнення певних цілей. Отже, можна зробити висновок, що принципи права - це такі засади, вихідні положення, на яких ґрунтується право як система норм. Вони є основою права.

Не дивлячись на те, що проблема принципів права широко висвітлюється у науковій літературі, як з загальної теорії права, так і з галузевої, досі немає його єдиного розуміння. Навіть загальна теорія держави і права не просунулась істотно вперед у розробці проблеми принципів права. Принципи права вносять єдиний підхід до формування у всієї системи юридичних норм і забезпечують єдність правового регулювання суспільних відносин.

Принципи права є не тільки правовою, а й філософською і соціологічною категоріями. Неоднозначне розуміння принципів права сягає ще в далеке минуле. Школа природного права трактувала принципи як визначені моральні норми на які спирається суспільний лад. Історико-правова школа сформулювала протилежне визначення, за яким принципи права необхідно шукати в текстах правових норм шляхом аналізу та міркувань. На підставі цього виділяють принципи нормативного характеру та принципи постулатного характеру, тобто провідні ідеї правової галузі (висхідні положення, сформульовані щодо законодавця та органів, що застосовують право).

У літературі існує велика різноманітність визначень принципів права. Одні вчені звертають увагу на те, що принципи - це категорія об'єктивна, інші тлумачать принципи як основні ідеї і навіть як поняття, що виражають сутність історичного типу держави.

Як правильно зазначає Д.А. Керімов, принципи права - основоположні правові установки - не склались із достатньою повнотою і досі не знайшли свого чіткого відображення ні у світовій, ні у вітчизняній літературі.

Найпоширенішим у юридичній літературі є висновок про те, що принципи права - це продукт людської діяльності, що їх джерелом є сфера ідеології і щоб одержати статус принципів права, певні керівні положення мають бути відображені у самому праві, у змісті норм права.

У різних правових системах принципами права визнаються різні основоположні правові установки: вічність, незмінність, універсальність, незаперечність божественних норм шаріату (мусульманське право),справедливість, тобто "підпорядкування права велінням справедливості у тому вигляді, як останню розуміють у певну епоху і певний момент", "вище право" (романо-германське право), право, основане на розумі, природній справедливості, "добра совість", заборона зворотної сили закону, захист прав людини (англосаксонське право).

У радянській юридичній літературі під принципами права в найбільш загальному значенні розуміли "наукові", "вихідні", "керівні" ідеї, які лежать в основі права, втілені в нормах права. Поняття принципів права відображалося переважно як винятково ідеологічне. Власне під принципами розуміли не правові, а політичні ідеї, яким відводилась роль орієнтира для законодавця і правової політики. П.Д. Пилипенко слушно звертає увагу на те, що традиційно у науці радянського трудового права його принципи виводили із принципів соціалістичної суспільної організації праці, які звичайно, повністю збігалися з ними. Тобто принципи суспільної організації праці водночас визнавалися принципами трудового права.

Принципи права не тільки ідеологічна, але й історична категорія, яка змінюється разом з реальною дійсністю, яку вона відображає. Не може бути вічних принципів права, - наголошує О.В. Смірнов, заперечуючи позицію виразників школи природного права. "Сутність радянського права як права соціалістичного типу розкривається передусім в його основних принципах" , писав Н.Г. Александров. Принципи права, на думку багатьох авторів, за своїм походженням і природою - категорія суб'єктивного порядку. Принципи права, як і саме право, є породженням суспільної свідомості, і що у цьому взаємозв'язку є первинним, а що вторинним - право чи його принципи, - це чергова проблема.

Одна з найпоширеніших позицій полягає в тому, що принципи права не можуть існувати поза правом, поза його системою, а тому вони є вторинними стосовно норм права. Принципами права вважаються тільки такі ідеї, основи, які закріпилися у правових нормах. Отже, спочатку право, а потім його принципи. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення. Як і норми права, принципи права мають регулятивний характер, вміщують певний наказ, припис, регулюють поведінку.

Інша позиція менш підтримувана і, по суті, майже забута. Вона зводиться до того, що принципи права є первинною категорією відносно норм права і його системи. Вони не обов'язково потребують свого закріплення в правових нормах, а є найзагальнішим виразом основних, керівних засад, вихідних положень науки права в цілому чи окремої галузі або ж інституту.

Такі досить різні підходи до поняття принципів соціалістичного права свідчать про неординарність цієї проблеми. Якщо ж урахувати, що у сучасний період ми поступово відходимо від позитивістських теорій, то можна припустити, що виникнуть й інші обставини, які треба враховувати при визначенні і характеристиці принципів права.

Отже, принципи - це такі правові явища, які безпосередньо пов'язують зміст права з його соціальними основами. Це такі засадничі основи права, які відповідають характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві. Саме така залежність зумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи й методи реалізації права. Звідси ми можемо зробити висновок, про первинність виникнення,що не право (у його загальносоціальному значенні) визначає свої принципи, а навпаки, принципи права визначають сутність права, і, отже, вони є первинними стосовно юридичного права.

Однією з важливих деталей є співвідношення понять принципи права і правові принципи. Неодноразово вчені торкалися цієї проблеми й розглядали ці поняття не як однозначні. Так деякі автори, вживаючи термін правові принципи, трактували його як вимоги, які пред'являються до системи права певного типу держави і формуються до виникнення системи права. Без їх формування було б неможливо створити нову систему права, що приводить до перетворення правових принципів у принципи права.

Розглянувши наведену конструкцію, виявляється, що правові принципи - це якесь непостійне явище, придатне тільки для формування системи права, і після чого, очевидно, припиняє своє існування, перетворившись у "принципи права". Проте такі підходи не прояснюють, наскільки кардинально змінюється внутрішній зміст і значення обох видів принципів. Якщо жодних змін не відбувається, то названа трансформація є фікцією. Інша річ, коли нові принципи суттєво відрізняються за змістом від своїх попередників правових принципів, але тоді ставиться під сумнів факт перетворення одного явища в інше. Найімовірніше ця проблема у наведеному тут вигляді і справді є надуманою, хоч сама по собі ідея не позбавлена інтересу.

Інші науковці вважають, що не існує суттєвої різниці у вживанні понять правовий принцип і принцип права, оскільки обидва вони, на їх думку, тотожні. Характеризуючи принципи права, вони в одному і тому ж значенні вживають вирази правові принципи і принципи права. Але це не є цілком виправданим. Оскільки правові принципи містяться в природі певного суспільного ладу і, відповідають на питання: що повинна закріплювати ця правова система? Будучи об'єктивно обумовленими, правові принципи є тим підґрунтям, на якому вибудовується система права. Це ті вимоги, що висуваються до системи права і які формуються до її виникнення. Вони набувають характеру відправних положень. Без існування цих положень (правових принципів) неможливо створити систему права.

Принципи права, на відміну від правових принципів, відображені у системі права. Причому ці принципи можуть бути відображені як прямо, так і опосередковано, коли їх зміст випливає з багатьох норм. В.І.Прокопенко визначаючи теоретичне і практичне значення принципів права,вказував, що це ідеї, виражені у формі правової норми. Тому принципи права не завжди можуть відображатись у формі правової норми. Оскільки принципи права нерозривно пов'язані з розумінням права як єдиної цілісної системи і являють собою внутрішню основу єдності цієї системи, її інститутів і окремих правових норм. Тому шукати прояв усіх принципів права в кожній нормі права чи окремому інституті не є зовсім правильною позицією. Актуальною у зв'язку із цим є думка А.М. Васильєва, який стверджував: "Не можна вважати, що правові ідеї-принципи повністю реалізуються в системі правових норм".

Таким чином, якщо правові принципи як відправні положення сприяють формуванню системи права, існують задовго до її виникнення, служать для відображення основних положень правового регулювання, то принципи права визначаються у самій системі права. Принципи права можуть міститися в окремих нормах чи відображатися у групі норм.

В Україні на сьогодні принципи права ще не відіграють роль самостійного джерела права. Це пояснюється тим, що Україні у спадок дісталося законодавство колишнього СРСР, у якому була закладена ідеологія абсолютизації закону як єдиного джерела права, а повільне реформування законодавчої бази не дозволяє позбутися цього недоліку.

Говорячи про поняття принципів трудового права, необхідно зауважити, що воно повністю базується на тих засадах та особливостях принципів права, про які йшлося вище. Принципи трудового права є галузевим різновидом принципів права в цілому. Принципи трудового права є об'єктивно обумовленими. Оскільки вони нерозривно пов'язані з об'єктивними законами розвитку суспільства, зрозуміло, що зі зміною характеру суспільно-трудових відносин і змісту організації праці відбуваються й відповідні зміни у змісті основних принципах трудового права.

У юридичній науці існує різноманітність дефініцій принципів трудового права. Зокрема, у визначеннях одних авторів принципи трудового права розглядаються як основоположні керівні начала, закріплені у чинному законодавстві, що виражають сутність норм трудового права і головні напрями держави у сфері правового регулювання суспільних відносин. Інші автори визначають принципи трудового права як виражені у правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу у формі основних положень правового регулювання трудових відносин.

Різні поняття принципів трудового права, які пропонуються у юридичній літературі, дають змогу виділити дві особливості цих принципів: перша провідна роль щодо норм трудового права; друга - вираження принципів у правових нормах (закріплення у нормах трудового права чи виведення із групи норм). Важливо підкреслити, що принципи покликані не стільки проголошувати права і обов'язки суб'єктів, скільки забезпечувати іх реальне здійснення.

Необхідно зазначити, що для визначення принципів у юридичній літературі використовують різні поняття. Найбільш поширеним є термін "право". Однак такий спосіб викладення неодноразово зазнавав критики. Розробники Трудового кодексу України у статті 3 при визначенні основних засад правового регулювання трудових відносин лише у шостому принципі вживають термін "право"- право працівників і роботодавців на свободу об'єднання для захисту своїх прав та інтересів. У першому принципі з переліку ст. 3 міститься "право", але йдеться про право на працю як елемент принципу "свободи праці". Найчастіше автори проекту вживають термін "забезпечення", а не забезпечення права, тобто законодавець переніс акцент із самого права на його забезпечення. На мою думку, такий підхід у багатьох випадках цілком прийнятний.

Для повнішого розкриття змісту принципів права важливо розглянути їхні найважливіші ознаки. Вчені до визначення ознак принципів права підходять по різному.

Так, О.В. Смирнов, досліджуючи принципи трудового права, виділяв наступні риси:

1) економіко-політична обумовленість, оскільки вони визначаються політикою держави, основаною на пізнанні і застосуванні об'єктивних економічних законів;

2) спільність змісту (принципи завжди виражають сутність не однієї, а багатьох груп норм права);

3) цільова предметна визначеність;

4) державна нормативність, оскільки принципи права являють собою керівні ідеї, що закріплені в нормах права, встановлених чи санкціонованих державою, і які, володіючи загальністю і обов'язковістю, мають регулятивне значення;

5) системність (у зв'язку з тим, що вони виражають сутність норм права у їх взаємозв'язку з іншими нормами в рамках певної системи права);

6) цілеспрямованість, тому що вони виражають сутність норм права не в статиці, а в динаміці, у напрямку вирішення завдань, поставлених перед народом самим життям;

7) стабільність, оскільки принципи права діють протягом певного тривалого періоду, що відображає якісний стан системи права, і за своєю природою не настільки мінливі, як норми права.

До ознак принципів права В.Н. Рожин відносить: об'єктивну обумовленість, закономірності суспільного розвитку, законодавче закріплення, визначення ними змісту норм права або характерних рис цього змісту та ін.

A.M. Колодій зазначає, що, становлячи головний зміст права, юридичні принципи отримують усі його властивості і функції. А це означає, що:

1) вони нормативно-регулятивні, загальні, обов'язкові, об'єктивно обумовлені, історичні та ідейно-політичні категорії;

2) їхньою соціальною функцією є регулювання і охорона суспільних відносин;

3) вони є самостійною юридичною категорією, тобто мають ознаки, що відокремлюють їх від усіх інших категорій.

Як видно із визначень різних авторів, серед ознак принципів права виділяють такі, що властиві як іншим елементам системи права, так і ознаки, притаманні винятково принципам права, відокремлюючи їх від цих елементів.

Серед ознак, які властиві принципам права, важливо виділити універсальність, імперативність, загальнозначущість та об'єктивну обумовленість.

Універсальність як ознака принципу права означає, що принципи пронизують всю юридичну матерію. Принципи права здійснюють універсальне закріплення основ суспільного ладу, тому вони повинні враховуватись у будь-якій правовій ситуації.

Принципи права наділені імперативністю, що означає їх беззаперечну обов'язковість. Вони забезпечують одноманітне формулювання норм права та їхній вплив на суспільні відносини. Маючи загальнообов'язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності та взаємодії різних галузей та інститутів права, норм права і правових відносин.

Загальнозначущість принципів права полягає у тому, що вони спрямовують увесь механізм правового регулювання суспільних відносин, визначають нормотворчу і правозастосовну діяльність, формують правове мислення та правову культуру, виступають керівними положеннями та підґрунтям для формування системи права.

Під об'єктивною обумовленістю розуміють відповідність характеру суспільних відносин економічним, політичним, соціальним процесам, що відбуваються у суспільстві. Будучи об'єктивно обумовленими, принципи права такі, як сама епоха, спосіб життя людей, суспільні відносини. У принципах відображається все найбільш важливе, вирішальне, яке існує в дійсності. Сформульовані, офіційно проголошені принципи організовують та спрямовують діяльність суб'єктів правовідносин. Таким чином, принципи права за своїм походженням є об'єктивно обумовленими, бо в них виражається сутність існуючих у суспільстві відносин. Така об'єктивна обумовленість надає змогу принципам акумулювати сутність права, характерні риси й особливості правової системи.

До найбільш суттєвих ознак принципів права треба віднести, насамперед, їх регулятивність. Загальновідомо, що регулювання суспільних відносин є головною функцією права. Воно здійснюється за допомогою механізму правового регулювання, під яким розуміють цілісне, результативне упорядкування і організацію суспільних відносин через систему правових засобів, у відповідності з вимогами соціально-економічного і політичного рівня розвитку суспільства. За допомогою одних лише принципів права не можна у всіх випадках урегулювати конкретні правовідносини. Таким чином, треба визнати, що регулятивне значення принципів не є аналогічним регулятивному впливу норм права.

Регулятивний характер принципів права має ще більше посилитися на сучасному етапі розвитку суспільства і держави у зв'язку з формуванням демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства в Україні. Це обумовлено тим, що сукупність принципів права, у числі інших відображає ці ідеї, акумулює найсуттєвіші та найістотніші властивості цих явищ і тим самим відбиває процеси й закономірності, їм притаманні. Так, принципи права передують виникненню того чи іншого типу правового регулювання і завдяки своєму регулятивному характеру багато в чому визначають його.

Теза про регулятивний характер принципів права, які в останньому текстуально закріплені у вигляді норм або ж з них виводяться, може викликати багато заперечень. Проте непереконливою є позиція авторів, які вважають принципами права тільки такі основні засади, які текстуально закріплені в ньому. Річ у тому, що, будучи вираженими у праві, принципи ніби підносяться, віддаляються від свого матеріального носія (норм права) і стають принципами правосвідомості, внутрішніми регуляторами поведінки людини. Актуальною у зв'язку з цим є думка А.М. Васильєва, який стверджував, що "не можна вважати, що правові ідеї-принципи повністю реалізуються лише в системі правових норм". Цю позицію можна обґрунтувати тим, що саме правові принципи, вже відображені у нормативно-правових актах, стають реальними і дієвими регуляторами поведінки більшості членів суспільства за умов, коли ця більшість не завжди знає зміст конкретних норм, а також тим, що правові принципи знаходяться в центрі цілеспрямованої діяльності не тільки людини, а й суспільства, його соціальних інституцій. Як свідчать соціологічні дослідження, люди здебільшого добре засвоюють загальні вимоги права, що увійшли до правової свідомості як соціальні цінності, як соціальні основи, а водночас конкретні приписи права не завжди їм відомі. Ці роздуми заслуговують більш детального розгляду, тому що можуть стати підставою для подальшого розуміння ознак принципів права та їх наукової систематизації.

Також одною з важливих ознак принципів права - спосіб їх вираження у праві. Відомо, що розрізняють два способи вираження принципів права: безпосереднє формулювання їх у нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права із змісту нормативно-правових актів (змістове закріплення).

Текстуальне закріплення принципів права можна знайти, наприклад, у Конституції України (ст. 1,3,6, 8,15,19 та ін.), яка проголошує принципи суверенності і незалежності, демократичності і соціальності держави, визнання людини найвищою соціальною цінністю, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, верховенство права тощо; в Законі України "Про Конституційний Суд України (ст. 4), який проголошує: "діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень" тощо.

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку правотворчості в Україні можна вважати те, що у все більшій кількості нормативно-правових актів передбачені окремі статті, що встановлюють принципи організації, функціонування і співвідношення соціальних інституцій. Необхідно і в майбутньому продовжити практику текстуального закріплення принципів і в інших нормативно-правових актах, тому що безпосереднє формулювання принципів в останніх сприяє більш правильному застосуванню і тлумаченню цих актів. Вони стають доступнішими і зрозумілішими для громадян.

Проблема формування громадянського суспільства і правової держави настійно вимагає, щоб загальноправові принципи були закріплені у Конституції України, міжгалузеві і галузеві а також відповідні принципи структури права - в кодифікаційних актах.

Іншим способом вираження принципів права є їх змістове закріплення, тобто виведення принципів із змісту норм права. Такі принципи більш абстрактні, за їх допомогою можна врегульовувати найбільш загальні суспільні відносини. Вони виражають загальні напрямки і тенденції правового регулювання. Ще однією ознакою принципів є цілеспрямованість, правові принципи виражають сутність норм трудового права в динаміці під час вирішення завдань, які стоять перед галуззю або правом в цілому. Принципи виступають більш-менш чіткими орієнтирами вірного застосування норм трудового права.

Інколи принципам трудового права властива така ознака, як цілісна предметна визначеність, оскільки вона полягає у тому, що принципи виражають сутність такої сукупності норм трудового права, яка предметом регулювання має той чи інший різновид суспільних відносин. Принципи завжди пов'язані з нормами трудового права та відносинами, які регулюються ними.

Також принципам притаманна така ознака як нормативність. Принципи як правило закріплюються в нормах трудового права, які є ключовими положеннями цієї галузі, а їх порушення тягне за собою застосування примусових заходів.

Системність полягає у вираженні сутності норм трудового права у їх взаємодії з іншими нормами в рамках системи права України або її складових частин (галузі чи інституту). Принципи дозволяють чіткіше вибудувати систему трудового права та забезпечують ефективне її функціонування.

Підсумовуючи розглянуте вище необхідно зазначити що проблема принципів трудового права не лише важлива, але й вимагає багатьох зусиль від дослідників, адже необхідно звести воєдино і права людини, і досягнення загальної теорії права, і проаналізувати весь масив трудового законодавства і, нарешті, реальні економічні можливості держави.

1.2 Система принципів трудового права

Місце принципів трудового права в системі структурних елементів галузі досліджується на підставі різних теорій походження права, з урахуванням нових досягнень теорії права та галузевих наук. Принципи права - це вираження суті тієї чи іншої системи права, їх пізнання нерозривно пов'язане з дослідженням суті права і його системи, тобто з точки зору гносеології вони повинні розглядатись на однаковому рівні пізнання. Тобто, щоб усвідомити принципи, необхідно пізнати суть права, і, навпаки, пізнання суті права зводиться до виявлення його принципів.

Для визначення місця принципів трудового права в системі структурних елементів галузі необхідно дослідити систему права та відповідно її структуру, виходячи із розуміння права з різних позицій.

Система права - це внутрішня структура права, котра виражається в єдності й погодженості всіх діючих норм права даної держави, а також у їхньому розподілі по галузях і інститутам права. Іншими словами - це впорядкована безліч всіх діючих юридичних норм даної держави. Система права показує, з яких частин, елементів складається право і як вони співвідносяться між собою. Найбільш яскраво ця система виражається саме у класифікації принципів.

До найбільш поширених критеріїв при класифікації принципів права виступають: характер принципів, сфера поширення, форма існування принципу.

Залежно від свого характеру принципи права поділяються на соціально-економічні, політичні, ідеологічні, релігійні, естетичні і спеціально-юридичні. Особливість останніх, на думку М.С. Кельмана, полягає в тому, що вони відповідають на питання, як відображається в праві його соціальна основа, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин.

За формою існування принципу чи способом закріплення принципів у праві В. М. Семенов виділяє текстуальний та змістовий способи. Текстуальний спосіб закріплення принципів у праві полягає у безпосередньому формуванні принципів у нормах права, а змістовий - у виведенні змісту принципів права із змісту нормативно-правових актів.

Найчастіше у науковій юридичній літературі зустрічається класифікація принципів права за сферою їх поширення. За цим критерієм виділяють такі види принципів, як загальноправові (зустрічаються також терміни "загальні" та "основні") принципи, міжгалузеві, галузеві та принципи інститутів права. Прихильниками такого поділу принципів права (включаючи деякі варіації) є переважна більшість російських та українських учених, зокрема, Р.З. Лівшиць та В.І. Нікітінський, О.В. Смирнов та багато інших науковців, тому його можна вважати класичним для вітчизняної юриспруденції.

Під загальноправовими (основними) принципами розуміють історично зумовлені, найбільш загальні, виражені в праві вихідні керівні положення, які характеризують його зміст, основи, закріплені в ньому закономірності суспільного життя. Загальноправові принципи є головними, мають всезагальний характер і значною мірою визначають систему принципів будь-якої галузі права, в тому числі і трудового.

Наступним видом принципів трудового права, є міжгалузеві принципи - це керівні положення, які закріплені у нормах права чи виводяться із них і відображають сутність суспільних відносин, що входять до предмета не однієї, а декількох споріднених галузей права. У кожній окремій галузі права вони набувають своєї специфіки. Так, у трудовому праві міжгалузеві принципи стосуються лише тих суспільних відносин, які регулює трудове право.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих принципів.

Принципи інститутів права діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Пилипенко П.Д. класифікує принципи права за сферою їх поширення, виділяючи такі види принципів, як загальноправові, галузеві та міжгалузеві. На мою думку саме така класифікація принципів трудового права є найбільш зрозумілою та доречною, і тому береться за основу при подальшому досліджені принципів у дипломній роботі.

Також існує багато інших варіацій класифікацій принципів права, які пропонують українські та російські вчені.

З точки зору А.М. Колодія, кожна галузь права характеризується:

1) загальними для всіх галузей основними принципами права;

2) міжгалузевими принципами, які властиві двом і більше галузям;

3) галузевими принципами, що стосуються тільки однієї галузі права;

4) принципами структурного виду права, властивими відносно великим автономним групам галузей права (публічному і приватному, об'єктивному і суб'єктивному тощо).

Внутрішня єдність і стабільність кожної галузі права, а звідси і права загалом, їх відокремлюючі властивості значною мірою залежать від притаманних їм принципів.

Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишева, виходячи з класифікації суспільних відносин, які, на їх думку, є предметом сучасного трудового права України, поділяють принципи трудового права на 2 види: принципи трудового права індивідуальних трудових відносин і принципи правового регулювання колективних трудових відносин.

Професори К.Н. Гусов і В.Н. Толкунова принципи трудового права

поділяють на три групи:

1) принципи щодо залучення до праці, забезпечення зайнятості й використання робочої сили;

2) принципи високого рівня умов праці та охорони трудових прав;

3) принципи виробничої демократії та розвитку особистості працівника.

У літературі сучасні принципи трудового права інколи поділяються на чотири групи:

1) такі, що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників;

3) що визначають правове регулювання застосування праці працівників;

4) що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров'я і захисту трудових прав працівників.

Професор В.І.Прокопенко виділяє наступні принципи трудового права України.

1) принцип свободи праці;

2) принцип рівності в галузі праці;

3) принцип договірного характеру праці;

4) принцип визначеності трудової функції;

5) принцип стабільності трудових відносин;

6) принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці;

7) принцип безпеки праці;

8) принцип участі профспілок і трудових колективів у вирішенні питань, пов'язаних з умовами праці;

9) принцип вільного об'єднання для здійснення захисту своїх прав і свобод;

10) принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності.

Основні принципи трудового права за їх спрямованістю можна поділити на три групи.

До першої групи входять принципи, що визначають правове регулювання застосування праці з огляду на міжнародно-правове регулювання праці - забезпечення основних прав свобод людини і громадянина.

1) забезпечення свободи праці та зайнятості, заборона примусової й обов'язкової праці;

2) забезпечення рівності трудових прав громадян України;

3) забезпечення права на працю, на захист від безробіття, на сприяння у працевлаштуванні, на допомогу при безробітті.

До другої групи належать принципи, які визначають рівень умов праці й охорони трудових прав працівників.

1) Забезпечення права на винагороду не нижче державного мінімуму оплати праці;

2) забезпечення права на відпочинок;

3) забезпечення виконання обов'язків згідно з договором;

4) забезпечення права на належні, безпечні й здорові умови праці;

5) забезпечення права на захист трудових прав.

До третьої групи входять принципи соціального партнерства та розвитку особистості працівника.

1) забезпечення права працівників на соціальне партнерство;

2) забезпечення права на безоплатну професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації.

Різноманітність точок зору щодо класифікації принципів права свідчить про багатогранність такого явища, як принципи права, і про необхідність урахування всіх його аспектів у процесі правотворчості та правозастосування.

2. Загальноправові принципи трудового права України

2.1 Принцип рівності у трудовому праві

Принцип рівності у трудовому праві - один із основних принципів трудових відносин. Забезпечення рівності трудових прав громадян конкретизується у всіх інститутах трудового права. Кожний має рівні можливості в реалізації своїх трудових прав. Усім працівникам гарантується рівність можливостей у трудових правах, що забезпечується встановленням пільг і гарантій для окремих категорій працівників, які особливо потребують соціального захисту у зв'язку з фізіологічними особливостями (жінки, неповнолітні), станом здоров'я (інваліди), соціальним статусом (працівники з сімейними обов'язками), виконанням трудових обов'язків у шкідливих чи небезпечних умовах.

Принцип рівноправності реалізується в трудовому праві у Конституції України та ст. 22 КЗпП, які встановлюють заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Крім того заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством України, що обумовлено особливостями трудової діяльності працівників.

Але, на практиці трапляються випадки відмови у прийнятті на роботу з підстав, не передбачених законодавством, коли роботодавець упереджено ставиться до претендента на вакантне місце. І довести навіть у суді цю упередженість буває важко. Адже у КЗпП перераховані окремі випадки, в яких можна зобов'язати роботодавця укласти трудовий договір. Необхідно констатувати, що принцип рівності праці в сучасних умовах носить багато в чому декларативний характер. Тому, до проекту Трудового кодексу України необхідно включити детальніший перелік підстав відмови у прийнятті на роботу, який повинен бути виключним і не підлягати розширеному тлумаченню з боку роботодавця.

Текстуальне закріплення принцип рівноправності отримав у ст. 2-1 КЗпП "Рівність трудових прав громадян України".

Слід зазначити, що всі люди різні у своїх здібностях та можливостях, що і буде зумовлювати їх нерівність. При рівних умовах та рівних можливостях одні працівники порівняно з іншими зможуть виконувати роботу краще та у більшому обсязі і отримувати за це більшу заробітну плату. Відповідно у проекті Трудового кодексу України принцип рівноправності у праці сформульовано по-новому, а саме: "Рівності прав і можливостей працівників, у тому числі гендерної рівності, шляхом забезпечення єдності та диференціації умов праці". Дотримання принципу рівності прав і можливостей працівника необхідно перевіряти при застосуванні кожної норми трудового права.

Принципі рівності прав і можливостей працівників шляхом забезпечення єдності та диференціації умов праці означає в першу чергу те, що відмінності у правовому статусі працівників повинні ґрунтуватись на належності їх до різних за умовами і родом трудової діяльності категорій. В основу диференціації умов праці потрібно покласти об'єктивні характеристики трудової діяльності (складність праці, умови виконання роботи та ін.) і ділові якості працівників (кваліфікація, ретельність і т.п.). Принцип рівності прав і можливостей також передбачає, що у правозастосовчій діяльності повинна бути забезпечена рівність поводження роботодавця з працівниками. Обставини, не пов'язані безпосередньо з діловими якостями працівника, змістом його праці, якістю виконання ним своїх трудових обов'язків, не можуть служити підставою для притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, переведення на іншу роботу, залучення до надурочних робіт, обмеження в наданні передбачених законом пільг і переваг, розірвання трудового договору. Рівність поводження повинна забезпечуватися при вирішенні питань прийняття на роботу, підвищення на посаді, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації і т.п.

Проте потрібно визнати, що нині працівник та роботодавець не є рівними суб'єктами трудових відносин. І нерівність ця проявляється перш за все в економічному стосунку. Працівник фактично є слабшою стороною трудових відносин і значною мірою залежить від роботодавця. Останній же, особливо у період спаду виробництва, використовує можливість нав'язувати працівникові свою волю.

Досягнення реалізації принципу рівноправності можливе лише тоді, коли трудове законодавство буде містити спеціальні механізми захисту прав та інтересів сторін трудового договору і при реальному виконанні приписів такого законодавства. Відповідно трудове законодавство повинно передбачати рівноправність, взаємне врахування прав та інтересів сторін трудового договору. Працівник як більш слабка сторона трудових відносин повинен користуватись особливим захистом, що передбачає певне обмеження прав і свобод роботодавця на користь прав і законних інтересів працівника.

Юридична рівність сторін трудових правовідносин, як правильно вказує B.C. Венедиктов, визначається економічною сутністю самих трудових правовідносин. Для того щоб працівник міг зі своєї волі застосувати здатність до праці і почати працювати в колективі, він повинен бути самостійною договірною стороною. Роботодавець і працівник вступають у трудові правовідносини один з одним як рівноправні партнери, які відрізняються лише тим, що один споживає робочу силу, а другий застосовує її. Тобто вони є економічно нерівними суб'єктами, юридично ж вони рівні. Працівник вільно розпоряджається своїми здібностями до праці, а роботодавець вільний у виборі працівників для застосування їх праці на належних йому засобах виробництва.

Юридична рівність сторін відображається у виникненні і визначенні змісту трудових правовідносин шляхом спільного для сторін вольового акту - трудового договору.

Таким чином, необхідно зазначити, що принцип рівноправності у праці знаходить свій прояв як при укладенні трудового договору, так і при його здійсненні. Всі працюючі повинні наділятися рівними правами як законами і підзаконними нормативно-правовими актами, так і колективними договорами, угодами, локальними нормативними актами. Не повинно допускатися встановлення будь-яких переваг чи обмежень, не пов'язаних із діловими якостями працівника, характером і змістом виконуваної роботи чи умовами її виконання. Нерівність за ознакою статі зумовлена фізіологічними ознаками жіночого організму, функціями народження і виховання дітей.

За визначенням В.І. Прокопенка, рівноправність, що ґрунтується на суспільній рівності всіх людей, означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості. Для громадян із закону випливають і рівні права, і рівні обов'язки. Ніхто з членів суспільства не може мати чи добиватися для себе якихось переваг і привілеїв, як і звільнятися від виконання встановлених законом обов'язків.

Розглядаючи принцип рівності у трудовому праві, необхідним є розгляд рівності усіх перед законом і судом. У процесі правозастосовної діяльності повинно бути забезпечено однакове застосування законів щодо всіх без винятку осіб, у тому числі і в судовій діяльності. Частина 1 статті 24 Конституції України проголошує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Проте практика свідчить, що у сфері трудових відносин в Україні постійно порушується принцип рівності. Порушенням сприяє безкарність порушників та розчарування і зневіра людей у можливості відновлення справедливості у судах, правова необізнаність громадян, висока вартість послуг юристів. Вкрай важливим є захист трудових прав профспілками. Саме первинні профспілкові організації покликані не допускати дискримінаційних дій роботодавців.

2.2 Заборона дискримінації у трудовому праві

Одним із загальноправових принципів є принцип заборони дискримінації у трудовому праві.

За загальним правилом, гарантії недискримінації у трудових взаєминах полягають, з одного боку, у закріпленні заборони дискримінації (як прямої, так і непрямої), зокрема, за ознакою статі, з другого -- у розробці і правовій регламентації заходів, спрямованих на досягнення фактичної рівності у трудових стосунках.

Ратифікувавши міжнародні документи, зокрема Конвенцію «про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», Україна зобов'язалася здійснювати політику ліквідації дискримінації за ознакою статі та забезпечити втілення в життя принципу. Для цього цей принцип було включено до Конституції. Так, відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають однакові конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Норма, яка проголошує рівність усіх громадян (як чоловіків, так і жінок), підсилюється конституційним положенням, згідно з яким не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою статі. Однак принцип ґендерної рівності, відображений у Конституції, не зовсім послідовно. Попри те, що принцип рівноправності чоловіків і жінок, закладений у частині 1 ст.24, передбачає відсутність привілеїв за ознакою статі, у частині 3 цієї ж статті вказується, що «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям». Отже, надаючи особливий захист жінкам, Конституція звужує права чоловіків.

Крім загального положення про гендерну рівність, Конституція України у статті 43, яка стосується права на працю, встановлює, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Попри це, частиною 5 цієї статті закріплено положення, відповідно до якого «використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється». Ця норма, з одного боку, є дискримінаційною щодо чоловіків, а з другого -- суперечить праву жінки на працю, яку вона вільно обирає чи на яку вільно погоджується.

Існування конституційних норм, які встановлюють певні пільги та гарантії для жінок-матерів, можна розглядати лише як тимчасову позитивну дискримінацію, яка має бути усунена у майбутньому.

Конституція є лише правовою базою для розвитку гендерного законодавства. З метою досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який набув чинності з 1 січня 2006 року. «Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення однакових прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України», -- зазначено у преамбулі до нього. Стаття 17 цього закону збороняє роботодавцям: «в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватись виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи, перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.