Плагіат у журналістській практиці та способи боротьби з ним

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З дисципліни

«Авторське право»

«Плагіат у журналістській практиці та способи боротьби з ним»

1. Визначення поняття «плагіат»

плагіат боротьба авторський захист

Закон України «Про авторське право й суміжні права» встановлює низку порушень авторських і суміжних прав, але одним із найбільш розповсюджених порушень є плагіат, що, згідно із визначенням, поданим у Законі є оприлюдненням (опублікуванням), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Виходячи із закріпленого законодавством визначення плагіату та передбачених законодавством особистих немайнових, майнових прав авторів та їх обмежень, можемо говорити, що плагіат це повне або часткове привласнення оригінальних результатів інтелектуальної творчої діяльності однієї особи іншою особою, що призводить до порушення особистих немайнових та (або) майнових прав справжнього автора. Причому згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» привласнення як правопорушення (плагіат) передбачає здійснення оприлюднення чи опублікування чужого твору. Оприлюдненням, у даному випадку, є дія, що робить чужий твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо під чужим іменем. Опублікування, у свою чергу, є випуск в обіг виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час тощо під чужим іменем.

У журналістиці випадки привласнення чужих матеріалів часто лишаються непоміченими. Причина полягає в тому, що через велику кількість ЗМІ, періодики, твори виявляються розкиданими серед такого різноманіття джерел. Мовні особливості публіцистичних жанрів ускладнюють процес визначення авторства на твір, а в ситуації з опосередкованим плагіатом часто не дають можливості довести факт порушення. Останнє видається можливим лише за умов наявності дослівного копіювання авторського тексту чи його певної частини. У разі перефразування з частковою заміною мовних зворотів втрачаються стильові ознаки, що ідентифікують автора. Таким чином порушник привласнює не форму вираження авторського матеріалу, а його зміст.

Плагіат проявляється в багатьох формах, поділити його на різновиди можна за обсягом привласненого матеріалу - повний і частковий плагіат; а також за ступенем автентичності (подібних або сумнівних) текстів - прямий та опосередкований.

Під повним плагіатом мають на увазі навмисне привласнення авторства на твір у повному обсязі.

Частковий плагіат - використання у своїх працях частин або уривків з чужих творів без зазначення імені автора чи без оформлення уривку відповідно до вимог цитування.

Прямий плагіат передбачає привласнення авторства на чужий твір або його уривки, що використані без змін.

Опосередкований плагіат - привласнення авторства на чужий твір чи його уривки, що попередньо були видозмінені плагіатором. В його основі - переказ авторського тексту, те ж саме перефразування. У тлумачному словнику знаходимо: «Перефразовувати - передавати чиї-небудь слова, висловлювання, дещо змінюючи форму, а часом і зміст викладу».

Подібними до плагіату є компіляції, які є плагіатом у замаскованому вигляді, тобто коли чужий твір (твори) використовується не в оригінальному (незмінному) вигляді, а у поєднанні частин різних творів чи переміщенні текстових фрагментів одного твору та їх поєднанні з текстовими фрагментами інших творів. Кожному науковцю є зрозумілим, що компіляції, при виконанні певних видів наукових робіт, це пряме порушення авторських прав інших осіб і різновид плагіату, однак законодавство чітко не закріплює такі дії як різновид порушення авторських прав.

Проблема порушення авторських прав гостро постала в українському суспільстві в багатьох сферах життя, але науковці не достатньо зацікавлені цією проблемою, яка особливо гостро постала в науковій і журналістській сферах. Дослідник Йосип Богдан зазначає, що дуже часто плагіат зустрічається в наукових сучасних працях. Так, він вказує, що в Бюлетенях Вищої атестаційної комісії України часто зустрічаються рубрики: «Позбавлення наукового ступеня», «Відмови у видачі дипломів». Ось деякі формулювання з матеріалів цього часопису: «Позбавлення наукового ступеня… оскільки в результаті вибіркового контролю за допомогою комп'ютерної системи порівняльного аналізу електронних текстів дисертацій було виявлено текстові запозичення з дисертації, захищеної в Санкт-Петербурзькому університеті 1999 р., загальний обсяг спільного тексту становить приблизно 55 сторінок», «Відмовлено у видачі дипломів… Плагіатом є не тільки описовий матеріал, а й висновки до підрозділу».

Показових прикладів плагіату, які б набували гласності, не так багато і, як правило, вони меншою мірою ілюстрували ситуацію в українській науці. Велику кількість науковців і офіційних закладів влаштовує така ситуація, тому законодавство щодо відповідальності за порушення авторських прав є далеко не доскональним.

Окремі дослідники права інтелектуальної власності зазначають, що: «елементарне списування при підготовці дисертацій, монографій, підручників, статей стає майже нормою, і, тому, як наслідок, - низька якість кандидатських і докторських дисертацій, відсутність реальної відповідальності за плагіат, девальвація наукових ступенів і вчених звань, падіння престижу науки тощо».

Замовчування проблеми плагіату в науці - неприпустима річ. Воно стає перешкодою для розвитку науки та впровадження високих стандартів наукового життя. Тим більше, є очевидним, що псевдонаука (чи тіньова наука) все більше знаходиться по сусідству з академічною наукою, а діяльність різного роду псевдонауковців представляє певну соціальну загрозу. По-перше, на фінансування наукових досліджень виділяються державні кошти. Представники псевдонауки використовують державні ресурси, а також свої посади у власних інтересах, отримують державне фінансування досліджень, які не мають ніякого відношення, власне, до науки. По-друге, від діяльності псевдонауковців страждає престиж науки та репутація цілих наукових колективів.

Говорячи про плагіат, не можна не звернути увагу на те, що не завжди підтримують відомі наукові стандарти також і наукові видання, які публікують твори плагіаторів. Наука виробила певні критерії до творів науки. Псевдонауковці цих критеріїв дотримуватися не бажають, а наукові видання, як не дивно, не створюють перешкод для оприлюднення та тиражування не лише явно сумнівних матеріалів, але й відвертого плагіату.

2. Способи боротьби з порушенням авторських прав

Основним методом превентивного (попереднього) захисту авторських прав є метод забезпечення себе доказами існування в автора певних об'єктів авторських правна певну дату. Найбільш популярними методами формування таких доказів є: депонування твору в авторському суспільстві або юридичній компанії, нотаріальне посвідчення дати і часу твори, використання спеціальних інтернет-сервісів або відправка твори поштою на свою адресу.

Поштове відправлення документів на свою адресу

Лист не розкривається до виникнення спору. Штамп з датою на поштовому конверті забезпечує доказ дати існування документів. Однак даний спосіб забезпечення тимчасового пріоритету представляється незручним, оскільки є одноразовим, ненадійним і легко оспорюваним, так як вкрай рідко конверти ідеально запечатані, а відповідно, опонент у суді може заявити, що конверт був розкритий.

Депонування творів

Депонуванням творів займається багато організацій, наприклад, авторські суспільства або юридичні компанії. Суть депонування - розміщення в архіві організації друкованої копії реєстрованого твори та видача відповідного документа, що підтверджує факт депонування та його дату.

Депонування не є державною реєстрацією авторських прав, і тому не гарантує «автоматичного» визнання за заявником авторства, а по суті, просто фіксує час пред'явлення твору або роботи. Тобто авторські права все одно зможуть оскаржити у разі пред'явлення відповідних, більш вагомих доказів, а документ про депонування суд буде розглядати як один з доказів, нарівні з іншими.

У зв'язку з цим, нотаріальне посвідчення дати і часу реєстрації твору є більш «солідним» доказом, тому що здійснюється не організацією, а уповноваженою особою, яка має державну ліцензію, і часто коштує дешевше, ніж депонування.

Нотаріальне посвідчення

Нотаріальне посвідчення дати і часу пред'явлення документа (наприклад, тексту твору), є гарним і зарекомендували себе способом захисту авторських прав. Однак і цей спосіб має певні «мінуси».

Основними умовами здійснення нотаріальних дій є: розуміння нотаріусом сенсу засвідчуваних документах та наявність у висунутого документа відповідних реквізитів, наприклад, власноручного підпису або «мокрої» печатки організації.

Все це не створює проблем у посвідченні звичайних, друкованих документів, але ускладнює або робить неможливим нотаріальне посвідчення електронних документів, особливо якщо електронний документ та його друкована копія мають серйозні розбіжності внаслідок особливостей формату електронного документа, щільності інформації або його розміру. Наприклад, при виведенні на друк фотографій великого формату зображення, отримане на папері, не буде відповідати електронної копії, тому що зміняться дозвіл і колір.

Тому для реєстрації документів і творів у цифровій формі краще використовувати спеціалізовані інтернет-сервіси.

Сервіси реєстрації електронних документів

На сьогоднішній день сервіси, які надають послуги формування пріоритету, можна розділити на дві основні категорії:

* сервіси, що використовують власний механізм фіксації часу й даних;

* сервіси, що використовують послуги спеціалізованих організацій.

За своєю суттю, перша категорія сервісів нічим не відрізняється від звичайного депозитарію, до того ж час публікації даних на такому сайті нічим не забезпечується, крім чесного слова його адміністратора, а незмінність депонованих даних не гарантується. Таким чином, формовані в такий спосіб факти не є надійними.

Принцип роботи сервісів, що потрапляють в другу категорію, полягає в отриманні для реєстрованих даних цифрового штампа часу, який може розглядатися як доказ існування електронного документа (даних) на певний момент часу.

Доказ існування електронного документа на дату й час може використовуватися для різних цілей, зокрема - для доказу авторських прав на реєстрований об'єкт інтелектуальної праці або факту передування події, зафіксованого в цифровому документі (текст, зображення, звук).

Останнім часом в українській практиці поступово починають робити кроки для того, щоб боротися з поширенням плагіату. Проблема порушення авторських прав починає набувати розголосу. Дослідник Й. Богдан наводить приклади розголосу в Україні. Незадовільний стан української науки і освіти був предметом обговорення на IX щорічній Фулбрайтівській конференції на тему «Етичні стандарти в освіті та науці». Особливо гостро тут обговорювалася проблема корупції в освіті й науці України. Дані про серйозні порушення прав інтелектуальної власності й незадовільний стан науки й освіти оприлюднив і громадський Фонд святого Андрія Первозванного на міжнародній науково-практичній конференції «Боротьба з плагіатом у навчальній та науковій сферах» Під час «круглого столу» «Проблеми видання економічної навчальної та наукової літератури в контексті розвитку національної економіки України», який проводився в межах Львівського форуму видавців у вересні 2007 р., плагіат було віднесено до основних проблем видавництва економічної літератури в Україні. Особливо гостро ставилося питання боротьби з плагіатом на слуханнях у Верховній Раді України «Захист прав інтелектуальної власності в Україні» (21 березня 2007 р.). Парламентарі наголошували на необхідності законодавчого захисту прав авторів на кандидатські і докторські, а також на дипломні, курсові проекти, електронні посібники. Крім того, почали з'являтися також і публічні оприлюднення плагіату. Наприклад, Державний комітет архівів України та Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства звернувся до науковців, які досі не ознайомилися із Законом України «Про авторське право та суміжні права» та Кримінальним кодексом України, з попередженням про юридичну відповідальність. У статті «Вчені благословили плагіат» висвітлюються факти плагіату.

У журналі «Український юрист» відзначається, що ефективним засобом боротьби з плагіатом у науковій сфері стало б притягнення плагіаторів до кримінальної відповідальності за порушення авторських прав.

За межами нашої країни існує багато структур соціальної відповідальності ЗМІ перед суспільством, а в редакціях практикують уведення в штат посади омбудсмена - людини, що стоїть на варті прав людини. Він отримує та розглядає скарги, що надходять до редакції від аудиторії та авторів, контролює роботу журналістів і намагається запобігти випадкам недостовірності інформації, недотримання прав авторів та плагіату. За даними Всесвітньої організації прес-омбудсменів, залучення до штату видань цих працівників зумовило зменшення кількості позовів до мас-медіа на 30-50 %.

Журналістика сьогодні здобула активного розвитку в Інтернеті. Боротьба з плагіатом у всесвітній мережі вкрай складна. Довести авторські права в Інтернеті важко, пропонуються деякі способи боротьби з ним:

1) щоб захистити свій контент від двійників, потрібно як можна частіше оновлювати інформацію на ньому. Це, мабуть, найнадійніший спосіб на сьогодні;

2) захист через пошукові системи. Вони мають функцію на визначення «неунікальності» контенту. Щоб перевірити контент на унікальність можна скористатися такими пошуковими системами, як системи Яндекс, Rambler і Google, або спеціалізованими сайтами й програмами перевірки унікальності контенту;

3) блокування через різні програми, що перешкоджають автоматичному копіюванню (граббінгу) контенту із сайту;

4) деякі журналісти у своїх матеріалах навмисно використовують рідкі слова, за якими відслідковують видання, що вкрали їх матеріали;

5) звернення до провайдера зі скаргою на клієнта-плагіатора. У цьому випадку провайдер має право закрити такий сайт (лише по судовому рішенню, але, провайдери інколи йдуть на однобічне припинення надання послуги хостингу).

Незважаючи на спроби науковців, авторів захистити свої та чужі авторські права, проблема їх порушення гостро стоїть в Україні. Для того, щоб подолати її необхідно вдосконалити українське законодавство, зокрема Закон «Про авторське право й суміжні права», у якому сьогодні мало уваги приділяється темі порушення авторських і суміжних прав. Крім того, та інформація, яка є в законі щодо плагіату дає досить розмите уявлення про це поняття, у зв'язку з чим судові позиви доволі часто не мають змісту. Крім вдосконалення законодавства, саме населення має серйозніше відноситись до плагіату, оскільки він є крадіжкою, а суспільство повинно жити за певними етичними й суспільними нормами, у яких крадіжка - злочин.

Список літератури

1. Афанасьєва К.О. Авторське право: Практ. посіб. / К.О. Афанасьєва. - К.: Атіка, 2006. - 224 с.

2. Бибик С.П., Сюта Г.М. Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання / За ред. С.Я. Єрмоленко; Худож.-оформлювач Б.П. Бублик. - Х.: Фоліо, 2006. - 623 с.

3. Вахонєва Т.М. Плагіат як різновид порушення авторських прав за законодавством України [Електронний ресурс] / Т.М. Вахонєва. - Режим доступу: http://www.law-property.in.ua/articles/article_3_of-the-conference/102_vahonyeva-tn-plagiarism-as-a-form-copyright-infringement-by-law-ukraine.html

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.93 р. // ВВР України. - 1994. - № 13, 64 с.

5. Йосип Б. Плагіат як явище наукового буття // Юридичний вісник України. - 2008, № 26, С. 12.

Размещено на Allbest.ru