До питання про захист спадкових прав в Україні: новели законодавства України у сфері спадкування

Ступінь розробленості проблеми. Вітчизняні наукові праці у сфері спадкування пропонуємо умовно поділяти на декілька груп. Зокрема, це наукові розвідки щодо спадкування, які розкривають загальні питання (праці В. Борисової, Ю. Заіки, З. Ромов - ської, І. Спасибо-Фатєєвої, Р. Стефанчука, О. Печеного та ін.), спадкових відносин у міжнародному приватному праві (праці О. Грі - ненко, В. Кисіля, В. Калакури, О. Кармази та ін.), спадкових відносин у нотаріальному процесі (праці М. Бондарєвої, С. Рабовської, С. Фурси та ін.) тощо. Дослідивши їхній зміст, можемо зробити висновок, що текст більшості наукових статей містить аналіз спадкового законодавства України. Проте українське законодавство, зокрема спадкове, не є чимось закам'янілим, навічно прийнятим. Розвиток сучасних відносин в Україні змусив суб'єктів законодавчої ініціативи оновитийого. Тому оновлене сучасне законодавство у сфері спадкування є предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних дослідників.

Метою статті є науково-практичний аналіз норм законодавства України у сфері спадкування, які набули чинності за останні три роки.

Виклад основного матеріалу. Відносини у сфері спадкування регулюються в Україні національним законодавством України, зокрема Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законами України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», чинними міжнародними договорами України (наприклад, Конвенцією про колізію законів, які стосуються форми заповітів (Гаага, 1961 р.), Базельською конвенцією про створення системи реєстрації заповітів (1972 р.), Мінською конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (1993 р.)), а також підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 р., наказом Міністерства юстиції України «Про забезпечення організації доступності населення до нотаріальних послуг та поліпшення роботи із надання таких послуг» від 7 липня 2014 р. тощо.

Кожне джерело регулювання спадкових відносин є предметом дослідження як практиків, так і теоретиків. Водночас предметом нашого дослідження є закони України у сфері спадкування, прийняті за останні три роки.

І. У 2014 році парламентом прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань спад-

кування», яким змінено регулювання спадкових відносин в Україні, а саме запропоновано новий порядок оформлення прав на спадщину, як-от: у сільських населених пунктах уповноваженим посадовим особам органу місцевого самоврядування надано право видавати свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, здійснювати відповідні реєстраційні дії як спеціальним суб'єктам у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Отже, у сільських населених пунктах із 2016 року спадкові справи мають право вести уповноважені на це законом посадові особи органів місцевого самоврядування у межах, у спосіб та в порядку, встановлених законом. Не заперечуючи проти таких змін у спадковому законодавстві України та підтримуючи теоретиків і практиків у тому, що цей Закон потребує удосконалення [1], зазначимо основні позитивні та спірні його положення.

1. На нашу думку, покладення цим Законом на посадових осіб органів місцевого самоврядування функцій нотаріату не узгоджується із статтями 11 та 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зміни до яких прийнятим Законом не вносяться. Крім того, у прийнятому Законі не вказується суб'єкт «уповноваження» на вчинення нотаріальних дій (сільський голова чи сільська рада?), а також порядок призначення «посадової особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій», а тому положення Закону не відповідають вимогам щодо якості законів у контексті верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таким чином, у законодавчому полі регулювання спадкових відносин створюється колізія нормативно-правових актів рівної юридичної сили, яка може бути подолана лише шляхом прийняття відповідного закону.

2. Статтею 37 Закону України «Про нотаріат» передбачено кваліфікаційні вимоги до «уповноважених посадових осіб органу місцевого самоврядування», які вестимуть спадкові справи. Так, дії щодо оформлення спадщини вчинятимуть лише ті посадові особи органу місцевого самоврядування, які мають вищу юридичну освіту, досвід роботи у галузі права не менше трьох років, пройшли протягом року стажування у державній нотаріальній конторі або приватного нотаріуса, завершили навчання щодо роботи з єдиними та державними реєстрами, що функціонують у системі Міністерства юстиції України, та склали іспит із спадкового права у порядку, встановленому Міністерством юстиції України. У 2015 році наказом Міністерства юстиції України №1075/5 затверджено Порядок проведення іспиту комісією з питань складення іспиту із спадкового права посадовими особами органів місцевого самоврядування, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій.

Однак 7 грудня 2016 року наказом Міністерства юстиції України затверджено і Порядок видачі уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування свідоцтва про право на вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав. Звертаємо увагу, що статтею 37 Закону України «Про нотаріат» не передбачено видачі такій уповноваженій особі свідоцтва про право на вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав, а тому, на нашу думку, положення зазначеного наказу Мін'юсту є спірними.

3. Відповідно до змін до цієї ж статті Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування видаватимуть, зокрема, свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя. Однак цим Законом порядок видачі такого свідоцтва не визначено, а отже, Закон не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізації його положень. Це ж стосується і норм Закону про надання прав уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування вносити зміни до свідоцтва про право на спадщину (зміни до частини першої статті 1300 Цивільного кодексу України) та неможливості видачі цією особою нового свідоцтва про право на спадщину. На це також звертає увагу й О. Кармаза [2].

ІІ. У 2015 році парламентом прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права на спадкування», який змінює вимоги щодо визначення місця відкриття спадщини. Підтримуючи концепцію цього Закону, зазначимо, що він також є дискусійним.

Так, відповідно до статті 1221 Цивільного кодексу України (у редакції прийнятого Закону) в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Отже, такі випадки встановлено цим Законом. Зокрема, згідно зі статтею 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції прийнятого Закону) у разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, то місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна - основна частина рухомого майна знаходиться на території, передбаченій частиною першою цієї статті, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Аналогічні зміни також внесено до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Однак, передбачивши ці норми в чинному законодавстві, поза увагою залишилося питання про здійснення охорони й управління спадковим майном на цих територіях. Крім того, визнання місця відкриття спадщини «місцем подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна…», а отже, відкриття спадщини будь - якою особою у будь-якому населеному пункті України на практиці може призвести до порушення спадкових прав інших спадкоємців, оскільки інформація, яка міститься у Спадковому реєстрі, не є загальнодоступною.

Як вбачається із тексту прийнятого Закону, в Україні запроваджено нове поняття «перша заява». Однак Цивільний кодекс України та Закон України «Про нотаріат» не розкривають значення цього терміна, а отже, на практиці це призведе до різного тлумачення норм прийнятого Закону.

Підтримуючи науковців у тому, що сьогодні реалізація спадкових прав повинна відбуватись у системному поєднанні норм Законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право», а також Цивільного кодексу України, вважаємо, що чинне спадкове законодавство потребує удосконалення і комплексного дослідження [3].

ІІІ. Мабуть, єдиний закон у сфері спадкування, щодо якого немає зауважень, це Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування спадщини» (реєстр. №0940), який станом на 21 березня 2017 року ще не підписаний Президентом України. Наголосимо, що прийняття цього Закону позитивно сприйнято теоретиками і практиками [4].

Отже, цим Законом вносяться зміни до Податкового кодексу України та передбачається розширення кола спадкоємців, для яких об'єкти спадщини оподатковуються за нульовою ставкою. Так, за нульовою ставкою оподатковуються об'єкти спадщини, що успадковується членами сім'ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення. Членами сім'ї такої особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, зокрема усиновлені, а членами сім'ї спадкодавця другого ступеня споріднення - його рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки (зміни до статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону).

Звертаємо увагу, що до набрання чинності прийнятим Законом згідно із чинною статтею 174 цього Кодексу нині за нульовою ставкою оподатковуються об'єкти спадщини, що успадковуються членами сім'ї спадкодавця лише першого ступеня споріднення. За ставкою податку п'ять відсотків оподатковується вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Отже, нині для цих осіб встановлено різні ставки для оподаткування доходу платника податку, одержаного у вигляді спадщини. У разі підписання Закону Президентом та набрання ним чинності ставка податку нуль відсотків діятиме для членів сім'ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення.

Крім того, вносяться зміни до статті 174 Податкового кодексу України і передбачається, що об'єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті (зокрема, об'єкти рухомого та нерухомого майна, об'єкти комерційної власності, готівка), подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини. Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особо або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага.

Також змінено вимоги щодо оцінки майна, що успадковується спадкоємцями - членами сім'ї спадкодавця другого ступеня споріднення. Так, у разі спадкування будь-яких об'єктів спадщини, які оподатковуються за нульовою ставкою, оціночна вартість таких об'єктів із метою оподаткування не визначається. Якщо об'єкти, подаровані платнику податку, оподатковуються за нульовою ставкою, оціночна вартість таких об'єктів із метою оподаткування не визначається. В інших випадках отримання доходів у вигляді об'єктів спадщини/дарунків об'єктом оподаткування є оціночна вартість таких об'єктів спадщини / дарунка, визначена згідно із законом (статтю 174 Кодексу доповнено новим пунктом 174.8).