Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТА ПРАВА

Реферат на тему:

Теоретичні засади та колізійні норми спадкування у праві держав континентальної системи права

Виконав:

студент 4 курсу , 7 групи

юридичного факультету

денної форми навчання

Третяк Б.М

Перевірив викладач:

Печуляк.В.П

Київ 2011

План

колізійний спадкування континентальний

Вступ

1. Основні колізії спадкування за міжнародним приватним правом

2. Колізійні прив'язки, щодо спадкування нерухомого майна в країнах континентальної системи права

3. Міжнародні багатосторонні конвенції з питань спадкування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Спадкові відносини являють собою ту область суспільного життя в рамках якої виникає значна маса проблем юридичного характеру. У сучасних умовах з урахуванням інтенсифікації міграції населення, розширення сфери різноманітних міжнародних обмінів об'єктивно посилюється необхідність правової регламентації успадкування засобами міжнародного приватного права.

Застосування колізійних норм спадкового права є однією з найважливіших сфер міжнародного приватного права, що потребує якісно нових підходів в аспекті модернізації регулювання приватноправових відносин сучасності. Об'єктивна реальність потребує адекватного правового регулювання відносин міжнародного приватноправового характеру. Так, світові процеси глобалізації економіки, інтеграційні тенденції по уніфікації та кодифікації права, подальша диверсифікація правовідносин, інтернаціоналізація соціального життя, збільшення обсягу правової регламентації потребують кардинальних змін у вітчизняній парадигмі колізійного права, поліпшення колізійної техніки щодо її деталізації та побудови правових механізмів, здатних оперувати нормативним матеріалом для досягнення відповідного правового регулювання.

Існування колізій у МПП, зокрема колізій у міжнародному спадкуванні, зумовлено наявністю іноземного елемента, відмінностями між національними правопорядками та їхнім плюралізмом, а також взаємодією національних правових систем, зокрема у галузі спадкового права.

Зокрема, у матеріалах порівняльного дослідження спадкового права в країнах ЄС, опублікованих Німецьким інститутом нотаріату в 2009 р., відзначається зростання актуальності проблем міжнародного спадкування, що зумовлено низкою обставин: у деяких країнах Союзу проживає значна кількість осіб - громадян інших країн Союзу (наприклад, в Німеччині це 1,8 мільйона чоловік, а в Люксембурзі громадяни інших країн ЄС складають близько 20 відсотків населення); багато громадян країн, що входять до ЄС, мають банківські рахунки або нерухому власність в інших державах (за даними німецьких банків, більше 1 мільйона німців володіють за кордоном нерухомістю) і т.д.

1. Колізійні норми спадкування за міжнародним приватним правом

Особливістю колізійної норми є те, що вона не дає відповіді на питання, які саме права та обов'язки мають сторони правовідносин, а лише визначає певний правопорядок, до якого слід звернутися, який і визначить права та обов'язки сторін. Іншою особливістю цієї норми є те, що вони, будучи нормою відсильною, застосовується з матеріальною нормою, до якої вона відсилає.

Отже, колізійна норма - це норма, що встановлює, право якої держави має застосовуватися до відносин з іноземним елементом, а саме: якщо їхнім учасником є іноземна особа (фізична чи юридична), чи об'єктом цих відносин є маймо, що знаходиться за кордоном, або юридичні факти, з якими пов'язані виникнення, зміна чи припинення відносин, які мали місце за кордоном.

Відповідно до ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон) спадкові відносини з іноземним елементом регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Колізійною нормою є стаття Закону, яка не встановлює прав та обов'язків для учасників спадкових відносин, а відсилає до права держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Ця норма має два елементи: обсяг - спадкові відносини з іноземним елементом та прив'язку - регулюються правом держави, де спадкодавець мав останнє місце проживання.

Отже, колізійна норма МПрП має дві частини - обсяг і прив'язку. Перша частина, обсяг - це елемент колізійної норми, що визначає комплекс відносин, до яких колізійна норма застосовується. Прив'язка (друга частина) - це елемент колізійної норми, що містить вказівку на той правопорядок, який має бути застосовано до регулювання відповідного комплексу відносин. Тобто, в основі прив'язки колізійної норми лежить формулі прикріплення.

Застосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення у кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Колізійні норми щодо спадкування можуть міститися у різних джерелах права. Зокрема. у таких країнах, як Вірменія, Білорусь, Киргизія, Казахстан, Узбекистан, В'єтнам, Греція, Єгипет, Іспанія, Монголія, Португалія, Луїзіані Франція, Естонія тощо колізійні норми спадкового права зосереджене ЦК. Ці норми розміщені, як правило, у розділі «Міжнародне приватне право». Наприклад, колізійні норми спадкового права Греції містяться у главі другій «Міжнародне приватне право» ЦК, у Вірменії - § 10 «Право, яке застосовується до спадкування» ЦК, у Білорусі - § 8 «Спадкове право» ЦК, у Естонії - глава 14 «Право спадкування» ЦК. Тобто колізійні норми щодо спадкування включені до галузевого нормативного акта - ЦК.

Проте у Румунії, Німеччині, Італії, Грузії, Австрії, Угорщині, Польщі, Туреччині, Чехії, Швейцарії колізійні норми спадкування знаходяться не в ЦК, а у законах про міжнародне приватне право. Так, у Австрії - § 28-S'. Федерального Закону, у Грузії - статті 55-56 Закону, Угорщині - § 36 3в кону, Венесуелі - статті 34-36 Закону, Польщі - статті 34-35 Закону Швейцарії - статті 86- 96 Федерального Закону тощо. В Україні колізійне норми спадкування також розміщені у Законі «Про міжнародне приватне право» (статті 70-72).

Законодавство континентальної системи права, зокрема України, трагедійно використовує такі колізійні прив'язки для врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом: особистий закон спадкодавця (lex zersonalis), ним може бути закон громадянства (lex patriae), закон місця проживання фізичної особи (lex domicilii); закон місця знаходження спадкового майна (lex rei sitae) - закон країни, де розташоване майно спадкодавця; закон місця вчинення акта (lex loci actus) - закон країни, де спадкодавець склав заповіт. З цього приводу слід погодитися з Л.Ануфрієвою, Ез з зазначає, що розвиток колізійного спадкового права протягом століть :з:литься до боротьби трьох колізійних основ: особистого закону, закону мазня вчинення акта і закону місця знаходження майна.

Існує два види особистого закону: закон громадянства (lex patriae) і законмісця проживання (lex domicilii). Lex patriae - це закон країни, громадянином якої є особа, яка бере участь у правовідносинах, lex domicilii - закон місця проживання фізичної особи. Історично склалося так, що одні держави для регулювання приватних відносин використовують особистий закон у вигляді закону громадянства, а інші - закону місця проживання. Вважається, що перша прив'язка використовується переважно у праві держав континентальної Європи, а також у праві держав, які зазнали впливу континентальних традицій правотворчості (Куба, Панама, Алжир, Єгипет), а критерій доміцилію є характерною рисою держав загального права (Великобританія, США, Канада, Індія). У праві Франції, Італії, Німеччини, Фінляндії, ряду країн Латинської Америки діє принцип закону громадянства особи, а в Аргентині, Бразилії, Норвегії, Данії, Ісландії застосовується принцип закону місця проживання особи. Поряд з цим, вказує Г.Дмитрієва, існують країни, де діє змішана система особистого закону, тобто застосовуються два його варіанти, це - Австрія, Угорщина. Мексика та ін.

Прикладом застосування lex patriae у законодавстві щодо спадкування є норма, наприклад, ст. 22 Закону Туреччини «Про міжнародне приватне право і міжнародний цивільний процес», ст. 26 Закону Японії «Про застосування законів», відповідно до якої спадкові відносини підпорядковуються закону громадянства особи. У статті 9 ЦК Іспанії також вказується, що відносини спадкування регулюються законом громадянства, незалежно від характеру і знаходження майна. Але, як стверджують дослідники іспанського права (Бернд Хофманн та Антоніо Ортис-Арсе), ця прив'язка в :в оджує проблеми, зокрема у випадках зміни громадянства.

При визначенні закону громадянства у деяких державах використовуються складні конструкції. Так, у ст. 26 Закону Японії «Про застосування законів» визначено, що спадкування підпорядковується вітчизняному закону спадкодавця. Стаття 28 цього Закону вказує, що у випадку, якщо особа має громадянство двох або більше держав, таким буде право країни, в якій ця особа має своє постійне місце проживання, або, якщо такої країни немає, то буде діяти право тієї держави, з якою дана особа найбільш тісно пов'язана. При цьому передбачено: якщо одним із таких громадянствє японське громадянство, то вітчизняним законом є право Японії.

Закріплення у законодавстві держав критерію громадянства для врегулювання спадкових відносин зумовлене, як стверджує А.Степанюк, тим, що особа, будучи громадянином певної держави, поселяється у іншій державі і намагається тримати зв'язок з державою, громадянином якої вона є,більш того, вона сподівається, що за певних обставин до її правовідносин буде застосовано закон громадянства. Проте виникають колізійні питання щодо спадкування у випадку, коли особа має подвійне громадянство чи вона є особою без громадянства. Е.Цительман пропонував вирішувати такі колізії шляхом використання першого з отриманих громадянств. У випадку, коли особа не має громадянства, вказував А.Макаров, слід брати до уваги закон дії останнього громадянства або звернутися до доміцилію.

У деяких державах, як зазначалося вище, відносини спадкування регулюються законом місця проживання особи (lex domicilii). Визначення поняття «доміцилій», яке зустрічається у доктрині, запозичене з праць Д.Сторі. Він розглядав доміцилій як місце, де особа має реальний, усталений та постійний дім і куди, будучи відсутньою, вона має намір повернутися.

Слід зазначити, що у різних законодавчих актах прив'язка до місця проживання характеризується різними термінами, які інколи не збігаються за змістом. Так, використовуються терміни «батьківщина», «звичайне місце проживання» (habitual residence), «місце проживання» (residence) тощо.

Принцип lex domicilii щодо врегулювання спадкових відносин закріплено у ст. 34 Закону Венесуели «Про міжнародне приватне право», м. 1197 ЦК Узбекистану, ст. 28 ЦК Греції, ст. 1206 ЦК Киргизії, ст. 1133 ЦК Білорусі, ст. 436 ЦК Монголії та ін. Наприклад, у ст. 1224 ЦК РФ зазначено, що спадкові відносини підпорядковуються праву держави місця останнього постійного проживання спадкодавця. Відповідно до ст. 20 ЦК ?Ф місцем проживання фізичної особи визнається місце її постійного чи г преважного проживання. Аналогічно визначається місце проживання і у :~. 6 ЦК Казахстану.

А.Степанюк доводить, що використання одного із критеріїв - постійне місце проживання чи громадянство, не веде до повноцінного вирішення проблеми адекватного вибору закону спадкування. Для вирішення цього питання Інститут міжнародного права на сесії в Ніцці ще у 1967 р. прийняв резолюцію щодо спадкування за заповітом в МПрП, в якій рекомендував дати спадкодавцю можливість обирати між законом громадянства і доміцилієм.

Тому деякі закони у сфері МПрП передбачають можливість обрання спадкодавцем закону доміцилію замість закону громадянства або навпаки, хоча із обмежувальними застереженнями. Так, у ст. 46 Закону «Реформа італійської системи міжнародного приватного права» зазначається, що спадкодавець має право за допомогою заяви, зробленої у формі заповіту, підпорядкувати все майно, яке є предметом спадкування, праву країни, на території якої він перебуває. Тоді як у ст. 1206 ЦК Киргизії спадкові відносини підпорядковуються праву держави, де спадкодавець мав постійне місце проживання, проте йому дозволено у заповіті обрати право держави, громадянином якої він є, аналогічна норма міститься : з ст. 1133 ЦК Білорусі".

2. Колізійні прив'язки, щодо спадкування нерухомого майна в країнах континентальної системи права

Центральне місце у колізійному регулюванні правовідносин, пов'язаних з виникненням, реалізацією і захистом права власності на майно, зазначає В.Кисіль, належить колізійній формулі lex rei sitae.

Закон місця знаходження речі є найдавнішим з колізійних принципів оскільки був сформульований ще римськими юристами. Спочатку цей закон поширювався на всі права власності (в т.ч. зобов'язальне), але згодом розділився на дві форми застосування: одні країни вважали, що будь-які правовідносини з права власності з іноземним елементом мають вирішуватися за цим законом (крім права інтелектуальної власності), інші - застосовували його лише до нерухомості, до рухомого майна - тільки в тому випадку, коли це спеціально обумовлено в законі або погоджено сторонами у договорі.

Нині одні правові системи вирішують колізійні питання у галузі спадкування шляхом розподілу спадкової маси на рухоме та нерухоме майно, а інші встановлюють загальну для всіх видів майна колізійну прив'язку.

У вітчизняній теорії і практиці, а також у РФ, Франції, Литві, Китаї Румунії, Казахстані вирішення колізійного питання спадкування здійснюється шляхом поділу майна на нерухоме і рухоме майно. Щодо цього І.Перетерський та С.Крилов вказували: розділення спадкового майна на дві маси призводить до певних незручностей, зокрема для кредит: з а спадкодавця, якщо окрема нерухомість розташована в декількох державах, то є стільки ж різних спадкувань. На думку В. Толстих, розщеплення спадщини справедливе за умови, якщо уявити, що спадкування - де сукупність дій щодо отримання майна, і ці дії можуть відбуватися в різних державах, які зазвичай не пов'язані одна з одною.

Здебільшого прив'язка до закону місця знаходження майна застосовується для визначення долі нерухомого майна, а прив'язка до особистого закону спадкодавця - для рухомого майна. Так, наприклад, згідно із § 157 ZK Естонії при спадкуванні нерухомого майна, яке перебуває в Естонії, застосовується законодавство Естонії, а при спадкуванні нерухомого майнащо знаходиться за кордоном, - закон місцезнаходження майна. Спадкування рухомого майна регулюється законом останнього місця перебування спадкодавця. Аналогічна норма у Франції існує ще з XVI ст., проте власниками успадкованого майна можуть бути тільки ті особи, хто має «сезіну».

З правила «нерухоме майно регулюється законом місцезнаходження майна» у деяких державах (Білорусь - ст. 1134 ЦК, Казахстан - ст. 1123 ПК) є виняток - спадкування нерухомого майна, занесеного до державного реєстру, визначається правом держави, яка внесла його до реєстру.

У законодавстві різних держав поняття «нерухоме майно» має неоднаковий зміст. У таких випадках, як стверджують Г. Фединяк та Л. Фединяк. виникає питання про те, яким чином повинна здійснюватися кваліфікація поняття «нерухоме майно». На їхню думку, його слід кваліфікувати відповідно до принципів первинної кваліфікації. Вирішення конфлікту кваліфікації щодо цього поняття має важливе значення, оскільки правове регулювання нерухомої речі передбачає, як правило, вчинення певних адміністративних актів. Щодо нерухомого майна існує особливий порядок переходу права власності на нього, який пов'язаний з участю державних органів, тому стає зрозумілим підпорядкування цього майна праву держави місця його знаходження.

У Німеччині, на відміну від системи, яка, наприклад прийнята у РФ діє принцип єдності спадкової маси. Спадкування згідно зі ст. 25 Вступного Закону до Німецького Цивільного кодексу (далі - ВЗ ЦК) підпорядковано закону громадянства. Принцип діє для спадкування в цілому рухомого і нерухомого майна, але існують винятки: статут окремої речі має переваги перед статутом майна в цілому (ст. 3); існує зворотна відсилка у випадку колізійно-правового розщеплення спадщини (ст. 4); щодо нерухоме т: майна, що знаходиться на її території, спадкодавець має право обрати німецьке право.

Німецьке законодавство встановлює межі вибору права, який можливий лише щодо нерухомого майна, що знаходиться у Німеччині. Вибір може бути зроблено тільки на користь lex rei sitae, а також німецького права. Поняття «нерухоме майно» німецьке законодавство визначає як Іех fori і відносить до нього земельні ділянки та ідентичні до них майнові права, такі, як право власності на квартиру, а також обмежені майнові прала що випливають з права власності на земельні ділянки (право застави нерухомості, майнове право переважної покупки). До нерухомості не належ аг. майнові права, які хоч і розповсюджуються на земельні ділянки, але зі своїм юридичним змістом не є майновими, наприклад, частки у товариствах. Спадкоємець може у будь-який час відмовитися від обраного раніше права чи змінити його.

Принцип єдності статуту спадкування, крім Німецького права, існує ще й у праві Австрії, Грузії, Греції, Італії, Іспанії, Польщі, Угорщини Чехії, Японії. Наприклад, п. 8 ст. 9 ЦК Іспанії встановлено: відносини спадкування регулюються законом громадянства спадкодавця, незалежно від характеру майна і від того, в якій країні це майно перебуває.

3. Міжнародні багатосторонні конвенції з питань спадкування

У 1900 р. на Гаазькій конференції з МПрП було зроблено вагомі кроки у розробці конвенції про порядок вирішення колізій у галузі спадкування, основним принципом якої проголошувалась єдність спадкування на основі прив'язки до національного закону спадкодавця (це було підтверджено також і пізніше на конференціях 1904, 1925, 1928 років)

На сьогодні у галузі спадкового права багатосторонніх міжнародних договорів існує декілька. Це документи, які покликані насамперед врегулювати процес застосування норм права щодо спадкування, - Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень (ухвалена в Гаазі 5 жовтня 1961 р.) і Конвенція про право, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна (ухвалена в Гаазі 1 серпня 1989 р.)

Фізичним особам, що підпадають у тій або іншій формі під дію конвенцій, надається можливість здійснити вибір права для регламентації правовідносин у сфері спадкування нерухомого майна і формування заповідальних розпоряджень. Гаазька конвенція 1961 р. констатує право особи на володіння таким вибором, водночас як Гаазька конвенція 1989 в. вже вимагає юридичного оформлення подібного вибору за допомогою укладання відповідної заяви. Форма заяви, її зміст та інші вимоги визначаються законом тієї країни, де вона складається (ст. З Гаазької конвенції 1961 р. і статті 3-5 Гаазької конвенції 1989 p.).

Ці конвенції дозволяють застосовувати право тієї країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок (ст. 1 Гаазької конвенції 1961 р., ст. о Гаазької конвенції 1989 p.). Припустимо, що особа проживає на території однієї держави, але при цьому залишається громадянином іншої держави. У подібних ситуаціях Гаазька конвенція 1961 р. дозволяє застосовувати право іншої держави. Такий самий режим правозастосування встановлено і для ситуації, коли громадянин однієї держави підтримує контакти з іншою країною, причому настільки тісні, що застосував-ня права першої держави видається абсолютно нереальним. Отже, якщо, наприклад, відповідна колізійна норма Конвенції зробить свій вибір на користь українського права, а для української правової системи норми цієї Конвенції не мають юридичної сили (Україна не є учасником цієї Конвенції), то застосовуватиметься право України, незважаючи на те, що Україна не є членом. Гаазька конвенція 1989 р. встановлює, що застосування законів держави, з якою особа - учасник правовідносин за Конвенцією, підтримує реальний зв'язок, можливе лише тоді, коли право цієї держави не передбачає, якими саме нормативний: актами слід керуватися.

Конвенції наділені специфічними, характерними тільки їм властивостями. Так, відповідно до Гаазької конвенції 1989 р. колізійні принципи покликані встановлювати і дійсність угоди зі спадкування - особливого документа, що складається учасниками спадкових правовідносин і визначає момент виникнення права на спадщину та зміну або припинення цього права (статті 9-12).

Згідно зі ст. 13 цієї Конвенції неприпустиме виникнення взаємних вимог щодо спадкування осіб, які перебувають під юрисдикцією різних держав, якщо не з'ясовано черговість, за якою здійснюється заклик до спадкування. Тобто норма цієї статті дозволяє уникнути проблем із спадкуванням майна, якщо в правопорядку тієї або іншої держави не міститься неї аг про офіційне визнання факту смерті особи. Цікава й інша особливість цієї Конвенції. Вона проголошує очевидний взаємозв'язок між правом держави, якій особа бажає підкорити режим спадкування свого нерухомого майна, і обсягом цього майна.

Заслуговує на увагу також прагнення Гаазької конвенції 1989 р. уникнути негативних наслідків у ситуації, коли держава, у якій знаходиться спадкове майно, встановлює деякі особливі правила для його спадкування, виходячи з економічних, соціальних або політичних мотивів. Тому у ст. 15 цієї Конвенції проголошується неприпустимим усілякий несприятливий вплив на норми національних правових систем.

Слід зазначити, що Гаазька конвенція 1989 р. піддавалася критиці з боку зарубіжних вчених. Так, P.North вважає, що ця конвенція не містить узгоджених норм, які передбачали б забезпечення сім'ї, тому що Конвенція зазнає впливу норм, які стосуються сімейного забезпечення, але без посилання на те, які норми МПрП повинні бути застосовані до них і без визначення сфери застосування певних комплексів норм забезпечення сім"і. Проте, на наш погляд, ця критика не є об'єктивною, тому що Конвенція вирішує питання щодо застосування права до спадкового майна, а не вирішує колізії сімейного права. Крім того, назва Конвенції повністю відповідає її змісту. Також слід зазначити, що багато юристів вважають Гаазьку конвенцію 1989 р. одним із досконалих правових актів у МПрП.

Основна відмінна ознака Гаазької конвенції 1961 р. від Гаазької конвенції 1989 p., як вказує Г.Дмитрієва, сформульована у найменуванні документа. Очевидно, що поряд із правозастосувальними розпорядженнями Конвенція не може не містити положень, що стосуються самих заповітів та їх правової природи. Так, відповідно до цих положень встановлюється пріоритет дії правових норм договірних держав (чинних або однятих у майбутньому), які визнають заповідальні розпорядження, вчинені відповідно до формальних вимог іншого законодавства, ніж того, х вказано у ст. 1 Конвенції. Положення Конвенції застосовуються також до форми заповідальних розпоряджень, вчинених двома чи більше особами в одному документі (статті 3, 4 Конвенції).

Висновки

Аналіз основних типів колізійних норм, які використовуються для врегулювання спадкових відносин у МПрП, дозволяє зробити висновок, що сучасними тенденціями розвитку МПрП у галузі спадкування є розвиток колізійних прив'язок, що містяться у МПрП європейських держав. Прослідковується два шляхи такого розвитку. Перший - відмова віл жорстких колізійних прив'язок на користь гнучких колізійних норм. Така відмова не означає, що жорсткі колізійні прив'язки зникли. Йдеться про зміну їхньої ролі, вони використовуються як додаткові. Другим шляхом є те, що для вибору права використовується не одна, а цілий ланцюг взаємопов'язаних прив'язок.

Проаналізувавши спадкові відносини МПрП, зазначимо, що основними колізійними питаннями спадкового права є загальне правило щодо визначення закону, який застосовується до спадкових відносин, форми заповіту, а також можливості реалізації автономії волі у заповітах. Вирішуються колізії здебільшого шляхом застосування закону громадянства або - доміцилію спадкодавця. У більшості випадків спадкові відносини виникають щодо майна, яке і є іноземним елементом, і тому у цьому питанні використовуються колізійні прив'язки як до права власності. Щодо форми заповіту, спостерігається тенденція відходу від класичного правила міси а укладання акта на користь системи більш гнучких прив'язок.

Щодо Конвенцій з питань успадкування то слід звернути увагу на питання впливу міжнародних договорів на процес розвитку законодавства про МПрП. В багатьох країнах, особливо континентальної Європи, законодавство у галузі МПрП перебуває під впливом міжнародних зобов'язань цих держав. Наприклад, ст. 26 ВЗ Німецького ЦК містить норму Гаазької конвенції 1961 р. про колізію законів щодо форми заповітів.

Список використаної літератури

1. Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. В.П.Жушмана та доц. І.А.Шуміло. - Х. : Право, 2011. - 320 с.

2. Cтепанюк А.А. Колізії спадкування міжнародного приватного права в аспекті юридичного конфлікту // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Зб. наук. статей. - Харків.: Право, 2001.

3. Попов А.А. Международное частное право. - Харьков.: РА. - 1998

4. Спадкове право : для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. С.Я.Фурса. - Київ 2008р. - 648с.

5. Международное частное право: современые проблемы: В 2 кн. - М.: Наука. - 1993. - Кн.2. - 232 c.

Размещено на Allbest.ru