Спадкування за законом

Підстави спадкування за законодавством. Перша, друга, третя, четверта та п'ята черги спадкування. Здійснення права на спадкування. Поділ спадщини між спадкоємцями. Особливості спадкування окремих видів майна. Процес прийняття та відмови від спадщини.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.10.2012
Размер файла 104,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Спадкування за законом»

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретико-правові аспекти спадкування за законом
1.1 Поняття «спадкування»
1.2 Підстави спадкування за законом
Розділ 2. Коло спадкоємців за законом
2.1 Перша черга спадкування
2.2 Спадкоємці другої черги
2.3 Третя черга спадкування
2.4 Четверта черга спадкування
2.5 Спадкоємці п'ятої черги спадкування
2.6 Спадкування за правом представлення
Розділ 3. Здійснення права на спадкування
3.1 Прийняття спадщини
3.2 Відмова від прийняття спадщини
3.3 Перехід права на прийняття спадщини
3.4 Поділ спадщини між спадкоємцями
3.5 Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців
Розділ 4. Особливості спадкування окремих видів майна
Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Надзвичайно важливе значення в житті кожної людини займає спадкове право. Кожне покоління людей упродовж свого життя намагається накопичити певні матеріальні блага, а також набути власні нематеріальні активи, щоб забезпечити благополуччя своєї родини та майбутнє наступного покоління для гідного продовження роду та їх матеріального статку

З виникненням у суспільстві права власності людство створило умови розвитку спадкового права, яке по суті є могутнім стимулятором дій до праці і вдосконаленням сутності та змісту життя людини. Право спадкування сприяє безперервності зв'язків кровного споріднення, надійності шлюбних відносин і зміцнення сім'ї.

Серед істотних змін, закріплених у книзі першій нового Цивільного кодексу України, слід назвати значне розширення кола учасників цивільно-правових відносин, встановлення засад рівності усіх форм власності, істотне зменшення законодавчих обмежень щодо видів, обсягу та вартості майна, яке може належати громадянам. На основі цих фундаментальних положень нове цивільне законодавство доповнило та деталізувало механізми переходу й розподілу спадкового майна.

Слід зазначити, що в главі 86 ЦК України збережено визначальні принципи раніше чинних норм стосовно спадкування за законом. Однак ця глава містить і ряд суттєвих доповнень і положень, які піднімають перед сучасною цивілістикою низку проблем, що мають важливий зв'язок із багатьма науковими та практичними завданнями (наприклад, окремі аспекти доцільності введення норми щодо можливості зміни черговості одержання права на спадкування; особливостей спадкування усиновленими особами за умови збереження правового зв'язку між ними та їх родичами за походженням; питання необхідності розширення кола спадкоємців до п'яти черг; надання права спадкування за правом представлення родичам по висхідній лінії тощо).

Аналіз останніх вітчизняних публікацій з окресленої проблеми свідчить про брак будь-яких глибоких досліджень у цьому напрямі. Питання спадкування за законом здебільшого розглядаються в навчальних посібниках та підручниках чи у науково-практичних коментарях, однак так і залишаються поза увагою більш значних фундаментальних наукових розвідок на дисертаційному рівні. Між тим, серед загальних проблем інституту спадкування за законом, не вирішено до кінця такі його частини, як дослідження питання екстраординарних (без згоди спадкоємців) випадків зміни черговості одержання права на спадкування, впливу сімейно-забезпечувальної функції спадкового права на формування порядку спадкування за законом та деякі інші.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Спадкування за законом».

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які регулюють питання спадкування за законом.

Предмет дослідження - спадкування за законом.

Мета дослідження - проведення комплексного аналізу законодавчих новел і тенденцій формування інституту спадкування за законом у новому цивільному законодавстві України.

Згідно з метою дослідження було визначено такі завдання:

1) охарактеризувати поняття «спадкування».

2) дослідити підстави спадкування за законом;

3) розглянути коло спадкоємців за законом;

4) охарактеризувати особливості спадкування окремих видів майна;

5) розглянути процес прийняття та відмови від спадщини.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 46 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові аспекти спадкування за законом

1.1 Поняття «спадкування»

ЦК України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 p.), істотно розширив можливості переходу прав власності до спадкоємців, встановив гарантії здійснення права на спадкування.

Інститут спадкування в Україні ґрунтується на споконвічних традиціях минулих поколінь. У порівнянні з ЦК УРСР (1963 р.) до ЦК України (2003 р.) включено вдвоє більше нормативних положень -- 93 ст. (було 41), які за повнотою та кваліфікаційним рівнем істотно переважають положення радянського спадкового права.

ЦК України втілив у собі засади європейського права та особливості, притаманні добі становлення давнього українського права від могутньої Київської княжої доби, Литовсько-української та гетьманської автономії до сучасного державотворення. Спадковому праву чинним ЦК України присвячено 7 глав: загальні положення про спадкування, спадкування за заповітом, спадкування за законом, здійснення права на спадкування, виконання заповіту, оформлення права на спадщину, спадковий договір (книга шоста). У ЦК України вперше законодавчо закріплено право на секретний заповіт, право на заповіт подружжя, встановлення сервітуту у заповіті, посвідчення заповіту при свідках, спадкування права на відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої спадкодавцю за його життя. Істотно розширено коло спадкоємців за законом, передбачено право на укладення спадкового договору тощо.

Новелою у ЦК України є також введення у спадкове право юридичного терміна -- «спадкування» та визначення самого поняття спадкування. За змістом ст. 1216 ЦК України «спадкуванням» є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) [10, 33].

До прийняття ЦК України (2003 р.) у ЦК УРСР (1963 р.) діяв термін -- «спадщина». Предметом права на спадщину вважалося «спадкове майно» або «спадкова маса», а не право власності (майнові (речові) права).

Не можна успадкувати квартиру, садибу, автомобіль без права власності спадкодавця на ці об'єкти на час відкриття спадщини. Зазначені в законі дефініції поняття спадкування пов'язані не лише з переходом прав спадкодавця, а також з його особистими борговими зобов'язаннями (обов'язками), які невід'ємно переходять до спадкоємців в установленому законом порядку.

Отже, спадкоємець (heres) успадковує весь обсяг прав та обов'язків, усю спадщину (herodias) та борги спадкодавця, його певні цивільно-правові обов'язки.

Зміна акцентів у спадковому законодавстві з терміна спадщина (спадкове майно) на спадкування, що включає в собі сукупність прав та обов'язків спадкодавця, підкреслює логічність законодавчого закріплення поняття «спадкування» на законодавчому рівні.

Втім, термін «спадкування» вживався в юридичній літературі і до набрання чинності ЦК України поряд з поняттям спадкове право, однак ототожнення цих двох термінологічних понять є помилковим.

Поняття право на спадкування має суб'єктивні ознаки, які залежать не лише від самого права спадкоємця на спадщину, а й від його волевиявлення: скористатись або не скористатись своїм правом (прийняти спадщину чи відмовитись від неї).

Реалізація суб'єктивного права на спадкування може бути обмежена спадкодавцем у заповіті або законом. Зокрема, усунення спадкоємця від права на спадкування у разі позбавлення життя спадкодавця або замаху на його життя, ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві, який через хворобу, похилий вік перебував у безпорадному стані тощо (ст. 1224 ЦК України) [10, 34].

Спадкове ж право характеризується сукупністю юридичних актів, що визначають підстави, порядок та наслідки здійснення (нездійснення) своїх прав суб'єктами спадкових правовідносин. Спадкове право гарантує здійснення права на спадкування і тісно пов'язане з особою учасника таких відносин. Спадкодавець не є суб'єктом таких відносин.

Спадкове право -- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до Інших осіб у порядку правонаступництва.

Загальні положення про спадкування встановлює гл.84 ЦК.

Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - ст.1216 ЦК.

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це -- безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.

Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".

Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За своєю природою спадкування (succesio) є універсальним.

Ще в далеку давнину римським приватним правом були встановлені основи спадкового права, яким закладені принципи універсального наступництва (horoditas). Право на спадщину включало в собі сукупність прав та обов'язків спадкодавця (його активи і пасиви).

Рецепція універсальності спадкування є визначальним змістом українського спадкового права. Особливість універсального наступництва полягає в тому, що перехід прав і обов'язків спадкодавця до спадкоємця має здійснюватися не частинами, а повністю і водночас згідно зі змістом заповіту або за законом. Спадкоємець не має права вибору спадщини частками -- право на автомобіль приймаю, а борги не бажаю.

Універсальним наступництвом є, зокрема, і перехід відумерлої спадщини у власність територіальної громади. Підставою виникнення такого правонаступництва може бути лише судове рішення, а не юридичний факт прийняття спадщини чи подання заяви нотаріусу. Винятком із цього правила може бути тільки заповіт, коли оформлення права на спадщину здійснюється на загальних підставах.

Після спливу одного року з часу відкриття спадщини за відсутності спадкоємців або неприйняття ними спадщини безхазяйна або «лежача спадщина» (nereditas jasens) переходить до відповідного органу місцевого самоврядування (а не державі) після набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою. Одержання за цих підстав Свідоцтва про право на спадщину законом не передбачено. Втім, територіальна громада стає не тільки власником відумерлого майна, а й приймає на себе обов'язки перед кредитором спадкодавця, які виникли за його життя.

Поміж тим, варто зазначити, що спадкодавець у заповіті може покласти на спадкоємця обов'язки надати будь-якій іншій особі право володіння або користування рухомим або нерухомим майном (заповідальний відказ -- ст. 1238 ЦК України).

Зокрема, зобов'язати сина спадкодавця надати у постійне користування кімнату у квартирі для сестри заповідача або надати право внуку користуватися автомобілем.

Особа, яка набула право на володіння або користування річчю за заповідальним відказом (відказоодержувач) вважається сингулярним наступником (singularis legutam).

Сингулярне наступництво може мати місце також в інших випадках, встановлених законом [10, 35].

Від універсального наступництва сингулярне відрізняється тим, що до особи зазначеної у заповіті, переходять лише окремі речові права або частина із загальної маси речей, які належали спадкодавцеві, а не всі права в цілому.

Не можна покласти на сингулярного наступника борги та інші обтяження спадкодавця. Такий обов'язок покладається на спадкоємця, як і обов'язок забезпечити волю спадкодавця, тобто передати у володіння чи користування сингулярного наступника відповідне майно, визначене заповітом.

Право відказоодержувача зберігає свою чинність у разі зміни в наступному власника майна. Це право не відчужується і не переходить у спадщину до спадкоємців відказоодержувача.

За чинним національним законодавством України спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Новий ЦК України не тільки істотно розширив і вдосконалив нормативну базу спадкового права, а й змінив структуру і місце розташування основних видів спадкування. На відміну від ЦК УРСР (1963 p.), нормативні положення спадкування за заповітом перемістилися з другого на перше місце, дещо витіснивши спадкування за законом. Цим самим український законодавець віддав перевагу домінантності інтересів людини, свободі її волевиявленню.

Поділ спадкування на два самостійних види не означає перевагу заповіту над спадкуванням за законом та їх нерівність за правовими наслідками для спадкоємців. Заповіт як і спадкування за законом мають однакову юридичну силу. Водночас спадкування за заповітом та спадкування за законом мають між собою істотні відмінності.

1.2 Підстави спадкування за законом

Право на спадкування за законом має ширше застосування порівняно із спадкуванням за заповітом. Це пов'язано як із сутністю суб'єктивно-психологічного фактору людини (недостатнім усвідомленням значення заповіту, особистої пасивності тощо), так і об'єктивними причинами - зовнішньою надійністю актів законодавства, що забезпечують перехід прав та обов'язків за законом від спадкодавця до спадкоємців (як правило, до близьких родичів).

У багатьох випадках спадкодавця влаштовує розподіл речових прав і майна за кровним спорідненням, відповідно до вимог закону, тому він не хоче витрачати час на черги і оформлення заповіту у нотаріуса. Хоча з огляду на законодавчі умови та привабливість нових різновидів заповітних розпоряджень заповіт у майбутньому має перспективи ширшого застосування.

За чинним законодавством спадкування відповідно до закону здійснюється у випадках і за умов, передбачених нормами права, якщо відсутній заповіт або спадкоємці усунені від спадкування. Отже, право спадкоємця на спадщину за законом повною мірою залежить від спадкування за заповітом, якщо чинність заповіту не спростована судовим рішенням.

Право на спадкування за законом мають фізичні особи за такими ознаками: кровного споріднення, перебування у шлюбі, усиновлення (удочеріння), а також факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю впродовж п'яти років або перебування на утриманні спадкодавця неповнолітньої чи непрацездатної особи, яка хоча і не була членом його сім'ї, але одержувала від нього матеріальну допомогу протягом п'яти років (глава 86 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкування за законом здійснюється в порядку черговості. Кожна наступна черга спадкоємців отримує право на спадкування за таких умов: відсутність спадкоємців попередньої черги, неприйняття ними спадщини, відмови спадкоємців від спадщини, усунення їх від права на спадкування. Зазначені умови підлягають підтвердженню належними документами або судовим рішенням [5, 67].

У разі відсутності спадкоємців попередньої черги, спадкоємці наступної черги набувають право на спадщину, якщо ними будуть надані документи, що підтверджують їх належність до відповідної черги, а також Свідоцтво про смерть, судове рішення про визнання особи безвісно відсутньої або рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення фізичної особи померлою. Відмова від спадщини має бути підтверджена заявою спадкоємця попередньої черги, поданою в межах встановленого строку для прийняття спадщини. Черговість права на спадкування може бути також змінена на підставі нотаріально посвідченого договору між спадкоємцями або за рішенням суду.

За змістом ст. 1259 ЦК України спадкоємці після відкриття спадщини можуть змінити черговість спадкування і надати право спадкоємцю іншої черги спадкувати разом із спадкоємцями, які закликаються до спадкування. Безперечно, такий договір має бути посвідчений лише за умови добровільної домовленості заінтересованих спадкоємців і не може порушувати права інших спадкоємців, які не виявили бажання брати участь у договорі або їх відсутності незалежно від причин.

Договір про зміну черговості не може бути укладеним, якщо між окремими спадкодавцями виник спір щодо поділу спадкового майна, право на спадщину чи зміни черговості спадкування. Зміна черговості не може порушувати право на обов'язкову частку.

За судовим рішенням зміна черговості (без згоди між спадкоємцями) може відбутися, якщо буде встановлено обставини, які свідчать про тривале опікування спадкоємця за спадкодавцем, його матеріальне забезпечення, надання іншої допомоги, якщо через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво він був у безпорадному стані. У цьому випадку спадкоємець наступної черги набуває право на спадкування разом із спадкодавцем тієї черги, яка закликається до спадкування. Законом не встановлено, протягом якого часу спадкоємець має опікуватися спадкодавцем. Тривалість часу опікування для зміни черговості встановлюється з урахуванням конкретних обставин і крайньої необхідності надання відповідної допомоги [5, 68].

Доказами безпорадності спадкодавця можуть бути документи, що підтверджують похилий вік, тяжкість стану здоров'я або каліцтво: пенсійне посвідчення, виписки з історії хвороби, амбулаторні картки, висновки (довідки) медичних та психіатричних закладів, виклики швидкої допомоги, документи про інвалідність, акти, протоколи щодо шкоди, завданої каліцтвом, а також інші документи та покази свідків, які свідчать про безпорадний стан.

РОЗДІЛ 2. Коло спадкоємців за законом

Згідно з чинним ЦК України спадкування за законом передбачає п'ять черг спадкоємців, які закликаються до прийняття спадщини. ЦК УРСР (1963 р.) до кола спадкоємців за законом включав дві черги. Кодекси більшості союзних республік також передбачали дві черги спадкоємців за законом, за винятком Цивільного кодексу Казахської та Молдавської РСР, які визначали три черги спадкоємців.

Істотне збільшення новим ЦК України (2003 р.) кола спадкоємців, безумовно, має важливе значення щодо конституційних гарантів прав громадян України на спадщину. Радянське законодавство встановлювало численні обмеження своїх громадян щодо прав власності та інших сферах суспільного життя. ЦК УРСР передбачав дві черги спадкування, позбавивши прав на спадщину широке коло родичів кровного споріднення. Зокрема, право на спадщину в порядку черговості за законом не мали двоюрідні брати та сестри, рідні тітки, дядьки, племінники та племінниці спадкодавця. Істотно обмеживши коло спадкоємців, радянська держава присвоювала майно громадян за правилом його «виморочності» (ст. 555 ЦК УРСР).

ЦК України (2003 р.) перші дві черги залишив майже не змінними, однак із переліку спадкоємців, які спадкували нарівні з першою або другою чергами виключені утриманці спадкодавця (ст. 531 ЦК УРСР).

На сьогодні, до складу спадкоємців за законом входять не лише прямі близькі родичі, а й широке коло інших осіб за висхідною та низхідною лініями споріднення (ступенева лінія роду) [5, 69].

До першої черги належать діти, подружжя, батьки спадкодавця. До другої - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід. До третьої черги -- рідні дядько та тітка. Четверту чергу справедливо займають особи, які проживали зі спадкодавцем протягом п'яти років. До п'ятої черги включені родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення, неповнолітні та непрацездатні утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Відмінність цієї категорії утриманців від утриманців за Кодексом УРСР висвітлено у коментарі до ст. 1265 ЦК України (§ 7 глави 8 цього посібника).

До складу спадкоємців за законом входять усиновлені та усиновлювачі. Спадкування усиновленими та усиновлювачами передбачено ст. 1260 ЦК України. Факт усиновлення має бути підтвердженим відповідними документами згідно з вимогами чинного законодавства. Усиновлена дитина прирівнюється у своїх правах до дітей за кровним походженням. Питання усиновлення належить до сфери регулювання СК України.

Відповідно до ст. 1260 ЦК України у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки - з одного боку та усиновлювач і його родичі - з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням.

Усиновлені діти втрачають майнові права й обов'язки, а також особисті немайнові права щодо своїх кровних батьків та родичів і набувають юридичного статусу дитини усиновлювача -- доньки або сина. Отже, усиновлені та його нащадки не мають права спадкувати за законом після їх кровних батьків, а також інших родичів за висхідною лінією споріднення. Водночас батьки усиновленого та його родичі не можуть спадкувати за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

На практиці усиновлення може бути здійснене не подружжям, а одинокою особою -- жінкою або чоловіком. За цих обставин усиновлена дитина може зберігати кровний зв'язок із матір'ю або батьком (за їх бажанням). Внаслідок таких взаємин, якщо дитину усиновив чоловік, усиновлений має право на спадкування як на майно усиновлювача, так і на майно своєї матері. І навпаки, при усиновленні жінкою виникає право на спадкування після кровного батька та жінки, яка усиновила (удочерила) дитину.

У випадку усиновлення одним із подружжя без згоди другого (неповне усиновлення) дитина набуває права на спадщину лише того, хто усиновив її, згідно з актом про усиновлення дитини. Якщо спадщина відкривається після смерті усиновленої особи право на спадкування одержують усиновлювачі та їх родичі на загальних підставах [5, 70].

Відносини про збереження правового зв'язку між усиновленим та його бабою, дідом, братом і сестрою за походженням має бути зазначено у судовому рішенні, за яким була усиновлена дитина. Спадкування зазначених осіб має властиві для них особливості залежно від того, хто і від кого буде спадкувати.

У разі смерті баби, діда за походженням усиновлений має право на спадщину від них за правом представлення в порядку, визначеному ст. 1266 ЦК України. Якщо помре брат чи сестра усиновленого, останній успадковує їх майно за правом спадкоємців другої черги.

У випадку смерті усиновленого його баба, дід, брат та сестра за походженням спадкують на загальних підставах (за умови збереження правового зв'язку).

2.1 Перша черга спадкування

Згідно із ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадщину за законом мають діти спадкодавця, зокрема зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той із подружжя, який його пережив та батьки.

З огляду на зміст цієї норми у першу чергу закликаються до спадкування переважно родичі прямої лінії споріднення, а також один живий із подружжя. У разі усиновлення (удочеріння) дитина закликається до спадкування нарівні з іншими спадкоємцями першої черги.

У першу чергу можуть закликатися також онуки та правнуки на частку спадщини, яка б належала їхнім батьку, матері, бабі, діду, якби вони були живими на час відкриття спадщини за правом представлення (ч. 1 ст. 1266 ЦК України).

1. Діти спадкодавця. Право дітей на спадкування від батька та матері ґрунтується на їх походженні. Так, походження дитини від батька та матері, які перебувають у шлюбі встановлюється на підставі Свідоцтва про шлюб та Свідоцтва про народження дитини чи виписки із актового запису про народження. За відсутності актового запису -- документа (довідки) медичного закладу про народження дитини або судовим рішенням. Підставою походження дитини від матері, яка не перебуває у шлюбі, є актовий запис про народження, запис у паспорті, довідка медичної установи тощо.

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається за походженням від подружжя (ст. 122 СК України). Якщо ж дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання його недійсним, але народження сталося після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, батьком дитини вважається чоловік її матері у повторному шлюбі (ст. 124 ЦК України).

У випадку встановлення судовим рішенням режиму окремого проживання подружжя, дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців від дня його встановлення, не вважається народженою від її чоловіка. За цих обставин дитина спадкує від своєї матері (ст. 120 СК України).

Походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, визначається за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, про що зазначається у свідоцтві про народження. Походження дитини також може бути визначено за рішенням суду (ст. 125 СК України).

Новий СК України передбачає ще один спосіб визначення дитини від батька та матері при штучному заплідненні та імплантації (ст. 123 СК України). Якщо штучне запліднення проведено за письмовою згодою чоловіка, дитина реєструється як народжена від його дружини. У разі імплантації в організм жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Від подружжя вважається також народжена дитина, якщо зародок, зачатий чоловіком та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини [5, 71].

Отже, дитина, народжена за названих вище обставин, що підтверджується актовим записом про народження, набуває право на спадкування від своїх батьків. Не позбавляється цього права і дитина, народжена в шлюбі, якщо цей шлюб буде визнано недійсним.

Варто зазначити, що право на спадщину мають також діти, народжені до прийняття Указу ПВР СРСР від 8 липня 1944 р. за відсутності реєстрації шлюбу від особи, яка була записана батьком дитини. Релігійні шлюби не породжують прав і обов'язків осіб, які перебувають у шлюбі.

Не успадковують після вітчима і мачухи пасинки та падчерки, втім, у разі постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до відкриття спадщини, підтвердженого достовірними доказами (документами), зокрема судовим рішенням, зазначені особи мають право на спадкування. Заява про встановлення факту проживання однією сім'єю розглядається судом у порядку окремого провадження.

Ці ж особи набувають права на спадкування один після одного, якщо були утриманцями спадкодавця, але не входили в коло членів його сім'ї (п'ята черга). У разі усиновлення пасинка та (або) падчерки вони закликаються до спадкування у першу чергу.

2. Усиновлені. Усиновлені діти набувають права на спадкування нарівні з рідними дітьми спадкодавця і належать до спадкоємців першої черги. Усиновлення здійснюється на підставі судового рішення. До прийняття нового СК України (2003 р.) усиновлення проводилося тривалий час за рішенням виконавчої влади.

Підстави усиновлення та його правові наслідки встановлені С К України. Усиновленням визнається прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, легалізованим судовим рішенням, крім випадку усиновлення дитини громадянином України, який проживає за межами України, у консульській установі або дипломатичному представництві України (статті 207, 282 С К України). Усиновлення дитини іноземцем передбачено статтями 283, 284, 286 СК України.

Заява про усиновлення дитини розглядається в порядку окремого провадження (ч. 4 ст. 234 ЦПК України). Усиновленою може бути також і повнолітня особа, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування (ч. 2 ст. 208 СК України). Згідно зі ст. 225 СК України дитина або повнолітня особа вважається усиновленою у день набрання чинності рішення суду про усиновлення. За бажанням усиновлювача орган реєстрації актів цивільного стану на підставі судового рішення видає Свідоцтво про усиновлення. Разом із цим відповідно до судового рішення орган РАЦС вносить зміни до актового запису і видає Свідоцтво про народження. Раніше видане Свідоцтво анулюється.

З моменту здійснення усиновлення (набрання судового рішення законної сили) припиняються особисті та речові права і обов'язки між батьками та усиновленою особою, а також іншими її родичами за походженням (ст. 232 СК України). Втім, якщо дитина була усиновлена після смерті своїх батьків, за нею зберігається право на спадщину за законом, а у разі вчинення заповіту на інших осіб -- також право на обов'язкову частку.

3. Діти, народжені після смерті спадкодавця. До спадкоємців першої черги належать діти спадкодавця, зачаті за його життя та народжені після його смерті.

При вирішенні питання, який строк необхідно враховувати для того, щоб дитина померлого мала право на спадкування, необхідно враховувати положення СК України. Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата та (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається такою, що походить від подружжя.

Отже, за аналогією право на спадкування має дитина, яка народилася впродовж не більше десяти місяців після смерті спадкодавця. У разі народження дитини поза шлюбом, зачатої до смерті батька-спадкодавця, право на спадщину виникає на підставі судового рішення, яким встановлено батьківство, і запису в актовому записі про народження. Підставою для спадкування може бути також актовий запис про народження, якщо до відкриття спадщини, походження дитини встановлено за спільною заявою батьків дитини. Добровільне визнання батьківства передбачено статтями 126, 127 СК України [5, 72].

Визнання батьківства за рішенням суду здійснюється у разі відсутності згоди батьків або одного з них за позовом матері чи батька дитини, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ст. 128 С К України). На підставі рішення суду видається нове Свідоцтво про народження.

4. Право на спадкування пережившого чоловіка або дружини. Першочергове право на спадщину має той із подружжя (чоловік або дружина), хто пережив другого за умови, якщо на момент відкриття спадщини вони перебували в шлюбі. Наявність реєстрації шлюбу для одержання спадщини випливає із вимог ст. 1261 ЦК України та норм сімейного права. Релігійні обряди шлюбу не є підставою для виникнення у чоловіка або жінки прав та обов'зків подружжя, за винятком випадків, коли релігійні обряди шлюбу відбувалися до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до вимог ст. 114 СК України моментом припинення шлюбу є день винесення постанови, якщо шлюб розірвано органом РАЦС; або день набуття чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Водночас закон вимагає обов'язкової реєстрації розірвання шлюбу, здійсненого судом в органах РАЦС, що засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (ст. 115 СК України).

Не закликається до спадкування переживший чоловік або дружина, якщо їх шлюб був визнаний недійсним судовим рішенням (статті 40, 41 СК України) або актовий запис про шлюб за заявою заінтересованої особи анульовано органом РАСЦ на підставах, передбачених ст. 39 СК України. Актовий запис органом РАСЦ анулюється незалежно від смерті осіб, з яким було зареєстровано шлюб, а також розірвання його (ч. 6 ст. 39 СК України). Анулювання актового запису про шлюб є наслідком його недійсності.

Винятком із цих положень, що дає право одному із переживших подружжя на спадкування майна спадкодавця, набутого у недійсному шлюбі є суб'єктивним фактор, підтверджений відповідними засобами доказування про те, що особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Така особа-спадкоємець має право на ту частину майна, яка належала подружжю на праві спільної сумісної власності та інше майно померлого, що входить до складу спадщини, (ч. 1 ст. 46 СК України).

5. Батьки спадкодавця. До складу спадкоємців за законом першої черги входять батько та мати після смерті своїх дітей або оголошення їх померлими. Мати народженої нею дитини є спадкоємницею незалежно від того, чи перебувала вона з батьком її дитини у шлюбі, чи ні. Батько дитини має право спадкування від своїх дітей, якщо їх походження від нього зазначено в актовому записі про народження дитини, або його батьківство встановлено судовим рішенням. Правові підстави визначення походження дитини від матері та батька, встановлені главою 12 С К України.

Не мають право на спадкування за законом батько чи мати від своїх дітей якщо:

1) один із них (чи обоє) позбавлені судом батьківських прав (ст. 164 СК України, ч. З ст. 1224 ЦК України);

2) усунені від права на спадкування вироком суду за умисне позбавлення життя або замах на життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців (ч. 1 ст. 1224 ЦК України);

3) усунені від спадкування за ухилення від виконання обов'язку щодо утримання дитини, якщо такі факти встановлені судовим рішенням (ч. З ст. 1224 ЦК України).

Доказами родинних відносин між батьком та дитиною можуть бути такі документи: виписки із актових записів про народження, Свідоцтво про народження, одруження, записи в паспортах про дітей та реєстрацію шлюбу, виписки із журналів медичних установ. (пологових відділень) про народження, рішень суду про встановлення факту родинних відносин чи визнання особи батьком дитини. Кожен із цих документів може підтверджувати походження дитини від батька чи матері і подається нотаріусу у разі відкриття спадщини та для одержання Свідоцтва про право на спадщину [5, 73].

6. Усиновлювачі. До спадкоємців першої черги, які закликаються до спадкування, належать також усиновлювачі. Підстави та умови усиновлення передбачені главою 18 СК України. Усиновлювачем може бути особа, яка має бути старшою за дитину не менше, як на 15 років. При усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не має бути меншою, ніж на 18 років. Усиновлення дитини, набуття прав і обов'язків усиновлювачів та усиновлених здійснюється лише на підставах, встановлених законом і на підставі судового рішення. Справи про усиновлення розглядаються в судовому порядку окремого провадження. Особи, які бажають усиновити дитину, перебувають на спеціальному обліку в управліннях (відділах) районних, (районних у містах Києва та Севастополя), державних адміністраціях, виконкомах міських, районних у містах рад, а також центром з усиновлення дітей центрального органу влади. Діти, які можуть бути усиновлені, також перебувають на обліку у цих самих органах.

Як уже зазначалося, з моменту здійснення усиновлення і набуття усиновлювачем прав на дитину між її батьками та усиновленою дитиною припиняються особисті та майнові права й обов'язки. Це стосується також інших родичів усиновленої дитини, крім випадків, встановлених законом. Водночас між усиновлювачем та усиновленим виникають взаємні права та обов'язки. З моменту усиновлення його усиновлювач набуває право на спадкування від усиновленої дитини на тих самих підставах, що і батьки від рідних дітей (ст. 232 СК України).

У виняткових випадках усиновлення може мати місце і щодо повнолітньої особи, яка не має матері чи батька або була позбавлена їхнього піклування (ст. 208 СК України). З моменту здійснення усиновлення повнолітньої особи до усиновлювача переходять права й обов'язки спадкоємця у разі відкриття спадщини від цієї особи [5, 74].

Варто зазначити, що при усиновленні (удочерінні) дитини чоловіком або жінкою (однією особою) за усиновленою особою можуть бути збережені правові зв'язки з матір'ю або батьком, якщо цього бажали кожен із них при усиновленні дитини. Так, у разі усиновлення дитини чоловіком, права й обов'язки можуть бути збережені за матір'ю, а при усиновленні дитини жінкою -- за батьком (ст. 232 СК України). Такої норми до прийняття нового СК України не існувало. Отже, за цих умов право на спадкування від усиновленої дитини мають як усиновлювачі, так і рідні батько або матір усиновленого, з якими відповідно до судового рішення збережені правові зв'язки. Втім, важко собі уявити, що усиновлювач погодиться усиновлювати сторонню дитину із збереженням за її батьком або матір'ю родинних зв'язків (прав і обов'язків), що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.

Зокрема, це збереження за ним права на спадкування від усиновленої дитини. Хоча з іншого боку, при усиновленні дитини від брата, сестри, пасинка, падчерки та інших родичів, збереження за усиновленою дитиною правових зв'язків із батьком або матір'ю може бути виправданим. Безперечно, такі зв'язки можуть бути збережені у випадку усиновлення дитини одним усиновлювачем, а не при усиновленні разом із чоловіком та дружиною або двома іншими особами, які проживають однією сім'єю.

2.2 Спадкоємці другої черги

До другої черги спадкоємців за законом, згідно зі ст. 1262 ЦК України, належать рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Право на спадщину зазначених осіб виникає у разі відсутності попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття або відмови від спадщини, якщо черговість не змінена нотаріально посвідченим договором між спадкоємцями.

На рівні зі спадкоємцями другої черги (або інших черг) може набути право на спадкування за рішенням суду і особа, яка є спадкоємцем наступних черг за умови, що вона тривалий час опікувалася, матеріально забезпечувала спадкодавця, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У випадку прийняття спадщини ким-небудь із спадкоємців першої черги, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються, за винятком випадків, зазначених у ст. 1259 ЦК України.

До спадкоємців другої черги належать як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри спадкодавця за кровним спорідненням.

За змістом ст. 26 С К України повнорідними є брати та сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними вважаються брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька. У медичній термінології рідні брати та сестри від спільних батьків вважаються єдинокровними, а народжені від однієї матері або спільного батька -- єдиноутробними.

Зведені брати і сестри, які не мають спільних батьків, не спадкують один після одного. Так само не є спадкоємцями один після другого двоюрідні брати та сестри. За правом представлення двоюрідні брати та сестри спадкують частку майна, яка належала б за законом їх матері або батькові, а також тітці, дядькові спадкоємця, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 4 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємцями другої черги стають також дід та баба спадкодавця як з боку батька, так і з боку матері. Вони закликаються до спадкування за тих самих умов, як рідні брати та сестри після смерті або оголошення померлим онука чи онуки. Підтвердженням їх кровних зв'язків можуть бути Свідоцтво про народження сина або дочки, Свідоцтво про народження онука чи онуки, а також судове рішення [5, 75].

Дід та баба спадкують нарівні з рідними братами та сестрами у рівних частках, якщо ніхто із спадкоємців першої черги не прийняв спадщину.

2.3 Третя черга спадкоємців

До третьої черги спадкування за законом належать рідні дядько та тітка спадкодавця. Вони закликаються до спадкування одночасно за відсутності спадкоємців перших двох черг, неприйняття або відмови їх від спадщини, а також у разі усунення від спадщини, в установленому законом порядку.

За походженням рідні дядько та тітка є рідним братом та сестрою матері або батька померлої особи. Родинні зв'язки підлягають підтвердженню документами або судовим рішенням. Такими документами, зокрема, можуть бути Свідоцтво про народження батьків спадкодавця, а також їх сестер і братів, в яких зазначаються спільні батьки актовими записами органів РАЦС про їх народження, іноді записами в паспорті, якщо в них є відомості про родинні зв'язки цих осіб [5, 76].

Якщо відсутні зазначені документи або в них немає відомостей про родинні відносини спадкоємців, факт перебування у родинних відносинах має бути підтвердженним судовим рішенням. Справи про встановлення таких фактів розглядаються за заявою претендента на спадщину в порядку окремого провадження.

2.4 Четверта черга спадкування

законодавство спадкування спадкоємець право

У четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

Включення до числа спадкоємців членів сім'ї спадкодавця має важливе суспільне значення. Це, насамперед, можуть бути особи, які перебували у «фактичних шлюбах» зі спадкодавцем, а також пасинки, падчерки та будь-які інші особи, які належать згідно із законом до членів сім'ї спадкодавця і спільно проживали з ним протягом п'яти років. До четвертої черги можуть входити і далекі родичі (четвертого -- шостого ступеня споріднення), які є спадкоємцями п'ятої черги, так і ті, які не включені до неї, якщо вони проживали зі спадкодавцем не менше п'яти років та були членами його сім'ї.

Доречно відмітити, що поширення законодавцем права на спадкування на осіб, які проживають однією сім'єю, є справедливим актом держави, якого чекала значна частина населення України. Не секрет, що багато сімей у сучасних умовах створені без реєстрації шлюбу і тривалий час піклуються один про одного, набувають майно, укладають правочини, народжують дітей.

Поняття сім'ї визначено ст. 3 СК України. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю навіть тоді, коли з поважних причин не проживають спільно (умови роботи, навчання, догляду за батьками тощо). Права члена сім'ї має також одинока особа.

Сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення чи усиновлення (удочеріння), а й на інших підставах, що не суперечать закону і моральним засадам суспільства.

Отже, зі змісту зазначених положень можна дійти висновку, що у разі доведення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю такі «фактичні шлюби» набувають юридичного значення, а жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, мають рівні з подружжям (законних шлюбів) право на спадкування. Відмінність їх правового статусу лише в тому, що один із подружжя закликається до спадщини після смерті другого в першу чергу, а особи, які перебувають у фактичних шлюбах у четверту чергу, за відсутності спадкоємців попередніх черг [5, 77].

Належність до четвертої черги має бути доведена спадкоємцями будь-якими засобами доказування, встановленими законом.

Доказуванню підлягає:

1) факт спільного проживання зі спадкодавцем;

2) безперервність сімейних зв'язків;

3) тривалість проживання однією сім'єю не менше п'яти років.

Довести зазначені обставини без звернення до суду малоймовірно. Нотаріус не зможе повірити запевненням спадкоємців та свідків про спільність сімейних зв'язків та тривалість проживання зі спадкодавцем. Довідки житлово-експлуатаційних організацій, органів самоврядування, як правило, ґрунтуються на неперевірених заявах претендента на спадщину або на свідченнях сусідів, друзів спадкоємця. Зазвичай, нотаріуси такі довідки вважають недостатньо аргументованими, упередженими. В них, як правило, відсутні ознаки сім'ї, тривалість спільного проживання, підтвердження зазначених у довідці обставин тощо.

Тому право на спадкування ймовірних спадкоємців четвертої черги може бути доведеним і реалізованим на підставі судового рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю.

2.5 Спадкоємці п'ятої черги спадкування

Останню, п'яту чергу спадкоємців за законом, складають особи, які належать до інших родичів споріднення і не походять один від одного, а також утриманці спадкодавця, якщо вони не були членами його сім'ї.

Право на спадкування іншими родичами споріднення закріплено ч. 1 ст. 1265 ЦК України. Ними вважаються родичі побічної лінії до шостого ступеня споріднення включно. При розмежуванні ступенів споріднення враховується послідовність (число) народжень, що віддаляють перших від наступних. Родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Народження спадкодавця не входить до цього числа.

За ступенем кровної спорідненості до спадкоємців п'ятої черги належать такі родичі:

1) четвертий ступінь -- двоюрідні онуки, які є дітьми рідних племінників, племінниць спадкодавця, а також двоюрідні баба та дід рідних братів і сестер діда та баби спадкодавця.

2) п'ятий ступінь -- двоюрідні племінники і племінниці, народжені від дітей двоюрідних братів і сестер спадкодавця та двоюрідні тітки та дядьки -- діти двоюрідних баби та діда спадкодавця;

3) шостий ступінь -- двоюрідні правнуки і правнучки, народжені від двоюрідних правнуків і правнучок спадкодавця, троюрідні онуки і внучки -- діти двоюрідних племінників і племінниць, а також троюрідні брати та сестри, які є дітьми двоюрідних тітки та дядька спадкодавця [5, 78].

Родичі четвертого, п'ятого і шостого ступенів споріднення закликаються до спадкування за законом не одночасно, а за правилом належності родичів до ближчого ступеня споріднення. За такою схемою родичі четвертого ступеня споріднення спадкують першими, усуваючи родичів подальшого ступеня споріднення. За відсутності родичів четвертого ступеня споріднення спадкують родичі п'ятого ступеня. У разі відсутності родичів четвертого і п'ятого ступенів споріднення або відмови чи неприйняття ними спадщини, до спадкування закликаються родичі шостого ступеня споріднення.

Належність родичів до відповідних ступенів споріднення мають бути підтверджені певними засобами доказування (документами) або судовим рішенням про встановлення факту родинних відносин.

Істотне розширення кола спадкоємців ЦК України (2003 р.), на відміну від ЦК УРСР (1963 p.), яким передбачалося спадкування родичами прямої лінії споріднення у дві черги, має важливе суспільне значення. Нині право на спадкування за законом мають і далекі родичі, які про спадкодавця могли мати поверхове уявлення або взагалі дізналися про нього лише після відкриття спадщини.

Включення до кола спадкоємців родичів побічної лінії споріднення до шостого ступеня включно, фактично позбавило органи державної влади чи органи самоврядування можливості привласнювати спадкове майно у разі відсутності спадкоємців.

До п'ятої черги спадкування за законом також включені утриманці спадкодавця, якщо вони не були членами його сім'ї. За наявності спадкоємців відповідного ступеня споріднення п'ятої черги утриманці спадкують нарівні з ними. Поняття утриманців визначено абзацом 2 ч. 2 ст. 1265 ЦК України. Ними вважаються неповнолітні або непрацездатні особи, які не були членами сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів для існування. Утриманцями можуть бути як родичі спадкодавця, так і будь-які інші особи. Одержання матеріальної допомоги має носити постійний характер утримання у грошовій або натуральній формі.

Поняття утриманців, визначене ЦК України, істотно відрізняється від поняття утриманців, яке зазначалося у ст. 531 ЦК УРСР (1963). До таких спадкоємців цей Кодекс відносив лише непрацездатних осіб, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. За наявності інших спадкоємців непрацездатні утриманці спадкували нарівні з тією чергою, яка закликалася до спадкування. Перебування на утриманні пов'язувалося з місцем проживання спадкодавця і безперервністю однорічного терміну до настання смерті спадкодавця.

Новий ЦК України (2003 р.) утриманцями вважає тих осіб, які не були членами сім'ї і не встановлює безперервність терміну перебування на утриманні. Одержання протягом п'яти років матеріальної допомоги може визначатися за сукупністю набутих років. Про це свідчить відсутність у змісті закону терміна -- «до смерті» спадкодавця.

Водночас ЦК України, крім непрацездатних осіб, визнає утриманцями і неповнолітніх, які не були членами сім'ї спадкодавця. Неповнолітньою особою вважається дитина у віці від 14 до 18 років (ст. 6 СК України). Згідно із законом неповнолітні мають неповну цивільну дієздатність.

У разі набуття за певних умов, встановлених ЦК України, повної цивільної дієздатності, неповнолітні, які працюють за трудовим договором або зареєстровані як підприємці, втрачають право на спадкування як утриманці, якщо їх заробіток (дохід) буде більшим за встановлений прожитковий мінімум. Втім, за працюючими неповнолітніми може зберігатися статус утриманців, якщо буде доведено, що одержання матеріальної допомоги від спадкодавця залишалося для них основним джерелом існування протягом п'яти років [5, 79].

Факт неповнолітності підтверджується Свідоцтвом про народження або випискою із актового запису про народження дитини, записом у паспорті чи судовим рішенням про встановлення факту реєстрації народження. Непрацездатність фізичної особи визначається за віком або за станом здоров'я. Непрацездатність не може бути тимчасовою. До непрацездатних за віком належать малолітні та неповнолітні у віці до 16 років (учні до 18 p.).

Особи, які досягли пенсійного віку (жінки -- 55, чоловіки -- 60 років), а також особи, котрі мають право на пенсію за віком на пільгових умовах. До речі, останні включені до числа непрацездатних 16 червня 2005 р. Законом України «Про прожитковий мінімум» в редакції змін, внесених Верховною Радою України. Непрацездатність за віком підтверджується паспортом, Свідоцтвом про народження або відповідним судовим рішенням.

До осіб, які втратили працездатність за станом здоров'я, належать непрацюючі інваліди І, II, і III груп, що підтверджується пенсійним посвідченням про інвалідність, довідкою чи висновком медико-соціальної експертизи та іншими документами. Факт непрацездатності має бути встановленим у день відкриття спадщини. Родинні відносини в цих випадках між спадкодавцем і спадкоємцем не мають правового значення.

Доказом перебування на утриманні протягом п'яти років можуть бути: довідки житлово-експлуатаційної організації або місцевого самоврядування, довідки органів соціального захисту населення про призначення пенсій та пенсійні посвідчення. У разі їх відсутності ці обставини можуть бути підтверджені судовим рішенням про встановлення факту знаходження на утриманні, про перебування на утриманні у зв'язку з утратою годувальника тощо.

Судове рішення і зазначені документи мають містити відомості не тільки про факт перебування на утриманні, а й про тривалість утримання (період, час), розмір грошового чи натурального утримання, відсутність самостійного заробітку чи потребу у наданні матеріальної допомоги під час перебування на утриманні [5, 80].

В юридичній літературі виникають дискусії щодо невключення до числа утриманців тих осіб, які перебували на утриманні і були на день смерті спадкодавця членами його сім'ї. Це, насамперед, стосується осіб, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, дітей одного із подружжя після смерті вітчима (мачухи) або дитини матері, яка не була у шлюбі зі спадкодавцем.


Подобные документы

  • Поняття спадкового права, спадкування, його види. Час і місце відкриття спадщини, черги спадкоємців. Спадкування банківського вкладу та частки в установчому фонді господарських товариств. Особливості спадкування автомобілів, наданих інвалідам, акцій.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 27.04.2014

  • Загальні засади спадкування, основні аспекти спадкування за законом, його суб’єктний склад і особливості за новим Цивільним кодексом України. Основні риси спадкування за заповітом. Аналіз здійснення права на спадкування та оформлення спадщини за законом.

    дипломная работа [146,6 K], добавлен 20.10.2011

  • Загальні положення про спадкоємство, поняття та значення спадкування і спадкового права. Черговість та спадкування за правом представництва. Порядок здійснення права на спадкування, прийняття та відмова від прийняття спадщини, поняття і роль заповіту.

    курсовая работа [50,4 K], добавлен 30.07.2009

  • Давньоримські джерела правоутворення. Історичний розвиток спадкування за заповітом. Спадкування за законом у римському цивільному праві. Прийняття спадщини і необхідність спадкування. Воля спадкоємця про прийняття спадщини. Форми староримського заповіту.

    контрольная работа [51,9 K], добавлен 01.05.2009

  • Поняття й принципи спадкування згідно з чинним законодавством. Процес спадкування за законом та за заповітом, порядок його черговості. Особливості спадкування за спадковим договором. Процесуальний порядок та головні етапи реалізації права на спадщину.

    курсовая работа [42,9 K], добавлен 08.01.2011

  • Спадкування за законом в римському приватному праві. Відкриття та прийняття спадщини. Коло спадкоємців за законом в Цивільному кодексі УРСР. Поняття та зміст спадкової трансмісії. Спадкування за законом в новому цивільному законодавстві України.

    курсовая работа [32,5 K], добавлен 12.10.2009

  • Поняття та значення спадкування і спадкового права. Основні поняття спадкового права. Підстави і порядок спадкування. Спадкування за законом. Спадкування за заповітом. Порядок реалізації спадкових прав.

    реферат [23,7 K], добавлен 14.06.2006

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.