Спадкування за законом

У кожному окремому випадку необхідно враховувати як положення спадкового права, так і інші законодавчі акти, що визначають правовий статус зазначених осіб. При доведенні факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини зазначені особи набувають право на спадкування у четверту чергу, якщо відсутні спадкоємці попередніх черг відмовилися чи неприйняли спадщину. За відсутності документальних доказів спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю такий факт може бути встановленим у судовому порядку.

Складним є питання визнання утриманцями непрацездатних дружини або чоловіка, які розірвали шлюб. Відповідно до вимог ст. 76 С К України зазначені особи мають право на утримання після розірвання шлюбу, якщо непрацездатність настала до припинення шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу за умови потреби у матеріальній допомозі. Якщо така допомога одному з них надавалася добровільно або за рішенням суду і була єдиним або основним джерелом засобів до існування протягом п'яти років, така особа набуває права на спадкування як утриманець.

У разі досягнення пенсійного віку право на утримання може мати також колишнє подружжя, якщо на час розірвання шлюбу до досягнення пенсійного віку одному з них залишилося не більше п'яти років і за умови спільного проживання у шлюбі не менше як десять років. Таке саме право на утримання має колишнє подружжя, якщо після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, внаслідок противоправної поведінки чоловіка або жінки настала інвалідність, або був укладений під час перебування у шлюбі договір про надання утримання одному з них.

Підтвердженням цих обставин має бути судове рішення про стягнення аліментів або про перебування на утриманні чи нотаріально посвідчений договір про утримання. Отже, утриманці спадкодавця за наявності умов, встановлених ч. 2 ст. 1265 ЦК України набувають право на спадкування у п'яту чергу нарівні з іншими родичами побічної лінії споріднення.

2.6 Спадкування за правом представлення

Відповідно до ст. 1266 ЦК України за правом представлення закликаються до спадкування після своїх родичів онуки, правнуки, прадід, прабаба, племінник, племінниця спадкодавця, а також двоюрідні брати та сестри спадкодавця. Зазначені особи не включені до складу спадкоємців жодної з п'яти черг, що спад кують після відкриття спадщини в порядку, встановленому статтями 1261-1265 ЦК України.

До кола осіб, які спадкують за правом представлення, умовно входять інші родичі спадкоємців за законом, які до відкриття спадщини вважаються «резервними», можливими спадкоємцями. Вони успадковують ту частку спадщини, яка б належала за законом їх родичам, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Так, онуки та правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини їхніх батька, матері, баби, діда, що належала б їм за законом, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1266 ЦК України). Отже, за цих обставин онуки та правнуки спадкодавця набувають статус спадкоємців першої черги на частку своїх батьків, баби, діда. За таких самих правил спадкують за низхідною лінією родичі усиновленого [5, 81].

У разі прийняття спадщини онуки та правнуки одержують лише те майно у рівних частках, яке б належало померлому родичу при спадкуванні за законом. З огляду на зазначене онуки та правнуки за правом представлення спадкують не після спадкодавця, від якого мали б одержати спадщину їх батьки, дід або баба, а визначену останнім частку спадщини.

До переліку осіб, які можуть спадкувати за правом представлення, також належать:

-- прабаба, прадід після їх дітей -- баби, діда спадкодавця щодо частки спадщини, що належала б їм, якби вони залишалися живими на час відкриття спадщини;

-- племінники спадкодавця, які спадкують ту частку спадщини, що належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові) спадкодавця, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. З ст. 1266 ЦК України);

-- двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують частку спадщини матері, батька (тітки, дядька спадкодавця), що належала б їм, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

У будь-якому випадку спадкування за правом представлення частки померлого родича ділиться порівну, незалежно від наявності кількості спадкоємців. При спадкуванні за прямою низхідною лінією право представлення діє без обмежень.

У разі спадкування за правом представлення спадкоємці не входять до числа осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини.

Отже, із урахуванням вимог закону спадкування за правом представлення може відбутися лише за умов, якщо:

1) спадкоємець помре до відкриття спадщини;

2) спадкоємець не був усунений від права на спадкування в установленому законом порядку;

3) померлий спадкоємець мав право спадкування на час відкриття спадщини згідно із законом;

4) відсутній заповіт щодо спадщини, належної спадкодавцю. Варто звернути увагу на відмінність спадкування за правом представлення і переходу права на прийняття спадщини за правилами спадкової трансмісії.

За своїм змістом спадкова трансмісія передбачає пряме спадкування онуків або правнуків, якщо їх батьки померли після відкриття спадщини і не встигли її прийняти. А у разі смерті спадкоємця до відкриття спадщини або в один день із спадкодавцем, спадкування здійснюється за правом представлення.

РОЗДІЛ 3. Здійснення права на спадкування

3.1 Прийняття спадщини

Глава 87 ЦК регулює здійснення права на спадкування. Згідно зі ст.1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Тобто прийняття спадщини є юридичною дією (одностороннім правочином) спадкоємця, що виражає його згоду бути спадкоємцем спадкодавця. Не можна прийняти лише частину спадкового майна. Якщо спадкоємець вже прийняв спадщину, то він не може відмовитися від неї.

Акт прийняття спадщини має зворотну силу. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття. З цього ж часу прибутки від майна є його власністю і він має нести усі витрати щодо спадкового майна.

Порядок прийняття спадщини у новому ЦК значно змінений: він диференційований залежно від того, проживав постійно спадкоємець із спадкодавцем на час відкриття спадщини чи ні. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених чч.2-4 ст.1273 ЦК. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК).

Згідно зі ст.1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття останньої не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини [6, 15].

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини/

Таким чином, на відміну від ЦК 1963 p., що передбачав єдиний правовий режим для всіх спадкоємців, у ЦК 2003 p. правила, які регулюють прийняття спадщини, розрізняються залежно від того, проживав постійно спадкоємець із спадкодавцем чи ні. Перші вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони не заявили відмови від неї, для других передбачена подача заяви у нотаріальну контору про прийняття спадщини.

Стаття 1270 ЦК встановлює строки для прийняття спадщини. За загальним правилом для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для її прийняття, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття останньої.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

3.2 Відмова від прийняття спадщини

Право на відмову від прийняття спадщини -- спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК.

Відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, прямо вираженим (шляхом подання відповідної заяви нотаріусу) небажанням спадкоємця прийняти майно. Відмовитися від прав спадкування можуть спадкоємці як за законом, так і за заповітом. Строк для відмови -- шість місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування заявленої відмови не допускається. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися від:прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, тільки з дозволу органу опіки та піклування. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ст.1273 ЦК).

Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи -- спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, котра є підпризначеним спадкоємцем. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст.225, 229-231 і 233 ЦК.

Стаття 1275 ЦК встановлює правові наслідки відмови від прийняття спадщини. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, що він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Ці положення не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця [6, 20].

Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за останнім переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

3.3 Перехід права на прийняття спадщини

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, який залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців (ст.1276 ЦК).

Спадковою трансмісією називається перехід у спадщину права на прийняття спадщини. Право на прийняття або на відмову від прийняття спадщини, яке виникло внаслідок її відкриття, може переходити у порядку спадкування. Тому спадкоємці особи, яка має право на спадкування, якщо вона померла до прийняття відкритої спадщини, мають право здійснити це замість неї. Такий перехід права на прийняття спадщини, не прийнятої померлим спадкоємцем, іменується спадковою трансмісією, а особи, які успадковують замість померлого трансмітента, -- трансмісарами.

Спадкова трансмісія можлива за наявності двох умов: якщо спадщину відкрито (спадкодавець помер) і слідом за спадкодавцем помирає спадкоємець, не встигнувши у встановлений законом строк прийняти спадщину або відмовитися від неї. Спадкову трансмісію не можна ототожнювати зі спадкуванням за правом представлення.

Відмінності спадкової трансмісії від спадкування за правом представлення полягають у такому:

1) спадкування за правом представлення можливо лише у разі спадкування за законом, а спадкова трансмісія -- у разі спадкування як за законом, так і за заповітом;

2) у разі спадкування за правом представлення спадкоємцями можуть бути лише спадкоємці спадкодавця, які вказані у ч.3 ст.1266 ЦК, а при спадковій трансмісії успадковують будь-які спадкоємці особи, яка не встигла прийняти спадщину;

3) спадкування за правом представлення має місце у тому випадку, якщо спадкоємець, який мав би право на спадкування, помер до смерті спадкодавця, тобто до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія настає, якщо спадкоємець помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти.

У новому ЦК поновлене поняття "відумерлість спадщини". У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем її відкриття [6, 21].

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Територіальна громада, яка стала власником» відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, заявлені відповідно до ст.1231 ЦК. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до ст. 1283 ЦК (ст. 1277 ЦК).

3.4 Поділ спадщини між спадкоємцями

Згідно зі ст.1278 ЦК частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки у натурі.

Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.

Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їх частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Таким чином, у разі прийняття спадщини кількома спадкоємцями відбувається поділ спадщини -- спадкоємці стають співвласниками майна, співкредиторами і співборжниками відповідно до тих прав і обов'язків, що перейшли до них у порядку спадкового правонаступництва. Як правило, поділ спадщини здійснюється за взаємною згодою всіх спадкоємців. У разі спору справа про поділ майна розглядається у судовому порядку.

При поділі спадщини або виділенні частки одного із спадкоємців майно поділяється у натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Якщо спадкоємцями є громадяни, то поділ або виділення залежить від їх розсуду. При спадкуванні за законом спадкове майно поділяється порівну. При спадкуванні за заповітом майно поділяється відповідно до вказівок заповідача.

Якщо спадкодавець перебував у зареєстрованому шлюбі, то поділу підлягає не все майно, нажите подружжям у шлюбі, а лише частка, що належить померлому. Із загального майна має бути виділена частка вдови (вдівця). Це не виключає її (його) участі як спадкоємця у поділі спадщини.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (чч.2, 3 ст.1272 ЦК), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації [6, 22].

Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання у натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію (ст.1280 ЦК).

3.5 Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців

Згідно зі ст.1281 ЦК спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про борги останнього. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, в строки, встановлені чч.2 і 3 ст.1281, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (ст.1282 ЦК).

Відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця випливає із суті універсального правонаступництва. Спадкоємці, які прийняли спадщину, відповідають за боргами спадкодавця. Кожний із спадкоємців відповідає у межах одержаної частки. Якщо предмет зобов'язання неподільний, то спадкоємці несуть солідарну відповідальність.

До боргів спадкодавця, що обтяжують спадщину, належать його перехідні у порядку спадкування цивільно-правові зобов'язання, зокрема ті, що виникли з договорів або із заподіяння шкоди спадкодавцем. Не переходять у порядку спадкування зобов'язання, які вимагають лише особистого виконання їх боржником.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, відповідають за боргами спадкодавця пропорційно спадковій частці, одержуваній кожним з них. Відповідальність останніх є частковою.

РОЗДІЛ 4. Особливості спадкування окремих видів майна

Поряд із загальними положеннями про спадкування, У ст.ст. 1225-1231 ЦК передбачені спеціальні правила спадкування окремих видів майна, прав та обов'язків:

1) спадкування права на земельну ділянку -- право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців жилого будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування вказаною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців жилого будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом;

2) спадкування частки у праві спільної сумісної власності -- частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт даного права має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі;

3) право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, -- суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності -- входять до складу спадщини;

4) спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі) -- вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця;

5) спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування) -- страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.

6) спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки. До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, присуджене судом спадкодавцеві за його життя;

7) спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем, -- до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), завдану спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, присуджений судом зі спадкодавця за його життя. До нього також переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), що була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя останнього.

Майнова та моральна шкода, завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, одержаного ним у спадщину.

У ЦК передбачений обов'язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця, Спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, зроблені одним з них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті (ст.1232 ЦК).

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного цивільного права - спадкування за законом. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - ст.1216 ЦК.

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це -- безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.

Розширення кола спадкоємців за законом, є, без сумніву, прогресивним кроком на шляху удосконалення спадкових правовідносин, оскільки ЦК УРСР 1964 р. не повною мірою забезпечував права та законні інтереси громадян. Можливість скорочення числа випадків закликання держави до спадкування за наявності родичів спадкодавця навіть самого найвіддаленішого ступеня споріднення значною мірою сприяє становленню громадянського суспільства, а також укріпленню й розвитку основних засад цивільного законодавства.

Однак слід бути відвертим, визнаючи той факт, що в такому значному розширенні кількості черг спадкоємців за законом є і негативні моменти. По-перше, досить проблематичною вбачається можливість встановлення самого місцезнаходження віддалених родичів, що може викликати труднощі зі вступом у спадщину у спадкоємців наступної черги, які були присутніми у місці відкриття спадщини, оскільки нотаріус може вимагати доказів відсутності вступу у спадщину попередньої черги.

По-друге, зазначені особи могли не тільки не піклуватися про спадкодавця, а й взагалі не знати про його існування, що також викликає сумніви з приводу доцільності закликання їх до спадкування.

І насамкінець, таке розширення безумовно спричинить багато суперечок щодо спадщини, оскільки право на спадкування за законом отримає значно більше коло осіб, тому буде значно більшою і кількість зацікавлених осіб в оспорюванні заповіту та більше можливостей оспорити вступ у спадщину.

Перспективи ж подальших розвідок у цьому напрямі вбачаються у вирішенні питань, що стосуються шляхів удосконалення механізму прийняття спадщини за законом спадкоємцями, присутніми та відсутніми у місці відкриття спадщини, особливостей спадкування усиновленими та усиновлювачами, визначення кола спадкоємців за законом четвертої черги за ступенем споріднення, а не за сімейним зв'язком тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Цивільний кодекс України: Коментар // За заг. редакцією проф. Харитонова Є.О та доц. Калітенко О.М. - X.: ТОВ «Одіссей», 2003. -- 856 с.

4. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - 135 с.

5. Буркацький Л. К.Спадкове право України: теорія, коментарі, практика, зразки заяв: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. К. Буркацький. - К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2008. - 384 с.

6. Васильченко В. Спадкування за законом у новому цивільному кодексі України // Юридична Україна. - 2004. - № 6. - С. 15-23.

7. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.

8. Ковальчук Я. Коло спадкоємців за законом відповідно до положень ЦК України 2004р. // Юридична Україна. - 2005. - № 7. - С. 57-61.

9. Панченко М.І. Цивільне право України: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

10. Фурса С.Я., Фурса Є.I. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 496 с.

11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва. - К., 2004. - Кн.2. - 736 с.

12. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Схема черговості спадкування за законом

Размещено на Allbest.ru