До питання встановлення меж диференціації правового регулювання праці

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Полтавський юридичний інститут

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

До питання встановлення меж диференціації правового регулювання праці

Сидоренко А.С., к. ю. н.,

старший викладач кафедри кримінального та адміністративного права і процесу

Стаття присвячена питанню меж диференціації правового регулювання праці. У статті досліджено питання єдності й диференціації у трудовому праві. визначено особливості диференціації та встановлено її межі. Доведено, що межі диференціації обумовлені відповідними функціями та принципами трудового права.

Ключові слова: єдність, диференціація, межі диференціації, функції трудового права.

Статья посвящена вопросу границ дифференциации правового регулирования труда. в статье исследованы вопросы единства и дифференциации в трудовом праве. Определены особенности дифференциации и установлены ее пределы. Доказано, что границы дифференциации обусловлены соответствующими функциями и принципами трудового права.

Ключевые слова: единство, дифференциация, границы дифференциации, функции трудового права.

Sydorenko AS. THE ISSUE DELINEATION DIFFERENTIATION OF LEGAL REGULATION OF LABOR

The article deals with the limits of differentiation of legal regulation of labor. This article explores the question of unity and differentiation in labor law. The features of differentiation and set its limits. It is proved that the limits of differentiation due to relevant functions and principles of labor law.

Key words: unity, differentiation, differentiation limits, functions of labor law.

Суспільні відносини мають безпосередній вплив на розвиток трудового права в Україні у сучасних умовах. Норми трудового законодавства повинні адекватно відображати регулюючі відносини у сфері праці. Для досягнення ефективного регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин наука трудового права виділяє поділ їх на норми загальні та спеціальні. Поєднання єдності й диференціації в трудовому праві дозволяє максимально врахувати особливості правового регулювання праці різних категорій працівників. Тому, розширення сфери дії трудового права грає позитивну роль, дозволяючи використовувати додаткові права і гарантії, застосовувати механізми захисту трудових прав, що передбачені трудовим законодавством при регулюванні відносин праці.

Загальні правові норми поширюються на всіх без виключення працівників і роботодавців та в свою чергу визначають єдність трудового права як самостійної галузі права. Єдність заснована на рівності трудових прав та інтересів сторін трудових правовідносин, тобто в нормах закріплюється визначений державою стандарт трудових прав та гарантій. Однак, у трудовому праві встановлюються й спеціальні норми правового регулювання праці окремих категорій осіб. Оскільки, неможливе застосування єдиних норм, що не залежать від фізіологічних особливостей особи, характеру праці, різних умов праці та іншої специфіки. Під такими спеціальними особливостями правового регулювання праці трудове право визначає поняття диференціації. Для того, щоб зрозуміти, що собою являє диференціація правового регулювання праці, слід визначити межі цього явища.

Питання єдності й диференціації правового регулювання праці має велике значення і тому широко досліджується науковцями в царині трудового права, серед яких слід виділити: М.Й. Бару, В.В. Жернакова, Т.А. Коляду, В.І. Прокопенка та інших. Це питання має важливе теоретичне й практичне значення в сучасних умовах кодифікації трудового законодавства, оскільки це в першу чергу пов'язано саме з перспективами його розвитку та впливом диференціації на процес трудової діяльності, що є однією з найбільш характерних тенденцій розвитку трудового права.

Метою даного дослідження є встановлення меж диференціації правового регулювання праці в сучасних умовах господарювання для більш повного розуміння сутності даного явища.

Явище диференціації в трудовому праві України багатоаспектне й різноманітне. Термін «диференціація» має іноземне походження, що представляє собою поділ цілого на частини. У науці трудового права у широкому розумінні під диференціацією визначено будь-яке різноманіття в нормах, що залежить від різних умов. Широке і розгорнуте визначення диференціації надано в наукових працях Ф.М. Левіант. На її думку, під диференціацією трудового права слід розуміти поділ його норм відповідно до основних видів врегульованих ними трудових відносин, розподіл норм трудового права відповідно внутрішньої градації основних видів трудових відносин залежно від галузі, умов праці, характеру трудового зв'язку працівника з підприємством та багатьох інших умов [1, с. 26].

В свою чергу, М.Й. Бару уточнював визначення диференціації, зазначивши, що велика кількість підстав диференціації ускладнює формулювання такого визначення диференціації, яке охоплювало б усі явища, характерні для нього. Але, водночас, цілком очевидно, що мова йде про конкретизацію загальних принципів, які лежать в основі трудового права [2, с. 47].

Представники харківської школи права Г.С. Гончарова та В.В. Жернаков під диференціацією правового регулювання праці розуміють відмінності в правовому регулюванні окремих видів трудових відносин. На думку вищезазначених науковців, диференціація у трудовому праві забезпечує застосування правових норм з урахуванням як об'єктивних чинників, які характеризують місце роботи і умови праці, так і суб'єктні, які характеризують статус працівника [3, с. 14].

В.В. Жернаков звертає увагу на те, що для трудового права є характерним поєднання загальних норм, що мають загальну сферу дії, і правових норм, дія яких обмежується певним колом осіб або відносин. Усе трудове право, на думку вченого, складає єдину систему, але в середині цієї системи є відмінності. Єдність правового регулювання праці обумовлена саме єдністю суті, мети, політики, охорони праці, прав працівників, єдністю джерел цієї галузі права. Однак, єдність, в свою чергу, й передбачає диференціацію, що полягає у відмінностях в нормах права, що обумовлено суттєвими особливостями умов праці, характером трудових обов'язків тощо. В основі диференціації, на думку В.В. Жернакова, лежать усталені суспільні фактори, що визначають відмінності умов праці і потребують відображення в нормах права. Ці фактори є суспільними категоріями, і держава повинна враховувати їх та надавати їм значення [4, с. 123].

Слід зазначити, що диференціація правового регулювання праці виражається саме через спеціальні норми і дозволяє окремим категоріям працівників реалізувати свої права та обов'язки на рівні з іншими працівниками, що в свою чергу підвищує ефективність правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. Особливості диференціації правового регулювання праці окремих категорій працівників полягають у виникненні і припиненні трудових правовідносин, регулюванні робочого часу та часу відпочинку, а також у наданні додаткових гарантій, пільг та переваг порівняно із загальною категорією найманих працівників.

Вказане явище є особливою ознакою галузі трудового права. Диференціація є невід'ємною характеристикою трудового законодавства, оскільки за допомогою тільки загальних норм неможливе ефективне правове регулювання трудових відносин окремих категорій працівників.

Диференціація правового регулювання праці в сучасних умовах господарювання не обмежується лише основним кодифікованим актом Кодексом законів про працю України, але і знаходить своє відображення в інших нормативно-правових актах. Диференціація правового регулювання праці окремих категорій працівників у трудовому законодавстві виявляється у встановленні особливостей прийняття та звільнення окремих категорій працівників з роботи, регулювання робочого часу та часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці, наданні гарантій, визначених чинним законодавством, у накладенні дисциплінарної та матеріальної відповідальності, в охороні праці відповідних категорій працівників, в захисті прав та інтересів працюючих.

В науці трудового права розрізняються норми диференціації в залежності від: 1) суб'єкта праці (жінки, інваліди, неповнолітні, особи з особливими умовами праці); 2) сфери і видів трудової діяльності (викладачі, лікарі тощо); 3) важкості або шкідливості умов праці (скорочена тривалість робочого часу, неповний робочий день, надання додаткових відпусток); 4) природних особливостей місцевості (гірська місцевість тощо); 5) специфіки трудового зв'язку (сезонні роботи, тимчасові роботи, праця надомників). Тобто, диференційовані норми самостійно регулюють трудові відносини відповідних категорій працівників, що не врегульовані або неналежним чином врегульовані загальними нормами трудового законодавства. Отже, слід зазначити, що диференціація потрібна та необхідна, коли ефективне правове регулювання неможливе за допомогою лише загальних норм.

В.І. Прокопенко наголошує на тому, що диференціація трудового законодавства - це встановлені державою відмінності в змісті й обсязі прав та обов'язків суб'єктів трудових відносин на певних підставах [5, с. 83]. У той же час учений в іншій своїй праці визначає, що диференціація проводиться за допомогою прийняття спеціальних нормативних актів, що поширюються тільки на певну групу працюючих шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних положень, що відносяться лише до тієї чи іншої групи працівників, а також шляхом виключення можливості застосування окремих положень загального законодавства про працю до деяких категорій трудящих [6, с. 83-84].

Під єдністю і диференціацією в трудовому праві розуміють як принцип так і межу методу правового регулювання трудових відносин. Можна говорити про те, що єдність і диференціація є принципом, що випливає із норм трудового права і в той же час обумовлено методом правого регулювання. В сучасних умовах розвитку нашої держави, слід звертати увагу на необхідність врахування в трудовому законодавстві диференціації, що випливає із особливостей організації трудового процесу.

М.І. Іншин вважає, що диференціація дозволяє досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється загальним законодавством про працю, яке поширюється на всіх працівників. Більш того, за деякими винятками сама диференціація виправдана саме тому, що вона спрямована на встановлення такого рівня соціальної рівності, який вище за рівень, визначений принципом рівноправ'я [7, с. 170].

Диференціація правового регулювання праці характеризується, відповідно, межами диференціації. Межі цього явища обумовлені відповідними функціями та принципами трудового права.

В науці трудового права межі диференціації визначаються відповідними функціями, а саме: захисною, соціальною, економічною, заохочувальної, які в свою чергу виходять із захисної і виробничої функцій трудового права. Диференціація трудового права допускається у випадку, коли ефективне правове регулювання неможливе за допомогою загальних норм, і така диференціація має на меті забезпечити рівність можливостей в сфері праці осіб, що реалізують трудову діяльність в неоднакових умовах, або допомагає реалізації виробничої функції трудового права.

Захисна функція покликана забезпечувати рівні можливості в сфері праці окремих категорій працівників, а також захистити права та інтереси працівників, чиї можливості обмежені при реалізації ними своєї трудової функції. правовий регулювання праця

Суть соціальної функції диференціації правового регулювання праці полягає в забезпеченні рівних можливостей у сфері праці особам, які працюють в умовах небезпечних та шкідливих для здоров'я. Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що при його допомозі формується особистість працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особистості працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.

Економічна функція полягає в досягненні найбільшого виробничого процесу та компенсації виконання певних видів робіт шляхом надання додаткових пільг та переваг. Економічна функція трудового права впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці за ознакою її складності, визначення кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.

Заохочувальна функція диференціації виявляється у наданні додаткових пільг для окремих категорій працівників за особливі трудові заслуги, наприклад, надання додаткових відпусток. На думку С.Ю. Головіної, у наданні додаткових пільг (перш за все додаткових відпусток) для деяких категорій працівників не у зв'язку з їхньою трудовою діяльністю, а у зв'язку із заохоченням за особливі трудові заслуги. Разом із тим, якщо виділяти заохочувальну функцію диференціації, то, відповідно, треба виділити і обмежувальну функцію у вигляді негативної диференціації, яка у С.Ю. Головіної має вигляд забезпечувальної, пов'язаної з необхідністю забезпечення виробничого завдання трудового права [8, с. 83].

Щодо принципів, які визначають межі диференціації, то до них можна віднести принцип рівності та принцип заборони дискримінації у сфері праці.

Дотримання принципу рівності при встановленні гарантій трудових прав та інтересів на державному рівні визначає диференціацію норм, що регулюють працю окремихкатегорій працівників. Критерії диференціації таких норм можуть бути різними, як об'єктивними, так і суб'єктивними.

Принцип рівності прав і свобод та заборона дискримінації у сфері праці отримали легальне закріплення як у міжнародних нормативно-правових актах (Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Конвенція № 111 Міжнародної організації праці «Про дискримінацію в галузі праці та занять» 1958 року), так і в Конституції України та Кодексі законів про працю України. Однак, дискримінація в трудових відносинах має місце, що є виявом недостатньої ефективності існуючих правових норм.

Принцип заборони дискримінації створює рівні умови для всіх без виключення категорій працівників, надаючи право всім особам на працю, на гідні і справедливі умови праці, оплату праці, захист прав та інтересів працюючих, незважаючи на стать, релігійні погляди та переконання, мову, національність, сімейний стан тощо.

Т.А. Коляда у своїй роботі наголошує на тому, що межі диференціації правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин на підприємстві, в установі, організації визначаються статтями 9, 9-1 Кодексу законів про працю України, в яких вказується, що: а) умови договорів про працю, які погіршують положення працівників порівняно із законодавством про працю, є недійсними; б) підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних засобів можуть встановити додаткові, порівняно із законодавством, трудові та соціально-побутові пільги для працівників. З іншого боку, межі диференціації суспільно-трудових відносин визначаються загальнотеоретичним принципом «дозволено все, що не заборонено». Цей принцип пронизує усі нормативно-правові акти про працю, а також інші закони. На думку вченої, диференціація може відбуватися різними способами: шляхом конкретизації загальних норм права, встановленням додаткових пільг та переваг для працівників порівняно із чинним законодавством, шляхом прийняття нормативно-правових актів, щодо питань, не врегульованих Кодексом законів про працю України [9, с. 94-95].

Слід зазначити, що головна мета диференціації - індивідуалізувати загальну правову норму по відношенню до окремих категорій працівників, які володіють трудовими правами та обов'язками.

Отже, межі диференціації можна визначити наступним чином:

диференціація повинна мати місце тільки тоді, коли за допомогою загальних норм не достатньо врегульовані питання праці окремих категорій працівників;

належним чином реалізовані функції диференціації правового регулювання праці;

дотримано принцип рівності та заборони дискримінації у сфері праці, оскільки вихід за межі цих принципів порушує права працівників.

Також, слід наголосити на тому, що диференціація в трудових відносинах може бути позитивною, що відображає переваги, пільги, а також обмеження прав працівників, які притаманні різним видам праці. Сутність меж диференціації трудового права полягає в спеціальному правовому регулюванні, а вихід за такі межі призводить до негативної диференціації, або ж так званої дискримінації в трудових відносинах. Отже, коли спеціальні норми, що регулюють працю окремих категорій працівників виходять за межі диференціації, це і породжує дискримінацію у трудовому праві. Межі диференціації повинні бути: притаманними даному виду праці вимогам, що встановлені на законодавчому рівні; визначатися особливою турботою держави про осіб, які потребують соціального і правового захисту; необхідністю забезпечення інтересів держави.

Тому, слід зазначити, що законодавчо повинні бути встановлені та закріплені межі диференціації правового регулювання праці, оскільки в деяких випадках диференціація може носити дискримінаційний характер.

Література

Левиант Ф.М. Нормативные акты, регулирующие труд рабочих и служащих / Ф.М. Левиант. - Л. : Изд-то ЛГУ, 1960 - 135 с.

Бару М.И. Унификация и дифференциация норм трудового права / М.И. Бару // Советское государство и право. - 1971 - №10 - С. 45-50.

Гончарова ГС. Трудовое право в вопросах и ответах : [учебник] / Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков. - X. : Одиссей, 2001. - 656 с.

трудовое право в вопросах и ответах : [учебно-справочное пособие] / Под ред. В.В. Жернакова - X. : Одиссей, 2000 - 624с.

Прокопенко В.І. Трудове право. Курс лекцій / В.І. Прокопенко. - К. : Вентурі, 1996 - 224 с.

Прокопенко В.І. Трудове право України. [підручник] / В.І. Прокопенко - X. : Консум, 1998 - 480 с.

Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні / М.І. Іншин. - X. : Нац. Ун-т внутр.справ, 2004 - 33 7с.

Головина С.Ю. Основания и пределы дифференциации трудового права / С.Ю. Головина // Российское трудовое право на рубеже тысячелетий. Сборник матер. Всероссийской научной конференции / Под ред. Е.Б. Хохлова, В.В. Короб- ченко. - СПб, 2001 - 356 с.

Коляда Т.А. Поняття диференціації правового регулювання праці / Т.А. Коляда // Право і безпека - 2003. - Т. 2, № 3 - С. 93-97

Размещено на Allbest.ru