Правове регулювання зайнятості і працевлаштування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання зайнятості і працевлаштування в Україні

Вступ

працевлаштування правовий зайнятість економіка

Зайнятість населення - це сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Питання зайнятості і працевлаштування є дуже важливим для України, бо вона є досить молодою державою, до того ж досить часто потерпає від криз, під час яких людям важко знайти роботу та не втратити її.

Як відомо праця є необхідною умовою життя людини і суспільства. Саме тому реальне здійснення права на працю є одним з основних пріоритетів соціальної, правової держави. Україна проголосивши себе такою державою закріпила у власній конституції право кожного на працю та зобов'язалася створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Тобто, ця тема є дуже актуальною в сучасній Україні.

1. Основи правового регулювання зайнятості

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать:

- закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

- стимулююча (сприяння розвитку таких відносин);

- обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки).

Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами:

За територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання:

- централізоване (регулювання, яке здійснює центральними органами влади);

- децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях).

2. За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання:

- загальне або нормативне;

- індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі).

Громадяни України вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Закон «Про зайнятість населення» визначає зайнятість як діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

Законом передбачено перелік категорій громадян, які віднесені до зайнятого населення. До них належать:

а) працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство»;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

г) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються у денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

д) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Місцеві центри зайнятості та інші органи державної служби зайнятості підпорядковуються Міністерству праці України та відповідним органам місцевої державної адміністрації.

Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості. За сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Правові норми про зайнятість населення поширюються на громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо міжнародним договором або угодою, укладеною Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про зайнятість, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не можуть нарівні з іншими конкурувати на ринку праці.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

* добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

* захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу й незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи;

* безкоштовне сприяння у підборі підходящої роботи та працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

* компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості;

* виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах та організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

* безкоштовне навчання нових професій безробітних, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

* виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

* зарахування до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю;

* надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, раніше заявленим підприємствами, установами, організаціями.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не можуть нарівні з іншими конкурувати на ринку праці.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному обранні виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Державна політика зайнятості пов'язана з формуванням цивілізованого ринку праці, який передбачає збалансування попиту на робочу силу шляхом створення робочих місць необхідної кількості та пропонування робочої сили шляхом створення умов для її професійної підготовки і забезпечення гідних умов праці. Основні напрямки реалізації державної політики зайнятості визначають шляхи та способи розв'язання проблем зайнятості і передбачають консолідацію зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, які відбуватимуться на національному ринку праці.

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості; співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробленні, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення; міжнародного співробітництва у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Основними напрямками реалізації державної політики зайнятості є: мінімізація впливу фінансової кризи на стан національного ринку праці; розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці; забезпечення національної економіки кваліфікованими кадрами; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; зміцнення позиції молоді на ринку праці; посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці; повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту; розв'язання проблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями; регулювання трудової міграції населення.

Посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці здійснюються шляхом: забезпечення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати в повному обсязі; посилення державного нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю з метою забезпечення реалізації прав і гарантій працівників.

До основних факторів які впливають на зайнятість відносяться: демографічний, економічний і соціальний. Демографічний висвітлює ситуацію, яка складеться в сфері відтворення населення, та показує стан трудового потенціалу держави. Економічний висвітлює економічний розвиток суспільства та виробництва. Соціальний висвітлює стан соціальних інституцій суспільства та держави, ступінь забезпеченості соціальних прав людини і перш за все рівень охорони здоров'я населення.

Право на захист від безробіття передбачає обов'язок держави проводити економічну політику, що сприяє зайнятості населення, і безкоштовно допомагати громадянам, які не мають роботи, у працевлаштуванні або перенавчанні.

Право громадян на забезпечення зайнятості та сприяння у працевлаштуванні є гарантією права на працю. Право на сприяння забезпеченню зайнятості складається з прав: на працевлаштування; на безкоштовну професійну підготовку, перенавчання, в тому числі за направленням органів служби зайнятості; на професійну діяльність за кордоном; на оскарження неправомірних дій органів служби зайнятості, у тому числі в судовому порядку.

Повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту здійснюються шляхом: посилення ролі державної служби зайнятості в регулюванні процесів на ринку праці (співпраця з роботодавцями у формуванні банку вакансій, працевлаштуванні безробітних громадян і молоді на перше робоче місце з наданням дотації роботодавцю, професійному навчанні безробітних на замовлення роботодавців та з органами управління освітою у забезпеченні функціонування державної системи професійної орієнтації населення); активізації участі безробітних громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в оплачуваних громадських роботах; надання населенню, в першу чергу молоді, державною службою зайнятості профорієнтаційних та навчальних послуг; налагодження співпраці державної служби зайнятості з роботодавцями у працевлаштуванні осіб з обмеженими можливостями, які шукають роботу, у межах нормативу робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях.

Правовий статус безробітного громадянина складається з прав та обов'язків, які носять кореспондуючий характер. Праву безробітного громадянина на отримання підходящої роботи кореспондує обов'язок відповідного органу служби зайнятості надати йому можливість отримати інформацію про наявні можливості підходящої роботи.

Безробітні громадяни, при відсутності підходящої роботи, а також під час проходження професійного навчання за направленням органів служби зайнятості, мають право на отримання допомоги по безробіттю або замінює даний посібник стипендії. У свою чергу органи служби зайнятості зобов'язані забезпечити їх виплату.

Безробітним громадянам гарантується компенсація матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу (навчання) в іншу місцевість за пропозицією органу служби зайнятості в розмірах, встановлених чинним законодавством. Зазначені компенсації виплачуються органом служби зайнятості, який запропонував безробітному громадянину роботу або навчання в іншій місцевості.

При прийомі на роботу і направлення на навчання безробітний громадянин має право на безкоштовні медичне обслуговування та медичний огляд. Даному праву кореспондує обов'язок органів служби зайнятості, медичних установ з безкоштовного медичного обслуговування і огляду безробітних громадян.

Органи служби зайнятості забезпечують можливість укладання безробітними громадянами строкових трудових договорів для виконання громадських робіт.

Законом введено таке поняття як страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески.

2. Проблеми правового регулювання зайнятості й працевлаштування в Україні та вирішення цих проблем

2.1 Проблеми правового регулювання зайнятості й працевлаштування

Зайнятість населення є проблемою не тільки національною, а й міжнародною.

Для кожного суспільства ступінь трудової активності населення, структура зайнятості, ставлення до праці, зв'язку між різними типами праці мають принципове значення з точки зору темпів розвитку.

Для реалізації конституційних норм в країні діє доволі розгалужене законодавство, яке включає великий масив нормативно-правових актів різних рівнів. Однак, не зважаючи на це, навіть рівень зареєстрованого безробіття не говорячи вже про приховане свідчить про деякі упущення держави в сфері правового регулювання зайнятості і працевлаштування населення України.

Поряд з певним поліпшенням ситуації у сфері зайнятості існують деякі проблеми, які потребують розв'язання. Насамперед це недостатня економічна активність населення, кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуванням робочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.

Серед основних причин недостатньої економічної активності населення найвагомішими є: значне відставання ціни робочої сили від її вартості, незадовільні умови праці, недосконалість механізмів державної підтримки підприємницької ініціативи громадян та створення сприятливого підприємницького середовища.

В умовах ринкової економіки відбувається поглиблення незбалансованості між попитом і пропонуванням робочої сили. Частина населення відстороняється від трудової діяльності і не має можливості знайти собі роботу. Безробіття призводить до соціальної напруги у суспільстві, а тому в правовій, соціальній державі питанням зайнятості приділяється велика увага. Державне регулювання забезпечення зайнятості і працевлаштування є не тільки захистом для безробітних, а й одним із засобів регулювання ринку праці. Громадяни мають право на безоплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні. Функціонування ринку праці вимагає здійснення заходів, спрямованих на створення умов для мінімізації негативного впливу кризових явищ на стан економічної активності населення, підтримання зайнятості населення та запобігання масовому вивільненню працівників і зростанню рівня безробіття.

2.2 Вирішення проблем правового регулювання зайнятості й працевлаштування

У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили; забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

З огляду на великий відсоток незареєстрованого безробіття в Україні державній службі зайнятості необхідно проводити активну роз'яснювальну роботу з приводу доцільності та позитивності бути зареєстрованим в державній службі зайнятості, але найважливіше те, щоб державна служба зайнятості організовувала свою роботу так, щоб населення дійсно повірило в те, що цей орган держави робить все від нього залежне щоб задовольнити потреби кожної людини в сфері зайнятості.

До вирішення проблем зайнятості в державі сьогодні необхідно активно залучати, поряд з державними органами та органами місцевого самоврядування, профспілкові та інші громадські організації, а також підприємства, установи і організації.

Для забезпечення належного регулювання суспільних відносин в державі, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян важливо, щоб законодавець, по-перше, давав визначення термінам, які він застосовує в нормативно-правових актах, а по-друге, ці визначення повинні бути чіткі, логічні, адекватно відображаючі певні явища правової дійсності та не допускаючі двоякого тлумачення правових норм.

Практично всі найважливіші міжнародно-правові акти про права і свободи людини і громадянина містять положення про взаємозумовленості вільної праці, вільного вибору роду діяльності і професії, захисту від безробіття. Тому закріплення в Конституції України права на захист від безробіття в якості невід'ємного елементу захисту трудових прав має життєво важливе значення для всіх осіб найманої праці і для суспільства в цілому.

Стрижневим елементом національних систем зайнятості і працевлаштування, з огляду на положення міжнародно-правових актів в цій сфері, повинно бути забезпечення повної зайнятості населення, тобто надання можливості кожній людині, яка готова приступити до роботи та шукає її, можливості її отримання. Крім того, така робота повинна бути якомога продуктивнішою та обрана на основі вільного вибору. До заходів спрямованих на забезпечення повної зайнятості та захист від безробіття відносяться: створення та належне функціонування безкоштовних служб працевлаштування; створення та належне функціонування системи страхування на випадок безробіття; створення та належне функціонування системи професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки; створення нових робочих місць; допомога в питаннях зайнятості певним категоріям осіб, неконкурентоспроможних на ринку праці (жінки, які мають дітей, молоді працівники, інваліди, працівники літнього віку, особи, що є безробітними тривалий час, працівники-мігранти, які живуть у країні на законних підставах).

Сьогодні основна увага в промислово розвинутих країнах світу приділяється заходам, спрямованим на активізацію, з одного боку роботи служб зайнятості, а з іншого, зусиль безробітних по пошуку нового робочого місця. Останнє включає значну лібералізацію поняття підходящої роботи, ув'язку активності пошуків роботи з розміром допомоги, матеріальне заохочення безробітних, які працевлаштовуються в короткий термін.

Особливе місце серед заходів спрямованих на забезпечення зайнятості та захист від безробіття в промислово розвинутих країнах є система соціального страхування на випадок безробіття, яка передбачає застосування різних механізмів і засобів надання безробітним допомоги.

В даний час в розвинених країнах існують чотири основні моделі ринків праці та стимулювання зайнятості, а саме: американська, японська, шведська та європейська. Незважаючи на певні недоліки вказані системи добре себе зарекомендували на закордонних ринках праці.

Світовий досвід в сфері забезпечення зайнятості не повинен запозичуватись Україною без врахування її політичних, національних, економічних та культурних особливостей, природного і людського потенціалів, оскільки навіть самий прогресивний досвід не завжди буде співпадати з реальними соціально-економічними та природно-ресурсними умовами конкретної країни.

3. Правове регулювання зайнятості й працевлаштування молоді в Україні

Молодь - головна рушійна сила сучасного світу. Вона перебуває в центрі міжнародних, соціальніх, економічних і політичних подій. Завдяки високому інтелектуальному потенціалу, мобільності та гнучкості молоді люди мають можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства, держави та світового співтовариства. Одним з перспективних напрямків залучення молоді в суспільні процеси країни є забезпечення молоді робочими місцями.

В даний час все більше усвідомлюється актуальність проведення заходів в області зайнятості молоді. Труднощі, з якими стикається суспільство в своїх зусиллях по соціалізації і інтеграції молоді, виникають з невідповідності між потребами і устремліннями молодих людей, з одного боку, і тим, що суспільство пропонує і вимагає від них - з іншого боку. Щоб вирішити це протиріччя, слід створити умови для самореалізації молодих фахівців - дати можливість вносити свій внесок до розвиток суспільства. Метою регулювання зайнятості молоді є приведення її у відповідність з суспільними потребами у фахівцях і потребою молодих людей в працевлаштуванні і реалізації свого творчого потенціалу.

Питання забезпечення зайнятості молоді є важливим для суспільства і держави, тому визначає особливі завдання для правового регулювання в цій сфері. Ігнорування вказаної проблеми може призвести до відсутності кваліфікаційного кадрового потенціалу в країні, підвищення рівня незайнятості, злочинності серед молоді.

Молода людина, яка отримала спеціальність, може скористатися гарантією надання їй роботи за фахом на період не менше трьох років. Це стосується випускників державних середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням.

Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні - це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації. У вузькому розумінні - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.

Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працювати звертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу.

За загальним правилом, працевлаштування передбачає три форми надання допомоги в отриманні особою певної роботи. Перша з них полягає у забезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією про наявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах, організаціях вільних робочих місць та про їх характеристику з точки зору умов праці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування працівників і інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу. Друга форма полягає в підшуканні необхідної роботи та фактичному забезпеченні деяких категорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації, або у певній місцевості. Третя - це організація, в разі потреби, професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою.

Слід зазначити, що на сьогодні відсутній нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування вартості навчання за державним замовленням у разі відмови випускника відпрацювати у державному секторі народного господарства.

Порядок працевлаштування випускників, які навчались за державним замовленням. Випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного замовлення.

Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий - надсилається замовникові.

Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників.

Вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником.

Молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Якщо замовник відмовив у прийнятті на роботу молодого фахівця, останній звертається до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. При цьому пред'являється направлення на роботу і скріплена печаткою замовника довідка про відмову у працевлаштуванні.

Реєстрація молодих фахівців у державній службі зайнятості здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, визначеному законодавством про зайнятість населення.

На прохання молодого фахівця, який отримав довідку про надання можливості самостійного працевлаштування, або за направленням служби зайнятості протягом трьох років після закінчення ним вищого навчального закладу керівник підприємства, установи, організації може оформити йому направлення на роботу.

Молодим фахівцям, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю 30 календарних днів. За час відпустки молодим фахівцям виплачується допомога у розмірі академічної або соціальної стипендії, що вони отримували в останній місяць навчання у вищому навчальному закладі (крім додаткової соціальної стипендії, що виплачується особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи) за рахунок замовника. Після укладення трудового договору на молодих фахівців поширюються усі види соціального захисту, передбачені колективним договором працівників підприємства, установи, організації.

Молодим фахівцям, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості і зареєстровані як такі, що шукають роботу, протягом десяти календарних днів з моменту реєстрації підшукується підходяща робота з урахуванням спеціальності. Якщо підходящої роботи не запропоновано, їм надається статус безробітних з виплатою допомоги по безробіттю до вирішення питання про працевлаштування згідно із законодавством про зайнятість населення. В цей період молоді фахівці мають право на безоплатну професійну орієнтацію, а також на участь в оплачуваних громадських роботах. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Посади за штатним розписом, на які в поточному році повинні бути прийняті на роботу молоді фахівці згідно з угодою, не підлягають заміщенню іншими працівниками. У разі виробничої потреби на ці посади можуть бути прийняті інші працівники на термін до призначення на них молодих фахівців.

Якщо випускник за його згодою переводиться на роботу до іншого підприємства, установи, організації, йому видається цим підприємством, установою, організацією нове направлення на роботу. За випускником у цьому разі зберігаються усі права і обов'язки молодого фахівця.

Випускникам, які закінчили вищі навчальні заклади з відзнакою, за рішенням замовника може встановлюватися вища заробітна плата в межах схеми посадових окладів.

Випускники, які одержали направлення на роботу до іншої місцевості, а також члени їхніх сімей забезпечуються житлом згідно із законодавством.

Випускники, яких не було забезпечено житлом згідно з угодою і які продовжують працювати за призначенням після визначеного терміну, мають право на позачергове одержання житла незалежно від терміну роботи за цим призначенням.

У разі ліквідації підприємства, установи, організації право на позачергове одержання житла забезпечується згідно із законодавством.

За випускниками, які одержали направлення на роботу до іншої місцевості, житло за попереднім місцем проживання зберігається згідно із законодавством.

Висновки

Основним соціальним призначенням прав і свобод у сфері праці є забезпечення зайнятості населення країни, надання громадянам можливостей чесно заробляти кошти для існування, які дозволять їм жити гідно.

Прагнення будь-якого суспільства до повної і продуктивної зайнятості пов'язано не тільки з тим, що саме працею створюються матеріальні блага, але і з тим, що праця і винагороду за нього дозволяють людині усвідомлювати свою соціальну роль в суспільстві і державі, викликаючи почуття самоповаги.

В України є ще багато проблем у сфері праці і працевлаштування, але їх намагаються вирішувати. До того ж певні з них вже вирішені, але ще багато потребують доробки або переробки.

Список літератури

1. Герасимчук В.І. Проблеми трансформації зайнятості і ринку праці України. - К.: Вид-во ТОВ «ПРИНТ ЕКСПРЕС», 2001.

2. Завіиовська Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2000. 3. Колот А.М. Еволюція державної політики зайнятості в країнах з розвиненою ринковою економікою // Зайнятість та ринок праці. - Міжв. наук, збірник // - К., 2000.

4. Сіденко С.В. Соціальний вимір ринкової економіки: Монографія. - К.: Видавництво «Київський університет», 1998.

5. Ринок праці і планування професійної кар'єри: Навч. - метод, посібник / Лат. - уклад. В.Д. Мороз. - X., 2002. - 52 с.

Размещено на Allbest.ru