Працевлаштування іноземців в Україні

Основні права, свободи та обов'язки іноземців, відповідальність за порушення українського законодавства. Система організаційно-правових та інституціональних засад забезпечення працевлаштування іноземців в Україні. Структура зайнятості іноземців.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.06.2016
Размер файла 62,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Працевлаштування іноземців в Україні

ПЛАН

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

1.1 Основні права, свободи та обов'язки іноземців

1.2 Відповідальність іноземців

2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

2.1 Нормативно-правове регулювання працевлаштування іноземців в Україні

2.2 Система дозволів на працевлаштування іноземців в Україні

3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

На території кожної держави проживає визначене коло людей, яке складає її населення.

Під населенням найчастіше розуміють сукупність індивідів, які на даний момент проживають на території тієї або іншої держави, певного регіону чи області. Населення будь-якої держави складається з таких категорій - громадян конкретної держави, іноземців без дипломатичних привілеїв та імунітетів, а також осіб без громадянства, тобто апатридів. Є деякі проміжні категорії, які не входять до вищенаведених, наприклад особи з подвійним громадянством. Але на нашу думку при більш детальному розгляду їх все рівно можна віднести або до громадян, або до іноземців.

Україна, проголосивши себе суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, встановила принцип рівності всіх людей у їх гідності та правах (ст.21 Конституції України). Вказана рівність у правах іноземців та осіб без громадянства уточнюється в ст. 26 Конституції та в ч.1 ст.2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Так, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Варто зазначити, що іноземців та громадян України не можна повністю урівнювати в правах, оскільки, безумовна рівність загрожувала б інтересам українських працівників. Тому в Україні "де-факто" діє політика захисту національного працівника. На нашу думку, таку політику варто законодавчо закріпити.

Проблема оформлення трудових відносин з іноземцями -- це тема, яка не втрачає актуальності в Україні. І в першу чергу стосується бухгалтерів, оскільки зазвичай саме на них покладається обов'язок оформлення дозволу на працевлаштування іноземця, а також обов'язок нарахування й оподаткування заробітної плати такого працівника.

Метою дано роботи є аналіз основних теоретичних та практичних засад працевлаштування іноземців в Україні.

Виходячи з поставленої мети були визначені наступні завдання вирішення яких повинно бути в роботі:

визначити теоретико-методологічні особливості правового статусу іноземців в Україні;

проаналізувати основні права, свободи та обов'язки іноземців;

проаналізувати інститут відповідальності іноземців в Україні;

проаналізувати нормативно-правове регулювання працевлаштування іноземців в Україні;

визначити та охарактеризувати систему дозволів на працевлаштування іноземців в Україні;

визначити соціально-економічні проблеми працевлаштування іноземців в Україні.

Об'єктом даного дослідження виступає система організаційно-правових та інституціональних засад забезпечення працевлаштування іноземців в Україні.

Предметом даного дослідження виступає механізм реалізації прав іноземців на працевлаштування в Україні.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

1.1 Основні права, свободи та обов'язки іноземців

Поряд з громадянами України на її території перебувають іноземці та особи без громадянства, а також біженці і мігранти. У загальному вигляді основи правового статусу перших порівняно зі статусом громадян України закладені у ст. 36 Конституції України, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і методами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

В той же час слід врахувати, що розбіжність принципів набуття і припинення громадянства у ряді країн породжує такий стан, як безгромадянство і багатогромадянство.

Правовий статус осіб, які не мають громадянства, у більшості країн світу збігається з правовими положеннями іноземних громадян. Це повною мірою збігається з конституційним законодавством України, зокрема зі ст. 26 Конституції України і Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Стаття 1 цього Закону визначає поняття "іноземці".

Іноземцями визнаються іноземні громадяни -- особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства -- апатриди тобто особи, які не належать до громадянства будь-якої держави [1].

Деякі держави (Болгарія, Іспанія) у своїх конституціях виділяють права та обов'язки, які притаманні всім, а також такі, що належать лише громадянам цих держав.

В Конституції та Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" пішли по шляху зрівняння у правах своїх громадян і іноземців, за винятками, встановленими Конституцією України, законами або міжнародними договорами України. Різниця тут полягає в тому, що всі права, свободи та обов'язки належать громадянам України, інші, як права людини, -- іноземцям.

Зокрема, Закон передбачає, що іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні [1].

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших випадках, передбачених законами України. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

Відповідно до Конституції та законодавства України іноземцям може надаватися притулок.

Іноземці можуть також набути статусу біженця з підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 р.

Відповідно до Конституції та Закону України "Про громадянство України" іноземці можуть набути громадянства України (натуралізуватися).

До основних прав, свобод та обов'язків іноземців належать права на: інвестиційну та підприємницьку діяльність; трудову діяльність; охорону здоров'я і соціальний захист; житло; освіту; користування досягненнями культури; участь в об'єднаннях громадян (якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань, проте іноземці не можуть бути членами політичних партій України); свободу совісті; права у шлюбних і сімейних відносинах. Іноземці також можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права [9].

При цьому законодавство України гарантує іноземцям недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повагу до їхньої гідності нарівні з громадянами України.

На іноземців покладаються і певні обов'язки. Так, згідно зі ст. 21 Закону, іноземці обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та її міжнародних договорів.

Слід зазначити, що правовий статус іноземців, які постійно проживають в Україні, і статус іноземців, які тимчасово перебувають на її території, різняться саме у процесі реалізації перелічених прав і свобод. Так, наприклад, іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з громадянами України. Іншим іноземцям така допомога надається у порядку, який визначає Кабінет Міністрів України.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на житло, якщо інше не передбачено законом; безоплатну освіту нарівні з громадянами України.

У той же час іноземці обмежені в реалізації деяких прав та обов'язків. Зокрема, іноземці не можуть призначатися на деякі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ст. 8. Закону).

Іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах (ст. 23 Закону).

На іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.

Україна передбачає також захист прав іноземців. Згідно зі ст. 22 Закону, іноземці мають право на звернення до суду та інших державних органів за захистом їх особистих, майнових та інших прав [19].

У судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України.

Закон передбачає, що іноземці можуть пересуватися територією України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Обмеження у пересуванні та виборі місця проживання допускається, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні (ст. 20 Закону). Це стосується і порядку в'їзду і виїзду з України іноземців.

Відповідно до ст. 25 Закону, іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому іноземці повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. В'їзд в Україну іноземцю не дозволяється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе явно неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо його національний паспорт або документ, який його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

- якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Прикордонних військ України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні [23];

- якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Іноземці виїжджають з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку виїзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. Виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

- щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом -- до закінчення провадження у справі;

- його засуджено за вчинення злочину -- до відбування покарання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України -- до припинення обставин, що перешкоджають виїзду [22].

Виїзд з України іноземця може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

Транзитний проїзд іноземців через територію України в країну призначення дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України

Правила в'їзду в Україну іноземців, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію встановлюються відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню (статті 27 і 28 Закону).

1.2 Відповідальність іноземців

За порушення українського законодавства іноземці несуть відповідальність, яка поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна відповідальність полягає в тому, що іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах, як і громадяни України.

Згідно з Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці, які вчинили правопорушення, відповідають на загальних підставах (ст. 29). Тобто на іноземців у питаннях відповідальності поширюється національний режим. Це означає, що іноземці підлягають юрисдикції та законодавству України і відповідають за цивільними позовами, заявленими до них, нарівні з громадянами України.

Цивільно-правова відповідальність може бути з договору та позадоговірною (з делікту). Майнова відповідальність іноземців за невиконання договору чи неналежне виконання його умов є такою ж, як і відповідальність громадян України. Відповідальність сторін, що випливає із зовнішньоторговельних договорів (контрактів), визначається правом, обраним сторонами, а якщо цього не зроблено - законом місця укладення цього договору (контракту) чи подальшим погодженням сторін контракту. У випадку відсутності погодження між сторонами під час укладення вказаного контракту може застосовуватися право, обране за іншим критерієм [18].

Права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок позадоговірного заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Тобто в разі, якщо така дія чи інша обставина мала місце в Україні, цивільно-правова відповідальність настає за законодавством України.

На окремих іноземців, згаданих, зокрема, в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 p., принцип національного режиму в питаннях відповідальності не поширюється. Відповідно до його норм члени дипломатичного персоналу; консульські посадові особи та консульські службовці; представники іноземних держав і члени парламентських та урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах, або з іншими офіційними дорученнями, володіють імунітетом від юрисдикції судів України під час виконання ними службових обов'язків. Зазначений імунітет поширюється і на членів їхніх сімей, які супроводжують зазначених осіб.

Проте імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки: коли голова дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу, а також члени їхніх сімей, які проживають разом із ними і не є громадянами України, вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України; спадкування; з питань, які випливають із їхньої професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків [20].

Глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу, а також члени їхніх сімей, які проживають разом із ними і не є громадянами України, підлягають юрисдикції України в разі згоди на це акредитуючої держави.

Члени адміністративно-технічного персоналу і члени їхніх сімей, які проживають разом із ними, якщо вони не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, користуються імунітетом від юрисдикції України за умови, що такий імунітет поширюється лише на дії, вчинені особами адміністративно-технічного персоналу під час виконання службових обов'язків. Імунітетом від юрисдикції України користуються й члени обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва під час виконання ними службових обов'язків. Імунітет не поширюється на випадки, коли вказані особи вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи щодо діяльності, яка здійснюється ними за межами їхніх службових обов'язків.

Консульські посадові особи та консульські службовці користуються імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов'язків. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки заявления позовів про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.

Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. У судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах [21].

За порушення іноземними громадянами та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, а також за недотримання правил транзитного проїзду через територію України, до них вживаються встановлені законом заходи юридичної відповідальності. Серед них видворення іноземця або особи без громадянства за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України. Воно може мати місце, якщо дії іноземця або особи без громадянства суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іноземець або особа без громадянства грубо порушили законодавство про свій правовий статус.

Отже, до спеціальних видів відповідальності належать:

1. Відповідальність за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.

За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України, до них встановлюються заходи відповідно до законодавства України.

2. Скорочення терміну тимчасового перебування в Україні. Іноземцю, який порушив законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.

Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця відпали підстави для його подальшого перебування в Україні.

Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця в Україні приймають органи внутрішніх справ [22].

3. Видворення за межі України.

Іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення. Механізм видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України регламентується Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та іншими правовими актами. Отже, іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України, якщо: його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; він грубо порушив законодавство Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства [5].

Іноземець зобов'язаний залишити територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають з санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення. Рішення про видворення іноземців з України може бути оскаржено до суду. Оскарження не зупиняє виконання рішення про видворення. Видворення іноземців здійснюють органи внутрішніх справ. Іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влаштовують їх незаконні в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

2.1 Нормативно-правове регулювання працевлаштування іноземців в Україні

Основні нормативно-правові акти, що регулюють працевлаштування іноземців в Україні:

Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (зі змінами і доповненнями);

Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року N 322-VIII (зі змінами і доповненнями);

Закон України «Про статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 року N 3929-XII (зі змінами і доповненнями);

Закон України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 р. № 803-XII (зі змінами і доповненнями);

Постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2009 р. N 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» (зі змінами і доповненнями);

Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до Конституції України (ст.26) іноземці, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Однією із таких законних підстав є працевлаштування іноземця на території України. Задеклароване Конституцією України право громадянина іншої держави на користування тими самими правами і свободами, що належать громадянам України, а також виконання відповідних обов'язків, які виходять із цих прав, виникають з моменту оформлення трудових відносин. А це дещо інша процедура, ніж та, до якої звикли і щоразу проходять громадяни України (зокрема, заява про прийом на роботу, пред`явлення паспорту і диплому про освіту).

Згідно зі ст. 8 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі - КЗпП), трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюють законодавство держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародні договори України. Якщо міжнародний договір або міжнародна угода, в яких бере участь Україна, встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди [8].

Сторони трудового договору можуть письмово погодити право країни, яке застосовуватиметься до трудового договору. Проте такий вибір не може погіршувати становище працівника порівняно з імперативними нормами права країни працевлаштування.

Зауважимо також, що в Україні до іноземних громадян не застосовуються реторсії у сфері трудових відносин.

Особа, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, має право на тимчасове працевлаштування, а особа, яка набула статус біженця, має право на працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців. Під терміном “біженець” розуміють іноземця (іноземного громадянина чи особу без громадянства), який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або через політичні переконання змушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), й не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених Законом України “Про біженців” від 21 червня 2001 р. № 2557-ІІІ, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Законодавство України про працю регулює:

1) трудові відносини в представництвах і філіях іноземних компаній, які здійснюють свою діяльність в Україні;

2) трудові відносини іноземних громадян на підприємствах з іноземними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність в Україні.

Трудові права іноземців також регулюють:

- установчі документи підприємств, установ та організацій;

- колективний договір;

- інші локальні нормативні акти та індивідуальні трудові договори.

Чинне законодавство України визнає недійсними умови договорів про працю іноземних громадян, які погіршують їх становище порівняно з законодавством України про працю. Трудовий статус іноземців - співробітників дипломатичних представництв дипломатичного персоналу визначає законодавство держави, яка направила їх в Україну [6].

Відповідно до ст.8 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон про зайнятість) передбачає, право іноземців та осіб без громадянства на працевлаштування у двох випадках:

1) найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін;

2) за наявності в них дозволу на працевлаштування;

3) які постійно проживають в Україні, та інших іноземців у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, без оформлення дозволу на використання праці іноземця.

У першому і третьому випадках законодавство України дозволяє працевлаштування іноземців без отримання спеціального дозволу (для першого випадку - у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснити працевлаштування). У другому випадку доведеться мати справу з державною службою зайнятості України, оскільки саме вона видає такі дозволи. Перші два випадки об`єднує тимчасовість правовідносин, тобто для них характерна обмеженість працевлаштування у часі. Тому з цими категоріями осіб можуть бути укладені лише строкові трудові договори (.

За порушення цих вимог на роботодавців (незалежно від форм власності) чекає штраф, який згідно Закону про зайнятість (ст.8) та Постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2009 р. N 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» (п.19) становить двадцятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну таку особу, яка працює без спеціального дозволу на працевлаштування. Хоча у цьому є і позитивний момент, адже отримані у вигляді штрафу кошти Державна служба зайнятості спрямовує до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [11].

Що ж стосується безпосереднього кадрового, оформлення трудових відносин з іноземцем, то тут все те саме: заява, наказ про прийом на роботу (тільки на строк дії дозволу або угоди про розподіл продукції); бажано письмовий трудовий договір (строковий), посадова інструкція, ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку, надання відпусток, звільнення з роботи (з особливостями для строкових договорів, за винятком вимог, передбачених ст. 391 КЗпП України, тощо.

Звертаю увагу на те, що внутрішні сумісництва неможливі, а з суміщеннями та переводами на інші посади (роботи) необхідно бути дуже обережними, щоб вони не суперечили дозволу на працевлаштування і наданим центру зайнятості документам.

Крім цього, згідно з п. 2.20 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудові книжки громадян, які працюють за трудовими договорами в іноземних представництвах, у іноземних кореспондентів, співпрацівників міжнародних організацій та інших прирівнених до них іноземців на території України, зберігаються:

- в м. Києві - в Генеральній дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв;

- в Автономній Республіці Крим - у філіалі Генеральної дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв м. Ялти;

- в областях - в управліннях зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрацій або підприємствах, визначених обласними державними адміністраціями;

- у м. Севастополі - в міській державній адміністрації.

І саме ці організації уповноважені робити відмітки у трудових книжках про прийняття на роботу (запис: «Прийнято на посаду _______ (назва представництва компанії в Україні») і про звільнення з роботи (запис: «Звільнено з роботи ____________») із посланням на відповідні статті КЗпП України (причина звільнення) відповідно до трудових договорів і довідок наймачів. Запис, зроблений у трудовій книжці іноземними представництвами, іноземними кореспондентами, співпрацівниками міжнародних організацій та іншими прирівненими до них іноземцями на території України є недійсний.

Зауважимо, що іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Також Конституцією і законами України передбачено, що іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України. Проте, якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України (це рішення набирає чинності після його опублікування).

Щодо стосується звітності роботодавців про працевлаштування іноземців, тут необхідно зауважити що діє так би мовити наступна формула:. «Загальна» звітність + звітність згідно з наказом Міністерства статистики України від 31 січня 1996 року № 28 «Про затвердження форм державної статистичної звітності про зовнішню трудову міграцію для Міністерства праці України». Цим наказом затверджені форми та Інструкції з їх складання, а саме [4]:

1) державної статистичної звітності про зовнішню трудову міграцію:

- № 2-ТМ (трудова міграція) «Звіт підприємств, організацій, установ про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні» (піврічна - за I півріччя, рік) і Інструкція про її заповнення;

- № 3-ТМ (трудова міграція) «Звіт про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні» (піврічна - за I півріччя, рік) й Інструкція про її заповнення.

2) типові форми первинної облікової документації, зокрема форма № 1-им «Реєстраційна картка іноземця, який тимчасово працює в Україні».

Іноземні громадяни не можуть бути призначені на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до закону призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язані з належністю до громадянства України. Так, на посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати тільки громадянина України. Згідно зі ст. 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути виключно громадянин України. Відповідно до ст. 76 Конституції України народним депутатом України може бути лише громадянин України. Прокурорами і слідчими можуть призначатися тільки громадяни України. Іноземні громадяни в Україні не можуть бути адвокатами, нотаріусами, аудиторами.

Допуск до державної таємниці зі ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” і “таємно” надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

Посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу й форми власності теж може обіймати особа, яка є громадянином України.

Зауважимо, що іноземці, які пройшли медичну чи фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних держав, допускаються до заняття цими видами діяльності в Україні лише після підтвердження їхньої кваліфікації в установленому порядку [6].

Право плавання під Державним прапором України, відповідно до Кодексу торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР, має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи - громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру. Члени екіпажу судна, зареєстрованого в Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, можуть бути громадянами будь-якої держави, а капітаном судна може бути тільки громадянин України.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачають статут останніх.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України. Членами політичних партій можуть бути виключно громадяни України.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку.

Слід зазначити, що роботодавці забезпечують спеціальну (вільну) економічну зону працівниками на контрактній основі з обов'язковим інформуванням органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони про залучення трудових ресурсів.

Принципово важливою є вказівка на те, що на спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, мають дотримуватися принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства та соціальну політику. Законодавчий акт про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони має визначати конкретні вимоги, що випливають із положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації. Заробітна плата працівників спеціальної (вільної) економічної зони визначається відповідним контрактом і обмеженню не підлягає. Вона не може бути нижчою, ніж мінімальна зарплата, визначена чинним законодавством України [11].

Чинне законодавство України гарантує іноземним працівникам переказування їх доходів, одержаних від роботи у спеціальній (вільній) економічній зоні, за кордон, включаючи накопичення та проценти на них у фінансово-кредитних установах спеціальної (вільної) економічної зони. Громадяни України, які працюють у спеціальній (вільній) економічній зоні, мають право відкривати в зазначених установах спеціальної (вільної) економічної зони та за її межами на території України рахунки у валюті, в якій вони отримують заробітну плату. Українські та іноземні громадяни, які працюють у спеціальній (вільній) економічній зоні, можуть вкладати свої кошти в будь-які не заборонені законом види підприємницької діяльності як на території спеціальної (вільної) економічної зони, так і за її межами на території України.

Насамкінець зауважимо, що трудові відносини, включаючи питання найму й звільнення, режиму праці й відпочинку, умов оплати праці, гарантій і компенсацій на підприємстві з іноземними інвестиціями, також регулюють нормативно-правові акти соціального партнерства, колективний договір та індивідуальні трудові договори. Умови колективного та індивідуальних трудових договорів не можуть погіршувати становище працівників підприємства порівняно з умовами, передбаченими чинним законодавством.

2.2 Система дозволів на працевлаштування іноземців в Україні

Іноземці та особи без громадянства (крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін), одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, не потребує отримання дозволу на працевлаштування. Особи, які тимчасово перебувають в Україні в приватних справах, права на роботу в Україні не мають і дозвіл на працевлаштування їм не видається. Дозволу на працевлаштування не потребують іноземці, які постійно проживають в Україні, та інші іноземці у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.

Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства, яка має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, в двох випадках. По-перше, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи. По-друге, якщо є достатнім обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Міжнародні договори України можуть установлювати й інші правила. Дозвіл на працевлаштування оформляється також іноземцям, яких направив закордонний роботодавець в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб'єктами господарської діяльності. За загальним правилом, роботодавці можуть використовувати працю іноземців лише за наявності в останніх дозволів на працевлаштування.

Приймати на роботу іноземців можуть платники страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості.

Дозвіл на працевлаштування оформляє й видає Державний центр зайнятості Мінпраці України або за його дорученням відповідні центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом) [3].

Для отримання дозволу роботодавець має подати до відповідного центру зайнятості такі документи:

- заяву (в довільній формі);

- обґрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;

- копію контракту між іноземним та українським суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);

- копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;

- список іноземців із зазначенням їхнього повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;

- копію проекту контракту роботодавця з працівником - іноземним громадянином;

- документ (наказ, витяг із протоколу, доручення тощо), оформлений у встановленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси в центрі зайнятості;

- копії документів про освіту або кваліфікацію;

- довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів;

- квитанцію про внесення плати за розгляд заяви.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів. Відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника про прийняте рішення.

Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року. Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органу внутрішніх справ з питанням про продовження терміну перебування в Україні [3].

Існує ряд випадків, коли незалежно від стану на ринку праці й тенденцій його розвитку дозвіл на працевлаштування не видається. Це відбувається, якщо:

- в поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;

- контракт передбачає умови праці для іноземців гірші, ніж для громадян України, які працюють за аналогічним фахом;

- виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

- іноземець має намір обійняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України;

- встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;

- від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року.

Зауважимо, що дозвіл на працевлаштування може бути анульований у ряді випадків, зокрема:

1) при достроковому розірванні контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або з вини іноземця;

2) при встановленні факту повідомлення іноземцями неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу;

3) при визнанні особи, згідно із законодавством, не бажаною для перебування в Україні.

Чинне законодавство України передбачає також підстави для видворення іноземця з України:

- якщо іноземець не став до роботи в передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними (поважними причинами вважається тимчасова непрацездатність іноземця або членів його родини, аварія на транспорті та інші аналогічні причини);

- якщо іноземець оформився на роботу без дозволу на працевлаштування;

- якщо анульовано дозвіл на працевлаштування.

Видворення іноземця здійснюють органи внутрішніх справ у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України “Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 29 грудня 1995 р. № 1074 [9].

Використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості підприємствами, установами та організаціями (незалежно від форми власності) заборонено чинним законодавством України. В разі порушення цієї вимоги державна служба зайнятості стягує з порушників (відповідних роботодавців) штраф за кожну таку особу в п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.

У випадку використання праці іноземців законодавство покладає на роботодавців ряд обов'язків:

- забезпечити своєчасне роз'яснення іноземцям, які запрошені для працевлаштування, їх прав, свобод та обов'язків, передбачених законодавством;

- вести облік працевлаштованих іноземних осіб, а також нести відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні;

- повернути до відповідного центру зайнятості дозвіл на працевлаштування іноземця після закінчення терміну дії цього документа;

- за необхідності продовжити термін дії дозволу на працевлаштування не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії попереднього дозволу на працевлаштування;

- протягом трьох робочих днів повідомити відповідний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ про дострокове розірвання контракту з іноземцем;

- протягом трьох робочих днів від дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомити відповідний центр зайнятості про цю дату й забезпечити реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ;

- по закінченні кварталу, протягом якого працював іноземець, повідомити відповідний орган державної податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР;

- протягом трьох робочих днів письмово повідомити Держкомкордон, відповідні центр зайнятості та орган внутрішніх справ про те, що іноземець не став до роботи в передбачений контрактом термін з причин, які відповідно до законодавства не є поважними [3].

3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

На кінець 2010 року чисельність іноземців, які тимчасово працювали в Україні, становила 4463 особи, з них: із країн СНД - 1145, найбільше із Росії - 578, Вірменії - 150, Киргизстану - 120, Молдови - 120, Узбекистану - 100, з інших країн (найбільше з Китаю) - 466; Туреччини - 292; В'єтнаму - 248.

Таблиця 3.1

Кількість офіційно працевлаштованих іноземців в Україні в 2010 р.

Країна

Кількість офіційний працівників

Росії

778

Китаю

566

Туреччини

392

В'єтнаму

248

Вірменії

250

Киргизстану

220

Молдови

220

Узбекистану

200

Інші країни

1589

ВСЬОГО

4463

*За даними Звіту Державного центру зайнятості України за 2010 рік про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні.

Розподіл іноземців, які тимчасово працюють в Україні, за видами діяльності та займаними робочими місцями (посадами):

- торгівля й громадське харчування - 1219;

- промисловість - 675;

- загальна комерційна діяльність щодо забезпечення функціонування ринку - 263;

- будівництво - 240;

- освіта - 163;

- сільське господарство - 163;

- охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення - 137.

У тому числі обіймають посади керівників та спеціалістів (осіб) - 2872; місця, які не потребують професії, спеціальності, - 60.

*За даними Звіту Державного центру зайнятості України за 2010 рік про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні.

Рис.3.1. Структура зайнятості іноземців в Україні в 2010 р. за видами діяльності

зайнятість працевлаштування іноземець

Таким чином, бачимо що більшість іноземців працює в сфері торгівлі, громадського харчування та промисловості - майже 60%. Це свідчить про той факт, що в Україну приїжджають іноземні працівники переважно такі, які не мають вищої освіти. Тобто створюється ситуація за якої громадяни України які не мають освіти, не можуть обіймати високі посади та можуть працювати як підсобні працівники та виконувати не кваліфіковану роботу відчувають досить сильний конкурентний вплив з боку іноземців.

Розподіл іноземців, які тимчасово працюють в Україні, за віком та статтю (осіб):

- від 18 до 28 років - 680;

- від 28 до 40 років - 1904;

- від 40 і більше років - 1879;

- з них чоловіки - 82%, жінки - 18%.

Дає змогу говорити про те, що більшість іноземців, які приїжджають в Україну осідають тут, асимілюються та змішуються з місцевим насленням, що ставить під загрозу чистоту української нації.

Правове регулювання праці іноземців в Україні пов'язане із міжнародними нормами та міждержавними й міжурядовими угодами. Звертаючись до колізійних норм міжнародного трудового права, слід зазначити, що усталеність міжнародного правового регулювання ринку праці частіше за все порушується невідповідністю законодавчих актів конкретних країн загальноприйнятим нормам.

Колізійність виявляється також в міжнародних угодах, що інколи не відповідають не лише усталеній правовій практиці та підписаним міжнародним угодам, але й національним інтересам договірних країн.

Сьогодні ми перебуваємо на етапі трансформації економіки України. Після фінансової кризи 2009 року загальний стан вітчизняної економіки стабілізувався, наявні початки економічного зростання. Фахівці констатують також зростання інвестиційної привабливості України.

Країна стає також більш привабливою в плані працевлаштування. На зміну тотальному звільненню працівників прийшло розширення штатів передових промислових підприємств, набір персоналу на новостворені підприємства [15].

Змінюються і тенденції так званої “мозкової міграції”. Якщо раніше країна була провідним постачальником науковців на ринки праці зарубіжних країн, то тепер чимало фахівців іноземного громадянства працевлаштовуються в Україні - задля обміну досвідом, упровадження нових західних технологій виробництва, методик управління персоналом та підприємством, ноу-хау тощо.


Подобные документы

  • Поняття та особливості правового статусу іноземців в Україні. Права, обов’язки та правовий режим іноземців. Порядок в’їзду в Україну і виїзду з України. Правила та особливості адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 06.05.2014

  • Поняття "іноземця" та "особи без громадянства", конституційно-правове регулювання їх статусу. Права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні та їх гарантування. Правова відповідальність іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [75,4 K], добавлен 21.10.2015

  • Дослідження виборчих прав іноземців в Україні та країнах світу. Аналіз зарубіжного досвіду надання іноземцям пасивного та активного виборчого права. Основні напрями приведення українського законодавства у відповідність до європейських стандартів.

    статья [22,2 K], добавлен 27.08.2017

  • Основні правові документи, які визначають права іноземців згідно міжнародного права: "Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права", Закон України "Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства". Юридичні колізії у сучасному праві.

    курсовая работа [35,0 K], добавлен 06.04.2012

  • Правове регулювання праці іноземних громадян в Україні. Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

    реферат [17,4 K], добавлен 09.11.2010

  • Загальна характеристика суб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб’єктів права на землю в Україні.

    реферат [29,4 K], добавлен 21.10.2008

  • Проблеми правового регулювання зайнятості й працевлаштування, їх головні причини та передумови, шляхи та перспективи вирішення в сучасних умовах ринкової економіки. Особливості правового регулювання зайнятості й працевлаштування молоді в Україні.

    контрольная работа [27,9 K], добавлен 23.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.