Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Становлення і сучасне розуміння поняття іноземців та осіб без громадянства. Характеристика їх прав, свобод і обов’язків. Особливості їх відповідальності за законодавством України. Правовий статус біженців і осіб, що отримали політичний притулок.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык русский
Дата добавления 20.04.2011
Размер файла 102,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

ПРАВОВИЙ СТАТУС

ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

Зміст

Вступ

Розділ I. Загально-теоретичні питання конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства

1.1 Становлення і сучасне розуміння поняття іноземців та осіб без громадянства

1.2 Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства

Розділ II. Правове регулювання статусу іноземців та осіб без громадянства за законодавством України

2.1 В'їзд, виїзд, транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства

2.2 Права і свободи іноземців та ocіб без громадянства в Україні

2.3 Обов'язки іноземців та осіб без громадянства за законодавством України

Розділ III. Правовий статус біженців і осіб, що отримали політичний притулок

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Україна є лише однією із близько 190 країн світу, з якими вона підтримує більш чи менш тісні зв'язки. Щорічно кілька мільйонів громадян України у приватних, комерційних чи службових справах відвідують інші країни чи тимчасово проживають на їх території.

Тому ставлення в Україні до іноземців певним чином впливає на ставлення інших країн як до українських громадян, так і до України як держави. І навпаки, ставлення до громадян України в інших країнах може інспірувати відповідні зміни у законодавстві України щодо статусу іноземців.

Імідж України у світі, ставлення в інших країнах до українських громадян є принциповими питаннями. Але не менш принциповим є необхідність залучення іноземних інвестицій, створення умов для праці іноземних підприємців, фахівців-технологів, журналістів тощо. Важливо також стимулювати розвиток іноземного туризму, який в деяких країнах створює 5--10 і більше відсотків ВВП. Наприклад, за даними Всесвітньої туристичної організації, в 2007 р. Канаду відвідало 17,3 млн. туристів, Угорщина за останні десять років довела річний доход від туристичної діяльності до 4,6 млрд. доларів, Мексика в2007 р. отримала від туризму 9 млрд., а Іспанія -- 28 млрд. доларів. Хіба були б зайвими для України такі кошти?

За даними Держкомкордону і Держкомтуризму України, у 2007 році Україну відвідало 2,4 млн. іноземних туристів, і 3,6 млн. українських громадян побували у закордонних турах, при цьому обсяг реалізації наданих туристичних послуг склав лише 451,9 млн. грн. (приблизно 0,5 відсотка ВВП України).

Надзвичайно важливим є питання детального правового визначення статусу іммігрантів в Україні. У правовому полі України виникає потреба створення такої системи застосування міжнародного права у внутрішньому правопорядку, яка б уможливила українській державі ефективно використовувати свої зобов'язання перед міжнародним співтовариством. Особливо це стосується сфери прав людини незалежно від того, чи ця особа є громадянином України чи іноземною фізичною особою.

Досвід інших країн яскраво демонструє, що відсутність відповідних державних програм і твердості в керуванні процесами імміграції, особливо в умовах 20-відсоткового рівня безробіття (враховуючи приховане) часто приводить до жорстокої конкуренції на ринку праці. Наслідком цього є, з одного боку, прояви расизму, з другого -- створення на території країни майже не здатних до інтеграції в суспільство іноземних громад, частиною яких є організовані злочинні формування, створені за національними чи расовими ознаками.

Ця небезпека може не обминути й Україну, до якої лише протягом 2005--2007 рр. і тільки легальними шляхами прибуло 1,106 млн. осіб різних національностей. Лише у 2007 р. 23 тис. іноземців одержали дозволи на постійне проживання, майже 2 тис. іноземців -- робочі візи. Ще кілька тисяч іноземців щорічно одержують статус біженця. За даними управління паспортної, реєстраційної та міграційної роботи МВС України, тільки у 2007 р. іноземцями вчинено понад 80 тис. правопорушень (контрабанда, торгівля наркотиками, організація нелегального проїзду чи перебування в Україні), виявлено 55 тис. порушників Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду із України, транзитного проїзду через її територію.

Нарешті, не треба забувати й про те, що за межами України мешкає понад 16 млн. українців за національністю, які також є для нас іноземцями. Представникам українських діаспор Україна має в першу чергу забезпечити можливість без перепон відвідувати свою історичну Батьківщину і почувати себе на її території бажаними гостями. З огляду на вищезазначене Україна не може ігнорувати необхідність оптимізації законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Ступінь наукової розробки. У правовій науці правовому статусу іноземців та осіб без громадянства було присвячено праці багатьох відомих учених-юристів. Серед цих насамперед, слід назвати таких як М. Баймуратов, О.Бобокал, І. Бойко, Л. Галенська, О. Заржицький, Т. Кирилова, І. Ковалишин, Т. Мінка, Г. Москаль, С. Чехович, Р. Чорнолуцький, В. Яворський, О. Тіунов. Разом із цим слід особливо підкреслити той факт, що, на жаль, у межах вітчизняної науки так і не вдалося підготувати окреме наукове дослідження, яке б усебічно висвітлювало концепцію правового статусу іноземців та осіб без громадянства.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є всебічний юридичний аналіз виникнення, розвитку та застосування правового регулювання статусу іноземців та осіб без громадянства.

З метою як найповнішого досягнення поставленої мети у дослідженні зосереджено увагу на виконанні наступних головних завдань:

ь дослідження процесу становлення і сучасного розуміння поняття іноземців та осіб без громадянства;

ь визначення і аналіз засад правового статусу іноземців та осіб без громадянства;

ь визначення правових засад в'їзду, виїзду, транзитного проїзду через територію України іноземців та осіб без громадянства;

ь характеристика прав, свобод і обов'язків іноземців та ocіб без громадянства в Україні;

ь визначення особливостей відповідальності іноземців та осіб без громадянства за законодавством України;

ь аналіз правового статусу біженців і осіб, що отримали політичний притулок.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктами дослідження є правові відносини, що складаються з приводу реалізації іноземцями і особами без громадянства свого правового статусу.

Предметом дослідження є норми внутрішнього законодавства України і чинних міжнародних договорів, які визначають статус іноземців і осіб без громадянства.

Методологічна основа дослідження. З метою розкриття теми дослідження, а також виходячи з характеру поставлених завдань, в основу нашого дослідження покладено, насамперед, формально-юридичний метод наукового дослідження.

У своєму дослідженні ми спиралися також на історичний, порівняльний, діалектичний, логічний, системний та деякі інші методи.

У дослідженні широко використані положення загальнотеоретичних і спеціальних праць вітчизняних та зарубіжних науковців, які присвячено проблематиці статусу іноземців і осіб без громадянства.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що його положення дають можливість з'ясувати правову природу статусу іноземців і осіб без громадянства. У дослідженні зроблено спробу дати повне наукове поняття статусу іноземців і осіб без громадянства.

Можна, зокрема, виділити наступні аспекти застосування результатів дослідження:

- науково-дослідницький (у питанні з'ясування характеру й особливостей статусу іноземців і осіб без громадянства);

- науково-освітній (у процесі викладання курсів з конституційного і міжнародного права);

- правотворчий (під час розробки та обговорення правових документів, спрямованих на регулювання статусу іноземців і осіб без громадянства);

- інформаційно-аналітичний (у перебігу пропагування та розповсюдження відповідних знань.

Структура й обсяг дослідження. З урахуванням поставлених перед дослідження завдань, робота структурного складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

1.1 Становлення і сучасне розуміння поняття іноземців та осіб без громадянства

Історично, та й значною мірою сьогодні для позначення осіб-негромадян відповідної держави використовувалися і використовуються різні терміни: "іноземці", "іноземні громадяни", "особи без громадянства". Такий різнобій понять знаходив своє відображення і в законодавчій практиці. Наприклад, в законодавчих актах перших років радянської влади перше поняття “іноземця” зустрічалося в Положенні про іноземців в УРСР, затвердженому у 1922 р. У цьому положенні були систематизовані й об'єднані окремі декрети, які стосувалися правового положення іноземних громадян. Поняття іноземного громадянина визначалося відсутністю в особи громадянства, що повинно було підтверджуватися наданням зацікавленою особою: а) належного посвідчення про своє іноземне громадянство; б) особам, що вийшли з громадянства, посвідчення про свій вихід із зазначеного громадянства, отриманого від належних радянських установ. Таким чином, категорія "іноземець" включала дві групи осіб: іноземців та осіб без громадянства (це, у свою чергу, знайшло відображення у наукових дослідженнях того часу) [2,с.209-214]. Так. А.Н.Макаров в одному з перших наукових досліджень, присвячених правовому положенню "іноземців" у нашій країні, визначає поняття "іноземця" як будь-яку особу, яка не є громадянином СРСР [3,с.7].

Поєднання в цю категорію громадян інших держав та осіб, які не мають громадянства взагалі обумовлено тим, що в радянському законодавстві того періоду інститут осіб без громадянства був відсутній взагалі.

29 жовтня 1924 р. ЦВК СРСР затвердив положення про союзне громадянство [4]. У цьому Положенні поняття іноземного громадянина не давалося, а поняття громадянства СРСР визначалося так: "Кожна особа визнається громадянином Союзу РСР, оскільки ним не буде доведено, що вона є іноземним громадянином". З такого визначення випливало, що якщо особа могла довести свою приналежність до якої-небудь іноземної держави, то вона визнавалася іноземним громадянином. Основним доказом приналежності особи до іноземної держави вважалося представлення ним діючих національних документів. Слід зазначити, що в приведеному визначенні надмірно широко тлумачилося поняття радянського громадянства. Таке формулювання змушувало включати в число радянських громадян велику кількість іноземних громадян, що з різних причин не могли чи навіть не бажали доводити своє іноземне громадянство. Водночас таке визначення іноземного громадянина серйозно ускладнило і практичну роботу відповідних органів державного управління з перереєстрації і документування іноземних громадян, які проживали на той час в СРСР.

У розробленому через рік НКВС РСФСР Положенні про види на проживання для іноземців[5, 117], поняття іноземця було трохи уточнене. "Іноземцями, зазначалося в ст. 1 цього Положення, -- йменуються громадяни держав, що не входять до складу СРСР, які мають у підтвердження цього належні національні паспорти і не є громадянами СРСР". Із даного визначення випливає що для визнання особи іноземним громадянином вона повинна, по - перше належати до громадянства іноземної держави, по-друге, мати в підтвердження цього, діючий національний паспорт і. по-третє, не бути громадянином СРСР. Вказівка на те, що іноземні громадяни повинні мати діючі національні паспорти, що підтверджують їх приналежність до конкретної іноземної держави, мало істотне практичне значення. Справа в тому, що Положенням про види на проживання для іноземних громадян 1925 р. всі особи, що не є громадянами СРСР і не мали належних національних документів, що підтверджували їх приналежність до іноземної держави, відносилися до "осіб, що заявляють себе іноземними громадянами"

Встановлення цієї нової категорії осіб, продиктоване інтересами практики, трохи не узгоджувалося зі ст. З Положення про союзне громадянство, яке відносило всіх осіб, що не змогли довести свого іноземного громадянства, до громадян СРСР. Категорія "осіб, які заявляють себе іноземними громадянами", проіснувала недовго.

Положення про громадянство Союзу РСР 1931 р [4,Ст. 196], і все наступне законодавство СРСР щодо правового положення іноземних громадян не внесло істотних поправок у визначення іноземного громадянина, даного в Положенні про види на проживання для іноземних громадян 1925 р. Не 6уло поняття іноземного громадянина й у Законі про громадянство СРСР від 19 серпня 1938р.

Таким чином поняття іноземного громадянина можна було сформулювати, виходячи лише з раніше виданих нормативних актів і визначення громадян СРСР, даного в Законі про громадянство від 19 серпня 1933 р. Ст.2 Закону "Про громадянство СРСР" 1938 р. визначає, що громадянами СРСР є :

а) усі піддані колишньої Російської імперії до 7 листопада 1917 р. і які не втратили радянського громадянства;

б) особи, що придбали радянське громадянство у встановленому законом порядку.

Отже, іноземним громадянином за діючим раніше радянським законодавством визнавалася особа, яка проживає на території СРСР, не є її громадянином. і є громадянином іншої держави. Дуже близьким до цього є визначення В.Д. Яворського, який формулює поняття іноземного громадянина як фізичну особу, яка постійно чи тимчасово знаходиться на території країни, не є радянським громадянином і знаходиться в громадянстві чи підданстві іншої держави [6,с.4].

Аналізуючи ці визначення іноземного громадянина, можна визначити, що поняття іноземного громадянина має дві ознаки. По-перше, це особа, яка постійно чи тимчасово проживає в країні, але не є її громадянином, і по-друге, ця особа обов'язково повинна бути громадянином (підданим) якої-небудь іншої держави". На практиці для" підтвердження і визнання другої ознаки потрібні наявність у особи діючого національного паспорта чи документа, який його замінює і підтверджує приналежність особи до конкретної іноземної держави.

Така ознака іноземного громадянина, як проживання чи перебування на території тієї чи іншої держави, є не зовсім вичерпною, тому що не завжди здатна охопити все реальне коло досліджуваних суб'єктів і вимагає визначених пояснень.

Не зовсім коректним є поняття іноземного громадянина подане В. І. Лісовським який розглядає іноземних громадян як осіб, що знаходяться на території іноземної держави і не є її громадянами [7,С.129]. У цьому визначенні не відбита властива тільки іноземному громадянину ознака -- наявність громадянства чи підданства іншої держави, яка відрізняє її рід особи без громадянства. На думку Т. Н. Кирилової іноземним громадянином є "особа, що має, постійний політичний, економічний і правовий зв'язок з державою свого громадянства і знаходиться в тимчасовому економічному і правовому з в'язку з іншими державами" [8, С. 105].

Виходячи з діючих нині Законів України "Про правовий статус іноземців", "Про громадянство України" "Про біженців" і з урахуванням згаданих вище правових актів, можна зробити висновок, що основними ознаками іноземного громадянина є відсутність у нього українського громадянства, обов'язкова наявність у нього громадянства чи підданства іншої держави, що повинно бути у всіх випадках підтверджено відповідними документами: національним паспортом чи документами, що його що заміняють, а також існування визначеного юридичного зв'язку цієї особи з органами державної влади в Україні. Врахування цих ознак дозволяє таким способом сформулювати аналізоване поняття.

Іноземний громадянин -- це особа, що є громадянином чи підданим іншої держави, і це підтверджено відповідними документами, не є громадянином України, але в силу свого постійного чи тимчасового перебування на території України, а також інших причин, знаходиться в правовому зв'язку з Україною в особі її компетентних органів.

Що ж до осіб без громадянства, то в Законі України "Про громадянство" від 18 січня 2001 р , в статті 1- вони визначаються як особи яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами [9, Ст.65].

Відповідно до статті 1 Закону України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” в первинній редакції від 4 лютого 1994 року, поняттям „іноземці” позначалися дві категорії фізичних осіб - громадяни іноземних держав та особи без громадянства.

Згодом законом № 506-IV від 06.02.2003 р. про внесення змін до Закону України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” у назві та тексті Закону слова "іноземці" і "іноземні громадяни" в усіх відмінках замінено відповідно словами "іноземці та особи без громадянства" і "іноземці" у відповідному відмінку.

Таким чином, сьогодні відповідно до чинного законодавства України:

· іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

· особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином [10].

Поняття особи без громадянства, таким чином, визначається так: по-перше ця особа повинна проживати в Україні і не бути громадянином України, це проживання повинно бути узаконено відповідним правовим актом країни перебування, по-друге, вона не може в той же час доводити свою приналежність до якої-небудь іноземної держави. І по-третє жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає її своїм громадянином. Друга ознака важлива з практичної сторони, тому що у разі пред'явлення особою без громадянства компетентним органам держави дійсний національний паспорт чи інший документ, що підтверджує його приналежність до якої-небудь іноземної держави, вона переходить у категорію іноземних громадян.

Інститут осіб без громадянства в СРСР був вперше встановлений Законом "Про громадянство СРСР" 1938 р.

Особа без громадянства (апатрид) це особа, що втратила громадянство в одній державі і не одержала нового громадянства в іншій. Особи без громадянства (апатриди) - це особи, які проживають на території певної держави, але не є його громадянами і не мають доказів свого відношення до громадянства іноземної держави.

Основною причиною безгромадянства є "негативні" колізії національних законодавств про громадянство. Можуть бути самі різні варіанти такої колізії. Особа втрачає громадянство в одній державі внаслідок неприйняття рішення про прийняття в громадянство, але не має нагоду набути громадянство в іншій державі. Те ж саме може відбутися, коли, особа виходить з громадянства за власною ініціативою, оскільки це ще не гарантує автоматичне отримання громадянства іншої держави. Безгромадянство може виникнути у жінки при вступі у шлюб з іноземцем, якщо закон передбачає втрату колишнього громадянства. Наприклад, коли жінка, має ліберійське громадянство виходить заміж за шведського громадянина, вона стає апатридом, оскільки автоматично втрачає колишнє громадянство, але автоматично не одержує новий. У зв'язку з тим, що в ст. 20 Закону про громадянство Ліхтенштейну від 14. листопада 1933 р. встановлено, що жінка перестає бути громадянкою Ліхтенштейну, якщо вона виходить, заміж за іноземця, її вступ у шлюб з громадянином США призведе до автоматичної втрати нею первинного громадянства без автоматичного отримання нового. Безгромадянство може виникнути з моменту народження особи. Наприклад, якщо у громадян держави, де діє принцип "права ґрунту" (Аргентина), народжується дитина на території іншої держави, де діє принцип "права крові" (Швеція), то він стає особою без громадянства.

Оскільки у апатридів відсутній стійкий правовий зв'язок з певною державою, то це ставить їх в менш вигідне положення в порівнянні з громадянами держави, на території якої вони проживають. Вони, як правило, обмежуються в політичних правах, не можуть вимагати захисту від якої-небудь державою. У ряді країн на осіб без громадянства не розповсюджується законодавство про працю і соціальне забезпечення. Держави регулюють правове положення осіб без громадянства як за допомогою національного законодавства, так і за допомогою міжнародних договорів.

В міжнародно-правовій сфері питання безгромадянства вирішуються в двох основних напрямках: регулювання правового статусу апатридів і регулювання скорочення випадків безгромадянства.

Правове положення апатридів знайшло відображення в Конвенції про статус апатридів від 28 вересня 1954 р.[11, №147], відносить до апатридів особу, яка не є громадянином якої-небудь держави через закон даної держави. Учасники Конвенції зобов'язалися застосовувати її положення до апатридів без якої б то не було дискримінації за ознакою їх раси, релігії або країни їх походження. З другого боку, у кожного апатрида існують зобов'язання відносно країни, де він перебуває, що припускає підкорення її законам, а також заходам, приймається для підтримки громадського порядку. Відносно таких прав, як право на рухоме і нерухоме майно, авторські і промислові права, право асоціацій, робота по найму, рішення житлових питань в ряді інших, апатридам, які законно проживають на території договірної держави, надається можливо більш сприятливе положення, в будь-якому разі не менше, ніж те, яке звичайно надається іноземцям при тих же обставинах. Апатриди мають право вибору місця проживання і вільного пересування в межах території держави за умови дотримання всіх правил, які зазвичай застосовується до іноземців. В той же час апатриди прирівнюються до громадян країни їх постійного місцепроживання відносно права вільного звернення в суди, початкової освіти, урядової допомоги, винагороди за працю, соціального забезпечення. Таким чином, Конвенція закріплює принцип, згідно якому апатриди користуються певним комплексом прав на території тієї держави, де вони мають постійне місце проживання. Учасники Конвенції взяли зобов'язання не виселяти законно проживаючих на їх території апатридів по міркуваннях державної безпеки або громадського порядку. Виселення таких апатридів можлива тільки при виконанні рішень, прийнятих судом. Нарешті, Конвенція ставить в обов'язок держав по можливості полегшувати асиміляцію і натуралізацію апатридів, що направлено на скорочення числа осіб, які не мають громадянства.

Стан без громадянства в більшості випадків виникає через неузгодженість (колізії) законодавств різних держав щодо набуття і втрати громадянства. Найчастіше воно настає в результаті: а) автоматичної втрати громадянства, що має місце в силу закону і не супроводжується набуттям нового громадянства в іншій державі; б) позбавлення громадянства в силу судового вироку чи спеціального акта вищих органів державної влади чи управління без наступного набуття нового громадянства в іншій державі.

В Україні можна виділити наступні категорії осіб без громадянства: колишні іноземні громадяни, що втратили своє громадянство (підданство) після закінчення терміну дії національних паспортів і не пред'явили документів, які засвідчують їх приналежність до іноземної держави особи іноземного походження, що прибули в Україну нелегальним шляхом і не пред'явили діючих національних паспортів, політичні емігранти, незалежно від часу прибуття їх в Україну, якщо вони не прийняті в українське громадянство у встановленому законом порядку [1,с.70].

В свою чергу, такі вчені як Баймуратов М.А. визначає іноземців, як осіб, які знаходяться на території будь-якої держави, але не є її громадянами і мають громадянство іншої держави, а осіб без громадянства - особи, які не мають громадянства будь-якої держави [12,с.193];

Політологічний енциклопедичний словник дає таке визначення “іноземців” - це особи, які перебувають на території певної держави, не маючи її громадянства. В вище названому словнику не має таких понять, як

“ особа без громадянства ” або “апатрид” [13,с.235].

Великий енциклопедичний словник дає таке визначення ”іноземців“ - це особи, які знаходяться на території відповідної держави, але є громадянами іншої держави або особами без громадянства.

“Іноземні громадяни “ - це особи, які не є громадянами даної держави і мають докази свого відношення до громадянства будь - якої іншої держави.

“Апатриди “ (аполиди) (від. грец. apatris і apolis - позбавлений Батьківщини), особи, що не мають громадянства (підданства) [14,с.61,41].

“Іноземець” - особа, що належить до громадянства відповідної держави, але не є громадянином держави перебування

“Особа без громадянства” (апатрид) - особа, яку жодна держава не вважає своїм громадянином [15,с.124-126].

Між особами без громадянства і громадянами іноземних держав (іноземцями) існує юридично обґрунтоване розмежування. Воно викликано тим, що апатрид (особа без громадянства) не перебуває в громадянстві даної держави і не має юридично важливих доказів свого відношення до громадянства іншої держави. Правовий статус апатрида в першу чергу визначається законами держави - перебування. При переїзді апатрида в іншу державу його зв'язок з колишньою державою автоматично припиняється і виникає новий зв'язок з тією державою, де апатрид перебуває. Права і обов'язки апатрида, які набутті в колишній державі, автоматично не поновлюються. Вони визнаються тільки в тому випадку, якщо в новій державі діє закон щодо переходу цих прав і обов'язків або ця держава виконує відповідні міжнародні зобов'язання. Що стосується громадян іноземний держав, то вони підкоряються не тільки правопорядку країни перебування, але зберігають права і обов'язки по відношенню до своєї держави. У іноземних громадян як громадян певної держави існують юридично регульовані правовідносини з цією державою незалежно від місця знаходження даних громадян. Подібна держава, вимагаючи лояльності від своїх громадян, зобов'язана забезпечити їм встановлені законом права і захист як на власній території, так і закордоном. Держава поширює свою владу на громадян, навіть якщо вони знаходяться за межами її території. У зв'язку з цим громадяни даної держави, знаходячись за її межами як іноземці, користуються по відношенню до держави свого громадянства рядом прав.

Таким чином, правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства при ряді загальних рис - не одне і те ж. Існуючі відмінності стосуються докорінної позиції - прав і обов'язків особи по відношенню до своєї держави: у іноземних громадян - це держава, яка надала їм громадянство, а у осіб без громадянства такої держави просто немає.

Отже, особи без громадянства - це особлива категорія осіб, правове положення яких повинно регулюватися в особливому порядку. Якщо це так, то тоді поняття "іноземний громадянин" і "іноземець" юридично повинні розглядатися як тотожні. З урахуванням зазначеного вище можна зробити загальний висновок про те, що "іноземний громадянин", або "іноземець", - це особа, яка знаходиться на території даної держави, і не є її громадянином, але належить до громадянства іншої держави.

1.2 Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства

Об'єм прав і обов'язків іноземця та осіб без громадянства визначається міжнародними договорами і національним законодавством держави. Визначення цього об'єму - справа внутрішньої компетенції кожної держави. Проте держава повинна при цьому виходити з міжнародних стандартів, які є загальновизнаними нормами міжнародного права. В першу чергу ці стандарти закріплені в Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р. і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. В першому Пакті прямо зафіксовано, що зобов'язав поважати і забезпечувати всім знаходиться в межах його території і під його юрисдикцією особам права, визнається в справжньому Пакті..." (п. 1 ст. 2). В обох пактах безліч статей, що стосуються прав і свобод осіб, які починаються із слів: "кожна людина...", тобто будь-яка людина, знаходиться на території держави, у тому числі і іноземець та апатрид, володіє вказаними в пактах правами і свободами. Отже, міжнародно-правові стандарти в області прав людини мають універсальне значення. Вони з'явилися конкретизацією принципу пошани прав і основних свобод людини, обов'язкової для всіх держав.

Кожна держава, спираючись на цей принцип і виходячи з свого суверенітету, сама встановлює правила перебування іноземців на своїй території. У зв'язку з цим держава поширює на іноземців, які знаходиться на її території, свою юрисдикцію і вимагає, щоб іноземці та апатриди виконували встановлені їм правила. Недотримання правил тягне за собою відповідальність, від якої звільняється достатньо вузьке коло іноземців (дипломатичні і консульські представники, посадові особи міжнародних організацій і т. п.). В той же час держава, на території якої знаходиться іноземець, повинна захищати його права, особливо пов'язані з особою іноземця, апатрида і його майном [1,с.82-84].

Держава перебування не повинна перешкоджати іноземцям, апатридам в праві виїзду з своєї території. Вона не повинна ущемляти прав окремих груп іноземців, осіб без громадянства по ознаках раси, віросповідання, мови і релігії і т. п., тобто піддавати їх дискримінації. Дискримінацією є позбавлення фізичної особи основних прав і свобод людини або цілеспрямований і істотний утиск цих прав, що є порушенням норм міжнародного права. А це неприпустимо. В той же час держава в певних областях може надати іноземцям менший об'єм прав, чим власним громадянам. Такі обмеження можливі, але в рамках вимог національного закону і відповідних норм міжнародного права. Наприклад, міжнародні пакти про права людини не перешкоджають державам робити вилучення відносно іноземців у сфері виборчого права. Іноземець не може обирати і бути обраним до органів державної влади, судових органів; бути главою держави і т.п.

Найважливішим принципом правового статусу іноземців та осіб без громадянства є реалізація юридичних гарантій їх прав і свобод. Це досягається правом іноземців на звернення за захистом в суд, адміністративні органи, застосуванням санкцій до порушників прав і свобод. Особливо важливо право іноземців на судовий захист їх особистих і майнових прав. Так, в Україні іноземці можуть звертатися за захистом своїх прав не тільки в звичайні суди, але і в Конституційний Суд України (у справах офіційного тлумачення Конституції і законів України).

Через національний режим іноземці не можуть вимагати надання ним тих прав, які не надані власним громадянам держави.

Таким чином, одним з найважливіших принципів юридичного статусу іноземців та осіб без громадянства є принцип їх рівності перед законом, що витікає із ст. 24 Конституції України, в якій зазначається, що всі мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Важливими є також положення ч. 2 ст. 22 Конституції України, згідно яким в Україні не повинні прийматись закони або вноситись зміни до законів, які скасовують або зменшують права і свободи людини і громадянина.

Права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені, у випадку воєнного або надзвичайного стану, але з зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені такі права і свободи як: право на життя, на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканість, право на житло, на правову допомогу та інше.

Національне законодавство, зокрема Закон України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, визначив засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства [10]. А саме: іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Сукупність прав і обов'язків, якими володіють іноземці, отримала назву правового режиму іноземців. Цей режим (або статус) не є абсолютно однаковим. Іноземців можна розділити на декілька категорій залежно від ступеня підлеглості юрисдикції країни перебування. У зв'язку з цим слід виділити правовий статус іноземних громадян, які мають імунітет від юрисдикції держави або переваги в правовій сфері, і статус іноземних громадян, які не мають імунітету від юрисдикції.

До іноземних громадян, які мають імунітет від юрисдикції або переваги, відносяться особи, які тимчасово перебувають в даній країні:

1) громадяни, які мають дипломатичний імунітет;

2) громадяни, які мають консульський імунітет;

3) громадяни - військовослужбовці військових частин, екіпажів військових кораблів, літаків ВПС;

4) члени міжурядових і державних делегацій, місій;

5) працівники міжнародних організацій;

6) свідки, експерти і інші особи, відповідний статус яких визначений міжнародними договорами.

Склад іноземних громадян, які не мають імунітету від юрисдикції даної держави, також є достатньо складним. До них відносяться іноземці які як постійно проживають в даній країні, так і тимчасово в ній перебувають. Іноземці, які постійно проживають - це ті, хто має дозвіл на постійне мешкання і посвідку на проживання. Інші іноземці вважаються такими, що тимчасово перебувають в країні.

Критерієм розподілу іноземців на постійно проживаючих і тимчасово проживаючих також є ступінь стійкості правового зв'язку особи з даною державою і характером перебування на її території. Якщо особа постійно проживає на території даної держави, то вона в той же час може користуватися дипломатичним захистом держави, громадянином якої вона є. У випадку, якщо особа отримала територіальний політичний притулок, то вона таким захистом країни громадянства користуватися не буде.

Отже, навіть іноземці, які постійно проживають в іншій країні, можуть мати різний об'єм правового статусу. Але зовсім інший об'єм правового статусу матимуть іноземці, які не мають імунітету від місцевої юрисдикції і тимчасово перебувають на чужій території. До них, наприклад, відносяться особи, які прибувають до країни як туристи, члени екіпажів морських і повітряних цивільних суден, спортсмени, приїжджають у приватних справах, прибувають в складі творчих колективів, у відрядження на підприємства і до установ, на навчання, та перетинають територію держави транзитом.

Практика держав виробила декілька видів правових режимів перебування іноземців на території даної країни. По своїй суті, ці правові режими є юридичним рішенням питання про об'єм прав, які надаються іноземцям. Це - наступні режими: національний, найбільшого сприяння, спеціальний (преференційний).

Національний режим співвідносить правовий статус іноземців із статусом громадян країни перебування. З цієї точки зору правовий статус іноземців у принципі прирівнюється до правового статусу власних громадян, але за рядом виключень, передбачених національним законодавством. Наприклад, до таких виключень відноситься відсутність у іноземців права на участь в управлінні державними справами. Не покладаються на іноземців такі обов'язки, як, наприклад, обов'язок служити в озброєних силах держави перебування. Національний режим не порушує зв'язок іноземця і з державою його громадянства - відносно своєї держави від несе обов'язки при збереженні всіх прав. При застосуванні до іноземців національного режиму зовсім не обов'язкове дія принципу взаємності. Це означає, що має права і свободи надаються іноземним громадянам незалежно від того, чи мають такі ж права і свободи громадяни даної держави в державі, громадянином якої є іноземець. Проте на практиці принцип взаємності може застосовуватися, але не в цілому - не відносно всього комплексу прав і свобод, а стосовно окремих прав. В такому випадку принцип взаємності спеціально обмовляється в тому або іншому національному законі. Наприклад, він може бути обумовлений в законі про товарні знаки. В ньому може бути обумовлена взаємність щодо реєстрації товарних знаків на ім'я іноземця. Схожий підхід до принципу взаємності може міститися в міжнародних договорах: в них включаються норми про національний режим іноземців тільки, що стосується предмету регулювання цього договору [1,с.79].

В Україні національний режим для іноземців діє як загальний принцип права. Він закріплений в Ст.26 Конституції України: "Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України" [16]. Таким чином, можливість доповнення, конкретизації даного принципу як в законодавчому порядку, так і за допомогою міжнародних договорів - не виключається.

Наступний вид правового режиму іноземців - режим найбільшого сприяння. Він означає, що громадяни іноземної держави користуються на території даної держави таким же правовим режимом, який наданий громадянам третьої держави. Даний вид режиму також є методом співвідношення правового статусу фізичних і юридичних осіб договірних держав з правовим статусом таких же осіб третьої держави на їх території. Такий підхід повинен бути зафіксований в міжнародному договорі принаймні між двома зацікавленими державами. Договір звичайно передбачає, що фізичним і юридичним особам однієї сторони, надається такий же правовий режим, що і на території іншої сторони, яким користуються або користуватимуться надалі на їх території фізичні і юридичні особи будь-якої третьої держави. Третьою державою може бути будь-хто, отже, і така держава, фізичним і юридичним особам якої надані найсприятливіші умови. Режим найбільшого сприяння як би зрівнює в правах іноземців. Частіше всього він застосовується при регулюванні торгових зв'язків. Режим найбільшого сприяння надається на взаємних початках.

Нарешті, спеціальний режим (преференційний) пов'язаний з наданням іноземцям певних привілеїв і переваг. Наприклад, це може стосуватись громадян сусідніх держав в їх відносинах один з одним у сфері прикордонної торгівлі, прикордонного спілкування і т.п [1,с.81].

РОЗДІЛ ІІ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

2.1 В'їзд, виїзд, транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства

Відповідно до Закону України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України [10]. Це загальне правило в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.

Щодо окремих категорій іноземців та осіб без громадянства законодавством України встановлені окремі правила. Так, в'їзд в Україну здійснюється:

ь іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, -- за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання та посвідки на постійне проживання;

ь осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, -- за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон;

ь іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін, -- за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на працевлаштування та посвідки на тимчасове проживання;

ь іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, -- за паспортним документом з відміткою;

ь іноземців -- громадян держав,-- за паспортним документом без візи, якщо термін перебування їх в Україні не перевищує 90 днів з дати в'їзду.

Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні договори про взаємні безвізові поїздки, в'їжджають в Україну за дійсним паспортним документом, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

- якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Державної прикордонної служби України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні (частина друга статті 25 Закону).

Іноземці та особи без громадянства в'їжджають на територію іншої держави і виїжджають з цієї території через пункти пропуску, відкриті для міжнародного або двостороннього пасажирського сполучення.

Паспортними документами, за якими здійснюється в'їзд в Україну, виїзд з України та й взагалі документами, які посвідчують особу для поїздок за кордон, як правило, є національний паспорт, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт моряка (посвідчення моряка).

Деякі особливості в'їзду на територію України встановлено для іноземців, яким в Україні надано статус закордонного українці відповідно до Закону України „Про правовий статус закордонних українців” від 4 березня 2004 року. Відповідно до нього, в'їзд в Україну та виїзд з України закордонних українців здійснюються відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. При цьому закордонні українці - громадяни держав, з якими Україна має візовий режим, мають право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без надання відповідного запрошення терміном дії на 5 років на підставі посвідчення закордонного українця.

Закордонний українець може іммігрувати в Україну для постійного проживання за умови отримання в установленому законом порядку дозволу на імміграцію для постійного проживання поза межами квот на імміграцію. Дане положення поширюються також на подружжя закордонного українця та його дітей у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Іноземці та особи без громадянства виїжджають з України за дійсними паспортними документами. Дані особи, а також особи, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Виїзд з України іноземця чи особи без громадянства не дозволяється, якщо:

ь щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом -- до закінчення провадження у справі;

ь його засуджено за вчинення злочину -- до відбування покарання або звільнення від покарання;

ь його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України -- до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

Що стосується транзитного проїзду іноземців та осіб без громадянства через територію України в країну призначення, то він дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України [10].

Транзитний проїзд іноземців та осіб без громадянства через територію України дозволяється за наявності у них транзитної української візи, проїзних квитків або інших документів, що підтверджують транзитний характер поїздки, якщо інше не передбачено законодавством України.

Транзитним проїздом вважається перебування в Україні в межах визначеного у проїзному квитку часу, а у разі відсутності квитка -- терміну, фактично необхідного для перетинання території України на відповідному виді транспорту.

У разі вимушеної зупинки на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість затримки, органом внутрішніх справ іноземцю та особі без громадянства може бути продовжено термін тимчасового перебування в Україні для усунення обставин, що спричинили вимушену зупинку, та для виїзду з України.

Детально питання в'їзду, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземцями та особами без громадянства врегульовано “Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. [17]

Ці Правила визначають порядок в'їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства (іноземців та осіб без громадянства); оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.

Дія даного нормативно-правового акту поширюється на всіх іноземців та осіб без громадянства, які прибувають в Україну, незалежно від їхнього статусу і мети приїзду, а також на юридичних і фізичних осіб в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства чи надають їм послуги, якщо інше не передбачено законодавством України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов'язані мати паспортний документ, яким є документ, що підтверджує громадянство іноземця та особи без громадянства або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною. Паспортний документ реєструється в порядку, встановленому цими Правилами, і пред'являється на вимогу посадових осіб зазначених у пункті 10 цих Правил органів.

Приймати іноземців та осіб без громадянства можуть зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні підприємства, установи й організації (далі -- організації), а також фізичні особи, які постійно проживають в Україні або тимчасово тут перебувають у зв'язку з навчанням, стажуванням тощо.

У разі коли іноземець та особа без громадянства прибув на запрошення однієї організації, інша організація за письмовим дозволом органу внутрішніх справ або Міністерства закордонних справ (у разі реєстрації цим Міністерством паспортного документу іноземця та особи без громадянства) має право приймати іноземця та особу без громадянства в Україні по своїй лінії, при цьому вона виконує стосовно до нього обов'язки і несе відповідальність

Іноземці та особи без громадянства можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін у порядку, встановленому законодавством України. Іноземці та особи без громадянства, які в'їхали для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.

Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну, статус біженця надається відповідними підрозділами з питань національностей та міграції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської міських держадміністрацій.

Контроль за дотриманням вимог цих Правил іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства або надають їм послуги, здійснюють в межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки та Державної прикордонної служби.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, повинні прописатися (зареєструватися) за місцем постійного проживання, а у разі зміни цього місця проживання підлягають виписці/прописці (реєстрації) в порядку, встановленому для громадян України.

Іноземці та особи без громадянства, які змінили місце перебування в Україні, а також ті, що змінили маршрут транзитного проїзду через територію України з порушенням, зобов'язані повернутися до попереднього місця перебування або прямувати транзитом до обраного пункту призначення, якщо їх дії не призвели до наслідків, які тягнуть за собою видворення за межі України.

За порушення цих Правил іноземці та особи без громадянства притягаються до відповідальності згідно із Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах. Особливі правила застосовуються щодо співробітників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, які користуються встановленими законодавством України і міжнародними договорами України привілеями та імунітетами від відповідальності в державі перебування.

2.2 Права і свободи іноземців та ocіб без громадянства в Україні

Іноземні громадяни й особи без громадянства є специфічними суб'єктами права, які знаходяться в особливих відносинах із державою.

Правовий статус іноземців і осіб без громадянства в Україні врегульовано Конституцією України, Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 року, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими Верховною Радою України, а також актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Всі вони прийняті на основі Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародних пактів про права людини 1966 р., які, будучи ратифікованими Україною, відповідно до статті 9 Конституції України також є джерелом правового регулювання статусу іноземців і осіб без громадянства в Україні.


Подобные документы

  • Поняття "іноземця" та "особи без громадянства", конституційно-правове регулювання їх статусу. Права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні та їх гарантування. Правова відповідальність іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [75,4 K], добавлен 21.10.2015

  • Поняття та особливості правового статусу іноземців в Україні. Права, обов’язки та правовий режим іноземців. Порядок в’їзду в Україну і виїзду з України. Правила та особливості адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 06.05.2014

  • Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Методи гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, міжнародні організаційно-правові механізми їх захисту. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [58,2 K], добавлен 02.02.2016

  • Правова характеристика основних прав людини як суспільних і соціальних явищ. Поняття, принципи і вміст правового статусу людини. Правовий статус громадян України, іноземців і осіб без громадянства. Міжнародні гарантії прав і свобод людини в Україні.

    курсовая работа [53,3 K], добавлен 02.01.2014

  • Правове регулювання праці іноземних громадян в Україні. Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

    реферат [17,4 K], добавлен 09.11.2010

  • Основні правові документи, які визначають права іноземців згідно міжнародного права: "Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права", Закон України "Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства". Юридичні колізії у сучасному праві.

    курсовая работа [35,0 K], добавлен 06.04.2012

  • Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Міжнародні організаційно-правові механізми гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

    дипломная работа [68,7 K], добавлен 01.07.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.