Професійні таємниці: поняття, сутність та правова основа

Key words: professional secrecy, informational dealings, medical secrecy, advocate (lawyer) secrecy, notary secrecy, journalist secrecy, affiliation secrecy.

Сьогодні життя кожної людини неможливо уявити без звернення за допомогою до кваліфікованих працівників у галузі права, різних сферах економіки, фінансів, медицини. Цивілізовані способи ведення бізнесу, забезпечення безпеки, якісний рівень життя, охорона здоров'я, реалізація й захист прав, свобод та інтересів громадян передбачають необхідність професійної допомоги та безпосередньої участі фахівців для супроводу кожного етапу господарської й іншої діяльності.

Отримуючи юридичні чи інші послуги на професійній основі, юридичні особи та фізичні особи формують інформаційні відносини. Для підвищення рівня захисту прав людини та зміцнення контакту між особою (клієнтом) і суб'єктом збереження інформації дедалі частіше застосовується поняття таємниці, яка може розглядатись із різних аспектів. Це матеріали, документи, інші відомості, якими користується особа в процесі та у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків, які забороняється розголошувати в будь-якій формі [1]; охоронювана законом інформація, яка була довірена або стала відома особі (утримувачу) виключно у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків, не пов'язаних із державною й муніципальною службою, розголошення якої може спричинити збитки правам і законним інтересам іншої особи (довірителя), яка довірила ці відомості, що не є державною чи комерційною таємницею. Такевужче значення таємниці надають І.Л. Бачило, Б.А. Кормич [2, с. 177], В.М. Лопатін [3, с. 538], А.А. Рожнов [4, с. 14], І.В. Смолькова [5, с. 23].

Тому визначення особливостей, які виокремлюють певні види таємниць, є актуальним для кращого розуміння самого поняття професійної таємниці.

Професійна таємниця визначається як узагальнена назва відомостей, якими володіє особа у зв'язку з виконанням нею професійної діяльності та розголошення яких заборонене. В Україні такими є відомості, що становлять адвокатську, банківську, лікарську, комерційну, нотаріальну, службову таємницю, таємницю листування, телефонних розмов, поштових відправлень, інших повідомлень, таємницю сповіді, таємницю усиновлення тощо.

Для окремих категорій громадян законодавством встановлений обов'язок зберігати в таємниці певні відомості про осіб, які їм стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків.

На думку М.В. Рудика, професійна таємниця являє собою окремий блок інформаційних відносин, захист від несанкціонованого розповсюдження яких є прямим обов'язком суб'єкта у зв'язку з виконанням професійних функцій. Таким чином, в основі професійної таємниці лежить професійна діяльність особи. Тобто відомості, які становлять предмет професійної таємниці, отримуються особою саме внаслідок здійснення професійної діяльності.

Обов'язок збереження медичної інформації про стан здоров'я пацієнта, медичну допомогу, наявність захворювання, діагноз, способи діагностики, лікування й профілактики, ризики, пов'язані з медичним втручанням, інші дані медичного характеру про пацієнта покладений на сучасних лікарів та інших медичних працівників. Лікарська таємниця - це конфіденційна інформація про звернення громадянина за медичною допомогою, відомості, отримані у зв'язку з лікуванням, тощо. Вона забезпечується морально-правовими гарантіями. Суб'єктами відповідальності за умисне або з необережності розголошення лікарської таємниці є особи, яким така інформація відома у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Інформація втрачає статус лікарської таємниці, якщо на це є згода пацієнта.

Згідно із чинним в Україні законодавством керівники установ охорони здоров'я можуть порушити лікарську таємницю, коли цього потребують інтереси здоров'я населення, тобто в разі крайньої необхідності. Допустиме розголошення лікарської таємниці може поставати також з об'єктивного характеру деяких форм надання медичної допомоги, коли втрачається конфіденційність стосунків пацієнта та медичної установи.

Закон України «Про психіатричну допомогу» передбачає можливість застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру. Відомості, що становлять лікарську таємницю, можуть надаватись і без згоди пацієнта у зв'язку із запитом органів дізнання й слідства, прокурора та суду в інтересах розслідування або судового розгляду справи [6, с. 4]. Медичний працівник зобов'язаний давати показання стосовно стану пацієнта, якщо це стосується розслідування злочину, як свідок. За протиправне розголошення лікарської таємниці законодавством передбачена дисциплінарна, адміністративна або кримінальна відповідальність. Лікарська таємниця забезпечена як морально-етичними, так і державними гарантіями, проте існує багато випадків викриття лікарської таємниці без дозволу пацієнта. Така особливість лікарської таємниці, що вирізняє її серед інших професійних таємниць, зумовлена важливістю цієї інформації для благополуччя та здоров'я інших осіб.

Професійна юридична таємниця (адвокатська та нотаріальна) є фундаментальною традицією у світовій юридичній практиці. Там, де панує право, завіса конфіденційності не може бути піднята, навіть якщо приховані відомості мають суттєве значення для справи.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» збереження адвокатської таємниці є професійним обов'язком адвоката [7].

Для збереження адвокатської таємниці не обов'язково закріплювати відносини між адвокатом і клієнтом у договорі про надання правової допомоги. Збереження адвокатської таємниці є обов'язком будь-якого адвоката в його професійній діяльності та всіх осіб, які в ході своєї професійної діяльності отримують відомості, що охороняються адвокатською таємницею.

Одним із різновидів професійних таємниць є таємниця нотаріуса. Як і адвокатська таємниця, вона регламентована нормативно-правовими актами та заснована на етико-моральних засадах професії нотаріуса.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій. Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Коло обставин, які входять до предмета професійної таємниці, законом не визначається. Тобто особа, яка звертається до нотаріуса, може відчувати себе повністю захищеною на законодавчому рівні. Нотаріус може не давати жодних свідчень стосовно інформації, яку він отримав під час здійснення своїх професійних обов'язків [8, с. 10].

Нотаріальна таємниця є всеохоплюючою, як і адвокатська таємниця. Перелік відомостей, що охороняються нотаріальною таємницею, не є вичерпним. Особами, які зберігають нотаріальну таємницю, є нотаріус, особа, уповноважена виконувати нотаріальні дії, помічник нотаріуса, особи, які перебувають у трудових відносинах із нотаріусом.

Варто враховувати, що така позиція можлива лише тоді, коли нотаріус не звільнений від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила йому ці відомості. Додержання таємниці встановлене в інтересах конкретних осіб, щодо яких вчиняли нотаріальну дію. Однак у їхніх же інтересах ця інформація може бути розголошена (наприклад, коли вона виправдовує таку особу).

Неоднозначним є порядок реалізації цієї норми та процесуальне оформлення дозволу на розголошення таємниці. Дозвіл мав би оформлюватись окремим процесуальним документом, підписаним особою, в інтересах якої встановлено таємницю. Однак можливе включення до протоколу допиту підозрюваного (обвинуваченого), свідка або потерпілого окремого питання про те, чи дозволяє він нотаріусу дати свідчення про обставини вчинення певної нотаріальної дії. Якщо на це питання одержано позитивну відповідь, можна вважати, що дозвіл отримано.

Факт порушення нотаріальної таємниці зазвичай не є підставою недійсності правочину, проте в комплексі з іншими порушеннями свідчить про наявні відхилення від установлених законом процедур вчинення нотаріальних дій. Неправильним і несправедливим є те, що законодавцем на сьогодні належним чином не оцінена важливість дотримання нотаріальної таємниці та не встановлена відповідальності за її порушення. Через це на практиці існує чимало випадків, коли, незважаючи на те, що факт порушення встановлюється в судовому засіданні та вважається доведеним, притягнення нотаріуса чи іншої винної особи до відповідальності не відбувається через відсутність необхідної для цього правової норми.

Тобто захист нотаріальної таємниці не відбувається на належному рівні в Україні.

Слідча таємниця є подібною за своїм характером до адвокатської та нотаріальної таємниць, оскільки зумовлена характером певної професійної діяльності. Однак, на відміну від інших таємниць, вона є найбільш номінальною, оскільки не гарантується професійними морально-етичними засадами чи покаранням за її розголошення, що передбачено на законодавчому рівні. Широке коло суб'єктів, які зберігають таку таємницю, та відкритість судових засідань роблять збереження цієї таємниці неможливим у більшості випадків. Слідчу таємницю становить інформація, яка стала відома оперативним працівникам, слідчим, посадовим особам, службовому персоналу та обслуговуючому персоналу органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України під час здійснення ними своїх професійних обов'язків та розголошення якої може завдати шкоди оперативним заходам, розслідуванню, дізнанню або створити загрозу життю людини.

Банківською таємницею охоплюється певний перелік відомостей: «відомості про банківські рахунки клієнтів; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності за окремим банком, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, які використовуються банками для захисту інформації» [9, с. 20].

Банківська таємниця - це інформація щодо діяльності й фінансового стану клієнта, яка стала відома банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третіми особами під час надання послуг банку та розголошення якої може завдати матеріальної або моральної шкоди клієнту.

Банківська таємниця не є настільки суворою, як нотаріальна чи адвокатська таємниці, оскільки вона пов'язана з грошовими операціями та бізнесом. Законодавство дозволяє банкам надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами й банком договорів. Банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі (у тому числі уповноваженій діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку під час виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації. Національний банк України має право надавати центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної фінансової політики, інформацію, що містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

Банківська таємниця не є такою для працівників центральних виконавчих органів, що здійснюють політику у сфері протидії корупції, фінансів, запобігання й протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, тощо. У багатьох випадках банківська таємниця може не охоплювати певні відносини між клієнтом і банком чи викривати їх для відповідних державних органів, тому банківська таємниця не є достатньо захищеною. Також відсутні норми, які конкретизують відповідальність за розголошення банківської таємниці. Права особи, яка бажає звернутись до банку для отримання певних послуг, не будуть захищені повною мірою. Банківська діяльність не має чітко визначених морально-етичних засад, які могли б гарантувати збереження професійної таємниці. Відсутність професійної етики в цій сфері відрізняє таку таємницю від адвокатської чи нотаріальної таємниці.

Журналістська таємниця відрізняється від інших професійних таємниць, оскільки має на меті захистити особу, яка надає свідчення. Це зумовлено специфікою журналістської діяльності. Журналістська таємниця - це інформація про особу, яка бажає залишитись анонімним джерелом інформації, що стала відома журналісту, посадовим особам, журналістському й службовому персоналу засобу масової інформації під час виконання ними своїх професійних обов'язків. Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дає змогу встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду, проте це не є його обов'язком [10, с. 22]. Відповідальність за порушення журналістської таємниці не має окремої регламентації на законодавчому рівні, на відміну від адвокатської та нотаріальної таємниць. Однак гарантіями дотримання цієї таємниці є добросовісність і неупередженість самих журналістів. Вони не зобов'язані зберігати журналістську таємницю, проте з метою подальшого розвитку своєї кар'єри та соціального іміджу гарантують збереження такої таємниці. професійна таємниця законодавство відповідальність

Одна з найбільш захищених і гарантованих таємниць, не пов'язаних із певною професією, виникає з процедури усиновлення. Така таємниця має більш широке коло суб'єктів щодо її збереження.

Приймаючи у свою сім'ю дитину як рідного сина, дочку, усиновлювач намагається, щоб ніхто, і насамперед той, кого усиновили, не знав, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Розкриття факту усиновлення може призвести до тяжких наслідків та навіть позбавити сенсу подальше збереження самого усиновлення. У зв'язку із цим таємниця усиновлення як таємниця про особисте життя охороняється Конституцією України, яка в ст. 32 проголосила право на таємницю особистого життя людини. Це право захищається також Цивільним кодексом України (ст. ст. 270, 275, 278, 279).

Таким чином, ніхто, хто був би причетний до підготовки усиновлення, збирав відомості про усиновлювачів, брав участь у судовому засіданні, не має права на розголошення інформації про усиновлення. Розгляд заяви про усиновлення має відбуватись у закритому судовому засіданні [11, с. 4]. Розголошення таємниці усиновлення проти волі усиновителя розглядається як вчинення правопорушення, за яке громадяни, а також службові особи, медичні працівники можуть нести кримінальну відповідальність за ст. 168 Кримінального кодексу України, навіть до позбавлення волі.

Частина 2 ст. 226 Сімейного кодексу України передбачає два види таємниці залежно від учасників усиновлення, від інших людей, від самої дитини.

Частина 3 ст. 226 Сімейного кодексу України передбачає право дитини після і4 років знати про своє походження, якщо до цього часу була прихована таємниця про її усиновлення. Для цього дитина може запросити дані про це в органі реєстрації актів цивільного стану, а в суді - копію рішення.

Закон передбачив не лише попередження про відповідальність за незбереження таємниці усиновлення, а й кримінальну відповідальність за ці дії, причому не має значення, були вони з умислом чи без умислу.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) карається штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років. Те ж діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той же строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до 3 років або без такого [12, с. 22].

Притягнення до кримінальної відповідальності поширюється на всіх без винятку осіб, яким стало відомо в силу тих чи інших обставин про підготовку й проведення усиновлення. Ці особи не повинні розголошувати інформацію щодо усиновлення також тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємницею. На службових осіб також покладається обов'язок навіть на офіційні запити не повідомляти дані, з яких постає, що усиновителі не є кровними батьками усиновленого. Таке право надано, як уже вказано, лише суду.

Оскільки таємниця усиновлення постає з норм моралі та принципів добросовісності й розумності, охорона такої таємниці здійснюється на достатньому законодавчому рівні. Законодавець урегулював усі випадки, які передбачають можливість розголошення таємниці усиновлення.

Професійні таємниці відрізняються за характером гарантій, якими вони забезпечені, обсягом відомостей, які вони захищають, та наявністю відповідальності за незбереження такої таємниці.

Таким чином, категорії, що входять до поняття «професійна таємниця» (лікарська, адвокатська, нотаріальна, страхова, банківська таємниці), мають досить вагоме значення для суспільства, оскільки їх недотримання уможливлює настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди, як майнової, так і моральної.

Література

1. Виноградова Г.В. Професійна таємниця в міжнародно-правових джерелах: окремі питання регулювання та використання в законодавстві України / Г.В. Виноградова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.justinian.com.

2. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи : [навч. посібник] / Б.А. Кормич. - К. : Кондор, 2004. - 384 с.

3. Информационное право / под ред. И.Л. Бачило, В.Н. Лопатина, М.А. Федотова, Б.Н. Топорнина. - СПб. : Питер, 2001. - 789 с.

4. Рожнов А.А. Уголовно-правовая охрана профессиональной тайны : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / А.А. Рожнов ; Казанский гос. унт. - Казань, 2002. - 21 с.

5. Смолькова И.В. Проблемы охраняемой законом тайны в уголовном процессе : автореф. дисс. . докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 / И.В. Смолькова ; Академия управления МВД России. - М., 1998. - 40 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квітня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 9-13. - Ст. 88.

7. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 5 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 27. - Ст. 282.

8. Про нотаріат : Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

9. Про банки та банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

10. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 650.

11. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-42. - Ст. 492.

Размещено на Allbest.ru