Рецидив та його види

- кваліфікований склад злочину має перевагу перед основним складом;

- більш тяжка кваліфікуюча ознака має перевагу перед менш тяжкою і поглинає її;

- кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню;

- умисел завжди поглинає необережність. Будь-яка вища форма вини поглинає нижчу;

- якщо один злочин є способом вчинення другого, складовою частиною його об'єктивної сторони, то перший з них поглинає другий.

- при конкуренції самостійної окремої норми і норми, яка передбачає відповідальність за співучасть в більш тяжкому злочині, застосовується норма про відповідальність за співучасть.

2) призначенні покарання;

3) вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності, а також від покарання у випадках, передбачених КК. [12]

Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 45--48.

Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом , та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом

Наявність рецидиву, пов'язаного із вчиненням після умовно-дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом. [16]

Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років.

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином (злочинами) становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності {ч. З ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок чого віддаляється можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування покарання за раніше вчинений злочин.

РОЗДІЛ 3. Боротьба з рецидивною злочинністю

Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямах:

1) підвищення ефективності призначення та покарань;

2) сприяння процесу ре соціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

3) організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів. [18]

Головною умовою ефективності кримінального судочинства є його справедливість. Вона, по-перше, означає рівність усіх громадян перед законом; по-друге, - співрозмірність та доцільність покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає громадянам, які побували на лаві підсудних, досить прикладів, що не вірити цю “рівність”. Органи дізнання, слідчі й прокурори вправі звільнити від кримінальної відповідальності будь-кого, хто вчинив злочин, визначивши, що внаслідок зміни обстановки діянні втратило характер суспільно-небезпечного або ця особа перестала суспільно не безпечною чи передати матеріали справи на розгляд товариського суду, в громадську організацію або трудовий колектив для вирішення питання щодо передачі винного на поруки, до компетентних органів для притягнення винного до адміністративної відповідальності. Таким чином, здійснюється своєрідна селекція осіб, які вчинили злочини: одних направляють до суду, інших звільняють від кримінальної відповідальності.

А ось як це позначається на статистиці. У 1997 році в МВС України було зареєстровано 1 247 948 заяв про вчинені злочини. Порушено 589 203 кримінальних справ, призначено покарання 235 тисячам осіб. Така на практиці невідворотність покарання. Багато незрозумілого й у визначенні санкцій за різні види злочинів. Часто-густо вони не можуть сприйматися як справедливі. Ще більше нарікань викликають незаконні судові вироки. Все це негативно впливає на правосвідомість засуджених і сприяє рецидивній злочинності. [19] Ось чому назріла нагальна потреба в радикальному реформуванні всієї системи правосуддя.

Ще актуальнішою є реформа пенітенціарної системи. Дуже важливо створити умови для цивілізованого утримання обвинувачених у слідчих ізоляторах. Адже вони ще не злочинці. Не менш назрілою є проблема організації виконання вироку до позбавлення волі. Колишні виправно-трудові колонії, а тепер установи з виконання покарань - себе вичерпали. Вони завжди переповнені, погано обладнані, засуджені знаходять у загальних приміщеннях по сотні і більше чоловік. Це створює ідеальні умови для стратифікації, виникнення різного роду угрупувань, очолюваних кримінальними “авторитетами”. До цих тягот додаються антисанітарія, насильство, недостатнє матеріально-побутове забезпечення засуджених. Треба повністю модернізувати тюремну систему налагодити в ній виробництво і професійне навчання. Зрозуміло, що тут потрібне відповідне державне фінансування, залучення до цієї справи громадських організацій, добродійних фондів, церкви, діячів культури та мистецтва.

Другим напрямком попередження рецидивних злочинів є соціальна допомога особам звільненим з місць позбавлення волі, у побутовому і трудовому влаштування. Найгострішою у перші дні після виходу на волю є проблема житла. Майже третина з тих, хто був засуджений і мав сім'ю, втрачають її. Розпадається половина так званих громадянських шлюбів. Колишні в'язні, як правило, втрачають свої робочі місця, а разом з ними - засоби до існування і місце в гуртожитках. Тобто доводиться починати життя з початку далеко не всім під силу зробити це без сторонньої допомоги. Іноді така допомога надходить від друзів по спільній злочинній діяльності чи по “зоні”. І через деякий час - нова судимість. інші вчиняють злочин з відчаю, опинившись у складній життєвій ситуації. Своєчасна соціальна допомога таким людям - це не лише акт благородства, але й важливий профілактичний захід.

У містах створюються центри соціальної реабілітації для звільнених, які не мають житла і роботи. Протягом певного часу, встановленого місцевою владою, ці люди одержують матеріальну і психологічну допомогу. Безпосередньо цією проблемою займається спеціальна спостережна комісія виконкомів місцевих рад, що діє на громадських засадах, а також, службою в справах неповнолітніх. Працевлаштування осіб, які засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також звільнених від покарання, та індивідуальна профілактична робота з ними покладається на органи внутрішніх справ - дільничних інспекторів, а також кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Ця служба зараз втрачає свої профілактичні можливості, оскільки виправні роботи за умови переходу до ринкової економіки себе вичерпали. До того ж економічна риза та щорічне зростання безробіття в Україні заводять проблему працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, у безвихідь. [20]

У країнах, що входили до складу СРСР, давно вже склалася ситуація, яку навряд чи можна назвати нормальною: проблеми ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі займаються всі та ніхто. Не було і досі немає спеціальною державної апробації для роботи з умовно звільненими від покарання та патронажу стосовно колишніх в'язнів. Нечисленна служба профілактики, що існувала у складі органів внутрішніх справ ліквідована у 1991 році.

Не менш актуальною в попередженні рецидиву злочинів є проблема ефективного соціального контролю за судимими. Звичайно, особи які відбули покарання або звільнені від нього на інших підставах, є повноправними громадянами, і їхні права захищаються Конституцією України. Необґрунтована підозрілість і нагадування щодо їх кримінального минулого суперечить етиці людських відносин і не сприяє процесу ре соціалізації. Разом з тим, не можна заплющувати очі на підвищену ймовірність нових злочинів з боку цих осіб. Тому чинне законодавство передбачає деякі форми примусового соціального контролю за особами, які мали судимість. Так, засуджені до позбавлення волі або виправних робіт умовно зобов'язані сплатити штраф і зразковою поведінкою виправдати виявлену їм довіру. Вони також підлягають контролю з боку органів внутрішніх справ, а неповнолітні - служби у справах неповнолітніх. Умовно засуджені можуть передаватися на перевиховання громадським організаціям чи трудовим колективам, які мають здійснювати контроль за ними.

Особи, які були звільнені від відбування покарання умовно-достроково, підлягають контрою з боку громадських організацій та трудових колективів. Так само нагляд здійснюється стосовно засуджених, яким суд постановив надати відстрочку виконання вироку у вигляді позбавлення волі.

Досить жорстким запобіжним заходом рецидиву, пов'язаним із деякими обмеженнями прав громадян, які відбули міру покарання є адміністративний нагляд міліції. Він може бути призначений за такими категоріями осіб:

1) особливо небезпечними рецидивістами;

2) засудженими за тяжку злочини;

3) засудженими двічі та більше разів до позбавлення волі за умисні злочини;

4) за особами, які відбували покарання за злочини, пов'язані з незаконним виготовленням та обігом наркотичних речовин. [13]

Адміністративний нагляд встановлюється безпосередньо перед звільненням з установ з виконання покарань або після звільнення. У першому випадку рішення за поданням начальника установи приймає суддя районного чи міського суду, де розташована ця установа, а в другому - за місцем проживання звільненого. Адміністративний нагляд призначається терміном від одного до двох років і не може перевищувати строки погашення або зняття судимості. Безпосереднє виконання нагляду покладається на дільничного інспектора за місцем проживання піднаглядного.

Правила адміністративного нагляду передбачають права працівника міліції: відвідувати житло піднаглядної особи, стежити за тим, щоб вона не залишала місце проживання в установлений час, не перебувала у заборонених для неї місцях. Піднаглядний зобов'язаний з'являтися до органу внутрішніх справа від 1 до 4 разів на місяць. Виїзд з району проживання в особистих справах - лише з відома міліції. Порушення цих правил тягне за собою адміністративну відповідальність, а за неодноразове, злісне ігнорування - кримінальну відповідальність.

Профілактичний ефект застосування останньої є суперечливим. З одного боку, це може попередити або припинити злочинну діяльність раніше судимої особи, а з другого, - притягнення до кримінальної відповідальності за одне лише порушення правил адміністративного нагляду штучно підвищує рівень рецидивної злочинності. Тому, на наш погляд, притягнення до кримінальної відповідальності наразі має сенс лише тоді, коли неодноразове порушення правил адміністративного нагляду поєднується з протиправною поведінкою особи.

Окрім названих, існують й інші форми міліцейського контролю, які не пов'язані з прав обмеженням підконтрольних осіб. Мається на увазі, зокрема, профілактичний облік, що здійснюється підрозділами кримінальної міліції у справах неповнолітніх стосовно підлітків, звільнених із місць позбавлення волі, або тих, кому замість покарання призначені примусові заходи виховного характеру. Підрозділи правоохоронних органів, які мають повноваження здійснювати оперативно-розшукову роботу, ведуть профілактичний облік деяких раніше судимих. Час від часу з ними проводяться профілактичні бесіди і, якщо потрібно, надається відповідна допомога. [20]

Проте, звичайно, найголовніше значення у боротьбі з рецидивною злочинністю у сучасних умовах має успішне проведення соціально-економічних реформ, спрямованих на підвищення життєвого рівня громадян, оздоровлення морально-психологічного клімату в країні, розбудову правової держави і громадянського суспільства. Ці заходи належать до загально-соціальної профілактики і стосуються всієї злочинності.

Висновки

Слово «рецидив» латинського походження й у перекладі означає «що відновлюється», «повторюється». У дореволюційній літературі вчинення особою повторного злочину вважалося проявом злої волі злочинця, його особливою схильністю до скоєння злочинних діянь. У зв'язку з цим рецидивіст вважався не звичайним злочинцем, а носієм злої волі особливої якості. Поняття рецидиву злочинів не містилося ані у Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 p., ні у КК УРСР 1960 р. Прийняття КК України у 2001 р. стало значним кроком на шляху вирішення проблеми рецидиву злочинів.

Стаття 34 визначає, що рецидив злочинів -- це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний. Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство. Складний, або багаторазовий, рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку.

На мою думку, запобігти рецидивним злочинам можна, але дуже важко. Велика частина злочинців, які несуть покарання за тюремними стінами (а там своє життя), після звільнення не стає на праведний шлях. Скоюють злочини з метою помсти, тому що саме з них також дуже сильно знущались на “зоні”.

Як було вже зазначено, потрібно проводити відповідні заходи для засуджених, зокрема допомагати з їх працевлаштуванням. Однак на даний момент багато підприємців та роботодавців бояться брати їх на роботу, оскільки людина, яка понесла покарання, легко може створити суперечливу ситуацію, що може призвести до непоправного.

Також, як вже було зазначено, гостро постає питання із житлом. Адже люди, які виходять із “страшних стін”, не мають даху, не мають грошей на їжу і на одяг, і тому користуються нагодою заробити “легкі гроші”. І, зазвичай, знову потрапляють за грати.

Крім того, в наш час гостро постає проблема державного фінансування виправних закладів, трудових колоній та колоній посиленого режиму, де і утримуються особливо небезпечні рецидивісти, які є великою загрозою для суспільства і його населення зокрема.

Як вже було сказано, умови утримання ув'язнених вкрай погані, наприклад, в камері, призначеній для декількох чоловік, перебувають 10-12 ув'язнених. Гігієна в місцях позбавлення волі також не на кращому рівні. І через це особа, яка погасила свою судимість, має чимало невиліковних хвороб, таких, як туберкульоз кісток, легень і т. д. Як свідчить статистика, кожний другий, звільнений з-під варти, має різні ступені захворювань. Наприклад, із 20 тисяч ув'язнених, які на даний час відбули покарання, - половина, а це більше 63%, - хворі, в тому числі на ВІЛ, СНІД тощо.

Отже, можна підбити підсумки. Для того, щоб запобігти вчиненню нових рецидивних злочинів, потрібно створити належні умови для тих, хто відбуває покарання.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. - 1996.

2. Кримінальний Кодекс України: прийнятий 5 квітня 2001 року

3. Кримінальне право України: В.В. Сташиса, В. Я. Тація, 2010. С - 265

4. Понятие рецидива преступлений: Бытко Ю.И., 2000. С - 30

5. Кримiнальне право України : Особлива частина : Пiдручник / За ред. М.I. Бажанова та iн. - 2-ге вид. - К. : Юрiнком Iнтер, 2005. С - 543

6. Кримінальна відповідальність за вбивство через необережність: НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 2003. С - 18

7. Кримiнальне право України : Загальна та Особлива частини : навч. посiбник для студентiв вузiв / [В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гiжевський]. - К. : Iстина, 2005. С - 379

8. Рецидивисты (повторно обвиняемые): Куфаев В. А. -- К., 1998. -- С - 102

9. Кримiнальне право України : особлива частина : навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i юрид. ф-тiв / С. I. Селецький. - К., 2007. - С - 503.

10. Рецидив и привычная преступность // Право и жизнь. -- Гродзинский М.М. - Х., 1999. - С. 50-68.

11. Кримiнальне право України : Особлива частина : навч. посiб. / I. В. Хохлова, О. П. Шем'яков. - К. : Центр навч. л-ри, 2006. С - 688.

12. Кримiнальне право України : Загальна частина : / П. Л. Фрiс. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - С - 360.

13. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву. Кривоченко Л.Н. - Харьков, 1993.-32 С - 32

14. Про виконання судами України законодавства в справах про повторні злочини та постанов Пленуму Верховного Суду України з цього питання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 р., №7// Постанови Пленуму Верховного Суду України. Т.2. - С. 65-68.

15. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - ., 1996. - С - 225

16. Кваліфікація злочинів. Тарарухін С.А. - Харків, 2000 - С - 274 .

17. Рецидивна злочинність в Україні: Голіна В. Рівень, структура, динаміка// Вісник Академії правових наук України.-1998.-№4(15)- С. 147-156.

18. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі Сколов С. // Право України.-1999.-№2- с.84 - 85,91.

19. Совокупность преступлений (вопросы квалификации) Тишкевич И.С. // П.,1979, №1.

20. Рецедивна злочинність: упущення при розслідуванні і розгляді справ: Коментар судової практики з кримінальних справ. Бірюченський О., Роцька Т. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1996,- С.7-11.

Размещено на Allbest.ru