Європейський суд з прав людини в механізмі захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина

Історичні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства). Виникнення і закріплення Європейського суду з прав людини в системі судочинства. Принципи діяльності Європейського суду з прав людини.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.01.2014
Размер файла 77,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Таким чином, з урахуванням положень статей 6 та 13 Конвенції система стандартів адміністративного процесу може бути представлена таким чином:

1. право на суд (як його прояв - право на доступ до суду);

2. право на справедливий судовий процес, що передбачає такі організаційні та процесуальні гарантії:

a. розгляд справи судом, створеним на підставі закону,

b. незалежність та неупередженість суду,

c. публічний розгляд справи та проголошення рішення суду,

d. справедливий судовий розгляд,

e. розгляд справи впродовж розумного строку;

3. ефективність судового контролю за актами та діями (чи бездіяльністю) органів публічної влади та дієвість судового рішення За ред.В. В. Лутковської ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ: Організація, діяльність, процес, - К.: Праксіс, 2005. - 141 c.

Україні у зв'язку з проведенням комплексу соціально-економічних, політичних, ідеологічних і культурних перетворень проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина набуває особливого значення.

Зміст цієї проблеми обумовлюється складнощами щодо реалізації закріплених в Конституції держави прав і свобод людини й громадянина та в недостатньому рівні їх захищеності від правопорушень. Такі обставини обумовлюють проведення науково-теоретичних досліджень, спрямованих на поглиблене вивчення системи і механізму забезпечення прав та свобод особи, аналізу головних його ознак і пошук напрямів у підвищенні їх ефективності в сучасних умовах.

Система і механізм забезпечення прав і свобод особи в сучасній Україні поки що перебувають на стадії розроблення, а їх реалізованість та захищеність досі залишаються на невисокому рівні. Дієвість і реальність правової системи взагалі повинна визначатися виходячи із реальності ефективності забезпечення прав і свобод громадян. Саме за цієї умови наша держава може з повним правом називатись правовою і соціальною. На думку О. Скрипнюка, з якою не можна не погодитись, правова держава - це фізична безпека громадян щодо влади і міжособистністних стосунків, індивідуальна свобода, громадянські та політичні права й обмеження будь-яких форм державної деспотії, соціальна держава - це соціальна безпека та забезпечення матеріально-економічних умов вільного та гідного існування1.

Найважливішим складовим елементом системи забезпечення прав і свобод громадян виступає її гарантування, призначення якого полягає у створенні необхідних юридичних умов для "перетворення закріплених у законі прав і свобод з можливостей на реальність".

Поняття "гарантії" охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав і свобод, на усунення можливих перешкод на шляху до їх повного або належного здійснення3. Держава, яка закріплює права і свободи в законодавстві, бере на себе певні зобов'язання про створення сприятливих умов для їх ефективного забезпечення, а саме: надавати громадянам справжні можливості для виявлення протиправних посягань, захищати права і свободи людини й громадянина у разі їх незаконного порушення. Ці зобов'язання держави зафіксовані в законодавстві й є юридичними гарантіями їх реалізації, охорони і захисту.

2.2 Основні принципи, якими керувалася і на що опиралася судова система Європейського суду з прав людини

Європейський суд з прав людини не став ефективним правовим інструментом легко і швидко. Майже двадцять років він виступав "сплячею красунею, до якої часто зверталися, але без особливих результатів”.

Суд складається з такого числа суддів, що дорівнює числу держав - членів

Ради Європи. Судді обираються на дев'ятирічний термін Парламентською Асамблеєю зі списків, що нараховують по три кандидата, що представляються державами. Протягом терміну своїх повноважень вони не повинні займати посад, не сумісних з незалежністю, неупередженістю і вимогами цієї посади. Якщо справу передає в Суд сам подавець скарги відповідно до Протоколу 9, то група в складі трьох суддів, включаючи суддю, обраного від зацікавленої держави, може прийняти одноголосне рішення про те, що справа не буде розглядатися Судом; у цьому випадку рішення в справі приймає Комітет міністрів. Заявник і його адвокат можуть брати участь у розгляді, проведеному Судом, і представляти пам'ятні записки й усні аргументи в ході слухань. Усі витрати Європейського суду, згідно ст.58, несе Рада Європи.

Після слухань судді за закритими дверима вирішують більшістю голосів чимало місце порушення Конвенції. Якщо порушення виявлене, то Суд може також надати справедливе відшкодування потерпілій стороні, включаючи компенсацію за моральний і матеріальний збиток і відшкодування витрат.

Відповідальність за виконання рішень Європейського Суду несе Комітет міністрів Ради Європи. Упевнившись у тім, що зацікавлена держава вжила заходів до задоволення позову, що можуть містити в собі виплату компенсації чи зміну внутрішньодержавного права, Комітет міністрів приймає резолюцію про припинення справи.

Нагляд Комітету міністрів за здійсненням рішень Суду, а до вступу в силуПротоколу 11 - і його власні рішення, що приймалися відповідно до статті 32 Конвенції, можливо, входять у число головних позитивних відмінностей, що пояснюють ефективність Європейської конвенції про права людини.

Але вплив Конвенції не обмежується контролем за виконанням рішень Суду, а також рішень Комітету міністрів про наявність порушень. Як уже відзначалося, передбачена Конвенцією процедура дружнього врегулювання також приносить значні результати. Так, у справі "Гіама протии Бельгії" (Заява №7612/76, Доповідь Комісії від 17 липня 1980 року) з метою врегулювання конфлікту було залучено 10 держав та 6 міжнародних організацій та національних організацій, які потерпілий та його адвокат навряд чи змогли б залучити без допомоги та впливу Комісії. Стаття з журналу № 2'1999.

Узагалі національні суди в державах - учасниках Конвенції все частіше звертаються до страсбурзького прецедентного права, приймаючи рішення з питань прав людини, і застосовують стандарти і принципи, розроблені Судом.

У практиці Європейського суду широко застосовуються прецеденти. Більш того, розгляд аналогічної справи в минулому є підставою для визнання позову неприйнятним. При аргументації своєї позиції Суд часто посилається на свої колишні рішення.

Окремі труднощі виникають через те, що рішення Суду не носять юридично обов'язкового характеру для держав, що визнали його юрисдикцію. Це і зрозуміло: кожна держава є самостійним носієм свого суверенітету, і ніхто не може змусити її слідувати розпорядженням Суду. У результаті Суд повинний розрахувати, наскільки принципова позиція держави, і не занадто сильно давити на неї: інакше рішення просто не буде виконано (наприклад, у справі про ірландську виборчу систему).

Така ситуація має місце зараз. Але в даний час йде реформа Комісії і Суду, що передбачає серйозні зміни в статусі Суду. До травня 1994 року був розроблений Протокол №11 до Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод. Він передбачає злиття Комісії і Суду і перетворення нового Суду в професійний орган. В даний час на професійній основі працює тільки допоміжний апарат Комісії, зокрема Секретаріат.

При реалізації вимог цього протоколу відбудуться серйозні зміни, що об'єктивно уже вимагаються. Це обумовлено в першу чергу великою перевантаженістю Суду і Комісії. При злитті укріпляться незалежність Суду і його судові функції на противагу політичним аспектам діяльності.

Існуюча двоступінчаста процедура відрізняється значним дублюванням, що затягує розгляд справ.

Протокол уже ратифікований необхідним числом держав і набрав сили. Однак поки йде перехідний період, коли завершує свою роботу Комісія. У ній завершується провадження по наявних справах, і під кінець року вона буде остаточно ліквідована.

У цілому можна сказати, що рішення Суду повільно, але вірно стають частиною національного права європейських держав.

Висновок

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити, що права людини - це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати "людський вимір" до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є визначеним нормативним виміром її соціально-культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей. При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і процесуальними юридичними науками.

Сьогодні як ніколи гостро поставлено питання про міжнародно-правові гарантії дотримання прав людини. Та й навряд чи взагалі можна всерйоз сподіватися на дотримання відповідних стандартів у майбутньому без ефективного контролю за виконанням державами своїх зобов'язань у галузі прав людини. В той же час, потрібно пам'ятати, що при усій важливості і навіть необхідності міжнародно-правового регулювання окремих інститутів, зокрема цивільних і політичних прав людини, повинен дотримуватися принцип суверенітету держав.

Говорячи про генезис прав і свобод людини на землях України, їх обсяг, рівень забезпеченості і захищеності з боку держави, слід хоча б побіжно звернутись до вітчизняного минулого, з глибин якого постає наша держава та її могутній волелюбний народ. Такий історично-правовий екскурс свідчить, що український народ зробив свій гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини, створив низку яскравих взірців витонченої правової думки і нормотворення, які й донині вражають дослідників. Об'єктивні факти рішуче спростовують неправдиві міфи, які подекуди насаджуються, що українці не здатні до демократизму, не мають власного обличчя у державотворенні, вирізняються провінціалізмом і схильністю до авторитарної влади.

Вся багатовікова історія нашого народу є яскравим прикладом самовідданої боротьби української нації за самовизначення, створення власної незалежної держави. В історії людства, мабуть, не знайти аналогів української державності, яка періодично роздиралася на шматки могутніми сусідами і яка щоразу відроджувалася і поставала з попелу. Нема, мабуть,і такого народу, який би пройшов такий важкий і страшний шлях знущань, принижень, асиміляції, фізичного знищення і який, попри все, зберіг свою високу духовність, волелюбність, незалежність, національну самобутність, мову, культуру, психологію

Із здобуттям незалежності Україна пропагує демократизацію всіх сфер життя та проголосила курс на розбудову правової держави. Додатковою гарантією захисту прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини, до яких долучилася Україна. Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Відтепер громадяни України отримали можливість звертатися щодо захисту своїх порушених прав до Європейського суду з прав людини. до того ж, приєднавшись у 1990 році до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їх прав та свобод, гарантованих цим пактом.

Використана література

1. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції" // Голос України. - 1997. - 24 лип.

2. Рабінович П. Ефективність впливу Конвенції про захист прав та основних свобод людини на держави-члени Ради Європи // Право України. - 2011. - № 11. - С.34.

3. MacdonaldR., MatscherF., PetzoldH. The European System of the Protochon of Human Rights. - Martinus Nijhoof Publishtrs, 1993. - P.59-60.

4. Див.: справа Silver and others \ від 25 березня 1983 p.

5. M. Буроменський. Звернення до Європейського суду з прав людини (Практика Суду і особливості українського законодавства). - Харків, 2000. - С.22.

6. Тобто, принцип субсидірності нерозривно пов'язаний з "європейським контролем" за дотриманням Конвенції у державах-членах, який здійснює Європейський суд (ст. 19 Конвенції). Див.: Туманов В.А. Европейский суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. - М., 2001. - С.49-50.

7. Туманов В.А. Европейский суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. - М., 2009. - С.49-50.

8. Доклад, див.: Рісний М. Проблеми розсуду застосування національними державними органами норм Конвенції // Право України. - 2000. - № 11. - С.40-42.

9. Barthold v. Germany 7 Е.Н. R. R.383,25.03.1983 Xv. UK 4 E. H. R. R.24.10.1981 (№46). - P. 19-41.

10. Thohnston and others \. Ireland 18.12.1989 (№ 112) 9 E. H. R. R. 203.

11. Трагнюк О. Принцип субсидіарності за Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р.

12. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини. - К., 2008. - С.146.

13. Стаття з журналу № 2'9

14. http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/995_004

15. За ред.В. В. Лутковської ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ: Організація, діяльність, процес, - К.: Праксіс, 2010. - 168 c.

16. Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда. Монография. - К., 2009. - С.76-77.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.