Система забезпечення національної безпеки України

По-четверте, звітування державних установ щодо діяльності у сфері національної безпеки. В багатьох західних країнах вища посадова особа держави регулярно представляє до парламенту документ, що окреслює бачення й зусилля виконавчої влади у забезпеченні національної безпеки. В США, наприклад, такий документ має назву «Стратегія національної безпеки» і готується щорічно. Сенс подібних звітів полягає не тільки в забезпеченні відкритості та демократичності, але й сприянні узгодженості дій різних інститутів національної безпеки та запобіганні конкуренції між ними [13].

2.2 Структура системи управління національною безпекою

Структура, цілі та завдання СНБ формуються у руслі об'єктивних та суб'єктивних процесів і під впливом чинників, які визначають умови реалізації вказаних інтересів. Діалектична єдність складових СНБ визначається нерозривністю процесу розвитку людини, суспільства, держави у просторі й часі.

Складовими (елементами) СНБ є суб'єкти забезпечення національної безпеки (органи державної влади та місцевого самоврядування, інститути громадянського суспільства, окремі громадяни, ЗМІ); об'єкти національної безпеки (національні матеріальні й духовні цінності, інтереси особи, суспільства, держави); сукупність інструментів влади (політичних, економічних, воєнних, інформаційних), які можуть бути використані для підтримки належного рівня захищеності національних інтересів (збройні сили, спецслужби, підприємства оборонно-промислового комплексу, дипломатичні засоби, державні та мобілізаційні резерви, інші ресурси, які цілеспрямовано спрямовуються на захист національних інтересів); масив чинного національного законодавства, який визначає пріоритети державної політики національної безпеки, офіційні погляди стосовно підходів, принципів та механізмів захисту національних інтересів; національні джерела та суб'єкти (фізичні та юридичні особи), які породжують загрози реалізації національних інтересів; множина зовнішніх і внутрішніх факторів національної безпеки (до вказаних факторів можна віднести не тільки змінні, зокрема, ті, які характеризують тенденції, показники, цілі, а й інші системи, наприклад, міжнародні структури безпеки, цілі та наслідки їх діяльності тощо).

Такі складові СНБ як: сукупність суб'єктів та об'єктів забезпечення національної безпеки; сукупність інструментів влади; джерела та суб'єкти, які породжують загрози національним інтересам, більшою мірою є матеріальними. Водночас такі складові СНБ, як масив законодавства, фактори національної безпеки визначають умови та завдання СНБ.

Деякі складові СНБ є відносно статичними (національні цінності), а інші більш динамічними (загрози) щодо змін у просторі і часі. При структурно-функціональному аналізі СНБ, зокрема, пошуку шляхів оптимізації її структури, уточненні завдань суб'єктів забезпечення національної безпеки, головна увага має приділятися передусім динамічним елементам.

В залежності від завдань, які потребують вирішення у процесі забезпечення національної безпеки, можна виділити формальну частину СНБ (органи державної влади, сили і засоби забезпечення безпеки тощо) та неформальну частину (інститути громадянського суспільства, громадяни, ЗМІ тощо).

В залежності від суб'єкта забезпечення національної безпеки, який відіграє провідну роль при аналізі факторів національної безпеки та при ухваленні відповідного управлінського рішення, можна розглядати національну, державну та суспільну системи безпеки, як підсистеми СНБ. Ці підсистеми взаємно доповнюють й певним чином контролюють одна одну у визначенні національних пріоритетів, загроз національній безпеці, пошуку шляхів протидії вказаним загрозам тощо [17, с.190-191].

Оскільки життя суспільства розгортається у різних сферах (політичній, економічній тощо) і в кожній із них можлива дія факторів, які породжують загрози національній безпеці й одночасно можливості щодо їх нейтралізації, СНБ можна розглядати як сукупність взаємопов'язаних складових національної безпеки за вказаними сферами.

Так, при оцінці ефективності СНБ її можна розглядати як сукупність підсистем політичної, економічної, соціальної та гуманітарної безпеки. Характер взаємовідносин між елементами СНБ, їх структура, функції, повноваження, компетенції, конкретні завдання щодо забезпечення національної значною мірою залежать від описаного вище взаємозв'язку національних цінностей, інтересів і цілей.

Як і будь-яка соціальна система, СНБ здатна до самовдосконалення. Зокрема, вона відносно самостійно визначає цілі свого розвитку та критерії їх досягнення, змінює свою структуру, наприклад, коли загрози розвитку суспільству вимагають вжиття відповідних заходів щодо протидії вказаним загрозам.

Для соціальних систем завжди існують певні порогові величини різного характеру (політичного, економічного тощо). Їх перевищення може зруйнувати структуру системи або унеможливити виконання її головної функції, яка визначає сенс її існування. Так, багато фахівців вважає, що кількість людей, які вимагають кардинальної зміни соціального устрою не повинна перевищити поріг у 40%. Важливою є також взаємодія різних чинників, які можуть підсилювати вплив один одного, або нейтралізувати. Необхідно здійснювати моніторинг чинників, які характеризують спроможність СНБ виконувати функції, що на неї покладаються, передусім щодо забезпечення суверенітету, територіальної недоторканості та політичної незалежності; забезпечення стійкого господарського зростання та технологічного прогресу, раціональної участі в міжнародному розподілі праці; захисту базисних основ конституційного ладу та корекції визначених процедур забезпечення правонаступності політичної влади; регулюючого впливу на параметри, які характеризують стан соціальної напруженості у суспільстві та природного середовища.

Потреби особистості, держави й суспільства у певній системі забезпечення національної безпеки не тільки детермінують цілі її формування, але й визначають і діяльність щодо їх реалізації.

Способи та форми діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки зумовлені: по-перше, закономірностями функціонування та розвитку соціальної системи на даному історичному етапі; по-друге, системою суб'єктно-об'єктних відносин [14, с.79-80].

До основних шляхів формування системи забезпечення національної безпеки слід віднести: нормативно-правове визначення вимог до системи й спрямованості її розвитку; нормативно-правове визначення суб'єктів спеціалізованої діяльності; здійснення цілеспрямованої духовно-теоретичної та духовно-практичної діяльності та регулювання умов її функціонування відповідно до системи національних інтересів, потреб та цінностей; регулювання й стимулювання духовно-практичної діяльності суб'єктів; регламентація духовно-теоретичної діяльності політичних партій і суспільно-політичних об'єднань; протидія розповсюдженню ідей, теорій та поглядів, протилежних загальнолюдським та національно-історичним цінностям, нейтралізація їх можливого впливу на процес соціокультурної трансформації у бік громадянського суспільства.

Механізм забезпечення національної безпеки посідає ключове місце серед низки проблем проблеми національної безпеки. Є всі підстави стверджувати, що основними компонентами структури механізму забезпечення національної безпеки є: цілі функціонування системи, система суб'єктно-об'єктних відносин, способи та форми діяльності стосовно забезпечення безпеки.

Цілі функціонування системи забезпечення національної безпеки зумовлені: місцем даної системи у політичній та соціальній організації суспільства та її функціональним призначенням; характером даної системи як цілісної соціально-культурно-політичної організації суспільства; впливом системи забезпечення національної безпеки на соціокультурні процеси життєдіяльності суспільства. Цілі поділяються на загальносистемні, політичні, соціальні та духовні.

Загальносистемними цілями є: забезпечення єдності у розумінні сутності, характеру та особливостей загроз національним інтересам в умовах глобалізаційних процесів; забезпечення єдності в розумінні сучасної воєнно-політичної обстановки; досягнення єдності в розумінні сутності та змісту стратегії національної безпеки, політики держави у сфері безпеки; створення передумов для ефективного функціонування соціальних інститутів, та складових воєнної організації держави.

Політичними цілями виступають: забезпечення єдності й соборності народу; розвиток політичної культури, високої соціальної відповідальності та соціальної активності; формування у громадян свідомості національної безпеки, патріотизму та якостей громадянина; формування у народу свідомого та відповідального ставлення до захисту батьківщини.

Соціальними цілями виступають: забезпечення етнонаціональної єдності; консолідація нації навколо всебічно обґрунтованої й сприйнятої всім населенням країни національної ідеї; втілення у життя загальнолюдських та національно-історичних цінностей.

Духовними цілями виступають: забезпечення єдності духовних цінностей суспільства та усіх його суб'єктів; утвердження у суспільній свідомості ідеалів і цінностей справедливого суспільства; формування духовної культури та високої духовності; створення передумов для неприйняття ідей, поглядів і уявлень, протилежних загальнолюдським та національно-історичним цінностям народу; імплементація норм міжнародного гуманітарного права в систему духовних цінностей суспільства; створення передумов для цілісного, всебічного та гармонійного розвитку особистості, реалізації її духовних сил та потенцій, задоволення її духовних потреб [25, с.138-139].

Аналіз механізму функціонування системи забезпечення національної безпеки передбачає виділення та розгляд системи суб'єктно-об'єктних відносин, завдяки якій реалізуються закономірності функціонування та розвитку системи.

Система суб'єктів функціонування системи забезпечення національної безпеки зумовлена належністю інституцій безпеки до політичної організації суспільства, їх специфікою як цілісної соціально-політичної організації, соціальною цінністю даних інституцій та їх місцем у житті суспільства транзитивного типу, а також можливостями системи забезпечення національної безпеки щодо впливу на соціокультурні процеси у суспільстві.

Провідне місце в системі суб'єктів забезпечення національної безпеки, що цілком зрозуміло, належить воєнній організації держави. У ролі загального суб'єкта забезпечення національної безпеки воєнна організація держави виступає як складова політичної організації суспільства і як соціально-політична організація, що функціонує у суспільстві й залучається ним для вирішення завдань у сфері безпеки.

Суб'єктом забезпечення національної безпеки виступає не тільки воєнна організація держави в цілому, але й різноманітні органи, установи, організації та заклади, які забезпечують її розвиток і функціонування як соціально-політичної організації, різноманітних сфер безпеки, їх галузей і елементів, а також складових цих галузей. Такими суб'єктами в межах воєнної організації держави виступають органи управління, військові навчальні та військово-наукові заклади та аналогічні заклади інших силових структур, інші державні установи та заклади, колективи й об'єднання.

Окреме місце серед суб'єктів забезпечення національної безпеки належить інформаційним структурам, одним з функціональних призначень яких є висвітлення, безпосередня участь в організації та здійсненні цієї діяльності.

Стосовно об'єктів процесу забезпечення національної безпеки, то їх багаторівневість має свій прояв: у диференціації цінностей; у диференціації діяльності стосовно забезпечення національної безпеки за ступенем її загальності та спеціалізації; у диференціації носіїв системи забезпечення національної безпеки; у диференціації умов, в яких здійснюється процес забезпечення національної безпеки.

Головним об'єктом національної безпеки згідно Конституції є громадянин України - його права й свободи. Забезпечення безпеки громадянина еквівалентно гарантуванню його прав і свобод, серед яких - право на життя і людську гідність [24, с.332-333].

2.3 Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою

Стаття 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» [3] передбачає, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Одним із завдань Кабінету Міністрів України є здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуації (п.7 ст.2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності (ст.19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Згідно зі ст.9 Закону України «Про основи національної безпеки України» Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю.

У сфері національної безпеки та обороноздатності Кабінет Міністрів України:

1. здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України;

2. здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань;

3. здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори;

4. вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;

5. забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей;

6. здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану;

7. вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у порядку, визначеному законом;

8. визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу.

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до закону координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України, введених у дію указами Президента України, що відповідають положенням Конституції України.

Секретаріат Кабінету Міністрів України відповідає на звернення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, що утворюються Президентом України, надає їм інформацію, необхідну для виконання покладених на них завдань.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники інших органів виконавчої влади за погодженням із Прем'єр-міністром України можуть включатися до складу консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, що утворюються Президентом України для здійснення своїх повноважень, та брати участь у роботі таких органів і служб на громадських засадах [15, с.74-75].

ВИСНОВОК

Національна безпека -- це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (національних інтересів), за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація загроз національним інтересам у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави.

В державах сучасного світу національна безпека стала невід'ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики.

Підсумовуючи, можна сказати, що національна безпека - це конкретний (такий, що визначається для кожної держави окремо) ступінь захищеності важливих цінностей, інтересів, прав особи, соціальних груп, всього суспільства і держави, зокрема, загальнонаціональних цінностей та самобутності, від широкого спектру зовнішніх і внутрішніх загроз політичного, економічного, військового, екологічного, технологічного, інформаційного, культурного та іншого характеру.

Національна безпека України тісно пов'язана з визначенням її національних інтересів, що відбивають вищі інтереси суспільства

Гостра необхідність побудови власної системи національної безпеки в нових умовах зробила цю проблему для України однією з найбільш актуальних. Необхідність її створення була зумовлена, по-перше, змінами, які відбуваються в самій Україні, що спричинили як позитивні, так і негативні явища; по-друге, необхідністю об'єктивно визначити місце України в міжнародному співтоваристві; по-третє, постійною потребою виявити і оцінити реально існуючі і потенційні загрози безпеці України з метою визначення конкретних шляхів і засобів їх відвернення; по-четверте, зростанням загроз глобального характеру (виснаження природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища тощо).

Система забезпечення національної безпеки України зорієнтована на практичну координацію всіх видів діяльності державних і суспільних інститутів. Ефективність її функціонування зумовлена виконанням таких вимог, як оперативність, надійність, професіоналізм.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав людини;верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Надійність захисту життєво важливих інтересів України залежить: по-перше, від вироблення науково обґрунтованої концепції національної безпеки; по-друге, від створення ефективної системи гарантування НБ і механізму її реалізації; по-третє, від розвитку законодавства в галузі НБ; по-четверте, від практичної координації діяльності органів державного управління з метою відвернення виявлення і усунення явних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз Україні.

Важливим механізмом забезпечення демократичного контролю у сфері національної безпеки є відкритість інформації щодо основ політики та принципів діяльності інститутів національної безпеки.

Національна безпека є специфічно професіональною сферою, її контроль повинен здійснюватись методами, які б не призводили до руйнації і розкоординування інститутів національної безпеки.

Центральним елементом системи демократичного контролю у сфері національної безпеки повинен бути законодавчий орган.

Контроль за дотриманням законів у сфері національної безпеки має здійснюватись через прокурорський нагляд.

Вирішальним для реалізації гарантій національної безпеки й оборони України має стати її інтеграція в усі впливові європейські структури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - №30. - ст.141.

2. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. №964-IV. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - №39. - ст.351.

3. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р. №794-VII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2014. - №13. - ст.222.

4. Указ Президента України від 12 лютого 2007 року №105 (в редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012). Про Стратегію національної безпеки України. // Офіційний вісник України від 23.02.2007 р., №11, стор. 7, стаття 389, код акту 38751/2007.

5. Абрамов В., Мошинський Р. Теорія безпеки та інститути (про вибір методологічної основи наукового дослідження системи національної безпеки) / В. Абрамов, Р. Мошинський // Вісник Національної академії державного управління. Філософія, методологія, теорія та історія державного управління. - Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2011. - №3. - С.5 - 13.

6. Богданович В.Ю., Маначинский А.Я. Методологические основы системных исследований проблем военной безопасности государства. / В.Ю. Богданович, А.Я. Маначинский. - К.: Церта-Арт, 2001. - 172 с.

7. Богданович В.Ю., Семенченко А.І. Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави / В.Ю. Богданович, А.І. Семенченко

8. Василенко С. Створення та розвиток системи національної безпеки в умовах проголошення незалежності України / С. Василенко

9. Горбулін В.П. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки: монографія / В.П. Горбулін, А.Б. Качинський. - К.: НІСД, 2010. - 288 с.

10. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки / В.П. Горбулін, А.Б. Качинський // Страт. панорама. - 2004. - №3. - С.15-24.

11. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Пріоритетність національних інтересів у світлі стратегії національної безпеки України / В.П.Горбулін, А.Б. Качинський // Страт. панорама. - 2005. - №3. - С.11-18.

12. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Стратегія національної безпеки України в аксіологічному вимірі: від «суспільства ризику» до громадянського суспільства / В.П. Горбулін, А.Б. Качинський // Страт. панорама. - 2005. - №2. - С.13-26.

13. Дзьобань О.П. Механізм забезпечення національної безпеки: теоретичне підґрунтя розуміння / О.П. Дзьобань

14. Забезпечення національної безпеки України в умовах глобальних та регіональних невизначеностей: матеріали кругл. столу (Київ, 6 берез. 2012 р.) / За ред. Ю.В. Ковбасюка, К.О. Ващенка, Г.П. Ситника. - К.: НАДУ, 2012. - 159 с.

15. Каштелян С.В. Основні напрями вдосконалення системи забезпечення національної безпеки України у прикордонній сфері / С.В. Каштелян // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. - 2012. - №1 (13). - С.73 - 76.

16. Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегії національної безпеки: Навч. посіб. / Г.Ф. Костенко. - К.: ЗАТ “Видавничий дім “ДЕМІД”, 2002. - 144 с.

17. Ліпкан В.А. Національна безпека України: навчальний посібник / В.А. Ліпікан. ? К.: КНТ, 2009. ? 576 с.

18. Національна безпека України: стратегічні пріоритети та шляхи їх реалізації: мат-ли «круглого столу» / За заг. ред. О.В. Литвиненка. - К.: НІСД, 2011. - 64 с.

19. Нижник Н.Р. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан, тенденції розвитку): Навчальний посібник / Н.Р.Нижник, Г.П.Ситнік, В.Т. Білоус / За заг. ред. П.В. Мельніка. - Ірпінь, 2000. - 304 с.

20. Новицький Г.В. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки України: монографія / Г.В. Новицький. - К.: Інтертехнологія, 2008. - 496 с

21. Пономаренко Г.О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Г.О. Пономаренко; Харк. нац. ун-т внутрішніх справ. - Х.: Вапнярчук Н.М., 2007. - 448 с.

22. Семенченко А.І. Методологія стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки України: Монографія / А.І. Семенченко. - К.: НАДУ, 2008. - 429 с.

23. Ситник Г.П. Безпека як категорія і функція державного управління / Г.П. Ситник // Вісник НАДУ. - 2004. - №1. - С.350-357.

24. Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. / Г.П. Ситник. - К.: НАДУ, 2011. - 730 с.

25. Чуйко З. Питання конституційних засад національної безпеки в Україні / З. Чуйко // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - №3 (54). - С.137-139.

Размещено на Allbest.ru