Державне фінансування безпеки судноплавства України та охорони водних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна морська академія

Факультет морського права і менеджменту

Кафедра адміністративного та кримінального права

Курсова робота

Державне фінансування безпеки судноплавства України та охорони водних ресурсів

Одеса-2010



Зміст

Вступ

Глава 1. Правові основи забезпечення безпеки судноплавства в україні. Державна система управління безпекою судноплавства

Глава 2. правові основи охорони водних ресурсів в україні

2.1 Загальні засади охорони водних ресурсів

2.2 Водний кодекс України як головний регулятор охорони водних ресурсів України

2.3 Роль Кабінету Міністрів України, Місцевих Рад у охороні ____ водних ресурсів України

2.4 Роль Державного комітету водного господарства у забезпеченні охорони водних ресурсів

Глава 3. фінансування безпеки судновлавства та охорони водних ресурсів в україні

3.1 Джерела фінансування безпеки судноплавства

3.2 Джерела фінансування охорони водних ресурсів

3.3 Бюджетне фінансування безпеки судноплавства

3.4 Бюджетне фінансування охорони водних ресурсів

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Здавалось би твердження, що Україна - морська держава - це аксіома, визнана світом. Та, якщо у географічному сенсі ця істина дійсно не підлягає сумніву, то у площині політичній, економічній, науковій і воєнній за роки незалежності наші морські позиції багато в чому втрачені.

В останні роки владою робляться спроби виправити скрутне становище морської галузі України. Розробляються спеціальні програми розвитку, пожвавлюється нормотворча діяльність щодо регулювання правовідносин у морській галузі. Але будь які спроби будуть марними за відсутності необхідних обсягів фінансування та налагодження механізмів ефективного освоєння цих коштів.

Саме через актуальність проблеми державного фінансування ключових морських підгалузей - безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів, я і обрала цю тему роботи.

Мета та задачі роботи. Метою роботи є дослідження обсягів та проблем державного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі задачі: дослідити правові основи забезпечення безпеки морського судноплавства та охорони водних ресурсів, визначити джерела фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів та проаналізувати стан та проблеми бюджетного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.

Предметом дослідження є норми, що регулюють державне фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.

Методи дослідження. Під час написання курсової роботи я використовувала низку спеціальних правових та загальнонаукових методів. Для всебічного та детального аналізу правових аспектів державного фінансування вищезазначених галузей я використовувала метод аналізу нормативно-правової бази. Обробити отриману інформацію мені допоміг аналітичний метод та метод опису. В окремих главах я застосувала метод синтезу задля уникнення необґрунтовано великого об'єму роботи. Також слід визначити метод дослідження монографічного матеріалу вітчизняних вчених. Цей метод допоміг мені краще розібратися у досліджуваній темі. Для впорядкування матеріалу, отриманого з джерел та літератури, я використовувала метод систематизації. Проблему значного недофінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів я розкрила завдяки індуктивному методу.

Аналіз використаних джерел та літератури. Основним джерелом для мене виступали нормативно-правові акти, оскільки саме вони визначають засади державного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів. Серед них варто відзначити окремі постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства транспорту України, що визначають основні напрямки розвитку на фінансування вищезазначених галузей. Варто також відзначити кошторисну таблицю, в якій зазначено об'єми фінансування державних цільових програм на 2005 рік. З-поміж використаної літератури варто відзначити монографії В.М. Пруса та О.О. Балобанова. Також я користувалася низкою статей відомих юристів-практиків у сфері морського права.

Обґрунтування структури роботи. Перш ніж розглядати питання державного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів, я вважаю за необхідне дослідити правові основи системи безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів. Кожному з цих питань присвячено окремі глави - першу та другу відповідно. У третій главі я дослідила питання фінансування цих галузей. В окремих підрозділах визначено джерела фінансування кожної галузі та проаналізовано стан бюджетного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.



Глава 1. Правові основи забезпечення безпеки судноплавства в україні. Державна система управління безпекою судноплавства

Безпека судноплавства - стан збереження (захищеності) людського здоров'я і життя, довкілля та майна на морі й на внутрішніх водних шляхах; відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків. Саме таке визначення надається у наказі Мінтрансу «Про затвердження Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті», затвердженого у 2003 році [12, 2844]. Положення визначає порядок організації робіт з попередження аварійних подій на морському і річковому транспорті, завдання, функції, органи, суб'єкти і об'єкти системи управління безпекою судноплавства, встановлює форми контролю за виконанням заходів, пов'язаних із безпекою судноплавства.

Система управління безпекою судноплавства охоплює:

· захист людини - захист її життя, здоров'я, майна, її прав щодо використання територіального моря, внутрішніх вод та інших водойм загального користування для праці, відпочинку, спорту, використання водних ресурсів, у тому числі і для судноплавства;

· захист довкілля - його захист від негативного впливу судноплавства;

· судна - їх стан, умови плавання та перебування на них людини;

· водні шляхи - їх придатність до використання, умови плавання ними;

· берегові об'єкти - їх відповідність стандартам безпеки судноплавства, готовність і надійність.

Загальними принципами організації роботи системи управління безпекою судноплавства є:

· принцип системності - передбачає, що організація робіт повинна охоплювати всі складові системи, мати узгодженість між складовими, постійний та упорядкований характер;

· принцип попередження - передбачає, що діяльність має носити попереджувальний характер, спрямований на своєчасне виявлення та усунення негативних факторів, що можуть призвести до АП;

· принцип колективізму - передбачає участь усіх працівників підприємства, установи, організації в роботі із забезпечення БС згідно зі своїми функціональними обов'язками;

· принцип інформованості - передбачає, що здійснення заходів з БС базується на максимальній інформованості кожного працівника про негативні і позитивні фактори впливу;

· принцип виявлення та усунення причин - передбачає проведення профілактичної роботи, спрямованої на усунення виявлених недоліків;

· принцип адекватності - передбачає відповідність заходів із забезпечення безпеки реальним та потенційним загрозам;

· принцип відповідальності - передбачає усвідомлення кожним працівником його відповідальності за конкретні питання, що визначають БС.

Головною метою системи управління безпекою судноплавства є забезпечення безпечного функціонування морського та річного транспорту і попередження аварійних подій. Головними завданнями СУБС МРТ є:

· забезпечення безпечної експлуатації суден, безпеки суднового персоналу, пасажирів, схоронності вантажів, запобігання забрудненню довкілля із суден;

· забезпечення належного стану шляхів руху суден, функціонування берегових об'єктів МРТ та безпеки берегового персоналу;

· забезпечення пошуку і рятування людей та суден на морі, ліквідація небезпечних забруднень морського середовища.

До функцій системи управління безпекою судноплавства належать: організація роботи, інформування про стан БС, оперативне реагування на виникнення аварійних подій та розслідування обставин та причин аварійниї подій, планування та виконання робіт, спеціальні функції (сертифікація та ліцензування у сфері судноплавства), розповсюдження і обмін інформацією з питань безпеки судноплавства, контрольні та наглядові функції, функція підготовки та реалізації управлінських рішень.

Центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту є Мінтранс. Урядовим органом державного управління у галузі морського і річкового транспорту є Укрморрічфлот. Управління здійснюють також об'єднання, підприємства, установи та організації, що приймають управлінські рішення в межах своєї компетенції та контролюють їх виконання [12, 2844].

Система управління безпекою судноплавства була переглянута та доповнена у 2008 році у зв'язку із проголошенням курсу на затвердження статусу України як морської держави. Відповідно до підпункту 9 пункту 3 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 р. «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави», введеного в дію Указом Президента України від 20 травня 2008 р. №463, Кабінетом Міністрів України було розроблено та введено в дію Положення про Державну систему управління безпекою судноплавства відповідною постановою від 7 жовтня 2009 р. №1137 [10, 2810].

Згідно положень цієї постанови, Державною системою управління безпекою судноплавства є сукупність суб'єктів, що здійснюють скоординовані заходи у сфері судноплавства, спрямовані на запобігання виникненню та зменшення наслідків аварій, які можуть заподіяти шкоду здоров'ю і життю людини, навколишньому природному середовищу та майну.

Державна система управління безпекою судноплавства забезпечує: зниження рівня ризику виникнення обставин, що зумовлюють аварії у сфері судноплавства; захист життя, здоров'я і прав людини, збереження майна під час судноплавства; забезпечення екологічної безпеки судноплавства та запобігання шкідливому впливу судноплавства на навколишнє природне середовище; вирішення питань техногенної безпеки, цивільної оборони і захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру; визначення повноважень суб'єктів системи, умов та порядку їх взаємодії на всіх рівнях управління; додержання суб'єктами системи управління міжнародних стандартів з безпеки судноплавства; нормативно-правове і нормативно-технічне забезпечення судноплавства; стимулювання безпечного судноплавства.

До системи управління безпекою судноплавства входять наступні суб'єкти: органи виконавчої влади; Координаційний комітет з пошуку і рятування на морі; державна лоцманська служба;служба регулювання руху суден; морська аварійно-рятувальна служба; державні підприємства, установи та організації, що провадять діяльність у сфері навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства; державні підприємства, що провадять діяльність у сфері організації морського зв'язку та телекомунікації, річкової інформаційної системи; державні підприємства, що обслуговують судноплавні морські та річкові шляхи; державні класифікаційні товариства; морські порти; державні галузеві проектно-конструкторські та науково-дослідні установи; державні підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням безпеки судноплавства [10, 2810].

Основними завданнями вищезазначених суб'єктів є: державного регулювання безпечного перевезення пасажирів і вантажів; пошуку та рятування людей і суден, що зазнали лиха на морі та внутрішніх судноплавних річкових шляхах; оперативного реагування у разі виникнення аварій, розслідування їх причин та умов, розроблення заходів щодо запобігання аваріям; контролю відповідності стану суден установленим технічним вимогам, умовам плавання та перебування на них людей; контролю підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації плавскладу суден, фахівців берегових підприємств; створення належних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних умов перебування екіпажу та пасажирів на суднах, зокрема забезпечення дотримання режиму праці та відпочинку; захисту суден і портових засобів від незаконного втручання; інформаційного, навігаційно-гідрографічного та гідрометеорологічного забезпечення судноплавства; регулювання руху суден; лоцманського та криголамного проведення суден; безпечної експлуатації судноплавних шляхів, акваторій, гідротехнічних та інших споруд, пов'язаних із судноплавством; заходів із забезпечення відповідності стану берегових підприємств, діяльність яких пов'язана із забезпеченням безпеки судноплавства, міжнародним і національним стандартам з безпеки судноплавства.

Також на суб'єктів системи управління безпекою судноплавства покладено обов'язок вживати необхідних заходів, які запобігатимуть наступному: негативному впливу на систему діяльності суб'єктів господарювання, зокрема такої, що спрямована лише на отримання прибутку; дублюванню завдань, функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управління безпекою судноплавства у сфері державного нагляду (контролю) [21, 231].

Загальне керівництво системою управління здійснюється Кабінетом Міністрів України через Міністерство транспорту та зв'язку, яке забезпечує:

1) реалізацію єдиної державної політики у сфері управління безпекою судноплавства шляхом координації дій центральних органів виконавчої влади, приведення системи управління у відповідність з міжнародними, зокрема європейськими стандартами з безпеки судноплавства;

2) здійснення відповідно до законодавства державного нагляду за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху на морському і річковому транспорті;

3) функціонування за участю заінтересованих органів виконавчої влади національної системи пошуку і рятування на морі;

4) організацію створення та функціонування національної системи пошуку і рятування на внутрішніх судноплавних морських та річкових шляхах;

5) організацію взаємодії з центральними органами виконавчої влади з питань:

· здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою мореплавства риболовних суден та їх реєстрації, дотримання міжнародних договорів України з питань підготовки і перепідготовки плавскладу, а також участі у проведенні пошуково-рятувальних операцій на морі -- з Держкомрибгоспом;

· нормативно-правового регулювання у сфері організації та умов праці, найму, працевлаштування моряків, відпочинку та соціального захисту працівників морського і річкового транспорту -- з Мінпраці;

· реалізації державної політики у сфері оборони, моніторингу надводної обстановки, організації та проведення пошуково-рятувальних операцій на морі, обміну інформацією про місцезнаходження та рух суден у Чорному та Азовському морях -- з Міноборони;

· реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, керівництва єдиною державною системою цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки, створення і забезпечення функціонування системи страхового фонду документації, національної системи пошуку і рятування на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, гідрометеорологічного забезпечення судноплавства та взаємодії під час проведення авіаційних пошуково-рятувальних операцій на морі та внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також з питань ліквідації забруднення навколишнього природного середовища у разі виникнення аварійних і надзвичайних ситуацій під час експлуатації морських та річкових суден -- з МНС;

· навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, моніторингу надводної обстановки, організації та проведення пошуково-рятувальних операцій на морі та р. Дунаю, обміну інформацією про перебування та рух суден у виключній (морській) економічній зоні і територіальному морі (зоні дії берегових радіолокаційних станцій Держприкордонслужби), а також з питань зміни навігаційної обстановки -- з Адміністрацією Держприкордонслужби;

· охорони суден і портових засобів -- із СБУ у межах її компетенції; забезпечення відповідно до законодавства громадського порядку та охорони майна на території морських і річкових портів -- з МВС;

· узгодження обсягу державного замовлення на підготовку моряків, фахівців з безпеки судноплавства, пошуку та рятування на морі, розроблення державних стандартів вищої освіти у сфері безпеки судноплавства -- з МОН;

· здійснення державного нагляду (контролю) за екологічною безпекою судноплавства та дотриманням вимог законодавства з питань охорони навколишнього середовища під час судноплавства -- з Мінприроди;

· розроблення державних цільових програм розвитку морського і річкового транспорту та забезпечення безпеки судноплавства -- з Мінекономіки і Мінфіном [10, 2810].

Глава 2. правові основи охорони водних ресурсів в україні

2.1 Загальні засади охорони водних ресурсів

Генеральна стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів загальнонаціональним інтересам; застосування екологічно чистих технологій у виробництві для поліпшення якості вод, запо­бігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів водопостачання і водоспоживання.

Забезпечення екологічної рівноваги та повне задоволення потреб населення і суспільного господарства водою можливі при поліпшенні якості води та водного режиму річок, раціональному використанні води підприємствами всіх галузей суспільного господарства та відтворенні водних ресурсів.

Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов'язані:

проводити заходи щодо економного використання водних ресурсів;

застосовувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води;

контролювати якість і кількість скинутих у водні об'єкти промислових стоків тощо.

Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.

2.2 Водний кодекс України як головний регулятор охорони водних ресурсів України

Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обґрунтування, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водовикористання. Водний фонд України включає всі води (водні об'єкти) на території України. До нього належать: поверхневі води -- природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) й канали; підземні води та джерела; внутрішні морські води й територіальне море [1, 189].

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню [2, 546].

У Водному Кодексі України глава 20 присвячена охороні вод від забруднення, засмічення і вичерпання, Так у статті 95. Стаття 95. Охорона вод (водних об'єктів) говориться: усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

У статті 98 Водного кодексу України говориться: забороняється введення в дію: фінансування безпека охорона судноплавство

1) нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік об'ємів забору і скидання води;

2) зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;

3) осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

4) водозабірних споруд - без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

5) гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;

6) експлуатаційних свердловин на воду - без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Наповнення водоймища до здійснення передбачених проектами заходів щодо підготовки його ложа забороняється.

Згідно Водного Кодексу України також забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття [1, 189].

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами.

Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

2.3 Роль Кабінету Міністрів України, Місцевих Рад у охороні водних ресурсів України

Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

З метою запобігання забрудненню вод сільськогосподарські, лісогосподарські підприємства, селянські (фермерські) господарства та громадяни зобов'язані дотримувати встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин.

Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, здійснюється в порядку, встановленому для санітарної охорони курортів.

З метою охорони водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, встановлюються округи санітарної охорони курортів з особливим режимом у порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров'я.

Скидання будь-яких зворотних вод у водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, забороняється.

Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною водою питної якості особи, які проводять бурові, гірничі та інші роботи, пов'язані з пошуками, розвідкою, експлуатацією родовищ корисних копалин, повинні повідомити про це у встановленому порядку державні органи геології, охорони навколишнього природного середовища і санітарного нагляду для вжиття заходів щодо охорони підземних вод від вичерпання і забруднення.

Всі свердловини на воду, не придатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі виробки і покинуті криниці повинні бути затампоновані чи ліквідовані.

Ліквідацію пошукових виробок та ліквідаційний тампонаж пошукових свердловин будь-якого призначення здійснюють організації, які виконують пошукові роботи, а непридатних і покинутих експлуатаційних та спостережних свердловин і виробок - організації, на балансі яких вони знаходяться.

У разі неможливості встановити власника покинутих свердловин і виробок їх ліквідація здійснюється за рішенням місцевих Рад народних депутатів державними органами геології. Якщо експлуатація самовиливних свердловин є можливою, то вони оснащуються регулюючими пристроями [1, 189].

У разі вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями державних органів геології і охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб здійснюються заходи щодо їх відтворення.

Спеціальні роботи щодо спорудження експлуатаційних свердловин на воду здійснюються згідно з проектно-кошторисною документацією організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання таких робіт.

Проектно-кошторисна документація на проведення цих робіт погоджується у встановленому порядку з державними органами геології та охорони здоров'я.

Дозвіл (ліцензія) на проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційних свердловин на воду видається державними органами охорони навколишнього природного середовища за наявності погодженого проекту і є підставою для фінансування цих робіт.

Місцеві Ради народних депутатів зобов'язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.

Усі спори з питань використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів розглядаються держав­ними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцеви­ми радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановле­ному законодавством.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність згідно з законодавством України [1, 189]. Так, в КпАП передбачена відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59); порушення правил водокористування (ст. 60). Справи про ці правопорушення розглядають органи по регулюванню використання та охорони вод.

2.4 Роль Державного комітету водного господарства у забезпеченні охорони водних ресурсів

Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища [8, 1981].

Держводгосп узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра охорони навколишнього природного середовища. У межах своїх повноважень Комітет організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держводгоспу є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики з питань розвитку водного господарства і меліорації земель, управління галуззю та здійснення єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій та передового досвіду роботи; регулювання відносин у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, розроблення та участь у реалізації відповідних загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм; задоволення потреби населення і галузей національної економіки у водних ресурсах та проведення їх міжбасейнового перерозподілу; здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів і земель.

Держводгосп має право: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; перевіряти відповідно до законодавства на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності додержання вимог водного законодавства [8, 1981].

Держводгосп під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями.

Глава 3. фінансування безпеки судновлавства та охорони водних ресурсів в україні

3.1 Джерела фінансування безпеки судноплавства

Джерела фінансування безпеки судноплавства визначено у постанові КМУ «Про затвердження Положення про Державну систему управління безпекою судноплавства». Відповідно до п.7 цього положення, фінансування системи управління здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших не заборонених законом джерел [10, 2810].

Якщо з фінансуванням за рахунок коштів державного бюджету все зрозуміло, то з приводу другої частини виникає питання - що це за не заборонені законом джерела? Чи означає це, що суб'єкти державної системи управління безпекою судноплавства можуть фінансуватися за рахунок фізичних та юридичних осіб?

На це питання однозначну відповідь дає Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади». Згідно положень цього Закону, органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Крім того, органи державної влади можуть отримувати додаткові кошти з місцевих бюджетів для виконання делегованих законами України повноважень органів місцевого самоврядування. Отже, під поняттям «інші не заборонені законом джерела» слід розуміти кошти, виділені Місцевими бюджетами. Будь-які інші джерела фінансування, відповідно, є незаконними та забороненими [3, 274].

Джерела фінансування для кожного з органів, що входить до Державної системи управління безпекою судноплавства, конкретизовано у Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від від 16 липня 2008 р. N1051-р. Згідно з положеннями цієї стратегії, фінансування підприємств, установ та організацій, що входять до системи управління портовою діяльністю та державної системи забезпечення безпеки судноплавства, передбачається за рахунок:

· державна адміністрація морського і річкового транспорту - частини коштів, що надійшли до спеціального фонду державного бюджету в результаті сплати адміністративного портового збору;

· морські адміністрації портів - частини коштів, що надійшли до спеціального фонду державного бюджету в результаті сплати адміністративного портового збору, внесення плати за виконання реєстраційно-дозвільних функцій, та інших передбачених законодавством надходжень;

· державні адміністрації портів - коштів, що надійшли в результаті сплати цільових портових зборів (крім адміністративного і маякового), канального збору, оплати послуг, пов'язаних з експлуатацією спеціалізованого майнового комплексу, надходжень від портових операторів за використання об'єктів інфраструктури портів;

· державне підприємство, що здійснює організаційне та інформаційно-аналітичне забезпечення управління морським і річковим транспортом, - коштів, що надійшли в результаті оплати виконаних ним робіт, а також інших не заборонених законодавством надходжень;

· державна морська лоцманська служба та служба утримання судноплавних шляхів - коштів, що надійшли в результаті оплати лоцманських послуг та сплати канального збору;

· державна морська аварійно-рятувальна служба - власних коштів, коштів спеціального фонду державного бюджету, державних і морських адміністрацій портів;

· державна навігаційно-гідрографічна служба - коштів, що надійшли в результаті сплати маякового портового збору;

· організації, які виконують реєстраційно-дозвільні функції на морському транспорті, - коштів, що надійшли за надання ними послуг відповідно до законодавства [11, 32].

3.2 Джерела фінансування охорони водних ресурсів

Заходи щодо охорони водних ресурсів в Україні, на відміну від безпеки судноплавства, є майже необмеженими у джерелах фінансування.

Джерела фінансування заходів щодо охорони водних ресурсів визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 42) визначає, що в Україні фінансування екологічних заходів здійснюється за рахунок: Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів; коштів підприємств, установ та організацій; фондів охорони навколишнього природного середовища; добровільних внесків та інших коштів [2, 546].

Найбільш конкретизовано джерела фінансування у Законі «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства «. Згідно його положень, фінансування Програми здійснюватиметься за рахунок: коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів (з урахуванням заходів, які фінансуються у рамках державних, регіональних і галузевих програм і проектів, що реалізуються), фондів охорони навколишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рівнів, а також із залученням інших джерел фінансування, у тому числі суб'єктів водогосподарського комплексу; фондів страхування екологічних ризиків від наслідків надзвичайних ситуацій; зовнішніх і внутрішніх запозичень; грантів міжнародних організацій, коштів міжнародних програм, благодійних внесків тощо; удосконалення механізму розподілу платежів за використання і забруднення водних ресурсів та водні послуги.

У законі про Державний бюджет України щорічно визначаються бюджетні призначення видатків у сфері довкілля за рахунок загального фонду Держбюджету України згідно з їх програмною класифікацією та видатків спеціального фонду. Основними заходами, що мають фінансуватися за рахунок Державного бюджету є: охорона і раціональне використання водних ресурсів (заходи боротьби із шкідливою дією води, розчищення річок, берегоукріплення); утримання місцевих природоохоронних органів та інші природоохоронні заходи, розробка екологічних програм, підтримання моніторингу тощо.

Фонди охорони навколишнього природного середовища -- це спеціалізований інститут акумулювання грошових коштів з метою цільового фінансування екологічних потреб. У 1992 р. в Україні було засновано позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному, обласному (республіканському АРК) і місцевому рівнях. До відповідних фондів надходила частина зборів за забруднення навколишнього природного середовища, штрафів за екологічні правопорушення та коштів, стягнутих як компенсація за екологічну шкоду.

З 1998 р. ці фонди консолідовано у складі державних бюджетів усіх рівнів. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 5 березня 1998 р. запроваджено Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних державних бюджетів [2, 546].

Порядок формування коштів Державного фонду, їх розподіл та контроль за використанням регулюється також Положенням про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 15 лютого 2002 р. Зокрема, у Положенні зазначено, що Державний фонд є складовою частиною Державного бюджету України. Фонд створено з метою концентрації коштів і цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, які спрямовані на запобігання, зменшення та усунення забруднення навколишнього природного середовища, в тому числі фінансування наукових досліджень з цих питань.

Фонд формується за рахунок коштів збору за забруднення навколишнього природного середовища та інших коштів, визначених законодавством. Головним розпорядником коштів Державного фонду є Мінприроди України в особі його міністра. Кошти Фонду спрямовуються на фінансування середовище охоронних та ресурсозберігаючих заходів, що відповідають основним напрямам державної політики у сфері довкілля. Кошти Фонду можуть надаватися і на поворотній основі як пільгові коротко- і довгострокові позички у випадках, передбачених законом про Державний бюджет України. Ці кошти використовуються в межах бюджетних програм, визначених законодавством, згідно з кошторисами доходів і видатків, які затверджуються міністром охорони навколишнього природного середовища за погодженням з Мінфіном. Переліки природоохоронних заходів у межах бюджетних програм Фонду погоджуються Кабінетом Міністрів України за поданням Мінприроди України. Забороняється використання коштів Фонду на заходи, не включені до затвердженого Кабінетом Міністрів України Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів.

Відповідно до Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" кошти від збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються між відповідними місцевими, обласними та республіканським Автономної Республіки Крим, а також Державним фондами охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні відповідно 20, 50 і 30%, а між Київським та Севастопольським міськими та Державним фондами охорони навколишнього природного середовища -- у співвідношенні 70 і 30%.

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки [2, 546].



3.3 Бюджетне фінансування безпеки судноплавства

Існуюча потреба бюджетних коштів на утримання внутрішніх водних шляхів і судноплавних шлюзів Міністерством фінансів з року в рік не забезпечується. Через це сьогодні фактично зруйновано систему планово-попереджувальних ремонтів судноплавних шлюзів, де проводяться роботи лише аварійного характеру. Це загрожує повною їх руйнацією, і, як наслідок, техногенною катастрофою. Стан технічного та обслуговуючого флоту - морально і фізично застарілий. Великі гідрографічні судна державної установи "Держгідрографія", що обслуговують знаки навігаційного попередження, давно вичерпали термін експлуатації. Навіть єдиний в Україні криголам експлуатується вже 54 роки. Протягом двох останніх років майже не виділялися бюджетні кошти на проведення капітальних ремонтів аварійно-рятувального обладнання та суден ДП "Морська аварійно-рятувальна служба" [17].

Так, на фінансування Державна програма удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства на 2002-2006 роки у 2005 році було виділено лише 24 млн. грн. замість передбачених Програмою 93,2 млн. грн. Таким чином, слід констатувати провал цієї програми [14].

Наразі існує нагальна необхідність прийняття нової державної програми удосконалення функціонування системи забезпечення безпеки судноплавства, оскільки термін реалізації попередньої завершився ще у 2006 році, а її виконання фактично провалено. Через неефективну управлінську діяльність Мінтрансзвґязку, яке повинно було координувати та контролювати виконання Державної програми, на реалізацію її заходів спрямовано лише 22,7 відсотка коштів від запланованого обсягу. Тому з передбачених 54 заходів виконано лише п'ять. І хоча мета Державної програми не була досягнута, її пролонгацію Мінтрансзвґязку ініціювало лише у другому півріччі 2008 року. На реалізацію ж Галузевої програми забезпечення безпеки судноплавства на період 2007-2010 роки Укрморрічфлот використав близько двох мільйонів гривень бюджетних коштів з порушенням вимог Закону України «Про державні цільові програми» [5, 352].

Спроба часткового вирішення проблем фінансування безпеки судноплавства була зроблена Радою національної безпеки і оборони України у 2008 році [13, 665]. Відповідне рішення містить вказівку передбачити у Державному бюджеті на 2009 рік кошти на фінансування заходів із розбудови сучасної інфраструктури морських кордонів та оновлення сил загонів Морської охорони Державної прикордонної служби України та прикордонної авіації, зокрема модернізації та оновлення корабельно-катерного складу, переоснащення кораблів сучасними засобами радіолокаційного спостереження, автоматизованого зв'язку і передачі координат, удосконалення системи технічного спостереження і висвітлення надводної обстановки та системи автоматизованих пунктів управління на морській ділянці державного кордону, оновлення авіаційної техніки літаками середнього та легкого класів, впровадження безпілотних літальних апаратів, сучасних технічних засобів повітряної розвідки, а також передбачити у законопроекті про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та у проектах закону про Державний бюджет України на 2009 та наступні роки бюджетні видатки в обсягах, необхідних для належного фінансування підготовки кадрів суднобудівних, морських та рибопромислових професій.

Показовим є той факт, що постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року» жодним чином не висвітлюються питання фінансування морської галузі в цілому, не говорячи вже про безпеку судноплавства [9, 46].



3.4 Бюджетне фінансування охорони водних ресурсів

Проблема фінансування охорони водних ресурсів є не менш важливою, ніж проблема фінансування безпеки судноплавства. В цій ситуації ми, знову ж таки, стикаємося з катастрофічним недофінансуванням та відсутністю ефективного механізму здійснення природоохоронних заходів.

Спроба виправити цю ситуацію була зроблена Верховною Радою у 2000 році шляхом прийняття постанови «Про Концепцію розвитку водного господарства України». Цією постановою передбачалася низка заходів, що мали б метою покращення стану фінансування охорони водних ресурсів [6, 54].

Для реалізації цілей сталого і збалансованого водозабезпечення соціально-економічного розвитку держави необхідно внести зміни до чинного водного законодавства України, вдосконалити економічні та адміністративні важелі управління, забезпечити додержання природоохоронного законодавства України і підвищити стимулюючу роль бюджетної і податкової систем, структурної та інвестиційної політики. Особлива увага приділятиметься розробленню та поетапній реалізації дієвого економічного механізму регулювання водних відносин за басейновим принципом. Плата за використання та забруднення водних ресурсів повинна забезпечити їх охорону та відтворення. Вона має стати головним джерелом фінансування водоохоронних заходів, реконструкції і підтримання в належному стані водогосподарських об'єктів та заходів щодо запобігання шкідливій дії вод. Важливим фактором має бути поступове вдосконалення систем функціонування водогосподарських організацій, аналіз витрат коштів державного бюджету на утримання водогосподарських об'єктів, розроблення відповідних нормативно-правових актів, у тому числі нормативів втрат води під час її транспортування і використання тощо.

Необхідно переглянути розміри штрафів за забруднення вод. У сфері промислового виробництва повинен ефективно діяти принцип: "забруднив - плати" [6, 54].

У процесі структурної перебудови економіки потрібно віддавати перевагу проектам, спрямованим на модернізацію виробництва з метою зниження рівня його водоємності і питомих скидів забруднених стоків на одиницю продукції, та проектам випуску екологічно чистої продукції, прогресивного технологічного устаткування, використання якого дає відчутний екологічний ефект.

Державна підтримка реалізації екологічних пріоритетів розвитку водного господарства буде здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету з урахуванням фінансової можливості держави.

Однією з форм державної підтримки розвитку водного господарства може бути державне замовлення на виробництво спеціалізованого водоохоронного устаткування, створення і підтримання автоматизованих систем моніторингу гідротехнічних споруд, наповнення іноземних кредитних ліній екологічно зорієнтованими проектами, розроблення проектів перепрофілювання виробництва, залучення спеціалізованих банківських та інвестиційно-фінансових структур до фінансування заходів водоохоронної діяльності та раціоналізації водокористування, а також страхування збитків від шкідливої дії вод, обов'язкове врахування водного фактора під час приватизації підприємств, сприяння залученню іноземних інвестицій для фінансування охорони і відновлення водних ресурсів. Водний фактор повинен враховуватися і під час залучення іноземних інвестицій в Україну. Передбачається розроблення комплексу правових і адміністративних засад для запровадження економічного стимулювання іноземних інвестицій на розв'язання регіональних проблем водоохорони та водозабезпечення.

Економічні відносини України і світового співтовариства будуватимуться з урахуванням водного фактора під час кредитування світовими та європейськими фінансовими інститутами структурної перебудови економіки країни.

Вищезазначена Постанова згодом стала основою для прийняття Закону «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства», розраховану на 2002-2011 роки [4,172]. За цією програмою, на розвиток та охорону водних ресурсів України має бути витрачено 9 млрд. 73 млн. грн., у тому числі 8,2 млрд. - з Державного бюджету, 220 млн. - з місцевих бюджетів та 627 млн. - з інших джерел фінансування. Проте розбіжності між проектними та реальними обсягами фінансування у цій сфері виявилися набагато більшими, ніж у галузі забезпечення безпеки судноплавства. Так, за 2005 рік з необхідних 665 млн. грн. з Державного бюджету було виділено 2,6 млн. грн.. Жодної гривні з так званих «інших джерел» не надійшло [14].

Таким чином, для України, яка проголосила себе морською державою, напрямок охорони водних ресурсів виявився фактично непотрібний, хоча він має стратегічне значення для розвитку вітчизняного мореплавства.

Висновки

Безпека судноплавства - стан збереження (захищеності) людського здоров'я і життя, довкілля та майна на морі й на внутрішніх водних шляхах; відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків. Цей напрямок є одним з найважливіших для держави, що прагне мати розвинену та сильну морську галузь. Для врегулювання цієї підгалузі в Україні створено Систему управління безпекою судноплавства, метою якої є забезпечення та контроль за безпекою судноплавства в Україні.

Не менш важливим для розвитку морської галузі є забезпечення належної охорони водних ресурсів, адже саме від їхнього стану залежить не тільки екологічна ситуація в державі, а й безпека руху суден та стану море-господарського комплексу в цілому. Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства. Центральним органом виконавчої влади у сфері охорони водних ресурсів є Державний комітет України по водному господарству.