Система забезпечення національної безпеки України

Структура, завдання, принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки. Гарантії ефективного керування СНБ. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.07.2014
Размер файла 57,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

1.1 Принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки

1.2 Сили та засоби забезпечення національної безпеки України

1.3 Гарантії ефективного управління національною безпекою

1.4 Структура системи забезпечення національної безпеки

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ

2.1 Поняття системи управління національною безпекою

2.2 Структура системи управління національною безпекою

2.3 Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасному світі проблеми національної безпеки та воєнної політики виділились в окремі галузі політичної науки та політичної діяльності, значенняяких постійно зростає. Від рівня національної безпеки та ефективності воєнної політики залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу з одночасним поглибленням його національної різноманітно сті, революція у воєнній сфері призвели до зміни характеру загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної безпеки.

Поява нових загроз та нові пріоритети забезпечення національної безпеки впливають на кардинальні зміни в системах національного, регіонального, глобального рівнів і потребують визначення ступеня впливу цих змін на націон альну безпеку України.

Протистояти новим небезпекам можливо тільки при найтіснішому співробітництві між всіма силами та структурами забезпечення національної безпеки. Необхідно усвідомити, що національна безпека вже не є особливою прерогативою тільки тих органів, які традиційно вважалися відповідальними за неї. Необхідно залучати до системи забезпечення національної безпеки нових дійових осіб, наприклад, медичні та гуманітарні служби, державні і місцеві органи влади, представників бізнесу та інфраструктури, засоби масової інформації. Всі ресурси треба об'єднати разом та ефективно використовувати на всіх напрямках.

Національна безпека відображає стан захищеності національних інтересів самості йних держав. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої і в оєнної політики та інші фактори.

Національна безпека є особою сферою діяльності держави.

Основною складовою національної безпеки є воєнна безпека. Така спорідненість понять є загальновизнаною. В тексті Конституції, в назвах державних установ і спеціальній літературі широко використовується інтегральний термін “національна безпека й оборона”.

В той же час до національної безпеки України мають відношення всі аспекти оборони держави, а також деякі питання, які належать до інших сфер життя нації.

Основними конституційними типами національної безпеки є: політична, ек ономічна, соціальна, міжнародна, воєнна, інформаційна, науково-технологічна, екологічна безпека тощо.

Україна не вважає жодну країну своїм ворогом, разом з тим потенційним противником вона вважатиме будь-яку державу, послідовно недружня політика якої загрожуватиме її національним інтересам через застосування воєнної сили.

Україна знаходиться на перетині декількох цивілізацій, що створює колосальну потенцію до неї стати лідером декі лькох систем безпеки.

Україна виступає за створення всеохоплюючих систем міжнародної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим компонентом своєї національної безпеки.

Створення ефективної системи забезпечення національної безпеки України, модернізація її воєнної політики у відповідності до вимог часу є складовою частиною державотворчих процесів в Україні. Все це обумовлює актуальність проблем національної безпеки і воєнної політики України.

Ступінь дослідженості теми. Провідними науковими установами в Україні, які займаються проблемами національної безпеки, є Національний інститут стратегічних досліджень, Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка, Академія державного управління при Президенті України.

Проблемі забезпечення національної безпеки в Україні були присвячені роботи І.Ф. Бінька, О.С. Бодрука, О.М. Гончаренка, В.П. Горбуліна, О.Г. Данільяна, О.П. Дзьобаня, В.С. Картавцева, А.Б. Качинського, О.В. Копана, В.О. Косевцова, В.А. Ліпкана, О.О. Мітрофанова, В.І. Мунтіяна, Н.Р. Нижник, С.І. Пирожкова, Г.М. Перепелиці, Г.Г. Почепцова, Ю.І. Римаренка, Г.П. Ситника та інших.

Серед російських дослідників слід назвати роботи з питань безпеки в геополітичному аспекті П. Белова, К. Гаджиєва, О. Дугіна, В. Манілова, Ю. Тихонравова, В. Ярочкіна та ін.

Водночас у своїх дослідженнях вчені, як правило, віддають перевагу окремим проблемам у сфері забезпечення національної безпеки. А питання управління національною безпекою залишається не вивченим.

Тому дослідження національної безпеки України та системи її управління в умовах сучасних європейських геополітичних трансформацій та місця у них України, є актуальним.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у системах управління та забезпечення національної безпеки України.

Предметом дослідження є особливості формування національної безпеки України.

Мета дослідження: в умовах сучасних європейських геополітичних трансформацій розглянути систему управління та забезпечення національної безпеки України, а також виявити тенденції розвитку національної безпеки Української держави.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

- розглянути принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки,

- визначити сили та засоби забезпечення національної безпеки України,

- проаналізувати гарантії ефективного управління національною безпекою,

- дослідити структуру системи забезпечення національної безпеки,

- розкрити поняття системи управління національною безпекою та зміст структури системи управління національною безпекою,

- висвітлити конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою.

Методи дослідження. Під час дослідження використано, зокрема, системно-структурний, порівняльно-ретроспективний, аксіологічний, інституціональний і структурно-функціональний, загальні методи аналізу і синтезу тощо.

Структура роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел.

національний безпека управління

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

1.1 Принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки

Безпека - одна із якісних ознак розвитку суспільства. Зміст поняття безпеки динамічно ускладнюється та залежить від багатьох факторів, що змінюються в просторі і часі.

Базовим поняттям із всієї сукупності різних видів безпеки є поняття «національна безпека».

Проблеми забезпечення національної безпеки в різних сферах життя стоять в центрі уваги діяльності урядів, міждержавних утворень, громадських організацій. Багато років українські спеціалісти в різних галузях наукового знання не переставали писати й говорити про безпеку.

У той же час, поняття "національна безпека" у вітчизняній науці часто підмінювалось поняттями "міжнародна безпека", "державна безпека" (як безпека держави) чи просто "безпека".

Національна безпека визначається як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [19, с.43-44].

Дослідження проблем безпеки характеризуються, з одного боку, всебічною розробкою концепцій, основ теорії і політики національної безпеки в роботах як вітчизняних, так і іноземних авторів: О.Г. Арбатова, Є.П. Бажанова, О.С. Власюка, В.П. Горбуліна, І.С. Іванова, А.Б. Качинського, Г.Г. Копилова, В.Л. Манілова, О.О. Прохожева, Г.П. Ситника та ін.

З другого боку, дослідження методологічних і концептуальних проблем безпеки людини, суспільства і держави в публікаціях А.В.Возженнікова, К.Х. Іпполітова, Б.Г. Слєпцова, П.П. Тімохіна, Л.І. Шершньова, Р.Г.Яновського та ін. створюють системність, логічність понятійного апарату теорії національної безпеки.

Вивченням питань забезпечення національної безпеки займається значна кількість провідних учених. Дослідження Г.П. Ситника стосуються державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, Г.В. Новицького - теоретико-правових основ забезпечення національної безпеки України. Теоретичним обґрунтуванням системи забезпечення національної безпеки присвячені праці В.А. Ліпкана, М. Сунгуровського. Стратегічному плануванню у сфері забезпечення національної безпеки приділяли увагу В.П. Горбулін, А.Б. Качинський. Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави розглядав Г.О. Пономаренко. Соціальні детермінанти національної безпеки вивчали А.Л. Баланда, проблеми соціальної безпеки - О.О. Давидюк.

В сучасній науковій літературі та документах більшість визначень поняття «національна безпека» характеризується через стан чи положення об'єкту безпеки, коли для нього відсутня небезпека, тобто зміни властивостей в гірший бік, або стан, що забезпечує достатню економічну чи військову потужність нації для опору загрозам її існування, які виходять як з інших держав, так і зсередини власної держави. Так, Концепція національної безпеки України 1997 року визначала «національну безпеку» як «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз».

Колектив українських дослідників - О. Гончаренко, Е. Лісицин, О. Бодрук та М. Горелов - визначили національну безпеку як «ступінь захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави», аргументуючи свою позицію тим, що визначення національної безпеки через категорію «стан» не відповідає реаліям, тому що, як правило, для кожної конкретної держави, залежно від рівня її політичного, соціально-економічного, культурного розвитку, треба визначити верхній і нижній рівні захищеності; постійні зміни того чи іншого чинника безпеки завжди впливають на рівень безпеки в цілому. Це робить цю категорію динамічною, а не усталеною.

Тому застосування категорії «ступінь» більш відповідає суті поняття «національна безпека». Існує суттєва відмінність між об'єктивним станом національної безпеки та його суб'єктивним тлумаченням тими чи іншими колами правлячих еліт, тими чи іншими соціальними угрупованнями, що підкреслює динамічний характер самого явища та необхідність його врахування на понятійному рівні [16, с.30-31].

В процесі розробки поняття «національна безпека» найбільшого поширення отримали два підходи. Перший розглядає національну безпеку через призму національних інтересів (представники школи політичного реалізму - С. Браун, Б. Броді, Г. Кісінджер, М. Каплан, У. Ліппман, Г. Моргентау, Р. Такер, С. Хоффманн та ін.). Другий пов'язує національну безпеку із системою базисних національних цінностей як структурного, так і функціонального рівнів (представники біхевіоризму - А. Уолферс, К. Норр, Ф. Трегер, Д. Кауффман, А. Архарія та ін.).

Автори дослідження «Військова безпека України і вплив на неї геополітичних факторів» вважають, що «національна безпека... характеризує стан політичних інститутів, що забезпечує їхню ефективну діяльність по підтриманню оптимальних умов існування і розвитку особистості і суспільства». У цьому визначенні національна безпека розглядається виключно на рівні політичних інституцій. Тобто кризовий стан політичних інститутів, за таким визначенням, може провокувати загрози в усіх складових безпеки - в економічній, екологічній, демографічній ситуаціях тощо. Окрім того, національна безпека визначається як «частина» державної політики, що має на меті створення внутрішніх та міжнародних політичних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей.

Отже, при визначенні поняття «національна безпека» дослідники спираються на такі підходи: національна безпека - як стан / ступінь захищеності національних інтересів / цінностей; як відсутність загроз; як вирішальна умова життєдіяльності особи, суспільства і держави; як цінність; як сукупність заходів, що вживаються для гарантування безпеки або як постійна реакція на реальні загрози; як здатність певного об'єкта зберегти свої суттєві риси та головні параметри в умовах цілеспрямованої, руйнівної дії на нього; безпека характеризує стан державних інститутів, а також як система взаємопов'язаних складових, що будується на принципах стійкості, саморегуляції, цілісності [5, с.10-11].

Підсумовуючи, можна сказати, що національна безпека - це конкретний (такий, що визначається для кожної держави окремо) ступінь захищеності важливих цінностей, інтересів, прав особи, соціальних груп, всього суспільства і держави, зокрема, загальнонаціональних цінностей та самобутності, від широкого спектру зовнішніх і внутрішніх загроз політичного, економічного, військового, екологічного, технологічного, інформаційного, культурного та іншого характеру.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки України» [2] національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникнення негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Стратегія національної безпеки України у п.5.1 зазначає, що досягнення цілей Стратегії потребує кардинального реформування сектору безпеки і оборони, вдосконалення механізмів правового, організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення національної безпеки, що передбачає: комплексне реформування всіх складових цієї системи; ефективне функціонування системи забезпечення національної безпеки на всіх етапах її реформування та розвитку; ефективне керівництво та управління ресурсами; дотримання балансу ефективності функціонування та демократизації органів сектору безпеки і оборони [8].

Основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є: вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України [4] і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України; створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи; підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням; постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці; систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму; прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву; розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України; запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників; оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі; участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України; спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки [11, с.13-14].

1.2 Сили та засоби забезпечення національної безпеки України

Сили і засоби забезпечення національної безпеки України створюються, функціонують і змінюються відповідно до рішень Верховної Ради України, указів Президента України, стратегій та програм забезпечення безпеки України.

Сили забезпечення національної безпеки включають:

1. Воєнну організацію України в сукупності всіх її компонентів.

2. Органи та служби, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, природоохоронні служби, органи охорони здоров'я населення, які діють відповідно до законодавства України.

Дієвість системи забезпечення національної безпеки України залежить від того, наскільки в її діяльності враховуються і відображаються основні фактори, що визначають стан національної безпеки. Фактори національної безпеки поділяються на воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні.

До воєнних факторів належать: стан Збройних Сил держави та ступінь їх боєготовності; наявність можливих театрів воєнних дій, стан стратегічних резервів і мобілізаційних можливостей; кількість військових союзників та участь у військово - політичних союзах; професіоналізм особового складу Збройних Сил; розміри військових витрат, стан воєнної науки і характер воєнної доктрини. Ці фактори становлять важливі об'єкти воєнної політики України.

Групу невоєнних факторів складають: геополітичне становище і геостратегічна інфраструктура, природноекономічні умови країни, кількісна і якісна структура населення, економічний потенціал, рівень суспільної стабільності, дисципліни та правопорядку; стан інформаційної безпеки; рівень державної безпеки, людський фактор, політичний устрій, міжнародна ідеологія, дипломатія. Названі фактори є компонентами державної сили України, як і будь-якої держави, що забезпечують можливості впливу на стан національної безпеки.

Сила держави є тією внутрішньою властивою рисою держави, яка служить базою реалізації її національних інтересів і включає сукупність політичних, економічних, військових, людських, духовних якостей, що визначають потужність, впливовість державної політики національної безпеки.

В системі національної безпеки України одним із найбільш значних компонентів є оборонна безпека, яка характеризує достатність військового та економічного потенціалів держави до відбиття загроз її безпеці. Оборона безпеки держави визначається станом її Збройних Сил та оборонно-промислового комплексу, в тому числі наявністю необхідних матеріальних, людських, фінансових ресурсів. У зв'язку з цим вона розглядається не тільки з точки зору особисто-військової тематики, але як і предмет військово-економічного аналізу.

Завдання останнього - обґрунтування методів та способів знаходження оптимальних варіантів рішення проблем військового будівництва шляхом встановлення кількісних показників, які дозволяють об'єктивно оцінити стан обороноздатності як ступеня підготовленості держави до захисту від агресій, який характеризується сукупністю військового, економічного, наукового, соціального і морально - політичного потенціалів.

Однією з головних складових частин оборонної безпеки є військово-економічна безпека. В цьому випадку в систему показників оборонної безпеки можливо ввести систему загальних показників, які характеризують стан оборонної безпеки в цілому, і показників, які оцінюють окремо стан військової та військово-економічної безпеки [23, с.352].

Головним показником, який характеризує оборонну безпеку держави, є допустимий рівень витрат на оборону, який визначається їх долею в ВВП. Перехідна економіка країни, яка переживала системну кризу, виявилась неспроможною нести великі військові витрати.

Наступним важливим показником оборонної безпеки є відношення витрат на утримання Збройних Сил (грошове забезпечення), продовольче та речове забезпечення, витрати на паливно-мастильні матеріали, транспорт, комунальні послуги і на їх технічне оснащення або доля витрат на утримання Збройних Сил.

Одним з важливих показників оборонної безпеки є чисельність Збройних Сил. Світовий досвід показує, що оптимальною для держави в мирний час є чисельність Збройних Сил порядку одного відсотка від чисельності населення держави. Сьогодні країни Європи - колишні учасники Варшавського Договору - зіткнулись зі складною проблемою, коли затрати на утримання армії примушують все більше скорочувати її. Але існує рівень, нижче за який іде розбалансування видів Збройних Сил та родів військ, котрі могли б виконувати усі функції національних складових систем оборони.

Головним показником, який характеризує могутність держави і стан її військової безпеки, є бойова і мобілізаційна готовність військ до відбиття зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці [20, с.122-123].

1.3 Гарантії ефективного управління національною безпекою

Обсяг і складність вирішуваних завдань у системі національної безпеки залежить від оцінки реальних загроз і ступеня їх небезпеки для життєво важливих інтересів України, зроблених на основі об'єктивного аналізу. За результатами цих оцінок завдання НБ слід розділити за часовими параметрами на оперативні, тобто такі, які потребують невідкладного вирішення, тактичні, що передбачають деякий, не дуже значний часовий інтервал для їх вирішення, і стратегічні, тобто такі, вирішення яких здійснюється у віддаленій перспективі.

Гарантування безпеки особистості, суспільства й держави здійснюється на основі розмежування повноважень органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в цій сфері. Розмежування зазначених повноважень характеризується певною складністю.

Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об'єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об'єктів обумовлена об'єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України.

Основні функції системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності:

- створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки;

- управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки;

- здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки;

- участь у міжнародних системах безпеки.

Важливою умовою реалізації основних функцій системи гарантування та забезпечення національної безпеки України є обґрунтоване розмежування повноважень основних суб'єктів системи, їх взаємодія при захисті національних інтересів. До основних суб'єктів відносяться такі поняття, як український народ, українська держава, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерства та інші органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Суди загальної юрисдикції та Прокуратура України, Національний Банк України, Воєнна організація держави та ряд інших [7].

Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює: а) орган законодавчої влади - Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції - Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації; б) органи державного управління спеціальної компетенції - Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державна прикордонна служба України; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань України; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій, Департамент у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, тощо; в) правоохоронні органи - органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура; г) громадські структури - адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку. Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

Верховна Рада України: визначає пріоритети у захисті національних інтересів і об'єктів безпеки; розробляє систему правового регулювання відношень у сфері безпеки; встановлює порядок організації та діяльності органів гарантування безпеки; здійснює контроль за кадровою політикою державних органів та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки; заслуховує щорічну доповідь Президента України про гарантування національної безпеки України; визначає бюджетні асигнування на фінансування органів і програм гарантування національної безпеки; ратифікує та денонсує міжнародні договори і угоди України з питань національної безпеки; ратифікує та денонсує міжнародні договори і угоди України з питань національної безпеки. До повноважень Верховної Ради України Конституція також належать питання війни та укладення миру; направлення підрозділів Збройних Сил до іншої держави; введення воєнного чи надзвичайного стану тощо (ст.ст.85, 92 Конституції).

Загальне керівництво державними органами щодо гарантування НБ здійснює Президент України, який виступає гарантом безпеки і оборони країни. Він очолює Раду національної безпеки і оборони України; спільно з Верховною Радою визначає стратегію гарантування національної безпеки; контролює й координує діяльність державних органів щодо національної безпеки; приймає оперативні рішення щодо гарантування національної безпеки в межах компетенції, визначеної законодавством; не менше як раз на рік подає Верховній Раді звіт про забезпечення національної безпеки України.

Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань НБ і оборони при Президентові України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах безпеки і оборони (ст. 107 Конституції).

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, НБ України; громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Кабінет Міністрів здійснює також заходи щодо обороноздатності країни, гарантування НБ, оснащення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, керує мобілізаційною підготовкою й мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведення його на режим роботи в умовах воєнного стану тощо (ст.116 Конституції). У межах визначеної законом компетенції Кабінет Міністрів забезпечує керівництво державними органами щодо національної безпеки; організує й контролює розробку та реалізацію заходів щодо гарантування національної безпеки міністерствами і відомствами, іншими підпорядкованими йому органами України, Автономної Республіки Крим і областей.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України з відповідних питань. Суди загальної юрисдикції забезпечують захист конституційного устрою в Україні; здійснюють правосуддя у справах щодо злочинів, які посягають на безпеку особистості, суспільства та держави; забезпечують судовий захист громадян, громадських та інших організацій і об'єднань, чиї права були порушені у зв'язку з діяльністю у сфері гарантування національної безпеки.

Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки і оборони відповідно до Конституції України. Національне бюро розслідувань України здійснює заходи щодо зміцнення НБ держави; забезпечує належний захист конституційних прав і свобод людини й громадянина; проводить відповідно до законодавства України до судове слідство та оперативно-розшукові заходи в особливо складних кримінальних справах про злочини, які становлять значну суспільну небезпеку; виконує інформаційно-аналітичну роботу з метою виявлення й усунення причин та умов, які сприяють корупції, вчиненню інших небезпечних злочинів; прогнозує динаміку злочинності в суспільстві тощо.

Національний банк України розробляє й здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного й позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки; забезпечують створення, підтримання в готовності й застосування сил та засобів щодо НБ, а також управління їх діяльністю; розробляють внутрівідомчі інструкції (положення) щодо гарантування НБ і подають їх на розгляд Ради національної безпеки і оборони [9, с.109-110].

Окрім того, ці органи несуть відповідальність за якість розробки та виготовлення озброєння та військової техніки, за здійснення заходів постачання на потреби оборони у воєнний час. Звичайно, сьогодні ще передчасно чітко визначити діяльність органів державного управління в сфері гарантування національної безпеки, але вже безперечно те, що НБ України е об'єктом державного управління і йому властиві загальні для всієї системи державного управління риси та принципи.

Разом з тим конкретні проявлення цих загальних рис і принципів у діяльності органів державного управління щодо гарантування НБ мають специфічний перелом, котрий обумовлений особливим місцем цієї сфери в системі державного управління з її виразним правоохоронним напрямком.

Це означає, що правоохоронні органи та органи державного управління спеціальної компетенції багато виконують загальних завдань в сфері безпеки, але при цьому потрібно мати на увазі єдине: діяльність цих органів управління спрямована насамперед на захист основних об'єктів безпеки - прав і свобод особистості, матеріальних та духовних цінностей суспільства, конституційного устрою, суверенітету й територіальної цілісності держави.

Всебічний характер загальнодержавних заходів гарантування національної безпеки України, різниця у засобах, силах і організаційних формах реалізації цих заходів визначають конкретну роль кожного органу державного правління щодо гарантування НБ України.

Виходячи з концептуальних підходів щодо гарантування НБ та аналізу її законодавчого закріплення коротко визначимо коло завдань лише основних суб'єктів національної безпеки із всієї системи органів державного управління.

Особливе місце посідає Служба безпеки (СБ) України. В інтересах національної безпеки держава покладає на органи СБ завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань СБ України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинної діяльності в сфері управління і економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави.

Завданням органів СБ відповідає система прав, яка містить у собі, з одного боку, права, котрі забезпечують правильну організацію і нормальне функціонування самої системи Служби безпеки (внутрівідомча управлінська діяльність у нових умовах розвитку країни), а з іншого права, якими наділені вони безпосередньо для виконання завдань гарантування національно-державної безпеки України як суверенної незалежної країни. При цьому переважне значення мають права на проведення оперативно-розшукової, кримінально-процесуальної та зовнішньої адміністративної (виконавчо-розпорядчої) діяльності. Зовнішня адміністративна діяльність органів СБ це, насамперед, їх діяльність як державного правоохоронного органу спеціального призначення. У ході її реалізації вони (органи) вступають в правові відносини в інтересах гарантування національної безпеки України з іншими державними органами, громадськими організаціями і громадянами на основі законодавчих актів, виданих вищими органами державної влади й управління.

В адміністративній діяльності органів СБ важливе значення мають передбачені законом права на застосування заходів адміністративного впливу, а саме: адміністративно-запобіжних і адміністративного запобігання. Їх призначення полягає у тому, щоб запобігти або покласти край антигромадським проступкам, які можуть перерости у державні злочини, а також усунути ті умови, які іноземні спецслужби можуть використати на шкоду національним інтересам України.

Діяльність органів СБ згідно зі своїми завданнями конкретизується у їх функціональних обов'язках, виконання яких забезпечує життєво важливі інтереси України. До узагальнених функціональних обов'язків потрібно віднести: виявлення й прогнозування загроз об'єктам безпеки, здійснення комплексу оперативних та довготривалих заходів щодо їх попередження і нейтралізації; створення і підтримка готовності сил і засобів гарантування національної безпеки у повсякденних умовах і надзвичайних ситуаціях; здійснення системи заходів щодо відновлення нормального функціонування об'єктів безпеки в регіонах, які потерпіли в результаті виникнення надзвичайної ситуації; участь у заходах щодо гарантування національної безпеки за межами України відповідно до міжнародних договорів і угод, укладених або визнаних Україною [12, с.14-15].

В комплексі заходів, які проводяться органами державного управління в сфері національної безпеки, важлива роль належить органам внутрішніх справ. Сьогодні їх діяльність носить досить складний характер. Вона містить у собі декілька груп суспільних відносин, зокрема, організацію боротьби зі злочинністю (в тому числі і з організованою); забезпечення громадського порядку і громадської безпеки; паспортної системи; режиму проживання й т.ін.

Об'єктивно існуючий взаємозв'язок цих суспільних відносин дає змогу розглядати їх як цілісний складний об'єкт національної безпеки в сфері управління внутрішніми справами. Разом з тим у теоретичному плані та практичній діяльності потрібно мати на увазі, що ці суспільні відносини не є ідентичними. Це - самостійні інститути діяльності, що визначають головні напрямки діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення основних об'єктів національної безпеки (особистості, суспільства, держави) від явних та потенційних загроз, джерела яких можуть бути розташовані на території України або за її межами.

Нормативні акти, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ щодо національної безпеки, покладають на них ряд завдань, до яких належать: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів; охорона й забезпечення громадського порядку; попередження правопорушень та їх усунення; забезпечення громадської безпеки та безпеки дорожнього руху; захист усіх форм власності від злочинного посягання; виявлення й розкриття злочинів, розшук осіб, які їх скоїли; захист природного середовища; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень та гарантування безпеки інших цінностей особи, суспільства і держави.

Для безпосередньо виконання цих завдань органам внутрішніх справ надається відповідна система прав і функціональних обов'язків. Діяльність органів внутрішніх справ містить у собі ряд організаційно-правових форм, що характеризуються специфічними ознаками й призначеннями, а саме: адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну функції. Всі функції нерозривно пов'язані між собою і утворюють єдиний комплекс діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю як головною загрозою цим та іншим об'єктам національної безпеки. При цьому зміст і діяльність органів ВС має визначатися рівнем та напрямком загроз життєво важливим інтересам України [21, с.330-331].

Конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України виступає Рада національної безпеки та оборони України. У гарантування національної безпеки, і насамперед військової безпеки, важлива роль відводиться органам військового управління Збройних Сил України. Це основний державний інститут, покликаний гарантувати захист України від зовнішньої збройної агресії (ст.17 Конституції). У даному випадку діяльність органів військового управління у цій сфері носить виконавчо-розпорядчий характер. Система військового управління Збройних Сил, яка складається із центральних органів, органів управління військових округів (флотів), органів управління військових об'єднань, частин тощо, об'єднується й керується Міністерством оборони України як центральним органом військового управління. Специфічним видом органів військового управління потрібно виділити штаб.

Характер управлінських функцій та обсяг компетенції щодо забезпечення оборони й військової безпеки України визначається місцем кожного органу військового управління у централізованій системі військового управління як галузі державного управління. Якщо узагальнити діяльність органів військового управління в сфері забезпечення національної безпеки, то вона має бути спрямована на виконання певних завдань. Основними з них є: формування військової політики держави і військової доктрини України; здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; формування структури й чисельності Збройних Сил України, підтримка їх боєздатності, бойової й мобілізаційної готовності до оборони країни; оцінка військово-політичної обстановки і визначення рівня воєнної загрози; підготовка обґрунтувань рішень Верховної Ради з питань оборони та безпеки; організація захисту суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України від нападу зовні.

Як особливо важливий орган гарантування безпеки і виконання завдань оборони країни Міністерство оборони України також розробляє та подає на розгляд Президента України проекти державних програм будівництва Збройних Сил, розвитку озброєння та військової техніки, пропозиції щодо зміцнення обороноздатності держави тощо.

В умовах введення військового стану завдання й повноваження органів військового управління в сфері забезпечення оборони та безпеки країни, підтримки громадського порядку можуть бути розширені спеціальним правовим актом.

Виконавча і розпорядча діяльність органів військового управління в цій сфері здійснюється у правових (юридичних) формах, безпосередньо виданням правових актів. З їх допомогою військові органи регулюють різносторонні суспільні відносини, які виникають у процесі забезпечення національної безпеки та оборони держави. У комплексі заходів щодо гарантування НБ важлива роль відводиться Прикордонним військам, головним завданням яких є захист недоторканості державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона економічної зони України [10, с.20-21].

Таким чином, механізм гарантування національної безпеки України зорієнтований на практичну координацію всіх видів діяльності державних і громадських інститутів з метою відвернення, виявлення й усунення явних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз.

1.4 Структура системи забезпечення національної безпеки

Система забезпечення національної безпеки - це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Діяльність по формуванню системи забезпечення національної безпеки України була невід'ємною частиною і фактором державотворчих процесів з самого початку виникнення незалежної України. Вже в Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 року) питання безпеки розглядались у розділах «Зовнішня і внутрішня безпека», «Міжнародні відносини», «Екологічна безпека». З проблемами безпеки пов'язується намір України стати у майбутньому постійно нейтральною державою. Україна задекларувала прагнення активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, брати активну участь у роботі міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів. Загальна система забезпечення національної безпеки виступає єдиним соціально - політичним механізмом, в якому кожний суб'єкт безпеки виконує функції захисту національних інтересів в межах повноважень, які визначаються законодавством України [6, с.77].

Основним суб'єктом в системі забезпечення національної безпеки має бути держава, яка виконує функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Тому ця система повинна базуватися передусім на сильній триєдиній державній владі, керуватися науково визначеним для сучасних умов переліком пріоритетних національних інтересів і всебічно оціненим переліком загроз цим інтересам, підтримуватись досконалою інформаційно-методологічною технологією прийняття рішень, спиратися на виконавчі структури з раціональним розподілом і координацією їх дій. Це дасть змогу відпрацьовувати й ефективно реалізовувати визначену державну політику і забезпечувати захист інтересів головних об'єктів цієї системи - людини (права та свободи), суспільства (духовні та матеріальні цінності), держави (конституційний лад, суверенітет і територіальну цілісність) на всіх ієрархічних рівнях в умовах посилення дії дестабілізуючих факторів. На створення такої системи необхідно зосередити зусилля всіх гілок влади, виконавчих структур, вчених, провідних спеціалістів тощо. Тільки спільними зусиллями, скоординованими діями можна стабілізувати кризові процеси в державі, зупинити спад виробництва, створити умови для розвитку економіки, науки, культури, забезпечити кращу долю своєму народу [18, с.40-41].

Ефективність системи забезпечення національної безпеки України залежить від того, наскільки враховуються воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні фактори національної безпеки. Державна політика національної безпеки України ґрунтується на принципі єдності, взаємодоповнюваності національної, регіональної, міжнародної та глобальної безпеки.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ

2.1 Поняття системи управління національною безпекою

Взаємодія особи, суспільства, органів державної влади та місцевого самоврядування у процесі забезпеченню національної безпеки, з урахуванням взаємозв'язків між ними та середовища їх існування, можна розглядати як відкриту, динамічну, соціальну систему: систему національної безпеки (СНБ). Головною метою системи є інтеграція зусиль особи, суспільства, держави для реалізації національних інтересів.

Таким чином СНБ - це відкрита, динамічна, соціальна система, метою якої є створення умов для реалізації національних інтересів, забезпечення цілісності суспільного організму та здатності держави відстоювати вказані інтереси.

СНБ формується після проголошення державного суверенітету й включає в себе ряд підсистем. Вона, одночасно, є елементом систем безпеки більш високого порядку - субрегіонального, регіонального, глобального, з якими взаємопов'язана, низкою чинників правового, політичного, економічного та іншого характеру.

Відкритість і організаційно-функціональна динамічність СНБ обумовлена: відкритою множиною суб'єктів так об'єктів системи, тобто кількістю вказаних елементів (Закон України “Про основи національної безпеки України” визначає фактично відкриті множини як об'єктів, так і суб'єктів забезпечення національної безпеки, оскільки включає до них не тільки всіх громадян України, а й сукупність їх прав і свобод); динамікою впливу (зміна інтенсивності, масштабу, спрямованості тощо) зовнішніх і внутрішніх факторів на національну безпеку, які одночасно здійснюють вплив і на міжнародну безпеку, що зумовлює необхідність постійної реорганізації, створення та ліквідації тих чи інших елементів системи, у тому числі й тих, які одночасно інтегровані як у СНБ, так і в регіональні та міжнародні системи безпеки; характерними особливостями та закономірностями сучасних процесів глобалізації (у різних її вимірах: політичному, економічному, інформаційно-комунікаційному, культурно-цивілізаційному та інших); взаємозалежністю як позитивних, так і негативних результатів функціонування національних, регіональних та міжнародних структур безпеки у контексті забезпечення стабільного розвитку міжнародного співтовариства [22, с.223-224].

Національна безпека відображає стан захищеності національних інтересів самостійних держав. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої і воєнної політики та інші фактори.

Політику національної безпеки оборони України визначають законодавчі, нормативно-правові та концептуальні документи, а саме: Конституція України, Закони «Про оборону України» від 06.12.1991 р. №1932-XII, «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 р. №1934-XII, «Про державний кордон України» від 04.11.1991 р. №1777-XII, «Про міліцію» від 20.12.1990 р. №565-XII, «Про службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-XII, «Про культуру» від 14.12.2010 р. №2778-VI, «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 р. №1550-III, «Про охорону навколишнього середовища» від 25.06.1991 р. №1264-XII, Воєнна доктрина України та ряд інших. Ці документи встановлюють керівні принципи і погляди на забезпечення національної безпеки й оборони України та пріоритетні цілі держави: сприяння миру і стабільності в регіоні поглибленням воєнно-політичного партнерства; створення надійних механізмів запобігання можливій агресії. Міністерства і відомства в межах своєї компетенції та відповідальності на основі чинного законодавства про національну безпеку, а також згідно з рішеннями Президента України, Кабінету Міністрів розробляють відомчі накази, інструкції, положення, які спрямовані на реалізацію програми захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави.

В Конституції України ті чи інші аспекти національної безпеки України розглядаються в 7 розділах та 17 статтях. За Конституцією України, безпека людини, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність визначаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Безпосередньо конституційні норми стосуються таких видів безпеки, як національна безпека, державна, особиста, економічна, громадська, інформаційна, екологічна [1].

Існує кілька базових механізмів управління національною безпекою. По-перше, обізнаність населення в діяльності інститутів національної безпеки. Особливо це важливо в перехідних суспільствах. Сама по собі обізнаність населення не створює системи демократичного контролю, але вона сприяє появі необхідних умов для цього. Інформування населення, доступність відкритої літератури, довідників, мемуарів, так само як і діяльність громадських об'єднань і незалежних дослідницьких центрів, що займаються питаннями національної безпеки, створюють умови для появи людей, здатних здійснювати демократичний контроль інститутів національної безпеки.

По-друге, парламентський контроль. В більшості країн вищий законодавчий орган є основним елементом системи демократичного контролю в системі національної безпеки. Головною проблемою в цьому зв'язку є доступ депутатів до державної таємниці. Такий доступ в Україні автоматично отримує тільки Голова Верховної Ради.

Ця проблема поставала свого часу перед багатьма демократичними суспільствами. В цілому, досвід її вирішення полягає в автоматичному допуску деяких або всіх членів законодавчого органу до державної таємниці на період їхніх повноважень.

Так, у Сполучених Штатах усі члени Конгресу автоматично отримують доступ до державної таємниці. Обмеження торкаються тільки такої інформації, як джерела й методи розвідки. Крім того, доступ отримують працівники апарату Конгресу, які працюють над питаннями національної безпеки. У Великій Британії та Норвегії депутатам за їхнім запитом надаються майже усяка таємна інформація, але не обов'язково її оригінальні носії. В Німеччині, Данії Угорщині, Ісландії та Португалії автоматичний доступ до державної таємниці отримують члени профільних комітетів з оборони і закордонних справ.

По-третє, прокурорський нагляд. Контроль за дотриманням законів у сфері національної безпеки в розвинутих країнах і в Росії виконує прокуратура. Навіть в США, де одна з головних спецслужб - ФБР - сама є органом прокуратури, законодавчий контроль із боку Генерального прокурора є незаперечним.


Подобные документы

  • Конституційні засади органів безпеки України: їхні повноваження та обов'язки. Основні завдання, обов’язки та функції Ради Національної безпеки і оборони України. Проблеми та перспективи розвитку системи органів державного управління безпекою України.

    курсовая работа [53,3 K], добавлен 08.09.2012

  • Завдання і структура єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Повноваження Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, діяльність Ради національної безпеки і оборони України та Кабінету Міністрів у цій сфері.

    реферат [14,3 K], добавлен 24.01.2009

  • Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки. Національні інтереси та загрози національній безпеці України, принципи формування державної політики в даній сфері, повноваження основних суб’єктів системи забезпечення. Рада оборони України.

    курсовая работа [71,0 K], добавлен 10.11.2013

  • Об'єкти та принципи політики національної безпеки. Гарантії її забезпечення. Пріоритети національних інтересів України. Мінімізація психологічних конфліктів між Сходом та Заходом країни. Гармонізація міждержавних відносин із Російською Федерацією.

    реферат [13,7 K], добавлен 25.02.2014

  • Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.

    курсовая работа [58,6 K], добавлен 18.11.2014

  • Сучасна національна безпека України. Завдання та функції Ради національної безпеки і оборони України. Організаційна структура організації, засідання як основна організаційна форма її діяльності. Повноваження Голови та членів Ради національної бе

    контрольная работа [17,0 K], добавлен 16.06.2011

  • Поняття та види загроз національним інтересам та національній безпеці в інформаційній сфері. Характеристика загроз інформаційній безпеці системи державного управління. Мета функціонування, завдання системи та методи забезпечення інформаційної безпеки.

    курсовая работа [34,3 K], добавлен 23.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.