У свою чергу, командування військової частини письмово повідомляє орган, який обрав запобіжний захід, про встановлення нагляду за обвинуваченим.

⁷ Кримінально-процесуальний кодекс: Науково-практичний коментар. - К., 1995.

Військовослужбовці, щодо яких обрано даний запобіжний захід позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебувають під наглядом своїх начальників або добового наряду, не посилаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не призначаються у варту та інші відповідальні наряди.

Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи

До неповнолітніх обвинувачених крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України (застосовуваних до всіх категорій обвинувачених), можуть застосовуватися також спеціальні запобіжні заходи.

У справах щодо неповнолітніх рекомендується застосовувати такий спеціальний запобіжний захід, як передача неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які перебувають в дитячих закладах, - передача Їх під нагляд адміністрації цих закладів.

Від батьків, опікунів, піклувальників чи адміністрації дитячих закладів відбираються письмові зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього і його з'явлення до слідчого, прокурора або в суд. При цьому зазначені особи попереджуються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їхню відповідальність у випадку нез'явлення неповнолітнього до слідчого, прокурора або в суд.

При порушенні цього зобов'язання до названих осіб може бути застосоване грошове стягнення в розмірі й у порядку, передбачених ст. 153 КПК України.

При прийнятті рішення про затримання чи арешт неповнолітнього необхідно переконатися в його особистості і перевірити інформацію щодо його віку.

Рішення про затримання чи арешт можуть бути оскаржені затриманим, його захисником чи законним представником прокурору чи безпосередньо в суд.

З) Порядок застосування, скасування та зміни запобіжного заходу

Відповідно до ст. 165 КПК України запобіжний захід скасовується або змінюється, якщо відпадає необхідність у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході.

Скасування запобіжного заходу провадиться у випадках, якщо:

1) провадження у справі завершується закриттям справи або винесенням виправдувального вироку;

2) провадження у справі продовжується, але: а) вжиття запобіжного заходу не викликається необхідністю; б) досягнута мета, заради якої було вжито запобіжний захід; в) скінчилися десять діб з моменту обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного, але обвинувачення Йому не було пред'явлено.

Зміна запобіжного заходу обумовлюється або помилкою, припущеною при його обранні, або зміною обставин, які спричинили його застосування. Наприклад, змінено кваліфікацію обвинувачення на статтю, яка не передбачає позбавлення волі.

Можлива зміна запобіжного заходу у зв'язку із скінченням максимального строку тримання обвинуваченого під вартою. Тут слід ураховувати, що закон встановлює строки тільки стосовно арешту і ніяк не регулює строки підписки про невиїзд або поручительства.

Зміна запобіжного заходу на більш суворий, застосовується тоді, коли раніше обраний запобіжний захід не справляє належного впливу на особу, щодо якої його застосовано, і вона продовжує перешкоджати нормальному ходу процесу (переховується від слідства і суду, схиляє свідків до давання неправдивих показань тощо), а також при зміні обвинувачення на більш тяжке і в разі виявлення деяких інших обставин.

Питання про скасування або зміну запобіжного заходу вирішує орган, у провадженні якого в даний момент перебуває справа (за винятком випадків, коли на це необхідна згода суду). При цьому слід враховувати такі правила.

* Запобіжний захід, обраний органом дізнання і слідчим, може бути скасований або змінений органом розслідування за своєю ініціативою або за вказівкою прокурора, а також прокурором та судом.

* Запобіжний захід, обраний прокурором, може бути скасований або змінений тільки цим самим або вищим прокурором, а також судом, у провадженні якого перебуває справа.

* Запобіжний захід, обраний на стадії попереднього розгляду справи, може бути скасований або змінений судом, який розглядає справу по суті.

* Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасований або змінений судом.

* Запобіжний захід, обраний судом першої інстанції, може бути скасований або змінений при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Постанова (ухвала) про скасування або зміну запобіжного заходу являє собою або самостійний документ, або є складового частиною постанови чи ухвали про закриття справи, направлення її на додаткове розслідування та Інших процесуальних актів.

Скасування або зміна запобіжного заходу так само, як і його обрання, провадиться за мотивованим рішенням слідчого, органу дізнання, прокурора або суду.

Прокурор має право у письмовій формі запропонувати слідчому, органу дізнання скасувати обраний ними запобіжний захід, або замінити його іншим, або обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний слідчим, органом дізнання. Така пропозиція прокурора для слідчого, органу дізнання є обов'язковою, а її оскарження не припиняє її виконання. Водночас прокурор, який наглядає за ходом розслідування, має право сам своєю постановою скасувати або замінити запобіжний захід, обраний органом дізнання або слідчим. Прокурор також має право дати про це письмову вказівку, яка є обов'язковою до виконання. Якщо запобіжний захід був обраний прокурором або за його вказівкою, орган дізнання і слідчий можуть скасувати або змінити його тільки зі згоди прокурора.⁸

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, вирок та ухвала суду про відміну або зміну запобіжного заходу мають бути оголошені обвинуваченому (підозрюваному), а у випадках, передбачених ст. 152, 154, 163, 436 КПК України, також поручителям, командуванню військової частини, батькам, опікунам, піклувальникам або адміністрації дитячої установи, під нагляд яких був переданий неповнолітній.

При скасуванні або зміні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою копія постанови, вироку або ухвали направляється адміністрації місця попереднього ув'язнення та підлягає виконанню негайно, Як тільки вона надійде.

Нагляд за правильністю обрання, скасування або зміни запобіжного заходу органами розслідування здійснює прокурор. Тому закон передбачає, що копія постанови цих органів направляється прокурору.

Згідно ст. 165-1 про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд ухвалу.

У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо

Див.: Манаев Ю,В., Посник В. С., Смирнов В.В. Применение мер пресечения следователем. Волгоград, 1976. С. 52-55.

якої вона винесена. Одночасно особі роз'яснюються порядок і строки оскарження постанови або ухвали.

При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому, полягає обраний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Особа також попереджається, що у разі порушення покладених на неї обов'язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке саме подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі, коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, -- не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурорів, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а за необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно - додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого -- до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк. (ст. 165-2 КПК України).

Відповідно до статті 165-3 КПК України за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців -- не пізніш як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців -- не пізніше п'ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців -- не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, за необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності для того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня й винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

Висновок

Вищевказані заходи процесуального примусу ( запобіжні заходи ), як вже зазначалось, істотно обмежують свободу обвинуваченого.

Тому правильне застосування закону означає суворе додержання норм Конституції України, кримінальне - процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі та обранні міри запобіжного заходу.

Здійснюючи провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, залучення населення до боротьби зі злочинністю.

Кримінальне судочинство взагалі може й повинно бути ефективним засобом захисту прав і свобод громадян. Проте воно може бути й джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо вони проголошені, але не підтверджуються. Про це свідчить сама історія людства. Не випадково найважливіші демократичні й гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.). Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих людську гідність видів поводження і покарання (1984 р.), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) та протоколи до неї. На жаль, положення цих документів далеко не повністю реалізовані в законодавстві і діяльності правоохоронних органів.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Закон України "Про міліцію". - К., 1990.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К., 1995.

4. Батюк В. Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования. - К., 1990.

5. Березин М.Н., Гуткин И.М.,Чувилев А.А. Задержание в советском уголовном судопроизводстве.

6. Дубинский А.Я.,Сербулов В.А. Меры пресечения в советском уголовном процессе. - К., 1980.

7. Зинатуллин 3.3. Уголовно-процесуальное принуждение и его эффективность. - Казань, 1981.

8. Коврига З.Ф. Уголовно-процессуальное принуждение. - Воронеж, 1975.

8. Корнуков В.М. Мерьі процесуального принуждения в уголовном судопроизводстве. - Саратов, 1978.

10. Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования. - М., 1981.

11. Кудин Ф.М. Принуждение в уголовном судопроизводстве. - Красноярск, 1985.

12. Михеенко М.М., Нор В.Т., Шибко В.П. Кримінальний процес України. Підручник. К., 1992.

13. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процесуальное принуждение. - М., 1985.

14. Смирнов В. В. Арест как мера пресечения, применяемая следователем органов внутренних дел. - Хабаровск, 1987.

15. Чувилев А.А. Заключение под стражу в качестве меры пресечения.