Кримінальна відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності
Соціальні та правові підстави криміналізації порушення у сфері господарської діяльності. Поняття комерційної або банківської таємниці. Механізм завдання суспільно небезпечної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Розголошення комерційної таємниці.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.10.2011 |
| Размер файла | 99,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
До факторів організаційно-управлінського характеру належить і об'єктивна неможливість працівників підприємств незалежно від форм власності повністю втілити вимоги закону на практиці. Така ситуація складається внаслідок того, що діяльність службових осіб часто пов'язана з такими обсягами роботи або поставлена в такі рамки, що належно її виконати неможливо, тому наслідком цього є допомога з чергою, підготовка за окрему плату документів, інші незаконні дії службових осіб.
Ще одним із факторів, що детермінують вчинення злочинів у сфері господарської діяльності організаційно-управлінського характеру, є некомпетентність службових осіб. Даний фактор включає в себе кілька проблем. Першою проблемою є те, що рішення, пов'язані із формуванням внутрішньої штатної структури та особового складу підприємств незалежно від форм власності, нерідко приймаються виходячи не із стратегічних завдань, а з суто суб'єктивних мотивів. При внесенні змін у штатний розклад підприємств та призначенні чи звільненні з посад часто приймаються рішення, що призводять до нестабільності в апараті, невпевненості службових осіб у завтрашньому дні, змушують їх шукати додаткові шляхи заробітку, не завжди законні. комерційна таємниця криміналізація порушення
Звідси випливає наступна проблема - неналежна виконавча дисципліна. В першу чергу, відзначимо необхідність трансформації відповідальності за виконання рішень з каральних методів (наприклад, позбавлення частини заробітної плати, оскільки та складається з численних премій та надбавок, якими маніпулює керівництво підприємств на власний, часто суб'єктивний розсуд) до методів економічної зацікавленості. Поки що не існує системи ефективних механізмів впливу на виконавчу владу в тому разі, коли службові особи виконують покладені на них обов'язки неналежних чином. У країнах з розвиненою демократією таким механізмом є відкритість усього, що пов'язане як з діяльністю, так і з приватним життям можновладців. Тож ефективність роботи підприємств сьогодні залежить від професійної етики службовців, їхніх особистих, моральних і психологічних якостей [5, с.85-86].
На думку автора останніми з даної класифікації факторів, що детермінують вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, є правові. Серед правових факторів слід виділити ступінь розвиненості та досконалості законодавства з точки зору юридичної техніки. Соціально зумовлене й науково обґрунтоване законодавство стає основою для реалізації законної діяльності службових осіб, а реальна дійсність постійно вимагає поліпшення змісту законодавства, вдосконалення юридичної техніки його створення.
Проте застосування закону вимагає не тільки усвідомлення, але й особистої інтерпретації його службовою особою, особливо в ускладнених і неоднозначних ситуаціях, коли норма закону не може бути застосована механічно. На практиці це неодмінно призводить до суб'єктивізму застосування норм, через що громадяни нерідко не можуть реалізувати свої права.
Певно, одним із найголовніших факторів, що детермінують вчинення злочинів у сфері господарської діяльності організаційно-управлінського характеру, можна назвати корумпованість адміністративних органів [19, с.106].
З- поміж різних визначень цього явища в літературі можна виокремити її основні риси, що характеризували б поняття "корупція" (від лат. con rumptus - "спільно зламані"). Корумпованою можна назвати поведінку (дію чи бездіяльність) службової особи, яка: 1) є недобросовісною (призводить до нерівності умов "змагання" споживачів за суспільні блага чи послуги, що їх надає відповідний орган) та/або незаконною (суперечить нормам кодифікованого права); 2) спрямована на досягнення особистого зиску (включаючи зиск клану чи групи, до яких належить особа) [11, с.186-187].
Для існування корупції необхідна не лише готовність службової особи отримувати зиск незаконним шляхом, але й готовність споживача послуг відповідного органу, підприємства, установи, організації запропонувати "взаємоприйнятний" варіант вирішення справи, обминаючи формальні процедури, а також неспроможність суспільства ефективно боротися з такими зловживаннями. Слід визнати, що існуючі формальні процедури є заплутаними, складними і суперечливими, що погіршує можливість контролю і спокушає уникати формальних процедур як для розв'язання робочих проблем, так і заради особистого зиску.
Також дуже поширеним в Україні є корупційний лобізм, особливо це стосується правоохоронних, контролюючих і регуляторних органів, зокрема податківців, митників, пожежних тощо. У цьому контексті варто згадати так звані "комісійні" у сферах державного замовлення, ліцензування, при вирішенні кадрових питань, земельних відносин; реєстрації підприємств тощо.
Очевидним є той факт, що корупція продовжує залишатися в Україні одним із основних факторів, які суттєво впливають на всі сфери суспільного життя. Напрямок протидії корупції потребує комплексної роботи, складовими якої повинно бути удосконалення законодавства у частині боротьби з корупцією; кадрової політики; координація дій правоохоронних органів; суттєве підвищення якості діяльності судів. Що стосується останнього, то створення незалежної судової системи, яка укомплектована висококваліфікованими суддями та обслуговується професіоналами, є одним із основних завдань держави.
Таким чином, численність досліджуваних факторів не дозволяє розглянути кожен із них, тому, підсумовуючи, зазначимо, що правильна діяльність державного підприємств, установ і організацій усіх форм власності, своєчасне і справедливе вирішення соціальних проблем, реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина неможливе без зменшення впливу на відносини у сфері господарської діяльності факторів, що детермінують вчинення злочинів у цій сфері.
1.6 Кримінологічні фактори порушень у сфері господарської діяльності
Сфера господарської діяльності завжди посідає головне місце у житті будь-якого суспільства. Українське суспільство, зрозуміло, не с винятком. Для нашої країни, яка переживає складний період глобальних соціальних перетворень, реформування відносин власності, ця діяльність має вирішальне значення для досягнення цілей демократизації суспільства, забезпечення прав і свобод громадян, побудови правової соціально орієнтованої держави. Основні принципи нової системи господарювання були сформовані в Конституції України (1996 p. ), згідно з якою визнаються й однаково захищаються всі форми власності - приватна, колективна, державна, гарантуються свобода підприємницької діяльності, вільне переміщення товарів, послуг і фінансів.
Однак складнощі переходу від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання породили в країні дестабілізацію соціально-політичної й економічної ситуації, яку не забарилися використати у своїх корисливих цілях організовані злочинні угруповання. Економіка, що реформується, зразу ж стала сферою пріоритетних інтересів організованої злочинності, яка постійно намагається захопити в ринковій господарській системі ключові позиції, монополізувати не тільки сферу незаконного підприємництва, але й найважливіші сектори легального бізнесу, встановити контроль над прийняттям найважливіших рішень у сфері економічної політики держави, проникнути до владних структур або використовувати її представників у своїх цілях. Тому протидія цій злочинності має бути належно організованою на всіх рівнях профілактичної діяльності з урахуванням регіональних аспектів її проявів [25, с. 91].
Організована злочинність у сфері економіки - один з найбільш небезпечних різновидів злочинності. Наслідки її діяльності вкрай негативно впливають практично на всі сфери життя суспільства й держави, загрожують національній та економічній безпеці.
Проблема боротьби з організованою злочинністю у сфері економічної діяльності набула в останні роки міжнародного характеру. Організовані злочинні формування не тільки активно впливають на різні сфери життєдіяльності держави, але й все активніше перетинають кордони, створюють, по суті, аналогії транснаціональних компаній, зайнятих злочинним бізнесом.
Питома вага злочинів, учинених організованими групами в Україні, в загальній кількості групових злочинів, починаючи з 2000 p., неухильно зростає: якщо в 2000 р. вона складала 4, 7%. то у 2005 р. - 5, 6%, у 2006 р. - 8, 0%, у 2007 р. - 9, 9%, у 2008 р. - 11, 6%, питома вага виявлених осіб, які вчинили злочини в складі організованих злочинних груп, у загальній кількості виявлених осіб, які вчинили злочини в групі, у 2005 р. становила 2, 8%, у 2006 р. -4, 3%, у 2007 р. - 4, 5%, у 2008 р. - 4, 8% [18, с. 161].
У 2008 р. виявлено організованих злочинних груп на 7, 2% більше у порівнянні з 2007 p., якими було вчинено на 24, 7% злочинів більше. За статистичними даними відмічається зростання виявлення таких злочинів у різних сферах господарювання. У фінансово-кредитній системі зростання злочинів, учинених організованими групами, у 2008 р. порівняно з 2007 р. склало і 07, 8%, з них у банківській сфері - 140, 5%, у сфері приватизації - 59, 5%, в комерційних структурах - 74, 2%. За даними статистики органів внутрішніх справ організованими злочинними угрупованнями у фінансово-кредитній сфері в 2006 р. було вчинено 244 злочини, у 2007 р. - 361, у 2008 р. - 750, з них у банківській сфері, відповідно, 91 262 та 630 злочинів; у зовнішньоекономічній діяльності у 2006 р. було зареєстровано 64 таких злочини, а в 2007 р. - 184, у 2008 р. - 133; в комерційних структурах у 2006 р. - 187, у 2007 р. - 329, у 2008 р. - 573 [15, с. 601].
Слід відзначити й активний процес зрощування представників кримінального бізнесу з посадовими особами різного рівня. За даними кримінологічних досліджень, близько 2/3 кримінальних злочинних угруповань користувалися протекцією посадових осіб різних рангів. Від 10% до 15% від вартості реалізованих товарів йде на дачу хабарів посадовим особам. Проведене нами опитування громадської думки показало, що 56, 7% опитуваних давали хабара посадовим особам, а представники комерційних структур заявили, що жодного питання неможливо вирішити в державних структурах без дачі хабара. З цього можна зробити висновок, що рівень латентності хабарництва стосовно сфери господарської діяльності багатократно перевищує рівень в інших сферах діяльності посадових осіб.
У структурі осіб, які вчинили господарські та службові корисливі злочини, слід відзначити приблизно рівне їх співвідношення за статтю (50, 6% - жінки і 49, 4% - чоловіки), що відповідає загальному співвідношенню розподілу населення країни. Серед осіб, які вчинили всі види злочинів, співвідношення між жінками й чоловіками складає 1: 12. Рівновага статевого співвідношення в економічній злочинності обумовлена тим, що жінки традиційно частіше обіймають посади, пов'язані з виконанням обліково-бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері побутового обслуговування. За даними судової статистики динаміка злочинності серед жінок з окремих видів злочинів неухильно зростає: якщо в 2007 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, то у 2008 р. питома вага засуджених за це діяння жінок склала 6, 7%, у 2009 р. - 12, 9%, у 2010 р. - 16, 2%. За порушення правил про валютні операції 2005-2007 роках не було засуджено жодної жінки, а в 2009 р. питома вага жінок склала 26, 3%, у 2010 р. - 33, 0%. За розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем у 2009 р. було засуджено 25% жінок, у 2007 р. -30, 9%.
В умовах дестабілізації соціально-політичної й економічної ситуації в країні, постійного зростання кризового стану в народному господарстві набули поширення злочини у сфері економічної діяльності, перш за все господарські та службові корисливі злочини. Яскравим свідченням цього є кримінальне законодавство України, яке з початку 90-х років зазнало найбільших змін у частині, що стосується встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання на відносини у сфері господарської діяльності. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання посадовим становищем, хабарництво, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами та інші вразили практично всі галузі народного господарства. Найбільш значне зростання злочинних проявів відбулося в тих сферах господарювання, які зайняті задоволенням першочергових, життєво необхідних потреб населення (в торгівлі й побутовому обслуговуванні, на транспорті, у сфері креднтнофінансових відносин, будівництві, зовнішньоекономічній діяльності, у комерційних структурах господарювання, у сфері приватизації) [29, с. 81-82].
Але, як свідчать дані публікацій, присвячених проблемам боротьби з економічною злочинністю, ці злочини майже повністю випадають з об'єкту дослідження. Аналізуються розкрадання, контрабанда, порушення правил про валютні операції, приховування валютної виручки тощо. А серед 34-х складів господарських злочинів увага звертається лише на один - ухилення від сплати податків, ніби інші й не мають особливої суспільної небезпеки і не спричиняють значних матеріальних збитків державі. Така оцінка, як вбачається, є хибною. У своїй сукупності господарські й корисливі службові злочини становлять не меншу суспільну небезпеку, завдають значних матеріальних збитків, аніж інші економічні злочини, особливо, якщо вони вчинюються організованими злочинними угрупованнями або за попередньою змовою групою осіб. А можливостей для вчинення таких злочинів у сфері господарювання достатньо, оскільки сама ця діяльність за своєю суттю має колективний, організований характер.
Таке становище, вважаємо, склалося ще й тому, що ні статистика органів внутрішніх справ, ні судова статистика у своїх показниках не дають повної постатейної характеристики господарським злочинам, учиненим за попередньою змовою групою осіб або організованою групою. Груповий характер злочину передбачено у складах 11-ти статей (32, 3%) гл. VI КК України, і в 6-ти з них кваліфікуючою ознакою є вчинення злочину організованою групою. Це такі злочини, як порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ч. 4 ст. 1488), спекуляція (ч. 3 ст. 154), штучне підвищення й підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги для населення (ч. 2 ст. 1555), незаконна торговельна діяльність (ч. З ст. 1556), зговір про фіксування цін (ч. З ст. 1557), протидія законній підприємницькій діяльності (ч. З ст. 1558).
Проведене вибіркове дослідження кримінальних справ про господарські злочини, розглянуті судами м. Луганська в 2006-2010 роках, показало, що в 88, 9% справ вони були вчинені одноособово і лише в 11, 1% мали місце декілька злочинних епізодів. За даними судової статистики в Луганській області групою осіб було вчинено господарських злочинів у 2006 р. - 14, 2%, у 2007 р. - 9, 9%, у 2008 р. - 14, 1%. Однак у 2009 р. судами Луганської області не було розглянуто жодної кримінальної справи про господарські злочини, вчинені організованою групою, а в 2010 р. -лише одна; засуджено 5 осіб за ч. 3 ст. 1556 (незаконна торговельна діяльність) [19, с. 361-362].
Отже, ми можемо констатувати наступне:
а) стосовно господарських злочинів як одного з різновидів економічних висновок про їх переважно груповий характер не підтверджується;
б) статистичні дані дають вкрай обмежену інформацію для кримінологічного аналізу;
в) недоліки виявлення цих злочинів і, як наслідок, відсутність кримінальних справ свідчать про високий рівень їх латентності.
Але інтенсивність злочинних проявів організованих злочинних груп у Луганській області досить висока. Виявленими 49-ма організованими злочинними групами у 2008 р. було вчинено 875 злочинів, у 2009 р. - 54-ма організованими злочинними групами було вчинено 844 злочини. Більш високі показники зафіксовано тільки в Дніпропетровській і Донецькій областях.
Слід також звернути увагу на ту обставину, що господарські злочини, вчинені організованими злочинними групами, не знаходять свого відбиття ні в показниках статистичних органів внутрішніх справ, ні прокуратури, ні судової кримінальної статистики. У статистичних звітах цих органів дається характеристика лише найнебезпечніших злочинів, учинених організованими групами, таких, як бандитизм, убивство, розбій, грабіж, крадіжка, хабарництво.
А це складає лише 42, 3% від загальної кількості зареєстрованих злочинів, учинених організованими групами в Луганській області у 2008 p., і 27, 6% - у 2009 р. Таке становище заважає повноцінному науковому аналізу нього різновиду злочинності і, на нашу думку, потребує свого вирішення в напрямку більш повного відображення в статистичних звітах злочинів, учинених організованими групами.
А взагалі, із наведених фактів напрошується висновок, що діюча система кримінальної відповідальності за господарські злочини, вчинені організованими групами, не відповідає існуючим реаліям соціально-економічного розвитку держави й нагальним потребам протидії злочинності у сфері господарювання. Глава VI чинного Кримінального кодексу України потребує докорінного перегляду, оскільки 66% її статей взагалі не застосовується у практичній діяльності правоохоронних органів. Ця обставина значно звужує можливості кримінологічної профілактики господарських злочинів і розширює можливості для діяльності організованих злочинних угруповань у сфері господарювання.
Аналіз кримінологічної характеристики господарських і посадових корисливих злочинів дає підстави зробити такі висновки:
1. Рівень злочинності у сфері економіки став загрожувати національній безпеці України, існуванню українського суспільства, і ця проблема перетворилася із загальносоціальної на політичну.
2. Динаміка розвитку цієї злочинності виявляє з року в рік неухильну загальну тенденцію до зростання. Характер динаміки (тенденції) свідчить про зростання соціальної небезпеки й заподіяної шкоди окремими злочинцями або злочинними угрупованнями.
3. Економічна злочинність усе далі набуває характеру міжнародної економічної злочинності.
4. У структурі економічної злочинності за розміром заподіяної шкоди домінують злочини в банківській сфері, у сфері міжнародних економічних відносин.
5. Статистична картина економічної злочинності не відтворює загальних процесів, які в ній відбуваються, внаслідок її значної неповноти.
6. Відшкодування збитків державі за результатами діяльності правоохоронних органів по викриттю цих злочинів ні в якій мірі не компенсує витрати на їх утримання.
7. Причини неухильного зростання злочинів у сфері економіки обумовлені перш за все глобальною соціально-економічною й політичною кризою в державі й відсутністю реальної політичної волі в лідерів держави протидіяти ним.
8. Організація ефективної системи протидії економічній злочинності можлива тільки на основі єдності загальносоціальних, соціально-кримінологічних і кримінально-правових заходів.
Організована злочинність у сфері економічної діяльності в більшості країн світу з перехідною економікою традиційно посідає одне з перших місць і є найпоширенішим явищем, яке затьмарює навіть традиційну загальнокримінальну злочинність. Існує вона і в економічно розвинутих країнах, але стримується надійною системою протидії [19, с. 29-30].
Системна криза, що охопила країну в перехідний період від адміністративно-командної економіки до ринкової, викликала бурхливий розвиток злочинності, що вкінець підірвало економіку України. Швидке зростання питомої ваги посягань на економіку в структурі всієї злочинності призвело до того, що в найближчому майбутньому статистична картина економічної злочинності в Україні буде мало чим відрізнятися від західноєвропейського або американського аналогів.
Результати проведеного сектором вивчення причин злочинності Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України в 2007-2008 роках дослідження "Кримінологічна характеристика й попередження господарських і корисливих посадових злочинів в Україні", а також показники дослідження проблем боротьби з економічною злочинністю інших наукових установ (наприклад, Донецького інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України) свідчать, що на сьогодні в державі сформувалася економіка, яку можна назвати ні плановою, ні ринковою, ні соціально орієнтованою. "Тінізація" економічної діяльності становить понад 50% від загальної економічної. Сформувалося таке соціально-економічне й політичне середовище в суспільстві, яке, безсумнівно, можна назвати напівкримінальною корумпованою соціально-економічною політичною "тіньовою" системою. При цьому з року в рік (починаючи з 90-х років) прослідковується неухильна тенденція до її розширення.
Особливо бурхливо цей процес став розвиватися в 1994-1995 роках з початком процесів приватизації державного майна. Правоохоронна система не була готовою до цього й не змогла протистояти навалі організованої економічної злочинності, незважаючи на те, що чисельність працівників, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю, за цей період збільшилась більше ніж у 7 разів. На нашу думку, це сталося тому, що створена за радянських часів система правоохоронних органів і форми її діяльності були пристосовані до умов роботи в адміністративно-командній економіці, а нозі соціально-економічні умови потребували і кардинально нових підходів до організації її функціонування. Але своєчасно цього зроблено не було. Неодноразові заклики до вдосконалення її діяльності ні до чого не призвели. В результаті - час було втрачено, і ми зараз маємо справу з якісно новою ситуацією, що потребує докорінного реформування всієї системи правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з організованою економічною злочинністю на засадах нових підходів до оцінки ефективності їх діяльності, побудови й функціонування.
Слід підкреслити й таку негативну тенденцію, як зрощування злочинної діяльності представників кримінальної економіки з корумпованими працівниками правоохоронних органів. Мало яка із сучасних бізнес-структур не має "стріхи" в системі правоохоронних органів різних рівнів. Як свідчать кримінологічні дослідження, в службах безпеки різних комерційних структур працює багато колишніх працівників правоохоронних органів і Служби безпеки, розвідки, Міністерства внутрішніх справ, спецпідрозділів, досвід правоохоронної діяльності яких широко використовується різноманітними комерційними структурами з кримінальним забарвленням. У сфері кримінальної економіки склався патологічний симбіоз, особлива інфраструктура, куди входять представники органів влади й управління, правоохоронних і контролюючих органів, з одного боку, і представників мафіозних структур - з іншого. Усе це значно ускладнює організацію ефективності системи протидії організованій економічній злочинності [29, с. 161-162].
Зараз засобів боротьби з економічною злочинністю, що використовувалися раніше, явно недостатньо. Слід знаходити інші рішення вже в більш складній ситуації, потрібні додаткові заходи, оскільки українська "мафія", як неодноразово підкреслював Президент України, стала однією із силових структур держави. Подальше зволікання у сфері боротьби з економічною злочинністю може призвести до створення небаченої раніше кримінально-тіньової економічної системи, до руйнування державності. Адже сформувалась патологічна економіка, яку вже повинні досліджувати не економісти, а криміналісти. І це не окремі господарські злочини, а ціла кримінально-тіньова система, що значно потіснила легальну економіку. В західній літературі ця система отримала назву "дикий східний капіталізм".
Чинники, детермінуючі організовану злочинність у сфері економічної діяльності, знаходяться, перш за все, в економічних відносинах будь-якої соціальної системи, у протиріччях її функціонування, незбалансованості господарського механізму, у вадах і недоліках економічного планування, а також у пануючій системі розподільчих відносин.
У радянській кримінології довгий час панувала точка зору, згідно з якою економічні відносини соціалізму називалися набагато досконалішими за інші суспільно-економічні формації і тому вважалося, що самі по собі вони не породжують злочинність взагалі й економічну зокрема, а причини ж її полягають у дрібнобуржуазній ідеології окремих осіб, здирництві, корисливості та ін. І лише в період перебудови, гласності радянська кримінологія звернула більш пильну увагу на недоліки, існуючі в системі економічних відносин.
Економічні відносини різні. Перш за все це і відносини у сферах виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ як між суб'єктами підприємницької діяльності, так і між громадянами. Очевидний і їх об'єктивний характер. Але не можна при цьому ігнорувати ту політичну оболонку, в якій протікає дія їх об'єктивних закономірностей і яка спрямована здійснювати зворотний вплив на їх розвиток. Соціалістична система економічних відносин вкладає в ці закономірності свій зміст, ринкова економіка -інший. Але і в тій, і в іншій існує економічна злочинність незалежно від того, знаходиться розвиток економіки на підйомі чи перебуває в занепаді й стагнації. Тут може йтися лише про більші чи менші розміри цієї злочинності. Тому всяка система економічних відносин незалежно від її політико-юридичної природи, і в силу розвитку іманентно притаманного їй протиріччя, здатна породжувати економічну злочинність, оскільки обумовлює нерівні можливості в задоволенні життєво важливих потреб людей та їх інтересів.
Ринкові економічні відносини ще більшою мірою здатні відтворювати економічну злочинність, бо з самого початку вони запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, отримання прибутку будь-якою ціною і в найбільших розмірах [28, с. 81-82].
Таким чином, економічна злочинність детермінується всією системою соціальних дисфункцій розвитку держави, а не тільки дисфункціями її економічного розвитку.
Тому аналіз кримінальних чинників, що детермінують економічну злочинність, потребує системно-структурного підходу до їх вивчення на різних рівнях суспільного життя. Сюди входить аналіз: а) економічних відносин у суспільстві; б) системи соціальних відносин, що склалася; в) політико-ідеологічних відносин; г) системи морально-психологічних цінностей суспільства; д) умов формування економіко-правової свідомості людини; е) конкретних ситуації й мотивів економічних злочинів. Умовно всі обставини, що сприяють антисоціальній поведінці у сфері економічних відносин, можна розділити на три групи: державно-політичні, організаційно-господарські і соціальні-психологічні.
Перша група обставин стосується економічної політики держави в складний перехідний період від адміністративно-командних до ринкових відносин. Обраний шлях ринкових перетворень здійснювався непослідовно, супроводжувався прийняттям непродуманих і поспішних рішень. Цей процес взагалі відбувався стихійно, рішення часто приймалися виключно на потребу інтересам окремих соціальних груп, псевдоринкових формувань під "мудрим" керівництвом закордонних експертів і міжнародних фінансових кіл. Державні структури на перших порах майже не контролювали розвиток економічної ситуації в країні з надією на те, що ринок сам усе розставить на свої місця. Але, як свідчить світовий досвід, перехід до ринкових відносин неможливий без регулюючого впливу держави. В результаті такого регулювання соціалістичну систему було знищено, а нової не збудовано. Усе це призвело до повного розладу економічної інфраструктури держави, зупинення виробництва, безробіття, невиплати заробітної плати, непродуманої податкової політики, відставання правового регулювання [29, с. 236].
Друга група обставин пов'язана з тим, що в умовах докорінного зламу раніше діючої соціально-економічної структури не було забезпечено належного контролю над процесом реформування з боку державних розпорядчо-управлінських структур і перш за все правоохоронних органів. Практично зникли облік і звітність, поточний контроль над розвитком економічної ситуації, процесами приватизації державного майна, реорганізації державних підприємств, сферою зовнішньоекономічних зв'язків підприємств, банківською сферою, сферою торговельно-посередницьких відносин, діяльністю приватних підприємницьких структур за участю іноземного капіталу та ін. Цим і пояснюється створення сприятливих умов для масового розкрадання державних ресурсів, сировини й матеріалів і як результат - повна дестабілізація економіки й перетворення України в одну з найвідсталіших країн світу.
Третя група обставин охоплює собою непідготовленість населення до нав'язаних йому реформ у сфері економіки. Так, за даними нашого дослідження, різко негативне ставлення до впровадження економічних реформ висловили 78% громадян, 67% вважають організаційно-господарську перебудову форм власності "кримінальною" і "директорською", 87% мають серйозні труднощі при вирішенні своїх особистих проблем по забезпеченню належних умов існування для себе й власної родини.
Однак не тільки населення, а й управлінські структури найрізноманітніших рангів колишньої адміністративно-командної системи виявилися нездатними й непідготовленими до роботи в раціональній структурі ринкових відносин. Тому свій феодально-соціалістичний статус у системі економіко-політичних відносин вони намагалися втілити в нову економічну систему існування через особисто сімейну приватизацію державного майна при збереженні раніш існуючих форм керівництва економікою держави. А перевалена більшість населення з самого початку не сприйняла такого шляху реформування економіки, що породив у суспільній свідомості стійкий правовий нігілізм [29, с. 191-192].
Ступінь впливу названих трьох груп обставин на рівень, динаміку, структуру організованої економічної злочинності різний. Вони не детермінують різноманітні форми економічної злочинності ізольовано, а в реальній дійсності тісно переплітаються, створюючи загальний фон для розвитку економічної злочинності.
Отже, головна й найскладніша проблема - це організація стійкої й ефективної системи протидії та попередження проявам злочинів з боку організованих злочинних угруповань. Її вирішення криється насамперед у багатоаспектних чинниках детермінації розглянутих злочинів - політичних, економічних, ідеологічних, соціальних, правових, організаційно-управлінських і соціально-психологічних факторах, які не піддаються алгоритмовому розрахунку й обчисленню.
Попередження злочинності у сфері економічної діяльності стосується передусім вирішення проблем реалізації економічної політики держави, її стратегічних напрямків і тактичних заходів. Як один з найважливіших напрямків соціального управління, ця діяльність вимагає створення системи політичних, правових, виховних заходів, спрямованих на нейтралізацію, зниження, запобігання, припинення дії обставин, які зумовлюють злочинність у сфері економічної діяльності.
З урахуванням перелічених обставин можна зробити висновок, що найважливішого значення для попередження названого виду злочинної поведінки набувають заходи загальносоціального попередження. Вони мають бути спрямовані на: а) чітке визначення функцій держави в регулюванні економічних відносин; б) формування її економіко-правової політики; в) розподілу повноважень між центральними й місцевими органами в регулюванні економічних процесів; г) створення відповідних умов для належної правової поведінки суб'єктів економічної діяльності; д) забезпечення рівного правового захисту державного й недержавного секторів економіки; е) створення такої ринкової інфраструктури, яка забезпечила б однакові можливості для реалізації творчого потенціалу різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності; и) налагодження демократичних принципів контролю за діяльністю підприємницьких структур тощо.
На сучасному етапі вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю у сфері господарської діяльності може бути здійснено лише при вирішенні таких завдань, як:
а) нормалізація умов господарської й комерційної діяльності;
б) зменшення податкового тиску на виробників;
в) посилення кримінальної відповідальності за найбільш небезпечні злочини у сфері господарювання;
г) надійне правове забезпечення оперативно-розшукової діяльності;
д) налагодження ефективної системи статистичного обліку й інформування відповідних контролюючих органів про такі злочини.
Розділ 2. Об'єкт і предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України. Об'єктивна сторона злочинів
2.1 Об'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України
Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільне небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільне небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів.
Загальновизнано, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві. Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин, або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини [15, с. 212].
Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціально схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найзначущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть завдати значної шкоди.
У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони).
Отже, об'єктом будь-якого злочину, зрештою, завжди є об'єктивні відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).
Суспільні відносини, як об'єкт злочину, мають об'єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а значить, і незалежно від кримінального закону, і є первинними стосовно нього.
Отже, суспільні відносини, котрі виступають об'єктом злочинів передбачених статтями 231, 232 КК, є первинними не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, але й щодо самого злочину. Злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, на певну реальність. Не можна посягати на те і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об'єктивній реальності. Навіть більше, внаслідок злочинного посягання не тільки завдається реальної шкоди охоронюваним суспільним відносинам, але й, у свою чергу, створюються нові - кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між злочинцем і державою з приводу вчиненого ним злочину [14, с. 220].
Таким чином, об'єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.
Отже, родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VII Особливої части КК, а саме ст. 2321- 232 можна визначити суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов і охороняються державою в інтересах всього суспільства й окремих його суб'єктів.
Ринкові відносини у сфері господарської діяльності мають відповідати таким принципам, як - то: рівність перед законом усіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності; безумовне виконання всіх законних угод та обов'язків; вільна можливість здійснення господарської діяльності в будь-яких формах, не заборонених законом; заборона будь-яких обмежень, прямо не передбачених чинним законодавством; заборона демпінгу, недобросовісної конкуренції та зловживання монополізмом тощо[11, с. 191].
Таким чином поняття злочину у сфері господарської діяльності можна визначити як суспільно небезпечне діяння, яке передбачено кримінальним законом і посягає на відносини господарювання як важливу й невід'ємну складову частину економічної діяльності суспільства.
Шляхом протиправного впливу на зазначені відносини завдається шкода тим суспільним відносинам, які існують у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов, охороняються державою в інтересах всього суспільства та окремих його суб'єктів і входять до комплексу загального об'єкта злочину.
Отже дослідивши вивчаємий матеріал можна зробити висновки, що об'єкт злочину у статей 231 та 232 один, це -- суспільні відносини, що забезпечують захист комерційної таємниці.
2.2 Предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України
Поряд з предметом суспільних відносин необхідно виокремлювати і предмет злочину як самостійну ознаку складу злочину. Предмет суспільних відносин і предмет злочину - це різні правові явища. Предмет відносин - це структурний елемент суспільних відносин. Предмет злочину, що існує поряд з об'єктом, є самостійною факультативною ознакою складу злочину. Кожний з цих предметів наділений своїми, властивими тільки йому ознаками, виконує свою соціальну роль, а також має різне правове призначення.
Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину. З цього визначення випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Таке рішення обумовлене тим, що законодавець, описуючи той чи інший злочин, найчастіше вказує саме на конкретні речі, а точніше, їхні ознаки, властивості.
Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то предмет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину. Крім того, предмет злочину - це така ознака складу злочину, яка названа безпосередньо в самому законі. У цьому разі він є обов'язковою ознакою складу злочину [1, с. 91-92]
Законодавець по-різному описує ознаки предмета злочину в законі про кримінальну відповідальність. Вибір того чи іншого способу (прийому) при законодавчому визначенні предмета злочину багато в чому залежить від характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей його предмета.
Так, у багатьох випадках у самому законі йдеться лише про певний вид предметів, і через те будь-який з предметів даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності.
Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення.
Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності. Отже, предметом злочинів передбаченими статтею 231- 232 виступає комерційна таємниця. Інформація становить комерційну таємницю у випадку, коли вона (інформація) має дійсну або потенційну комерційну цінність внаслідок невідомості її третім особам, до неї немає вільного доступу на законних підставах і власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні» під комерційною таємницею підприємства розуміють відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, але розголошення (передача, витік) яких може спричинити шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються самим керівником підприємства (підприємцем). Передусім комерційна таємниця охороняється в галузі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Комерційною таємницею можуть бути й інші «секрети» суб'єктів, що господарюють, як-от: відомості про виробництво, плани розвитку підприємства, фінанси, стан ринку, партнерів, переговори, контракти тощо[5, с. 232].
Водночас існує «Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611. До нього, зокрема, входять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою і господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Ці відомості за жодних обставин не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, і підприємства зобов'язані їх надавати контролюючим і правоохоронним органам державної виконавчої влади, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства на їх вимогу. Водночас в інтересах боротьби зі злочинністю, здійснення правосуддя, дотримання податкового й антимонопольного законодавства законом визначається коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Це суд, прокуратура, органи слідства, служба безпеки, податкова служба, аудиторські організації тощо [28, с. 168].
Специфічним видом комерційної таємниці є банківська таємниця. Банківську таємницю становить, по-перше, таємниця самого банку як самостійного суб'єкта господарських відносин. По-друге, банківську таємницю становлять відомості про операції, рахунки і внески клієнтів банку і його кореспондентів. Законодавством, що регулює банківську діяльність, встановлено, що всі банки гарантують своїм клієнтам дотримання банківської таємниці (статті 61 і 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Відомості, що містять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Державним органам і посадовим особам такі відомості можуть бути надані як виняток у випадках і порядку, передбачених законом. Наведено аргументи про те, що з урахуванням розвитку юридичної науки існують усі підстави стверджувати, що не може абсолютизуватися й визнаватися універсальною фізична ознака, що характеризує предмет злочину як предмет матеріального світу (річ). Стосовно інформації, різновидом якої виступає комерційна або будь-яка інша таємниця, фізична ознака може вказувати лише на форму (документ, прилад, електронний носій тощо), але не на сутність явища. Виходячи з цього дисертант пропонує в подальшому предметом злочину визнавати речі або інші явища об'єктивного світу (інформація, енергія тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність в діянні особи ознак складу конкретного злочину [10, с. 332].
Отже злочини, передбачені статтями 231, 232 КК України, мають свій предмет, на що безпосередньо вказано в законі. Ним виступає комерційна таємниця - певний обсяг інформації, що належить окремим фізичним або юридичним особам - суб'єктам господарської діяльності, яка має економічну цінність, відповідним чином відокремлена і знаходиться в рамках спеціального правового режиму доступу й використання.
З погляду автора, предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, характеризується такими ознаками, як об'єктивність існування, таємність, соціальна та юридична ознаки. Об'єктивність існування комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, як певний різновид ресурсів, існує поза й незалежно від свідомості людини, а також не може бути зведеною до своєї зовнішньої оболонки (речового носія). Таємність указує на певне відокремлення цієї інформації шляхом видання власником локального нормативного акта, наявність у зв'язку з цим спеціального режиму доступу, володіння, користування та розпорядження таємницею. Відсутність цієї ознаки буде означати відсутність предмета злочину, тобто відсутність складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності за статтями 231, 232 КК. Соціальна ознака комерційної таємниці відбиває її неподільний зв'язок із суспільними відносинами по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Юридична ознака вказує на передбаченість у законі предмета злочину в якості обов'язкової ознаки його складу [29, с. 62-63].
Автор вважає недоцільною існуючу заборону щодо віднесення окремих відомостей до складу комерційної таємниці (постанова КМ України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” № 611 від 09.08.93 р.), оскільки надання інформації таємного статусу не означає абсолютного заперечення на ознайомлення з нею за наявністю законних підстав. Такими підставами можуть виступати як згода власника комерційної таємниці, так і передбаченість у чинному законодавстві права окремих осіб (співробітник податкового органу, акціонер тощо) на втаємничення незалежно від згоди власника. Повна ж заборона послаблює позицію власника цінної інформації щодо необмеженого кола неуповноважених осіб і може створити підґрунтя для зловживань з боку владних структур, представники яких зараз не обмежені під загрозою кримінального покарання у вільному використанні отриманої інформації.
Спираючись на відсутність кримінально-правової заборони незаконного збирання, використання та розголошення банківської таємниці, яка лише в деяких випадках співпадає за своїм обсягом із комерційною, можливо запропонувати розширити предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, за рахунок банківської таємниці, оскільки остання потребує не меншого захисту порівняно з іншими різновидами таємниць (комерційною таємницею, таємницею приватного життя, всиновлення, попереднього слідства тощо), які охороняються чинним кримінальним законом.
2.3 Загальна характеристика об'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України
Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільне небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня - його суб'єктивну сторону.
Визнаючи нерозривний зв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.
Ознаки об'єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом. Злочин завжди тягне за собою певні суспільне небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом. Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин. Іноді злочин вчиняється з використанням тих або інших предметів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їхнє вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.
В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність.
Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства, - Особливою частиною.
Викладене дозволяє зробити висновок, що об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину [19, с. 42-43].
Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.
До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільне небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.
Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.
Подобные документы
Поняття комерційної таємниці як об’єкта права інтелектуальної власності. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Види відповідальності за порушення прав власника комерційної таємниці відповідно до законодавства України.
реферат [28,8 K], добавлен 06.12.2013Аналіз та визначення діянь, що містять ознаки кримінальних злочинів, об'єктом яких є відносини, що складаються у зв'язку із застосуванням режиму комерційної таємниці. Відповідальність за її розголошення. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки злочину.
курсовая работа [94,9 K], добавлен 13.09.2012Поняття та правові ознаки державної таємниці. Проблемні аспекти віднесення інформації до державної таємниці. Узагальнене формулювання критерію визначення шкоди національній безпеці внаслідок розголошення секретної інформації, метод аналізу і оцінки шкоди.
дипломная работа [2,9 M], добавлен 14.07.2013Поняття та ознаки комерційної таємниці згідно з Цивільним Кодексом України. Юридична відповідальність за порушення права на комерційну таємницю в умовах існуючої конкуренції між суб'єктами господарювання. Вимоги до інформації, що підлягає захисту.
контрольная работа [19,8 K], добавлен 12.11.2014Дослідження змісту поняття "професійна таємниця" на основі аналізу норм чинного законодавства. Характеристика особливостей нотаріальної, слідчої, банківської, лікарської та журналістської таємниці. Відповідальність за розголошення таємниці усиновлення.
статья [23,0 K], добавлен 19.09.2017Поняття та види господарських злочинів. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів.
дипломная работа [67,5 K], добавлен 17.01.2003Неправомірне збирання, розкриття, використання комерційної таємниці. Захист інформації в засобах і мережах їх передачі і обробки, організація роботи з нею. Перелік нормативних актів. Положення про конфіденційну інформацію та комерційну таємницю ТОВ "ХХХ".
контрольная работа [31,0 K], добавлен 04.03.2011Правовий статус, поняття та зміст інформації з обмеженим доступом. Охорона державної таємниці в Україні. Поняття та зміст банківської та комерційної таємниці. Правова охорона персональних даних. Захист конфіденційної інформації, що є власністю держави.
курс лекций [159,8 K], добавлен 16.12.2010Процес державного контролю у сфері господарської діяльності. Зворотній зв’язок у державному управлінні. Коригування діяльності управлінської системи. Термін перевірки дотримання вимог пожежної безпеки. Загальні повноваження органів державного контролю.
реферат [35,3 K], добавлен 23.04.2011Сутність ділового секрету та визначення понять "діловий секрет", "комерційна таємниця", "ноу-хау", їх особливості та правові вимоги до секретної інформації. Створення системи адміністративного і кримінально-правового захисту таємниці на підприємстві.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 08.04.2011
