Вік людини з позицій юридичної антропології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вік людини з позицій юридичної антропології

Вік є важливим антропологічним фактором, який необхідно враховувати в право- творенні.

Якщо ми створимо умови для виживання й розвитку дітей у всьому світі, за хистимо їх від лих та експлуатації, дамо можливість брати участь у прийнятті рішень, які безпосередньо стосуються їхнього життя, ми неодмінно побудуємо ос нову справедливого суспільства, до якого прагнемо та на яке заслуговують діти. Майбутнє кожної нації й людства загалом потенційно залежить від підростаючого покоління. Права людини є природною приналежністю кожного члена суспільства з моменту його народження. неповнолітній юридичний право охорона

Можна сказати, що повага до прав людини починається зі ставлення суспільства до своїх дітей. Це означає, що забезпечення прав дітей безпосередньо залежить від свідомої, цілеспрямованої державної політики на міжнародному й національному рівнях, від діяльності неурядових громадських організацій, які виходять із ви знання самоцінності дитинства та створюють необхідні соціально-економічні й по літичні умови для життя та розвитку дітей. Підґрунтям ювенальної політики дер жави має бути сучасне розуміння прав дитини, відповідне реаліям ХХІ століття. «Містком» між ювенальними правами та правами людини, на думку Н.М. Крестов- ської, повинне стати природне право бути дитиною, яким має володіти кожна лю дина у віці неповноліття [1, с. 123]. На жаль, сьогодні саме цього права позбавлені мільйони дітей, які вимушені рано ставати до роботи, воювати, не вчитися, не гра тися, тобто не бути дітьми, суперечити своїм антропологічним властивостям.

Дитина є найбільш уразливою та незахищеною людською істотою. Її система цінностей будується на підставі навколишнього середовища, її психічне здоров'я є схильним до численних потрясінь у зв'язку з простими щоденними спостережен нями за всім, що її оточує. У ситуації, яка виявляється для дитини надто склад ною, вона втрачає віру в себе, у можливість знайти допомогу серед дорослих, пере стає розвиватися, її охоплює почуття страху. Дітей необхідно захищати. Держави повинні не декларативно «вживати необхідних заходів» для забезпечення такого захисту, а дійсно забезпечувати його, вживаючи всіх необхідних заходів.

Сьогодні розвиток людства спрямовується переважно на покращення умов жит тя дорослої людини, що нерідко зумовлює порушення прав дитини. Насильство, дедалі більше поширюючись у нашому світі, провокує агресію, посилює байду жість, віддаляє людей від справді важливих проблем. Прагнення до задоволення потреб дорослої людини часто призводить до того, що діти стають покинутими, як у буквальному, так і в переносному значенні цього слова [2].

Насамперед слід однозначно з'ясувати, хто саме підлягає особливому захисту. Хто є дитиною? У якій ситуації дитина залишається дитиною, і чи є можливим на стання певних подій, крім досягнення конкретного віку, коли вона перестає бути ди тиною? І навпаки, за яких умов після досягнення повноліття людина залишається дитиною? Ці питання можна вирішити, керуючись антропологічним підходом у науці й практичній юридичній діяльності.

Саме тому сучасне суспільство потребує формування ювенальної політики та створення системи ювенальної юстиції як інструмента її реалізації, для якої забезпечення й захист прав дитини стане пріоритетним напрямом діяльності. Це зумовлюється тим, що потреби дітей розглядаються суспільством, державою та людьми як найважливіші, а з позиції необхідності їх задоволення - як першо чергові. Вони є життєво важливими для самого існування й формування особисто сті молодого покоління. Одним із важливих питань у галузі захисту неповнолітніх є створення такої юридичної бази, яка відповідатиме міжнародним вимогам і стандартам прав людини, забезпечуватиме реалізацію прав кожної дитини й контроль за виконанням законодавства щодо їх охорони. Законодавство України необхідно узгодити з міжнародними нормами, вивчати світову практику з проблем захи сту дітей, налагоджувати тісну міжнародну співпрацю в цій сфері. На жаль, нині в Україні немає систематизованого законодавства з питань захисту прав дитини, а в окремих нормах значна частина положень носить декларативний характер. Це загострює потребу у визначенні стратегічного шляху корекції національного законодавства щодо прав дітей і юних громадян, які не досягли 18-річного віку, та спонукає до систематизації наявних нормативно-правових актів у ювенальне за конодавство України [3].

Міжнародно-правові акти (наприклад, Конвенція ООН про права дитини, Єв ропейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, Євро пейська конвенція про усиновлення дітей, Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці тощо) втілили в собі найпрогре- сивніші принципи правового захисту дитини, розроблені людством протягом ба гатьох століть. У них у юридичній формі закріплюються головні гарантії гідного існування дитини, захисту її прав і свобод. Принципи правового захисту дитини є нерозривно пов'язаними з принципами ювенального права, оскільки вони спів відносяться як частина та ціле. Однак у сучасній науці питання щодо виокрем лення галузі ювенального права в системі права України залишається дискусій ним [4].

Н.М. Крестовська розглядає принципи ювенального права як вироблені в пра восвідомості, закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах і на ціональному законодавстві основоположні засади правового регулювання суспіль них відносин за участю дітей, а також в актах правової поведінки, пов'язаних із забезпеченням виживання, розвитку й соціалізації дітей [1, с. 214].

Існує низка підходів до визначення системи принципів реалізації, охорони й захисту прав дитини. Білоруський дослідник О.М. Старовойтов виділив принцип неприпустимості дискримінації дитини, принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини, принцип вільного вираження дитиною власних поглядів, прин цип дотримання прав дитини на виживання та здоровий розвиток, принцип осо бливого захисту й охорони дітей.

О.А. Лактюнкіна запропонувала виділити загальні принципи правового за хисту дитини: принцип особливого державного захисту прав дитини та принцип публічності прав дитини. Н.М. Крестовська зазначає, що ювенальне право України ґрунтується на таких принципах: принципі пріоритетності прав дитини, принци пі рівності дітей незалежно від будь-яких обставин їх народження чи актуально го стану, принципі пріоритетності сімейних форм виховання, принципі протек- ціоналізму, принципі обов'язкової підготовки до дорослого життя, принципі пова ги й толерантності, принципі забезпечення участі дітей у суспільному житті, тоб то принципі прямої державної опіки над дитиною, принципі позитивної дискри мінації (встановлення мінімального віку, з якого можливе притягнення дитини до юридичної відповідальності), принципі заохочення інституцій громадянського суспільства до дій в інтересах дітей [1].

О.І. Наливайко до принципів правового захисту особи відносить такі: 1) прин цип невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини; 2) принцип гаранто- ваності та довічності прав і свобод людини, конституційної рівності перед законом; 3) принцип особистої недоторканності; 4) принцип права на оскарження в суді рі шень, дій чи бездіяльності органів державної влади; 5) принцип відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальних чи мо ральних збитків, завданих незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю орга нів державної влади; 6) принцип недопустимості зворотної дії закону; 7) принцип права на правову допомогу; 8) принцип необов'язковості виконання явно злочин ного наказу або розпорядження; 9) принцип недопустимості притягнення до юри дичної відповідальності за одне й те саме правопорушення; 10) принцип невину ватості; 11) принцип недопустимості обмеження конституційних прав і свобод; 12) принцип звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення [5].

На переконання римського філософа Цицерона, немолода людина - це люди на, яка починає відчувати наближення старості, пильно спостерігаючи за змінами, що відбуваються з іншими людьми, і порівнюючи їх із власними. Немолода люди на постійно відчуває віковий дискомфорт, деяку неповноцінність свого віку. Вона починає опиратися своєму новому стану, шукає засоби боротьби з неминучою ста рістю або «здається на милість переможця». Філософ, якому на час висловлення таких думок було 62 роки, обрав засобом боротьби зі старістю, яка наближалася, мужність [6].

Сьогодні питання старості є одним з актуальних напрямів наукових дослі джень. Зазначимо, що цього року вперше в історії людства кількість людей у віці після 60 років перевищила кількість дітей у віці до 5 років. Це виклик не лише системі охорони здоров'я, а й соціально-економічній системі. Такий зсув у демо графічній структурі суспільства означає необхідність суттєвого перегляду багатьох інститутів права, а також зміни в ставленні до людей похилого віку. Загалом ста рість як соціальний ризик виражається в тому, що в людини, яка досягає певного віку, знижуються природні функції організму, що проявляється в ослабленні ро зумових здібностей, уповільненні реакції, погіршенні пам'яті, фізичній слабкості, погіршенні зору тощо. З огляду на це людина вже не може здійснювати трудову діяльність на рівні, якого потребує виробництво, а отже, вона потребує певного со ціального захисту.

Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує країнам план захисту немоло дих людей. Він містить декілька напрямів: 1) запобігання смерті людей похилого віку (це одна з основних проблем, коли в результаті, наприклад, тютюнопаління різко знижується якість життя такої людини); 2) підвищення доступу до якіс ної медичної допомоги; 3) надання можливості більш активно фізично рухатися; 4) розробка наукових даних у напрямі геронтології.

Міжнародний (Віденський) план із проблем старіння, ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році, ставить перед державами-членами ООН такі завдання:

1) сприяти зростанню розуміння на національному та міжнародному рівнях економічних, соціальних і культурних наслідків процесу старіння населення для процесів розвитку;

2) сприяти розумінню на національному та міжнародному рівнях гуманітарних проблем і проблем розвитку, пов'язаних із процесом старіння;

3) пропонувати й стимулювати політику та програми практичного характеру, спрямовані на гарантування соціального й економічного забезпечення людей похи лого віку, а також на надання їм можливості брати участь у розвитку та користува тися благами, які отримуються в результаті розвитку;

4) пропонувати альтернативні рішення й варіанти політики, які відповідають національним цінностям і цілям, а також визнані в міжнародному масштабі прин ципи щодо проблем, пов'язаних зі старінням населення та потребами людей похи лого віку;

5) сприяти розвитку відповідних галузей освіти, підготовці кадрів та дослі дженням із метою вирішення проблем, пов'язаних зі старінням населення земної кулі, сприяти міжнародному обміну досвідом і знаннями в цій галузі [7].

З огляду на наведене під соціальним захистом осіб похилого віку розуміємо су купність нормативно закріплених гарантій, спрямованих на вирівнювання стано вища громадян за настання старості з іншими членами суспільства.

Варто зазначити, що медична наука ще не виробила критерії правильного нор мування або припинення праці відповідно до фізіологічного стану й біологічної ак тивності людини. Дослідження доводять, що ступінь старіння (відповідно, і рівень здоров'я) суттєво залежить від різноманітних соціальних чинників: різниці у рівні та якості життя міського й сільського населення, належності до певної соціальної групи, ставлення особи до свого здоров'я, особливостей харчування тощо. Фізіоло гічний і медико-біологічний стан визначається індивідуальними темпами старіння організму, психологічний - самооцінкою особи. З огляду на це П.Д. Пилипенко ро бить висновок, що старість - це природний стан організму, який часто не збігаєть ся з календарним віком особи. Саме тому виникнення в особи права на соціальне за безпечення пов'язують із настанням такого юридичного факту, як пенсійний вік.

Діяльність стаціонарних установ, у яких проживають особи похилого віку, по стійно вдосконалюється, впроваджуються сучасні технології соціального обслуго вування та методи соціальної роботи, розпочато здійснення індивідуальної оцінки потреби в допомозі й соціальних послугах.

Водночас зі зміцненням наявних стаціонарних установ основною тенденцією розвитку системи соціального обслуговування осіб похилого віку є створення стаціонарних закладів нового типу. На сьогодні в Україні формується мережа будинків-інтернатів і стаціонарних відділень із невеликою чисельністю місць для проживання. Створення таких соціальних закладів у суспільстві дає змогу наблизити стаціонарні соціальні послуги до звичайного місця проживання осіб похилого віку, не розривати родинні й соціальні зв'язки людини, що склалися протягом життя [8].

У системі праці та соціального захисту населення є розвиненою мережа терито ріальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездат них громадян, які надають соціальні послуги особам похилого віку за місцем про живання в громаді. Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян є спеціальною державною чи комунальною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, самотнім непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам удома, в умовах ста ціонарного, тимчасового та денного перебування, що спрямовується на підтримку їхньої життєдіяльності й соціальної активності [9].

Такий підхід до соціального захисту людей похилого віку є значно людянішим, більше відповідає вимогам антропологічної експертизи законодавства.

Література

1. Крестовська Н.М. Дитинство як правова цінність / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / за ред. С.В. Ківалова. - О. : Юридична література, 2008. - Вип. 40. - С.122-125.

2. Конвенція ООН про права дитини [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/995_021.

3. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96 // Відомості Верхов ної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

4. Рабінович П.М. Значення практики Європейського суду з прав людини як передумова ефек тивного використання механізму їх захисту в Україні / П.М. Рабінович // Право України. - 2009. - № 4. - С. 42-46.

5. Наливайко О.І. Принципи правового захисту людини: підходи до класифікації / О.І. Налівайко // Держава і право : зб. наук. праць. Серія «Юридичні і політичні науки» / за заг. ред. Ю.С. Шемшучен- ка. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - Вип. 13. - С. 26-33.

6. Шевченко Н.Ю. Ставлення батьків до прав дитини / Н.Ю. Шевченко // Діти - батьки - сім'я / Християнський дитячий фонд. - К. : Науковий світ, 2005. - Вип. 3. - С. 16-21.

7. Международный (Венский) план действий по проблемам старения : одобрен резолюцией № 37/51 Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций в 1982 году [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.un.org/russian/topics/socdev/elderly/oldactio.htm.

8. Завальнюк В.В. Антропологічний вимір та проблеми взаємовідносин суспільства і права / В.В. Завальнюк // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / за ред. С.В. Ківалова. - О. : Юридична література, 2010. - Вип. 52. - С. 269-274.

9. Завальнюк В.В. Антропологічний вимір глобалізаційних процесів у правовій сфері /В. Завальнюк // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія» / за ред.В. Ківалова. - О. : Юридична література, 2010. - Т. 9. - С. 46-53.