Основи правознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і ознаки права

право спадкування закон суспільний

Питання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне.

Сутність права -- це головна, внутрішня, стійка основа права, що відображає його природу і призначення в суспільстві.

Право має регулятивну природу, його суспільне призначення -- регулювати (тобто впорядковувати) суспільні відносини. Право має загальносоціальну сутність, служить інтересам всього суспільства, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків. Право -- це спосіб стабілізації і відтворення суспільних відносин. Таким чином, право має регулятивну загальносоціальну сутність, що виражає стабілізацію й упорядкування суспільних відносин шляхом узгодження поведінки їхніх учасників.

Універсальне визначення поняття права є дуже важливим у теоретичному і практичному плані, адже в юридичній науці вироблено багато визначень права, які відрізняються залежно від того, що саме в правових явищах визначається як найсуттєвіше. Найприйнятнішим в теоретичному і практичному плані є наступне визначення права:

Право -- це загальнообов'язкова формально виражена система регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства.

Визначення права як системи регулювання суспільних відносин (а не лише як системи правових норм) підкреслює загальнорегулятивну природу не лише норм, а й правових принципів, природних прав людини, не обмежується виключно самими нормами.

Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх.

1. Нормативність. Право має нормативний характер: права й обов'язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами -- правилами поведінки, що визначають права й обов'язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спрямовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні.

2. Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підлягають однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму правовому змісту. Варто помітити, що формальна визначеність певною мірою властива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми закріплюються у статутах, релігійні норми-заповіді формулюються у священних книгах. Однак у наведених випадках форма відповідних правил надається не державою, а іншими організаціями (суспільними, релігійними). Держава, на відміну від них, надає праву загальнообов'язкового офіційного значення, зводячи право в закон.

3. Загальнообов'язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов'язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов'язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об'єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержується принципу загальнообов'язковості права. Правові встановлення обов'язкові для усіх, кому вони адресовані.

4. Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регулювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Саме держава надає праву його властивості: стабільність, формальну визначеність, загальнообов'язковість.

5. Свідомо-вольовий характер права. Право -- прояв волі та свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин -- предмета правового регулювання. У праві виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Право виражає соціальний компроміс на засадах справедливості й розуму. Право є прояв не тільки інтелекту, але й волі людей, бо в ньому визначається їхня майбутня поведінка, з його допомогою реалізуються інтереси і потреби, досягаються намічені цілі. Право регулює лише ту поведінку людей, яка має усвідомлений характер і пов'язана з волевиявленням людини.

6. Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємозв'язки складових елементів. Первинним елементом системи права є правові норми, що поєднуються у більші утворення -- інститути права і правові галузі. Це -- традиційний погляд на систему права. Але, крім цього, систему права можна розглядати і як розподіл права на публічне і приватне, міжнародне і національне, об'єктивне і суб'єктивне. Крім того, системність притаманна і окремій нормі права.

7. Універсальність -- право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.

Спадкування за законом та заповітом

Спадкування - це перехід майна від померлого до інших осіб. Сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна від померлого до інших осіб, називають спадковим правом.

У спадковому праві розрізняють такі основні поняття:

- спадкодавець - власник, після смерті якого залишилося майно;

- спадкоємець - особа, до якої майно переходить після смерті власника;

- час відкриття спадщини - день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішення суду про оголошення його померлим;

- місце відкриття спадщини - останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадщина може складатися з прав і обов'язків спадкодавця, тобто до її складу можуть входити невиконані зобов'язання або неоплачені кредити. Спадкоємець має право відмовитися від такої спадщини, але він не може прийняти тільки права і відмовитися від обов'язків спадкодавця.

Зміст ст. 1217 Цивільного кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року (надалі - ЦК України) полягає в тому, що в нашій державі існує два види спадкування:

-за заповітом;

-за законом.

Розглянемо в загальних рисах кожне з них.

Спадкування (спадщина) за заповітом

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи з повною цивільною дієздатністю на випадок своєї смерті. Таке розпорядження здійснюється виключно особисто.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями будь-кого, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних або родинних відносин. Також, заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за виключенням осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Заповіт може бути складений щодо усієї спадщини або тільки її частини. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Статтею 1241 ЦК України передбачені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, до яких законом віднесені: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Чинним законодавством встановлено суворі вимоги до форми заповіту: він має бути складений письмово, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом (або іншими посадовими, службовими особами, в передбачених законом випадках).

Заповідач має право у будь-який час скасувати, скласти новий заповіт або внести в нього зміни.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (тобто недійсним). Крім того, заповіт можна оскаржити до суду та визнати його недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (наприклад, заповіт, складений за погрозами).

Спадкування (спадщина) за законом

Якщо спадкодавець не залишив заповіт - спадкування відбувається за законом. Спадкування за законом здійснюється почергово, при цьому кожна наступна черга таких спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі статтями 1261-1265 ЦК України: у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу чергу - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю чергу - рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини; у п'яту - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення), утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, проте спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них: за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна; за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом, - якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів.

Здійснення права на спадкування (прийняття спадщини)

Спадкоємець має право як прийняти спадщину, так і не прийняти її. Це стосується спадкоємців і за заповітом, і за законом. Згідно з ч.2 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматично вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом строку він не заявить про відмову від неї. Ті ж спадкоємці, які не проживали постійно з спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Строки для прийняття спадщини

Для прийняття спадщини законом встановлено строк у шість місяців, який починається з часу смерті спадкодавця або оголошення його померлим.

Разом з тим, у разі пропуску цього строку через поважні причини, такий спадкоємець може звернутися до суду з проханням визначити йому додатковий строк, достатній для подання відповідної заяви.

Існує таке поняття, як відумерлість спадщини. Так, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом (або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмови від її прийняття) суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Внаслідок такого рішення спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем її відкриття.

Оформлення спадщини (права на спадщину)

Спадкоємець же, який прийняв у спадщину нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається також на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Таке свідоцтво видається після закінчення шести місяців з часу її відкриття.

Крім того, успадковане нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Задача

Іваненко проходив вулицею Сировця. Біля будинку №5 він посковзнувся на льоду і впав. Падаючи,він збив з ніг гр-ку Альошину,яка також впала і вдарилася головою об бруківку.

1)Чи є в діях Іваненко злочин?

2)Що таке злочин?

3)Назвіть ознаки злочину.

4)Назвіть елементи складу злочину.

Відповіді.

1)Згідно з умовою задачі,людина йшла по тротуару, підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння було тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа. [4,С.89]

Мова йде про казус тобто тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. А,отже,в діях Іванченка злочину не має.

2) Злочин - це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

3) Ознаки злочину:

- суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

- протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під протиправністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми.

- винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в Діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

- караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

4) Склад злочину - це його структура, яка включає сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину включає:

- об'єкт злочину- це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.)

-об'єктивну сторону - це зовнішній вираз злочину. Об'єктивна сторона злочину включає:

а) власне суспільно небезпечне діяння;

б) суспільно небезпечні наслідки діяння;

в) причинний зв'язок між діянням та його наслідками;

г) час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, обстановку вчинення злочину.

-суб'єкт злочину - це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини - з 14 років.

- суб'єктивна сторона - це внутрішня, психічна діяльність особи, що вчинила злочин.

Суб'єктивна сторона включає:

а)вину особи, яка може проявлятися у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

б)мотив, тобто певні внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив вказує на те, чим керується особа, вчиняючи злочин;

в) мету, під якою розуміють уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на такі види:

- злочини невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

- злочини середньої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

- тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

- особливо тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Список використаної літератури

1. Бурдін В.М. Співвідношення понять: «осудність» - «вина», «неосудність» - «казус» / В.М.Бурдін // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - №6. - С.82-94

2.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, Л.М.Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 3-є вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 496 с.

3. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. - Київ: Наукова думка, 1995. - С.83.

4. Шаргородский М.Д. Научный прогресс и уголовное право // Советское государство и право. - 1969. - №12. - С.89-90.

5.Керецман В. Ю., Семерак О. С. К-36 Правознавство. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002.-400 с.

6. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Курс лекцій з цивільного права. - К., 1998.

Размещено на Allbest.ru