Поняття і структура норми права

Норма права — загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин. Загальна характеристика норм права: поняття, ознаки, класифікація. Проблеми нормотворчого процесу в Україні.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.05.2017
Размер файла 85,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний технологічний університет

Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій

Кафедра правового регулювання економіки

Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»

КУРСОВА РОБОТА

з Теорії держави і права

на тему:

Поняття і структура норми права

Виконала: Коваленко А.Г.

Студентка 1 курсу, гр. П-141

Керівник: ст. викл. Богдан Ю.М.

м. Чернігів - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Загальна характеристика норми права

1.1 Поняття та ознаки норми права

1.2 Класифікація норми права

Розділ 2. Структура норми права

2.1 Категорія «структура норми права» як ознака його нормативності

2.2 Класична трьохелементна структура норми права

Розділ 3. Проблемні питання нормотворчого процесу в Україні

3.1 Поняття і ознаки нормотворчості

3.2 Функції та принципи нормотворчості

3.3 Нормотворча діяльність міністерств в Україні: проблеми реалізації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому.

На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство. Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі і конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого «обертаються» її елементи і з'являються її ознаки. Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона ( норма права ) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.

Актуальність цієї теми полягає у вивчені поняття і структури норм права.

Метою та завдання дослідження є загальна характеристика норм права.

Об'єктом дослідження є функції та принципи нормотворчості.

Предметом дослідження є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

Перший розділ «Загальна характеристика норми права» присвячений поняттям, ознакам на класифікаціям норм права. У другому розділі «Структура норм права» вивчається структура норми права. У третьому розділі «Проблеми питання нормотворчого процесу в Україні» розглядаються поняття, ознаки, принципи та функції нормотворчості.

Визначаються і елементи логічної структури норми права,за допомогою формули «якщо - то - отже». Елементу «якщо» відповідає такий елемент норми права, як гіпотеза, елементу «то» - диспозиція, «отже» - санкція. Таким чином, відповідно до наведеної конструкції норма права логічно складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов'язано з іменами Пиголкіна А.С., Вопленко Н.Н., Черданцева А.Ф., Хабриєвої Т.Я., однак єдиного підходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянських і закордонних учених, але всі вони погоджуються, що норми права це велике надбання людства.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і так далі.

Реалізація права, тобто перетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкривати для себе їх, зміст. Тлумачення - складова частина процесу застосування правових норм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.

Розділ 1. Загальна характеристика норми права

1.1 Поняття та ознаки норм права

На думку професора Венгерова, норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини.

Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк. «Норма права - це офіційне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів права».

Генетично норма права з'являється в результаті «неополітичної революції» для регулювання суспільних відносин, пов'язаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т.п. І по змісту, і по формі норма права відрізняється від «мононорм» первісного суспільства.

Відрізняється вона й від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначенністю, чіткою письмовою фіксацією та - що, можливо, найголовніше - можливістю державного примусу для забезпечення виконання.

Норма права набуває своє загальнообов'язкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові зв'язки, зразки поведінки. Норма права - це правило не тільки для одиничного випадку, а для всієї органічної сукупності таких однотипних випадків. І в цьому полягає її велика соціальна цінність.

З'являючись як результат осмислення колективним розумом, суспільною свідомістю реальних й соціально важливих процесів суспільного буття, норма права надає цим процесам або корисне, соціально ціннісний напрямок розвитку, або впорядковує, стабілізує ці процеси, встановлює стійкий врівноважений стан, або ж здійснює й те й інше. Тому нормативний зміст права, появлення норм права - це велике культурне надбання людства, елемент цивілізації.

З'явившись як регулятор витрат землеволодільців, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплілась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади.

Норма права ще й тому створює соціально-врівноважений стан, що у кожного з індивідів формується очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачену поведінку, яка дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства.

І соціальна цінність норми права полягає як раз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення. [1, с.45].

Ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру -- норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки -- норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру -- норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата -- неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру -- норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших -- забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку -- норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу -- держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. [2, с.89].

1.2. Класифікація норм права

Складність суспільних відносин, що регулюються правом, та багатоаспектність самої категорії «право» визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями.

Класифікація норм права -- це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.

Класифікація надає можливість:

1) чітко визначити місце кожної з норм у системі права;

2) охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;

3) визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;

4) встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;

5) вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;

6) визначити призначення кожного з різновидів норм;

7) визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.

Визначимо основні критерії класифікації норм права.

- за суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.

- залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.

Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характеру. Після санкціонування з боку держави вони стають правовими та мають форму правового звичаю.

Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому порядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта.

Автономні норми формуються самими суб'єктами права і являють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають форму колективних чи міждержавних договорів.

- за юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).

- за предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.

- за функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:

а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.

(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.);

б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;

в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з урахуванням їх особливостей.

(Норми цивільного права, що регламентують інститут інтелектуальної власності.)

- за функціями у процесі впливу на суспільство:

а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків.

(Право на укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах.)

На основі цих норм за наявності певних умов виникають регулятивні правовідносини, спрямовані на реалізацію прав та обов'язків суб'єктів;

б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав (норма кримінального права, що встановлює відповідальність за вбивство).

Їх роль у регулюванні суспільних відносин зводиться до виникнення на їх основі охоронних правовідносин, які враховують особливості правопорушень;

в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).

- за способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:

1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку);

2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що встановлює обов'язок платити податки);

3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'язки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).

- за характером норми класифікують на:

-- норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної власності законом);

-- норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання (норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту).

- за ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:

а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами. (Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.);

б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділяються на:

1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування (норма що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій);

2) альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведінки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах);

3) факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично).

- важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.

Однак більшість вчених визнають самостійне значення спеціалізованих норм, виділяючи у їх складі:

- загальні норми, які визначають елементи регульованих відносин у загальному вигляді (норма, що визначає предмет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст.5 Конституції);

- дефінітивні норми, що спрямовані на закріплення юридичних понять (норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи);

- декларативні норми, які закріплюють правові принципи (норма конституційного права, що закріплює принцип законності, розподілу влади);

- оперативні, які визначають момент набрання чинності актом чи втрати ним юридичної сили (норма про вступ у юридичну силу Закону України «Про пенсії»);

- колізійні норми, що встановлюють правила застосування норм у випадку їх протиріч.

Деякі автори серед спеціалізованих норм виділяють норми-презумпції, що закріплюють припущення щодо певного юридичного стану; норми-строки, що вказують на час настання певних юридичних наслідків; норми-преюдиції, які виключають будь-яке оспорення існування вже доведеного факту, закріпленого у юридичному акті; норми-конструкції, що узагальнюють складні за своїм складом юридичні явища.

-. за методом правового регулювання розрізняють:

- імперативні норми - категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю);

- диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки (норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах).

- за сферою дії розрізняють норми:

- загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів); [3, с.44].

Розділ 2. Структура норми права

2.1 Категорія «структура норми права» як ознака його нормативності

Як зазначає В.Д. Перевалов, структура норми права - поняття складне, тому, щоб його зрозуміти, необхідно насамперед вказати на особливі ознаки. По-перше, структура юридичної норми - це об'єктивований результат відображення у нормі певних суспільних відносин. Фактичні суспільні відносини, що підлягають правовому оформленню, об'єктивно потребують логічної відповідності структури правової норми своїй внутрішній структурі. Умовно можна вважати, що та чи інша правова норма складається з такої кількості логічних структурних елементів, якої потребують суспільні відносини, що нею врегульовуються. Наприклад, структура майнових відносин індивідів зумовлює наявність у правовій нормі таких елементів, як гіпотеза, диспозиція (інколи навіть дві), санкція із вказівкою на кожного суб'єкта. Аналіз кримінального законодавства вказує на наявність кримінальних відносин, яким відповідає двочленна структура норми, тоді як у структурі конституційного права формулюється, як правило, тільки один елемент. [4, с.91].

Таким чином, структура юридичної норми, що закріплена у нормативно-правовому акті, випливає зі структури певного виду суспільних відносин і є відображенням закономірної реальності правової системи певного суспільства.

По-друге, структуру правової норми слід розглядати як єдність логічної та реальної структури. Логічна структура норми виражає первинні, вихідні її зв'язки в системі об'єктивного права, вона має потенціальне значення. Це своєрідний набір логічно взаємопов'язаних елементів, зумовлений специфікою правотворчості і структурою права загалом.

По-третє, структуру правової норми слід розглядати як систему діалектично взаємодіючих елементів. Саме завдяки системності права взаємодія елементів структури реалізується і в межах окремої норми.

Уперше в юридичній літературі спробував сформулювати визначення поняття структури норми права В.Д. Перевалов, який стверджував, що це логічно узгоджена внутрішня будова правової норми, зумовлена суспільними відносинами, що характеризуються наявністю взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, та реально відображена в нормативно-правових актах. Проте, на думку вітчизняного вченого С.В. Бобровник, структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, що у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми. Випливає, що структура норми - це: ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми; модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку.

Положення про структуру норми права набули подальшого розвитку в теорії держави і права більшості пострадянських республік, у тому числі й України. Зокрема, відомий вітчизняний теоретик права В.О. Котюк зазначав, що ця проблема стосується всієї системи права, починаючи від структури норми права та її елементів, видів норм права, форм права - нормативно-правових актів, правових інститутів, підгалузей і галузей права, адже структура нерозривно пов'язана із системою. Погоджуючись із точкою зору російських радянських вчених про те, що структуру правових норм слід визначати стосовно всіх видів норм, а не тільки норм як правил поведінки.

Науковець також критикує загальноприйняте в юриспруденції поняття логічної структури правової норми, оскільки: по-перше, всі правові норми і статті нормативно-правових актів мають бути логічними з позиції законів формальної логіки. Якщо існують алогічні (неправильні) норми, то їх необхідно виправити.

По-друге, всі норми права, викладені в нормативно-правовому акті, мають різний характер і по-різному застосовуються в процесі практичної діяльності.

По-третє, всі види норм дуже тісно взаємопов'язані між собою, мають свою ієрархію. Як правило, у практичній діяльності застосовується не одна норма права, а весь нормативно-правовий акт, тому так звана «логічна структура» правової норми - це не що інше, як відображення логічної структури нормативного акта. Всі нормативно правові акти повинні мати свою логічну структуру, в яку входить багато гіпотез і диспозицій, а іноді й санкцій.

Таким чином, структура правової норми визначається її характером, у зв'язку з чим можуть виникнути норми права, що не мають гіпотези, і норми права, що не мають гіпотези, і норми права, що не мають санкції, а також саме вона є основою однієї з найосновніших ознак права - його нормативності. [5, с.368].

2.2 Класична трьохелементна структура норми права

«Структура правової норми - це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю».

Структури (а їх декілька) у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Їх походження йде з давніх часів, з суспільств привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов'язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям «прийнятно-неприйнятно».

Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом «сприйнятно-несприйнятно» переросло у відносини по критеріям «можна-неможна» (право), «добре-погано», «добро-зло» (мораль).

З позиції філософії структура - це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об'єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв'язана із системою. Характеристика об'єкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу.

Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи). [7, с.169].

Диспозиція - центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:

- визначені - закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;

- не повністю визначені - вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;

- відносно визначені - вказують на права і обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;

- альтернативні - вказують на настання декількох правових наслідків

2. За способом викладення:

- проста - правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;

- описова - правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов'язки учасників відносин;

- бланкетна - закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;

- відсильна - аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.

3. За складом:

- прості - містять одне правило поведінки;

- складні - містять два або більше обов'язкових правил поведінки;

- альтернативні - містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них.

Гіпотеза - структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза - невід'ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами - громадянами, та їх об'єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.

Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

- визначена - вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

- відносно визначена - обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2. За формою вираження:

- абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

- казуальні - визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

- прості - містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

- складні - містять дві або більше обов'язкових обставин, за якими пов'язується дія правової норми;

- альтернативні - чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

Санкція - це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції - створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

1. За ступенем визначеності:

- абсолютно визначені - чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

- відносно визначені - межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

- альтернативні - вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;

- посилкові - містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

2. За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні. [8, с.7].

норма право санкціонований суспільний

Розділ 3. Проблемні питання нормотворчого процесу в Україні

3.1. Поняття і ознаки нормотворчості

У цьому і в наступних параграфах цього розділу основну увагу зосереджено на висвітленні питання про закріплення чи встановлення норм права у формі нормативно-правого акта (закону), котрий став основною формою права сучасних держав світу. Таку нормотворчість називають нормативно-актною. Зміст і значення інших форм (джерел) права розкриваються в розділі "Правоутворення. Джерела (форми) права".

Нормотворчість - офіційна діяльність уповноважених суб'єктів держави та громадянського суспільства по встановленню, зміні, призупиненню і скасуванню правових норм, їх систематизації. Головне призначення нормотворчості - формулювання нових правових норм, котрі притаманні соціальним відносинам, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства (народу) є припустимими (бажаними) чи необхідними (обов'язковими). Зміна чинних і скасування застарілих правових норм сприяють утвердженню нових норм і, отже, вони входять до складу нормотворчості як його допоміжні вияви. [9, с.41].

Ознаки нормотворчості:

1) здійснюється уповноваженими суб'єктами: а) державою, її органами (парламентом, урядом, міністерствами, місцевими адміністраціями тощо); б) громадянським суспільством (народом), його організаціями;

2) є формою владної вольової діяльності уповноважених суб'єктів, яка включає в себе вивчення, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, що виникають у суспільстві; є не диктатом волі уповноважених

3) виражається у санкціонуванні існуючих чи встановленні нових, зміні чи призупиненні чинних і скасуванні застарілих правових норм на підставах, передбачених законом;

4) набуває завершення в письмовому акті-документі, що називається нормативно-правовим актом (законом). Результат нормотворчої діяльності може мати інші юридичні (зовнішні) форми вираження - нормативний договір, судовий прецедент, правовий звичай;

5) здійснюється (у значній частині) відповідно до правового регламенту, тобто з дотриманням процедури підготовки і прийняття акта.

Різновидом і складником нормотворчості є законотворчість. Законотворчість - це процес творення закону від законотворчого замислу, прогнозування, розроблення законопроекту до введення його в дію, тлумачення та можливого подальшого коригування (зміни, доповнення). Вирішальним і відповідальним процесом законотворчості є законодавча діяльність парламенту. В Україні це основна конституційно-правова форма ухвалення законів; у передбачених законом випадках закони можуть ухвалюватися на всенародному референдумі. Коло суб'єктів нормотворчості є ширшим за законотворчість, оскільки нормотворчість є процесом творення не лише законодавчих актів, а й усіх нормативно-правових актів у державі (указів президента, постанов уряду, рішень органів місцевого самоврядування та ін.). А коло суб'єктів законотворчості є ширшим за законодавчу діяльність. Якщо законодавча діяльність в Україні здійснюється виключно парламентом, то в законотворчості поряд з депутатами парламенту беруть участь інші суб'єкти законодавчої ініціативи (президент, уряд) тощо. [12, с.15].

3.2 Функції та принципи нормотворчості

1.1 Функції нормотворчості - напрями діяльності зі встановлення, зміни або скасування правових норм, створення і розвитку системи законодавства.

Основні функції нормотворчості:

1. Функція первинного регулювання суспільних відносин - створення і ухвалення нових правових норм, що відбуваються в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і виникла необхідність в цьому вперше. Наприклад, лише з розвитком космічних досліджень виникла потреба в регулюванні відносин у цій сфері - з'явилося космічне право.

2. Функція оновлення існуючого нормативно-правового матеріалу, його деталізації (конкретизації) здійснюється відповідно до потреб суспільного розвитку внесенням змін і доповнень до приписів нормативно-правових актів; санкціонування вже існуючих норм, наприклад, правових звичаїв тощо. При цьому важливо не займатися оновленням заради оновлення, оскільки стабільність є кращою, ніж зміни, тим більше зміни без особливої необхідності. Коли ж суспільні потреби змінюються, суспільство потребує такого законодавства, яке адекватно відображало б ці потреби. Тоді настає необхідність у внесенні змін і доповнень до відповідних законодавчих актів, уточненні і конкретизації чинних норм. Не повинно бути дисбалансу між темпами оновлення законодавства і рівнем розвитку суспільства. Деталізація (конкретизація) права відбувається також шляхом створення відповідних підзаконних актів, приписи яких деталізують (конкретизують) ті норми права, що закріплені у приписах законів. Оновленню нормативно-правового матеріалу сприяє скасування віджилих правових норм; анулювання, призупинення чи продовження дії (пролонгація) нормативного акта.

3. Функція усунення (заповнення) прогалин у праві - заповнення повного чи часткового пропуску в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм шляхом формулювання норм, яких бракує. Це є своєрідним оновленням нормативно-правового матеріалу, його удосконаленням. Як відшукується прогалина? Під час застосування норм права - у суді, адміністративній діяльності та ін. Для виявлення прогалин узагальнюється судова й адміністративна практика. Діяльність щодо усунення прогалин у праві здійснюють суб'єкти нормотворчості. Суб'єкти правозастосування можуть тільки долати їх.

4. Функція систематизації нормативно-правового матеріалу - облік, упорядкування, об'єднання, доповнення нормативно-правових актів. Організаційною формою цієї функції є кодифікація нормативно-правових актів, що передбачає обґрунтоване (побудоване на наукових принципах) його оновлення, усунення прогалин. [13, с.15].

1.2 Принципи нормотворчості - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких створюються (розробляються, приймаються, вводяться в дію) нормативно-правові акти.

Загальні принципи нормотворчості (є вираженням загальнолюдських цінностей):

1. Гуманізм - формування нормативно-правових актів на основі міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави.

2. Демократизм - встановлення і забезпечення вільного порядку розробки, обговорення і ухвалення нормативно-правових актів; створення законодавчих процедур, які забезпечували б вираження в законі волі народу, врахування свободи більшості при дотриманні прав меншості, погодженість інтересів суспільства, соціальних груп, людини; недопущення як незаконного тиску на законодавчу діяльність парламенту, так і свавілля з боку парламенту. Цей принцип означає також широку участь народу в обговоренні проектів законів, у консультативних і законодавчих референдумах; урахування альтернативних проектів законодавчих актів і громадської думки, підтримку народної нормотворчої ініціативи; зважене ставлення до парламентської опозиції.

3. Толерантність (цей принцип є продовженням і конкретизацією попередніх) - виявлення та урахування законоутворюючих погоджених інтересів, створення певних теоретичних конструкцій, загальної моделі вираження і захисту інтересів різних соціальних І етнічних груп, упорядкування соціальних, релігійних і етнічних конфліктів, компроміс інтересів. У сучасних умовах немає такої соціальної групи, задоволення інтересів якої (при ігноруванні інтересів інших груп населення) могло б забезпечити якість і ефективність результатів нормотворчості. Необхідна згода всіх основних соціальних шарів суспільства, їх толерантність. За допомогою нормотворчості досягається авторитетне посередництво, спрямоване на примирення, рівновагу правомірних інтересів сторін.

4. Гласність - відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення, прозорість їх обговорення в парламенті. Гласність і відкритість дають можливість громадянському суспільству встановити контроль за законодавчим процесом, вчасно коригувати проходження нормативних актів.

5. Законність-додержання ієрархії нормативно-правових актів при їх складанні (нормопроектуванні) та прийняття їх законним шляхом відповідно до конституційно закріпленого процесу нормотворчості. Цей принцип означає, що всі звичайні закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй І міжнародним угодам, укладеним за участю України. Акти органу нижчого підпорядкування не можуть суперечити акту вищого органу. Закони, ухвалені всеукраїнським референдумом з питань визнання нечинним будь-якого закону або окремих його положень, мають вищу юридичну силу стосовно закону, ухваленого Верховною Радою України. Принцип законності передбачає наявність механізму перевірки Конституційним Судом нормативно-правових актів щодо відповідності їх Конституції, а також можливість зміни закону чи припинення його дії винятково законом, який має однакову з ним або вищу юридичну силу.

6. Науковість - залучення до розробки нормативних актів (законів) кваліфікованих фахівців із відповідних галузей науки, котрі мають необхідні знання і досвід; наявність глибокої обґрунтованості відповідності нормативного акта потребам розвитку суспільства та інтеграції держави у європейський простір, що міститься в науковій концепції. Проведення наукової експертизи, проектів нормативно-правових актів (законів), щоб запобігти їх прийняттю з недостатньо обґрунтованими положеннями, прогалинами, суперечностями.

7. Професіоналізм - наявність не тільки знань, а й навичок, умінь зі складання нормативних актів, що передбачають залучення фахівців у відповідних сферах суспільного життя, врахування узагальненої практики реалізації чинних правових норм, у процесі якої виявляються їх помилки, прогалини, колізії, фактично недіючі норми, їх застарілість, невідповідність реаліям життя.

Спеціальні принципи нормотворчості:

1. Цільове спрямування - створення нормативно-правового акта відповідно до мети, предмета правового регулювання, з використанням відповідних правових засобів, типів та методів правової регламентації.

2. Системна погодженість - узгодження прийнятого нормативно-правового акта з функціонуючими, тобто прийнятими раніше, а також з чинними міжнародними договорами.

3. Оперативність - швидке реагування на зміни в суспільстві, їх врахування при плануванні нормативних актів; незволікання підготовки проектів нових, скасування застарілих та вдосконалення чинних нормативних актів.

4. Поєднання динамізму і стабільності - досягнення стабільності законодавства шляхом створення досконалого нормативного акта з орієнтацією на його якомога більшу тривалість та можливістю вносити до нього доповнення і зміни у разі необхідності.

5. Планування - складання, додержання планів розробки і ухвалення нормативно-правових актів (законів), строків їх скасування чи зміни, приведення чинних актів у відповідність із прийнятими. Планування передбачає правове обґрунтування необхідності видання чи вдосконалення нормативних актів (заповнення прогалин, усунення колізій).

6. Техніко-юридична досконалість - упорядкування нормативно-правових актів з додержанням обов'язкових правил, способів, прийомів юридичної техніки, лінгвістичних стандартів їх мови тощо.

3.3 Нормотворча діяльність міністерств в Україні: проблеми реалізації

Нормотворча діяльність -- це особлива форма діяльності компетентних суб'єктів нормотворчості з підготовки, розробки, прийняття та офіційного оприлюднення норм права, яка заснована на пізнанні об'єктивних соціальних потреб та інтересів суспільства

Стадії нормотворчого процесу:

1. нормотворча ініціатива;

2. розробка проекту нормативно-правового акта;

3. обговорення проекту нормативно-правового акта;

4. прийняття нормативно-правового акта;

5. опублікування нормативно-правового акта та надання йому чинності

Види нормотворчої діяльності:

- нормотворча діяльність органів держави;

- санкціонована нормотворчість;

- народна нормотворчість

Нормотворчість державних органів -- це діяльність щодо створення нормативно-правових актів органами державної влади й управління.

Санкціонована нормотворчість -- це дозволена державою нормотворча діяльність підприємств, установ та організацій всіх форм власності щодо створення правових приписів локального характеру в межах їхніх повноважень.

Народна нормотворчість представлена діяльністю щодо створення правових приписів органами місцевого самоврядування, котрі реалізують право територіальної громади села, селища, міста, та народом на референдумі з найбільш важливих питань державного та суспільного життя.

Постановка проблеми. Як зазначається в щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України, нова модернізаційна стратегія держави передбачає формування ефективної влади, здатної до впровадження системних і послідовних рішень

Основним завданням у цьому напрямі є розмежування функцій центральних органів виконавчої влади, що в результаті мало б призвести до раціонального розподілу завдань між органами виконавчої влади, уникнення дублювання функцій при здійсненні державного управління. Наслідком такого розподілу за міністерством як органом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері державного управління, закріплено головні завдання - забезпечення нормативно-правового регулювання та визначення пріоритетних напрямів розвитку

Водночас під час реалізації нормотворчої функції міністерства України постала проблема відсутності розробленої теоретичної моделі нормотворчої діяльності. Практика застосування Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" свідчить про наявність спірних питань щодо нормотворчих функцій між міністерством та іншими центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується відповідним міністром. Очевидними є також прогалини та колізії у правовому регулюванні нормотворчої діяльності міністерства. Вирішення зазначених питань потребує теоретичного осмислення та обґрунтування

Аналіз наукової літератури дає змогу зробити висновок, що проблематика нормотворчої діяльності міністерства України на сучасному етапі реформування центральних органів виконавчої влади належно не відображена в наукових дослідженнях. Деякі аспекти зазначеної проблеми розглядав І.Б. Коліушко. Але питання нормотворчої діяльності міністерства не були об'єктом самостійного теоретичного аналізу. Невирішені раніше частини загальної проблеми. Питання встановлення меж нормотворчої діяльності міністерства України залишаються не дослідженими, хоча вони є особливо актуальними в контексті реформ у сфері державного управління.

Мета статті полягає у встановленні проблем щодо реалізації нормотворчої функції міністерства України та формуванні нової теоретичної моделі реалізації цієї функції в контексті модернізаційних процесів системи державного управління. Виклад основного матеріалу. У розвиток положень щорічного Послання Президента України мають з'явитися нові організаційно-правові форми реалізації державної влади, що передбачає суттєве оновлення нормативно-правової бази, орієнтованої на регламентацію, організацію та функціонування всієї системи органів виконавчої влади.

Встановлення обмежень щодо виконання функцій, закріплених за органом виконавчої влади, дало змогу уникнути їх дублювання, раціонально розподілити завдання між органами виконавчої влади та запобігти конфлікту інтересів при здійсненні державного управління. Реалізація Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" започаткувала структурно-функціональні модернізаційні процеси у сфері державного управління. За цим шляхом запровадження нової класифікації центральних органів виконавчої влади (міністерства, державні служби, державні агентства, державні інспекції) упорядкована система органів виконавчої влади

Одним із варіантів політичних рішень є зміна правових норм, тобто зміна правил регулювання певних суспільних відносин. Завдяки чому міністерство - єдиний серед центральних органів виконавчої влади центр вироблення та реалізації політики у відповідній сфері. У свою чергу, для уникнення конфлікту інтересів інші центральні органи виконавчої влади здійснюють надання адміністративних послуг, державний нагляд (контроль), управління об'єктами державної власності. [6, с.40].

Таким чином, зазначені функції розподілені між новоствореними центральними органами виконавчої влади - міністерством України та іншими органами, діяльність яких спрямовується і координується відповідним міністром. Пошук нової моделі нормотворчості міністерства України - це передусім намагання визначити оптимальний шлях розвитку сучасної державно-управлінської діяльності міністерства як правової форми державного управління. Однак на практиці запровадження зазначених нововведень призводить не тільки до погоджених дій, але нерідко породжує різні проблеми щодо встановлення меж їх нормотворчих функцій та повноважень, способів вирішення спорів, що виникають у процесі цієї діяльності. Так, у Положенні про Міністерство інфраструктури України зазначається, що міністерство здійснює затвердження правил, положень, порядків, директив, інструкцій, стандартів, регламентів, нормативів тощо у сфері авіації.

Натомість у Положенні про Державну авіаційну службу України, діяльність якої спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - міністра інфраструктури України, закріплено повноваження центрального органу виконавчої влади з розробки та впровадження нормативних документів у сфері авіації.

Як бачимо, на певних стадіях усього процесу нормотворча функція міністерства розподілена між органами влади: служба здійснює розробку та впровадження, а міністерство - затвердження. [7, с.159].

У свою чергу, Повітряним кодексом України визначено, що уповноважений орган з питань цивільної авіації здійснює реалізацію державної політики, державне регулювання діяльності в галузі цивільної авіації шляхом розроблення, прийняття та впровадження авіаційних правил , тобто саме цей орган має право видавати акти нормативно-правового характеру. При цьому виникає два види колізій (взаємна невідповідність правових норм, які регулюють однакові суспільні відносини): ієрархічна колізія - між нормами указів Президента України та зазначеним Кодексом; темпоральна колізія - між нормами Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та Повітряним кодексом України.

Таким чином, на практиці існують прогалини та колізії у правовому регулюванні нормотворчої діяльності міністерства України, що призводить до неузгодженості між органами виконавчої влади, недостатньої керованості та злагодженості всієї системи державного управління. На наш погляд, після закріплення вищерозглянутих функцій за відповідними центральними органами виконавчої влади повинні існувати єдині для всіх органів виконавчої влади вимоги з реалізації їх функцій. Варто констатувати, що визначена проблема в повному обсязі не охоплена правом і потребує нормативного моделювання. З приводу цього виникає завдання щодо необхідності правового врегулювання ситуації, і вона має бути вирішена шляхом усунення зазначених вище та подібних колізій і заповнювання прогалин у праві. Для повноцінного втілення ідеї закріплення нормотворчої функції за міністерством слід насамперед здійснити наступні заходи. По-перше, привести у відповідність увесь комплекс нормативно-правових актів з метою закріплення лише за міністерством України повноваження приймати акти нормативного характеру. По-друге, нормативно-правові акти, що регулюють однорідну сферу діяльності (нормотворчість міністерства), могли б бути об'єднані в один базовий Закон України "Про нормативно-правові акти" з урахуванням нової моделі організації виконавчої влади в Україні, закріпивши визначення основних понять, врегулювавши загальні питання нормотворчої діяльності міністерства України та визначивши чіткі межі нормотворчих повноважень.

По-третє, враховуючи те, що за міністерством України закріплено функцію зі спрямування і координації діяльності інших центральних органів виконавчої влади, необхідно впровадити поняття "делегована нормотворчість" як однієї із форм (видів) нормотворчості міністерства. Для прикладу, Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства (центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури)

Отже, практична діяльність центральних органів виконавчої влади на засадах нового правового регулювання в частині нормотворчості засвідчила наявність проблем і протиріч, які вимагають розробки та впровадження моделі нормотворчої діяльності міністерства України та внесення змін у відповідні нормативно-правові акти.


Подобные документы

  • Поняття, ознаки, структура та види норм права як загальнообов'язкових правил поведінки, санкціонованих державою. Сутність нормативно-правових актів; їх класифікація за юридичною силою. Способи викладення норм права у нормативно-правових приписах.

    курсовая работа [55,1 K], добавлен 18.03.2014

  • Характеристика, поняття, ознаки норм права як різновид соціальних норм. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Загальна характеристика, сутність і значення тлумачення норм права. Тлумачення норм права, як юридична діяльність.

    курсовая работа [59,7 K], добавлен 31.10.2007

  • Право як регулятор суспільних відносин, загальне поняття, ознаки, особливості. Властивості права – нормативність та обов'язковість. Норми права та їх зв'язок з державою, основні функції. Елементи нормативної основи права — дозволи, веління і заборони.

    курсовая работа [29,9 K], добавлен 15.02.2011

  • Поняття і призначення соціальних норм, їх ознаки і класифікація за критеріями. Місце норм права в системі соціальних норм. Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості. Співвідношення права і звичаю, корпоративних і релігійних норм.

    курсовая работа [52,2 K], добавлен 21.03.2014

  • Поняття і класифікація соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей, колективів, соціальних груп, правила поведінки в суспільстві. Класифікація і види соціальних норм. Форма права - спосіб вираження державної волі. Джерела права.

    реферат [28,7 K], добавлен 01.05.2009

  • Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010

  • Поняття і форми реалізації норм права, основні ознаки правовідносин та підстави їх виникнення. Сутність, стадії та особливості правозастосувального процесу, акти застосування норм права. Вимоги правильного правозастосування та стан права в Україні.

    курсовая работа [36,0 K], добавлен 22.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.