Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Погляд науковців стосовно дисциплінарної відповідальності державних службовців

1.2 Поняття та ознаки дисциплінарної відповідальності. Права державних службовців притягнутих до дисциплінарної відповідальності

1.3 Порядок застосування та оскарження дисциплінарних стягнень

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

2.1 Дисциплінарна відповідальність суддів

2.2 Дисциплінарна відповідальність працівників державних органів в окремих сферах (галузях) діяльності

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Відповідно до законодавства України державних службовців наділено не лише багатьма правами, але на них покладено й обов'язки: дотримуватися Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина; зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншу інформацію, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікацію; сумлінно виконувати службові обов'язки.

Частиною механізму реалізації державними службовцями своїх конституційних прав і обов'язків є інститут юридичної відповідальності. До зазначених осіб можуть застосовуватися різні види відповідальності, зокрема, заходи дисциплінарного впливу.

Правові засади дисциплінарної відповідальності державних службовців сьогодні містять Кодекс законів про працю України та Закон України «Про державну службу». Ці нормативно-правові акти вказують на особливості дисциплінарної відповідальності, але жоден із них не наводить тлумачення цього виду юридичної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців полягає в їх обов'язку відповісти за вчинене ними порушення трудової дисципліни і зазнати дисциплінарних стягнень. Правовою підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку.

Значна кількість державних службовців несуть дисциплінарну відповідальність не тільки за дисциплінарні проступки, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням покладених на них обов'язків, а й за перевищення своїх повноважень, недотримання обмежень щодо державної служби, вчинення діянь, що порочать орган, де службовець працює, або його звання (норми моралі), присяги та обов'язків. В основу розмежування дисциплінарної відповідальності на види покладений характер діяльності різних категорій службовців, умови їхньої роботи, система дисциплінарних стягнень, порядок їх накладення й оскарження.

У низці випадків підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності може бути порушення морального характеру. Чинне законодавство не передбачає переліку таких діянь, і в кожному конкретному випадку керівник державного органу самостійно вирішує, чи має місце порушення морального характеру. В цьому проявляється недоліки вітчизняного законодавства, оскільки до п.22 ст.92 Конституції України підстави «дисциплінарної відповідальності» повинні визначатися виключно законами. У даному випадку ні закон, ні підзаконний нормативний акт не передбачають діянь, за які до державного службовця може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Все це зумовлює нагальну необхідність прийняття законодавчого акту, який повною мірою регулював би поведінку державного службовця, передбачав права, обов'язки та обмеження державного службовця, з одного боку, і права і обов'язки керівника державного органу - з іншого.

Надзвичайно актуальним на сьогодні є питання дисциплінарної відповідальності за корупційні правопорушення. Вона полягає у звільненні особи, уповноваженої на виконання функцій держави, з посади чи іншому усуненні її від виконання функцій держави (за винятком голів місцевих рад, стосовно яких передбачено спеціальне формулювання - «звільнення з виборної посади»). При звільнені державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з посади за вчинення корупційного діяння (а так само іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією) слід враховувати відповідні правові підстави, до яких відносяться ст.147 Кодексу законів про працю України, ст.16 та пункти 2 і 7 ч.1 ст.30 Закону «Про державну службу» , а також відповідні положення спеціальних нормативно-правових актів (законів, статутів, положення), які регламентують підстави та порядок звільнення певних категорій державних службовців.

Даною проблемою тією чи іншою мірою займалися такі науковці, як І.Л. Бородін, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, В.В. Зуй, Н.М. Неумивайченко, О.В. Петришин, Г. Угрюмова, О.І. Щербак, В.В. Цвєтков, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та ін. Але, на жаль системного, комплексного адміністративно-правового дослідження дисциплінарної відповідальності державних службовців у вітчизняній доктрині поки що бракує.

Мета курсової роботи дослідиження особливостей дисциплінарної відповідальності державних службовців в Україні.

Відповідно до цієї мети були поставлені і розв'язувались наступні основні завдання:

- проаналізувати існуючі в науковій літературі погляди науковців щодо дисциплінарної відповідальності державних службовців;

- визначити поняття « дисциплінарна відповідальність» та дати йому характеристику;

- дати порівняльно - правовий аналіз дисциплінарної відповідальності працівників державних органів;

- внести пропозиції щодо вдосконалення механізму дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Об'єктом дослідження є дисциплінарна відповідальність як один із видів відповідальності державних службовців.

Предметом дослідження є особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців України.

Методологічною основою дослідження є система загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, таких, як монографічний, порівняльний, системний аналіз, метод спостереження.

Практичне значення. Зміст та висновки курсової роботи можуть бути використані у навчально - виховному процесі, при підготовці відповідних навчальних курсів, що викладається студентам. Також можливе використання і в практичній діяльності.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи становить 46 сторінок, з них 41 - основний текст. Список використаних джерел з 29 найменувань викладено на 3 сторінках.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Погляд науковців стосовно дисциплінарної відповідальності державних службовців

Існують різні точки зору на визначення поняття «дисциплінарна відповідальність». Зокрема, І.Л. Бородін [2] стверджує, що дисциплінарна відповідальність державних службовців - це окремий вид юридичної відповідальності, що полягає в накладенні дисциплінарних стягнень на державних службовців згідно з чинним законодавством. Д.М. Овсянко [7] вважає, що дисциплінарна відповідальність - це застосування заходів дисциплінарного впливу до державних службовців у порядку службового підпорядкування за винні порушення правил державної служби, не переслідуваних кримінальним Законом. В.В. Зуй вважає, що під чинним законодавством України слід розуміти накладення на правопорушників дисциплінарних стягнень за скоєне дисциплінарне правопорушення. На думку О.М. Ярошенко та С.М. Прилипка [9], дисциплінарна відповідальність працівників є одним із видів юридичної відповідальності, тобто обов'язок працівника понести покарання, передбачене нормами законодавства про працю за протиправне невиконання чи неналежне виконання своїх трудових обов'язків.

На думку В.М. Скобелкіна [10], необхідно вирізнити 2 різновиди дисциплінарної відповідальності - загальну і спеціальну. Перша регулюється лише Кодексом законів про працю України [25]. Згідно зі ст.147 даного Кодексу за порушення трудової дисципліни до працівників може бути застосовано лише один з заходів стягнення - догана або звільнення. А другий вид - спеціальна дисциплінарна відповідальність - регламентується не тільки КЗпП України, але й спеціальними нормативними актами. Наприклад, ст.14 вказаного Закону передбачає такі види стягнень, як попередження про неповну службову відповідність, затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або в призначенні на вищу посаду. Загальна дисциплінарна відповідальність установлена для всіх робітників і службовців. Її правила, що визначають види стягнень, порядок їх застосування і зняття, певною мірою віддзеркалюються й у спеціальній дисциплінарній відповідальності.

Відповідно до ст.3 Конституції України [1], права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Отже, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Такі положення Основного Закону країни актуалізують функціонування організаційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян.

Особливе місце в зазначеному механізмі відводиться державним органам - Міністерству внутрішніх справ України, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, Державній митній службі України, Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ін. Проте реалізація покладених на зазначені державні органи завдань можлива лише за умови належного виконання їх працівниками своїх службових обов'язків. Випадки порушення службової дисципліни завдають значної шкоди авторитету державних органів, ставлять під сумнів, а іноді й унеможливлюють виконання їх завдань і функцій. У зв'язку з цим підвищення та підтримання авторитету державних органів найтіснішим чином пов'язано із забезпеченням службової (військової, трудової) дисципліни її посадових осіб. Теоретичним підґрунтям для дослідження дисциплінарної відповідальності працівників державних органів стали наукові праці В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, В.К. Колпакова, М.М. Колюкі, В.В. Конопльова, О.І. Миколенка, В.І. Олефіра, А.В. Пшонкі, О.В. Старцева [3;4] та інших. Але порівняльноправовий аналіз дисциплінарної відповідальності працівників державних органів у існуючих наукових працях не проводився та не знайшов належного відбиття в юридичній літературі.

Значні особливості є в порядку застосування та видах дисциплінарних стягнень, передбачених дисциплінарними статутами або положеннями про дисципліну в сфері державного управління. Їх пов'язано з характером тих функцій і завдань, що виконують відповідні органи, їх службовці. В деяких випадках дисциплінарну відповідальність регулюють відповідні кодекси (Повітряний кодекс, Митний кодекс тощо). Так, згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників [24], а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовують за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить їх як працівників прокуратури.

1.2 Поняття та ознаки дисциплінарної відповідальності. Права державних службовців притягнутих до дисциплінарної відповідальності

Дисциплінарна відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності. Вона полягає в обов'язку працівника відповідати перед власником або уповноваженим ним органом за скоєний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права [9]. Якщо юридичну відповідальність розглядати як загальне поняття, то дисциплінарна відповідальність -- поняття особливе, а дисциплінарна відповідальність державних службовців -- поняття спеціальне, оскільки вона встановлюється щодо спеціальних суб'єктів -- державних службовців.

Єдиного законодавчого акту або відповідного його розділу, який би системно врегульовував дисциплінарну відповідальність державних службовців, на яких поширюється дія Закону України “Про державну службу”, поки що (за винятком кількох норм зазначеного Закону) не існує. Однак аналіз чинного законодавства дає змогу окреслити характеристику цієї відповідальності.

Зокрема, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком є протиправне порушення службовцем норм законодавства та покладених на нього повноважень.

Дисциплінарне стягнення має за мету поновлювати порушені державно-службові відносини та уникати негативних наслідків вчинення правопорушення, виховання службовця в дусі дотримання законності, належного виконання службових повноважень, а також запобігання правопорушенням. У чинному законодавстві дисциплінарні стягнення, які накладаються на службовців, передбачені в КЗпП та Законі України “Про державну службу” [15;25]:

- догана;

- попередження про неповну службову відповідальність;

- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду;

- звільнення.

Дисциплінарно-деліктна практика в органах виконавчої влади побудована на застосуванні заходів дисциплінарного впливу щодо службовців виключно на розсуд їх керівників. Причому межі цього розсуду сягають від такого незначного дисциплінарного стягнення, як зауваження, і до найсерйознішого -- звільнення з посади. Нерідко при накладенні стягнення керівники органів припускаються необ'єктивності.

З огляду на це доцільно було б законодавчо запровадити такий перелік стягнень:

- догана;

- сувора догана;

- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу;

- виключення з кадрового резерву на заміщення вищої посади;

- попередження про неповну службову відповідність;

- звільнення з посади.

Звільнення як захід дисциплінарного стягнення - це розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, застосовується у випадках, встановлених трудовим законодавством. Зокрема, відповідно до КЗпП, звільнення працівника допускається в разі:

- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п.3 ст. 40 КЗпП).

- прогулу (в т. ч. відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП) .

Під відсутністю на роботі слід розуміти перебування працівника без поважних причин поза територією підприємства. З яким він перебуває у трудових відносинах, або поза територією об'єкта, де він відповідно до трудових обов'язків має виконувати роботу, а не відсутність працівника на робочому місці.

Щодо поважності причини, з якої працівник був відсутній, то її визначає в кожному конкретному випадку як роботодавець, так і профспілковий орган, який, як зазначалося раніше, має розглянути питання про надання згоди на звільнення працівника.

Звільнення за прогул без поважних причин допускається незалежно від того, чи застосовувалися до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП).

Поява працівника на роботі (у будь-який час робочого дня на робочому місці, на території підприємства або на території об'єкта, де він має виконувати доручену роботу) у нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння є підставою для його звільнення з роботи незалежно від того, чи був він відсторонений від роботи, чи продовжував виконувати свої трудові обов'язки [25].

Не може бути підставою для звільнення за пунктом 7 статті 40 КЗпП поява працівника в такому стані на робочому місці у вільний від роботи час, у вихідний день, під час відпустки, а також поміщення працівника до медвитверезника, якщо він у нетверезому вигляді на роботу не з'являвся.

На відміну від інших за пунктом 7 статті 40 КЗпП можуть бути звільнені працівники з ненормованим робочим днем навіть тоді, коли вони перебували на роботі в нетверезому стані після закінчення робочого дня [25].

Надане роботодавцеві право на звільнення працівників за появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння він може реалізувати лише за умови підтвердження такого стану певними доказами (медичний висновок; акт, складений представниками роботодавця і громадських організацій; інші докази, передбачені цивільно-процесуальним законодавством).

- вчинення за місцем роботи розкрадання (в т. ч. дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (п. 8 ст. 40 КЗпП);

- одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремлення підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, його заступниками , а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами (п. 1 ст. 41 КЗпП).

Важливою проблемою є законодавче врегулювання провадження в справах про дисциплінарні проступки державних службовців, тобто дисциплінарного провадження. Так, відсутній законодавчий акт, що регламентував би цей вид адміністративних проваджень щодо державних службовців, на яких поширюється дія Закону України “Про державну службу” [15].

Завданням даного провадження є своєчасне і всебічне з'ясування обставин вчинення дисциплінарного проступку, виявлення причин та умов, що призводять до порушень службової дисципліни, незабезпечення належного виконання державним службовцем своїх повноважень.

Як і інші види проваджень, що утворюють структуру адміністративного процесу, дисциплінарне провадження має відповідні стадії:

- порушення дисциплінарної справи;

- її розслідування;

- розгляд справи компетентною посадовою особою;

- винесення рішення по справі та його виконання.

Це -- основні стадії. Є ще дві факультативні стадії -- перегляд справи в порядку оскарження та прийняття відповідного рішення по ній.

Чинним законодавством [15] у деяких випадках передбачено проведення службового розслідування (ст. 11, 22 Закону України “Про державну службу”):

- на вимогу самого державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;

- у випадку невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.

Загалом норми, що встановлюють порядок дисциплінарного провадження, мають за мету максимально захистити державного службовця від сваволі адміністрації, що має велике значення в боротьбі з можливими у таких випадках зловживаннями, у тому числі корупцією [2].

Слід розмежовувати види дисциплінарної відповідальності - загальну та спеціальну:

Загальна дисциплінарна відповідальність настає на підставі норм Кодексу законів про працю (далі - КзпП) і правил внутрішнього трудового розпорядку та поширюється на більшість працівників.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність встановлена для вузького кола працівників. Її суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами: статутами, положеннями, законами; передбачає застосування специфічних заходів дисциплінарного впливу [10]. Така дисциплінарна відповідальність обумовлена двома чинниками: по-перше, специфікою трудових функцій, що виконують працівники; по-друге, особливо тяжкими наслідками, які можуть настати в результаті невиконання чи неналежного виконання покладених на них трудових обов'язків. Найхарактернішими рисами спеціальної дисциплінарної відповідальності є такі: обмежена сфера та коло суб'єктів її застосування; специфічні заходи дисциплінарного впливу (зазвичай більш жорсткі стягнення); визначене коло суб'єктів, які можуть її застосовувати; особливий порядок накладення та оскарження дисциплінарних стягнень; наявність спеціальних нормативних актів.

Таким чином, спеціальна дисциплінарна відповідальність - це окремий вид дисциплінарної відповідальності чітко визначених суб'єктів, які за вчинений дисциплінарний проступок можуть залучатися в межах спеціальних нормативних актів до більш жорстких заходів дисциплінарного впливу з особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарних стягнень.

Особливістю дисциплінарної відповідальності державних службовців є те, що на відміну від кримінальної і адміністративної відповідальності, чинне законодавство не передбачає переліку посадових проступків, за які, власне вона й наступає. Це зумовлено надзвичайною різноманітністю таких проступків. Питання щодо наявності чи відсутності посадового проступку у кожному конкретному випадку вирішує керівник державного органу виходячи із обставин конкретної справи.

Відповідно до статті 147 КЗпП України [25], за порушення трудової дисципліни до державних службовців може бути застосоване тільки один з таких видів стягнень, як догана або звільнення. Так статтею 14 Закону "Про державну службу" передбачено застосування до державних службовців заходів дисциплінарного впливу, а саме:

- попередження про неповну службову відповідність;

- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Отже державні службовці несуть дисциплінарну відповідальність як за загальними нормами трудового законодавства які передбачені ст.ст. 147-149 КЗпП України так і за спеціальним законодавством згідно Закону України «Про державну службу».

Право на застосування дисциплінарного стягнення має той орган, який приймає на посаду (призначення, затвердження) державного службовця. Таким правом володіють керівники державного органу. Також, на працівників які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися вищестоящими органами, щодо вищевказаних органів [2].

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є не тільки дисциплінарний проступок, й порушення Загальних правил поведінки державного службовця, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 58 від 23.10.2000 року [ 26].

Стаття 148 КЗпП встановлює два строки, протягом яких до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення:

- один місяць;

- шість місяців.

Відповідно до цієї статті дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Водночас дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Після закінчення цього строку власник позбавляється права застосовувати дисциплінарне стягнення.

При виборі виду стягнення керівник державного органу повинен враховувати ряд факторів:

а) ступінь тяжкості скоєння проступку;

б) заподіяну порушником шкоду;

в) обставини, за яких вчинено проступок;

г) попередню діяльність службовця.

Обставини вчинення дисциплінарного проступку можна поділити на два види: ті, що пом'якшують, і ті, що обтяжують відповідальність.

До обставини, шо пом'якшують відповідальність, можна віднести:

- вчинення дисциплінарного проступку вперше;

- вчинення дисциплінарного проступку з необережності;

- малозначущість заподіяної шкоди.

До обставин, що обтяжують відповідальність, можна віднести:

- вчинення проступку не вперше;

- настання негативних наслідків для підприємства, установи, організації;

- умисел працівника;

- вчинення дисциплінарного проступку в нетверезому стані, в стані наркотичного чи токсичного сп'яніння;

- втягнення в здійснення порушення трудової дисципліни інших працівників.

При визначенні виду стягнення враховуються і попередня робота працівника, його ставлення до праці [25].

Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, може бути тимчасово, у строк до двох місяців, до вирішення питання про його дисциплінарну відповідальність, відсторонений від виконання посадових обов'язків. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу (ст. 22 Закону України "Про державну службу") [15] .

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється державному службовцю під розписку. КЗпП України не передбачає строк, протягом якого здійснюється дане повідомлення, але на практиці, як правило, ознайомлення державного службовця з наказом про накладання дисциплінарного стягнення здійснюється протягом трьох днів.

У разі відмови державного службовця від ознайомлення з наказом про оголошення йому дисциплінарного стягнення або від засвідчення цього факту своїм підписом, складається акт за підписом очевидців цього факту. Слід мати на увазі, що відмова державного службовця від ознайомлення з наказом про оголошення йому дисциплінарного стягнення не ставить під сумнів юридичну чинність дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарне стягнення, накладене на державного службовця, може бути зняте у двох випадках:

- Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення державний службовець не був підданий новому дисциплінарному стягненню;

- У будь-який час до закінчення річного терміну з дня накладення дисциплінарного стягнення за умов: якщо державний службовець не припускався нових порушень трудової дисципліни і проявив себе сумлінним працівником [2] .

Річний термін обчислюється з дня накладення стягнення. КЗпП не вказує, який день слід вважати днем накладення стягнення: день видання наказу про оголошення дисциплінарного стягнення чи день повідомлення державного службовця під розписку про оголошення йому дисциплінарного стягнення Виходячи зі змісту статті 149 КЗпП, яка передбачає порядок застосування дисциплінарних стягнень і, як складову даного порядку - стадію повідомлення працівника про стягнення, можна зробити висновок про те, що процедура накладення стягнення є закінченою саме після повідомлення працівника про нього.

У відповідності до статті 8, 32, 55 та 56 Конституції України [1] державний службовець має право на пряме звернення до суду з позовом про визнання неправомірним (незаконним) оголошеного йому стягнення та відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців полягає в їх обов'язку відповісти за вчинене ними порушення трудової дисципліни і зазнати дисциплінарних стягнень. Правовою підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку.

За порушення трудової дисципліни застосовуються особливі санкції - дисциплінарні стягнення, які накладаються власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці (не більше 6 місяців з моменту вчинення проступку) [4] .

У правовідносинах щодо дисциплінарної відповідальності беруть участь два суб'єкти: суб'єкт відповідальності і суб'єкт дисциплінарної влади. Суб'єктом відповідальності може бути лише особа, яка перебуває в трудових відносинах з власником або уповноваженим ним органом, до якої застосовується або загальний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності (загальний суб'єкт), або спеціальні норми про дисципліну (спеціальний суб'єкт). Дисциплінарну владу щодо працівника має власник, оскільки працівник несе дисциплінарну відповідальність саме перед ним, а не перед державою (державним органом), як це має місце за адміністративної та кримінальної відповідальності.

Суб'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина - певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дії і їх шкідливих наслідків у формі умислу і необережності: працівник не може бути визнаний винним, якщо він об'єктивно не міг належно виконати роботу внаслідок недостатньої кваліфікації або коли власник не створив для цього належні умови. Не можна притягати працівника до відповідальності за невиконання завідомо незаконного розпорядження адміністрації, а також за відмову виконувати роботу, не передбачену трудовим договором [9] .

Об'єктивну сторону дисциплінарного проступку становить протиправна поведінка суб'єкта, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними і поведінкою правопорушника. Протиправність поведінки полягає в порушенні трудових обов'язків, закріплених нормами трудового права. Відтак, невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов'язаних з виконанням трудової функції, не може тягти застосування юридичної відповідальності. Згідно з законодавством порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, якщо воно сталося в робочий час. Але в окремих випадках, коли таке порушення негативно впливає на виробничий цикл, заважає виконанню трудового завдання, судова практика розцінює його як дисциплінарний проступок. Для працівників, що працюють у режимі ненормованого робочого часу, робочим часом вважається весь час перебування на робочому місці та на території підприємства. Будь-яке порушення трудової дисципліни завдає відчутної матеріальної шкоди та шкоди правопорядку [9] .

Загальним об'єктом дисциплінарного проступку є дисципліна праці; об'єктом - правовідносини щодо дотримання внутрішнього трудового розпорядку певного підприємства (установи), безпосереднім об'єктом - окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку: повне і ефективне використання робочого часу; бережлива і правильна експлуатація споруд, приміщень, устаткування, машин, матеріалів, інструментів, інвентарю; правильна організація управління процесом праці і технологією виробництва; охорона здоров'я і життя членів трудового колективу.

Державний службовець, який притягається до дисциплінарної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання. Дисциплінарне стягнення на державного службовця може бути накладене не пізніше двох місяців з дня вчинення дисциплінарного проступку, а у випадках проведення службового розслідування - десяти днів після його закінчення, не враховуючи часу звільнення державного службовця від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці [5].

Рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності. Розглянувши справу про дисциплінарний проступок, керівник, уповноважений накладати дисциплінарне стягнення, приймає рішення.

Рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності повинно містити найменування державного органу, дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої розглядається справа, виклад обставин, з'ясованих у результаті службового розслідування і розгляду справи, посилання на положення нормативного акта або посадової інструкції, які були порушені; визначення одного з передбачених Кодексом законів про працю України та Законом України "Про державну службу" видів дисциплінарних стягнень [15;25].

Якщо під час розгляду справи у діянні державного службовця не виявлено складу дисциплінарного проступку, керівник приймає рішення про закриття дисциплінарної справи. Рішення в дисциплінарній справі підписується керівником, уповноваженим накладати дисциплінарне стягнення, і зберігається за місцем роботи державного службовця.

Керівник, який перевищив надані йому права щодо притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності або застосував вид дисциплінарних стягнень, не передбачений Законом України "Про державну службу" та Кодексом законів про працю України, несе за це дисциплінарну відповідальність, а накладене ним стягнення вважається не чинним.

Рішення керівника про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено в органах виконавчої влади.

Подання скарги на рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності призупиняє виконання цього рішення.

Скарга на рішення керівника структурного підрозділу про накладення дисциплінарного стягнення подається державним службовцем керівнику державного органу [9].

Скарга на рішення керівника державного органу може бути подана державним службовцем вищій за посадою особі, якій керівник цього органу підпорядкований. Оскарження вищій за посадою особі рішення керівника про притягнення до дисциплінарної відповідальності не обмежує права державного службовця подати скаргу до суду у встановленому чинним законодавством порядку.

Скаргу на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути подано протягом місяця з дня ознайомлення з ним державного службовця, що притягається до дисциплінарної відповідальності.

Розгляд скарги державного службовця здійснюється невідкладно, а у випадках, які потребують додаткового вивчення дисциплінарної справи, - у строк до тридцяти днів з дня надходження скарги [9].

Розглядаючи скаргу на рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, керівник державного органу перевіряє законність та обгрунтованість рішення у дисциплінарній справі та приймає одне з таких рішень:

1) скасовує попереднє рішення повністю або в окремій його частині та закриває дисциплінарну справу;

2) змінює вид дисциплінарного стягнення в межах, передбачених Кодексом законів про працю України та Законом України "Про державну службу";

3) залишає попереднє рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Копія рішення за скаргою державного службовця вручається йому протягом трьох днів з дня реєстрації в установленому законодавством порядку.

Контроль щодо виконання рішення за скаргою державного службовця покладається на керівника, який прийняв це рішення.

1.3 Порядок застосування та оскарження дисциплінарних стягнень

Застосування юридичних санкцій провадиться в установленому законом порядку, з дотриманням процесуальних норм відповідної галузі права. Процедура застосування дисциплінарного стягнення, визначена статтями 148-151 КЗпП, передбачає кілька стадій [25].

Виявлення дисциплінарного проступку. Відповідно до статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Водночас дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Перед тим як застосувати дисциплінарне стягнення, роботодавець повинен з'ясувати причини та обставини вчинення дисциплінарного проступку. Для цього він має зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Відмова працівника надати такі пояснення не є перешкодою для застосування до нього дисциплінарного стягнення [2].

Застосування дисциплінарного стягнення. На цій стадії роботодавець обирає вид стягнення, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника тощо. Потім видається відповідний наказ чи розпорядження, з яким працівника ознайомлюють під розписку. Дотримання встановленої частиною четвертою статті 149 КЗпП вимоги про ознайомлення працівника під розписку є важливою умовою дисциплінарної відповідальності, оскільки дисциплінарне стягнення має передусім виховний характер і в разі оскарження працівником стягнення відсутність підтвердження такого ознайомлення може розцінюватися як відсутність накладення стягнення взагалі. Водночас відмова працівника поставити свій підпис у наказі про застосування дисциплінарного стягнення не є перешкодою для його застосування.

Відповідно до частини другої статті 149 КЗпП, за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення [25].

Виконання дисциплінарного стягнення. У разі звільнення працівника, відповідно до статті 47 КЗпП, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи, належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок. При цьому в деяких випадках слід також врахувати положення статті 43 КЗпП «Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою профспілкового органу» та статті 431 «Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)».

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку розгляду трудових спорів, встановленому главою XV КЗпП та постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9. Порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і роботодавцем, передбачений статтею 221 КЗпП, застосовується незалежно від форми трудового договору [2]. Відповідно до вказаної статті, трудові спори розглядаються:

- комісіями по трудових спорах;

- районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Отже, за загальним правилом індивідуальні трудові спори, до яких належить і оскарження дисциплінарного стягнення, вирішуються судами безпосередньо або після попереднього розгляду їх комісією по трудових спорах. У будь-якому разі, відповідно до частини другої пункту 3 вказаної Постанови, безпосередньо в судах розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи тощо, а також спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень [12].

Порядок зняття дисциплінарного стягнення врегульовано статтею 151 КЗпП, відповідно до якої працівник автоматично вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством юстиції України від 29 липня 1993 р. № 58, відомості про стягнення до трудової книжки працівника не заносяться, окрім випадків застосування до нього дисциплінарного стягнення у формі звільнення.

Згідно з частиною другою статті 151 КЗпП [25], достроково (до закінчення одного року) дисциплінарне стягнення може бути зняте, якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і проявив себе як сумлінний працівник. Для дострокового зняття дисциплінарного стягнення орган або особа, яка його застосувала, видає відповідний наказ або розпорядження

Провадження в справах про дисциплінарні правопорушення має певні стадії. До них відносяться: порушення дисциплінарної справи, службове розслідування, прийняття рішення, оскарження рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, виконання рішення.

Дисциплінарна справа (справа про дисциплінарний проступок) порушується рішенням керівника, уповноваженого накладати дисциплінарні стягнення [12].

Матеріали дисциплінарної справи містять:

- рішення керівника про порушення дисциплінарної справи;

- письмове пояснення державного службовця щодо своїх протиправних діянь;

- письмове пояснення керівника структурного підрозділу, в якому працює державний службовець;

- письмові пояснення інших осіб, причетних до справи;

- висновок (акт) дисциплінарної комісії про результати службового розслідування у випадках, коли таке розслідування передбачено законодавством;

- подання керівника структурного підрозділу, в якому працює державний службовець, з пропозиціями щодо накладення дисциплінарного стягнення;

- рішення керівника про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності;

- інші матеріали усправі.

Підготовка матеріалів дисциплінарної справи для їх розгляду керівником, уповноваженим накладати дисциплінарні стягнення, здійснюється керівником структурного підрозділу, в якому працює державний службовець, за участю відділу (управління) кадрів відповідного державного органу.

Проведення службового розслідування. Стосовно діяння державного службовця може бути проведене службове розслідування [10]. Воно проводиться за рішенням керівника державного органу:

- у разі невиконання державним службовцем повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяння значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;

- на вимогу державного службовця щодо проведення службового розслідування з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;

- у випадку розголошення державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також за втрату носіїв такої інформації.
Рішенням керівника державного органу для проведення службового розслідування створюється дисциплінарна комісія, визначаються мета і строк проведення службового розслідування.

Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. На час розслідування державний службовець може бути відсторонений від виконання службових обов'язків із збереженням на цей час заробітної плати [2].

Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право у будь-який момент узяти в ньому участь, давати пояснення, робити заяви, подавати відповідні документи і порушувати клопотання про витребування і залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень причетних осіб.

Зміст акта за результатами службового розслідування. За результатами службового розслідування дисциплінарна комісія складає акт, у якому зазначаються: підстави проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, строк служби у державному органі і перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування; висновки службового розслідування, що містять визначення обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність чи знімають з державного службовця звинувачення або підозру, причин та умов, що призвели до правопорушення, вжитих або запропонованих до вжиття заходів щодо їх усунення.

Члени дисциплінарної комісії мають право викласти окрему думку щодо висновків службового розслідування [12].

Акт службового розслідування розглядається керівником державного органу, який призначив це розслідування, в межах строку службового розслідування.

Висновки до розділу 1

З метою попередження й усунення причин і умов, що сприяють учиненню, та запобігання вчиненню державними службовцями під час виконання ними службових обов'язків правопорушень чи дій, що можуть призвести до скоєння протиправних дій, потребують нормативного врегулювання питання профілактики правопорушень такими особами.

У такому нормативному акті з цього питання слід передбачити здійснення як заходів загальної профілактики (інформування органів державної влади, заінтересованих міністерств та інших органів виконавчої влади про наявні обставини, що можуть сприяти вчиненню злочинів, пов'язаних зі здійсненням службової діяльності, для вжиття заходів щодо усунення цих обставин; інформування особового складу щодо відповідальності за службові злочини, а також про стан дотримання законності, про результати службових розслідувань та наслідки правопорушень, вчинених співробітниками; проведення нарад профілактичного напряму уповноваженими посадовими особами у разі наявності негативних явищ чи обставин у трудових колективах тощо), так і індивідуальної профілактики - індивідуального впливу на свідомість і поведінку осіб, дії яких можуть призвести до скоєння правопорушень, пов'язаних із виконанням покладених на них службових обов'язків.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

2.1 Дисциплінарна відповідальність суддів

Особливістю дисциплінарної відповідальності суддів є те, що вона накладається або ініціюється специфічними суб'єктами, пов'язана з особливими підставами дисциплінарної відповідальності та специфікою дисциплінарних стягнень [16].

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів:

- за порушення законодавства при розгляді судових справ. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумісності, що потягло за собою істотні наслідки.

- Вимог до судді щодо неможливості належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичний діяльності, мати представницький мандат, займати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої;

- Обов'язків забезпечувати повний, всебічний і об'єктивний розгляд судових справ з дотримання установлених законом термінів;

- Обов'язків дотримуватися службової дисципліни і розпорядку роботи суду; обов'язків не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, а також таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання;

- Обов'язків не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумніви в його об'єктивності, неупередженості і незалежності.

Дисциплінарне провадження [2] - це процедура розгляду відповідним органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.
Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: народним депутатам України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голої Верховного Суду України ( голові вищого спеціалізованого суду - щодо суддів спеціалізованих судів, за винятком ініціювання звільнення судді), Міністру юстиції України, голові відповідної ради суддів, членам Ради суддів України.

Однак на підставі рішення Конституційного Суду України від 21. 05. 2002р. положення п.1, 2 ст. 38 Закону “ Про Вищу раду юстиції” про те, що підставами для відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів є подання народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визнані неконституційними. Таким чином, порушити питання про дисциплінарну відповідальність суддів Верховного Суду та суддів вищих спеціалізованих можуть члени Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень. Виходячи із принципу рівності перед законом та принципу єдності правового статусу суддів таке положення мало б стосуватися суддів судів будь-якого рівня.

Органи, що здійснюють дисциплінарне провадження:
1) кваліфікаційні комісії суддів - щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів апеляційних судів;

3) Вища Рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється головою або за його дорученням членом відповідної кваліфікаційної комісії суддів протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді [16].

За результатами перевірки складається відповідна довідка, в якій має бути інформація про те, хто з членів комісії здійснював перевірку, викладені обставини дисциплінарного проступку, якщо він мав місце, висновки і пропозиції перевіряючого. Довідка підписується перевіряючим і суддею, щодо якого проводилась перевірка. В разі відмови останнього підписати таку довідку, складається акт, який підписується перевіряючим та головою відповідного суду.

Після закінчення перевірки матеріали передаються голові відповідної комісії, який визначає час і місце проведення засідання і не пізніше як за десять днів до засідання повідомляє про це суддю, щодо якого проводилася перевірка, та суб'єкта ініціювання дисциплінарного провадження. Рішення про відкриття дисциплінарного провадження приймається кваліфікаційною комісією суддів, а не її головою одночасно з розглядом справи по суті та прийняттям у ній рішення [16].

Рішення у дисциплінарній справі викладається в письмовій формі і повинно бути мотивованим та обґрунтованим. До рішення може додаватися члена комісії окрема думка, яка викладається у письмовій формі і приєднується до матеріалів справи.

Про вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до нього може застосовуються такі дисципліні стягнення: догана, пониження кваліфікаційного класу. За наслідками дисциплінарного провадження ККС може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції щодо можливості внесення подання про звільнення судді з посади. При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності.

За кожний дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення, яке застосовується не пізніше шести місяців після виявлення дисциплінарного проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку.

Суддя місцевого суду може оскаржити рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення йому копії рішення. Скарга подається через кваліфікаційну комісію, яка постановила рішення [16].

Кваліфікаційна комісія суддів не пізніше як у триденний строк надсилає її разом з матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції. Рішення ВККС оскаржується суддею апеляційного суду, щодо якого воно прийняте до Вищої ради юстиції у тому ж порядку. Розгляд скарг Вищою радою юстиції здійснюється відповідно до закону про Вищу раду юстиції.

2.2 Дисциплінарна відповідальність працівників державних органів в окремих сферах (галузях) діяльності

Загальновідомо, що одним із засобів забезпечення службової дисципліни в державних органах є застосування (можливість застосування) заходів дисциплінарного впливу. Це не єдиний, але досить ефективний та результативний метод боротьби з порушеннями дисципліни.